Історія муніципального права України

Nbsp;

Муніципальне право як галузь права України

1. Поняття муніципального права України

Муніципальне право являє собою галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядуван­ня та інші тісно пов'язані з ними суспільні відносини.

Муніципальне право належить до публічного права, бо сто­сується насамперед і головним чином самостійного інституту публічної влади — безпосередньої і представницької місцевої (локальної) влади (демократії).

Муніципальне право є комплексною галуззю публічно­го права, норми якої регулюють організацію і здійснення влади на місцевому рівні, тобто в межах адміністративно-територіаль­них одиниць.

Назва «муніципальне право України» є значною мірою умовною, запозиченою з інших національних правових систем. Аналогічну назву має ця галузь у Великій Британії, Іспанії, Російській Федерації, США та в ряді інших країн.

Предметом муніципального права є місцеве самоврядування — відносно самостійний вид суспільних відносин, пов'язаний з організацією і здійсненням місцевої влади, тобто публічної влади, влади народу в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Місцеве самоврядування як предмет муніципального права є багатогранним явищем. За своєю суттю воно є одним з основних принципів конституційного ладу і складових його системи, формою народовладдя, властивою територіальним спільнотам суспільства — територіальним громадам.

Змістмісцевого самоврядування полягає насамперед і головним чином у самостійному вирішенні територіальними спільнотами питань місцевого значення.

За формою місцеве самоврядування— це волевиявлення територіальних громад, що здійснюється шляхом виборів, референдумів та в інших формах, або через утворювані ними органи.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст. 140 Конституції України).

Муніципальне право тісно пов'язано з іншими галузями права, зокрема конституційним, адміністративним, фі­нансовим та іншими, норми яких в певних межах і формах регу­люють відносини влади, народовладдя і частково входять до сис­теми норм муніципального права.

Предмет муніципального праваявляє собою певну систему, основними складовими якої є:

—відносини, пов'язані з організацією і проведенням виборів, референдумів та з іншими формами безпосереднього волевияв­лення територіальних громад;

—відносини, пов'язані з діяльністю представницьких органів місцевого самоврядування (рад) та депутатів місцевих рад;

—відносини, пов'язані з діяльністю виконавчих органів міс­цевого самоврядування та муніципальних службовців;

—відносини, пов'язані з діяльністю сільських, селищних, мі­ських голів;

—відносини, пов'язані з діяльністю органів самоорганізації населення;

—відносини органів місцевого самоврядування з органами
державної влади, з іншими органами місцевого самоврядування, з об'єднаннями громадян і з підприємствами, установами та ор­ганізаціями;

—фінансові, цивільні, земельні, соціальні, трудові, житлові та інші відносини.

Метод муніципального права є способом впливу на суспільні відносини, зокрема на відносини в системі місцевого самовряду­вання. Виділяють такі методи муніципального права: імперативний, диспозитивний, рекомендаційний та декларативний.

Пріоритетним є імперативний метод, оскільки норми муніциипального права регулюють насамперед відносини влади, народовладдя, які опосередковує собою місцеве самоврядування. Вплив, муніципального права на суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування здійснюється шляхом застосування відповідних правових норм в ході безпосереднього волевиявлення (місцевих референдумів, виборів тощо), а також органами та посадовими особами місцевого самоврядування, в разі невиконання рішень місцевого самоврядування, настає відповідальність згідно з чинним законодавством.

Диспозитивний метод запозичений з галузей приватного права і є засобом впливу — переважно на відносини, суміжні з власне муніципальними (владними) відносинами. Як юридичні особи суб'єкти місцевого самоврядування укладають договори з іншими юридичними особами, а також з органами державної влади.

Поряд з цими методами набули поширення метод рекоменда­цій (порад) та декларацій (проголошення принципів тощо), яки характерні, зокрема, для міжнародно-правових актів (хартій, дек­ларацій тощо) та статутів (хартій) територіальних громад.

Історія муніципального права України

Основними формами місцевої демократії за часів Київської Русі були віче (міське, територіальне) та збори (сходи) верві ~ жителів кількох сіл або інших населених пунктів.

Віче — це збори дорослого вільного населення міст і навко­лишніх територій, які скликалися для вирішення найважливіших питань. Віче було найвищим органом самоврядування міських громад.

Поряд з військовими та господарськими справами, віче не­рідко вирішувало і долю князя та інших державних органів і по­садових осіб.

Збори (сходи) верві (територіальних спільностей, громад) були органами самоврядування жителів кількох сіл чи інших на­селених пунктів.

Верв в особі дорослого чоловічого населення захищала членів общини і представляла їх інтереси у взаємовідносинах з органами і посадовими особами державної влади та сусідніми общинами².

Найважливіші питання вирішувались на вічах та інших збо­рах громад. Для вирішення решти питань обирались війти або ін­ші посадові особи.

З середини XIV ст. із входженням українських земель до Ве­ликого Князівства Литовського місцеве самоврядування в містах отримало розвиток в формі війтівства відповідно до Литовських статутів 1529, 1566, 1688 рр. Міська громада («копа», «купа») обирала війтів на міському віче.

У той же час в українських містах починає вводитись магде­бурзьке (німецьке, саксонське) право. Воно передбачало надання міським громадам права запроваджувати міське самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом. Першим Незабаром від двоїстої природи рад відмовились. За Законом України «Про формування місцевих органів влади і самовряду­вання» (1994 р.) ради всіх рівнів проголошувались органами міс­цевого самоврядування. Голови рад, за винятком районних у міс­ті, обирались шляхом прямих виборів безпосередньо населенням і за посадою очолювали виконавчі комітети.

Поряд з цим нововведенням ради областей, районів, міст Києва і Севастополя наділялись функціями органів державної влади.

 6 серпня 1994 р. Президент України видав Указ, яким підпорядкував собі голів районних і обласних рад, хоча й без права звільнення.

У цей період гострої кризи і конфронтації органів державної влади інтенсивно йшов пошук систем кожного виду влади і од­ночасно системи місцевих органів державної влади та моделі міс­цевого самоврядування.

У травні 1995 р. було прийнято Закон України -«Про держав­ну владу і місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким міс­цевими органами державної виконавчої влади в районах (крім районів в містах), областях, містах Києві і Севастополі проголо­шувались державні адміністрації. Право призначення керівників адміністрацій отримав Президент України.

Первинними суб'єктами місцевого самоврядування визнача­лись територіальні колективи громадян, а його територіальною основою — відповідні на­селені пункти. Представницькі органи місцевого самоврядування цих адміністративно-територіальних одиниць — ради — очолю­вали їх голови, які одночасно були і головами виконавчих ко­мітетів.

Представницькими органами районів, областей, міст Києва і Севастополя згідно з Законом визначались відповідні ради. Ви­конавчі комітети при них не формувались.

Ця система місцевого самоврядування була значною мірою закріплена новою Конституцією України, а згодом і Законом Ук­раїни «Про місцеве самоврядування в Україні»

 

3. Джерела муніципального права України

Основними видами джерел муніципального права є:

—Конституція України;

—закони України;

—підзаконні нормативно-правові акти органів державної
влади в галузі місцевого самоврядування;

—нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого

самоврядування;

—міжнародно-правові акти в галузі місцевого самоврядування;

—нормативно-правові договори;

—інші види джерел муніципального права: нормативно-пра­
вові акти Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республі­
ки Крим тощо.

Пріоритетним джерелом муніципального права України є Конституція України.

Основним видом джерел муніципального права є, звичайно, закони про місцеве самоврядування — загальний і спеціальні (територіальні або галузеві).

Загальним і основним законом в галузі місцевого самовряду­вання в Україні є Закон «Про місцеве самоврядування в Украї­ні», який відповідно до положень Конституції України щодо міс­цевого самоврядування визначає систему місцевого самовряду­вання, засади організації і діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, їх функції, повноваження і відпові­дальність та гарантії місцевого самоврядування.

Найбільш повно в Законі визначаються форми безпосеред­нього здійснення територіальними громадами місцевого само­врядування (місцеві референдуми, місцеві ініціативи тощо), пов­новаження представницьких органів місцевого самоврядуван­ня — сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, виконавчих органів сільських, селищних і міських рад, статус сільського, селищного і міського голови, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування.

Серед спеціальних законів в галузі місцевого самоврядуван­ня найвагомішими є Конституція Автономної Республіки Крим, окремий розділ (IV) якої присвячений місцевому самоврядуван­ню в Автономній Республіці Крим.

Значне місце серед джерел муніципального права посідають підзаконні нормативні акти органів державної влади: відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів Украї­ни, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, рі­шення Конституційного Суду України з питань місцевого само­врядування та нормативні акти інших органів державної влади. Серед нормативних актів Президента України це, зокрема, Укази «Про зміцнення економічних основ самоврядування» від 12 бе­резня 1994 р.; «Про фонд сприяння місцевому самоврядуванню України» від 19 грудня 1995 р.

Одним із перших нормативних актів Кабінету Міністрів Ук­раїни в галузі місцевого самоврядування є постанова № 311 від 5 листопада 1991 р. «Про розмежування державного майна між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-тери­торіальних одиниць (комунальною власністю)».

Поступово визнається і утверджується таке джерело муніци­пального права, як акти Конституційного Суду України

Найбільш розгалуженим джерелом муніципального права є нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самовряду­вання, зокрема, відповідні акти територіальних громад, представ­ницьких органів місцевого самоврядування (рад), їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, органів самооргані­зації населення тощо. Найвагомішими серед них є акти місцевих референдумів та акти представницьких органів місцевого само­врядування, зокрема статути міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо.

Відповідно до ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та, інші акти в формі рішень. Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковимидля виконання на відповідній території.

 

В розвиток цього конституційного положення в ст. 73 Закону зазначається, що акти ради, сільського, селищного, міського голо­ви, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (в разі її створення) ради, які вони приймають в межах наданих їм повноважень, є обов'язкови­ми для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприєм­ствами, установами та організаціями, посадовими особами, а та­кож громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Особливе місце серед локальних нормативних актів місцево­го самоврядування займають статути територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого са­моврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може приймати статут територіальної громади села, сели­ща, міста.

Статут територіальної громади повинен бути зареєстрований в органах Міністерства юстиції України. Якщо звичайне рішення ради нормативно-правового характеру, як правило, набирає чинності з дня його оприлюднення, то статут територіальної гро­мади — відповідно після його реєстрації в органах Міністерства юстиції.

Вагоме місце в системі джерел муніципального права Украї­ни посідають міжнародно-правові акти, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. До них відноситься, зок­рема, Європейська Хартія місцевого самоврядування, прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 р.

В цій Хартії визначаються конституційні і законодавчі осно­ви місцевого самоврядування, поняття місцевого самоврядуван­ня, сфера його компетенції; передбачається відповідність адмі­ністративних структур і засобів завданням органів місцевого са­моврядування, адміністративний контроль за діяльністю органів самоврядування, право місцевих органів самоврядування на об'єднання та ряд інших положень.

Щодо сфери компетенції і джерел муніципального права зок­рема проголошується, що основні повноваження органів місцево­го самоврядування встановлюються Конституцією або законами (ст. 4).

Все більшого поширення набуває такий вид джерел муніци­пального права, як нормативний договір

Зокрема, в ст. 18 Закону України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» зазначається, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, які не перебувають у комунальній власності відповідних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підкон-трольності у межах повноважень, наданих органам місцевого са­моврядування законом.

Стаття 35 Закону визначає повноваження виконавчих орга­нів сільських, селищних і міських рад у галузі зовнішньоеконо­мічної діяльності, серед них, зокрема, укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг.

Серед інших джерел комунального права назвемо норматив­но-правові акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виборчих комісій, насамперед, Центральної виборчої комісії, комунальних підприємств, установ і організацій тощо.

 

4. Система муніципального права України

Систему муніципального права утворюють інститути і норми муніципального права.

Основними складовими цієї системи є інститути муніци­пального права — групи правових норм, які регулюють найбільш споріднені муніципальні відносини, тобто системи відносин, у сфері місцевого самоврядування.

Згідно з чинною Конституцією України, зазначеним Законом та іншими законодавчими актами, прийнятими на їх основі й відіповідно до них, основними інститутами муніципального права України є:

—інститут загальних засад місцевого самоврядування;

—інститут територіальних громад;

—   інститут форм безпосереднього волевиявлення терито
ріальних громад: місцевих виборів, місцевих референдумів та ін
ших форм безпосередньої демократії;

— інститут представницьких органів місцевого самовряду
вання (рад);

—інститут виконавчих органів місцевого самоврядування;

—інститут сільських, селищних, міських голів;

—інститут органів самоорганізації населення;

—інститут територіальних основ місцевого самоврядування;

—інститут комунальної власності;

—інститут фінансових основ місцевого самоврядування;

—інститут об'єднань органів місцевого самоврядування;

—інститут гарантій місцевого самоврядування;

—інститут юридичної відповідальності органів і посадових
осіб системи місцевого самоврядування.

Інститут загальних засад місцевого самоврядування являє собою групу (систему) конституційно-правових норм, які визна­чають ставлення держави до місцевого самоврядування (визнан­ня і гарантування), його місце в системі безпосередньої і представницької демократії, можливості участі громадян України у здійсненні місцевого самоврядування.

Інститут територіальних громад утворює група конституцій-но-правових норм, які містять визначення поняття територіальної громади, її місця в системі місцевого самоврядування, основних функцій і повноважень.

Інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад — це система норм, які регулюють організацію і проведення місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад і участі громадян у вирішенні або обговоренні чи ініціюванні питань місцевого значення.

Інститут представницьких органів місцевого самоврядування являє собою систему конституційно-правових норм, які визначають систему, структуру і склад представницьких органів місцевого самоврядування всіх рівнів — сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, їх функції і повноваження, порядок діяльності, статус депутатів місцевих рад та депутатських об'єднань.

Інститут виконавчих органів місцевого самоврядування — це група (система) правових норм, які регулюють організацію і ді­яльність органів виконавчої влади, муніципальну службу і визначають статус муніципальних службовців.

Інститут сільського, селищного, міського голів являє собою групу норм, які визначають статус цих посадових осіб.

Інститут органів самоорганізації населення — це група норм, які регулюють організацію і діяльність будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення.

Первинним елементом системи муніципального права ємуніципальні норми— загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлюються органами державної влади, територіальними громадами, органами або посадовими особами та іншими суб'єктами місцевого самоврядування.

Муніципально-правові норми, як і норми інших галузей пра­ва, поділяють на види в залежності від різних критеріїв.

За юридичною силою норм розрізняють такі муніципально-правові норми: 1) конституційні, які мають найвищу юридичну силу;

 2) законодавчі норми;

3) норми підзаконних актів;

4) нор­ми міжнародно-правових актів тощо.

За змістом волі, яка висловлюється в муніципально-право­вих нормах, вони поділяються на такі види:

1) уповноважуючі (норми, які надають або визнають права суб'єктів правовідносин);

2) зобов'язуючі (норми, які передбачають обов'язки);

3) за­боронні (норми, які передбачають заборони щодо певних на­прямів, способів або засобів діяльності, поведінки);

4) дозвільні норми (норми, які передбачають дозволи щодо певної поведінки або діяльності).

Так, відповідно до ч. 6 ст. 140 Конституції України сільські, селищні, міські ради можуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи само­організації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, що є дозвільною нормою у регулюванні відносин самоорганізації населення.

За способом вираження волі муніципально-правові норми поділяються на такі види:

а) імперативні (норми, які передбачають, як правило, однозначність їх розуміння, тлумачення і дії, поведінки відповідно до них);

 б) диспозитивні (норми, які передбачають багатоманітність їх розуміння, тлумачення і поведінки відповідно до них);

в) рекомендаційні (норми, які пропонують певні види чи напрями діяльності, які обираються на розсуд, з волі суб'єкта відповідних правовідносин);

 г) декларативні (норми, які проголошують як об'єктивно найбільш прийнятні прави­ла поведінки суб'єктів муніципальних правовідносин).

За характером здійснюваних функцій муніципально-правові норми поділяються на

правотворчі,

установчі,

регулятивні,

охоронні

 та інформаційні (норми-дефініції та ін.)

В залежності від характеру відносин, які регулюють муніци­пально-правові норми, останні поділяють на Матеріальні і процесуальні (процедурно-процесуальні) норми.

В залежності від меж дії муніципально-правових норм їх по­діляють на загальні (норми-принципи, норми-дефініції) і інституційні (підгалузеві) норми.

За простором, територією дії муніципально-правові норми поділяються на: 1) норми, які діють на всій території України;

 2) норми, які діють в межах відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць (норми актів, що приймаються територіальни­ми громадами та органами місцевого самоврядування).

За часом дії муніципально-правові норми є постійними, до яких належить більшість норм, і тимчасовими, це, зокрема, норми, передбачені перехідними положеннями Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін­ших законів.

 

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 309; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

12345678910Следующая ⇒

---

Мы поможем в написании ваших работ!