Запитання для самостійної роботи

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 11Следующая ⇒

1. Які індивідуальні відмінності мислення потрібні людині для розв’язання проблем сучасного життя?

2. Серед шляхів покращення пам’яті визначте найбільш ефективні саме для Вас.

3. Як Ви думаєте, чому добре розвинута уява потрібна людині будь-якої професії?

Емоції і почуття

1.Поняття про емоції. Емоції і мозок.

2.Вираження емоцій і почуттів.

3.Види емоцій і почуттів.

Поняття про емоції. Емоції і мозок.

Пізнаючи оточуючий світ і змінюючи його, людина небайдуже ставиться до того, що відбувається в ньому. Ці різноманітні переживання людини, в яких виявляється її ставлення до того, що діється навколо неї, до інших людей і до себе самої, називаються емоціями і почуттями.

Давно відомо, що емоція впливає на сприймання. Радісна людина сприймає світ з оптимізмом. Той, хто страждає, сумує, інтерпретує зауваження інших як критичні.

Емоції впливають на пам’ять, мислення та уяву людини. Зляканій людині важко оцінити альтернативні рішення. У розгніваної людини з’являються лише “сердиті думки“. У стані підвищеного інтересу або збудження окремі люди бувають настільки захоплені, що не здатні до навчання, праці.

“Всі наші пізнання беруть початок у почуттях“, - стверджував Леонардо да Вінчі. Пізнаючи світ, ми пропускаємо всі свої думки через серце: дивуємося чи сприймаємо як належне, насолоджуємося чи відчуваємо огиду, схвалюємо чи засуджуємо, приймаємо чи заперечуємо. Емоції стимулюють наше мислення, однак слід зазначити, що коли ми переживаємо дуже сильні емоції, то не можемо мислити об’єктивно.

Позитивні емоції додають нам сили, здоров’я, енергії. “Ми сміємося, тому що почуваємо себе добре, а почуваємо себе добре тому, що сміємося“, - вважав французький лікар І.Вейнбаум (1907 р.). Відомий фізіолог П.К.Анохін встановив, що довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку багатьох хвороб людини.

Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Через органи чуття ми отримуємо сигнали із зовнішнього світу про позитивні та негативні події. Вони надходять у мозок у вигляді нервових імпульсів. Мозок інтерпретує ці сигнали, зважаючи на набутий досвід і стан особистості. У зв’язку з тим відбуваються певні хімічні реакції, внаслідок яких спостерігаються зміни у роботі внутрішніх органів, м’язів і серцево-судинної системи.

Підкірка нашого головного мозку функціонує під контролем кори великих півкуль. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні прояви своїх переживань (стримувати сміх, гнів тощо). Водночас підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їх сили. У переживанні емоцій більш значну роль відіграє підкірка, а почуттів – кора головного мозку.

У підкірці головного мозку знаходяться центри, які впливають на вегетативну нервову систему і регулюють роботу внутрішніх органів, цим пояснюються зміни у функціонуванні організму під час переживання емоцій і почуттів. Відбуваються зміни у функціонуванні серця, органів дихання, змінюється стан скелетних м’язів (тому ми бачимо іншу міміку і пантоміміку людини) і діяльність залоз внутрішньої секреції (змінюється імунітет людини). За цими змінами можна значною мірою зрозуміти емоційний стан людини у певну хвилину.

У 1879 році американський дослідник Ґельт зробив відкриття. Він відводив повітря, яке видихав пацієнт, і конденсував його у скляній трубці, охолодженій до мінусової температури. Якщо пацієнт перебував у стані спокою, трубка залишалася чистою. Коли ж пацієнт сердився або хвилювався, то через 5 хвилин на стінці трубки з’являвся коричневий осад, який свідчив про появу в повітрі, яке видихав пацієнт, нового хімічного продукту. Цей продукт, введений людині або тварині, викликав негативні емоції. Вчений дійшов висновку, що поганий настрій, пригнічений душевний стан спричиняють появу шкідливих продуктів в організмі, що в результаті призводить до хвороб. Особливо це стосується дітей.

Вчені виявили у мозку людини ділянки, що відповідають за ті чи інші емоції. Так, американський фізіолог Х.Дельгадо, подразнюючи певні ділянки мозку тварин , штучно викликав у них емоції суму, спокою, агресії тощо. Норвезький вчений С.Якобсон, стимулуючи електрикою різні ділянки мозку людини, виявив зони переживання задоволення, страху, огиди, люті тощо. Цінність цього методу в тому, що, застосовуючи його, можна лікувати різноманітні депресивні стани.

Під час сміху в нашому організмі виділяється хімічна речовина ендорфім. Вона діє подібно до морфію. Зрозуміло, чому нам після сміху стає краще, легше на душі.

Емоції і почуття – це своєрідні енергетичні хвилі, які генеруються гормональною системою. Енергія цих хвиль ніби пронизує весь наш організм, надходить до всіх його клітин, а це змушує їх працювати у певному режимі. Позитивні емоції створюють в організмі сприятливі умови для функціонування усіх органів, стимулюють їх діяльність. Негативні – блокують діяльність усіх систем, таким чином зумовлюють напруження в організмі, спричиняють розлад нервової системи, що, у свою чергу, породжує хвороби душі і тіла.

Вираження емоцій і почуттів.

Мова емоцій – це особливе й цікаве явище. Словесне оформлення емоцій притаманне лише людині. Однак, існує ще і невербальне вираження емоцій, яке властиве і людині, і тварині. Можливості висловити свої емоції безсловесним способом дуже широкі: вираз обличчя, очей, поза і рухи тіла, позиція брів тощо. Наприклад, у сумної людини опущені плечі та куточки вуст, у веселої людини плечі розправлені, наче крила, брови підняті, очі світяться, обличчя усміхнене.

Вияви емоцій мають зовнішнє і внутрішнє вираження. Розрізняють внутрішні, фізіологічні компоненти, а також зовнішні, поведінкові. У нашому організмі відбувається чимало змін, які залежать від тих чи інших емоцій:

- пришвидшується або сповільнюється серцебиття;

- змінюється тиск крові (підвищується або уповільнюється);

- змінюється темп дихання (пришвидшується або уповільнюється);

- відбуваються зміни у гормональній системі (наприклад, у Китаї підозрюваному в злочині пропонували пожувати рисову муку, а потім змушували виплюнути. Якщо йому це легко вдавалося, тобто в роті не пересохло від хвилювання, вважали його невинним);

- змінюється вираз обличчя, колір шкіри (Юлій Цезар під час спровокованої загрози стежив за обличчям свого воїна: якщо той червонів, значить, він сміливий, якщо блід – боягуз);

- руки дрижать, стискаються в кулак тощо (в одному з тропічних племен Африки підозрюваному в зґвалтуванні у руки кладуть по пташиному яйцю; при появі потерпілої руки винуватця стискаються від переляку - і яйце тріскається);

Зміни в поведінці людини під впливом сильних емоцій вивчав фізіолог Гарвадського університету В.Кеннон. Він виділяв такі ознаки:

- приплив енергії: людина не говорить, а кричить, не може спокійно сидіти на місці, бігає, багато жестикулює тощо;

- максимальне напруження фізичних сил: людина може зробити в екстремальній ситуації те, що їй не під силу в нормальних умовах (відомий випадок, коли мати підняла вантажівку, щоб визволити сина, який потрапив під машину внаслідок аварії);

- тимчасова анестезія організму: в шоковому стані ми можемо не відчувати болю завдяки сильним емоціям (поранені під час війни могли допомагати один одному, не відчуваючи болю деякий час; відомий випадок, коли футболіст продовжував гру з поламаною ногою).

Більшість людей не вміють контролювати свої емоції, тому їх зовнішні ознаки є досить важливими для розуміння стану іншого. Важливо вміти розуміти вирази обличчя – це забезпечить контакт між співрозмовниками. Дарвін стверджував, що за виразом обличчя ми можемо зрозуміти почуття кожної людини і передбачати, якою буде її поведінка щодо нас. Однак, вираз обличчя не завжди є чітким і правильним індикатором людських емоцій. Іноді, за певних обставин, добре контролюючи свої емоції, людина може зовні залишатися спокійною, нічим не виказуючи своє хвилювання (розвідники в екстремальних ситуаціях, дипломати тощо). Окрім цього, деякі вирази обличчя є подібними при вираженні різних емоцій: наприклад, величезна радість і горе – “сміх крізь сльози“. Щоб розрізнити їх, нам необхідно зважати і на інші фактори – зміни в організмі, рухи людини, її поведінку.

Слід зазначити, що вираження емоцій має генетичну основу, певні вирази обличчя у представників різних культур асоціюються з певними емоціями. У цьому нас переконує експеримент, в якому студентам з різних країн (США, Бразилії, Чилі, Аргентини, Японії) пропонували описати рідною мовою вираз обличчя в шести основних емоційних станах: радість, огида, здивування, сум, гнів, страх. Незважаючи на відмінності у культурі та мові, високим був відсоток подібності в описі емоційних станів. Подібними були й результати експерименту з плем’ям Нової Гвінеї, яке за рівнем культури перебуває у кам’яному віці.

В експерименті, який провів Джон Уотсон, дітям 4 – 6 років демонстрували чорного кота, голуба, зайця, щура, великого собаку. Діти не виявляли страху. Вони також не боялися вогню, темряви, висоти. Зверніть увагу на те, що страх у дітей викликали такі чинники, як крик, біль, відсутність підтримки дорослого. Отже, Дж.Уотсон довів, що емоційні реакції на невідомих тварин, темряву, висоту є не вродженими, а набутими в процесі життя.

Види емоцій і почуттів.

Переживання людей дуже різноманітні. Щоб краще зрозуміти сутність емоцій, їх поділяють на види за декількома критеріями. Емоції і почуття відносно незалежні й самостійні явища. Емоції – це переживання людиною ситуативного чи дійового значення предметів та явищ минулого, теперішнього або майбутнього. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникаючи, може швидко збільшуватися, а потім так само легко об’єктуватися в інше психічне. Почуття – це переживання людиною життєвого сенсу предметів та явищ. Почуття розвиваються поступово. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від емоцій, перебуває у психіці відносно тривалий час і навіть усе життя. Почуття – це таке внутрішнє психічне, яке постійно наявне в психіці людини, прямо й опосередковано впливає на її поведінку і діяльність.

Усі почуття можна об’єднати у три великі групи: моральні, інтелектуальні, естетичні.

Моральні - це почуття, які люди переживають при сприйманні дійсності, порівнюючи її з моральними нормами, виробленими суспільством. До них належать: почуття обов’язку, гуманність, доброзичливість, любов, дружба, патріотизм, співчуття тощо. Найціннішими серед них у житті кожної особистості є любов до рідного краю, до Батьківщини, почуття національної гідності.

Інтелектуальні почуття – це переживання, які виникають у процесі пізнавальної діяльності особистості, стимулюють її. Чого варті знання, які не дають радості пізнання творення? Чого варта висока оцінка, якщо вона здобута страхом? Плідною інтелектуальна діяльність буде тільки тоді, коли супроводжуватиметься дуже сильним бажанням, радістю пошуку, відчуттям новизни, подивом при розв’язанні певної проблеми.

Усі інтелектуальні почуття є стимулом до діяльності, деякі з них – почуття гумору та сміху – допомагають вижити в екстремальних ситуаціях.

Естетичні почуття – переживання прекрасного в явищах природи, мистецтві та навколишньому житті, в людях та їх стосунках. Естетичне ставлення до дійсності виявляється через захоплення, радість, огиду, презирство, страждання. Рівень почуттів залежить від духовності особистості, багатства її душі, рівня інтелекту, розвитку, умов суспільного життя. Вважають, що розвиток естетичних почуттів нейтралізує в людині агресію. Тому стають зрозумілими слова: “Краса врятує світ“.

Емоційні стани. Настрій– це відносно слабкий і тривалий емоційний стан, рівномірний за своїми виявами. Настрій охоплює особистість і певний час позначається на її поведінці, діяльності, самопочутті, мисленні. Хороший настрій стимулює людину до діяльності, до творчих звершень, активізує розумові процеси. Якщо ж настрій поганий, то все здається похмурим, непотрібним. Однак настроєм можна керувати: варто переключитися на цікаву приємну діяльність, спробувати відійти від проблем, що спричинили поганий настрій. Свіже повітря, холодний душ, улюблена справа – найкращі “ліки“ від поганого настрою.

Одним із видів емоцій є афекти. Афект – це психічний стан, який швидко виникає і породжує негативні бурхливі емоції. Такий стан є короткочасним, сильним і миттєво охоплює людину, впливає на її розум, поведінку. У цей момент людина втрачає здоровий глузд: не може мислити, пізнавати, оцінювати, порівнювати, приймати мудрі рішення, контролювати хід подій, стримувати себе, керувати своєю поведінкою. У стані афекту людина може завдати шкоди іншим. В афективному стані людина говорить і робить те, чого ніколи не зробить у стані спокою, про що шкодує згодом. Афект спричиняють несподівані гострі життєві ситуації. Іноді афективний спалах зумовлюється поступовим нагромадженням незадоволення у стосунках з оточуючими. Виникнення афектів залежить від темпераменту, характеру людини, вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афективних реакцій і до афектів, особливо негативних, що спалахують через дрібниці, часто є ознакою невихованості.

Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її життя і часто-густо залишають по собі тривалий неприємний слід.

Афективного стану можна уникнути, якщо намагатися погасити його на початку: для цього потрібно зібрати воєдино усю волю і змусити себе переключитися на інший об’єкт. Людина, виховавши в собі здатність контролювати свої емоції і почуття, може контролювати й афективні реакції. Якщо в афективний стан впадає дитина, то, беручи до уваги особливості її особистості, можна спробувати залишити її та не звертати на неї увагу, займатися своїми справами, щоб не підсилювати афективну реакцію, а можна сказати ласкаве слово, виявити співчуття, висловити сподівання на зміну ситуації на краще.

Стійкі та тривалі почуття, пов’язані зі стійким прагненням людини до певного об’єкта, називаються пристрастю. Пристрасті можуть бути позитивними і негативними. У формі пристрасті часто виявляється любов до інших людей, до науки, спорту, мистецтва. Переживаючи пристрасть, людина може страждати, виступати як пасивна істота. З іншого боку, людина є активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасті керують інтелектом, діями, поведінкою людини, стимулюють її активність. Ця активність зумовлена сутністю пристрасті. Ми не завжди можемо приборкати свої пристрасті чи негативні почуття. Інколи пристрасті наче беруть людину в полон, охоплюють всю сутність її особистості.

Пристрасті – справа хороша, поки вони не переходять межу розумного. Якщо ми не вміємо хоча б трохи стримувати свої пристрасті, керувати ними, то стаємо жертвами, рабами своїх почуттів.

Стрес(англ. stress – напруження) – це стан психічного напруженості, - сукупність захисних фізіологічних реакцій, що настають в організмі людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів) – холоду, голодування, психічних і фізичних травм, опромінення, крововтрати, інфекції тощо. У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні, концентрації уваги, прийнятті рішень, виявляються неадекватні емоції.

Залежно від стресора і характеру його впливу, виділяють різні види стресу: стрес фізіологічний (як наслідок таких факторів, як: голод, дуже висока або низька температура оточуючого середовища, фізичні травми тощо) і стрес психологічний. Психологічний стрес поділяється на стрес інформаційний і стрес емоційний.

Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не справляється з завданням, не встигає приймати правільні рішення в необхідному темпі при високій відповідальності за наслідки рішень. Емоційний стрес з’являється в ситуаціях загрози, небезпеки, образи тощо.

Експериментально доведено, що фізіологічний стрес не є таким страшним і руйнівним, як стрес, зумовлений крахом надій, невдачею, розумовим перенавантаженням, існування без мети, невпевненістю в собі, неробством.

Визначають три фази стресу.

1. Реакція тривоги, під час якої мобілізуються захисні сили організму. Людина переживає стан психологічного дискомфорту, невпевненості у своїх силах і можливостях. Відбувається самонавіювання негативних думок.

2. Якщо організм здатний вижити в таких умовах, то за первинною реакцією на стресор наступає стадія адаптації,коли за рахунок напруги систем, що функціонують, досягається пристосування організму до нових умов. У цей час настає так звана рівновага протидії захисних сил нервової системи і впливів зовнішнього середовища (стресор).

3. За ще тривалішого впливу стресора набута адаптація знову втрачається і настає третя фаза – фаза виснаження (дистрес), яка, в разі якщо стресор достатньо сильний, призводить до смерті.

Ж.П.Сартр стверджує, що людина, постійно перебуваючи в напрузі, чекає якоїсь небезпеки, і тому мозок боляче реагує на будь-які найменші зміни в навколишньому середовищі (хоча часто загрози насправді не існує, тобто людина сама собі її навіює).

Ми постійно зазнаємо стресових ситуацій. Учені світу дійшли висновку, що з’явилася нова хвороба синдром дисбалансу “людина – навколишній світ“. Причини – постійна метушня, надмірність подразників, постійне зростання фізичної, розумової та емоційної напруги. Перші ознаки цієї хвороби: різкі зміни настрою, зниження працездатності практично до нуля, роздратування, відсутність стимулів та інтересу до життя, миттєве втомлення та загострена метеочутливість.

Людині краще уникати надмірних напружень. Найефективнішим засобом, що діє заспокійливо і знімає напруження, є сміх. Ця аксіома належить докторові В.Фраю зі Стенфордського університету, який підрахував, що 20 секунд здорового сміху діють на серце так само сприятливо, як і трихвилинна гімнастика. Окрім цього, сміх заспокоює нерви, полегшує спілкування між людьми. Сміхотерапія, як галузь медицини, успішно розвивається сьогодні в США, Канаді, Франції та Швеції.

Р.Еліот, американський кардіолог, пропонує два правила, якими варто керуватися в будь-якій стресовій ситуації. Правило перше: “Не засмучуйтесь через дрібниці!“, правило друге: “Все дрібниці!“.

Фрустрація(від лат. frustratio – обман, невдача) – психічний стан переживання невдачі, що виникає при наявності реальних або уявних нездоланних перешкод на шляху до якоїсь мети. Почуття розчарування, краху надій переживає людина при блокуванні цілей, які особистість намагалася досягти.

Фрустратор – це причина, що викликає фрустрацію. Фрустрація настає тоді, коли мотивація досягнення мети сильна, а перешкоди серйозні: фізичні (позбавлення свободи дій, життя); біологічні (хвороба або старіння організму); психологічні (брак інтелекту, страх, невпевненість, неадекватна самооцінка); соціальні (моральні чи правові норми і правила, заборони).

Фрустрацію можна розглядати як одну з форм стресу. Стан фрустрації може проявляють як: агресивність, конфлікт, страх і паніка, зниження мотивації.

Агресивність – підвищена активність, немотивована ситуацією. Це прагнення розв’язати проблему силовими методами, домінувати, керувати, завдавати болю. Агресія супроводжується гнівом чи злістю. Людина частково втрачає контроль над собою. Агресія може мати два напрямки: на тих, хто спричинив фрустрацію; на невинну особу. Наприклад, у вас неприємності на роботі, а страждають від цього домашні, особливо діти.

Конфлікт – це критична психологічна ситуація, зіткнення складного внутрішнього світу особистості з умовами та вимогами життя. Для успішного розв’язання конфлікту важливо усвідомити його причини, які не завжди є вагомими, на певний момент варто хоча б досягти консенсусу. У протилежному випадку настає криза – особливий емоційний стан особистості, сповнений переживань. Для повернення душевної рівноваги необхідна сила волі, цілеспрямованість, рішучість і розважливість. Єдиний вихід з кризи – накреслення нових цілей тощо.

Страх, паніка – дезорганізація поведінки, стан розгубленості, тривожності, відсутність контролю свідомості. Людина боїться закритих приміщень, відкритого простору, змін у житті. У стані страху людині боязно приймати рішення, змінювати своє життя. Академік Н.Бехтерева звертає увагу на те, що у стані страху мозок не може працювати нормально. Божевільний страх, якщо він постійний, призводить до неврозу чи емоційної тупості.

Зниження мотивації – втрата надій, недосяжність цілей – це теж форма фрустрації, результатом якої можуть бути суїциди. Найчастіше самогубці – це інтроверти, які не хочуть поділитися своїми невдачами, смутком чи болями з іншими, замикаються в собі. Такі люди доволі вперті у своїх переконаннях, звикли бути переможцями, при найменших невдачах втрачають віру у добро.

Отже, фрустрація супроводжується гамою в основному негативних емоцій: гніву, роздратування, почуття провини та ін. Рівень фрустрації залежить від: 1) сили, інтенсивності фрустратора; 2) функціонального стану людини, що потрапила у фрустраційну ситуацію; 3) особливостей сформованих форм реагування особистості на життєві труднощі. Усі розглянуті стани емоцій властиві кожній людині тою чи іншою мірою залежно від життєвих ситуацій. Для кожної людини дуже важливою є здатність до адекватної оцінки фрустраційної ситуації, уміння бачити шляхи виходу зі складної ситуації.

Вміння керувати своїми емоціями – це одна з істотних відмінностей людини. Воно є важливим не лише тому, що оберігає нас від різних спокус, але й тому, що маємо змогу стримувати свої потяги душі, пристрасті, які, коли переходять певну межу, стають хибними, оскільки наслідки їх негативні. Будь-яка надмірність шкідлива. Якщо людина переживає своє чи чуже горе, то вона дуже чутлива. Це позитивне явище. Однак, коли вона сумує надмірно, то такий стан переходить у звичку і стає шкідливим. Людина втрачає самовладання, падає духом, а наслідки можуть бути непередбачені.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення емоцій.

2. У чому полягає відмінність між емоціями і почуттями?

3. Визначте фази стресу.

4. Якими є головні ознаки афекту?

5. Що таке фрустрація?

Завдання для самостійної роботи

1.Визначте шляхи саморегуляції емоційним станом.

Темперамент

Поняття про темперамент.
Характеристика типів темпераментів.
Тип темпераменту і виховання та навчання.
Вимоги діяльності та тип темпераменту.

Поняття про темперамент.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони різняться своєю поведінкою: по-різному виявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють помірковано, не показують зовні свої почуття. Інші за тих самих обставин нервують, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакт з людьми, життєрадісні. Інші, навпаки, замкнуті і стримані. Це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які вона має прагнення та інтереси.

Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються, інші ж будь-які зміни переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває й індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий.

Такі індивідуальні особливості дістали назву темпераменту (від лат. temperamentum – належне співвідношення частин).

Темперамент – сукупність індивідуальних особливостей особистості, яка має своєю фізіологічною основою тип вищої нервової діяльності і характеризує динаміку психічної діяльності особистості; темперамент проявляється у силі почуттів, їхній глибині або поверховості, у швидкості їх перебігу, у стійкості або швидкій зміні(Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник – Х.: Прапор, 2005. – С.522).

Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Грецький лікар Гіппократ (бл. 460 – бл. 377 рр. до н.е.) зробив першу спробу з’ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (бл. 130 – бл. 200 рр. н.е.) дійшли висновку, що ці відмінності визначає різне співвідношення основних видів рідини в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) – людина поводиться як сангвінік, якщо слиз (гр. phlegma) – флегматик, якщо жовта жовч (гр. chole) – холерик, якщо чорна жовч (гр. melania chole) – меланхолік.

Темперамент протягом давньої історії його вивчення завжди пов’язувався з фізіологічними особливостями організму. Серед основних гіпотез можна назвати: хімічний склад крові; ширину і товщину кровоносних судин; діяльність залоз внутрішньої секреції; тонус нервових і м’язових тканин; властивості нервової системи (остання теорія - І.П.Павлова).

І.П.Павлов пояснював властивості нервової системи властивостями нервових процесів – збудження та гальмування, їх врівноваженістю та рухливістю. Сила нервової системи визначає її працездатність. Вона виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження. Врівноваженість нервових процесів – це баланс між процесами збудження та гальмування, а їх рухливість – швидкість зміни збудження та гальмування. Рухливість нервових процесів виявляється у здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від пасивного стану до активного і навпаки. Протилежною рухливості якістю є інертність нервових процесів. Нервова система інертна тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого. Ці якості утворюють певні системи, комбінації, які зумовлюють тип нервової системи.

І.П.Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа – Галена. Порівнюючи свої типи нервової системи з типологією Гіппократа – Галена, великий фізіолог описує їх так:

- сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік;

- сильний, врівноважений, інертний – флегматик;

- сильний, неврівноважений – холерик;

- слабкий або дуже чутливий – меланхолік.

За І.П.Павловим, темперамент є найголовнішою характеристикою нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда. Вчений розумів тип нервової системи як природжений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення чи виховання.

Дослідження Б.М.Теплова, В.Д.Небиліцина, В.С.Мерліна доповнили типологію І.П.Павлова новими елементами. Усі типи темпераменту можна схарактеризувати за такими основними якостями:

- лабільність – швидкість виникнення та перебігу збудження та гальмування;

- сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності;

- реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

- активність – характеризується тим, наскільки людина діяльна під час подолання перешкод;

- темп реакцій – швидкість перебігу психічних процесів та реакцій;

- пластичність – гнучкість, легкість пристосування до нових умов;

- ригідність – інертність, нечутливість до зміни умов;

- екстраверсія – спрямованість особистості на довкілля, людей, предмети, події;

- інтроверсія – фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкнутість;

- емоційна збудливість – характеризується тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати емоційну реакцію.

Характеристика типів темпераменту.

Сангвінік – особистість, якій притаманна висока активність і великі запаси енергії. Така людина легко спілкується з оточуючими, легко пристосовується до нових умов життя. У сангвініка знижена чутливість, емоційно він не дуже вразливий. Почуття виникають дуже легко і так само легко змінюються. Має виразну міміку, він жвавий і рухливий. Сангвінік швидко схоплює все нове, легко переключає увагу та засвоює нові навички. Він характеризується високою працездатністю, винахідливістю, ініціативністю та оптимізмом, швидкістю і стійкістю вольових процесів, гнучкістю мислення. Сангвінік – екстраверт. Риси сангвінічного темпераменту по-різному виявляються залежно від спрямованості особистості: за відсутності серйозних інтересів у житті сангвініки бувають легковажними і поверховими.

Холерик – характеризується надзвичайно високим рівнем нервово-психічної активності, як наслідок, високою енергійністю. Йому притаманна циклічність у діяльності і поведінці: може цілком віддатися справі, енергійно переборювати труднощі і раптом усе лишити. Надлишок енергії зумовлює різкість рухів, високу імпульсивність. Для нього властиві стійкі інтереси та прагнення, наполегливий у досягненні цілей, запальний, дещо впертий. У спілкуванні холерик нестриманий і задерикуватий; відзначається сильною волею, яку виявляє бурхливо. Це пояснюється тим, що інтенсивна діяльність підкірки головного мозку не завжди достатньо регулюється корою, збудження переважає над гальмуванням.

Холерик ініціативний, однак не завжди вміє доводити свої ідеї до кінця; подобається швидке досягнення мети. Йому подобається бути лідером, керувати; все пристосовує до себе, але не пристосовується сам. Холерик – екстраверт. Люди з серйозними, позитивними інтересами реалізують себе в ініціативних, енергійних та принципових справах. Якщо ж таких інтересів немає, холерик виявляється в афективних переживаннях, роздратованості, нестриманості.

Флегматик – зовні пасивний тип, хоча має приховану енергію, яку вдало використовує в звичній обстановці, це забезпечує йому високу працездатність. Концентрація і переключення уваги дещо уповільнені. Така людина стримана і повільна, зате наполеглива і може виконувати з успіхом тривалий час навіть рутинну роботу. Флегматик спокійний у рухах, мовленні, манерах. До нових умов адаптується повільно. Постійний у почуттях і настроях, ставленні до людей; емоції виявляє мляво, залишається спокійним навіть у неприємних ситуаціях. Вольовий і мало піддається зовнішньому впливу. Дуже наполегливий, розпочату справу завжди завершує, йому важко концентрувати та переключати увагу. Такі люди працюють зосереджено, наполегливо, вирізняються посидючістю, стійкістю уваги. Флегматик – інтроверт, йому важко сходитися з людьми, він не має потреби в нових знайомствах. Разом з тим йому властиві товариськість, рівне ставлення до інших людей, він рідко “виходить з себе”, не схильний до афектів.

Меланхолік – властива слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів. Легко відвертає увагу, нетривалий час концентрується на певному об’єкті, тому йому потрібно робити невеликі паузи у роботі. Меланхолік дуже емоційний тип, хоча зовні емоції виражає слабо, принаймні їх важко ідентифікувати. Хворобливо чутливий і боляче сприймає зауваження чи образи. Настрій у нього переважно пригнічений; він невпевнений у собі, тому й пасивний. Міміка та рухи невиразні, моторика стримана й приглушена; вияви волі слабкі. Голос тихий і невпевнений; не дуже активний; швидко втомлюється. Мрійливий, замкнутий, постійно перебуває у своїх переживаннях, сором’язливий, часто має занижену самооцінку, нерішучий, неенергійний. Любить бути у вузькому колі друзів. Меланхолік – інтроверт, йому потрібне спокійне, звичне оточення, за таких умов він може успішно працювати і впорається з будь-якими завданнями.

Усі типи темпераментів мають і позитивні, і негативні риси. Серед них немає ліпших чи гірших. Не існує також жодний тип у “чистому вигляді“, здебільшого кожен з нас може відшукати в собі (залежно від обставин та умов) ознаки того чи іншого типу темпераменту. Однак певний тип все ж таки домінує. Чим менша дитина, тим легше можна визначити ознаки, які свідчать про приналежність до того чи іншого типу темпераменту. Протягом життя ми певною мірою змінюємо свій темперамент, якщо цього вимагають наша професія, оточення, стан здоров’я тощо.

Знання типу темпераменту людей, з якими ми спілкуємося, співпрацюємо чи живемо, допомагають нам встановити з ними хороші контакти, досягнути високих результатів праці. Хоча темперамент і лежить в основі характеру, варто пам’ятати, що за певних умов (хороше середовище, сильна воля) у людей зі слабкою нервовою системою можна виховати сильний характер. І навпаки, людина, яка має сильну нервову систему, за наявності тепличних умов виховання може сформуватися як слабодуха особистість.

Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 238; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 6 789 10 11 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!