Інформаційно-технологічна компетенція державного службовця
Розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним з пріоритетних напрямів державної політики [ 3, 102 ]. Актуальність даної теми полягає не лише у тому, що в умовах формування інформаційного суспільства існує потреба у спеціалізованих кадрах, а ще й підтверджується тим, що проблемами її вивчання займаються такі вчені як: Т. М. Лутчін, Е. М. Афронін, І. О. Клименко, Н. Р. Нижнік, Г. І. Леліков, П. С. Клімушин та ін.
Інформаційно-технологічна компетентність – це інтегральна здатність людини, що ґрунтується на особистісному гуманістичному підході до процесів інформатизації суспільства, передбачає інтелектуальні та технологічні уміння інформаційної взаємодії, проявляється у освоєнні інформаційного простору суспільства з використанням нових інформаційних технологій [ 2, 118-119].
Реалізація завдання забезпечення високого рівня інформаційно-технологічної компетентності державних службовців ускладнена через низку об'єктивних і суб'єктивних протиріч і проблем, головними з яких є:
– протиріччя між соціальною потребою державної влади у фахівцях, ефективно використовують професійно орієнтовані нові інформаційні технології у своїй професійній діяльності і фактичною нездатністю ринку освітніх послуг адекватно задовольнити цю потребу;
|
|
|
– відсутність у державних службовців мотивації отримання систематичних знань в інформатиці і необхідного розвитку себе як індивіда, особистості, суб'єкта процесу інформатизації державного управління;
– протиріччя між прагненням особистості максимально реалізувати свій творчий потенціал у професійній діяльності та технологіями прийняття та реалізації управлінських рішень, реально використовуються в діяльності державної служби;
– протиріччя між традиційним підходом до професійного навчання в області інформатики, побудованому на засвоєнні фіксованої суми знань, умінь і навичок, і високою динамікою в розвитку самих інформаційних технологій;
– відсутність у вищих професійних освітніх установах мобільних цілісних технологій безперервного розвитку управлінців у галузі інформатики, що не дозволяє їм творчо вдосконалюватися в процесі праці в умовах географічної віддаленості від освітніх центрів.
– недостатня виваженість в організаційно – управлінському середовищі державної служби традицій, норм, стандартів поведінки, стимулюючих і підтримуючих процеси інтенсивного розвитку фахівців – управлінців у галузі інформатики;
|
|
|
– система професійної підготовки державних службовців, у якої поки не отримала широкого розповсюдження особистістно орієнтована система формування і розвитку знань, умінь і навичок у використанні нових інформаційних технологій у своїй професійній діяльності [ 1].
Основними етапами підготовки державних службовців в сфері використання інформаційно-комунікативних технологій є:
– впровадження уніфікованих процедур оцінки кваліфікаційних навичок державних службовців та застосування сучасних інформаційних технологій;
– створення й розвиток інфраструктури регіональних центрів підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців у центрах інформаційних технологій;
– фінансування та розробка навчальних програм та навчально-методичних матеріалів для різних категорій державних службовців;
– високопрофесійне навчання і сертифікація співробітників служб інформатизації;
– поліпшення матеріально – технічного забезпечення державної служби, включно з оснащенням державних службовців комп’ютерно – мультимедійною технікою, створення в міністерствах і відомствах учбових комп’ютерних класів, впровадження технологій дистанційного навчання тощо;
|
|
|
– інформування державних службовців щодо сучасних підходів й інновації у царині інформаційних технологій;
– створення системи мотивації, заохочення і регламентації процесів використання державними службовцями інформаційних технологій.
– здійснення системи заходів, спрямованих на просування й популяризацію технологій «електронного урядування», підвищення кваліфікації громадян і організацій з використання інформаційних технологій у взаємодії влади, громади й бізнесу [ 1].
Отже поряд з роздільною здатністю цих проблем і протиріч необхідно створити психологічні, педагогічні та організаційні умови для ефективної умови самореалізації спеціалістів у рамках державної служби на базі широкого використання нових інформаційних технологій.
Література
1. Авторський проект Оксани Матвієнко та Михайла Цивіна [Электроний ресурс]. – Режим доступу:
infstudy.at.ua.
2. Матвієнко О.В. Основи менеджменту інформаційних систем / О. В. Матвієнко, М. Н. Цивін// Навч. посібник.–К.: Центр навчальної літератури, 2005.– 176 с.
3. Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 –2015рр.: Закон України від 9 січня 2007 року, № N 537–V // Відомості Верховної Ради України. – 2007.– № 12.– С.102.
УДК004.738.5-057.4(043) Д.О.Машошина
/м. Маріуполь/
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 199; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!