Теоретичний аналіз сутності й особливостей соціально-педагогічної діяльності з соціалізації дошкільників
Аналіз наукової літератури з проблеми соціально-педагогічної діяльності з соціалізації дошкільників засвідчує, що по своїй суті вона дуже близька до педагогічної діяльності, однак має і свою специфіку.
Задля визначення суті соціально-педагогічної діяльності з соціалізації дошкільників перш за все необхідно розглянути та усвідомити низку взаємопов’язаних понять “діяльність” та “соціально-педагогічна діяльність”. Аналіз змісту цих понять представлено у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Суть поняття “діяльність” та “соціально педагогічна діяльність”
| №№ | Поняття | Зміст поняття | Література. Автор |
| 11. 2 3 |
Діяльність
| це процес взаємодії людини з довкіллям, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби. | Електронний ресурс [15] |
| процес (процеси)активної взаємодії суб’єкта з об’єктом, під час якого суб’єкт задовольняє будь-які свої потреби, досягає мети. | А. Петровський [ 41, с.35] | ||
| це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою. | Л. Кияшко [ 25, с.11] | ||
| 3 2. 5 | Соціально-педагогічна діяльність
| науково обґрунтоване культуровідповідне регулювання соціального виховання в усіх сферах з метою не примусового набуття та розвитку соціальності суб’єктів соціуму. | А. Рижанова [ 48, с.16] |
| це різновид професійної діяльності, спрямована на надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, освоєння нею соціокультурного досвіду і на створення умов для його самореалізації в суспільстві. | М. Галагузова [13, с.105] | ||
| є різновидом професійної діяльності –спеціально організованої та регламентованої діяльності фахівців, яка спрямована на досягнення суспільно важливого результату. | О. Безпалько [4, с.47] |
|
|
|
Таким чином аналіз суті поняття показує,що і “діяльність” і “соціально педагогічна діяльність” є міждисциплінарними, та пов’язані між собою.
Згідно Великому тлумачному словнику сучасної української мови, діяльність – це процес взаємодії людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби [11, с.512].
С. Ожегов у своєму тлумачному словнику зазначив, що діяльність є специфічна людська форма відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільна зміна в інтересах людей; умова існування суспільства. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес [38, с.375].
У енциклопедії для фахівців соціальної сфери, соціально-педагогічна діяльність визначена як: різновид професійної діяльності, яка спрямована на реалізацію завдань соціального виховання, створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності[17, с.185].
|
|
|
Серед різних видів діяльності окремо виділяють соціально-педагогічну діяльність. А. Капська вважає, що соціально-педагогічна діяльність полягає у наданні допомоги людині, сім’ї, групі осіб, котрі попадають у складну ситуацію, шляхом матеріально-фінансової, морально-правової, психолого-педагогічної підтримки [24, с.43].
Так, Ю. Федяєв вважає, що педагогічна діяльність-це різновид професійної діяльності, спрямованої на передачу соціокультурного досвіду за допомогою навчання і виховання, на створення умов для особистісного розвитку учнів [53, c.4].
На думку іншого українського науковця Т. Алексєєнко, соціально-педагогічну діяльність можна визначити як допомогу в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції дитини у суспільство, допомогу в її розвитку, вихованні, освіті, професійному самовизначенні [1, с.67].
Н. Максимовська доводить, що соціально-педагогічна діяльність - це вид професійної або волонтерської діяльності, спрямований на створення умов, найбільшого сприяння та психологічного комфорту в соціумі для духовного розвитку людини або групи людей, гуманізація їх стосунків, надання людині: психологічної, моральної, фізичної, методичної та інших видів допомоги з метою гармонізації її життя [34, с. 32].
|
|
|
Відомий російський учений М. Галагузова наголошує, що основною відмінністю соціально-педагогічної діяльності від педагогічної є те, що проблема в ній з’являється тоді, коли в індивіда, особистості , групи виникає проблемна ситуація. Соціально-педагогічна діяльність завжди є “адресною”, спрямованою на конкретну дитину та вирішення її індивідуальних проблем шляхом вивчення особистості дитини та навколишнього середовища, пошук засобів, які допоможуть дитині вирішити її проблему [13, с.32].
Коржаспирова Г.М, Коржаспиров А.Ю. у своєму словнику з педагогіки, визначають соціально-педагогічну діяльність як – педагогічну діяльність направлену на соціальний захист дитини та надання їй допомоги в організації себе, свого психологічного стану, на встановлення нормальних відносин у сім'ї, школі, суспільстві, а також на організацію її навчання, реабілітацію та адаптацію [ 29, с.319].
|
|
|
Педагогічна діяльність –вид соціокультурної діяльності, спрямованої на передачу накопичених людством культури й досвіду від старших поколінь молодшим,створення умов дляїх всебічного гармонійного розвитку та підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві [12, с.468].
Педагогічна діяльність має безперервний, планомірний характер,оскільки всі діти обов’язково повинні пройти певні освітні рівні, тобто вона однаково спрямована на всіх дітей. Крім того,об’єктом педагогічної діяльності можуть бути і дорослі, як наприклад в системі професійної освіти.
Соціально-педагогічна діяльність – це різновид професійної діяльності, яка спрямована на надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, освоєння нею соціокультурного досвіду і на створення умов для її самореалізації в суспільстві [ 54, с.97].
Психологія підкреслює, що діяльністю являється активна взаємодія дитини з середовищем, в якій вона досягає поставленої мети, що виникає в результаті певної потреби. Відповідно педагогічна діяльність-це особливий вид соціальної діяльності, який передбачає передавання досвіду і культури накопичених людством від старших поколінь до молодших, а також створення належних умов для їх особистісного розвитку та підготовки для виконання відповідних соціальних ролей в суспільстві [13, с.142].
Отже, під соціально-педагогічною діяльністю розуміємо те, що це практичне застосування ідей соціальної педагогіки, а також науково-обґрунтоване, культурно - відповідне регулювання соціального виховання в усіх сферах з метою непримусового набуття та розвитку соціальності суб’єктів соціуму.
Поняття “ соціалізація ” виникло в західній соціології наприкінці ХХ століття[31, с.88].У наукову систему понять воно було введено американським соціологом Ф. Гідінгсом (1855-1931 рр.), який тлумачив це поняття як процес розвитку соціальної природи людини [ 24, с.4].
Теоретико-методологічні основи соціалізації та значні внески у розвиток теорії соціалізації зробили зарубіжні вчені ( М.Вербер, Г.Гідінгс, Е.Еріксон, П. Сороків, Г. Тард, З. Фрейд), вітчизняні (Б. Ананьев, В. Москаленко) [50, с. 3] та російські науковці (Л.Виготський, Б.Вульфов, М.Йорданський, І.Кон, А.Мудрик, С. Розум) [17, с.79]. Зараз в Україні проблеми соціалізації досліджують (М.Лукашевич, Н.Лавриненко, М.Москаленко, С.Савченко) [17, с.79].
Соціально-педагогічну парадигму теорії соціалізації заклали та розвивають українські і російські вчені (О.Безпалько, Н.Бурая, Ю.Василькова, М.Галагузова, І.Звєрєва, А.Капська, Л. Коваль, А. Малько (Рижанова), Л.Міщік, Ф.Мустаєва, А.Мудрик, В.Нікітіна, С.Савченко, С.Харченко, С. Хлєбнік) та інші [50, с.4].
Педагогічний аспект соціалізації особистості досліджували (Н.Бордовська, О.Карпенко, С.Карпенчук, Я.Коломінський, В.Крисько, Я.Нечепоренко, А.Реан, С.Самилін, С.Смірнов, Л.Смоляренко) та інші [ 50, с.4].
Вітчизняна психолого - педагогічна наука розрізняла три провідні напрями у вивченні проблем соціалізації: Соціально-філософський - представлений у працях С.Батеніна, В.Москаленко, А.Харчева, П.Паричіна, О. Пенькова, та інші[23, с.25].Соціально – психологічний - в його розробці брали участь Г.Андрєєва, Н.Андрєєнкова, С.Бєлічева, Я.Коломінський, І.Кон, О.Леонтьєв,М.Лукашевич, Р.Немов, А.Петровський та інші [4, с.18].Соціально – педагогічний - представники якого є Б.Бім-Бад, В.Бочарова, Ю.Василькова, Б.Вульф, О.Газман, Н.Лавриненко, І.Звєрєва, Н.Заверико, О.Мудрик, Л.Новикова, В.Петрицев, С.Савченко та інші [4, с.18].
Американський соціолог Н. Смелзер - визначає соціалізацію як "процес формування умінь і соціальних установок індивідів, відповідних їх соціальним ролям" [36, с.28].
Польський соціолог Я. Щепанський розуміє під соціалізацією "впливу середовища в цілому, які долучають індивіда до участі в суспільному житті, вчать його розумінню культури, поведінки в колективах, утвердження себе і виконання різних соціальних ролей"[36, с.28].
Американський соціолог О. Брім – молодший, описав соціалізацію як процес, що триває все життя[31, с.89].
Л.Мардахев визначає соціалізацію, як процес становлення особистості, засвоєння індивідом мови, соціальних цінностей і досвіду (норм, установок, зразків поведінки), культури, властивих даному суспільству, соціальної спільності, групі, відтворення і збагачення їм соціальних зв’язків і соціального досвіду [32, с.43].
Розмірковуючи про процес соціалізації, Н. Голованова пропонує розглянути соціалізацію як педагогічну проблему. Важливо, що педагогіка, як наука про педагогічні процеси, покликана виявляти: структуру соціалізації, її взаємозв’язок в цілому процесі утворення особливості, шляхи, способи, організаційні форми включення вихованців у соціальні відносини, педагогічні умови, що допомагають дитині пізнавати соціальну дійсність і освоювати позицію суб’єкта соціального життя [14, с.22].
У сучасній соціальній педагогіці “соціалізацію” розглядають, з одного боку, як процес інтеграції, під час якого індивід із певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних йому для життєдіяльності в суспільстві, а з іншого, як процес формування, розвитку і становлення особистості під впливом навчання, виховання та засвоєння елементів культури, норм, цінностей ісоціальних ролей, які є сутнісними для цього суспільства та певних соціальних спільностей (В. Галузевький)[40, с.7].
А Капська визначає соціалізацію, як двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна особистість [24, с.259]
О. Безпалько вважає, що у процесі соціалізації, в особистості формуються соціальні якості, цінності, знання та навички. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві [4, с.17].
Н. Волкова розглядає “соціалізацію”, як процес інтеграції індивіда в суспільство, засвоєння ним соціального досвіду, системи соціальних зв’язків та відносин, на основі яких відбувається формування значущих якостей особистості. Завдяки соціалізації відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду на власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні [12, с.41].
А.Мудрик вважає, що сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування людини в умовах конкретного суспільства [37, с.5].
М. Галагузова розглядає процес соціалізації як непереривне засвоєння вмінь та навичок дитиною, які вона переймає від навколишнього середовища [13, с.416 ].
Л. Орбан-Лембрик визначає “соціалізацію”, як процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві [39, с.90].
На думку Ф. Мустаевої “соціалізація” - це процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом [36, с.65].
У психологічній літературі під поняттям “соціалізація” розуміють процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду у процесі спілкування та діяльності [40, с.7].
Так, наприклад, Г.Андрєєва зазначає: “cоціалізація” - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку, (часто недостатньо яка підкреслюється в дослідженнях) процес активного відтворення системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище [2, с. 334].
У психологічному словнику соціалізація розглядається, як процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків і відносин у його власному досвіді [46,c.62].
Таким чином,проаналізувавши низку наукових досліджень, зокрема українських вчених, з проблем соціалізації, ми виявили, що аналіз сутності поняття соціалізація показує, що єдиного його тлумачення немає. А отже, дає можливість далі розглядати соціалізацію дошкільників, як одну із соціально-педагогічної діяльності.Враховуючи специфіку дослідження, необхідним є розгляд соціалізації у дошкільному віці.
Соціалізація в дошкільному дитинстві– цепроцес становлення дитячої особистості у взаємодії із соціальним оточенням, результатом входження у світ конкретних соціальних зв’язків, оволодіння досвідом людських взаємин та конструювання власного образу світу [16, с.146].
Соціалізація дитини, тобто її входження у світ людей, починається від самого народження і проходить у певному соціальному середовищі. Малюк розвивається в межа своєї сім’ї, певного соціального й національного оточення. На нього впливають батьки, родичі й інші дорослі, однолітки, з якими він спілкується, а також дошкільний навчальний заклад [31, с.98].
Дошкільний вік - період, коли в дитини формується уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві й допомогти їм у цьому маємо ми - педагоги.[18, с.10]
Проблему соціалізації дошкільника без залучення його до дитячого садка розв’язати нелегко. Адже кожна дитина, яка відвідує садок, отримує можливість долучитися до життя своїх однолітків, здобути перші навички спілкування та самоорганізації в колективі [40, с.347].
Дошкільний навчальний заклад є тією соціальною інституцією, яка забезпечує педагогічно виважену соціалізацію дошкільників, формує моделіповедінки дитини, її цінності, систему стосунків із соціальним середовищем [16, с.146].
Дошкільний навчальний заклад-друга після сім’ї інституція соціалізації, яка історично завжди була і сьогодні залишається суспільним середовищем розвитку і виховання дошкільника, єдиною можливістю забезпечити дитині повноцінне дитинство, якісний соціально-особистісний розвиток, педагогічно виважену соціалізацію, перший соціальний досвід спілкування з однолітками [16, с.147].
Із вступом до дошкільного навчального закладу в мікросередовищі дитина з’являється важливий дорослий-вихователь. Він спілкується з ним, його поведінки значним чином залежать ефективність соціалізації дитини в дошкільному закладі [16, с.147].
О. Кононко та Л. Якименко, раніше вважали, що батьки і педагоги сприймали дитячий дошкільний заклад, як інституцію, відповідальну за здоров’я дитини і її підготовку до школи. Зараз же однією з основних його функцій є соціалізація дитини. Ми погоджуємося з цією думкою, що цьому питанню у виховній діяльності дитячому дошкільному закладу приділяється менше уваги, ніж потрібно. Як наслідок, недостатня проінформованість батьків та педагогів про статус дитини в групі однолітків, причини такого стану, його значущість для емоційного благополуччя дитини, методи та прийоми успішної соціалізації дошкільників. Для того щоб це змінити, слід зрозуміти, що соціалізація дошкільника, важлива і складна проблема, яка прирівнюється до його розумового розвитку [16, с.148].
Соціалізація дитини в дошкільному віці безпосередньо може реалізуватися через кілька аспектів одним з найяскравіших є ігрова діяльність. До того ж слід зазначити, що у дошкільному віці гра-основний вид дитячої діяльності, який викликає якісні зміни у психіці дитини [51, с.118].
Гра-самостійна діяльність дошкільників. У грі,як і у будь-якій творчій колективній діяльності,відбувається зіткнення розуму характерів,задумів. Саме в цьому зіткненні формується особистість дитини,складається дитячий колектив. При цьому зазвичай спостерігається взаємодія ігрових і реальних взаємин. Якщо дитина захоплена своїм задумом, своєю роллю,тоді ігрові взаємини перемагають. Якщо ж вона байдужа ставиться до гри,то роль недостатньо впливає на її поведінку, її взаємини з друзями [55, с.97].
У процесі соціалізації дитина відчуває різнобічний вплив по-перше, з боку дорослих: батьків, старших членів родини, вихователів дошкільних закладів. Вони діють, як правило,одночасно і разом з тим автономна і конкретна дитина завжди виявляється в перетині безлічі соціалізуючи впливів [с.261]. По - друге, це вплив з боку дитячого співтовариства,членом якого є сама дитина, і вона мусить підкорятися законам цієї спільноти [6, с.166].
Соціалізація в дошкільному дитинстві-процес становлення дитячої особистості у взаємодії із соціальним оточенням, результатом входження у світ конкретних соціальних зв’язків, оволодіння досвідом людських взаємин та конструювання власного образу світу [19, с.16].
Чинником соціалізації дітей дошкільного віку виступає дитяча субкультура-соціально-культурний простір, який перемежовується з простором культури дорослих; динамічне соціальне, психолого-культурне автономне утворення зі своїми морально-правовими нормами, мовленнєвим апаратом, своїм фольклорним надбанням та ігровим комплексом. З огляду на притаманні їй функції, дитяча субкультура є агентом соціалізації особистості, а її структурним компонентами виступають: дитячий фольклор, дитяча словесна творчість, дитячий правовий кодекс, дитячі ігри, дитячий гумору, релігійні уявлення, дитяче філософствування, дитячі інтереси [6, с.104-113].
У досліджені І. Рогальської-Яблонської, присвяченому соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, сформовано такі основні завдання процесу соціалізації в дошкільному дитинстві: забезпечення активного пристосування дітей до нових для них соціальних умов життєдіяльності, набуття соціально-емоційної рівноваги та стійкості до впливу змінних умов соціального середовища; розширення та забезпечення досвіду комунікації, формування уявлень про способи та норми спілкування з довкіллям; розвиток активності, ініціативності, самостійності і відповідальності як базових якостей особистості; залучення дітей у широке суспільне довкілля для формування уявлень про життя людей у соціумі, формування гармонійних стосунків з однолітками через організацію взаємодії на рівні емоційного спілкування, вибудовування соціальної поведінки дитини в суспільному довкіллі [49, с.122].
Отже, проаналізувавши літературу, можна зробити висновок, що соціалізація особистості в дошкільному віці – це процес становлення дитячої особистості у взаємодії із соціальним оточенням, результат входження у світ конкретних соціальних зв’язків, оволодіння досвідом людських взаємин та конструювання власного образу світу. Соціалізація дитини,тобто її входження у світ людей, починаючи в межах своєї сім’ї, певного соціального й національного оточення.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 309; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!