Методи, які використовуються у процесі педагогічної корекції
3.1. Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості) – це зменшення або виправлення вад за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.
Арт-терапія пов’язана з візуальним мистецтвом та має на увазі можливість актуалізації психічних резервних можливостей, формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності. Головне, щоб дитина – інвалід крізь малюнок могла відобразити внутрішній стан, відчуття, переживання.
У процесі розвитку дитини – інваліда і в корекційному процесі особлива роль належить образотворчій діяльності (малюванню). Кожна дитина, починаючи з 2-3 років, малює із захопленням. До початку підліткового періоду це захоплення в більшості випадків минає. Підлітки починають соромитися своїх малюнків та припиняють займатися образотворчою діяльністю, якщо не мають особливих здібностей.
Поясненням цього факту є та обставина, що образотворча діяльність має великий біологічний зміст – малювання відіграє роль одного з механізмів виконання програми удосконалення організму, його психіки. У перші роки життя дитини воно сприяє розвитку сенсорно – моторної координації, формує зорові образи, допомагає оволодінню формами, сприяє розвитку міжпівкульної взаємодії, так як у процесі малювання координується конкретно-образне мислення, яке пов’язане з роботою правої півкулі, та абстрактно-логічне, за яке відповідальна ліва півкуля, особливо важливий зв’язок малювання з мисленням та мовою. Дитина в малюнках оформлює свої знання про предметний та соціальний світ, незважаючи на нестачу слів, тому дитяче малювання називають графічною мовою.
|
|
|
Будучи пов’язаним з найважливішими психічними функціями – зоровим сприйняттям, моторною координацією, мовою, мисленням, малювання не просто сприяє розвитку кожної функції, але пов’язує їх поміж собою, допомагає дитині – інваліду упорядкувати засвоювані знання, оформити та зафіксувати модель уяви про навколишнє середовище. До підліткового віку малювання, в основному, вичерпує свої біологічні функції, його адаптивна роль знижується, дитина припиняє малювати.
Накопичений досвід свідчить, що у розумово відсталих дітей образотворча діяльність не виникає та не розвивається без спеціальних занять та навчання. Разом з тим, спеціальне навчання малюванню таких дітей часто має позитивний результат. Деякі розумово відсталі діти можуть оволодіти вмінням передавати у малюнках розгорнутий графічний образ у самому ранньому віці. У цілому розумово відстала дитина в малюнках тривалий час залишається прив’язаною до стереотипного зображення, запозиченому з графічного зразка. Характерні особливості, які притаманні малюнкам нормальних дітей та дітей - інвалідів, дозволяють використовувати дитячий малюнок у якості діагностичного інструмента для оцінки розумового розвитку.
|
|
|
Однак цінність образотворчої діяльності цим не обмежується. Індивідуальні особливості дитячого малюнка є відображенням індивідуально-психологічних властивостей дитини, її світосприйняття, характеру, самооцінки та інших властивостей особистості. У малюнках дитина несвідомо пропонує той варіант, який відповідає особливостям її персонального складу. З цих позицій дитячий малюнок розглядається як діагностична проективна техніка для дослідження особистості дитини, її внутрішнього світу. Проективні методики під час роботи з дітьми показали себе більш інформативними в порівнянні з опитувальниками.
|
|
|
Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини-інваліда до своєї діяльності до театралізації нових образів, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо.
Арт-терапію доцільно використовувати в комплексі функціонально – системної медико – соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, вона дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.
Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії в дітей з обмеженими можливостями здоров’я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме:
- віку дитини;
- ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.
Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи.
|
|
|
Педагог зобов’язаний:
- усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини – інваліда в реалізації можливостей своїх функціональних систем;
- встановити напрямки і завдання корекційної роботи із арт-терапії;
- підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина - інвалід спроможна вибрати як завдання;
- дати можливість дитині - інваліду самостійно вибрати завдання;
- встановити з нею доброзичливий двобічний контакт;
- регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.
Такі правила проведення корекції арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.
3.2.Методика Марії Монтессорі:
Метод Монтессорі заснований на спостереженні за дитиною у природних умовах та прийнятті її такою, якою вона є. У групах Монтессорі дитина навчається самостійно за допомогою спеціально розробленого навколишнього середовища – Монтессорі – матеріалів, де є можливість самоконтролю; дитина сама вбачає свої помилки, дорослому не потрібно вказувати на них. Роль учителя полягає у здійсненні керівництва самостійною діяльністю дитини, а не в її навчанні.
Ефективність методу досягається при дотриманні наступних правил:
- поєднання гігієни фізичного виховання та вільного руху, що передбачає вільне пересування дітей у приміщенні;
- особливий підхід до естетичного оформлення приміщення, який включає в себе „художню обстановку” і допомагає привити почуття прекрасного, витончений смак;
- забезпечення свободи вибору, що передбачає виховання дисциплінованості в дитини та сприяє природним проявам особистості;
- використання дидактичного матеріалу, що допомагає упорядкувати розуміння дитини про навколишній світ, засвоїти навчальний матеріал;
- створення доброзичливої атмосфери незалежності від дорослих, що сприяє розвитку самостійності, впевненості у собі.
Музикотерапія
Впливаючи на психоемоційний стан людини, музика призводить до певних гормональних і біохімічних змін в організмі, позитивно впливає на інтенсивність обмінних процесів. Позитивні емоції, що виникають під час звучання музики, стимулюють інтелектуальну діяльність дитини.
Дітям, які мають рухові порушення, які часто ізольовані від суспільства, музикотерапія допомагає збагатити знання про навколишній світ, прищепити любов до музики, навчити слухати й розуміти, як і про що розповідає музика. Для того, щоб музикотерапія позитивно вплинула на розвиток і виховання малят, необхідно враховувати особливості дітей із церебральним паралічем. При цьому захворюванні найважче страждають великі півкулі головного мозку, які регулюють довільні рухи, мову та інші коркові функції. Провідними у клінічній картині дитячого церебрального паралічу є рухові порушення, які часто поєднуються із психічними та мовними розладами, порушеннями функцій інших аналізаторних систем (зір, слух).
Рухові порушення, будучи провідним дефектом, без відповідної корекції впливають на формування психічних функцій і мови. Тут відзначається залежність від ступеня важкості порушення функції рук: чим значніше уражені верхні кінцівки, тим більше виражене в дітей порушення артикуляційної моторики. Таким дітям на заняттях з музикотерапії пропонується ігровий матеріал для розвитку тактильного сприйняття (м'які іграшки, гумові іграшки за методикою М. Монтессорі).
У віці від 1 року до 3 років у дітей починають проявлятися музичні здібності: емоційна чуйність, музичний слух, почуття ритму. На другому році життя діти можуть слухати невеликі музичні твори і не просто радіти, а й виражати свій емоційний стан – бадьорий, спокійний, доброзичливий. У процесі формування музичного сприйняття стоїть завдання привчати дітей прислухатися до мелодії, слів пісні й упізнавати її при повторному прослуховуванні. Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей раннього й молодшого дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика – і найпростіші співзвуччя, і складні образи – насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, пов'язаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звуку – висоти, тривалості, тембру, сили.
Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звуку.
Вправи розвиваються залежно від поставленого дидактичного завдання й від психофізичних можливостей кожної дитини. Нерідко в дітей із церебральним паралічем характерні розлади емоційно-вольової збудливості, дратівливості, рухового розгальмування, в інших – у вигляді загальмованості, сором'язливості. Тому завдання підбираються індивідуально.
Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику, але найголовніше – це «школа почуттів», що формується завдяки особливій властивості музики – викликати співпереживання слухачів.
Засоби музикотерапії сприяють загальному розвитку особистості дитини із церебральним паралічем. Емоційна чуйність і розвинений музичний слух дозволяють дітям з руховими порушеннями в доступній формі відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допомагають активізувати розумову діяльність, постійно вдосконалюючи рух до загального оздоровлення всього організму в цілому.
Ігротерапія
Головне значення гри полягає в тому, що завдяки особливим ігровим прийомам дитина моделює взаємодію з навколишнім світом та людські стосунки. Це надає засвоєним раніше предметним діям певного сенсу. Отже, в ході гри дитина засвоює мотиви людської діяльності. На основі цього формується прагнення до суспільно важливої діяльності, що стає основним моментом готовності до шкільного навчання та включення до трудової діяльності.
Дидактична гра є особливими видом ігрової діяльності. Вона спеціально створена дорослими з навчальною метою. Структуру дидактичної гри утворюють основні (дидактична та ігрова задача, ігрові дії, правила, дидактичний матеріал, результат) та додаткові компоненти (сюжет і роль). Обов’язковою умовою є дотримання правил, які спрямовують гру в заданому напрямку, визначають послідовність ігрових дій, регулюють взаємодію учасників, дозволяють педагогу керувати грою.
Вимоги до підбору ігор:
1. Психолого-педагогічний задум гри повинен бути узгоджений з віковими, типологічними та індивідуальними особливостями дітей, направлений на подолання вад дітей-інвалідів.
2. Слід оцінити відповідність загального задуму гри нормуючим її правилам і безпосередньому змісту.
3. З позицій безпеки і доцільності проаналізувати обстановку і обладнання, необхідні для проведення гри, її тривалість, ступінь участі дорослого.
4. Потрібна продуманість способів введення дітей у ситуацію гри і виходу з неї.
5. Треба проаналізувати хід гри в цілому та її етапи, ступінь педагогічного впливу на ігровий стан і поведінку дітей, співвідношення в ході гри їх інтелектуального і фізичного навантаження і способи його регулювання.
6. Повинні бути продумані способи оцінки результатів гри і визначення переможця (переможців).
Перед включенням гри в корекційну або розвивальну програму необхідно провести її експертизу – встановити її психолого-педагогічний ресурс, знайти адекватні способи та прийоми включення в роботу з дітьми, визначити можливості її модифікації. Процедура експертизи включає такі етапи:
1. Доігровий
Оцінюється педагогічний задум гри, її розвиваючі, навчальні та виховні можливості, просторово-часова організація.
Гру необхідно розкласти на складові частини (елементи), зрозуміти відношення між ними, що дозволяє, по-перше, з’ясувати її задачі, зміст, умови і правила проведення, а по-друге, встановити певні методичні орієнтири, тактику проведення, оптимальну тривалість. Слід також розглянути можливі негативні варіанти розгортання гри і продумати відповідні способи їх попередження та усунення.
2. Ігровий
3. Післяігровий
Передбачає узагальнюючий аналіз гри, у ході якого слід:
- встановити ступінь відповідності запланованого та реального результату гри, при необхідності визначити причини невідповідності;
- провести поетапний аналіз ходу гри з виділенням найбільш складних або надмірно легких для дітей завдань, правил;
- дати докладний аналіз ігрового стану та поведінки дітей, їх активності і зацікавленості ходом і результатами гри;
- визначити адекватність обраної педагогом лінії ігрової поведінки;
- зробити висновок щодо перспектив використання гри (доцільність, необхідність модифікації).
Для дітей дошкільного віку з відхиленнями в розвитку пропонується наступна схема вивчення можливостей ігрової діяльності:
1. Особливості загальної та дрібної моторики (чи заважають вони грі).
2. Наявність інтересу до іграшок і дій з ними, вибірковість цього інтересу.
3. Стійкість інтересу.
4. Адекватність використання іграшок.
5. Характер ігрових дій:
- маніпуляції (не є власне ігровими діями, це дії, у ході яких пізнаються властивості предметів), можуть бути специфічними – спрямованими на дослідження предмета (рухає машинку вперед-назад, крутить її колеса) чи неспецифічними (кидання, постукування);
- процесуальні (не спрямовані на кінцевий результат, дитині цікавий процес);
- сюжетні (дії, пов’язані логікою сюжету).
6. Чи користується дитина зображувальними діями з уявними предметами.
7. Чи використовує предмети-замісники, чи розуміє їх роль.
8. Як дитина супроводжує гру мовленням, якими видами мовлення користується: фіксуючим, регулюючим, плануючим.
9. Тривалість гри.
10. Особливості емоційно-вольової сфери: активна чи пасивна дитина, збудлива чи млява, грає із задоволенням чи тільки підкоряючись пропозиції.
11. З ким вступає в контакт у процесі гри: з дорослими, дітьми.
У ході гри позиція педагога може бути різною:
1. Поза ігровим полем:
а) організує гру, не беручи на себе певної ролі або повноважень;
б) керує грою через інших дорослих або дітей, які виконують командні ролі.
2. Всередині ігрового поля:
а) виступає в якості судді, посередника, консультанта;
б) виконує роль командного характеру;
в) є рядовим гравцем.
Для успішного управління грою педагог повинен сполучати такі якості:
- спокійність і достатня жвавість темпераменту;
- доброзичливість і розумна суворість;
- м’якість і наполегливість;
- впевненість у собі;
- неупередженість і тактовність при підведенні підсумків.
3.5. Казкотерапія -це система передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції і творчих здібностей.
Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом.
Привабливість казки як засобу педагогічного впливу для дитини обумовлена її властивостями:
- відсутність прямих повчань, напучувань; події казкової історії логічні, природно витікають одна з одної, що дозволяє дитині засвоювати причинно-наслідкові зв’язки і спиратись на них;
- через образи казкок дитина знайомиться з досвідом багатьох поколінь. У казкових сюжетах зустрічаються ситуації і проблеми, які переживає кожна людина (відділення від батьків, життєвий вибір, взаємодопомога, кохання, боротьба добра і зла). Перемога добра забезпечує дитині відчуття психологічної захищеності. Дитина засвоює, що випробування сприяють внутрішньому росту людини;
- відсутність фіксації імені головного героя та місця подій; головний герой – це збірний образ, з яким дитина може ідентифікувати себе;
- цікавий сюжет, наповнений загадками, чарами, неочікуваними перетвореннями героїв забезпечує активне сприйняття і засвоєння інформації.
Корекційні функції казки:
- психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій;
- символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів;
- усвідомлення і прийняття змісту власної активності.
Види роботи з казкою:
1. Використання казки як метафори.
Казкові образи і сюжети асоціюються з життєвим досвідом дитини. Ці асоціації можна обговорити.
2. Малювання за мотивами казки.
Вільні асоціації проявляються в малюнках, які аналізують та обговорюють.
3. Обговорення поведінки і мотивів вчинків персонажів є приводом для розмови про моральні цінності, систему оцінювання себе та оточуючих.
4. Програвання епізодів казки.
5. Використання казки як притчі-повчання.
Підказка варіанту вирішення ситуації на прикладі казкового сюжету.
6. Творча робота за мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою).
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 221; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!