Російський і польський визвольний рух в Україні.
Поряд з національним, в Україні у другій половині XIX ст. розгортався суспільно-політичний рух, котрий базувався на загальноросійському ґрунті. В 60-ті рр. сформувався рух народ-ників, які пропагували впровадження соціалізму на основі російської селянської общини. В кінці 70-х - на початку 80-х рр. народники вдалися до терору проти представників влади, намагаючись шляхом замахів на представників правлячої верхівки включно з царем революціонізувати маси й підняти їх на повстання. В народницьких організаціях було багато жителів України, хоча до українського визвольного руху народники ставилися негативно.
Особливістю Правобережної України було те, що тут, крім українського національного і загальноросійського, існував ще й польський національний рух. Його позиції після поразки польського повстання 1830-1831 рр. ослабли. І все ж він спромігся у 1863-1864 рр. на нове масове антиросійське повстання, у якому взяли участь деякі українці, члени загальноросійських революційних організацій. Масової підтримки українців це останнє у XIX ст. польське повстання, зорієнтоване на відновлення Польської держави, до якої увійшла б Правобережна Україна, не одержало.
Розвиток українського руху в другій половині XIX ст.
Основні тенденції:
o У цей період як в Європі, так і в Україні відбувалося організаційне оформлення і вироблення ідейних основ національно-визвольних рухів
|
|
|
o Прагнення українських діячів змінити існуючий лад на справедливий, покращити життя народу в цілому; як і в європейських визвольних рухах, головна увага зосереджувалася навколо трьох напрямків: національного, загальнодемократичного і соціального
o Перед українським рухом стояла проблема вироблення збалансованої у національній, загальнодемократичній і соціальній площинах політичної платформи, що була б прийнятною для більшості прошарків українського суспільства
o Одночасно з виробленням політичних програм відбувалися пошуки організаційних форм українського руху
Хлопоманство—кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини XIX ст., що об'єднувалопредставників ліберальної інтелігенції, які виступали за зближення із селянством.
Основні форми діяльності: культурно – освітня діяльність, вивчення побуту, звичаїв поетичної творчості українського народу. Видавали рукописний журнал і заснували підпільну українськушколу
Кінцева стратегічна мета- ліквідація царизму, кріпацтва, установлення демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співжиття росіян, українців і поляків
1863 р. у зв’язку з репресіями царизму діяльність хлопоманів та їхніх гуртків (громад) припинилася
|
|
|
Причини зміни ставлення російської влади до українського руху і видання Валуєвського циркуляру
Недавні події польського повстання 1863—1864 рр. Незважаючи на лояльність українців до царського режиму, українських рух сприймався як «польська інтрига», спрямована проти російської влади
Розгортання нелегальної діяльності різних опозиційних царизмові організацій («Земля і воля» та ін.), що розповсюджували заборонену літературу і підбурювали невдоволених реформою 1861 р. селян до виступу
Стрімке зростання кількості україномовної наукової, навчальної і релігійної літератури, що сприяло відродженню «малороссийской народности» та «южнорусского сепаратизма»
Періодизація розвитку громадівського руху
| Період, дога | Форма | Діяльність Зміст | Друкований орган |
| І. 1859—1863 рр. | Легальна | Дослідження української культури і мови | Журнал «Основа» |
| II. Кінець 1860— 1875 рр. | Напівлегальна | Наукова українознавча діяльність російською мовою | Газета «Киевский телеграф» |
| III. 1875-1890 рр. | Нелегальна | Пошуки форм легальної діяльності й перенесення центру політичної боротьби до Галичини (ідея «галицького П'ємонту» В. Антоновича) | Журнал «Киевская старина» |
|
|
|
У середині 70-х р.р. у Галичині з'являється молода інтелігенція, яка стала критично оцінювати діяльність як москвофілів, так і народовців і прагнула надати українському рухові більш революційного характеру. Під впливом Михайла Драгоманова молоді українські політичні діячі Іван Франко (1856-1916), Михайло Павлик (1853-1915), Остап Терлецький (1850-1902) та інші звертаються до соціалізму. Так в українському русі виникає ще одна, так звана радикальна течія. її появу на політичній арені знаменував перший львівський судовий процес проти українських радикалів (Івана Франка та його товаришів) 1877-1878 р.р. Українські радикали видавали декілька газет та журналів, вели пропагандистську роботу серед робітників і селян. Вони прагнули посилити свій вплив у громадських читальнях «Просвіти» і домагалися їх перетворення на свої осередки. В окремих повітах під їхнім впливом діяло по декілька десятків читалень. Радикали критикували існуючий лад, москвофілів і народовців, прагнули захищати інтереси селян і робітників у конкретних справах.
Поява радикального руху активізувала діяльність всіх українських патріотів Галичини. Вони прийшли до усвідомлення необхідності об'єднання своїх зусиль в рамках єдиної організації. Такою організацією стала створена народовцями у 1885 р. Народна рада. Вона ставила перед собою завдання продовжувати справу Головної руської ради 1848 р. Народна рада стала прообразом політичної партії.
|
|
|
Основні напрямки українського руху в 60—90-х р.р. XIX ст.
Етапи народовського руху
| Період | Характеристика |
| 1860—1879 р.р. | Ідейне оформлення руху. Активна культурно-освітня діяльність, спрямована на пробудження національної свідомості українців |
| 1879—1890 р.р. | Організаційне оформлення руху. Активна політична діяльність, спрямована на здобуття прихильників своїх програмних принципів серед галицьких українців |
Діяльність москвофілів і народовців у Східній Галичині у 60-ті — першій половині 70-х р.р. XIX ст.
| МОСКОФІЛИ | НАРОДОВОЛЬЦІ |
| o На хвилі зростання антипольських настроїв перебрали на себе керівництво в громадсько-культурних установах Львова — Ставропігійному інституті, Народному домі, Галицько-Руській матиці та «Руській бесіді», заснованій народовцями 1861 р. o Розгорнули широку культурно-просвітницьку діяльність: створювали читальні, бібліотеки, школи, кооперативи, різноманітні товариства, вели боротьбу проти пияцтва o Започаткували видання серії популярних книжок для селян «язичієм» o 1870 р. заснували свою політичну організацію «Руську раду», яка мала захищати права та інтереси українців Галичини o Створили потужну видавничу базу. Видавали журнал «Слово» (орган Руської ради), газету «Руська рада» | o Розпочали свою діяльність зі спроб заснувати власні періодичні видання і створити українські громади (на зразок Київської громади) зі студентів та старшокласників Львова. 1863 р. у Львові було засновано першу таємну громаду «Молода Русь» o Видавали журнали «Вечорниці», «Мета», «Нива», «Русалка» o Розпочали створення власної мережі культурно-освітніх установ. 1861 р. було засновано «Руську бесіду», а згодом її театр o 1868 р. створили культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке повинне було своєю діяльністю «заложити будучність нашої народності» o 1873 р. створили у Львові Літературне товариство ім. Т. Шевченка |
Процес зміцнення українського руху проходив в Буковині і на Закарпатті складніше, ніж в Галичині. В адміністративному центрі Буковини Чернівцях приблизно третину населення становили євреї, а половина його розмовляла німецькою мовою. Початок національ-ного відродження на Буковині припадає на 60-ті р.р. Перші національні організації мали москвофільський характер. Буковинські освічені українці перейшли на по-справжньому національні позиції під впливом появи народовської течії в Галичині. Завдяки народовцям у краї почали поширюватися поезії Шевченка. Поширення Шевченківського слова привело до появи «буковинської трійці» - Юрія Федьковича (1834-1888) та братів Сидора (1836-1903) і Григорія 1838- 1884) Воробкевичів, зачинателів української літератури на Буковині.
Ситуацію на краще різко змінило відкриття в Чернівцях у 1875 р. універси-тету. Частину викладачів становили галицькі українці, які стали провідниками національної ідеї. У1885 р. Юрій Федькович почав видавати українську газету « Буковина ». і кінця XIX ст. буковинське політичне життя розвивалося вже одностайно з галицьким.
Серед усього західноукраїнського населення найтяжчим як в економічному, так і в національному плані було становище $закарпатських русинів. Умови їх господар-ського життя через невисоку врожайність землі, великий природний приріст населення л повільний розвиток промисловості були «жалюгідними. Після перетворення Австрій-ської імперії на Австро-Угорську національні меншини Угорщини були повністю віддані під владу Будапешта. Різко посилилось зугорщення й переслідування всього українського.
У національному русі на Закарпатті панувала москвофіль-ська течія. Під її впливом перебували створені у 60-ті р.р. перші національні товариства. Як і у випадку Галичини, перемога москвофільської течії була результатом посилення національного гноблення. Сильний угорський тиск змушував закарпатських українців шукати допомоги ззовні. Перемога російського війська над революційними угорськими частинами у 1849 р. надихнула на думку, що ця допомога може прийти з Петербурга. І якщо в Гали-чині сподівання на російську допомогу у національному відродженні минулися швидко, то в Закарпатті москвофільство залишалося впливовою течією ще довго.
Національно-визвольний рух в Західній Україні розвивався не лише під впливом внутрішніх причин. Наприкінці 80-х р.р. XIX ст. на нього справив значний вплив зовнішньополітичний чинник.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1013; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!