Пам’ять – це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, збереження та наступного відтворення.
Без уявлень пам’яті неможлива розумова діяльність і взагалі здатність нормально жити. Людина, позбавлена пам’яті, за словами І.М.Сєченова, постійно перебувала б у стані новонародженої.
Процеси пам’яті.
Запам’ятовування – це процес прийому інформації, кодування її та реєстрації в пам’яті.Інформація записується в нашому мозку, залишає “слід“. Це перший етап, з якого починається пам’ять, в його основі лежить утворення тимчасових нервових зв’язків, які називаються асоціаціями. Ми запам’ятовуємо інформацію з різною швидкістю, різну за обсягом. Процес запам’ятовування може здійснюватися двома шляхами: смисловим і механічним. Смислове, або логічне, - це усвідомлене запам’ятовування, під час якого встановлюються зв’язки, активізуються попередні знання.
Механічне запам’ятовування – зазубрювання без розуміння суті, здійснення аналізу тощо. Це просте повторення, часто без усвідомлення змісту. Іноді воно дуже необхідне для короткочасної пам’яті. Однак рідко переходить у довготривалу пам’ять (таблиця множення, окремі номери телефонів).
Смислове запам’ятовування більш продуктивне: кодування інформації у даному випадку відбувається по-різному: за звучанням, значенням, написанням, зображенням, функціями, призначенням.
Мимовільна пам ‘ять властива і тваринам. Під час мимовільного запам’ятовування суб’єкт пасивний. Довільна пам’ять – це складна діяльність, у процесі якої ми ставимо собі чітку мету і примушуємо себе щось запам’ятати. Іноді, взявши в руки книгу, ми кажемо собі, що потрібно чимало вивчити, текст важкий і його не можна запам’ятати, та чи й потрібне воно. Це й є установка, яку ми собі дали, вона чітко зафіксується у нашій підсвідомості. Вхід інформації у мозок буде заблоковано негативною установкою, і, дійсно ми не виконаємо завдання. Психологи П.Зінченко та О.Смирнов довели: чим глибше та ретельніше провести аналіз якоїсь інформації, тим ефективним буде запам’ятовування.
|
|
|
Екстремальні умови також підвищують продуктивність пам’яті. Прикладом цього може бути діяльність розвідників, які, глянувши лише один раз на запис або план, “зафотографовували “ його в пам’яті. Стимул – ціна життя.
Американські вчені довели експериментальним шляхом, що найкращий час для запам ‘ятовуванння – вечір. Чим менше часу до сну, тим більше одержаних знань засвоюється.
Збереження – це процес закріплення інформації у пам’яті.Святий Августин (бл. 400 років до н.е.) порівнював нашу пам’ять зі сховищем: “Я входжу у просторі палати пам’яті, де знаходяться скарби незчисленних образів (уявлень)... Коли я перебуваю у скарбниці, хочу, щоб все, що мені потрібно, з’явилося, і воно тут же з’являється...“.
|
|
|
Однак не все зберігає наша пам’ять. Забування – процес, протилежний запам’ятовуванню, полягає у втраті чіткості уявлення подій, фактів, у зменшенні обсягу запам’ятованого. У його основі лежить стирання тимчасових нервових зв’язків.
Забування виконує кілька функцій. Завдяки йому ми маємо можливість зберігати у пам’яті те, що, дійсно, для нас є важливим, тобто, на думку багатьох вчених, забування запобігає перевантаженню мозку, сприяє адаптації до нових умов, виробленню нових навичок внаслідок стирання у пам’яті старих моделей; звільняє від тривоги чи відчуття болю.
Забування може бути повним і частковим. Доведено, що найшвидше матеріал забувається одразу після заучування, тому корисно повторити його у перші 20 хвилин. Перед іспитом психологи рекомендують відпочити, а навчальний матеріал вчити поступово, заздалегідь.
Як свідчать наукові дослідження, пам’ять людини зберігає все колись прочитане і відновлює, коли побажає цього наше потаємне ”Я“. Отже, повного стійкого забування начебто не існує. Часто ми забуваємо те, що втратило для нас значущість.
Відтворення – процес відновлення інформації, повернення її зі “сховища“ у свідомість.Здійснюється відтворення завдяки активізації раніше утворених тимчасових нервових зв’язків при бажанні особистості чи за необхідності. Цей процес відбувається двома шляхами: впізнання та пригадування.
|
|
|
Впізнання відбувається при повторному сприйманні предмета або явища. Наприклад, впізнання добре відомих об’єктів відбувається миттєво (у межах 0,05 секунд) тому, що спирається на одну характерну ознаку, наприклад, тембр голосу близької особи. Відомо, тренованість дозволяє людині-операторові виокремлювати значущу інформацію на фоні перешкод і впізнавати сигнал.
Пригадування – відтворення, яке вимагає напруження нервових і вольових зусиль. Впізнання легше, ніж пригадування, оскільки в першому випадку предмет наявний, а в другому – відсутній. Наприклад, учень не може пригадати відповідь на запитання вчителя, коли ж він чує варіанти відповіді, то легко впізнає правильний і говорить: “Я так і хотів сказати. Я вчив“. Особливим видом пригадування є спогади.
Уявлення пам’яті –це поновлення в пам’яті образів конкретних об’єктів, які виникли у корі головного мозку в момент сприймання. Уявлення є біднішими, менш яскравими і більш схематичними, аніж образи сприймання. Це не лише тому, що предмет відсутній, але й тому, що образи уявлення пам’яті є результатом не тільки сприймання, а й узагальнення.
|
|
|
Види пам’яті. Для визначення видів людської пам’яті більшість психологів вирізняють такі критерії:
- за змістом того, що ми запам‘ятовуємо (образна, словесно-логічна, рухова, емоційна);
- за участю волі (довільна, мимовільна);
- за тривалістю збереження матеріалу (сенсорна, короткочасна, довготривала);
- за особливостями опрацювання інформації, що запам’ятовується (смислова і логічна).
Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей і відношень між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ ять може бути: зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо. Ми запам’ятовуємо і відтворюємо образи знайомих людей, мелодії пісень, які чули, запахи квітів, які нюхали, і т. п.
Образна пам’ять має велике значення у нашому житті. Наше чуттєве пізнання, зафіксоване в образах пам’яті, є джерелом наших знань про зовнішній світ. Образна пам’ять є основою словесно-логічної пам’яті.
Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, поняття, судження, умовисновки. Думки не можуть існувати без слова, тому пам’ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. Словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю, на відміну від рухової, емоційної та образної, які в простійних формах властиві і тваринам.
Рухова пам’ять полягає в запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів (в ігровій, навчальній, виробничій, спортивній та інших видах діяльності). Рухова пам’ять є однією з основ утворення різноманітних навичок та умінь.
Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. Емоції запам’ятовуються разом з об’єктами, до яких вони належать.
Про мимовільну пам’ять говорять тоді, коли щось запам’ятовується і відтворюється нами без спеціальної мети запам’ятати і пригадати. У тих же випадках, коли ми ставимо за мету щось запам’ятати, пригадати, говорять про довільну пам’ять. У дітей раннього віку існує лише мимовільна пам’ять. Довільне запам’ятовування необхідне там, де перед людиною ставляться завдання - оволодіти певними знаннями, уміннями і навичками.
Сенсорна пам’ять має дві важливі характеристики: вона може утримувати безмежну кількість інформації (майже все, що ми бачимо або чуємо), а також зберігати цю інформацію лише протягом 0,1 – 0,5 сек. Завдяки сенсорній пам’яті людина може розпізнавати образи ще в процесі їх формування. Так, у зоровій сенсорній пам’яті відбувається первинна обробка інформації, її відбір, сканування (зчитування), після чого частина відібраної інформації надходить для подальшої обробки в короткочасну і довготривалу пам’ять.
Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Визначають можливості короткочасної пам’яті лише одним шляхом – вимірюють, скільки одиниць (предметів, об’єктів) може згадати індивід після одноразового їх споглядання. Вчені визначили кількість біт інформації, яку ми можемо втримати у короткочасній пам’яті; це сім частин інформації. Число “7“ – так зване магічне число Джорджа Міллера. Згідно з Міллером, ми поділяємо інформацію, яку необхідно запам’ятати, на сім (існують при цьому індивідуальні відмінності - +_2) частин, тобто групуємо її у значущі для нас одиниці. Наприклад, щоб запам’ятати ряд букв: А О У П С К Г не потрібно докладати багато зусиль. Оскільки літер всього сім, вони легко залишаються у нашій пам’яті.
А от літери А Р Ш Т У П С Р Ю А У Б Ф Т С Б Б Р Л Т Н важко запам’ятати з першого разу, але якщо ми об’єднаємо їх у сім значущих для нас одиниць, то запам’ятаємо:
США ЮАР ПНР ФБР СБУ ЛТБ ТТУ
Інформація з короткочасної пам’яті зникає без повторення через 15 – 25 секунд.
При переході з короткочасної в довготривалу пам’ять інформація перекодовується на сигнали, доступні мозку. Велике значення мають мотивація, інтерес людини. Ми ставимо собі за мету запам’ятати, групуємо матеріал в осмислені для нас структури, пов’язуємо його з наявним досвідом.
Перехід матеріалу з короткочасної пам’яті до довготривалої відбувається переважно шляхом повторення інформації. При цьому є важливим спосіб повторення. Якщо просто повторювати матеріал знов і знов, то ми будемо пам’ятати його доти, доки будемо користуватися ним, а пізніше забудемо як непотрібний. Чим краще проаналізуємо і згрупуємо матеріал, чим активніше працює мозок, тим легше його запам’ятаємо, а потім відтворимо.
Велике значення для запам’ятовування мають емоції, які можуть або стимулювати, або пригнічувати пам’ять.
Довгочасна пам’ять поділяється на два типи: зі свідомим доступом, тобто людина може за своїм бажанням згадати потрібну інформацію; із закритим доступом. В останньому випадку людина в природних умовах не може користуватися такою пам’яттю, лише у стані гіпнозу, хвороби, травми пригадуються образи, переживання власного життя. Відомі випадки феноменальної пам’яті й унікальні здібності лічити, котрі пов’язані з доступом до цього виду пам’яті. У людей з феноменальною пам’яттю інформація відновлюється після тривалого зберігання (десятки років) без змін. Це свідчить про відсутність у такій пам’яті перетворень і здатності до забування. У людей, які не мають описаних здібностей, тривала пам’ять без довільного доступу становить, ймовірно, базу інтуїції.
Смислове запам’ятовування пов’язане з розумінням матеріалу, що запам‘ятовується. Розуміння матеріалу є необхідною умовою логічного, осмисленого запам’ятовування, тому що змістовно асоціюється з уже засвоєними раніше знаннями, з минулим досвідом людини. Незрозуміле або погано зрозуміле завжди виступає в свідомості людини як щось окреме, змістовно не пов’язане з її минулим досвідом. Ознакою того, що людина усвідомила, зрозуміла матеріал, є здатність переказати його зміст “своїми словами“, “перекласти на свою мову“. Визначимо етапи логічного, смислового запам’ятовування матеріалу:
1)усвідомлення мети запам’ятовування;
2)розуміння його смислу;
3)аналіз матеріалу;
4)узагальнення;
5)запам’ятовування цього узагальнення.
Механічне запам’ятовування наявне у всіх тих випадках, коли не забезпечується осмислення, розуміння запам’ятовуваного матеріалу. Механічне заучування є багаторазовим повторенням незрозумілого тексту. Матеріал, який людина запам’ятала механічно, швидко забувається, людина не може використовувати його у своїй практиці.
Індивідуальні особливості пам’яті. Людей найбільше цікавить питання, якими є індивідуальні особливості пам’яті та як їх можна поліпшити, оскільки хороша пам’ять є запорукою успіху у будь-якій діяльності.
Індивідуальні відмінності пам’яті зумовлені типом вищої нервової діяльності людини. Люди з сильною нервовою системою мають кращі показники пам’яті при роботі в ускладнених умовах, бо у них більш виражена швидкість утворення умовних рефлексів. Вони виявляють переваги в заучуванні складного матеріалу з недостатньою логічністю. У людей зі слабкою нервовою системою існують переваги при запам’ятовуванні логічно пов’язаної вербальної інформації.
Перш за все у людей різні можливості запам‘ятовування не лише тому, що пластичність кори головного мозку різна, але й тому, що кожен з нас має свій спосіб запам’ятовування – найзручніший і найефективніший:
- одні швидше запам’ятовують кольори, запахи, образи предметів та явищ (у них переважає наочно-образний тип пам’яті);
- інші ж легше й швидше запам’ятовують поняття, судження, тексти, формули тощо (це – абстрактний, словесно-логічний тип пам’яті).
Залежно від того, який зміст матеріалу і з якою метою його запам’ятовує людина, в неї формується професійна пам’ять. Образний вид пам’яті властивий інженерам і працівникам матеріального виробництва, художникам, письменникам, акторам і музикантам. Зоровий тип інтенсивніше формується у художників, інженерів, виробників, а слуховий – у музикантів і акторів. Отже, спостерігаючи за людьми, можна помітити, що одні краще запам’ятовують на слух (аудіалісти), інші – споглядаючи (візуалісти), треті – пишучи, тобто за допомогою рухових відчуттів. “Чисті“ типи пам’яті трапляються дуже рідко. Здебільшого ми послуговуємося всіма типами пам’яті, залежно від мнемічних завдань, ситуації, маємо можливість постійно їх вдосконалювати.
Окрім типів, є ще й інші індивідуальні особливості пам’яті, такі, як обсяг, точність, швидкість запам’ятовування, готовність до актуалізації матеріалу, впевненість при відтворенні.
Обсяг пам’яті – кількість фактів, предметів, явищ, які людина здатна запам’ятати за певний час.
Точність запам’ятовування – здатність відтворювати інформацію максимально наближено до змісту, введеного у пам’ять.
Готовність до актуалізації матеріалу, уявлень, тобто швидкого відтворення при потребі. Це надзвичайно цінна якість. Одні з нас дуже швидко знаходять відповіді на будь-яке запитання у скарбницях пам’яті, інші ж витрачають на це чимало зусиль і часу.
Впевненість при відтворенні залежить від багатьох факторів: рівня знань, ерудиції та розвитку мислення, особистих домагань, навіювання, особливостей характеру та якостей волі особистості. Людина може мати знання, але не впевнена у собі або закомплексована, що знижує рівень відтворення.
Шляхи покращення пам’яті.
Індивідуальні особливості пам’яті виявляються уже в дитинстві. У цьому віці пластична кора головного мозку, тому можливості вдосконалення пам’яті дуже великі.
Здебільшого у людей звичайний рівень пам’яті. Однак є люди з винятковим рівнем пам’яті – досконалою пам’яттю. Наприклад, Сенека міг запам’ятати і повторити дві тисячі слів у будь-якому контексті, усього лише раз почувши їх. Македонський, Наполеон, Суворов знали майже всіх своїх солдатів, а їх було чимало.
Є чимало прикладів, які свідчать про те, що в результаті добре організованої методики люди значно поліпшували свою пам’ять. У знаменитого німецького археолога Г.Шлімана була погана пам’ять. Але оскільки він збирався вивчати стародавній світ, то вирішив вчити мови. У процесі тренування його пам’ять стала феноменальною. Він вивчив 14 мов.
Визначимо шляхи покращення запам’ятовування будь-якого матеріалу:
- позбутися негативних емоцій, бо вони – ворог пам’яті;
- визначити головну думку змісту тексту;
- логічно згрупувати матеріал, тобто встановити внутрішні зв’язки між логічно завершеними частинами тексту;
- у кожній частині тексту знайти основну думку;
- спробувати підтвердити кожне теоретичне положення конкретними прикладами;
- встановити зв’язок нового матеріалу з попереднім, використовуючи закономірність запам’ятовування (нова інформація швидше фіксується і поглинається мозком, коли пов’язана з уже наявними знаннями;
- запрограмувати себе на запам’ятовування, повірити у свої сили;
- мотивувати необхідність тривалого запам’ятовування;
- використати пам’ять, яка розвинута краще (зорова, слухова, рухова), застосувати всі можливі види пам’яті;
- повторювати матеріал (перше повторення через 20 хвилин, друге – 1-2 години, третє – 3-4 години, четверте – 5-6 годин, п’яте – через добу);
- використовувати мнемотехнічні прийоми. Мнемотехніка – мистецтво запам’ятовувати – система різних способів, що полегшують цей процес і збільшують обсяг пам’яті. Це – стародавнє мистецтво запам’ятовувати шляхом створення штучних асоціацій.
Симонід 2500 років тому описав такий мнемонічний прийом: щоб запам’ятати різні відомості, слід уявити собі місто, поділене на багато вулиць. На кожній вулиці будинки, а в них – кімнати, і в кожній – ті чи інші спогади. Отже, той, хто запам’ятовує, пов’язує матеріал, що необхідно запам’ятати, з раніше засвоєною моделлю (римою, схемою - зразком).
Складання акронімів теж сприяє запам‘ятовуванню: “Де ти зловив сову цієї літньої ночі?“ – таким чином учні запам’ятовують правило: “Після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова та складу ставиться м’який знак“.
Метод PQ4R поєднує шість складових елементів:
1)ознайомлення з матеріалом, огляд (preview);
2)запитання щодо змісту та відповідь на них (question);
3)читання (read);
4)роздуми над матеріалом, осмислення, встановлення зв’язків з попереднім матеріалом, знаннями, підтвердження прикладами, що ілюструють матеріал (reflect);
5)повторення матеріалу, за необхідності, вголос (recite);
6)перегляд матеріалу, інтроспекція (review).
Отже, кожен з нас має можливість виробити свою систему запам’ятовування та відтворення інформації, а завдяки цьому удосконалити пам’ять, зробити її ефективнішою.
Уява
Поняття про уяву.
Відображаючи дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї впливає певної миті, а й уявляє те, що на неї впливало раніше. Життя вимагає від людини створення образів і таких предметів, яких вона не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.
Уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався під час праці. Будь-який акт діяльності обов’язково включає уяву. Не уявивши результат праці, не можна приступити до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності.
Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності і ті шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того як виготовити певну річ, вона подумки створює її образ у своїй уяві.
У житті людина створює образи таких предметів, яких у природі не було, не має й бути не може. Такими витворами людської уяви є фантастичні казкові образи русалки, килима-літака, в яких неприродно поєднані ознаки різних предметів. Проте якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, в усіх випадках основою для їх появи є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості.
Уявляючи, наприклад, свого майбутнього героя, письменник наділяє його рисами людей, яких він сприймав колись, синтезуючи ті риси в новий образ. Таке саме використання попередніх вражень трапляється і тоді, коли людина уявляє собі описані іншими людьми краєвиди або події, свідком яких вона не була. За висловом І.М.Сеченова, “витвори уяви – це небачені в світі сполучення бачених вражень“.
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 518; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!