Класифікація невоєнізованих формувань.
Формування класифікуються по підлеглості та за призначенням.
ПО ПІДЛЕГЛОСТІ формування бувають об'єктові та територіальні.
Об'єктовий- це формування, які створюються з робітників і службовців об'єкта та виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО об'єкта.
Територіальні- це формування, які створені з робітників і службовців об'єктів, але виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО території (області, району, міста)
ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ формування ЦО поділяються на формування загальною призначення і формування служб ЦО. Формування загального призначення призначаються для самостійного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. До них відносяться:
зведені рятувальні загони (команди, групи);
зведені загони (команди) механізації робіт;
рятувальні загони (команди, групи);
формування загальної розвідки (розвідувальні команди, групи, ланки).
Формування служб ЦО призначені для виконання спеціальних заходів ЦО, що покладаються на служби і для посилення формувань загального призначення.
Рекомендована література
1. Атаманюк В.Г. "Цивільна оборона", 1987
2. Губський А.І. "Цивільна оборона", К., 1995
3. Егоров П.Г. "Гражданская оборона", М., 1977
4. Шубин Е.П. "Гражданская оборона", М., 1991
5. Закон України "Про цивільну оборону України",- 3.02.1993
6. Закон України “Про правові засади цивільного захисту”,- 24.06.2004
7. Положення "Про цивільну оборону України",- 10.05.1994
|
|
|
8. Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”,- 08.06.2000.
ЛЕКЦІЯ 2
НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТА ЛІКВІДАЦІЯ ЇХ НАСЛІДКІВ
Питання, які розглядаються на лекції:
Класифікація НС в Україні та порядок реагування і ліквідації їх наслідків.
Осередки ураження при застосуванні зброї масового ураження та звичайних засобів ураження.
Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру
Класифікація НС в Україні та порядок реагування і ліквідації їх наслідків.
Класифікація надзвичайних ситуацій впроваджена в Україні з метою забезпечення організаційної взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями, ліквідацією їх наслідків та веденням державної статистики.
Класифікація здійснюється на підставі Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 368, Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, затвердженого наказом Держстандарту України від 19.11.2001р. №552 та Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій, затверджених наказом МНС України від 19 квітня 2003 року № 119.
|
|
|
Залежно від причин походження подій, що зумовили або можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру, а в залежності від обсягів заподіяних збитків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайні ситуації класифікуються як державного, регіонального, місцевого та об'єктового рівня.
Слід зазначити, що об'єктами класифікації можуть бути лише надзвичайні ситуації, які поділяються на НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.
До надзвичайних ситуацій техногенного характеру зараховуються транспорті аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, електроенергетичних системах, аварії в системах нафтогазового промислового комплексу, на очисних спорудах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.
|
|
|
До надзвичайних ситуацій природного характеру зараховуються небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі в природних екосистемах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування - збройні напади, захоплення і утримання важливих об'єктів або реальна загроза вчинення таких акцій; збройні напади, захоплення і утримання атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики або реальна загроза вчинення таких акцій; замах на керівників держави та народних депутатів України; напад, замах на членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, викрадення або спроба викрадення, знищення або спроба знищення таких суден; захоплення заручників із числа членів екіпажу чи пасажирів, встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті; зникнення або викрадення озброєння та небезпечних речовин з об'єктів зберігання, використання, переробки та під час транспортування; виявлення застарілих боєприпасів, аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних та звичайних снарядів, нещасні випадки з людьми.
|
|
|
Надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якої виникають вторинні фактори ураження населення.
Критеріями визначення рівня надзвичайної ситуації є територіальне поширення, обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації її наслідків, кількість постраждалих людей, порушення їх умов життєдіяльності та розмір заподіяних або очікуваних збитків.
На завершення слід зазначити, що остаточне рішення щодо рівня надзвичайної ситуації приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій. Це рішення у разі потреби може погоджуватись із центральними органами виконавчої влади та враховувати експертний висновок регіональної комісії з питань ТЕБ та НС.
2. Осередки ураження при застосуванні зброї масового ураження та звичайних засобів ураження
Серед безлічі небезпек, що загрожують життю та здоров’ю людей, нормальному функціонуванню системи життєдіяльності у цілому, окреме місце займають небезпеки, що пов’язані із застосуванням засобів ураження при збройних конфліктах.
В сучасних війнах великих міждержавних масштабів, поряд із застосуванням звичайних засобів ураження, може застосовуватись зброя масового ураження (ЗМУ). Вона здатна у короткі строки викликати великі людські жертви і завдати величезні матеріальні збитки воюючим сторонам.
До існуючих видів ЗМУ відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна (біологічна) зброя. Особливе місце серед них займає ядерна зброя (ЯЗ), як один із самих руйнівних засобів ураження.
У 1945 році США першими в світі зробили випробування ЯЗ і відразу застосували її проти беззахисного населення японських міст Хіросіма та Нагасакі. У 1952 році США першими здійснили термоядерний вибух, а у кінці 70 - початку 80 років у США були створені нейтронні боєприпаси та було прийняте рішення про їх виробництво.
Вперше хімічна зброя (ХЗ) була застосована Німеччиною стороною у роки 1 Світової війни. За три роки війни у результаті застосування ХЗ загинуло більше одного мільйона людей.
Різні види ХЗ використовувались американськими військами в багатьох операціях у Південному В’єтнамі (1961-1972). Їхнє застосування там спричинило величезні людські жертви, призвело до тяжких генетичних наслідків та завдало великих збитків екологічній системі.
Перед 2 Світовою війною японські вчені активно займалися розробкою біологічної зброї (БЗ). Пізніше цією проблемою зайнялися США, Великобританія та інші країни.
При застосуванні засобів ураження виникають осередки ураження (ОУ).
Загальна характеристика ЗМУ
Ядерна зброя
Під ЯЗ розуміють боєприпаси, у яких уражаюча дія заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, яка виділяється у результаті вибухової ядерної реакції.
В залежності від виду ядерної реакції, що відбувається (ділення важких ядер ізотопів урану, плутонію абосинтезу легких ядер ізотопів водню – дейтерію, тритію) боєприпаси поділяють на ядерні та термоядерні. Різновидом термоядерних боєприпасів єнейтроні боєприпаси.
Потужність ядерних боєприпасів прийнято вимірювати тротиловим еквівалентом, тобто кількістю звичайної вибухової речовини (тротилу), при вибуху якого виділяється стільки ж енергії, скільки й при вибуху даного ядерного боєприпасу. Тротиловий еквівалент вимірюється у тонах, кілотоннах і мегатоннах (т, кт, Мт).
По потужності ядерні боєприпаси умовно поділяють на: дуже малі (до 1 кт); малі (1-10 кт); середні (10-100 кт); великі (100 кт – 1 Мт) і дуже великі (більше 1 Мт).
В залежності від тактичних задач, які вирішуються, можливі такі види ядерних вибухів:
висотний, що здійснюється на висотах більше 10 км;
повітряний, що здійснюється на висоті до декількох кілометрів. Характерним для повітряного вибуху є те, що область яка випромінює, не торкається поверхні землі і має форму сфери;
наземний (надводний), що здійснюється на поверхні землі (води) або на такій висоті, коли область, яка випромінює не торкається їхньої поверхні і має, як правило, форму півсфери;
підземний (підводний), що здійснюється під землею (водою).
Засобами доставки ядерних боєприпасів (зарядів) до цілі є: ракети наземного та морського базування, стратегічна бомбардувальна авіація та артилерія.
Ядерний вибух характеризується такими уражаючими факторами: ударною хвилею (УХ), світловим випромінюванням (СВ), проникаючою радіацією (ПР), радіоактивним зараженням (РЗ) та електромагнітним імпульсом (ЕМІ).
Розподіл енергії між уражаючими факторами ядерного вибуху залежить від виду вибуху. При вибуху у атмосфері приблизно50% енергії вибуху витрачається на утворення УХ, 35% - СВ, 4% - ПР, 10% - РЗ, 1% - ЕМІ.
Для вибуху нейтронного боєприпасу характерні ті ж самі уражаючі фактори, однак дещо по іншому розподіляється енергія вибуху: 40% - на утворення УХ, 20% - СВ, 30% - ПР, 5% - РЗ.
Ударна хвиля
Фізична суть УХ , як уражаючого фактору, та її параметрів (
,
, 
), а також характер її дії на людей, будинки, споруди, технологічне обладнання, комунально–енергетичні системи та ін. діють аналогічно, як і у ОУ , які виникають у результаті виробничих аварій на вибухонебезпечних об’єктах.
Додамо тільки , що заподіяні матеріальні збитки та людські втрати при впливі УХ ядерного вибуху можуть досягати набагато більших значень у порівнянні з масштабами наслідків при вибуху газоповітряної суміші, особливо, якщо йдеться про застосування великих та дуже великих ядерних боєприпасів. Так, наприклад, розрахунки показують, що при наземному вибуху ядерного боєприпасу у 1 Мт площа ОУ 
, в той час, як при вибуху цистерни з вуглеводним продуктом вагою у 50 т (випадок найбільш імовірний для умов транспортування по залізниці), вона складає
.
Як відомо, зміна надлишкового тиску у фронті ударної хвилі в залежності від відстані R та потужності вибуху q підкоряється закону подібності
тобто, якщо 
– відстань від центру ядерного вибуху потужністю 
, то при вибуху боєприпасу потужністю 
умова 
буде мати місце при відстані 
.
Використовуючи даний закон, зроблені розрахунки в залежності від відстані від центру вибуху R і значення q для наземних та повітряних вибухів.
Результати розрахунків зведені у таблиці (Додаток ).
Надійним захистом населення від впливу УХ ядерного вибуху є укриття його в захисних спорудах ЦО (сховищах).
Світлове випромінювання
Світлове випромінювання (СВ) ядерного вибуху є потік електромагнітної енергії у широкому діапазоні частот, включаючи ультрафіолетову, інфрачервону та видиму дільниці спектру.
Джерелом світлового випромінювання є світлова область (вогняна куля) ядерного вибуху, яка складається з нагрітих до високої температури продуктів вибуху, повітря та ґрунту (при наземному вибуху). Максимальна температура області, що світиться на початковій та першій фазі може досягати 
діаметр 5000 м (для дуже великих боєприпасів). В порівнянні температура на поверхні Сонця 
. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності вибуху і може бути визначена по формулі:
Де q – тротиловий еквівалент ядерного боєприпасу у кт.
Основним параметром, що визначає уражаючу дію світлового випромінювання ядерного вибуху, єсвітловий імпульс ( 
).
– це кількість променевої енергії, що падає на одиницю поверхні, перпендикулярної до напряму розповсюдження випромінювання, за весь час поки світиться “вогняна куля”.
Одиниця виміру Ісв – джоуль на квадратний метр ( 
). Позасистемна одиниця – ( 
).
Величина у даному місці пропорційна потужності ядерного вибуху та навпаки пропорційна квадрату відстані до ЦВ. Вона також залежить від виду вибуху, стану (прозорості) атмосфери та інших факторів. Значення в залежності від q для різноманітних відстаней від ЦВ приводиться у довідкових таблицях (Додаток ).
Світлове випромінювання ядерного вибуху при безпосередньому впливі на людину викликає займання одягу, опіки відкритих ділянок тіла, ураження очей, опіки 1-го, 2-го, 3-го та 4-го ступеню. Надійний захист людей від впливу СВ може забезпечити будь-яке укриття.
Впливаючи на різноманітні конструкційні матеріали, СВ викликає їх деформацію, утворення тріщин, обвуглювання або займання, що в кінцевому підсумку призводить до пожеж.
Радіоактивне зараження
Фізична суть радіоактивного зараження (РЗ), як уражаючого фактору, і його параметрів (Р і Дрз), а також характер впливу іонізуючого випромінювання на організм людини при РЗ та їх наслідки (променева хвороба) такі ж як і осередку ураження (ОУ), що утворюються у випадку виробничих аварій (катастроф) на радіаційно небезпечних об’єктах. Тут доцільно зупинитись тільки на особливостях, притаманних РЗ при ядерному вибуху:
1. Масштаби і ступінь РЗ місцевості залежать від потужності та виду вибуху, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, типу ґрунту та рослинності. Найбільш сильне зараження виникає при наземних та неглибоких підземних вибухах, у результаті яких утворюється потужна хмара з радіоактивних продуктів. Так при наземному ядерному вибуху потужністю 1 Мт втягується в “вогняну кулю” біля 20 тис. т ґрунту, який теж під впливом наведеної радіації стає радіоактивним.
При повітряних ядерних вибухах РЗ місцевості буде незначним.
2. Вісь радіоактивного сліду на місцевості при ядерному вибуху орієнтується не за вектором приземного вітру, а по вектору середнього вітру.
Мал.1. Вісь радіоактивного сліду
Середній вітер – це середній по напрямку та швидкості вітер у всьому шарі атмосфери від поверхні землі до максимальної висоти підйому хмари від ядерного вибуху. Для визначення середнього вітру гідрометеослужби декілька разів на добу проводять вітрове зондування атмосфери за допомогою куль – пілотів або радіозондів. Значення середнього вітру одержують геометричним додаванням векторів швидкості вітру в окремих шарах атмосфери, як показано на малюнку.
Таким чином, середній вітер характеризується швидкістю у кілометрах за годину і напрямом (азимутом) – у градусах, що відраховують за годинною стрілкою від напряму на північ до лінії, що співпадає з напрямком звідки дує вітер. Використання вектору середнього вітру зумовлюється тим, що радіоактивна хмара, що утворюється при ядерному вибуху, може досягати значних висот. Так, наприклад, при потужності вибуху 1 Мт висота підйому центру хмари за 10 хвилин досягає 22 км, а при потужності вибуху 10 Мт вона складає 32 км. При цьому напрямок середнього вітру може суттєво відрізнятись від напрямку вітру в шарі атмосфери біля землі.
3. Як показано на мал. 2, рівні радіації (потужності доз) на радіоактивному сліді значно вище рівнів радіації, якими характеризується радіоактивний слід, що утворюється при аваріях на радіоактивно-небезпечних об’єктах.
Значення рівня радіації на сліді відповідає рівням на 1годину після вибуху.
Мал.2. Зони зараження
Зони: А, Б, В, Г – відповідно зони помірного, сильного, небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження.
Це пояснюється тим, що, як відомо, джерелами радіоактивного випромінювання при ядерному вибуху є: продукти ділення (частки ділення) ядерних речовин (плутоній–249, уран–235, уран–238); радіоактивні ізотопи (радіонукліди), що утворюються у ґрунті під дією нейтронів – наведена активність; неподільна частина ядерного заряду.
Продукти ділення, що випадають з хмари вибуху, є первісною сумішшю біля 80 ізотопів 35 хімічних елементів середньої частини періодичної системи Д. І. Менделєєва. Майже всі утворені ядра ізотопів перевантажені нейтронами, тому нестабільні і зазнають b - розпад з випусканням g - квантів. Первинні ядра осколків ділення далі зазнають у середньому 3 – 4 розпади і в кінці перетворюються у стабільні ізотопи. Всього на різних етапах радіоактивного розпаду виникає біля 300 різноманітних радіонуклідів.
Подібні картини лавиноподібного утворення часток ділення при аваріях на радіоактивно-небезпечних об’єктах не спостерігаються, а, отже, і сумарна активність радіонуклідів, що викидаються, у цьому випадку виявляється значно нижче.
1. В зв’язку з тим, що при ядерному вибуху у складі радіонуклідів, що утворюється, провідне місце займають “не тривало живучі” радіонукліди, то спад рівня радіації на місцевості буде визначатись більш зігненою функцією.
Де: 
– рівень радіації на год t, р/год;
– рівень радіації на 1 годину після вибуху, р/год;
– поточний час після вибуху, год.
Графічний спад рівня радіації зображено на малюнку
 |
Pt р/год
 |
100%
10%
1%
1 7 2 діб.
t,год
Мал.3. Спад рівня радіації
Таким чином при кожному семикратному збільшенні часу відбувається десятиразове зменшення рівня радіації. Захист людей від впливу РЗ досягається укриттям їх у захисних спорудах ЦО (сховищах), використанням засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), не вживанням забруднених продуктів харчування та води, застосуванням медичних засобів профілактики, дотриманням встановленого режиму радіаційного захисту, проведенням евакуації з небезпечних місць в безпечні райони.
Проникаюча радіація
Проникаюча радіація (ПР), як уражаючий фактор, являє собою потік g - променів (g- квантів) і нейтронів, що випромінюється з зони ядерного вибуху.
Розрізняють g - кванти та нейтрони миттєві, що випускаються в ході реакції ядерного вибуху, та “ті, що спізнюються” (осколочні), що утворюються в процесі розпаду осколків ділення після вибуху. Час дії ПР визначається часом підйому хмари вибуху на таку висоту, при якій іонізуючі випромінювання поглинаються товщею атмосфери і практично не досягають поверхні Землі. Він залежить від потужності боєприпасу та може складати 15 - 25 секунд. У додатку наведені дози проникаючої радіації, які залежать від потужності ядерного боєприпасу та відстані до центру вибуху.
Основним параметром, що характеризує вражаючу дію проникаючої радіації, є доза випромінювання (Д), тобто кількість енергії іонізуючих випромінювань, поглиненою одиницею маси середовища, що опромінюється.
Так само, як і в умовах радіоактивного зараження, при дії ПР розрізняють дозу випромінювання в повітрі (експозиційну дозу) і поглинену дозу. Фізична суть цих параметрів така. Уражаюча дія проникаючої радіації визначається властивістю g - променів і нейтронів сильно іонізувати атоми середовища, в якому вони поширюються. Іонізуючи атоми і молекули, які входять до складу клітин, проникаюча радіація порушує функції окремих життєво важливих органів і систем.
Через те, що іонізацію безпосередньо в тканинах виміряти не можливо, вимірюють іонізацію в повітрі та роблять перерахунки на тканини.
Іонізуючу властивість проникаючої радіації в повітрі характеризують дозою випромінювання.
Доза випромінювання – це кількість енергії радіоактивних випромінювань, поглинутих одиницею об’єму середовища, яке опромінюється. Розрізняють експозиційну поглинуту та еквівалентну дозу.
Експозиційну дозу випромінювання g- променів вимірюють позасистемною одиницею – рентген (Р). Один рентген – це така доза рентгенівського або g- випромінювання, яка в 1 
сухого повітря при температурі 
С і тиску 760 мм рт.ст. створює 2 млрд. пар іонів (або точніше 
). На практиці застосовують менші часткові одиниці: мілірентген ( 
; 
) і мікро рентген ( 
; 
).
У системі Сі експозиційна доза вимірюється в кулонах на кілограм ( 
; 
). Звідси виходить, що одиниця опромінення в системі Сі (вона не має спеціальної назви) дорівнює 3876Р. Експозиційна доза в рентгенах досить надійно характеризує потенціальну небезпеку дії іонізуючих випромінювань при загальному і рівномірному опроміненні організму людини чи тварини. Рентген як одиниця вимірювання за своїм визначенням є кількісною характеристикою g чи рентгенівського випромінювання і нічого не говорить про кількість енергії, поглинутої об’єктом, який опромінюється. Через це для оцінки ступеня впливу випромінювання на організм введено поняття поглинута доза. Наприклад, І Р – це така доза рентгенівського або g- випромінювання, при якій у 1г повітря поглинається 87,7 ерг енергії, у 1мл м’яких тканин людини – 96 ерг (щоб підняти 1г на висоту 1мм потрібно енергії 98 ерг). Якщо на відстані 1м від 1г радію помістити 1г води або 1г м’якої тканини людини, то за 1год обидва зразки одержать дозу майже 1Р.
Поглинута доза радіації – це величина, яка характеризує енергію іонізуючого випромінювання, поглинутого одиницею маси речовини, яка опромінюється.
Одиниця випромінювання поглинутої дози тканинами організму в системі Сі – джоуль на кілограм Дж/кг. Дж/кг – це кількість енергії будь-якого виду іонізуючої речовини в 1кг. Крім цього, одиницею вимірювання поглинутої дози є грей – Гр, 
. Застосовують позасистемні одиниці – рад (це скорочення від англійського radiation absopbend dose – поглинута доза випромінювання), при якій кількість енергії, поглинутої 1г речовини, що опромінюється, відповідає 100 ерг. 
поглинутої речовини в тканинах.
Поглинута доза більш точно визначає вплив іонізуючих випромінювань на біологічні тканини організму, у яких різний атомний склад і щільність.
Уражаюча дія нейтронів пропорційна дозі, яка вимірюється також в радах, нейтрони і g- випромінювання ядерного вибуху діють на об’єкт практично одночасно. Тому уражаюча дія проникаючої радіації визначається сумою доз g- випромінювання і нейтронів (нуль біля символів доз показує, що вони визначаються перед захисною перепоною):
,
де 
- сумарна доза випромінювання, рад;
- доза g- випромінювання, рад;
- доза нейтронів, рад.
Доза випромінювання залежить від типу ядерного заряду, потужності та виду вибуху, а також від відстані до центру вибуху. Рентген і рад визначають кількість енергії (дозу), яку одержує об’єкт, а не характеризують час, за який вона одержана. Для оцінки дії іонізуючого випромінювання за одиницю часу застосовується поняття потужність дози.
Потужність дози – це доза, одержана за одиницю часу. Потужність дози випромінювання в повітрі вимірюють рентгенами за хвилину (Р/хв), рентгенами за годину (Р/год) або частковими одиницями: мілірентген за хвилину або за годину (мкР/хв, мкР/год). Відповідно прийнятим одиницям потужність поглинутої дози вимірюють радами за секунду або за хвилину (рад/c, рад/хв).
Еквівалентна доза опромінення. Різні види іонізуючого випромінювання при опромінюванні організму однаковими дозами приводять до різного біологічного ефекту, що пов’язано з неоднаковою питомою щільністю іонізації, викликаною ними. Так, кількість іонів, які утворюються під дією випромінювання на одиниці шляху в тканинах, тобто щільність іонізації α-частинками, у сотні разів вища, ніж від g-променів. Тому введено поняття відносна біологічна еквівалентність, яке показує співвідношення поглинутих доз різних видів випромінювання, що викликають однаковий біологічний ефект. Якщо умовно прийняти біологічну ефективність g- і 
- променів за одиницю, то для α-частинок вона буде дорівнювати десяти, а для повільних і швидких нейтронів відповідно п’яти і двадцяти.
Для обліку біологічної ефективності випромінювань введена одиниця поглинутої дози – біологічний еквівалент рентгена – бер. Один бер – це доза будь-якого виду випромінювання, яка створює в організмі такий же біологічний ефект, як 1Р рентгенівського або g-випромінювання.
Щоб урахувати нерівномірність ураження від різних видів випромінювань введено "коефіцієнт якості", на який необхідно перемножити величину поглинутої дози від певного виду випромінювання, щоб одержати еквівалентну дозу. Всі міжнародні та національні норми встановлені в еквівалентній дозі опромінення.
Несистемною одиницею цієї дози є бер, а в системі Сі – зіверт (Зв), 
.
Біологічна ефективність нейтронів у кілька разів більша ефективності g-променів.
Для вибухів великої потужності радіус ураження проникаючої радіації значно менший радіусів ураження ударною хвилею і світловим випромінюванням. Особливо важливого значення проникаюча радіація набуває при вибуху нейтронних боєприпасів, коли основна частина дози випромінювання утворюється швидкими нейтронами.
Таблиця 1.
Дози випромінювання при повітряному вибуху нейтронного боєприпасу потужністю 1 тисяча тон
| Відстань від епіцентру вибуху, м | Доза випромінювання, рад | Відстань від епіцентру, м | Доза випромінювання, рад | ||||
| g-випромі нювання | нейтронів | сумарне | g-випромі нювання | Нейтронів | Сумарне | ||
| 300 500 700 1000 | 100000 30000 5000 800 | 400000 70000 10000 1200 | 500000 100000 15000 2000 | 1200 1500 1800 2000 | 350 100 45 10 | 500 100 30 5 | 850 200 75 15 |
g- промені та нейтрони дуже небезпечні, тому що можуть швидко поширюватися (із швидкістю світла), легко проникають в організм і уражають практично всі органи та системи.
Характерною особливістю проникаючої радіації є її властивість, подібно рентгенівським променям, проникати через різні матеріали.
Проникаюча радіація не виявляє помітного впливу на більшість предметів. Проте під її впливом темніє скло оптичних приладів і засвітлюються фотоматеріали, які знаходяться в світлозахисній упаковці, виводяться з ладу електронні прилади або такі прилади часто дають нереальні показники. При дії на електрообладнання виникають тимчасові (зворотні) і залишкові (незворотні) зміни електричних параметрів. Погіршуються діелектричні властивості ізоляційних матеріалів, виникають струми витоку. Деякі полімери (гума) залежно від характеру радіації твердіють або, навпаки, стають дуже м’якими.
Згубно діє проникаюча радіація на живі організми. Уражаюча дія радіації на живі клітини називається опроміненням. Опромінення порушує нормальну діяльність організму, яке проявляється у вигляді, так званої, променевої хвороби. Ступінь і розвиток променевої хвороби у людей і тварин залежить від дози опромінення, яку одержав організм. (Додаток 12, 13).
По характеру дії на біологічну тканину організму та наслідкам дози іонізуючого випромінювання проникаюча радіація нічим не відрізняється від дози іонізуючого випромінювання при радіоактивному зараженні (див. Радіоактивне зараження та його наслідки).
Надійним захистом населення від ПР є захисні споруди ЦО (сховища).
Коефіцієнт послаблення дії ПР сховищем можна визначити по формулі
, 
Де 
- коефіцієнт, що враховує умови розташування сховища, наведений у таблиці (Додаток).
- товщина i-го захисного шару, у см;
- товщина i-го захисного шару половинного ослаблення у см (Додаток);
- число захисних шарів перекриття сховища.
Впливаючи на технологічне обладнання та прилади, ПР може викликати зворотні та незворотні зміни в їх елементах (напівпровідникові прилади, оптика та ін.).
Електромагнітний імпульс
Електромагнітний імпульс (ЕМІ) ядерного вибуху являє собою електромагнітне поле, що виникає у результаті взаємодії g- випромінювання, що утворюється при вибуху, з атомами навколишнього середовища. Енергія ЕМІ розподілена у широкому діапазоні частот (від десятків герц до декількох мегагерц).
Район, де g - кванти взаємодіють з атмосферою, називають районом джерела ЕМІ. Щільна атмосфера біля земної поверхні обмежує область розповсюдження g - квантів (середня довжина вільного пробігу складає сотні метрів). Тому при земному вибуху район джерела займає площу всього у декілька квадратних кілометрів та приблизно співпадає з районом, де впливають інші уражаючі фактори ядерного вибуху (УХ, СВ та ПР).
При висотному ядерному вибуху g - кванти можуть пройти сотні кілометрів до взаємодії з атомами атмосфери. Тому розміри району джерела ЕМІ можуть досягати сотень та тисяч квадратних кілометрів.
Основними параметрами ЕМІ, що визначають уражаючу дію, є характер змін напруги електричного та магнітного полів в часі (форма імпульсу) та його амплітуда.
По формі ЕМІ - одиночний імпульс з крутим переднім фронтом і тривалістю декілька десятків мілісекунд.
ЕМІ безпосередньої дії на людину не виявляє.
Під дією ЕМІ у лініях електропередачі, зв'язку, управління та сигналізації, у антенах радіостанцій і т.п. можуть наводитись е.д.с. великих амплітуд, що може призвести до виходу їх з ладу.
Особливого впливу ЕМІ зазнає радіоелектронна та обчислювальна техніка, виконана на напівпровідникових приладах та інтегральних схемах.
За відсутності відповідного захисту електро- та радіотехнічні системи і прилади виходять з ладу або дають збій.
Захистом від ЕМІ можуть служити спеціальні автоматичні вимикаючі прилади (розрядники), екрани, заземлення та ін.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 367; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!