Індекси повноважень глави держави, за методикою Ю. Сурганової (2009 р.)
| Маркер/критерій | Індекс президенціалізму |
| Вибори президента | 1 – шляхом прямого всенародного голосування; 0 – парламентський спосіб обрання глави держави |
| Носій виконавчої влади | 1 – виконавча влада повністю зосереджена в президента; 0,5 – президент поділяє виконавчі повноваження з урядом; 0 – президент виведений за межі виконавчої влади |
| Призначення кабінету | 1 – президент має вирішальну роль у призначенні прем'єр-міністра і членів уряду; 0,5 – президент ділить повноваження з формування уряду з парламентом; 0 – президент не володіє формальними повноваженнями впливати на уряд |
| Вибори для формування уряду | 1 – президентські вибори; 0,5 – президентські і парламентські вибори; 0 – парламентські вибори |
| Вотум недовіри | 1 – може бути проігнорований президентом і/або урядом; 0,5 – веде до відставки уряду або до розпуску парламенту; 0 – веде лише до відставки уряду |
| Право законодавчої ініціативи | 1 – лише у президента, парламенту й уряду; 0,5 – у президента, парламенту й уряду та інших акторів; 0 – у президента відсутнє |
| Право вето | 1 – вето долається тільки кваліфікованою більшістю голосів; 0,5 – вето долається простою більшістю голосів і більшістю конституційного складу парламенту; 0 – вето відсутнє чи попри ветування законопроекту він є чинним |
| Розпуск парламенту | 1 – президент розпускає парламент за власною ініціативою; 0,5 – президент розпускає парламент за ініціативою акторів; 0 – у президента нема повноважень з розпуску парламенту |
| Контрасигнування актів президента | 1 – даний механізм контролю над президентом відсутній; 0,5 – контрасигнуванню підлягає конституційно визначений перелік актів; 0 - контрасигнуванню підлягають всі акти |
Цікаво, що дослідниця пропонує враховувати "розмір" не лише формальних повноважень президентів, проте їх фактичний вплив на політичний процес. Адже реальний спосіб взаємодії між гілками влади може відрізнятися від конституційно передбаченого правового каркасу. Механізм реалізації моделі виглядає так:
|
|
|
Таблиця
Порівняльний аналіз повноважень інституту президентства в Україні за Конституцією 1996 та 2004 рр. (модель Ю. Сурганової)[72]
| Маркер/критерій | К РП, 1996 р. | П РП, 1996 р. | К РП, 2004 р. | П РП, 2004 р. |
| Вибори президента | 1 | 1 | 1 | 1 |
| Носій виконавчої влади | 0 | 1 | 0 | 0,5 |
| Призначення кабінету | 0,5 | 1 | 0,5 | 0,5 |
| Вибори для формування уряду | 1 | 1 | 0 | 0 |
| Вотум недовіри | 1 | 1 | 0 | 0 |
| Право законодавчої ініціативи | 1 | 1 | 1 | 1 |
| Право вето | 1 | 1 | 1 | 1 |
| Розпуск парламенту | 1 | 1 | 1 | 1 |
| Контрасигнування актів президента | 0,5 | 1 | 0,5 | 1 |
| Разом | 7 | 9 | 5 | 6 |
Недолік цієї моделі полягає у тому, що за фактичними повноваженнями сила президента в Україні у проміжку 1996-2004 рр., а також починаючи із 2010 р. є максимально можливою. Це не відповідає світовій практиці, адже в низці країн є ще більш сильні президенти: наприклад, Білорусь, Азербайджан, США тощо.
|
|
|
Порівняння моделей вимірювання сили президентських повноважень
Зведена таблиця застосування різноманітних (не усіх з розглянутих) індексів сили президентів стосовно країн Центральної Європи виглядає наступним чином (також до уваги запропоновано Росію) – на основі наукових доробків О. Зазнаєва:
Таблиця
Зведена таблиця індексів президентської влади у Центральній Європі[73]
| Країна | Модель Шугарта і Кері | Модель МакГрегора | Модель Хеллмана | Модель Фрая | Модель Йоханнсена | Модель Сіароффа | Модель Кроувела |
| 1992 (2000)[74] | 1994 | 1996 | 1997 | 2002 | 2003 | 2003 | |
| ІПП | ІПВН (ІПВЗ) | ІПП | ІПП | IPA | ІПВ | Pre | |
| Болгарія | 2 | 51 (46) | 9,00 | 10 | 45,09 | 3 | –0,5 |
| Естонія | – | 41 (36) | 5,25 | 4,5 | 15,63 | 2 | –4,5 |
| Латвія | – | 31 (30) | 3,75 | 4,75 | 11,46 | 1 | –2,5 |
| Литва | – | 52 (45) | 9,50 | 12 | 38,84 | 4 | +0,5 |
| Македонія | 2 | 29 (27) | 3,25 | 6,5 | – | 4 | –4,0 |
| Польща | 4 | 56 (51) | 9,00 | 13 | 49,11 | 3 | 0,0 |
| Росія | – | – | 13,64 | 18 | 57,50 | 7 | +4,5 |
| Румунія | 6 | 48 (47) | 8,63 | 14 | 42,50 | 5 | –2,0 |
| Словаччина | – | 47 (39) | 5,50 | 5 | 17,41 | 2 | –2,0 |
| Словенія | 3 | 30 (23) | 5,40 | 5,5 | 19,20 | 1 | –3,0 |
| Угорщина | – | 56 (52) | 6,25 | 7.25 | 20,98 | 1 | –2,0 |
| Хорватія | 6 | 50 (46) | 14,0 | 14,5 | 38,39 | 4 | – |
| Чехія | – | 44 (37) | 5,25 | 4,75 | 11,83 | 1 | –4,5 |
Спираючись на дані попередньої таблиці, О. Зазнаєв обрахував коефіцієнти кореляції поміж різними індексами. Оскільки всі автори в якості емпіричної бази використовують діючі (на момент проведення їх обрахунків) конституції, а також чинне законодавство, то доцільно розділити всі дослідження (за датою публікації) на дві групи – 1994-1997 рр. (роботи МакГрегора, Хеллмана і Фрая) і 2002-2003 рр. (роботи Йоханнсена, Сіароффа, Кроувела) – і визначити коефіцієнти кореляції поміж індексами кожної групи. Заданий підхід дозволяє уникнути помилкового судження про те, що певна методика аналізу президентської влади незадовільна. Слабка або негативна кореляція може бути пов’язана не із самими методиками, а з тим, що різні автори ведуть власні розрахунки в різний час. Так до 1994 року нові конституції або поправки до старих конституцій були прийняті у всіх країнах, які запропоновані у попередній таблиці. Тому можна стверджувати, що Дж. Хеллман, Дж. МакГрегор, Т. Фрай при визначенні індексів користувалися майже однаковими даними (в 1997 році була прийнята нова Конституція Польщі, і важко сказати, чи врахував її Т. Фрай в своєму дослідженні, яке було опубліковане у 1997 році). За період 1997-2002 рр. було змінено законодавство ряду країн нашого списку – й це стосується, в першу чергу, обсягу президентських повноважень: Польщі – в 1997 р. (нова Конституція), Словаччини – в 1998 р. (введені прямі вибори президента), Хорватії – в 2000 р. (поправки до Конституції) або Чехії – у 2000 р. (ослаблення президентської влади).
|
|
|
|
|
|
Як видно із даних наступної таблиці, сильна кореляція існує поміж індексом Т. Фрая і Дж. Хеллмана (0,94), Л. Йоханнсена і А. Сіароффа (0,87), Л. Йоханнсена і А. Кроувела (0,82), А. Сіароффа й А. Кроувела (0,75). Середній варіант кореляції спостерігається між індексами Дж. МакГрегора і Т. Фрая (0,65), і, нарешті, слабка (але все ж позитивна кореляція) – між індексами Дж. МакГрегора й Дж. Хеллмана (0,37). Отримані дані, зі слів О. Зазнаєва, говорять про наступне. По-перше, всі із методик вимірювання (окрім методики Дж. МакГрегора) дозволяють отримати майже однакову картину президентської влади, а дослідник вільний застосовувати будь-яку із них. По-друге, недоліки ряду методик перебільшені, оскільки індекси критиків не відрізняються істотно від індексів критикованих[75].
Таблиця
Коефіцієнти кореляції між індексами президентської влади, за методикою А. Зазнаєва[76]
| Показники | 1994-1997 рр. | 2002-2003 рр. | |||||
| М | Х | Ф | Й | С | К | ||
| 1994-1997 рр. | М | 1,00 | |||||
| Х | 0,37 | 1,00 | |||||
| Ф | 0,65 | 0,94 | 1,00 | ||||
| 2002-2003 рр. | Й | 1,00 | |||||
| С | 0,87 | 1,00 | |||||
| К | 0,82 | 0,75 | 1,00 | ||||
При цьому коефіцієнти кореляції визначені на основі формули К. Пірсона:
У чому полягає значення вимірювання президентської влади? По-перше, воно необхідне для формування уявлень про обсяг владних повноважень президентів у різних країнах світу. Використання цієї методики дозволяє порівняти між собою "силу" та "слабкість" президентської та парламентської влади, а також, зокрема, емпіричним шляхом підтвердити або же спростувати поширену у політологічній літературі тезу про надсильну владу президента ("суперпрезиденціалізм") в низці країн світу (США, Латинська Америка, Росія, країни колишнього СРСР та країни Східної Європи). Введення інституту президентства в посткомуністичних країнах і його авторитарна модернізація в цілому ряді країн колишнього СРСР вимагають скрупульозного та об'єктивного аналізу стану справ в області розподілу владних повноважень між законодавчою та виконавчою владою. Квантифікована методика допомагає політикам варіанти політичного реформування молодих держав.
По-друге, як це було блискуче показано М. Шугартом і Дж. Кері в їхній книзі "Президенти і асамблеї: конституційний дизайн і електоральна динаміка", вжиток аналізу за допомогою індикаторів виступає серйозною "допомогою" для типології форм правління. Цей аналіз дозволяє провести чіткі межі між типами правління. М. Шугарт та Дж. Кері при класифікації режимів віртуозно з'єднують кількісні та якісні сторони дослідження.
По-третє, індекс президентської влади відкриває дуже широкі можливості для подальшого проведення кореляційного, регресійного та факторного аналізу, а теж аналізу тенденцій. Із його допомогою емпіричним шляхом можна вирішити цілий ряд дослідницьких задач, вирішення яких теоретичними засобами недостатнє або неможливе. Аналіз кореляцій може пролити світло на проблему взаємозв'язку між формою правління і консолідацією демократії. Дискусію з цього питання почав Х. Лінц, який стверджував, що президентська система на відміну від парламентської не сприяє становленню стабільної демократії в силу різних інституціональних вад ("небезпек"), властивих президенталізму. Противники же Х. Лінца розділилися на кілька таборів: одні відкинули в принципі взаємозв'язок поміж формою правління і результатами переходу щодо демократії; інші стверджували, ніби президентська система більш сприятлива задля нової демократії; треті наполягали на тому, ніби напівпрезидентська система є кращою моделлю задля демократичного транзиту. Аналіз президентських повноважень за допомогою індексів "вдихнув нове життя" в заданий диспут, дозволивши емпіричним шляхом перевірити гіпотези Х. Лінца і його опонентів. Інша сфера застосування індексу президентських повноважень – це взаємозв'язок між президентською владою й економічними показниками, чому присвячують своє дослідження Дж. Хеллман, О. Норгаард і Л. Йоханнсен.
Отже, ми можемо констатувати, ніби позиція президента в системі взаємин – президент – парламент – прем’єр-міністр (уряд) – залежить від норм національної конституції та співвідношення політичних сил. Рівень політичної ваги президента найвищий за президентської, напівпрезидентської форми правління[77] і найменший за умов парламентської форми правління. У напівпрезидентській формі правління можемо виділити дві різні конструкції, які будуть передбачати відмінний один від одного рівень політичної ваги президента. Так, найбільший рівень політичної ваги існує в ситуації, коли президент опирається на лояльну щодо себе у політичному плані парламентську більшість. І президент стає слабким за умов протиставлення йому парламентської більшості.
Підсумовуючи проведений аналіз, можемо констатувати, що позиціонування повноважень президентів має обов’язково охоплювати аналіз не тільки їх прав та можливостей, які надають президентам конституції країн, проте й реальні defacto повноваження. Обмежуючим чинником стосовно могутності посади президента є парламент, зокрема парламентська більшість. Загальною є тенденція європейських країн із напівпрезидентською формою правління у зменшенні обсягу повноважень президентів на користь парламентів, тому фактичне наближення до характеристик країн із парламентською формою правління[78].
Цікавий методологічний крок запропонувала Дж. Фортін[79]. Вона вважає, що всі існуючі механізми вимірів сили президентів є суб’єктивованими, а тому вони в будь-якому випадку потребують перевірок або уточнень. Річ у тому, ніби замість ідеї компонування композитного (збірного) індексу/виміру на основі врахування індивідуальних індикаторів сили президентів, авторами було використано думку про необхідність застосування емпіричних вимірів аналізу (які в значній мірі не є позбавлені елементів суб’єктивізму). Це дослідниця вважає головним недоліком у моделях компонування індексів президентських повноважень. Тому автори різних концепцій запропонували свої індивідуальні критерії, не знаючи як вони будуть відображатись на практиці і відповідати методологічним вимогам надійності для політичної системи. По суті, це означає, що дослідники створили набір відмінних індикаторів, не знаючи того, чи вони позиціонуються як взаємно асоційовані між собою, чи ця асоціація/поєднання відбувається (якщо відбувається) лиш в одному напрямі, чи кожен компонент асоціативного аналізу наділений однаковою вагою у методологічному сенсі. Спрощеність на підставі емпіричного матеріалу підмінила собою в значній мірі теоретико-методологічну виправданість вимірів повноважень президентів. Така ситуація ускладнюється тим, що наявність різноманітних ідей і моделей створює гіпотетичну наповненість наукового аналізу мультиваріантністю. Із іншого боку, якщо індекси/маркери аналізу повноважень президентів не стають взаємопов’язаними, тоді застосування композиційно-об’єднувального принципу вважається безперспективним (навіть непродуктивним). Так чи інакше, але основа використання будь-якого методологічного принципу (тим більше кількісного) має мати у своєму результаті дієвість. Це означає, що вимірювальний інструмент буде актуально вимірювати те, що визначено набором завдань для вимірювання у тому контексті, в якому ми плануємо його використовувати. Ще більше точно це варто розуміти наступним чином: "Міра, щодо якої різниця у розрахунках вимірювання рефлектується лише у відмінностях в розподілі цінностей змінних, стає виміром" (ідея запропонована Дж. Мангеймом, Р. Річом, Л. Віллнатом та С. Бріансом[80]). У більш загальному визначенні надійність підходу до вимірювання означає те, ніби набір показників, які вибрані для аналізу, повинні вимірювати мету концепції як послідовну (внутрішньо послідовну) та пропорційну міру в основному за рахунок ідеї "істинного бачення".
Дж. Фортін пропонує три методи, за допомогою яких перевіряється дієвість і надійність різних підходів щодо вимірювання сили президентів: 1). кореляційний аналіз (для перевірки, що показники сили президентів для окремої країни з різних індикаторів є сумісними – таким чином відбувається уникнення систематичної та наперед невизначеної помилки будь-якого підходу щодо вимірювання: саме тому Ф. Буйсен вважає, ніби слабка кореляція індикаторів й індексу в цілому результує виключення відповідного показника із процесу аналізу[81]; проте можлива також й реверсивна ситуація, коли кореляція індексів є дуже значною/суттєвою, але вплив цієї кореляції на сумарний індекс не є значним[82]); 2). коефіцієнт Кронбаха, що є показником шкальної надійності; 3). дослідний факторний аналіз (англ. exploratoryfactoranalyses) – для обмеження елементів аналізу до тої кількості, яка буде чітко відповідати загальній картині причин аналізу.
Внаслідок проведеного аналізу існуючих методик визначення повноважень президентів і їх сили дослідниця запропонувала власну модель. При цьому щодо уваги й за основу було взято модель М. Шугарта та Дж. Кері. Проте кількість усіх індикаторів/маркерів, які беруться до порівняльного аналізу, скорочена із 10 до 6. Методологічно в даному випадку відбувається апелювання щодо тих індикаторів, які визначені вищою міжіндикаторною кореляцією. Таким чином Дж. Фортін була впевнена, що вдасться побудувати більш сфокусований вимір сили повноважень президентів. Серед індикаторів виокремлено наступні: право пакетного ветування законопроектів, право часткового вето, виключне право законодавчої ініціативи (в обумовлених сферах політики), формування кабінету, урядового кабінету, а також недовіра урядовому кабінету. Особливість такого підходу полягає у тому, що із аналізу було виключено право видання президентом нормативно-правових актів, котрі мають силу закону, повноваження в процесі прийняття бюджету, винесення президентом питань на референдум та право розпуску парламенту. Наголошено, що останні чотири елементи не співмірні з першими шістьома: причина для цього полягає у тому, що вони є елементами різних методологічних конструктів з дещо різними причинно-наслідковими зв’язками. Додатково до аналізу використано й індикатори, які пропонують К. Армінгеон та Р. Карея, проте також в обмеженій їх кількості – 11 із 29[83].
Заняття 4
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 203; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!