ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

ТЕМА 1

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є невід’ємною сферою господарської діяльності, яка при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародного бізнесу здатна позитивно впливати на ефективність виробництва, його технічний рівень, якість виробленої продукції.

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Згідно цього ж нормативно-правового акту передбачено такі основні види здійснення такої діяльності:

- експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення національними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність національних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і з її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з національними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність та дієздатність згідно з законами України та постійно проживають на території України;

- юридичні особи, що зареєстровані в Україні і мають постійне місце знаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числіюридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності, що зареєстровані в Україні;

- Україна в особі її органів - місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, неза­лежно від форм власності та інших ознак. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоеко­номічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набут­тя ними статусу юридичної особи.

Об’єктами зовнішньоекономічної діяльності є продукція та послуги, зокрема, результати науково-технічного та виробничого співробітництва, які набувають при міжнародному обміні вартість, тобто стають товаром.

Чинним законодавством передбачено також наступні принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні:

– принцип суверенітету народу України, який означає:

а) виключне право народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

б) обов'язок України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

– принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, який означає:

а) право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки і здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

б) обов'язок додержуватись при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

в) виключне право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

– принцип юридичної рівності та недискримінації, який означає:

а) рівність перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

б) заборону будь-яких, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

в) неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів;

– принцип верховенства закону, який означає:

а) регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

б) заборону застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

– принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

а) забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

б) здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

в) здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

г) принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

 

ТЕМА 2

ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньо­торговельної політики. Ними держава намагається забезпечи­ти найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної полі­тики:

- політика вільної торгівлі;

- політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політи­ка базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи ви­конують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Політика протекціонізму – це державна політика захисту внутріш­нього ринку від іноземної конкуренції з використанням систе­ми обмежень імпорту. Способи при цьому можуть бути найбільш рі­знобічними: обкладення імпорту високим митним тарифом (та­рифна політика); кількісні обмеження імпорту (політика квот); субсидії власним експортерам; складна митна процедура (митна політика); жорсткі технічні і санітарні стандарти щодо імпорту (нетарифні регулятори); валютні обмеження імпорту товарів (ва­лютна політика).

Вирізняють декілька форм протекціонізму:

- селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

- галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

- колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

- прихований – здійснюється методами внутрішньої еко­номічної політики.

У складі колишнього Радянського Союзу економіка Украї­ни розвивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці. Міждержавні господарські зв'язки СРСР були розви­нуті недостатньо. Це було зумовлено такими чинниками:

а) ідеологічні особливості радянської економіки;

б) обмеженість виходу на світовий ринок, особливості формування цін, обмеженість розвитку прогресивних форм зовнішньоекономічної діяльності, тобто закрита неринкова економіка;

в) багаті природні ресурси союзних республік і загальносоюзний поділ праці;

г) політична ізоляція Радянського Союзу;

д) командно-адміністративна система управління та відповідна їй система економічних відносин: державна власність, яка ототожнювалася з суспільною; державний план без врахування ефективності використання ресурсів; монополізація багатьох галузей виробництва;

е) система зовнішньоекономічних зв'язків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світового господарства.

Значно змінилася ситуація з набуттям Україною незалежності у 1991 р. Склалися об'єктивні передумови активної участі України в міжнародному поділі праці та у зовнішньоекономічних відносинах, чому сприяє:

- значна зміна системи економічних відносин;

- прийняття низки законів та указів Президента про зов­нішньоекономічні зв'язки та зовнішньоекономічну діяль­ність;

- прискорення світового науково-технічного прогресу;

- необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо;

- структурна перебудова галузей народного господарства;

- визнання України та входження її в міжнародні органі­зації.

Стан та ступінь розвитку зовнішньоекономічної діяльності характери­зуються низкою показників, основні із яких систематизовано у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Показники стану та рівня розвитку міжнародної торгівлі

Групи показників	Показники
1	2
1. Показники обсягузовнішньоекономічної діяльності (експорт, ім­порт, зовнішньоторговельний оборот, генеральна торгівля та фізичний обсяг міжнародної торгівлі)	1.1. Експорт – це виражений в натуральних чи вартісних одиницях обсяг проданих і вивезених за межі національних кордонів товарів та послуг
	1.2. Імпорт – це виражений в натуральних чи вартісних одиницях обсяг куплених і ввезених з-за кордону товарів та послуг для внутрішнього споживання
	1.3. Зовнішньоторговельний оборот – сума вартісних обсягів експорту та імпорту країни за певний період часу (місяць, квартал, рік)
	1.4. Генеральна торгівля – сума експорту й імпорту та вартості транзитних товарів
	1.5. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі – це величина експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду для отримання інформації стосовно руху товарної маси без впливу коливання цін.
2. Показники результативностізовнішньоекономічної діяльності (сальдо зовніш­ньоторговельного балансу, коефіцієнт імпортної залежності, індекс чистої торгівлі та індекс «умови торгівлі»)	2.1. Сальдо зовнішньоторговельного балансу – різниця між грошовими надходженнями (експортом) та витратами (ім­портом).
	2.2. Коефіцієнт імпортної залежності – відношення об­сягів імпорту товарів до обсягів його споживання у країні. Коефіцієнт коливається від 0 до 1. Чим менше значен­ня, тим країна більш незалежна від імпорту і забезпечує себе цим товаром самостійно; чим більшим є значення, тим країна більш залежна від імпорту.
	2.3. Індекс чистої торгівлі – показує за кожним ізтоварів рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при негативному значенні).
	2.4. Індекс «умови торгівлі» – це співвідношення експортних та імпортних цін певного товару, країни у цілому, групи країн. Співвідношення цін може виражатися через співвідношен­ня експортних та імпортних цін на нього або через співвідно­шення індексу експортних та імпортних цін у цілому. «Умови торгівлі» відображають співвідношення взаємного попиту та взаємної пропозиції на експорт і на імпорт кожної країни. Вони розраховуються на базі співвідношення індексу експортних та імпортних цін кожної країни і є найважливі­шим орієнтиром для зовнішньоторговельної політики у ці­лому.
3. Показники структуризовнішньоекономічної діяльності (географічна структура, товарна структура, індекс диверсифікації експорту)	3.1. Географічна структура зовнішньоекономічної діяльності: 3.1.1. За територіальною ознакою (узагальнює дані у міжнародній торгівлі): - країни, що належать до однієї частини світу (наприклад Америка, Європа тощо); - групи країн (наприклад країни, що розвиваються, індус­тріальні країни тощо). 3.1.2. За організаційною ознакою (показує розподіл зовнішньоекономічної діяльності): - між країнами, які належать до інтеграційних або інших об'єднань (наприклад ЄС тощо); - між країнами, що згруповані за певними критеріями (наприклад країни – експортери кави, країни –експортери нафти тощо).
	3.2. Товарна структура міжнародної торгівлі – розподіл торгових потоків за окремими товарами, поєднаними у групи, підгрупи. Для класифікації окремих товарів у міжнародній торгівлі використовується Гармонізована система опису та кодування товарів (ГС), розроблена Радою митного співробітництва у 1983 р. На базі ГС розроблено товарну номенклатуру зовніш­ньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД). Це зведений класифіка­тор, який систематизує сукупність товарів, що перетинають митний кордон держави, за певними групами, відповідно до походження, призначення та ступеня обробки.
	3.3. Індекс диверсифікації експорту – це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Він визначається за формулою
4. Показники інтенсивностізовнішньоекономічної діяльності(зовнішньоторговельний оборот на одну особу, обсяг експорту та імпорту на одну особу, експортна та імпортна кво­ти, квотазовнішньоторговельного обороту)	4.1. Зовнішньоторговельний оборот на одну особу показує, який обсяг зовнішньої торгівлі в абсолютному значенні припадає на одну особу країни. Розраховується так
	4.2. Експорт на одну особу показує, який обсяг експорту в абсолютному значенні припадає на одну особу країни, розрахо­вується як співвідношення обсягу експорту до загального насе­лення.
	4.3. Імпорт на одну особу показує, який обсяг імпорту в абсолютному значенні припадає на одну особу країни. Визна­чається як співвідношення обсягу імпорту до загального насе­лення.
	4.4. Експортна квота – це частка експорту у ва­ловому внутрішньому продукті (ВВП) країни, виражена у від­сотках.
	4.5. Імпортна квота – це об'ємна частка імпорту у ВВП країни, виражена у відсотках.
	4.6. Квота зовнішньоекономічного обороту– це об'ємна частка зовнішньоторговельного обороту у ВВП країни, виражена у відсотках.
5. Показники ефективностізовнішньоекономічної діяльності (макро- та мікроекономічні показники)	5.1. Під економічною ефективністю зовнішньої торгівлі на макрорівні розуміють ступінь економії національної праці, яка досягається шляхом участі країни у міжнародному роз­поділі праці. Застосування цих показників обмежується мож­ливістю їх використання для торговельної політики держав. 5.1.1. Рівень ефективності зовнішньоторговельного обороту – це співвідношення національних витрат у результаті імпорту до націо­нальних витрат на експорт. 5.1.2. Рівень ефективності імпорту – це співвідношення економії витрат у результаті імпорту до витрат на імпорт. 5.1.3. Ефективність експорту – це співвідношення виторгу від експорту товарів та послуг до національних витрат на експорт.
	5.2. Під економічною ефективністю на мікрорівні розу­міють ступінь збільшення доходу від зовнішньоторговельних операцій. Критерієм оцінки є прибуток. 5.2.1. Ефект експорту – це різниця між надходженнями у національній валюті від експорту (Нек) та повними витратами фірми на експорт (Век). 5.2.2. Рівень ефективності експорту – співвідношення надходжень у національній валюті від експорту до повних витрат на експорт. 5.2.3. Ефект імпорту – це різниця між ціною реалізації імпортних товарів на внутрішньому ринку та витратами на імпорт, включаючи вартість зобов'язань за базисними умовами постачання. 5.2.4. Рівень ефективності імпорту — це співвідношення величини ефекту імпорту до витрат на імпорт.

Платіжний баланс є одним з найпоширеніших видів балансів у міжнародних розрахунках і якнайбільше відображає стан зовні­шньоекономічних зв'язків країни. Під платіжним балансом розу­міють співвідношення платежів країни за кордон та їх надхо­дження з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць).

Платіжний баланс є ключовим поняттям зовнішньоекономічного стану держави, оскільки він систематизує і тому дозволяє аналізувати вза­ємовідносини країни із зовнішнім світом. Практично лише на ос­нові вивчення платіжного балансу уряд спроможний зрозуміти основні макроекономічні проблеми не тільки з точки зору своїх чисто національних інтересів, а й з точки зору численних зв'язків країни з міжнародною економікою загалом. Тому платіжний баланс – це ще й статистичний звіт, у якому в систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовніш­ньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

 

ТЕМА 3

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 535; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!