Географія зовнішніх економічних зв’язків
В означений період посилились відцентрові тенденції, помітні ще в добу роздробленості. Окремі території, внаслідок ослаблення внутрішньодержавних зв’язків, все більше визначають власну політику із сильними сусідами. У геополітичній ситуації цього часу помітні дві сильні орієнтації – на захід та на схід.
Відділені від інших східнослов’янських земель не лише межами окремих удільних князівств, а й кордонами, нав’язаними Ордою, Подніпров’я й Галичина мали більшу свободу, ніж приволзькі князівства. Підпорядкованість не була такою жорсткою, як у Північно-Східній Русі – дальність відстані та близькість цієї частини Русі до Європи пом’якшували характер залежності. З кінця ХІІІ ст. збір податків був переданий руським князям, що сприяло зміцненню їхньої влади.
У ХІV ст. на українських землях відновилися ремесла та промисли, торгові зв’язки.
На внутрішньому та зовнішньому ринках не було великого попиту на хліб, тому на сільськогосподарську продукцію пропозиція перевищувала попит. Переважала феодальна повинність данина натурою. Але протягом ХVІ ст. у результаті географічних відкриттів у Західній Європі пожвавилася господарська діяльність. Сталась так звана революція цін, викликана небаченим припливом до Європи золота і срібла. Ціни зросли вчетверо, а на хліб навіть у 5 разів. Феодали почали перетворювати свої маєтки на орієнтовані на ринок господарства – фільварки. Для їх існування суттєво необхідними були доступ до зовнішніх ринків та значна робоча сила. У першій половині ХVІ ст. фільварки виникли у Галичині, Волині, Поділлі. Надалі вони розвинулися у Закарпатті та Подніпров’ї.
|
|
|
У містах традиційно розвивались ремесла. Ремісники об’єднувались у цехи. Оскільки цехова організація була запозичена з Німеччини та Польщі, то формально членами цехів могли ставати лише католики, а ремісникам-українцям залишалось становище «партачів». Наприкінці ХІV ст. у містах поширюється магдебурзьке право, яке посилює економічну самостійність.
Із України стали інтенсивно вивозити хліб, мед, віск, хутро, шкіру, деревину, полотно, поташ. У ХVІ ст. одним з основних товарів експорту стає худоба (воли), її переганяли до Польщі і через Вроцлав і Гданськ вивозили до Західної Європи. З європейських країн надходили тканини (сукно, атлас, оксамит), одяг, ремісничі вироби, зброя, папір, вина, предмети розкоші тощо. Зі Сходу та Московського царства привозили цінні хутра, шовк, бавовняні тканини, кінську збрую, прянощі, цитрусові. У результаті, протягом ХV – ХVІ ст. Україна стає країною великої транзитної торгівлі, що зосередилась насамперед у Львові, Києві, Луцьку, Кам’янці-Подільському.
|
|
|
У міру свого розвитку міжнародна торгівля набирала певних організаційних форм, купці почали об’єднуватися у товариства. Так виникли об’єднання купців, які торгували з певною країною. Окремі заможні купці вели торгівлю вже не особисто, а через своїх торгових агентів на місцях, дедалі ширше користуючись при цьому кредитом. Поодинокі заможні купці, які мали вільні кошти, спеціалізувалися не лише на торгівлі, а й на кредитних операціях. Це спричинило виникнення перших «банківсько-торгівельних домів».
Однією з родзинок України було її становище як транзитної території, через яку відбувалася торгівля Європейської та Азійської цивілізацій. Великий Шовковий шлях, яким протягом століть текли товари з Далекого Сходу до Європи і назад, приносив величезні прибутки тим країнам, через які він проходив. Одна з частин цього шляху з Малої Азії і Кавказу йшла до Криму, передусім до Кафи. Саме з цього міста товари морем і сушею діставалися європейських країн, і саме сюди надходили товари у зворотному напрямку. Оскільки в часи середньовіччя домінувало каботажне плавання, то торгові судна пливли вздовж узбережжя повз Дашів, Хаджібєй, Білгород-Дністровський та ін.
|
|
|
Сухопутний шлях з Криму пролягав через Перекопський перешийок до Дніпра в районі Таванської переправи. Тут шлях розділявся на три частини. Одна вздовж чорноморського узбережжя йшла на Балкани, друга прямувала на подільські міста Кам’янець, Брацлав, Вінницю і далі до Польщі, а третя повертала на північ по річці чи сушею до Києва. Останній, користуючись складським правом, відігравав подібну до Кафи роль перевалочного пункту. Про рівень сухопутної торгівлі можна дізнатися від Михалона Литвина (а він створив свій трактат тоді, коли відбувалися зміни торгових шляхів та їх насиченість), який зазначав, що купці, коли їх збиралося до тисячі чоловік, об’єднувалися в каравани з багатьма навантаженими возами і в’юченими верблюдами. При проходженні через українські землі з цих караванів мали чималий зиск різні групи населення: збирачі податків, купці, міняли, човнарі, візники, корчмарі та ін. При цьому, за словами литовського дипломата, на це не скаржилися ані московські, ані татарські, ані турецькі піддані. Тому нерідко в київських хатах, окрім різних плодів і фруктів, меду, м’яса, риби, можна було знайти шовк, дорогоцінні каміння, соболя та інші хутра, пряності.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 278; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!