Конституційно-правові основи місцевого самоврядування 6 страница
У свою чергу, за соціально-територіальними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяються на населені пункти (села, селища, міста) та регіони (райони і області).
Такий поділ є підставою для виділення в системі представницьких органів місцевого самоврядування двох підсистем: базової та регіональної.
Для визначення елементів базової підсистеми потрібно з'ясувати сутність такої категорії, як населений пункт.
Згідно зі ст. 7 Закону «Про адміністративно-територіальний устрій України», населений пункт — це частина комплексно заселеної території, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності, має сталий склад населення, власну назву, зареєстровану в порядку, що передбачений Законом.
Населені пункти поділяються на сільські та міські.
До категорії сільських населених пунктів належать села, до міських — селища і міста.
До базового рівня місцевого самоврядування згідно зі ст. 2 Закону про місцеве самоврядування та статтями 21 і 22 Закону про адміністративно-територіальний устрій відносяться також інші територіальні утворення — сільський, селищний округ; сільський, селищний та міський округ.
Таким чином, до категорії сільських населених пунктів як елементів базової підсистеми територіальної організації системи рад місцевого самоврядування відносяться села; сільські, селищні округи; сільські округи.
Села — це населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільському господарстві.
|
|
Сільський, селищний округ є адміністративно-територіальним утворенням, яке склалося у кількох сусідніх сіл, селищ і діє під юрисдикцією єдиної територіальної громади та відповідних органів місцевого самоврядування, в першу чергу, представницьких.
Сільський округ утворюється на основі добровільного об'єднання територіальних громад кількох сусідніх сіл в одну територіальну громаду з єдиним представницьким органом.
До категорії міських населених пунктів як елементів базової підсистеми територіальної організації системи представницьких органів місцевого самоврядування відносяться селища, міста, а також на підставі ст. 5 Закону про місцеве самоврядування в Україні, райони в місті.
На відміну від сіл, селища — це населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, та інші населені пункти, які мають комунальну і соціальну інфраструктуру та переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері.
|
|
У свою чергу міста поділяються на такі види: міста районного значення; міста республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; міста обласного значення; міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ та Севастополь), райони в містах та міські округи.
Спеціальною ознакою міст є не лише те, що вони виступають територіальною основою для формування представницьких органів місцевого самоврядування, а й те, що Законом про адміністративно-територіальний устрій України визначається кількість населення, яка мешкає в перелічених містах (статті 10—11).
Це є підставою для подальшого визначення кількісного складу рад місцевого самоврядування в Законі України «Про вибори Депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року.
Так, до категорії міст районного значення відносяться міста, на території яких розташовані промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд, мережа соціально-культурних закладів і підприємств з кількістю населення понад 10 тисяч жителів, переважна частина якого зайнята в промисловості чи соціально-культурній сфері.
До категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення відносяться міста з кількістю населення понад 50 тисяч жителів, які є економічними і культурними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, значний житловий фонд.
|
|
Такі ж вимоги ставляться і до категорії міст обласного значення. Однак треба зазначити, що із загальних вимог до згаданих міст є винятки. Зокрема, до категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим), а також до міст обласного значення можуть бути віднесені населені пункти з кількістю населення менше 50 тисяч жителів, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне, історичне, оборонне значення, перспективу економічного розвитку, або населені пункти, які включені до курортних зон і на територіях яких розташовані санаторії, стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, туристичні бази, інші заклади відпочинку.
До категорії міст, що мають спеціальний статус, відносяться міста Київ та Севастополь, чисельність населення яких перевищує 1 мільйон жителів.
До категорії міст Закон про адміністративно-територіальний устрій України відносить також міський округ, який має свою специфіку.
Міський округ — це адміністративно-територіальне утворення, яке сформувалося внаслідок об'єднання міста з навколишніми селами, селищами чи іншими містами зі збереженням їх статусу як самостійних адміністративно-територіальних одиниць та їх органів місцевого самоврядування з метою ефективнішого соціально-економічного та культурного розвитку цих населених пунктів. Особливостями статусу місцевого округу є те, що, по-перше, він перебуває під юрисдикцією міської ради, яка обирається виборцями міського округу та представляє спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ і міст, що входять до її складу, в межах повноважень, делегованих їй відповідними радами.
|
|
По-друге, міська рада округу одночасно є представницьким органом місцевого самоврядування територіальної громади центру міського округу.
До базового рівня місцевого самоврядування відносяться також райони в містах.
Закон про адміністративно-територіальний устрій України (ст. 16), а також Закон про місцеве самоврядування в Україні (ст. 5) передбачають, що у містах з кількістю населення не менш як 300 тисяч жителів можуть утворюватись адміністративно-територіальні одиниці — райони у місті. Закон про місцеве самоврядування в Україні уточнює це положення.
Згідно з п. 2 ст. 5 цього Закону, у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону можуть утворюватися районні в місті ради.
Проте, на відміну від вищеперелічених категорій сіл, селищ,
міст та інших територіальних утворень, в яких, згідно з Законом
про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, мі
ських голів, голови ради обираються окремо від депутатів пред
ставницьких органів, райони в містах ради обирають голову ра
ди, який одночасно є і головою виконавчого комітету.
Отже, до базового рівня місцевого самоврядування як територіальної основи підсистеми загальної системи місцевих рад відносяться: села; селища; сільські; сільські, селищні; селищні округи; міста (районного, республіканського (Автономна Республіка Крим), обласного значення, міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ та Севастополь), райони в міста та міські округи.
У системі місцевих рад виділяється окрема підсистема — обласних та районних рад, територіальною базою яких є регіональний рівень системи місцевого самоврядування, до якого відносяться області і райони.
Область є адміністративно-територіальною одиницею, яка; утворилася в межах території України та характеризується певними історичними, економічними, екологічними, географічними та демографічними особливостями, складається з районів та міст обласного значення.
Район — це частина території області переважно з агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язків між населеними пунктами, що знаходяться на його території.
Райони складаються з сіл, селищ, міст районного значення.
Проте наявність базового та регіонального рівнів не передбачає підпорядкованості між ними та не ставить питання визначення первинності чи вторинності у системі представницьких органів місцевого самоврядування, оскільки первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада.
3. Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування України
Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування — це сукупність їх прав і обов'язків, які визначаються Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами та нормативно-правовими актами.
Конституція України та Закон про місцеве самоврядування в Україні виходить з принципу самостійності місцевого самоврядування.
Самостійність, як знакова ознака будь-якого самоврядування, в тому числі й місцевого, не переноситься автоматично на представницький орган, який утворюється територіальною громадою, не перетворює його на своєрідного диктатора, оскільки він співпрацює з органами державної влади, особливо на регіональному рівні системи представницьких органів місцевого самоврядування.
Крім того, самостійність місцевого самоврядування теж не є абсолютною, оскільки його повноваження можуть здійснюватися як територіальною громадою безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, в першу чергу, через представницькі (п. 2 ст. 2 Закону). Однак представницький орган не є своєрідним «органом в органі», тобто не входить як структурна частина до іншого органу, як це властиво виконавчому комітету, постійним комісіям ради тощо. Він не є і частиною горезвісної «вертикалі» побудови рад радянського періоду і тому не підпорядкований будь-якому вищестоящому органу державної влади. Представницьким органам притаманна підпорядкованість лише по горизонталі територіальній громаді, яка і формує ці органи.
Підставою ефективного розподілу праці між громадою і радами є компетенція. Ради наділяються законом притаманною лише їм власною компетенцією; вони вправі самостійно здійснювати цю компетенцію, а також нести відповідальність за її реалізацію. Аналіз компетенції рад дозволяє зробити висновок про те, що саме на них покладається основний обсяг самоврядних повноважень.
Цей висновок підтверджується тим, що представницький орган місцевого самоврядування має право вирішувати будь-яке питання, віднесене до повноважень інших органів місцевого самоврядування, крім тих питань, які є предметом виключно місцевого референдуму. Тобто рада як представницький орган територіальної громади може в принципі вирішувати будь-яке питання, віднесене до повноважень органів місцевого самоврядування. В той же час територіальна громада правомочна вирішувати будь-яке питання, віднесене до відання місцевого самоврядування в цілому. Згідно з п. З ст. 10 Закону про місцеве самоврядування в Україні, представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законами.
На нашу думку, є обгрунтованим висновок вчених про те, що розподіл, про який йдеться в п. З згаданої статті Закону, не означає поділу влади у системі місцевого самоврядування. Доповнимо це положення тим, що взагалі принцип розподілу влади, проголошений у ст. 6 Конституції України в системі органів місцевого самоврядування не діє.
Так, ради виконують представницькі функції відповідно до статей 25, 26, 43, 44 Закону; виконавчі органи здійснюють виконавчі функції відповідно до статей 27—41 Закону; сільський, селищний, міський голова як головна посадова особа територіальної громади, обирається для здійснення повноважень, передбачених статтями 12 та 42 Закону.
При цьому Закон закріплює принцип верховенства рад стосовно виконавчих органів, за яким ради мають підзвітні виконавчі органи (ст. 11 Закону).
Закон про місцеве самоврядування в Україні не розглядає питання про структурну побудову представницьких органів місцевого самоврядування, і навряд чи в цьому є потреба. Адже в Конституції України і цьому Законі закріплено право населення самостійно визначати систему органів місцевого самоврядування, в тому числі і представницьких.
Тому питання про структурний устрій представницьких органів доцільно вирішувати в статутах територіальних громад, правових документах, які регулюють організацію місцевого самоврядування (регламентах, положеннях тощо).
Ради, як виборні органи, не можуть призначатися «зверху», їх склад не повинен погоджуватися з державними владними структурами.
У найбільшій мірі правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування виявляється у закріпленому в законі переліку питань виключного відання рад, тобто таких питань, які вправі вирішувати тільки представницькі органи самоврядування і ніякі інші. Саме це гарантує провідну роль представницьких органів у всій системі органів місцевого самоврядування.
Правовий статус представницького органу місцевого самовря
дування в Україні (ради) полягає в тому, що цей виборний орган
територіальної громади є одним з основних елементів системи
місцевого самоврядування, який має власну, визначену ним струк
туру і який відносно самостійно здійснює надані йому законом
повноваження, на підставі функціонального розмежування їх між \
територіальною громадою і органами, які він утворює.
4. Порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування
Відповідно до ст. 10 Закону про місцеве самоврядування в Україні порядок формування та організація діяльності рад регламентуються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Окремо ж порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування визначається у ст. 45 зазначеного Закону.
На підставі п.п. 1 і 2 цієї статті сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення), районні, обласні ради скла- 1 даються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Порядок організації і проведення виборів депутатів визначається Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.
Вибори депутатів місцевих рад є вільними і відбуваються на основі гарантованого Конституцією України і зазначеним законом загального, рівного і прямого виборного права шляхом таємного голосування.
Виборний процес здійснюється на засадах вільного і рівноправного висування кандидатів, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; контролю за джерелами фінансування та витратами на виборчу кампанію; гласності і відкритості виборчої кампанії; свободи агітації. Участь громадян у виборах до органів місцевого самоврядування є добровільною. Вважається, що виборці, які не взяли участі у голосуванні, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у виборах.
Участь у місцевих виборах є особистою справою кожного громадянина України. Нікого не можна примусити до участі чи неучасті у місцевих виборах.
Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день проведення виборів виповнилося 18 років і які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах.
Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства, згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Порядок розгляду справ щодо визнання судом громадянина недієздатним визначають статті 256—260 Цивільно-процесуального кодексу України.
Згідно з виборчим законом депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і якому на день виборів виповнилося 18 років.
Закон передбачає, що громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голови. Він може бути депутатом лише однієї ради.
Одночасно депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, а також сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.
Особи, які займають посади, що відповідно до закону є несумісними зі статусом депутата ради, сільського, селищного, міського голови, зобов'язані в разі їх обрання залишити цю посаду (припинити діяльність) та у передбачених законом випадках припинити будь-яку підприємницьку діяльність (принцип несумісності посад).
Виборчий закон визначає види місцевих виборів, строки і порядок їх проведення.
Згідно зі ст. 9 цього Закону вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, замість тих депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.
Рішення про проведення чергових і позачергових виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України.
Рішення про проведення повторних виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає відповідна територіальна виборча комісія.
Рішення про проведення виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули, приймають відповідні ради.
Рішення про проведення виборів депутатів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці приймається відповідно до ст. 55 виборчого Закону.
Згідно зі ст. 10 Закону чергові вибори депутатів місцевих рад, а також сільських, селищних, міських голів проводяться на території України одночасно і призначаються не пізніше як за 90 днів до закінчення строку повноважень депутатів місцевих рад поточного скликання, сільських, селищних, міських голів.
Позачергові вибори відповідно депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів призначаються не пізніше як за 90 днів до дня виборів.
Повторні вибори, вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці призначаються у строки, передбачені цим Законом.
Рішення про призначення виборів доводиться до відома населення органом, який їх призначив, через засоби масової інформації або в інший спосіб не пізніш як на третій день після його прийняття.
При цьому Закон окремо визначає особливості виборів депутатів рад базового, регіонального рівнів та їх голів. Зокрема, вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.
Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких співпадають з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу цього району.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 170; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!