Культура мови. Культура мовлення під час дискусії

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 15Следующая ⇒

Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень і вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження. Він оформлюється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм.

Суцільний складний текст документа містить граматично і логічно узгоджену інформацію про управлінські дії та використовується під час складання правил, положень, листів, розпорядчих документів.

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми.

Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.
2. Всі точки зору повинні поважатися.
3. Слухайте інших не перебиваючи.
4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.
5. Водночас говорить лише одна особа.
6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.
7. Не критикуйте себе та інших.
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Реквізити документів та вимоги до їх написання

Реквізити — сукупність постійних елементів, з яких складаються документи. Сукупність реквізитів становить формуляр документів. До елементів (реквізитів) документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та ін., а також текст.

Вимоги до написання:

· 1 - Державний герб;

· 2 - емблема організації;

· 3 - зображення нагород;

· 4 - код організації;

· 5 - код документа;

· 6 - назва міністерства чи відомства;

· 7 - назва підприємства (установи, організації, фірми);

· 8 - назва структурного підрозділу;,

· 9 - індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку;

· 10 - назва виду документа;

· 11 - дата;

· 12 - індекс (вихідний номер документа);

· 13 - посилання на індекс та дату вхідного документа;

· 14 - місце складання чи видання;

· 15 - гриф обмеження доступу до документа;

· 16 - адресат;

· 17 - гриф затвердження;

· 18 - резолюція;

· 19 - заголовок до тексту;

· 20 - позначка про контроль;

· 21 - текст;

· 22 - позначка про наявність додатка;

· 23 - підпис;

· 24 - гриф погодження;

· 25 - візи;

· 26 - відбиток печатки;

· 27 - позначка про завірення копії;

· 28 - прізвище виконавця та номер його телефону;

· 29 - позначка про виконання документа та направлення його до справи;

· 30 - позначка про перенесення даних на машинний носій;

· 31 - позначка про надходження.

Реквізити документів та їх оформлення

ü Державний герб - розташовується посередині бланка.

ü Емблема організації чи підприємства - розміщується поряд з назвою організації.

ü Код підприємства, установи, організації - розташовується у верхньому правому кутку.

ü Код форми документа -розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи.

ü Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа - розташовується у верхньому лівому кутку або посередині сторінки.

ü Повна назва установи, організації або підприємства - автора документа - розташовується у верхньому лівому кутку. Може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом.

ü Назва структурного підрозділу - розташовується у верхньому лівому кутку. Дозволяється друкувати машинописним способом.

ü Індекс підприємства зв'язку- розташовується у верхньому лівому кутку

ü Назва виду документа - розташовується зліва або посередині сторінки. В усіх документах, крім листів, наводиться назва його виду.

ü Дата - документ датується днем його підписання або затвердження. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом із індексом

ü Індекс - розташовується у верхній частині сторінки зліва.

ü Місце укладання чи видання - розташовується у верхній частині сторінки зліва.

ü Гриф обмеження доступу до документа - розташовується з правого боку під кодом

ü Адресат - розташовується з правого боку у верхній частині сторінки.

Майстерність ділового спілкування. Виступ. Основні вимоги до мови та поведінки оратора.

Ділове спілкування — це спілкування, яке просуває продукт, послугу або організацію; передає інформацію в межах бізнесу.

Майстерність ділового спілкування залежить від багатьох факторів, основними з яких є:

v комунікативної установки (тобто бажання спілкуватися на гуманістичному рівні) — я хочу це робити;

v знання про засади, механізми, стратегії, форми спілкування (тобто знання про етичні норми спілкування, прийняті у певному суспільстві; знання про психологію спілкування — категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння один одного) — я знаю, як це робити;

v вміння застосовувати набуті знання з урахуванням конкретної ситуації — я вмію це робити

v вміння правильно висловлювати свої бажання

v вміння слухати

Ви́ступ — це різновид усного спілкування.

Вимоги до мови:

ü Точність формулювань — точність мовлення (це сувора відповідність між словом і тим поняттям, яке цим словом позначається; щоб досягти такої відповідності, треба добре знати предмет, так само добре знати значення слова, постійно й суворо стежити за відповідністю між словом і тим, що воно повинне позначати).

ü 2. Стислість, небагатослівність (стислим вважається мовлення, в якому немає слів, не викликаних безпосередньою потребою висловлення; однак потреби бувають різні: часом виникає необхідність пояснити щось детально, тоді багатослівність виправдана й передбачена).

ü 3. Доречність (мова не може бути «хорошою» чи «поганою» сама по собі; вона оцінюється залежно від свого конкретного призначення; при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема та ін.).

ü 4. Приступність, зрозумілість (мовлення, яке не породжує труднощів у розумінні змісту, вважається приступним; ця риса відносна: змінюється слухач — змінюється й поняття «приступності»).

ü 5. Виразність (це риса мови емоційної, де слова, крім понятійної інформації, несуть на собі як доважок ще й чуттєву інформацію, виражають не лише логічні поняття, а й почуття та переживання мовця; вона досягається точністю словесного позначення предметів чи явищ, яка, в свою чергу, може викликати образність; правильністю вимови, вдалим поділом на фрази, інтонаційним багатством мовлення, хорошою дикцією, наявністю психологічних пауз, мотивованістю смислових наголосів).

ü 6. Своєрідність, оригінальність (особистість людини проявляється й у тому, як вона говорить: чим своєрідніша, оригінальніша особистість, тим яскравіший і складніший її внутрішній світ; своєрідність у мові проявляється в умінні користуватися образами, порівняннями, по-своєму добирати епітети, евфемізуючі засоби, іносказання та ін.).

ü 7. Краса мови (почуття краси, почуття естетичного задоволення викликає лише мова досконала, бездоганна; красивим може й повинне бути мовлення будь-якого типу: краса тут створюється і лексикою, і синтаксисом, і ритмом, і характером зв'язків між словами в реченні, а головне — повною відповідністю між змістом, словесним втіленням думки і ситуацією мовлення).

Вимоги до поведінки оратора:

Зауважимо одразу: читати текст публічно нелегко.

Та коли проблема вивчена, план продуманий і складений, фактичний матеріал зібрано, текст написаний,— доповідач повинен говорити — саме говорити, а не читати. Тоді він може вільно відгукуватися на репліки, без зайвих ускладнень для себе наводити нові факти й докази, може бачити аудиторію й налагодити з нею контакт. Адже найкращий тон — дружня бесіда зі співрозмовниками, яких ти поважаєш і яким хочеш повідомити щось нове й цікаве, а при читанні тексту цей тон абсолютно неможливий.

Щоб так вільно триматися перед аудиторією, треба, як кажуть, бути оратором, та ораторське мистецтво — це найважче мистецтво. У чому ж воно полягає?

Насамперед, звернення до широкого кола слухачів створює специфічну атмосферу— атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Оратор повинен дотримуватися цілого ряду вимог, пов'язаних з його поведінкою: природність, позбавлена штучності й афектації; доброзичливість, теплота в ставленні до слухачів; повага до них, намагання не «звеличувати» своєї особи, не принижувати слухачів питаннями типу «Вам зрозуміло?», не ображати їх переходом на розмовний жаргон; зосередженість, серйозність оратора, який не демонструє слухачам того, що тема йому набридла, що він уже втратив до неї інтерес; це глибока внутрішня переконаність.

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 461; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!