Лекція № 2 Тема: Джерела земельного права



План

1. Поняття та класифікація джерел.

2. Конституційні основи земельного права і їх значення для розвитку земельного законодавства.

3. Закони як основні джерела земельного права.

4. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права.

5. Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

6. Міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди і двосторонні договори.

Міжпредметні зв’язки:теорія держави та права, конституційне право.

 

1.Джерелами земельного права є нормативно-правові акти орга­нів державної влади чи місцевого самоврядування, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регу­люють економічні й екологічні суспільні відносини у галузі використання і охорони земель, розраховані на багаторазове застосування і це засіб встановлення нових чи зміни або ска­сування раніше прийнятих земельно-правових норм. Вони є формою вираження і закріплення земельної політики держави як важливого фактора, що впливає на формування і розвиток юридичних інститутів у сфері правового регулювання земельних відносин.

За юридичною силою джерела земельного права поділяються на закони і підзаконні нормативні акти. Закони мають вищу юридичну силу і тому займають чільне місце в ієрархічній структурі законодавства. Всі інші нормативні акти, що вида­ються на основі, з метою розвитку і на їх виконання, іменуються підзаконними актами.

За предметом регулювання джерела поділяються на загальні і спеціальні. Загальні характеризуються тим, що предмет їх регулювання широкий і охоплює як земельні, так і інші суспіль­ні відносини. До таких актів відносяться, зокрема, Конституція, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколиш­нього природного середовища" тощо. Спеціальні — це акти, цілком присвячені регулюванню земельних відносин та питан­ням використання і охорони земель (ЗК, закони "Про землеустрій", "Про оренду землі" тощо).

За характером правового регулювання джерела поділяються на матеріальні і процесуальні. Перші містять матеріальні норми права, що встановлюють права, обов'язки і відповідальність учасників відповідних відносин. Другі регулюють процесуальні відносини в сфері використання і охорони земель. Будь-якій матеріальній нормі права, що може бути реалізована лише за умов її застосування, притаманна необхідна їй процесуальна форма, за допомогою якої виконується її припис.

За формою законодавчого акта джерела поділяються на ко­дифіковані і ті, що не є такими. Кодифікованими є норма­тивні акти, що відрізняються високою якістю і рівнем систе­матизації та є основними в тій чи іншій галузі права. Такими кодифікованими актами у земельному праві є ЗК, закони "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про землеустрій", "Про оренду землі" тощо.

Систему джерел земельного права утворюють: Конституція; міжнародні конвенції, багатосторонні і двосторонні міждержавні угоди й договори; закони; укази і розпорядження Президента; декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти міністерств і інших центральних орга­нів виконавчої влади; нормативні акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; локальні нормативно-правові акти.

Конституційні основи земельного права і їх значення для розвитку земельного законодавства.

Конституція як Основний закон країни має найвищу юри­дичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Конституційні норми є юридичною основою для формування і функціонування національної правової системи. Отже, Кон­ституція є фундаментальним джерелом всіх галузей права, у тому числі й земельного.

Усі конституційні норми, що регулюють відносини щодо використання та охорони земель можна умовно поділити на 4 основні групи:

1) положення, що встановлюють основи правового режиму землі як природного об'єкта і природного ресурсу: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу (ст. 13); земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гаран­тується. Це право набувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами та державою винятково відповідно до закону (ст. 14);

2) положення, що закріплюють право громадян на землю: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним; примусове відчу­ження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гід­ності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24); іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами (ст. 26);

3) положення, що визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання і охорони земель. Ці положення закріплені в нормах, що регламентують загальноправову компетенцію органів державної влади і місце­вого самоврядування, і не мають чіткої галузевої конкретизації;

4) положення, що закріплюють: право кожного на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, що не може бути засекречена (ст. 50); правосуб'єктність держави в сфері охорони навколишньої природного середовища, що озна­чає забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни (ст. 16); обов'язок кожного громадянина не завдавати шкоди природі, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66); відповідальність власника за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі (ч. 7 ст. 41). Конституція містить велику кількість інших норм загального характеру, пов'язаних з вирішенням питань щодо використання і охорони земель.


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 217; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!