Зміст вищої біологічної (хімічної, екологічної) освіти



КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З

«МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ БІОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ЗНУ

Укладач: к.п.н., доцент Перетятько Вікторія Віталіївна

Запоріжжя, 2011


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України Історія. Теорія: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.

2. Арыдин В.М.‚ Атанов Г.А. Учебная деятельность студентов: Справочное пособие для абитуриентов‚ студентов‚ молодых преподавателей. – Донецк‚ ЕАИ-пресс‚ 2000. – 80 с.

3. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладахосвіти: Навч. Посібник. – К.: ВВП “Компас”‚ 1997. –64 с.

4. Бондар А.Д.‚ Ранська Л.А. Лабораторні і практичні роботи у вищій школі. – К.: Вища школа‚ 1977. – 78 с.

5. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

6. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.

7. Есарева З.Ф. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. Для студентів вузів – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232 с.

8. Педагогика и психология высшей школы./Отв ред. С.И. Самыгин. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 544 с.

9. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232 с.

10. Чернилевский Д.В., Филатов О.К. Технология обучения в высшей школе. Учебное издание /Под ред. Д.В.Чернилевского. – М.: Экспедитор, 1996. – 288 с.


Лекція №1

ДИДАКТИЧНОЇ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

 

План

 

1. Структура вищої освіти.

2. Зміст вищої біологічної (хімічної, екологічної) освіти.

3. Системи організації навчального процесу в сучасній вищій школі.

 

 

Структура вищої освіти

Нові завдання, поставлені державою і суспільством перед вищою школою («Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті»), вимагають удосконалення всіх ланок навчальної роботи та наукової діяльності, а це неможливо без розробки і знання теорії освіти як єдиної системи наукового пояснення шляхів підготовки майбутніх спеціалістів.

Класична дидактика школи не враховує специфіки вищого навчального закладу (далі ВНЗ). Для успішної педагогічної діяльності викладачу ВНЗ необхідно володіти знаннями з методики викладання у вищій школі, яка враховує специфіку навчання окремих дисциплін і проблеми дидактики вищої школи загалом. А саме:

1. Визначення змісту навчання і кваліфікаційних рівнів випускників, виходячи з передбаченого розвитку науки і техніки.

2. Відображення у навчальному процесі зростаючої ролі науки у розвитку суспільства і матеріального виробництва, з урахуванням масового характеру вищої освіти і наукової підготовки спеціалістів.

3. Послідовне втілення в навчальний процес більш досконалих форм, методів і засобів навчання, що підвищують якість і ефективність.

4. Перехід навчання на більш високий щабель інтелектуального і творчого розвитку студентів, виходячи з сучасних вимог безперервного процесу навчання.

5. Розробка раціональних шляхів контролю за якістю засвоєння знань.

6. Індивідуалізація, диференціація професіональної і наукової підготовки спеціалістів.

7. Гуманізація, гуманітаризація змісту освіти.

8. Процеси інтеграції вищої освіти України та Європи.

Розкриваючи зміст основних категорій дидактики вищої школи слід розглянути наступні дидактичні категорії:

Освіта – це цілеспрямований процес і одночасно результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, а також розвиток творчих здібностей, наукового світогляду, моральних та інших якостей. Термін «освіта» тісно пов’язаний з такими поняттями, як навчання і викладання.

Навчання – цілеспрямований процес взаємодії викладача й студентів, у ході якого здійснюється освітня функція і вноситься істотний вклад у виховання і розвиток особистості. Навчання припускає єдність викладання та учіння (навчання).

Викладання – організація процесу навчання в системі дидактичних методів і прийомів передачі студентам знань, умінь, навичок (далі – ЗУН), способів діяльності і життєвого досвіду.

Отже, освіта – це процес і результат засвоєння індивідуумом соціального досвіду, досягнення ним визначеного освітнього рівня. Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

До структури вищої освіти входять: освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні. Освітні рівні: неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. Освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. ВНЗ ІІІ і ІV рівнів акредитації займаються підготовкою бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння і знання, щодо узагальненого об’єкта праці (або діяльності), достатні для виконання обов’язків певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинного рівня посад, у певному виді економічної діяльності.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, передбачені для первинного рівня посад, у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістр може здійснюватись на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

 

Зміст вищої біологічної (хімічної, екологічної) освіти

 

Кращому розумінню дидактичних основ навчального процесу у ВНЗ сприяє оволодіння студентами-магістрами специфічними педагогічними термінами та усвідомлення їх значення.

Зміст вищої освіти – обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури тощо.

Зміст освіти – це науково обґрунтована система дидактичного і методичного оформлення процесу формування ЗУН, а також досвіду творчої діяльності особистості у відповідності з освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Зміст навчання – це продукт суспільного досвіду, які мають вигляд знакової форми навчальної інформації всього того, що надається студенту для сприйняття і засвоєння. Тобто, зміст навчання – структура, зміст і обсяг навчального інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

Зміст навчання може існувати самостійно у вигляді програм і підручників. Але його реалізація відбувається через постійну взаємодію з формами і методами навчання. Він може бути єдиним для студентів одно профільних факультетів чи університетів.

Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою, освітньо-кваліфікаційною характеристикою, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними документами.

Освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки фахівців – це перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін із визначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, а також форм підсумкового контролю ЗУН студентів.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) – це основні вимоги до професійних якостей, теоретичних знань, виробничих умінь та навичок фахівців, які відповідають визначеному освітньому рівню і необхідні для успішного виконання професійних обов’язків.

Структурно-логічна схема підготовки – це науково і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.

Зміст освіти складається з нормативної і вибіркової частин. Нормативна частина визначається відповідним державним стандартом освіти, до неї входять навчальні дисципліни дотримання назв і обсягу яких є обов’язковим для навчального закладу. До вибіркової частини включають навчальні дисципліни, які сприяють поглибленій підготовці фахівців у визначеній сфері діяльності,ефективного використання можливостей конкретного навчального закладу, отже і визначається вона вищим навчальним закладом.

Навчальний план – це нормативний документ, що визначає перелік і обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять і їх обсяг, графік навчального процесу, форми і способи проведення поточного і підсумкового контролю. Навчальний план підготовки бакалаврів-біологів (хіміків, екологів) включає 6 розділів циклів дисциплін:

I Цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін.

ІІ Цикл фундаментальних дисциплін.

ІІІ Цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

ІVЦикл професійно-орієнтованих за переліком освітньо-професійної програми (ОПП).

V Цикл дисциплін за вибором вищого навчального закладу.

VІ Цикл дисциплін за вибором студента.

Навчальним планом визначаються форми аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи студентів: лекції, практичні, лабораторні і семінарські заняття, самостійні та індивідуальні заняття, курсові роботи (проекти), практики, підсумковий контроль знань студентів, дипломні (випускні) роботи, державні іспити.

Навчальна програма – це нормативний документ, який визначає зміст дисципліни, методи аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи студентів, форми контролю знань, а також відповідні літературні джерела для досягнення високої продуктивності навчального процесу.

Типові навчальні програми розробляє науково-методичний центр вищої освіти з педагогічними колективами провідних вищих навчальних закладів. Для кожної навчальної дисципліни, що входить до ОПП підготовки, на підставі типової програми дисципліни і навчального плану вищим навчальним закладом (відповідною кафедрою) складається робоча навчальна програма дисципліни, що є нормативним документом вищого навчального закладу.

Для того, щоб навчальний процес здійснювався ефективно, кожен викладач повинен чітко уявляти: якими ЗУН мають оволодіти студенти з кожної дисципліни. Тож психолого-педагогічна освіченість викладання базується на відповідях на такі запитання:

1. Для чого ми навчаємо студентів? Ідеться про педагогічне бачення цілей навчання, які визначають відповідно і методи, і форми навчання – що повинен уміти робити наш випускник? Читати, переказувати вивчене, відтворювати текст? Яким мають бути рівень і характер студента? Яке місце повинні посідати творчі завдання в його навчання? Адже знати предмет за сучасних умов замало, головне значення і в житті, і в науці має вміння застосовувати свої знання.

2. Чого саме навчати студента? Це питання важливе для визначення структури змісту матеріалу, що засвоюється. Відповідаючи на нього викладачі ВНЗ традиційно ставлять на перше місце знання. Це хоча і важлива, але все ж такі це тільки одна сторона справи – змістова. Крім неї, велике значення мають операціональна (опанування способами діяльності) і мотиваційна сторони навчання.

3. Як навчати? Це питання стосується принципів, методів і форм навчання. Тож викладачам необхідно пам’ятати вислів С.Л. Рубенштейна, що інформаційний намір породжує лише різного роду гальмівні процеси на шляху у засвоєння знань, процес навчання відбивається через засвоєння знань, а розвиток мислення людини через виконання завдань.

Сучасний фахівець працює за умов, які швидко змінюються. Причини цього є високі темпи нагромадження науково-технічної інформації, постійне оновлення технологічних циклів у багатьох галузях виробництва. Наприклад, подвоєння світового обсягу інформації у галузі молекулярної біології відбувається на думку спеціалістів, кожні 2-3 роки. Усе це значно ускладнює працю сучасного фахівця. Водночас швидко змінюється структура багатьох професій, зникають одні, натомість з’являються інші спеціальності. Ці та подібні їм процеси ставлять проблему наукового обґрунтування змісту освіти у вищій школі в число центральних проблем. Збільшення кількості годин на дисципліну, що вивчається, обсягу навчальних програм, подальша диференціація спеціальностей не можуть далі лишатися основними методами формування змісту освіти (це призведе до збільшення строків навчання, зниження теоретичного рівня освіти через перевантаження тощо).

За цих умов набула особливого значення проблема вироблення загальних принципів відбору і концепцій навчального матеріалу за кожною спеціальністю на основі наукового обґрунтування загальних принципів, визначення змісту навчання, його організацій та планування. У досвіді вищої школи виправдали себе такі принципи:

Ø принцип виховуючого навчання;

Ø принцип єдності теорій з практики;

Ø принцип оптимізації обсягу навчальної інформації;

Ø принцип системності освіти з урахуванням внутрішньопредметних та міжпредметних логічних зв’язків, забезпечення монолітності педагогічного процесу.

Визначення системи навчальних дисциплін, формування нормативної навчально-методичної документації в сучасній вищій школі мають свою логіку і проходять певні етапи.

На першому етапі відбувається вивчення вимог, які ставляться виробництвом або конкретними галузями професійної діяльності майбутніх фахівців до рівня їхньої освіти, й визначення основних напрямків їхньої підготовки. За допомогою предметно-функціонального аналізу професійного діяльності в різних галузях визначається, що саме повинен знати й вміти молодий фахівець для виконання поставлених перед ним завдань. Система таких вимог дає можливість скласти професійний образ так званого сукупного фахівця, здатного виконувати всі виробничі функції в тій чи іншій сфері діяльності. З цих позицій складають загальну схему навчального плану, в основу якого покладений опис профілю підготовки кадрів. Опис профілю дає можливість визначити загальну схему дисциплін (навчального плану), оволодіння якими необхідне фахівцю для успішної праці в даній сфері професійної діяльності.

Другий етап визначення змісту вищої освіти передбачає власне складання навчального плану за конкретною спеціальністю. Тут необхідно насамперед дати перелік і встановити раціональне співвідношення дисциплін, що вивчаються, та їх циклів.

Повертаючись до відповіді на 2-е запитання, про зміст освіти, слід відмітити, що вища біологічна (хімічна, екологічна) освіта відбивається в навчальних планах і навчальних програмах до кожної дисципліни.

В свою чергу, до змісту навчальної дисципліни входять наступні основні компоненти:

Ø дидактичний матеріал, що розвиває ознаки і властивості предметів, явищ;

Ø узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу – поняття, закони, принципи, провідні наукові теорії, основні світоглядні поняття тощо;

Ø методи дослідження і наукове мислення (загальні, особливі конкретні), з якими людина у тій чи іншій формі взаємодіє, а саме: сприйняття, відтворення, переживання.

Кожний викладач повинен чітко усвідомлювати різні форми знання, за для ефективного керування процесами його засвоєння. Коротко охарактеризуємо найбільш важливі форми наукових знань, які складають зміст вищої біологічної (хімічної, екологічної) освіти.

1. Науковийфакт засвоюється на підставі безпосереднього або опосередкованого сприйняття об’єктів та явищ (під час слухання лекції, читання підручника, спостережень).

2. Уявлення формуються на підставі безпосереднього сприйняття як чуттєві образи предметів та явищ. Вони виникають в результаті аналізу емпіричних даних.

3. Поняття – основна форма знання. Вони відбивають істотні ознаки і відносини предметів і явищ.

4. Закон розуміється як необхідне, істотне, стійке, повторюючи відношення між явищами об’єктивної дійсності. Закони базують об’єктивно, незалежно від свідомості, як прояв необхідних, істотних внутрішніх відносин між властивостями об’єктів або різними тенденціями розвитку.

5. Закономірність являє собою впорядкованість подій, відносну стабільність основних детермінуючих чинників, регулярність зв’язку між визначеними об’єктами.

6. Теорія – це закономірність знання, яка описує та пояснює сукупність явищ окремої галузі дійсності і приводить відкриті у ній закони до загального початку.

7. Ідея – це вища форма пізнання зовнішнього світу, що не лише відбиває об’єкт, а ще і спрямована на його перетворення. В ідеї предмет відбивається ідеальним, тобто не лише таким, який він є, а й таким яким він має бути.

Третій етап реалізовується саме викладачами, він передбачає складання навчальних програм на основі навчального плану.

Таким чином, навчальні плани слід розуміти як стратегію, а навчальні програми – як тактику навчального процесу.

 

 


Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 105; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ