Оперативне лікування ран кишечника та резекція кишки.
Показання: перфорація чи некроз стінки кишки, небезпека некрозу внаслідок защемлення, інвагінація або зрощення, які неможна усунути, новоутворення і сторонні тіла.
Знеболення: наркоз.
Техніка операції: петлю кишки ізолюють, відтісняють вміст у боки на здорових частинах накладають кишкові затискачі. Усі судини брижі проти ділянки враження перевязують 2-ма лігатурами. Далі в межах здорової тканини виконують резекцію, попередньо перекривши вихідні отвори враженої ділянки затискачами.
У великих тварин кишки зшивають переважно “кінець в кінець”, а у дрібних - “бік в бік”.
“Кінець в кінець” з’єднуються двоповерховим швом. Спочатку серозно-м’язовий шов накладають на зближені половини кінців кишки.Далі накладають кушнірський шов, проколюючи всі шари, зовнішню частину кишкової стінки зашивають швом Шмідена. Потім накладають 2-й поверх шва за Плахотіним-Садовським чи Ламбером.
Бокове сполучення виконують наступним чином.
Кишкову петлю на місці резекції перетискають артериальними затискачами, перетиснуте місце перев’язують двома лігатурами, між якими вирізують кишку. Кукси зашивають швом Ламбера.
Кукси кишки прикладають боками одна до одної, зшивають безперервним швом, не проколюючи слизової оболонки, збоку шва роблять повздовжні розрізи. Безперервним навскрізним швом з’єднуються зовнішні краї рани, далі зовнішні краї швом Шмідена. Далі на зовнішню поверхню накладають серозно-м’язовий шов.
|
|
|
Операції при фімозі і видалення пухлин на статевому члені.
Показання. Екстирпація поодиноких або численних фібропапілом різної величини і локалізації.
Фіксація і знеболювання. Тварину фіксують в станку в стоячому положенні, виконуючи провідникову анестезію статевого члена.
Техніка операції. Виведений з препуціального мішка статевий член фіксують циркулярною бинтовою пов¢язкою вище пухлини. Пов¢язка одночасно виконує роль кровозупиняючого джгута. Пухлину ретельно висікають скальпелем або ножицями. Ділянку її локалізації прижигають термокаутером (абластика). Дрібні новоутворення видаляють тільки каутеризацією. У випадку виникнення кровотечі після зняття пов¢язки (контрольний огляд), на судину, яка кровоточить, накладають кетгутну лігатуру.
При видаленні новоутворень, розташованих на відростку сечостатевого каналу, в його просвіт вставляють катетер (зонд), який служить орієнтиром. У випадку локалізації пухлини на зовнішній стінці відростка і відсутності можливостей зберегти його слизову оболонку, бластому видаляють разом з кінцевою частиною відростка сечостатевого канала. Культю уретри підшивають до статевочленного листка препуція (кінцева уретростомія).
|
|
|
В післяопераційному періоді в препуціальний мішок періодично вводять антисептичну ємульсію. Проводити садки починають через 20-30 днів після операції.
Показання. Парафімоз з утворенням гіперплазованого циркулярного потовщення («манжетки») на статевому члені.
Фіксація і знеболювання. Оперують як на лежачій, так і на стоячій тварині. З метою знеболювання застосовують провідникову анестезію нервів статевого члена. Неспокійним тваринам ін¢єктують нейролептик.
Техніка операції. Проводять ретельну очистку і дезінфекцію статевого члена і препуціального мішка. Захопивши лівою рукою манжетко-подібну припухлість, вказівним і великим пальцями зжимають її у основи. В місці зжимання накладають петлевидний шов з кетгута. Вколюючи голку зверху донизу, циркулярно прошивають основу манжетки. Ширина кожного стібка петлевидного шва 1,5-2 см. Кожний наступний стібок шва повинен проходити або у каналі попереднього, або безпосередньо біля нього. Стібки шва максимально зтягують. Навколо стібків петлевидного шва манжетку відсікають.
Основні принципи роз'єднання м'яких тканин, форма, напрямок і розмір розрізів.
|
|
|
Раціональні розрізи повинні відповідати таким основним вимогам: а) бути досить широкими, зручними для виконання даної операції; б) не спричинювати надмірного зяяння рани, яке утруднює з'єднання її країв швами або сповільнює загоювання при залишенні рани відкритою (враховують лінії напруження шкіри й підлеглих шарів); в) не порушувати кровопостачання та іннервації тканин в оперованій ділянці; г) не травмувати великі судини, що проходять у зоні розрізу, і особливо моторні нерви та вивідні протоки залоз (цим усувається небезпека порушення функції органів); д) забезпечувати більш або менш тривале виділення ранового ексудату (при гнійних операціях).
Ураховуючи напрями ліній напруження шкіри, кращими розрізами на бокових поверхнях тулуба й шиї всіх видів тварин слід визнати вертикальні і близькі до них косі. Поздовжні розрізи звичайно бувають раціональними на дорсальній і вентральній поверхнях шиї й тулуба, по середній сагітальній лінії і поблизу неї. Беручи до уваги топографію судин і нервів, розрізи в ділянці голови ведуть так, щоб не пошкодити лицьовий нерв і протоку привушної слинної залози. У ділянці вінчика роблять такі розрізи, щоб не порушити процес рогоутворення тощо.
|
|
|
При розтині м'яких тканин необхідно запобігати пошкодженню великих судин, вивідних протоків залоз, нервів, а також розрізів м'язів та апоневрозів у поперечних напрямках за ходом їх волокон! Розрізи або роз'єднання м'язів та апоневрозів за ходом їх волокон створюють кращу кооптацію (з'єднання) країв рани, які не мають у цьому випадку схильність до розходження, полегшують накладання швів і сприяють загоєнню рани!
Якщо напрямок м'язових волокон не співпадає з положенням судинно-нервового пучка або вивідного протока залози, то розріз виконують за ходом останніх, не рахуючись з напрямком м'язових волокон! Поперечні розрізи м'язів допускаються також у тих випадках, коли необхідно створити більш широкий доступ до патологічне змінених тканин або органа і забезпечити вільне виділення ранового ексудату!
Крім того, важливо зважити на топографію судин і нервів, які живлять даний шар, що має особливе значення при розрізі черевної стінки. Розрізи стінок порожнистих органів не повинні спричинювати звуження їх просвіту (умова, яка має дуже важливе значення для стінки кишки) або ушкоджувати судини й нерви, що живлять як орган в цілому, так і окремі його ділянки, щоб усунути небезпеку виникнення атрофії органу або осередків некрозів. При розтинанні фасцій, серозних і слизових оболонок напрямок розрізу визначають, виходячи з ходу розрізів у суміжних, більш важливих шарах.
Особливе значення мають розрізи, які проводять з лікуванням при гнійних запаленнях внаслідок анаеробної інфекції! У цих випадках вони повинні бути широкими, зяючими, розтинати волокна м'язів у поперечному напрямі і щадити тільки судинно-нервові пучки!
Таким чином, для кожної оперованої ділянки, при урахуванні її анатомо-топографічних особливостей і завдань оперативного втручання розроблено типові раціональні розрізи в світі зазначених вище вимог до них.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 414; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!