Сприймання і діяльність людини.
У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, установки, емоційний стан, завдання, уважність і спостережливість людини. Все це пояснює особливості професійного сприймання. Так, лінгвіст, спілкуючись з людиною, сприймає передусім особливості її вимови, фотограф – її фотогенічність, лікар зверне увагу на ознаки тієї чи іншої хвороби.
Слід зазначити, що у багатьох випадках людина бачить те, що вона хоче побачити, залежно від установки на сприймання.
Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, заповнений цікавими, значущими справами, спливає швидко. Учні не помічають, як “летить час“на уроці, коли вони зайняті активною розумовою діяльністю, і як “тягнеться “ довго, коли їм нецікаво. Ступінь суб’єктивізму в оцінці часу залежить також від віку людини. Дітям здається, що час минає повільно, а дорослим здається, що він летить. Деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так, досвідчений вчитель без годинника вільно орієнтується в часі на уроці й точно оцінює проміжок часу тривалістю 45 хвилин.
Увага
Поняття про увагу.
Будь-який пізнавальний процес неможливий без уваги. К.Д.Ушинський називав її єдиними дверима, через які надходить інформація із зовнішнього світу у нашу свідомість. Деякі вчені порівнюють нашу увагу з фільтром, що вибірково пропускає сигнали в мозок.
|
|
|
Сама по собі увага не є психічним процесом, хоча супроводжує і регулює кожен з них. Увага – це психічний стан особистості, який виражається у зосередженості протягом певного часу на певному об’єкті чи явищі.
Увага – форма психічної діяльності людини, завдяки якій вона спрямовує та зосереджує свідомість на одному об’єкті, одночасно абстрагуючись від інших.
Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, які на неї діють, обирає потрібні, важливі, а інші – гальмує.
Види уваги.
Залежно від активності особистості у процесі виникнення та організації уваги, її поділяють на мимовільну, довільну і післядовільну.
Якщо предмет, явище цікаві, комічні, оригінальні, нам не потрібно докладати вольових зусиль, щоб зосередитися на них. Чинники самі по собі привертають до себе нашу увагу. Така увага називається мимовільною. Однак, окрім цікавого, у нашому житті є ще й необхідне (яке не завжди, на перший погляд, є цікавим). Доводиться виконувати роботу, яка нам не по душі. У такому випадку нам на допомогу приходить довільна увага. Така увага властива лише людині. Психічний стан людини – важлива запорука успішності діяльності. Збуджена, втомлена, стурбована людина не може зосередитися, її довільна увага значно послаблена. Зміна видів діяльності, позитивні емоції, ігри – чудові фактори підсилення довільної уваги.
|
|
|
Іноді, поставивши перед собою мету, виявивши певні вольові зусилля, людина поринає в роботу і легко на ній концентрується. У людини з’являється інтерес до діяльності, почуття задоволення. Така увага називається післядовільною. Наприклад, нам необхідно прочитати якийсь текст, спочатку ми читаємо його лише з обов’язку. Згодом, захопившись, продовжуємо читати із задоволенням.
Залежно від спрямованості нашої уваги ми розрізняємо зовнішню і внутрішню увагу. Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях людини, вона спрямована на теоретичне і практичне оволодіння навколишнім світом. Внутрішня увага – це зосередження на власних думках, почуттях, станах. Вона забезпечує організацію розумової діяльності людини. Цінним є уміння поєднувати внутрішню і зовнішню увагу, що забезпечує цілісність і гармонійність особистості.
Властивості уваги.
Увага – процес складний і багатогранний. Його основними характеристиками є обсяг, концентрація, стійкість, розподіл, швидкість переключення.
|
|
|
Обсяг – кількість об’єктів, які ми чітко сприймаємо водночас. Дослідження свідчать, що ми маємо змогу сприймати одночасно появу 4-6 об’єктів, не пов’язаних між собою. Якщо ж об’єкти поєднані між собою змістом, суттю, то обсяг уваги збільшується.
Концентрація – зосередження уваги на певному об’єкті. Легко зосередитися, якщо матеріал цікавий, емоційний, стосується особистого життя.
Стійкість – тривале зосередження уваги на об’єкті. Різноманітні зовнішні і внутрішні чинники відволікають нашу увагу. Людина чинить опір цим подразникам. Важливе значення мають ставлення людини до справи, а також стан нервової системи.
Відвертання уваги – це її коливання, зміна інтенсивності. Щоб уникати коливання уваги учнів, вчителям важливо чергувати види діяльності, створювати проблемні ситуації, подавати матеріал емоційно.
Розподіл уваги – у кожного різний. Людина може тримати в центрі уваги кілька об’єктів одночасно. Залежно від здібностей людини, характеру діяльності, кількості об’єктів, досвіду, рівня володіння діяльністю змінюється і якість розподілу уваги.
Переключення уваги – вміння швидко переносити увагу з одного об’єкта на інший, зберігаючи при цьому високу продуктивність. Швидкість перенесення уваги залежить від рухливості та сили нервових процесів, від характеру об’єктів, звичок та значущості справи для людини.
|
|
|
Невміння зосередитися або переключитися з одного предмета на інший називається неуважністю. Вона виявляється в загальній нестійкості уваги або в дуже глибокому зосередженні на одному об’єкті.
Мислення.
Поняття про мислення.
Вищою формою психічного відображення є мислення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань, уявлень, але ця картина світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його. Шляхом мислення людина виявляє взаємозв’яки між предметами, подіями і явищами, з’ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Так, у фізиці відкрито елементарні частинки або ультрафіолетові та інфрачервоні промені, їх не можна побачити, про них можна тільки мислити. На відміну від відчуття і сприймання мислення опосередковано відображає дійсність: через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через операції мислення, спираючись на знання. Опосередковане відображення світу дає змогу людині вийти за межі безпосереднього досвіду. Акт мислення – це єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв’язки між предметами. Дослідження будь-якого матеріалу (Г.Еббінгаус) на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості.
Можна вирізнити основні функції мислення (В.Д.Шадриков).
1. Розуміння.Зрозуміти явище - означає з’ясувати спосіб його виникнення, проаналізувати умови виникнення явища, а це призводить до утворення понять та розуміння.
2. Розв’язання проблем і задач.Мислення виникає в проблемній ситуації. Розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв’язок відомого і невідомого в задачі - означає знайти спосіб її розв’язання.
3. Цілеутворення. Формулювання цілей є процесом породження нових цілей, що відбувається у мисленні.
4. Рефлексія. Рефлексія розглядається як діяльність людини, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання.
Д.М.Дубравська пропонує таке визначення поняття “мислення“: мислення – це психічний процес пошуків та відкриття нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності.У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв’язки між предметами та явищами.
Процеси мислення.
Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез. Аналіз – це уявне відокремлення властивостей від об’єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Поєднання окремих компонентів в єдине ціле називається синтезом.Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу і синтезу фактично тісно пов’язані між собою. Без аналізу немає синтезу і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення.
Порівняння – уявне зіставлення двох або кількох об’єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: “Якби ми знайшли предмет, який не мали б з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати“.
Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їх ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення – уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками.Наприклад, за загальними ознаками об’єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров – за кольором, але це неістотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об’єднуємо стіл, стілець, шафу – це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.
Абстрагування – уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів.Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як “число“, “сила“, “величина“, “колір“ тощо. Однак при якісній характеристиці об’єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п’ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).
Конкретизація – процес, протилежний абстракції.У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предметів, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності ознак та взаємозв’язків.
Логічні форми мислення.
Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.
Характерною рисою судження є те, що в ньому ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об’єкті якихось ознак, властивостей, його зв’язків і відношень до інших об’єктів. Прикладами суджень є: “ця троянда червона“, “сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює двом прямим кутам“, “кит – це не риба“. Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв’язки й відношення, що існують в оточуючому нас світі. Таке судження дає нам знання про світ. Істинність суджень перевіряється практичною діяльністю людини або шляхом зіставлення їх з іншими судженнями, правдивість яких доведено на практиці. У таких випадках має місце міркування. Міркування являє собою ряд пов’язаних між собою суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність будь-якої думки. У міркуванні ми з одних суджень виводимо інші судження, тобто вдаємось до умовиводів. Умовиводом називають таку розумову дію або форму мислення, в якій з одного або кількох певним способом пов’язаних суджень, виводиться нове судження, яке дає нам нове знання.Наприклад, ми спостерігали, якщо одне тіло розширилось від нагрівання, то з іншими ставало те ж саме (залізом, водою, парою, каменем і т.п.). На основі цього ми робимо висновок про те, що всі тіла від нагрівання розширюються. Такий умовивід називають індуктивним (ми йдемо від фактів до узагальнень). В інших випадках ми йдемо протилежним шляхом (дедуктивним), а саме: від загальних суджень до суджень про групи або поодинокі предмети. Повернемось до нашого прикладу, знаючи, що всі тіла від нагрівання розширюються, ми робимо висновок, що й дане тіло (наприклад, дерево) в цих умовах також розширюється.
У процесі мислення, що виявляється в судженнях та умовиводах, у нас складаються поняття. Поняття – це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу.Скласти собі поняття про певний об’єкт – значить з’ясувати для себе істотні властивості об’єкта, його зв’язки з іншими об’єктами. Наприклад, скласти собі поняття про плід – значить відобразити його зв’язок з квітами рослин, його будову, наявність у ньому насіння, його біологічне значення у житті рослин. Поняття відображає свій об’єкт глибше, повніше, вірніше, ніж уявлення про нього. Поняття відображає і такі властивості об’єктів, яких ми не можемо уявити. Поняття відображає загальні, істотні ознаки, властиві всім предметам, які визначаються певним словом. Чим більше суджень ми можемо висловити про об’єкт, тим змістовнішим є наше поняття про нього.
Уявлення про предмет може існувати і без слова, поняття ж виникає, закріплюється, існує і виявляється в слові (або в декількох словах).
У процесі свого індивідуального розвитку людина засвоює системи понять, які історично надбані людством. Дитина засвоює багато понять у процесі спілкування з дорослими, які вже володіють цими поняттями (це так звані “життєві поняття“). У процесі навчання засвоюються наукові поняття, при цьому “життєві поняття“ переосмислюються.
Вирішальна роль у засвоєнні кожного поняття належить розумовій активності учнів, студентів, керованій педагогом. Поняття успішно засвоюються там, де ті, хто навчається, думають спільно з тим, хто вчить (разом зіставляють об’єкти, виділяють істотні ознаки, формулюють думки у формі суджень тощо). Якість засвоєння понять дуже знижується, якщо вчитель просто повідомляє учням готові відомості про ознаки об’єкта, які потрібно тільки запам’ятати.
Процес розв’язання задач.
Мислення часто виникає в проблемній ситуації. Така ситуація характеризується не просто незнанням, а усвідомленням людиною того, що у відомому є щось невідоме, істотно важливе для неї і водночас таке, що його не можна одразу з’ясувати. Усвідомлюючись, проблемна ситуація стає для людини задачею. Задача завжди ставить перед людиною мету, яка сформульована у запитанні. Той, хто розв’язує задачу, перш за все повинен зорієнтуватись в її умовах, проаналізувати основні компоненти, виділити суттєві частини і співвіднести їх одну з одною. Після цього є можливість визначити стратегію, загальну схему розв’язання задачі та вибрати один із альтернативних шляхів. Часто цю фазу розв’язання задачі називають стратегічною.
Складання загальної схеми і вибір одного з можливих шляхів розв’язання задачі переводить людину на наступну фазу мислення. Необхідно підібрати відповідні засоби та операції (використати готові коди: мовні, логічні, числові). Психологи називають цю фазу мислення тактичною.
Наступною фазою мислення є саме розв’язання задачі та находження відповіді на запитання. За цим етапом находження відповіді починається наступний – порівняння отриманого результату з умовами задачі. Якщо отриманий результат відповідає умовам задачі, процес мислення закінчується, якщо ж ні – пошуки шляхів розв’язання задачі продовжуються.
Види мислення.
У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення (словесно-логічне); за характером задач: практичне і теоретичне; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.
Наочно-дійовим мисленням називають такі його прояви, які відбуваються в ситуації сприймання конкретних об’єктів і маніпуляції з ними. Із цього різновиду починається розвиток мислення дитини у ранньому віці, які мислять діючи з предметами. Наочно-дійове мислення притаманне і дорослим людям, особливо людям тих професій, які за своїм змістом вимагають практичного аналізу, різноманітного комбінування та конструювання (шахісти, конструктори, винахідники).
Наочно-образним є мислення, в змісті якого переважають образи, більш чи менш узагальнені уявлення про його об’єкти. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці, коли діти мислять образами. Таке мислення властиве поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам.
Особливістю абстрактногоабо словесно-логічногомисленняє те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження. Саме цей різновид мислення дає можливість виявити загальні закономірності природи і суспільства, будувати наукові гіпотези і теорії.
Теоретичнемислення полягає у пізнанні законів, правил. Продуктами теоретичного мислення є відкриття періодичної системи елементів Менделєєва, законів математики. Основним завданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Таке мислення характерне для діяльності оператора великих систем керування. Воно, як правило, відбувається в екстремальних умовах, коли прийняти рішення і виконати дії потрібно дуже швидко. Помилка оператора може призвести до великих людських і матеріальних втрат, тому він переживає велике емоційне напруження.
Мислення як процес узагальненого й опосередкованого пізнання дійсності завжди продуктивне,тобто спрямоване на здобуття нових знань. Репродуктивне мислення забезпечує розв’язання задач, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Незважаючи на це, воно завжди потребує певного рівня самостійності.
Індивідуальні відмінності мислення.
Індивідуальні відмінності мислення людей зумовлені типом вищої нервової діяльності, особливостями їх життя, навчанням, характером праці. Такі відмінності називають якостями розуму.
Глибина розуму полягає у здатності людини виділити суттєві характеристики суб’єкта і робити відповідне узагальнення. Поверховість розуму – протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв’язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.
Гнучкість розуму означає вміння змінити припущення, обраний шлях у розв’язанні проблеми, коли змінилися умови і попередній вибір не підтвердився. Протилежною цій якості є інертність розуму, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити лише звичним способом, лише за звичною схемою.
Стійкість розуму – це якість, яка виражається у постійному орієнтуванні на закономірні характеристики об’єкта. Нестійкість розуму означає посилання людини на неістотні особливості явища або предмета.
Усвідомленість мислення полягає в тому, що людина розуміє і може висловити у слові особливості задачі, шляхи її розв’язку, свої аргументи на користь певного висновку. Неусвідомленість мислення виявляється у тому, що людині важко висловити подібне.
Самостійність розуму полягає в тому, що людина виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення і довести його правильність. Маючи труднощі, така людина за незначної допомоги відносно легко розв’язує задачу. Наслідувальність розуму виявляється в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсутності потреби у самостійності мислення.
Навіюваність – це цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, котра некритично, пасивно сприймає цей вплив. Критичність – це здатність людини вимогливо оцінювати свої думки, ретельно перевіряти рішення, зважати на всі аргументи, не приймати за істину кожну догадку.
Поняття про інтелект.
Мислення та інтелект – близькі терміни. Інтелект (від. лат. intellectus – пізнання, розуміння, розум) – ум, розсудок, розум; здатність людини мислити. У ряді психологічних концепцій інтелект ототожнюють: 1) із системою розумових операцій; 2) зі стилем і стратегією розв’язання проблем; 3) з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що вимагає пізнавальної активності; 4) з когнітивним стилем (особливості пізнавальних процесів: сприймання, пам’яті, уяви, мови і мовлення, уваги). Інтелектуальна людина – це та, яка здатна до здійснення процесів мислення. Мислення – це процес, у якому реалізується інтелект. Багато дослідників розуміють інтелект як певний ступінь здатності людини розв’язувати завдання і проблеми відповідної складності.
Мислення й інтелект віддавна вважають найважливішими і відмінними рисами людини. Недарма для визначення виду сучасної людини використовують термін ”homo sapiens“ – людина розумна. Той же, хто втрачає розум, здається нам скаліченим у самій людській суті.
Чи однаково виявляється інтелект у різних аспектах життєдіяльності? Як свідчать дослідження – ні. Особистість може значно вирізнятися інтелектом у якійсь галузі, наприклад, науці (фізиці) і бути зовсім безпорадною у життєвих ситуаціях. Цю тезу доводить поведінка багатьох людей у 90-х роках після розпаду Радянського Союзу. Людина може успішно розв’язувати проблеми в галузі, наприклад, механіки, і бути зовсім не здатною керувати науковим колективом чи приймати елементарні рішення у галузі фінансів. Тому доцільно говорити про інтелект науковий, професійний, життєвий, сімейний, загальний, управлінський, політичний, соціальний тощо.
Оцінка рівня інтелектуального розвитку людини здійснюється на основі співвіднесення реального хронологічного віку з її “розумовим віком“ (Г.Ю.Айзенк). Основний момент, який вимірюється в цих тестах, ще швидкість процесів мислення, коли потрібно якнайшвидше дати відповідь на запитання. Наведемо приклади:
- Розв’язати анаграми та виключити зайве слово:
атсін, хад, тоівовкр, вкоін.
- Вставити пропущену букву і пропущене число
1 В 5 ?
А 3 Д ?
Показник розвитку інтелекту – “коефіцієнт інтелектуальності“ (скорочено IQ) знаходять за формулою:
розумовий вік
IQ = -------------------------- х 100%.
хронологічний вік
Середнє значення IQ відповідає 100 балам, найнижче може наближатися до 0, а найвище – 200. У кожного третього землянина показник IQ становить від 84 до 100 балів і така ж частина (34%) має показник IQ від 100 до116 балів. Решта людей становлять дві крайні групи (у кожній по 16%) – з низьким (10 – 84 бали) і високим (116 – 180) інтелектом.
У структурі інтелекту велике значення має внутрішнє мовлення. Таке мовлення часто буває дуже скорочене, уривчасте, в ньому багато слів опущено. Внутрішнім мовленням ми користуємось, обдумуючи щось про себе. Перш ніж щось сказати вголос або написати, нам потрібно спланувати своє висловлення, намітити його основні контури, побудувати його зміст. Сучасні психологічні дослідження свідчать про діалоговий характер мислення людини, зокрема її внутрішнього мовлення. Думка часто розгортається як зіткнення різних підходів і позицій, яке відображається у внутрішньому мовленні. Внутрішнє мовлення (за Л.С.Виготським) не збігається з думкою. Те, що в думці міститься одночасно, у мовленні розгортається послідовно. Думка породжується не іншою думкою, а мотивами людини. Тому і зрозуміти слово, думку - означає передовсім зрозуміти мотив, те, заради чого думка промовляється.
Пам’ять
Поняття про пам’ять.
Образи предметів і явищ, що виникають у процесі відчуття, сприймання, а також пов’язані з ними думки, емоції, дії не зникають безслідно, а фіксуються і зберігаються в мозку людини.
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 299; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!