Періодизація психічного розвитку людини.
Чимало людей вважають, нібито психічний розвиток дитини починається тоді, коли вона вимовляє перші слова, вчиться ходити, або – з моменту народження. Виявляється, основи психічного розвитку дитини закладаються ще задовго до її появи на світ. Перш за все, подальший розвиток малюка залежить від священного моменту зачаття. Якщо дитина бажана, а не випадкова, то й подальший розвиток її й умови для нього будуть більш сприятливими. Не менше значення для майбутньої особистості має фізичний та психічний стан осіб, що вирішили зачати дитину, їхній настрій. Здоровий генетичний код пари, відсутність у крові алкоголю, нікотину та наркотичних речовин – це те, що сприяє закладенню фундаменту для формування та розвитку майбутньої особистості.
Особливе значення має період внутрішньоутробного розвитку. Батьки мають можливість встановити контакт з дитиною задовго до миті її народження – для цього необхідно “спілкуватися“ з нею: промовляти до неї ласкаві слова, співати їй колискові, пояснювати складні ситуації (наприклад, якщо мати щось налякало, попередити дитину, що це її не стосується і скоро минеться). Такий спосіб спілкування сприяє ранньому розвитку комунікативних, музичних здібностей.
Відповідно до психологічного рівня розвитку дітьми називають осіб у віці від народження до 9-10 років. Однак розрізняють: ранній вік (від 0 до 3 років), дошкільний (від 3 до 6-7 років), молодший шкільний (від 6-7 до9-10 років). Кожний період має певні особливості, по-своєму впливає на формування особистості.
|
|
|
За перший рік життя малюк робить величезний крок у психічному і фізичному розвитку. Слід якомога частіше брати дитину на руки, розмовляти з нею. Спостереження доводять, що діти, які не мають звички регулярно спати, їсти, часто вередують, вимагають від батьків додаткової уваги, змушують їх більше розмовляти з ними, співати їм, гратись. Постійне спілкування (без роздратування) батьків з дитиною формує добру звичку і сприяє ранньому розвитку немовляти.
Вік від 1,5 до 3 років є сензитивним (найбільш сприятливим) для опанування рідної мови. До 3 років у дитини формується багато навичок: ходіння, бігу, стрибків, користування предметами побуту – ложкою, чашкою, рушником – малювання, ліпки тощо. Формування навичок відбувається за умов великого терпіння і поваги до зусиль дитини з боку батьків.
Для дошкільного віку характерним є наочно-образне мислення, безпосереднє емоційне сприймання (діти не розуміють переносне значення слів, все сприймають буквально), бажання спілкуватись з дорослими і наслідувати їм.
До школи дитина приходить як динамічна, ще не сформована особистість з певними уявленнями, звичками. Якщо дитина постійно відчуває любов дорослих, їхню підтримку та заохочення , вміє добре поводитись, то вона швидко ввійде в контакт з іншими дітьми і вчителями, їй буде відносно легко адаптуватися до нових умов.
|
|
|
Підлітки (10-11 до 12-13 років) особливі тим, що прагнуть виглядати дорослими, але за своєю зрілістю є ще дітьми. Однак їм дуже хочеться, щоб до їхньої думки прислухались, поважали їхні погляди, поводились з ними як з особистостями. Для них великого значення набуває оцінка товаришів (іноді більше, ніж рідних та авторитетних осіб). Вони починають замислюватись над питаннями “хто я є?”, “яке моє місце в цьому житті?“.
Молодший юнацький вік (13-14 до 15-16 років) – це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками і дівчатами. Вони цінують відданість, чесність, довіру, взаємодопомогу, вміння берегти таємниці.
Період юнацтва охоплює вік від 16 до 21 року. Велике значення для юних має думка оточення, в якому вони перебувають, тому намагаються стежити за своєю зовнішністю, виробляють свій стиль, який відповідав би внутрішньому складу особистості. Щоб бути незалежними, юнаки намагаються утвердитися в житті, знайти роботу, хоча не мають для цього досвіду, а тому іноді переживають стан загальної невизначеності.
|
|
|
Зрілий вік – це вік звершень, творчості, реалізації мрій та сподівань, продуктивності особистості. У ранньому зрілому віці (22-40 років) людина починає усвідомлювати обмеженість своїх можливостей, коригувати свої плани, стиль життя. Їй притаманне загострене почуття власної гідності. У цей період молодь менше фантазує, діє більш активно і мислить реально; бажає бути неповторною й оригінальною, будує плани на майбутнє. Саме в цей період є найвищою продуктивність праці. При цьому жінки роблять вибір між сім’єю і кар’єрою, а чоловіки – між сім’єю і власними захопленнями, інтересами.
У середньому зрілому віці (40-60 років) у декого виникає почуття невдоволення, такі люди намагаються проаналізувати своє минуле, картають себе за те, що не все зроблено. Однак більшість живе майбутнім, вдосконалює особисті риси та майстерність, урізноманітнює свої інтереси, стосунки з людьми. У 50 років більше цінують кожний день, своїх близьких і друзів, усвідомлюють мудрість життя. Як для жінки, так і для чоловіка у зрілому віці успіхи та досягнення в роботі є прекрасним стимулом до життя, невдачі зумовлюють депресії, внаслідок яких людина втрачає самоповагу, хоча вияви ці дуже індивідуальні.
|
|
|
Головна мета людей пізнього зрілого віку (після 60 років) – це “спокійно пожити“ і завершити гідно свій земний шлях, підвести підсумки і переконатися, що недаремно прийшов у цей світ. Плідно живе в цей період той, хто більше думає про інших, а не про себе, допомагає тим, хто поруч. Звичайно відбувається корекція цінностей особистості, на перший план виступає здоров’я та сім’я.
За Е.Ериксоном, людина за життя переживає вісім психосоціальних криз, специфічних для кожного віку. Сприятливий чи несприятливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особистості. Термін “криза“ грецького походження і в перекладі означає “момент прийняття рішення“. Криза – це розвилка на дорозі. Один шлях веде до успіху, інший – до невдачі. У медицині криза – це поворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або його стан серйозно ускладнюється. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховані дві можливості.
Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов’язана із задоволенням дитиною своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього світу.
Друга криза пов’язана з першим досвідом навчання дитини, виробленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання і непослідовність – страх і сумнів.
Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дозволяють здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплення почуття провини.
Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.
П’ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний досвід розвиває ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.
Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов’язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.
Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду, повагою до мудрості. Нерозв’язана криза зумовлює застій.
Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й приймає неминуче, або завершує життя з почуттям страху перед смертю.
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 276; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!