Становлення козацького політичного автономізму
Козацько-селянські виступи 1591 – 1596 рр. стали потужним імпульсом розвитку політичної культури козацтва, породивши паростки зовнішньополітичних орієнтацій, що поступово, впродовж першої половини XVII ст., викристалізувались у програму козацького автономізму. У вересні 1592 р. гетьман Війська Запорозького Кшиштоф Косинський у листі до польського короля вперше обґрунтував ідею непідлеглості козацької спільноти владі прикордонних старост і воєвод. Козаки активно взялися запроваджувати на підконтрольних теренах України свій «присуд», спонукали населення до принесення присяги Війську Запорізькому. Ця практика особливо набула поширення у 1594 – 1596 рр., коли козацтво опанувало територію Поділля, Придніпров’я та басейн Прип’яті. У «Кондиціях» Семерія Наливайка, надісланих 1596 р. королю Сигізмунду ІІІ, декларувалися автономістські адміністративно-територіальні принципи устрою Бузько-Дністровського Війська, яке мало розміститися на незаселених землях між Південним Бугом та Дністром.
Завдяки глибокому знанню козацьких настроїв київський католицький єпископ Йосип Верещинський взимку 1596 р. розробив проект організації Задніпровської козацької держави. Він передбачав утворення на території від Радомля й Мстислава на півночі до Переяслава й Лубен на півдні васального козацького князівства (на зразок Великого князівства Литовського), очолюваного князем і гетьманом Війська Запорозького, в якому кожен козацький полк (всього їх мало бути 13) поставав не лише військовим підрозділом, а й окремою адміністративно-територіальною одиницею із полковим центром. Єдиний обов’язок козаків перед королем полягав у несенні військової служби проти татар чи московського царя.
|
|
|
На початку XVII ст. козацтво, апелюючи до рицарських ідеалів, почало домагатися свого визнання «коронними синами», що означало урівняння у станових правах із шляхтою. Водночас козаки засвідчували своє право на придніпровські землі («від Могилева аж до Дніпровського гирла») як зону виняткових інтересів. Козацький політичний автономізм виявився у прагненні Війська Запорозького перенести свій організаційний устрій та юрисдикцію на «волості» (південніше умовної лінії Тетіїв – Біла Церква – Київ – Переяслав – Лубни – Миргород) й спробі, за умови визнання влади лише короля, вийти з-під підпорядкування місцевих владних структур.
У свідомості козаків після укладення Куруківської угоди утверджується переконання, начебто останньою заборонено підрозділам польського війська з᾿являтись у межах козацьких вольностей. Повсталі 1630 р. козаки вимагали виведення жовнірів з козацької території («за Білу Церкву»). У жовтні 1632 р. Корсунська козацька рада ухвалила не впускати «ляхів» у Лівобережну Україну («за свою віру стояти по Дніпро»).
|
|
|
Факти свідчать, що на початковому етапі революції (січень-березень 1648 р.) гетьман та його соратники не висували програми боротьби за незалежність України, оскільки спромоглися лише сформувати ідею політичної автономії для козацького регіону. Так, у першій половині березня, під час переговорів з посланцями коронного гетьмана М. Потоцького, вони висунули вимоги щодо виведення польського війська з території Задніпров`я та України, ліквідації тут „управління Речі Посполитої", права „укладати договори з іноземцями й зарубіжними монархами і робити все, що лише забагнеться їхній волі і бажанню". Важливо відзначити, що ідею автономності Б. Хмельницький прагнув донести до населення козацького регіону. За даними одного із джерел, виступаючи із Запоріжжя у похід, він звернувся до народу з універсалами-закликами підійматися на боротьбу, обіцяючи відібрати „у ляхів всю Україну`" Після здобутих перемог під Жовтими Водами і Корсунем гетьман передав через Тугай-бея полоненому М. Потоцькому програму вимог до польського уряду, що передбачала створення по Білу Церкву й Умань удільної, з визначеними кордонами, держави. Так було вперше сформульовано ідею створення національної держави (хоч на обмеженій території і залежної від Польщі). Під цим впливом серед шляхти почали поширюватися відомості про наміри Б. Хмельницького відновити Українську державу й проголосити себе її монархом. Про це повідомляв 8 червня 1648 р. холмський єпископ поморському підкоморію: „Він уже іменує себе князем київським і руським, просуваючись далі, хоче центр війни заснувати під Володимиром".
|
|
|
Висловлена гетьманом ідея створення держави на терені козацької України не передбачала, по-перше, відновлення держави як спадкоємниці Київської Русі в етнічних межах України і, по-друге, відродження ідеї українського монархізму. Б. Хмельницький, як і переважна більшість старшини й козацтва, продовжував вважати Річ Посполиту своєю Батьківщиною, а короля — її єдиним законним володарем. Тому можемо лише говорити, що протягом березня-травня розпочався процес становлення автономістської ідеї, закладалися основи політики, яку В. Липинський назвав козацьким автономізмом.
Аналіз політичної діяльності українського гетьмана протягом першої половини 1649 р., зокрема змісту його переговорів з посольствами Польщі (лютий) і Московії (квітень) дозволяє висловити міркування, що саме у цей час відбувається розробка ним основних принципів української державної ідеї. Його намагання в кінці 1648 — на початку 1649 рр. одержати військову допомогу з боку Московії й Трансільванії свідчили: він не сподівався, що переговори з поляками можуть задовольнити політичну програму автономізації чи федералізму. Польські комісари по дорозі до Переяслава були стурбовані чутками, що Б. Хмельницький добиватиметься для Війська Запорозького та Туґай-бея виділення „окремих провінцій".
|
|
|
По-перше, у розмовах з комісарами Б. Хмельницький вперше чітко засвідчив право українського народу на створення власної держави в етнічних межах, реалізацію якого вважав тепер основною метою своєї діяльності. Так, 23 лютого він заявив: „виб`ю з лядської неволі народ весь руський... Досить нам на Україні і Поділлі, і Волині; тепер досить достатку в землі і князстві своїм по Львів, Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте ляхи".
По-друге, гетьман висунув ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля, розвиток якої дійшов свого логічного завершення під час квітневих переговорів з московським посольством. На його думку, висловлену А. Кисілю 21 лютого, „лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде".
По-третє, козацький гетьман сформулював положення про соборність Української держави. Є свідчення В. Мясковського (автора щоденника, члена польського посольства), що гетьман неодноразово наголошував на намірі „відірвати від ляхів усю Русь і Україну", звільнити „з неволі народ всієї Русі".
По-четверте, Б. Хмельницький розглядав Україну як спадкоємницю Київської Русі. У розмові з московським послом він наголосив на можливості замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання коронним урядом Української держави „по тих кордонах, як володіли благочестиві великі князі, а ми у підданстві і в неволі бути у них не хочемо".
Гійом Левассер де Боплан та його „Опис України”
«Опис України» французького військового інженера і відомого картографа Г. Левассера де Боплана – одне з найважливіших історичних джерел, що розповідають про Україну XVII ст. Книга містить унікальні свідчення очевидця про природу України, становище й побут селян та козаків, морські походи запорожців, класову боротьбу. Протягом тривалого часу праця Боплана залишалася для західноєвропейських читачів цінним джерелом інформації про Україну та її народ. Вона була перекладена на ряд мов, серед яких, однак, не було українського перекладу всього тексту.
Гійом Левассер сір де Боплан народився близько 1600 p. y Нормандії, вступивши на військову службу (у 16-річному віці став лейтенантом), спеціалізувався на військовому будівництві, набув досвіду також в галузі артилерії та картографії.
Наступ контрреформації, зокрема позбавлення урядом кардинала Рішельє гугенотів політичної автономії (1629), спонукав молодого військового інженера до еміграції. Наприкінці 1630 р. він прибув у Річ Посполиту. Тут як найманий інженер-фахівець став служити у артилерії польського коронного війська, що дислокувалося на Україні. Найчастіше він перебував у м. Барі (Поділля), але багато подорожував по всій Україні, займаючись військовим будівництвом і збираючи матеріали для великої карти України і спеціальних карт окремих регіонів українських земель. Під керівництвом Г. Левассера де Боплана було споруджено фортифікації: тодішню штаб-квартиру польського великого гетьмана коронного у Барі (1631), фортецю у Бродах (1632 – 1633), укріплення у Новому Конецполі (1634), Кодаку (1634), Кременчуці (1634 – 1635), укріплені табори в Кам'янці (1633), Старці (1638).
Микола Потоцький, який 1646 р. став великим коронним гетьманом, 29 березня 1647 р. з невідомих причин звільнив Боплана зі служби. Повертаючись до Франції, він зупинився у Гданську. Вдруге інженер відвідав Гданськ 1650 р. Обидва рази головною метою його перебування у цьому місті було вирішення ряду конкретних питань з відомим гравером Віллемом Гондіусом (Гондтом), який гравіював його карти та ілюстрації до «Опису України». Серед вигравійованих Гондіусом карт Боплана – «Українська географічна карта», 12 карт окремих частин України і, нарешті, перша в історії світової картографії військова топографічна карта цілої країни – «Спеціальний і докладний план України з належними їй воєводствами, округами та провінціями» (в масштабі 1 : 463 000).
Головними працями Боплана були карти України, які справедливо вважаються одним із найвищих досягнень картографії XVII ст., та його «Опис України». Останній був задуманий як пояснення до карт, але фактично став самостійним твором. Спеціально для «Опису України» Боплан замовив Гондіусові ілюстрації-мідерити, однак доля їх невідома.
Картуш Генеральної карти України Гійома де Боплана (гравійовано В. Гондіусом). Друге видання,
Гданськ, 1648.
Боплан не історик, він не досліджує, він описує країну, людність, звичаї, події, як мандрівник, який вперше потрапив до цікавої екзотичної і абсолютно невідомої місцевості. І все ж... «Опис України», при всіх своїх недоліках, переваг має значно більше, несе масу правдивої інформації. Книга безпосереднього свідка воєнних подій в Україні інженера і картографа Г.Л. де Боплана «Опис України» упродовж багатьох десятиліть була чи не єдиним авторитетним джерелом, з якого історики, географи, політики брали безліч цікавої і потрібної інформації.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 814; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!