Поняття експертного дослідження та його види

Експертним називається дослідження, яке проводить експерт у кримінальному, цивільному, господарському або іншому виді про­цесу за завданням правоохоронних органів. Воно полягає у вивченні експертом за дорученням суду, слідчого та інших право­охоронних органів речових доказів й інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, які мають значення для правильного вирішення справи [1]. Воно є основою судової експертизи, яка є засобом отримання доказів (ч. 2 ст. 65 Кримі­нально-процесуального кодексу України).

На підставі дослідження експерт робить висновок від свого іме­ні і несе за нього особисту відповідальність (ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України України, ст. 81 Кодексу адміні­стративного судочинства України, ст. 143 Цивільного процесуаль­ного кодексу України, ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

Експертизи можуть бути призначені постановою слідчого або ухвалою суду першої інстанції, якщо виникає необхідність у залу­ченні спеціальних знань. У деяких випадках, установлених зако­ном, вони призначаються в обов'язковому порядку.

Експертне дослідження можна призначати у цій справі і з кон­кретних питань вперше (первинне), проводити з тих самих питань у разі незгоди органу, що призначив експертизу, з її висновком (по­вторне), вирішувати коло питань, яке на етапі призначення екс­пертизи вважається повним (основне), вирішувати коло питань залежно від ситуації, які не увійшли до переліку питань основної експертизи, неповноти або нечіткості ходу її дослідження і вис­новків (додаткове).

Експертні дослідження виконує один експерт або група екс­пертів. Дослідження, виконане групою експертів, називають комісійним. Воно може бути однопредметним (у дослідженні беруть участь експерти однієї спеціальності, наприклад, товаро­знавці) і багатопредметним, комплексним (дослідження прово­дять експерти різних спеціальностей, наприклад, криміналіст і біолог).

5 Судова експертологія         129

Лекція 9

Види експертного дослідження

 

 

Експертне дослідження може проводити лише особа, призначе­на експертом у встановленому законом порядку. Не дозволяється експертне дослідження підміняти дослідженнями, які проводять­ся до порушення кримінальної справи (дослідження спеціаліста, який дає висновок, довідку).

За завданнями, цілями і методами розрізняють види (рівні). За науковою класифікацією експертні дослідження поділяються на класифікаційні, ідентифікаційні, діагностичні й ситуаційні [3-9].

Класифікаційні дослідження

За ступенем індивідуалізації досліджуваних об'єктів експертизи можуть бути класифікаційними та ідентифікаційними. Класи­фікаційні дослідження застосовуються для проведення товарознав­чої експертизи, судово-біологічної, фармацевтичної, криміналістич­ної експертизи матеріалів, речовин та виробів (КЕМРВ). За їх допо­могою встановлюють належність об'єкта до якогось класу, роду, виду, групи (групову належність). Клас об'єкта можна визначати в дуже вузьких межах, але його індивідуальності експертиза не встановлює.

Наприклад, завдання класифікаційної криміналістичної екс­пертизи — встановити:

—групову належність;

—якою рукою (лівою чи правою) залишено сліди;

—яким пальцем залишено слід;

—чи не залишені сліди рукавичками;

—до якого виду належить взуття, сліди якого залишено на місці події;

—взуттям якого розміру залишено сліди;

—зубами людини чи тварини залишено сліди;

—зубами якої щелепи залишено сліди;

—яким знаряддям утворено сліди на предметі;

—транспортом якого виду залишено сліди на місці події (мото,
вело, авто);

—на яких автомашинах встановлюють шини даної моделі;

—чоловіком чи жінкою виконано цей текст [1; 7].

Ідентифікаційні дослідження

Вищим рівнем дослідження з метою вирішення завдань, які є найбільш певними і категоричними для встановлення конкретно-індивідуальних фактів, є ідентифікаційні дослідження. Це перє-

130

важно криміналістичні експертизи. Вони встановлюють тотож­ність досліджуваного об'єкта і мають найбільше доказове значен­ня в кримінальному та інших процесах.

Під час ідентифікації одиничний об'єкт виокремлюється з без­лічі подібних до нього на основі ідентифікаційних ознак (власти­востей) об'єкта, які відповідають певним вимогам.

Ознакахарактеризує зовнішні якості об'єкта, а властивості — внутрішні. У криміналістичній ідентифікації ознаками вважають зовнішню будову предмета, його просторові межі, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об'єм, розміщення та співвідно­шення сторін, частин, заглиблень.

Властивості— це фізична природа, стан, структура, твердість, маса, електропровідність тощо. Усі частки поділу об'єкта зберігають однакові властивості. Властивість може ділитися, а ознака — ні.

Ідентифікаційна ознака має бути:

—відображеною в засобі ідентифікації, бо тільки за його допо­
могою встановлюється тотожність;

—відхиленням від типового утворення з характерною особ­
ливістю, яка рідко трапляється;

—відносно стійкою (незначно змінюватися у часі протягом
ідентифікаційного періоду);

—незалежною; бувають залежні ознаки з різним ступенем за­
лежності, вони непридатні для ототожнення;

—зрідка траплятись. Чим рідше трапляється ознака, тим вище
її ідентифікаційне значення. Частота виявлення й ідентифікаційна
значущість ознак у різних видах ідентифікаційних досліджень ви­
значається за допомогою математичної теорії ймовірності та засто­
сування комп'ютерів;

—доступною для сучасних методів пізнання. Не всі відкриті на­
укою властивості й ознаки живої і неживої природи достатньо
вивчені. Тому немає надійних науково обґрунтованих методик їх
дослідження, і ці ознаки не можна використовувати як ідентифі­
каційні [6; 9].

Класифікація ознак ґрунтується на їх значенні у процесі ото­тожнення. Ознаки поділяються на загальні й окремі (індивіду­альні). Фактично всі ознаки є типовими, бо можуть повторюва­тися. Особливості об'єкта, які не є вираженням його групових вла-

131

Лекція 9

Види експертного дослідження

 

 

стивостей, називають окремими ідентифікаційними ознаками. У процесі ідентифікації встановлюють комплекс ознак, що містить як загальні, так і окремі ознаки. Груповий комплекс притаманний всім представникам певної групи об'єктів, а індивідуальні — тільки одному об'єкту.

В ідентифікаційних процесах загальні, окремі ознаки і власти­вості об'єднують у сукупність, оцінюють її неповторність і тільки після цього роблять висновок про тотожність об'єктів. У разі іден­тифікації за матеріальними відображеннями порівнюються озна­ки і властивості ідентифікуємого об'єкта з ознаками і властивостя­ми відображень на іншому (інших) об'єкті (засобах ідентифікації, які є носіями слідів злочину, виявлених на місті події при прове­денні слідчих дій).

Під час ідентифікації за ідеальними слідами пам'яті (уявними образами) порівнюють уявний образ з реальним об'єктом, що пред'являється особі для впізнання. Таку ідентифікацію здійсню­ють у процесі слідства: пред'явлення особі для впізнання людей, предметів, фотознімків, трупів людей або тварин, ділянок місце­вості тощо.

Сучасні об'єкти ідентифікаційних досліджень різноманітні та складні за структурою. Для їх дослідження використовують засо­би і методи, що ґрунтуються на застосуванні математичного апара­ту, засобів обчислювальної техніки, кібернетичних обчисленнях (почеркознавчі, судовобухгалтерські, хімічні, біологічні, авто-технічні дослідження).

У процесі дослідження вирішуються такі ідентифікаційні за­вдання:

— ототожнення конкретного об'єкта (особа, знаряддя, засіб);

— встановлення певного факту (про написання двох рукописів
однією людиною, про залишення різних слідів однією особою);

— встановлення, що кулі вистрілені з однієї зброї;

— встановлення цілого за його частинами (розірваний доку­
мент);

— ототожнення джерела походження (набої до зброї, фальшиві
гроші);

— ототожнення матеріалів та інструментів, що використовува­
лися для виготовлення документів, зброї, предметів [9].

132

Питання про те, який мінімальний комплекс ознак у кожному конкретному випадку є достатнім для обґрунтування категорич­ного висновку, є важливим у теорії експертології і залежить від багатьох факторів. Вирішення його залежить від якості поданих експертові об'єктів, повноти та ретельності дослідження, від про­фесійної підготовки, кваліфікації і досвіду експерта, інших його суб'єктивних якостей. Розв'язання поставленого завдання дає змогу звести до мінімуму вплив суб'єктивних факторів і вироби­ти об'єктивні критерії оцінювання, а отже, підвищити науковий рівень достовірності експертизи і запобігти експертним помил­кам.

Діагностичні дослідження

За характером вирішуваних завдань серед експертних дослі­джень виділяється велика група діагностичних (неідентифікацій-них) досліджень. Діагностика є методологічною основою вирішен­ня неідентифікаційних завдань у криміналістиці та судовій екс­пертизі [1; 2; 5]. Методику діагнозу слід розглядати як окремий метод наукового пізнання.

Науковими основами методу діагнозу є положення діалектики. Саме поняття «діагноз» означає розпізнання, різницю, визначен­ня. Під час встановлення діагнозу виникає завдання встановити об'єктивну істину в об'єкті, що вивчається, з наступним пояснен­ням досліджуваного явища.

Пояснити явище означає з'ясувати причини і механізми його виникнення, специфічні риси, внутрішні зв'язки й закономірності. За методикою діагностичного процесу кожний наступний етап був відокремлений, обмежений від попередніх етапів і виявляв їх по­дальший розвиток. Поняття «діагноз» у криміналістиці запозиче­но з медицини [7].

У діагностичному процесі пізнання проходить усі ступені науко­вого знання, від пізнання простого до пізнання складного, від спос­тереження і збирання фактів до їх узагальнення і висновків із них. Відсутність симптомів (фактів, на яких ґрунтується висновок) у діагностичному дослідженні розглядається як негатив і впливає на формування нової гіпотези, що спрямована на виявлення нових симптомів. Симптоми класифікують за двома суттєвими ознаками: за способом їх виявлення та за достовірністю.

133

Лекція 9

Види експертного дослідження

 

 

Діагностична цінність симптомів неоднакова, тому їх не слід підмінювати або переоцінювати.

Метод дослідження є диференційним, бо при його викорис­танні не тільки відбувається порівняння подібних симптомів, але й одночасно встановлюються симптомами різниці (розбіжності). Метод диференційної діагностики можна назвати методом ймовірної діагностики (в якому обґрунтовано доведено до більшо­го чи меншого ступеня ймовірності). Це такий прийом, за якого на підставі подібності більшості симптомів даного об'єкта з абстракт­ною системою симптомів, класифікованих у цій галузі знань, при­ходять до ймовірного висновку на підставі розумового.

Чим глибше будуть вивчені специфічні симптоми, тим більше підстав для постановки достовірного висновку (діагнозу).

Для обґрунтованого діагнозу необхідно використовувати не ок­ремо взятий специфічний симптом, а специфічний симптомо-комплекс, характерний для цього виду дослідження.

Створення криміналістичної «судово-експертної симптомо-логії» має велику перспективу як у галузі науки судової експерто-логії, так і в практичній діяльності діагностичної експертизи.

Наведені теоретичні положення діагностики як окремого методу пізнання становлять теоретичну базу діагностичної судо­вої експертизи [5].

Предметом діагностики як галузі знань є закономірності відоб­раження якостей людей, предметів, явищ, які дають змогу визна­чити їх стан і характер змін, внесених внаслідок процесу вчинення злочину.

Об'єктом конкретної діагностичної експертизи є сукупність якостей (досліджуваних предметів, людини, явища) і їх відобра­жень, які вивчають з урахуванням механізму взаємодії та співвід­ношення різних зв'язків, що виникають у процесі події злочину.

Умовою діагностики є наявність класифікованих знань про об'єкти, здобутих науковим і дослідним шляхом і не пов'язаних за­гальним походженням з об'єктом, що розпізнається [5].

Предметом криміналістичного діагностування є фактичні дані, що підлягають встановленню і мають доказове значення. Це при­рода, стан події злочину і будь-яких об'єктів, що пов'язані з подією злочину. Ці об'єкти можуть бути як матеріальними (люди, предме-

134

ти, речовини тощо), так і нематеріальними (обставини, ситуації, зв'язки і відношення об'єктів та їх відображень об'єктивних і суб'єктивних).

Особливим предметом криміналістичної діагностики є людина, її прояви: загальнофізичні та окремі ознаки (стать, вік, зовніш­ність, стан здоров'я, антропологічна належність тощо); психоло­гічні якості (пам'ять, спостережливість); здібності або навички (професійні, побутові, спортивні); соціальні (освіта); навички, форми, види, особливості діяльності, поведінки тощо.

Об'єкти, що беруть участь у діагностичному процесі, поділя­ються на такі, що діагностуються (природу яких слід установити) і такі, що діагностують (за їх допомогою встановлюється природа об'єктів, що діагностуються).

На практиці об'єкти, що діагностують, є речовими зразками, так само як і інформація про них, що характеризує їхній клас, вид, гру­пу, до якої вони належать.

Криміналістична діагностика за своєю сутністю є загальнонау-ковим поняттям діагностики — діагностичного процесу та його ре­зультату як особливого виду пізнання. Це такий вид пізнання, що виявляється в розпізнаванні (встановленні, визначенні, вияв­ленні) конкретного явища на підставі абстрактного знання про нього, необхідному, суттєвому, чим таке явище відрізняється від інших.

Діагностичний процес полягає у визначенні сутності конкрет­ного об'єкта, а також у порівнянні його природи з природою об'єктів певного класу, роду, виду, класифікації, встановленої на­укою і досвідом [2; 5]. До такого роду криміналістичної експерти­зи можна віднести встановлення часу події, механізму події, спосо­бу дії даної особи. Експерт діагностує досліджувані ним явища і робить аргументований висновок, який має доказове значення, бо воно причинно пов'язане з досліджуваною подією.

Види криміналістичної діагностики класифікуються з ураху­ванням характеристики предмета, об'єкта, методу, технічних умов вирішення діагностичних завдань.

Зміст криміналістичного діагностичного процесу становлять дії, спрямовані на вирішення конкретного діагностичного завдан­ня, результати якого мають судово-доказове значення. Наприклад,

135

Лекція 9

завданнями, що вирішуються діагностичними дослідженнями в галузі судової балістики, є:

—визнання предмета вогнепальною зброєю;

—визначення виду вогнепальної зброї;

—визначення технічного стану (справність, придатність до пострілу);

—можливість пострілу без натиснення на спусковий гачок;

—встановлення механізму пошкодження;

—встановлення причини пострілу та пошкодження зброї;

—визнання предметів набоями;

—визнання придатності набоїв для пострілу;

—відношення предметів до інструментів і матеріалів для виго­
товлення набоїв;

—визначення відносної давності пострілу за наявністю про­
дуктів пострілу в каналі ствола;

—визначення черговості пострілу за слідами;

—визначення пробивної здатності (кінетичної енергії) снаряду;

—визначення однорідності, групової належності набоїв до мис­
ливської зброї [7].

Вирішуючи діагностичні завдання, об'єкти дослідження зазви­чай порівнюють з аналогічними об'єктами або знаннями про досліджуваний об'єкт, знаннями, що накопичені наукою, експерт­ною практикою про клас (вид) імовірного об'єкта.

Експерт на будь-якому рівні експертного дослідження, навіть під час проведення ідентифікаційної експертизи, завжди діагнос­тує в процесі вивчення об'єкта експертизи механізм його утворен­ня, стан. Проте використання методу діагностування не виключає самостійного рівня експертного дослідження у формі діагностики, що постають перед тим чи іншим видом експертизи.

Зміст і послідовність пізнавальних дій діагностичного процесу визначаються основними стадіями експертного дослідження: підготовчою, роздільною, порівняльною і оціночною.

Під час підготовки виявляють і вивчають характер, напрям і межі дій різних факторів (умов), які впливають на достовірне встановлення характеристик об'єктів, що діагностують.

У ході роздільного дослідження виявляються і фіксуються оз­наки об'єкта для діагностики, що характеризують його природу, кількість, якість.

136

Видиекспертного дослідження

На цій стадії визначають значущість ознак — чи є вони випад­ковими, чи виражають сутність об'єкта.

У порівняльній стадії встановлюють збіги й розбіжності об'єк­тів, що діагностуються, і об'єктів, які діагностують.

На заключній (оціночній) стадії оцінюється якість збігів та роз­біжностей і формулюється висновок:

— категоричне розпізнавання об'єкта або заперечення цього;

— імовірне встановлення сутності або її виключення;

— неможливість діагностувати сутність об'єкта у зв'язку з не­
визначеністю виявлених ознак або відсутністю класифікації
об'єктів з виявленими під час дослідження ознаками.

Криміналістична діагностика і криміналістична ідентифікація тісно пов'язані між собою.

На практиці вони є окремими частинами єдиного вирішення певного завдання. У межах ідентифікаційного процесу вирішу­ються і діагностичні завдання. Наприклад, під час ідентифікації людини за почерком може виникнути потреба в діагностиці її ста­ті, віку, стану під час написання документа. Різняться вони пред­метом пізнання і зв'язками об'єктів з подією злочину. Так, кримі­налістична діагностика встановлює сутність об'єкта, що пов'яза­ний з подією злочину, порівнянням його з об'єктами або їх відоб­раженнями, завідомо не пов'язаними зі злочином. За допомогою криміналістичної ідентифікації встановлюється тотожність порівнянням об'єктів, кожний з яких перебуває у встановленому або ймовірному зв'язку з подією злочину [2].

Ситуаційні дослідження

Ситуаційні (або ситуалогічні) дослідження сформувалися в 70-ті роки XX ст. [3; 8] і успішно проводяться в рамках кримі­налістичної експертизи (визначення взаємного положення транс­портних засобів, положення того, хто стріляв, і потерпілого, вста­новлення можливості пострілу без натискування на спусковий га­чок за певних умов [1].

Це дослідження охоплює подію з різних сторін (час, місце, структура, спосіб вчинення, злочину, засоби, які використовував злочинець). Для цього потрібні спеціальні знання з певних галузей науки. Не викликає сумніву правомірність цих досліджень. Слід відрізняти діяльність експерта в судовій експертизі від слідчої дії,

137

Лекція 9

Видиекспертного дослідження

 

 

що пов'язана з вивченням механізму злочину. Різниця в тому, що в експертизі застосовують спеціальні знання тієї чи іншої предметної судової науки, а під час проведення слідчої дії в цій ситуації розби­рається безпосередньо слідчий, іноді за участі спеціаліста.

Однак на практиці існує тенденція, коли як результати ком­плексного дослідження видаються дані аналізу висновків інших експертиз, відомі дані з матеріалів справи тощо. Такі дії експерта слід розглядати як перевищення його повноважень і перетворення його на учасника «доказування і своєрідного наукового суддю», який суперечить закону й теорії доказів і може завдати шкоди встановленню істини [8, с. 156].

На практиці спостерігаються і такі випадки, коли експерт на власний розсуд запрошує консультанта для вирішення того чи іншого питання. При цьому не надсилаються повідомлення органу, який призначив експертизу, для винесення спеціальної постанови, а запрошений консультант не підписує висновку експерта і взагалі його діяльність не відбивається у висновку. Така практика супере­чить процесуальному законодавству, бо питання щодо залучення спеціалістів для офіційної діяльності можуть вирішувати лише органи, що призначили експертизу. У спеціальній літературі зазна­чається, що яке б, навіть незначне, дослідження не проводила запрошена особа, вона є експертом, тому результати її дослідження мають бути оформлені висновком. Будь-який інший шлях залучен­ня експерта до участі в кримінальному процесі не дає необхідних гарантій, пов'язаних із проведенням експертизи.

Г. Л. Грановський розглядає ситуацію як систему, що представ­лена багатьма об'єктами (елементами системи), котрі мають певні якості з фіксованими між ними відношеннями. Він вважає, що потрібно створити певну наукову класифікацію, яка поєднає всі об'єкти в елементи і підструктури і дасть їм найменування, що зро­бить її доступною для практичної діяльності судового експерта [3]. Так, матеріальну обстановку він розглядає як систему з її внутрішньою і зовнішньою структурами. Стосовно навколишнього середовища ця обстановка не несе ознак злочину. Матеріальну об­становку розглядають і в системно-структурному відношенні, що складається з елементів, які входять до неї. Це ціла картина, яка не­се необхідну інформацію у вигляді, наприклад, окремих слідів.

138

Ю. І. Ільченко писав: «Слід у широкому розумінні слова є деякою зміною структури матеріальної обстановки, що виникає в результаті події злочину і тим самим слугує своєрідною характе¹ ристикою як механізму злочину, так і злочинних діянь вченого. Структура матеріальної обстановки повинна вивчатися ціле­спрямовано для одержання інформації, що дає змогу встановити механізм події, що відбулася, закономірності виникнення слідів».

Експерт дає висновок про наявність чи відсутність причинного зв'язку, про причину або наслідок. Методика експертного дослідження причинного зв'язку визначається характером завдан­ня, поставленого перед експертом.

Усі ситуативні питання поділяють на 7 груп:

1) чи є причинний зв'язок між А і Б;

2) яка причина явища Б;

3) які наслідки явища А;

4) чи є в причинах А, наслідках Б або в причинному зв'язку між
А і Б певні названі якості (ознаки);

5) яке явище — А чи Б відбулося раніше;

6) чи була можливість запобігти наслідкам;

7) чи мав обвинувачений можливість передбачити ці наслідки

[8].

Спірним є положення, що експерт може встановлювати екс­пертним дослідженням причинний зв'язок (А. Я. Паліашвілі, А. А. Іванов, 3. І. Соколовський): не попередній, а закінчений, і чи підлягає він оцінці слідчим або судом.

Незважаючи на деяку схожість діагностичної і ситуаційної екс­пертиз, кожна з них має свої особливості. Так, характерним для діагностичної експертизи є встановлення типових ознак того чи іншого об'єкта в цій ситуації. Ситуаційна експертиза встановлює комплекс різних ознак, об'єктів, окремих ситуацій, із яких скла­дається цілісна картина всієї досліджуваної події, встановлення ме­ханізму якої потребує застосування різних судових експертиз.

Ситуаційна експертиза має інтегральний характер, є переважно комплексною експертизою, яка передбачає залежно від вирішува­них ситуаційних завдань, проведення ідентифікаційних, класи­фікаційних, діагностичних видів досліджень. Вона потребує також глибокого теоретичного дослідження.

139

Лекція 9

 

Ситуаційна криміналістична експертиза використовує такі спеціальні знання, які дають змогу досліджувати всю матеріальну обстановку місця події в комплексі й вирішувати питання щодо способу вчинення злочину, способу дії осіб, які перебувають на місці злочину (кількість осіб, які засоби застосовувались, які фізичні ознаки злочину та ін.). Основою для таких суджень є ма­теріали кримінальної справи, матеріальна обстановка і результати інших експертиз.

Не всі вчені погоджуються з існуванням ситуаційної експерти­зи. Так, М. В. Салтевський та інші піддають сумніву можливість її існування і таким чином аргументують свої погляди.

Під час проведення ситуаційної експертизи експерт оцінює дані інших фахівців і моделює, наприклад, спосіб вчинення злочину, що видається неможливим, оскільки оцінка матеріалів справи є прерогативою слідчого, а не експерта. Тому ситуаційне досліджен­ня не можна вважати самостійним видом криміналістичної екс­пертизи, її предмет ще нечітко визначено, більшість дій експерта входить до компетенції слідчого, і лише частина їх здійснюється у процесі проведення традиційних видів судових експертиз.

Ми не поділяємо такого погляду і визначаємо право на існуван­ня ситуаційних досліджень.

Типізація експертних завдань, безумовно, приведе до необхід­ності розроблення типових комплексних завдань, в яких будуть враховуватися типові слідчі ситуації, що їх породжують.

140

Лекція 10

Експертна технологія

План

1.Поняття експертної технології та її складові.

2. Правила призначення судової експертизи.

3. Загальна характеристика методики судово-експертного до­
слідження та її стадій.

Література

1.     Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. — М.: Юристъ, 1979. — Т. 3:

Криминалистические средства, приемы и рекомендации. — 408 с.

2. Российская Е. Р., Усов А. И. Судебная компьютерно-техническая экс-

пертиза. — М.: Право и закон, 2001. — 416 с.

3. Шляхов А. Р. Судебная экспертиза. Организация и проведение. — М.:

Юрид. лит., 1979. - 168 с.

4. Аверьянова Т, В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Российская Е. Р. Кри-

миналистика: Учеб. для вузов / Под ред. Р. С. Белкина. — М.: НОР-МА-ИНФРА-М, 2001. - 971 с.

5. Бондарь М. Е. Роль методики исследования в теории и практике судеб-

ной экспертизы // Теорія і практика судової експертизи і криміна­лістики. - X.: Право, 2002. - Вип. 2. - С. 171-175.

6. Винберг А. И., Шляхов А. Р. Общая характеристика методов экспертно-

го исследования // Общее учение о методах судебной экспертизы: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. - М., 1977. - Вып. 28. - С. 16.

7. Шляхов А. Р. Структура экспертного исследования и гносеологическая

характеристика выводов эксперта-криминалиста // Тр. ВНИИСЭ. — М.: Изд-во ВНИИСЭ, 1972. - № 4. - С. 3-112.

8. Зинин А. М., Майлис Я. Я. Судебная экспертиза: Учеб. — М.: Право и

закон, 2002. - 318 с.

141

I

Лекція 10

Експертна технологія

 

 

9. Судебные экспертизы (возможности, подготовка материалов, назначе-

ние, оценка). - К.: РИО МВД УССР, 1981. - 412 с.

10. Белкин Р. С. Сущность экспериментального метода исследования в
советском уголовном процессе и криминалистике. — М.: Изд-во ВИТ
МВД РСФСР, 1961. - 102 с.

11.Щербаковский М. Г. Принципы создания судебно-экспертных техноло­
гий // Актуальні проблеми криміналістики: 36. праць. — X.: Гриф, 2003.

12. Комаринец Б. М. Судебно-баллистическая экспертиза. — М.:
ВНИИСЭ, 1974. - Вып. 1.

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 783; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!