Розміщення стоянок і поселень
Існує багато спроб конкретизувати шляхи поширення давнього населення. Наприклад, центральноєвропейські корені двобічних індустрій ранніх знарядь праці на території України визначаються майже одностайно. Але в той же час пропонується кілька варіантів руху носіїв таких індустрій: 1) з території Німеччини через Польщу; 2) з території Чехії через Карпати; 3) через південь Румунії та північ Болгарії.
Аналіз місцезнаходження стоянок найдавніших людей на території України дає змогу твердити, що найвірогіднішими напрямками їх початкового розселення були західний (з боку Західної Європи) та південно-східний (з боку Кавказу).
Період раннього палеоліту.Перша стоянка первісної людини (архантропа) зафіксована біля с.Королеве на Закарпатті – на межі дніпровського зледеніння та датується приблизно 1 млн років тому. В межах України пам’ятки ашельської епохи (до 150 тис. років тому) відкриті поблизу сіл Лука-Врублевецька й Бабин на Дністрі, під Житомиром та в Закарпатті. Окремі ашельські крем’яні знаряддя виявлені в Донбасі неподалік від м. Амвросіївка на р. Кринка та м. Ізюм на Сіверському Дінці. За цими пам’ятками прослідковується основний вектор руху найдавніших людських колективів – первісних стад – з південного заходу на північний та південний схід. Всього вченим відомо понад 30 стоянок ашельської доби на території України. Археологічні картипоказують, що практично всі відомі палеолітичні стоянки пов’язані з водотоками: річками, озерами, струмками. Зрозуміло, що така закономірність не є випадковою. Основним «постачальником» харчів були тварини, а вони, як і люди, міцно прив’язані до джерел води.
|
|
|
Найбагатшими на рослинні, тваринні і мінеральні ресурси були ареали півдня і заходу України. Звичайно, поза межами Криму, Подністров’я та Волино-Подільської височини можна було вполювати бізона чи мамонта, або знайти шматок каменю для виготовлення знаряддя. Але тут давня людина докладала до цього значно більших зусиль.
Жорсткість клімату на схід від Карпатських гір у холодні інтервали плейстоцену, його виразна континентальність, низька продуктивність біоресурсів за умов несприятливих температурних режимів, відігравали роль ізолюючого бар’єру, що перешкоджав освоєнню цих територій. Ще однією перепоною, з якою стикалися давні гомініди, була вологість клімату. Періодам із підвищеною зволоженістю властиві сніжні зими. До того ж, поєднання вологого й холодного клімату означало, що сніговий покрив був потужнішим і лежав він довше, що істотно впливало на поширення ареалів ссавців, на яких полювали давні мисливці.
Заселення території України в нижньому і середньому палеоліті було переривчастим і мало характер множинних притоків і відтоків населення. Ритми заселення залежали від екологічних змін.
|
|
|
Дані про географічне розташування найдавніших палеолітичних пам’яток України та сучасних територій, відомості палеогеографії про періодичні зміни клімату, ландшафтів, та навіть обрисів суші та морів дають нам змогу дослідити послідовність та особливості заселення території України. Ранні палеолітичні пам’ятки тяжіють до півдня і заходу України, а ще точніше – до гірських районів Карпат і Криму.
В епоху мустьє – середнього палеоліту (бл. 100 – 40 тис. років тому) – сліди перебування людини – неандертальця – частішають і зустрічаються практично на всій території України. Множинність проявів місцевих індустрій свідчить про їхнє різне походження і відмінні шляхи розвитку. Одні залишилися з попередніх часів, інші з’явилися внаслідок міграцій. Зберігається основний вектор розселення – із заходу та Балкан. На цей час припадає перше велике розселення людей на європейському континенті. Холодний клімат кінця ашельської – мустьєрської епох спонукав тогочасне населення Європи широко користуватися вогнем, а також інтенсивно заселяти печери; там, де їх не було, з’являються штучні житла із кісток мамонтів. Залишки таких жител досліджені на стоянках поблизу с. Молодове (на Дністрі). На теперішній час у межах України вивлено близько 80 мустьєрських стоянок. Серед них – Киїк-Коба, Старосілля, Чукурча, Холодний Грот, Заскельне та інші (в Криму), Кодак і Орел (в Надпоріжжі), Деркул (на Сіверському Дінці), Антонівка (на Донбасі), Іллінка (під Одесою) та інші. Схожість матеріальної культури дозволяє об’єднати окремі пам’ятки та стоянки у археологічні культури. Пульсуюче заселення демонструє Подністров’я, де у комфортній кліматичній фазі між 100 та 70 тис. років відомо до 12 стоянок, у фазі погіршення кліматичних умов між 70 та 60 тис. років їхня кількість скорочується до 2 – 3, а у фазі чергового поліпшення клімату між 60 і 30 тис. знову зростає до 9 – 10. Порядок чисельності стоянок достатньо промовистий і свідчить про те, що чисельність населення була мізерною. Загальна чисельність середньо палеолітичного населення України становила лише кілька тисяч.
|
|
|
Період пізнього (верхнього) палеоліту (40 – 10 тис. років тому) – зафіксовано близько 800 стоянок. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. Дослідники вирізняють окремі локальні етнокультурні зони, близькі за рівнем розвитку і соціальною структурою.
|
|
|
Пізній палеоліт характеризується появою людини розумної, котра належить до сучасного фізичного типу. Останні дослідження переконують, що формування Homo Sapiens не є результатом місцевої еволюції неандертальця. Більш імовірним стає припущення про немісцеві, позаєвропейські, витоки верхньопалеолітичної культури. Генетичні дослідження свідчать про те, що масова міграція людей сучасного вигляду на території Європи мала місце близько 35 тис. років тому.
Топографічне групування пам’яток показує також, що окремі поселення з 5-8 жител певної родової спільноти вже витворювали свого роду „кущі”, відображаючи раннє племінне гуртування, тобто елементи соціалізації життя. Досліджено близько 500 стоянок, переважно в долинах річок. Найбільша група стоянок зосереджена в Дністро-Карпатському регіоні – Молодовська культура, яка розвинулась в умовах помірного клімату. Невелика група стоянок зосереджена у північних районах Волині – Липська культура, у Північному Придніпров’ї – Мізинська культура, у Середньому Придніпров’ї – Пушкарівська, у Степу – Амвросіївська культура.
За переважаючими заняттями первісних людей виділяють господарські зони:
1 – мисливці на мамонта – Подніпров’я
2 – мисливці на бізонів, зубрів і коней – Степ
3 – комплексні мисливці та збирачі – Подністров’я.
Близько 20 тисяч років тому значне похолодання викликало відчутні міграції, переважно на південь. Середнє Подніпров’я залишалось досить щільно заселеним – населення адаптувалось до умов. З потеплінням близько 17 тисяч років тому зростає щільність заселення Середнього Подніпров’я і Волині. 16 – 14 тисяч років тому з Півдня в Україну проникають нові групи переселенців. У Причорномор’я йде рух з Кавказу. У результаті – постійне змішування різних етноісторичних спільностей. Найбільш стабільним було молодовське населення на Дністрі і Волині, на Середньому Дніпрі.
Мезоліт(10 – 6 тис. до н.е.) – початок голоцену. Вченим вдалося встановити дату його початку – 8213 р.до н.е., тоді стався прорив вод холодного прильодовикового озера, що було на місці Балтійського моря, в Атлантику. Протягом мезоліту на Півдні Східної Європи замість старих ландшафтних смуг — північної (тундри або лісотундри) та південної (холодного степу) — виникли нові. Це північна лісова. Вона була вкрита спочатку шпильковим, а з пізнього мезоліту — листяним лісом. І це південна степова, яка розкинулася від Чорного моря до Середнього Подніпров'я.
Для полювання на швидких полохливих тварин і птахів, особливо на відкритій місцевості, необхідні нові способи та нове мисливське спорядження. Було винайдено лук і стріли. Щоправда, вони могли з'явитися ще в пізньому палеоліті.
Люди розселяються подалі від великих річок, по долинах їхніх приток або по ярах. Мезолітичні пам’ятки покривають густою мережею майже всю територію України. Виділилися три великі ареали у заново сформованих природно-ландшафтних зонах:
1- південний – у степах Північного Причорномор’я, Приазов’я і в Криму;
2- лісостеповий – у Середньому Подніпров’ї та басейні Сіверського Донця; 3 -лісовий – у Поліссі.
За останні 12 тис. років археологами простежено не менше 10 міграційних хвиль із заходу на Полісся, Волинь, Поділля, Прикарпаття. Із Західної та Південної Балтії в Полісся наприкінці льодовикової доби прийшли дві хвилі мисливців на північного оленя. Кінець льодовикової доби знаменувався двома міграціями з заходу в Полісся лісових мисливців кудлаївської та яніславицької культур. Постійний напрямок міграційних процесів із заходу в Полісся пояснюється належністю останнього до єдиної природно-ландшафтної зони Великих Європейських низин, що пролягли від Темзи до Десни. Він був визначальним фактором етнокультурних процесів, які відбувалися в Північно-Західній Україні, починаючи з кінця льодовикової доби.
Протонеоліт(VІ – ІV тис. до н.е.). Область протонеоліту охопила район від Пруту до Дону, від узбережжя Чорного і Азовського морів до Надпорожжя (Гребениківська та Кукрецька культури). Однією з найрозвиненіших є дунайська культура з лінійно-стрічковою керамікою. Основним районом поширення цієї культури є Центральна Європа, в Україні – Волинь та Поділля.
Неоліт(середина VІ – ІІІ тис. до н.е.). На сьогодні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський та культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга – лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки (дунайська), тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецька (друга зона).
Географічна позиція Північно-Західного Надчорномор’я та Подністров’я зумовила тісні і дуже давні контакти цього регіону з Центральною Європою, Балканами, а через них – із Близьким Сходом. Археологічно цей зв’язок простежується вже з кінця льодовикової доби. Однак особливо потужно він проявився V – ІV тис. до н.е., коли Правобережну Україну колонізували балканські нащадки близькосхідних землеробів – людність трипільської культури. Саме під прогресивним впливом останніх на аборигенні мисливсько-рибальські племена Подніпров’я тут постали найдавніші спільноти скотарів-індоєвропейців.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 940; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!