Внутрішня і зовнішня політика Української Держави.
П. Скоропадський.
Після звільнення України від більшовицької окупації Центральна Рада повернулася до Києва. Перед УЦР відразу постало безліч питань, які потребували негайного розв'язання: забезпечення спокою й порядку, а головне — виконання договору з Німеччиною про постачання продуктів харчування.
УЦР виявилась нездатною для виконання цих завдань. Тоді командування німецьких військ, які фактично здійснювали окупацію України, запланувало здійснення державного перевороту.
24 квітня 1918 р. німецький генерал-фельдмаршал Ейхгорн зустрівся з генералом П. Скоропадським — колишнім командиром 1-го Українського корпусу. Німецька сторона висунула умови, за яких вона готова підтримати переворот П. Скоропадського. Вона вимагала визнання Брестського (Берестейського) миру, розпуску УЦР і скасування довиборів до Установчих зборів, відновлення приватної власності на землю, ліквідації земельних комітетів, оплати перебування німецьких військ в Україні.
29 квітня 1918 р. відбувся Хліборобський конгрес, на якому було прийнято рішення про передачу влади П. Скоропадському.
У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними установами. Останнім рішенням УЦР було прийняття Конституції й обрання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки.
П. Скоропадський видав маніфест — «Грамоту до всього українського народу» , у якому повідомлялося про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалось право приватної власності. Також було видано закон «Про тимчасовий державний устрій України». За цим законом назва УНР була замінена на назву «Українська держава». Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана П. Скоропадського.
|
|
|
П. Скоропадський доручив сформувати уряд полтавському поміщику Федору Лизогубу. Особливістю уряду гетьмана було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а у своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу. Головним завданням було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський намагався спиратися на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, заможних селян. Почалось відновлення поміщицького господарства, яке могло дати товарний хліб.
У липні 1918 р. було прийнято закон «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства». Він передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Проголошувалось, що в майбутньому буде встановлено максимум землеволодіння в 25 га. Поміщикам буде надано право продавати свою землю Державному банку. У промисловості ліквідовувався робітничий контроль, заборонялися страйки, установлювався 12-годинний робочий день. Для нормального функціонування економіки створювалась стабільна фінансова система (запровадження гривні), налагоджувалась система транспорту і зв'язку. Завдяки жорстоким заходам удалося зменшити темпи падіння виробництва, майже на рік відтягнути повний розвал економіки.
|
|
|
Така соціально-економічна політика викликала опір у значної частини населення. Розгортався повстанський рух. Як людина військова, гетьман багато уваги приділяв розбудові армії. Але широким планам П. Скоропадського не судилося здійснитися. Утворенню української армії та флоту перешкоджала Німеччина, яка боялася формувати сильну українську армію.
Успішнішою була національно-культурна політика П. Скоропадського.
У зовнішньополітичній діяльності гетьман мав значні обмеження. Союзницькі відносини з державами Четвертного союзу стримували його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити дипломатичні відносини зі Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української держави були приєднані Гомельський, Путивльський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, Річицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщина, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Розроблялись проекти федеративного входження Кубані до України. Велись українсько-румунські переговори про повернення окупованих етнічних українських земель.
|
|
|
Восени 1918р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана різко змінилася. У результаті поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти. 14 листопада 1918 р. П. Скоропадський оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана, і 13 грудня 1918р. він змушений був зректися влади.
Павло Петрович Скоропадський (1873—1945 рр.) народився в родині нащадка славного козацького роду Скоропадських, із якого вийшло, починаючи від XVIIст., чимало державних і військових діячів, меценатів і шанувальників національної культури.
|
|
|
Як і більшість представників заможних аристократичних родин, Павло почав набувати освіту у батьківському маєтку, де виховувався у пошані до української старовини і культури. Потім навчався у гімназії. Згодом Павла віддали до елітного Петербурзького пажеського корпусу. Брав участь у російсько- японській війні, де отримав чин полковника і в нагороду золоту Георгіївську зброю. Далі П. Скоропадський швидко просувався по службі: із присвоєнням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку. У роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта, командував 34-м корпусом на Волині. Був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня. Революція 1917 р. різко змінила долю генерала. Він став командуючим 1-го українізованого корпусу російської армії. Саме частини цього корпусу врятували УЦР від наступу збільшовизованих частин на Київ. Дії Скоропадського сприяли зростанню його авторитета. У жовтні 1917 р. на з'їзді Вільного козацтва його було обрано гетьманом Вільного козацтва, яке стало вагомим чинником політичного життя. Хоча Скоропадський не брав участі в українському русі, революційні події вплинули на його погляди, він став прихильником ідеї відновлення Української держави, створення українського війська. Проте в генерала не склалися відносини з УЦР, лідери якої були противниками ідеї створення регулярної армії. 25 грудня 1917 р. П. Скоропадський подав у відставку. У березні 1918 р. він заснував Українську громаду, яка відійшла в опозицію і стала центром об'єднання всіх консервативних сил, що були противниками соціально-економічних експериментів УЦР. За їх допомогою та підтримкою німецького командування Скоропадський здійснив переворот і став гетьманом проголошеної Української держави. Проте через дев'ять місяців правління його режим був повалений у результаті організованого Директорією повстання. Опинившись в еміграції, Скоропадський оселився у Німеччині. Під час Другої світової війни, користуючись своїми зв'язками в німецьких колах, визволив чимало українців із тюрем і концтаборів. Загинув у 1945 р., потрапивши під бомбардування.
Висновок. Обрання П. Скоропадського гетьманом Української держави зумовило її стабілізацію, однак на короткий термін. Гетьман не зумів створити міцне підґрунтя свого режиму, який невдовзі було скасовано.
Дати: 29—ЗО квітня 1918 р. — державний переворот гетьмана П. Скоропадського; 14 листопада 1918 р. — «федеративна грамота»; 14 грудня 1918 р. — зречення влади П. Скоропадським.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 682; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!