Україна в 1919—1920 рр. «Воєнний комунізм».
Протягом зими—весни 1919 р. над територією України знову було встановлено радянський контроль. Формування державних інститутів розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, перейменованого пізніше в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив уряд професійний революціонер X. Раковський.
Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. Із в січня 1919 р. і до прийняття Конституції 1937р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 — УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.
Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих прав експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.
Таким чином, характерними рисами процесу радянізації України були такі:
— проходив «зверху вниз»;
— здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом;
— мав антинаціональний характер;
— мав суворий централізм;
— більшість вищих чиновників була неукраїнського походження.
|
|
|
Суть політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Така політика дістала назву «воєнного комунізму» й була доказом віри в можливість негайної заміни капіталізму соціалізмом.
Найважливіші заходи воєнно-комуністичної політики:
- відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);
— проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над виробництвом;
— мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);
— заборона приватної торгівлі;
— введення продрозкладки (фактично реквізиція врожаю селян продзагонами з Росії; до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів з кількістю 1500 бійців; у 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, до наступу дєнікінських військ вдалося зібрати не більше 7 млн пудів);
— початок колективізації селянських господарств (на літо 1919 р. було створено близько 500 колективних господарств);
— формування жорсткої вертикальної системи управління (система главків);
|
|
|
— трудова повинність, мілітаризація праці, примусова праця «буржуазних елементів».
Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:
— КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви;
— РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;
— у травні-червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, що входили до його складу, утворили три армії.
Друга половина 1919 р. характеризувалася гострою боротьбою в Україні між Червоною армією, білогвардійцями і військами УНР. На середину року більшу частину України контролювали більшовики. Проте політика «воєнного комунізму» різко негативно налаштувала проти них українське селянство, повстання якого фактично змело радянську владу. Такою ситуацією скористались білогвардійці та війська УНР.
|
|
|
У травні 1919 р. білогвардійські війська генерала Денікіна, які контролювали Донбас, Дон, Кубань і Північний Кавказ, перейшли у рішучий наступ. Подолавши опір Південного фронту Червоної армії, вони оволоділи майже всією Лівобережною Україною і рухались далі на Київ. Тим часом інші частини армії Денікіна розгортали наступ на Москву згідно з директивою від 25 червня 1919 р.
Одночасно на Правобережній Україні проти більшовиків розгорнули наступ частини армії УНР. Згідно з угодою між урядами УНР і ЗУНР Українська Галицька Армія (У ГА) влилася в армію УНР для продовження спільної боротьби за незалежність України. Кількісний склад об'єднаної армії становив 80 тис. осіб, з яких 50 тис. були галичани. Об'єднана армія розгорнула наступ у двох стратегічних напрямках: на Київ та Одесу. Спочатку наступ розвивався успішно і вже ЗО серпня галичани під командуванням Кравса вступили в Київ. Одночасно з лівого берега Дніпра до Києва вступили частини білої армії під командуванням генерала Бредова. Українські частини змушені були відійти до Василькова. Залишення Києва було рівносильним поразці. Ця подія увійшла в історію як «Київська катастрофа».
|
|
|
Першою припинила збройний опір УГА, яка після сепаратних переговорів перейшла на бік денікінців. Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалася. Війська УНР під командуванням С. Петлюри ще деякий час чинили опір. Опинившись в оточенні ворогів, залишки української армії перейшли до партизанських методів боротьби. Генерал М. Омелянович-Павленко очолив рейд частин військ УНР, що рушили по тилах денікінських військ і Червоної армії (цей рейд увійшов в історію як «Перший зимовий похід» (грудень 1919р. -- травень 1920р.)).
С. Петлюра з найближчим оточенням у грудні 1919 р. виїхав до Варшави, де розпочав переговори з польським керівництвом про визнання УНР і про спільну боротьбу з більшовиками.
Наприкінці літа 1919 р. денікінці окупували майже всю Україну. Вони поділили Україну на три області — Харківську, Київську та Новоросійську, на чолі кожної стояв губернатор з необмеженими повноваженнями. Політика денікінців в Україні відбувалась під гаслом відновлення «Великої Росії». Український національний рух був проголошений зрадницьким і зазнавав переслідувань. Жорстокі репресії чекали всіх, хто запідозрювався в опозиції до режиму. У промисловості і на селі стали відроджуватися старі порядки. Це призвело до вибуху народного невдоволення: страйки і повстання робітників, розгортання масового селянського руху (партизанський рух загонів Н. Махна та інших отаманів), з яким денікінці не змогли впоратися. Зрештою в жовтні 1919 р. Червона армія завдала контрудару по денікінцях. Після запеклих боїв їх головні сили були розгромлені (кінні корпуси Шкуро і Мамонтова) і залишки денікінців на початок 1920 р. закріпилися в Криму.
Бойові дії другої половини 1919 р. привели до третього приходу більшовиків в Україну. Головні противники більшовиків: Армія УНР і біла армія були розгромлені. На початку 1920 р. влада в Україні знову перейшла до більшовиків.
Ще під час наступу радянських військ, у грудні 1919 р., конференція РКП(б) ухвалила резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Це була демагогічна політична заява, бо насправді ставились завдання будь-що не допустити відриву України від Росії. Обіцяно було «на ділі» реалізувати право на користування українською мовою, що означало відмову від русифікаторської політики. .
Особливо важливим для більшовиків було завоювати прихильність селян, які становили в Україні більшість населення. Тому безоглядну колективізацію було припинено. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і комун. Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавались селянам без викупу.
Опорою РКП(б) в Україні була Компартія більшовиків. Однак в КП(б)У підтримали ту частину ЦК РКІІ(б), яка виступила проти мілітаризації економіки, концтаборів, продовження політики «воєнного комунізму». На опозицію чекала розправа.
Крім КП(б)У, в Україні існували й інші партії. На українське селянство та національну інтелігенцію орієнтувалася УКП(б) — Українська комуністична партія (боротьбистів). Боротьбисти прагнули повної незалежності України.
Національною комуністичною організацією були укапісти — члени Української комуністичної партії (УКП). Побачивши, що вона не становить небезпеки, більшовики дозволили її існування, але не допустили до вступу в Комуністичний Інтернаціонал.
Частина партій не визнавала більшовицького режиму в Україні, і їхнє існування, втім як і інших партій, крім КП(б)У, було приреченим.
Державність УСРР мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєднував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — створений 11 грудня 1919 р. Він скасував усі розпорядження і закони білогвардійської влади і Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувались функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Всеукрревком разом з чекістськими органами розв'язав в Україні «червоний терор». Розстрілювали всіх, кого вважали ворогом революції.
ІІри формуванні органів влади провідна роль відводилась членам компартії. Інші партії витіснялись з політичного життя. Боротьбисти саморозпустилися, керівників партії лівих есерів заарештували й кинули до концтабору, над меншовиками затіяли судовий процес.
У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження Раді народних комісарів УСРР і Всеукраїнському центральному виконавчому комітету. У березні—квітні відбулися вибори до Рад, які проходили в гострій політичній боротьбі. Більшовики завоювали в органах влади до 80 % депутатських мандатів. Однак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймалися органами РКП(б). На селі з березня 1920 р. діяли комітети незаможних селян, теж наділені владними функціями.
Висновок. Період 1919—1920 рр. є ключовим в історії Визвольних змагань українського народу. За Україну боролися різні політичні сили. Зрештою з третьої спроби на більшій частині України вдалося закріпитися більшовикам, які у ці роки проводили політику «воєнного комунізму».
Дати: 1919—1921 рр. — здійснення політики «воєнного комунізму» в Україні.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 352; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!