Поняття про індивід, людину, особистість, індивідуальність.
Психологів здавна цікавив такий феномен, як особистість. Людина з’являється на світ повноправним членом суспільства і від народження індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Homo sapiens (людина розумна), продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис. Факт належності до роду людського закріплюється у понятті “індивід“.
Людина – наймінливіша загадкова істота. Потенційні властивості її – невичерпні. І.Павлову належить висловлення: “Людина є , звичайно, система ... у вищій мірі саморегульована, яка сама себе підтримує, відновлюється, виправляється і навіть вдосконалюється“. Людина – це самостійний, загадковий світ.
Кожна людина як одинична природна істота – це індивід; але така характеристика, звичайно, неповна, оскільки не дає уявлення про реальну людину, якою вона є в сім’ї та в суспільстві, яка відчуває і мислить, до чогось прагне. Живучи в суспільстві, кожна людина набуває особливі якості, які дають можливість називати її особистістю. Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість. Особистість, якою ми стаємо у процесі персоналізації (становлення), відображає суть кожної реальної людини як світової істоти.
|
|
|
Є чимало визначень особистості різних психологів.
С.Д.Максименко: “Особистість – це людина з розвиненими функціональними новоутвореннями, яка має свій унікальний і неповторний внутрішній світ, здатна до саморозвитку, самовизначення, саморегуляції в діяльності і поведінці“.
Д.М.Дубравська: “... особистість – це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим“.
Найбільш сучасні погляди на особистість пропонує гуманістична психологія. У К.Роджерса оригінальний підхід до тлумачення понять “людина“ та “особистість“. Він бачить у людині суб’єктивно вільну особистість, яка сама робить вибір, творить себе, відповідає за своє ”Я“ і здійснює самоконтроль. Та людина, яка зуміла реалізувати свій потенціал, досягла успіхів у самостійній творчості, на думку американського психолога А.Маслоу, є “самоактуалізованою особистістю“. Вона не агресивна, здатна до глибоких симпатій, незалежна, вміє відстояти свої принципи.
Особистість в одних випадках схожа на всіх людей, в інших – на окремих людей, а ще в інших – ні на кого не схожа. Кожну особистість слід приймати такою, якою вона є, з її позитивними й негативними рисами. Отже, не варто нам підганяти особистість під загальні мірки, штампи, шаблони, бо індивідуальність – найцінніше, що є в особистості. Індивідуальність – це неповторний духовний світ людини, її найвищі цінності, можливості, те, що робить її унікальною.
|
|
|
Структура особистості.
Існують різні підходи до розгляду структури особистості. Наводимо структуру особистості, яку запропонував згідно з концепцією персоналізації А.В.Петровський. У структурі особистості цей автор вирізняє три складові:
1. внутрішньоіндивідну (інтеріндивідну) підсистему, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності;
2. інтеріндивідну підсистему, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як вияв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі виявів особистості;
3. надіндивідну (метаіндивідну) підсистему, в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв’язки “тут і тепер” з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається “внесками“, що їх робить особистість в інших людей.
|
|
|
Діяльність кожного індивіда та його участь у спільній діяльності зумовлює зміни в інших особистостях. Отже, особистість ніби набуває другого життя в інших людях. Зафіксувавши зміни, що їх спричиняє індивід в інших людях, можна було б дістати найповнішу його характеристику саме як особистості. Індивід може досягти рангу історичної особистості в певний соціально-історичній ситуації лише тоді, коли впливатиме на широке коло людей і буде оцінений не лише сучасниками, а й нащадками.
Я-концепція особистості.
Суб’єктивно для індивіда особистість виступає як його Я–концепція. Я-концепція – це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей, самооцінку та суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, що впливають на особистість.
Образ Я являє собою те, ким індивід бачить себе в сьогоденні, у майбутньому, яким він хотів би бути, якщо б зумів. Співвіднесення образу Я з реальними обставинами життя індивіда дозволяє особистості змінювати поведінку і реалізувати цілі самовиховання. Я-концепція містить компоненти: 1)когнітивну – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значимості та ін.; 2)емоційну – самоповага, себелюбність, самознищення та ін.; 3)оцінно-вольову – прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу та ін. Я-концепція – передумова і наслідок соціальної взаємодії – визначається соціальним досвідом. ЇЇ складові: 1)реальне Я – уявлення про себе в дійсності; 2)ідеальне Я – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен стати, орієнтуючись на моральні норми; 3)динамічне Я – те, яким суб’єкт має намір стати; 4)фантастичне Я – те, яким суб’єкт бажав би стати, якби це було б можливим.
|
|
|
Я-концепція формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім’ї. Становлення Я-концепції, врешті-решт, обумовлене широким соціально-культурним контекстом, виникає в обставинах обміну діяльністю між людьми, у ході якого суб’єкт “дивиться, як у дзеркало, в іншу людину“ і в такий спосіб налагоджує, уточнює, коректує образи свого Я.
Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка особистості. Самооцінка – це та цінність, значущість якої надає собі індивід загалом та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості. Рівень домагань особистості – це прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка своїх можливостей. Самооцінка особистості утворює складну систему, яка включає як загальну самооцінку (відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові самооцінки, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.
Самооцінку характеризують за такими параметрами:
1)за рівнем – висока, середня, низька;
2)за співвідношенням з реальними успіхами – адекватна та неадекватна;
3)за особливостями побудови – конфліктна та безконфліктна.
Для розвитку особистості ефективною є досить висока загальна самооцінка, що співвідноситься з адекватними частковими самооцінками різного рівня. Стійка і водночас досить гнучка самооцінка, яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, - оптимальна як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. Негативною щодо цього є надмірно стійка, ригідна самооцінка, а також надто нестійка, така, що змінюється за найменших впливів.
Спрямованість особистості.
Спрямованість особистості – це її ціннісні орієнтації, внутрішні спонукальні сили: переконання, потреби, інтереси.
Переконання –це погляди особистості, які відповідають рівню її свідомості, життєвим домаганням. Люди, які мають стійкі переконання, за будь-яких обставин залишаються їм вірними. Переконання є засобом психологічного впливу на інших людей. Сила впливу на ту чи іншу особистість залежить від приналежності її до конформістів (людей, схильних до навіювання) чи нонконформістів (людей зі стійкими переконаннями).
Конформність – некритичне прийняття чужої думки, навіть за умови, що вона суперечить принципам життя та цінностям суспільства, особистісним переконанням, здоровому глузду. Результати досліджень американського психолога С.Аша свідчать про те, що значна кількість людей є конформістами. В експериментальній групі С.Аша вони становили третину рецепієнтів. Суть експерименту полягала ось у чому: групі людей було запропоновано порівняти дві лінії за довжиною (лінії були різними). Усі члени групи – підставні особи – стверджували, що лінії однакові (оскільки вони отримали таку вказівку). Одна особа, не ознайомлена з процедурою експерименту, мала ствердити чи заперечити це. Переважно ця особа схилялася до думки більшості, не маючи власної. Конформісти – люди зі слабкою волею, здебільшого не об’єктивні, не вміють висловлювати та відстоювати свої погляди.
Мета життя – перспектива, потрібна для реалізації та самоактуалізації особистості. М.Мамардашвілі вважає, що життя – це, перш за все, пошук сенсу, “концепція свого майбутнього“. Мета життя, домагань кожної особистості – рівно залежні від рівня її свідомості, самопізнання, самобутності. Мета тісно пов’язана зі засобами її досягнення. Вона має бути теоретично обгрунтованою, практично досяжною, а шлях до досягнення мети – оптимальним. Співробітник Інституту психології АПН України М.Андрос зауважив: “Побутує думка, що людина, яка не відшукала унікальності сенсу існування та істинних цінностей життя, є психічно хворою“.
Американський інститут охорони громадського здоров’я провів обстеження 5000 осіб, які прожили до 100 років, і виявив у них одну спільну особливість – життєву активність. Джерелом активності є наші потреби.
Потреби – нестача, відсутність чогось, що порушує наш спокій і рівновагу, спонукає нас до діяльності. Через потреби ми встановлюємо і підтримуємо зв’язок з навколишнім світом. Однак, маючи ті чи інші потреби, потрапляємо в залежність від них. Епікур запропонував першу класифікацію потреб людини:
- природні необхідні: їжа, сон, вода;
- природні, але не основні: статевий потяг тощо;
- не природні і не основні: слава, честолюбство, надмірність бажань, що переросли в пристрасть.
За загальноприйнятою класифікацією в психології розрізняють вітальні (життєві або біологічні) й соціальні (ідеальні, духовні) потреби. Біологічні потреби становлять основу життя людини – потреби у свіжому повітрі, воді, їжі, одязі, житлі. У наших генах закладена потреба в збереженні та відновленні власних сил. Сексуальні потреби належать до біологічних – це потреби в емоційному задоволенні та продовженні роду людського. Усі перелічені потреби є життєво необхідними, але вони не домінують, інакше ми б уподібнилися до тварин.
Домінуючими для духовно багатих особистостей є соціальні, які сформувалися в процесі розвитку особистості. Духовні потреби – це потреби у спілкуванні, пізнанні, досягненні мети життя, у праці, красі, оцінці та визнанні цінностей власної індивідуальності, у самозбереженні й реалізації вроджених здібностей і власних захоплень з найменшими втратами і невдачами. О.Петровський наголошував, що слід “виділити ще одну соціогенну потребу індивіда, а саме потребу бути особистістю, потребу в персоналізації“.
У ранньому дитинстві переважає потреба в захисті, бо діти відчувають себе безпомічними у великому, суперечливому світі й потребують тепла і ласки. Підліток прагне довести цінність, значущість своєї особистості. Потреба пізнати суть життя і себе, як особистість, знайти себе переважає в юнацькому віці. У зрілому віці потреба в самореалізації є основною, оскільки кожному хочеться досягти певних цілей, здійснити свої задуми та мрії. Духовно багата особистість має на меті задовольнити не лише власні потреби, а й залишити після себе певний творчий доробок. У людей похилого віку найважливішою є потреба в спілкуванні та розумінні.
У продовж життя потреби постійно змінюються: одні відходять, інші – з’являються. З потребами тісно пов’язані інтереси та ідеали. Інтерес – прагнення людини пізнати глибше якийсь об’єкт, це спрямування діяльності на певні предмети та явища. Потреби та інтереси – стимул до активності людини. Інтерес є важливою умовою духовного та фізичного розвитку особистості, він спонукає людину до збагачення своїх знань, розширення кругозору, вдосконалення своєї особистості.
Залежно від інтелекту особистості, її здібностей, загального розвитку інтереси можуть бути глибокими, широкими, різнобічними або поверховими, вузькими. Широке коло інтересів характеризує духовно багату особистість.
Іноді особистість, завдяки своїм інтересам, докорінно змінює власне життя. Діоклетіан (римський імператор 284-305 рр.) добровільно зрікся влади і переїхав у сільську місцевість. Коли римляни прийшли просити його повернутися, він сказав: “Якби ви побачили, яку капусту я виростив, ви б мене зрозуміли“. Покликання кожної людини – займатися справою, яка відповідає її інтересам і потребам, ідеалам, рівню здібностей тощо, тоді успіх її діяльності забезпечений.
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 402; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!