Формування української території за часів козаччини
ХVІІ століття для українського етносу є визначальним періодом. Виникнення у XVII столітті самоназви — етнікона «українець» пов'язується з формуванням етнічної самосвідомості, що є однією з обов'язкових, найістотніших ознак етносу. Визначальною для долі етносу подією є формування його території. 1594 року фастівський католицький єпископ Й. Верещинський відзначав, що «Україна... є довша й ширша, ніж Велика й Мала Польща». В цілому ця територія співпадає з сучасною Україною. Джерела – люстрації (описи державних маєтків), грамоти на монастирські та приватні володіння тощо – дають можливість уточнити межі етнічних українських земель. Вони також дають підстави твердити про певну стабільність української етнічної межі на заході, а також на півночі. Велика хвиля української колонізації вільних земель на схід та південь припала на першу половину XVII ст.
На розширення освоєних земель та на еволюцію козацтва вплинули заходи, вжиті урядом Речі Посполитої. У конституції, прийнятій варшавським сеймом 1590 р., зазначалося: «Простори пустих місць на прикордонні за Білою Церквою не приносять ніякої користі, ні державної, ні приватної, необхідно мати з них користь, щоб вони даремно не пустували. А тому за дозволом і повноваженням від усіх чинів сейму ухвалюємо, що ми будемо роздавати ті пустелі у приватну власність особам шляхетського стану за заслуги перед Річчю Посполитою по волі і розумінню нашому». Кожний прибулий шляхтич набув право будувати у своєму маєтку замок для захисту від татар, залучаючи поселенців з інших районів. Значна частина населення осідала в «слободах» (поселеннях, звільнених від податків), але відмовлялася підпорядковуватися старостинській владі, оголошуючи себе козаками. Перехід до козацтва асоціювався не стільки з військовим промислом, стільки з ідеєю вільного господарювання. Такі люди фігурували удонесеннях королівських комісарів під назвою «непослушних».
|
|
|
Про широкі масштаби покозачення населення Подніпров’я свідчать люстрації королівщин 1616 р. У Білій Церкві було «міщанських домів послушних 300», а тих, що не хотіли бути «послушними – понад 300, у Каневі – відповідно 160 і 1346, Черкасах – 150 і 800, Чигирині – 50 і 500, Крилові – 50 і 400. На південному порубіжні фактично ігнорувалися феодально-кріпосницькі порядки, а в разі спроб їх запровадження населення масово втікало на Запорожжя.
Значну роль у формуванні української державної території відігравало реєстрове козацтво. Перша згадка про реєстровців міститься у грамоті від 5 червня 1572 р. – король Сигізмунд ІІ Август підтвердив розпорядження коронного гетьмана Ю. Язловецького про набір 300 козаків на державну службу. Залучені навіть на тимчасову королівську службу користувалися «козацькими вольностями» - першочергове надання у володіння земельних угідь на пограниччі зі степом, визначена плата, звільнення від податків, від підпорядкування місцевій владі, власний суд тощо. Декларовані права козаків часто зводилися нанівець практикою тогочасного життя.
|
|
|
На початку XVII ст. участь козаків у військових акціях Речі Посполитої обов’язково супроводжувалась підписанням угод, де підтверджувались «козацькі вольності». Хотинська війна змусила уряд піти на поступки, пообіцяти розширити реєстр (до 20 тис.). Після переможної Хотинської битви козаки надіслали петицію Сигізмундові ІІІ, у якій значну увагу приділили місцю проживання реєстрового козацького війська. Вони прагнули мешкати і користуватися козацькими правами як у королівщинах, так і в панських маєтках. Увійшла до петиції також вимога заборонити розташування жовнірських «леж» на території Київського воєводства. Цей проект було проігноровано. Навпаки, польські комісари намагалися зберегти реєстр у попередніх рамках (3 тис.) і закріпити за козаками, які перебували на державній службі, поліційні функції. Тому в наступні роки спостерігалося помітне напруження у відносинах реєстровців із урядом.
|
|
|
Пославши коронне військо на Подніпров᾿я восени 1625 р., Сигізмунд ІІІ зробив спробу приборкати «козацьку сваволю». Після кількох жорстоких сутичок в урочищі Ведмежі Лози між королівськими комісарами і козаками було підписано т.зв. Куруківську угоду, згідно з якою на державну службу брали 6 тис.козаків. Вони мали проживати у королівщинах і збиратися для допомоги кварцяному війську в разі потреби. Провести відбір до нового реєстру виявилося нелегкою справою, адже козаків налічувалося понад 40 тис. Лише через два місяці було сформовано шість полків за територіальним принципом: Білоцерківський, Канівський. Корсунський, Черкаський, Чигиринський, Переяславський. Трохи згодом створюються Полтавський, Миргородський, Лубенський і Яблунівський полки. Таким чином Середнє Подніпров᾿я стає територіальним ядром формування майбутньої козацької держави, а полково-сотенний устрій встановлюється як адміністративно-територіальний.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 446; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!