Закони як основні джерела земельного права



Основними джерелами земельного права є закони, які можна поділити на кодифіковані і некодіфіковані, а також на загальні і спеціальні. Це означає, що законами повинні бути врегульовані права і інтереси людини і громадянина щодо використання і охорони земель, механізм їх забезпечення і захисту.

Земельний Кодекс (ЗК) України є загальногалузевим кодифікованим актом і становить основу чинного земельного законодавства, яке його розвиває і доповнює. Метою ЗК не є забезпечення вичерпного регулю­вання усіх земельних відносин, які виникають на практиці.

Незважаючи на те, що значне місце в ЗК займають відсильні норми, більшість його норм є нормами прямої дії.

Діючий Земельний кодекс України було введено в дію з 01.01.02 року (тобто він вже діє протягом 9 років). Він містить у собі такі найважливіші положення:

- визначення поняття „земельні відносини”, принципи земельного законодавства та його завдання;

- повноваження ВРУ, ВР АРК, КМУ та органів місцевого самоврядування;

- визначення складу та цільового призначення земель;

- визначення прав власності на землю, права її користування, обмеження вищезазначених прав;

- механізм придбання та реалізації права на землю;

- гарантії прав на землю (засоби захисту прав, розв’язання земельних спорів, погашення збитків власникам землі);

- охорона земель, її завдання та сутність, консервація земель;

- управління у сфері використання та охорони земель (землеустрій, державний земельний кадастр, принципи економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель);

- відповідальність за порушення земельного законодавства;

- перехідні положення стосовно земельних відносин.

Отже, ЗК — це комплексний нормативно-правовий акт, що містить широке коло норм, які закріплюють основні положення, пов'язані з режимом використання і охорони земель, складом і цільовим призначенням земель, правами й обов'язками власни­ків землі і землекористувачів. Він регламентує питання набуття і реалізації права на землю, гарантії цих прав, визначає компе­тенцію органів управління і контролю у галузі використання і охорони земель, відповідальність за порушення земельного за­конодавства.

До внутрішньогалузевих кодифікованих актів системи джерел земельного права належать закони "Про землеустрій", "Про оренду землі" тощо. Поява зазначених законів зумовлена тим, що неупорядковане і значною мірою застаріле земельне законо­давство не забезпечувало за ринкових умов належної правової регламентації земельних відносин. Внутрішньогалузева кодификація сприяла систематизації норм, що регулюють окремі інститути земельного права.

Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права

Безпосередніми джерелами регулювання земельних відносин підзаконного характеру є постанови Верховної Ради України. До них відносяться, наприклад, постанови Верховної Ради Укра­їни від 18 грудня 1990 р. № 563-ХІІ "Про земельну реформу" і від 13 березня 1992 р. № 2200-ХІІ "Про прискорення земель­ної реформи та приватизацію землі". Особливе місце серед них займає постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР, якою були затверджені Основні напрями держав­ної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Укази і розпорядження Президента України, пов'язані з сис­темою джерел земельного права, стосуються певних відносин або об'єктів. Вони обов'язкові для виконання на всій території нашої країни. Ці вказані підзаконні акти не повинні суперечити Конституції і законам, а також один одному.

Основна роль у конкретизації законів і основний обсяг зе­мельно-правових норм міститься в численних постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, що є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно з ст. 117 Конституції Уряд приймає нормативно-правові акти на підставі й у виконання Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента, що є обов'язковими до виконання. Звичайно поста­нови Кабінету Міністрів України приймаються у виконання прямої вказівки закону, постанови Верховної Ради України або Указу Президента. Вказані повноваження ґрунтуються на принципі поділу влади і означають, що Уряд може створювати норму права лише в рамках делегованої нормотворчості, коли необхідність прийняття урядової постанови чи розпорядження випливає з актів більш високого рівня. Так, наприклад, відповід­но до пункту 4 Прикінцевих положень ЗК Кабінет Міністрів України 1 серпня 2002 р. № 1100 прийняв постанову "Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності", яким була забезпечена реалі­зація конституційних прав громад сіл, селищ і міст на землю в період до законодавчого врегулювання питань розмежування земель державної і комунальної власності.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управлінські і контрольні функції в галузі вико­ристання і охорони земельних ресурсів.


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 303; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!