Українське питання у міжнародній політиці кінця 80-х р.р. «Нова ера»
Наприкінці 80-х р.р. XIX ст. різко загострилися відносини між Австро-Угорщиною і Росією. Дві імперії ніяк не могли под-ілити сфери впливу на Балканах. Назрівала війна, у якій на боці Австро-Угорщини, напевне б, виступила Німеччина. Прагнучи ослабити Російську імперію, німецькі політики висунули план утворення після перемоги над Росією «Київського королівства», у склад якого б увійшла Наддніпрянська Україна.
Цей план зацікавив Австро-Угорщину, яка сподівалася вста-новити над російською частиною України свій контроль. Коли про німецький план і наміри Австро-Угорщини стало відомо у Києві, вони знайшли підтримку і так званих австрофілів на чолі з Володимиром Антоновичем і Олександром Кониським, діячами Київської громади. Громадівці готові були підтримати німецький проект в обмін на задоволення нових національно-куль-турних прав українців Галичини, яку сприймали як «українсь-кий П'ємонт». На шляху реалізації побажань австрофілів стояли галицькі поляки. Але під тиском австрійців поляки у 1890 р. пішли на поступки.
Суть поступок полягала у визнанні галицьких українців окремим народом. У відповідь на лояльність українців до авст-рійської влади остання мала з однаковою прихильністю ставитися до українців і поляків. Передбачалося надання українцям певної кількості місць у Австрійському парламенті і Галицькому сеймі, відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті та інші поступки. Після цього була проголошена «нова ера» у відносинах народовців з урядом і польською шляхтою.
|
|
|
Діяльність галицьких народовців у другій половині 70 —80-ті р.р. XIX ст.
| Дата | Подія |
| 1879 р. | Заснування газети для селян «Батьківщина» (головний редактор Ю. Романчук) |
| 1880 р. | Заснування щоденної української газети «Діло», на противагу старорусинському журналу «Слово» (головний редактор В. Барвінський). Скликання у Львові перших українських масових зборів (віча), на яких обговорювалося становище і потреби українського суспільства |
| 1882 р. | Укладення угоди між старорусинами і народовцями, що визначала принципи узгодженої діяльності у справах «спільних усім русинам» |
| 1885 р. | Заснування власної політичної організації «Народна рада» (перші збори відбулися 2 лютого 1888р.) |
Радикальна течія в українському русі Галичини
| Дата | Подія |
| 1876 р. | М. Павлик та І. Франко стало редагувати журнал «Друг». Відмовилися від «язичія», на якому він видавався раніше, і перейшли на народну українську говірку |
| 1877— 1878 р.р. | Судовий процес проти І. Франка та його товаришів за звинуваченнями в здійсненні підривної діяльності через пропаганду соціалістичних ідей |
| 1880 р. | Створення першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП) |
| 1895 р. | Вперше у книзі Ю. Бачинського «Україна уярмлена» висунуто й аргументовано постулат єдиності українських земель і політичної самостійності України |
|
|
|
Кінець XIX і початок ХХ ст. характеризувався новими явищами у суспільно-політичному житті українських земель - початком «відродження нації». Новими рисами цього періоду були: переростання українського культурно-просвітницького руху в рух політичний та посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові.
Ліберально-демократичний рух мав опозиційний характер і розвивався головним чином в рамках земських установ, де працювали представники інтелігенції: службовці, вчителі, лікарі, статистики, агрономи та інші фахівці. Учасники земсько-ліберального руху висловлювали невдоволення реакційною внутрішньою політикою царського уряду і виступили за проведення реформ, скликання загальноросійського Земського собору, рішучого оновлення законодавства, надання усім громадянам політичних прав та свобод. Значно зросла роль земств у проведенні так званої «банкетної кампанії» 1904 р., влаштованої на честь 40-річчя судової реформи. Під час її проведення земствами у містах і містечках відбулися мітинги та демонстрації опозиційного характеру, нерідко з антиурядовими вимогами й гаслами. Були проведені масові культурно-просвітні заходи, у яких брали участь широкі верстви української інтелігенції, відомі діячі національного руху. Серед таких заходів слід назвати урочисте відкриття пам'ятника І. Котляревському у Полтаві, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та І. Нечуя-Левицького.
|
|
|
Український національний рух на початку XX ст. набирає політичного характеру. Перші політичні партії виникли ще наприкінці XIX ст. Це Русько-українська радикальна партія (1890 р.), заснована І. Франком, К. Трильовським, М.Павликом в Західній Україні. Пізніше, після розколу 1899 р., Ю. Бачинський, М. Ганкевич, С. Вітик заснували свою Українську соціал-демократичну партію, а І. Франко, В. Левицький, В. Охримович засновують Національно-демократичну партію. Остання незабаром стала найбільшою українською партією Галичини.
Першою національною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУ П), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові. Вона в основному складалась із студентів, семінаристів, народних вчителів та представників інших верств інтелігенції. Програмою партії стала брошура, написана харківським адвокатом М. Міхновським і видана у Львові під назвою «Самостійна Україна». Автор ставив завдання: боротьба за єдину, самостійну, вільну Україну від гір Карпатських до гір Кавказьких. Згодом від РУП відійшло найбільш радикальне крило і утворило свою партію — Народну українську партію на чолі з М. Міхновським. У 1904 р. після нового розколу в РУП утворилась нова політична організація — Українська соціал-демократична спілка («Спілка»).
|
|
|
Представники ліберального руху восени 1904 р. об'єднуються в Українську демократичну партію, яка була близькою до російської партії кадетів. Згодом з неї виділилось радикальне крило і утворило Українську радикальну партію (УРП), яка в 1905 р. знову об'єдналась з УДП в Українську радикально-демократичну партію, лідерами якої були Б. Грінченко, С. Єфремов, Є. Чикаленко.
Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію, що після 1903 р. розкололась на два крила: більшовиків та меншовиків — партію соціалістів-революціонерів та партії ліберального спрямування: конституційних демократів (кадети), «Союз 17 жовтня» («октябристи»).
В Україні діяли також партії інших національних меншин. Серед них польські (Польська партія соціалістична) та єврейські (Бунд).
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 220; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!