Ретикулярна формація, дослід з кицькою

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 11Следующая ⇒

Ретикулярна формація або сітчастий утвір (лат. formatio reticularis) — структура головного мозку, що знаходиться у стовбурі і пролягає від довгастого мозку через міст до середнього мозку. Складається переважно із білої речовини, в якій нещільно розкидані групи тіл нейронів. Ці нейрони формують три колонки: посередині розташовані ядра шва, обабіч від них — медіальна та латеральна група ядер. Ретикулярна система має дві основні функціональні частини: ретикулярну активаційну систему (РАС), що підтримує інші ділянки головного мозку у стані збудження та відфільтровує несуттєві сенсорні стимули, та рухову частину, серед функцій якої є допомога у регуляції грубих рухів кінцівок, а також вегетативних функцій, таких як дихання, розширення та звуження судин.^[1]
2.Моторика шлунка, рухи, механізми екскавації в 12-палу

М'язи шлунка можуть не лише скорочуватися, а й розтягуватися. Під час їди відбувається поступове розслаблення непосмугованих м'язів стінки шлунка, тому надходження навіть великих порцій мало відбивається на внутрішньо-порожнинному тиску. Розслаблення забезпечується властивістю пластичності самих волокон непосмугованих м'язів, а також розслаблювальним рефлекторним впливом, що надходить блукаючим нервом.

Через деякий час після споживання їжі (тривалість залежить від її виду) шлунком починають прокочуватися хвилі скорочення. Хвиля зароджується в ділянці розташування кардіального водія ритму. Ця хвиля тримає тонус шлунка й сприяє повільному перемішуванню хімусу, що безпосередньо прилягає до стінки, зі шлунковим соком. Вони зазвичай загасають у надчеревному відділі. Упродовж 1-ї години після їди перистальтичні хвилі ще слабкі. Надалі вони посилюються. При цьому в першу чергу до воротаря зрушується пристінкова частина їжі, просочена шлунковим соком значно краще, ніж інша. Якщо в шлунок надійшло достатньо багато їжі, її внутрішні шари впродовж 4-6 год. можуть не просочуватися шлунковим соком. Ці частини харчової грудки евакуюються в останню чергу. Зрозуміло, що рідка їжа залишає шлунок значно швидше.

Кожне перистальтичне скорочення просуває харчову грудку до виходу зі шлунка. Але оскільки вона попутно закриває просвіт шлунка перед воротарем, то лише частина її проштовхується у дванадцятипалу кишку. Це найрідша частина шлункового вмісту, що містилася біля стінки шлунка й краще обробилася соком. Решта вертається в шлунок, що сприяє поступовому здрібнюванню щільних харчових мас.

Регуляція моторики шлунка.Прихідні нервові волокна здатні змінювати тонус фундального відділу дна шлунка: блукаючий нерв містить збудливі (холінергічні) і гальмівні (неадренергічні) нервові волокна. За допомогою ваговагального рефлексу, аферентна частина якого розміщена в дистальній частині шлунка й тонкій кишці, стимулюється скорочення проксимального відділу шлунка. Так здійснюється гальмування спорожнювання шлунка в разі надходження в кишки кислот, осмотичних активних речовин.

У зв'язку з тим, що основним іоном, що ініціює як збудження, так і скорочення непосмугованих м'язів шлунка, є Са²⁺, швидкість наростання концентрації його в міоплазмі впливає на силу і частоту хвиль перистальтики. Тому, як правило, усі впливи, що збільшують пропускну здатність Са²⁺-каналів, посилюють скорочення шлунка. А гальмують моторику шлунка ті механізми регуляції, що призводять до зниження швидкості трансмембранного обміну Са²⁺.Ритм активності місцевого пейсмекерного водія модулюється під впливом механізмів нейрогормональної регуляції. Подразнення рецепторів порожнини рота, стравоходу, шлунка, кишок й низки інших органів запускає відповідні рефлекси. За посередництвом периферичних і центральних утворень вегетативної нервової системи імпульси парасимпатичними й симпатичними нервами досягають непосмугованих м'язів шлунка. Рухи шлунка стимулює парасимпатичний нерв. Взаємодія АХ з М-холінорецепторами збільшує потік Са²⁺. Але в складі постгангліонарних волокон блукаючого нерва містяться нервові закінчення, що виділяють ще й аденозин. На відміну від АХ аденозин, взаємодіючи зі специфічними рецепторами, прискорює вихід Са²⁺ з міоцитів, що забезпечує розслаблення шлунка – оптимальну базальну релаксацію.

Симпатичний нерв, навпаки, гальмує перистальтику. Постгангліонарні симпатичні волокна закінчуються як на інтрамуральних гангліях, гак і безпосередньо на міоцитах. Це визначає механізм гальмування. У регуляції моторики шлунка беруть участь ГІГ, інші біологічно активні речовини (БАР) і продукти гідролізу їжі. Моторику стимулює гастрин, ХЦК-ПЗ, мотилін, серотонін, інсулін.

Перехід хімусу у дванадцятипалу кишку.Коли їжа розріджується, починається порціонна евакуація її у дванадцятипалу кишку. Змішана їжа в шлунку затримується до 3-8 год., що визначається:

а) консистенцією шлункового вмісту;

б) осмотичним тиском шлунка;

в) хімічним складом їжі;

г) ступенем наповнення дванадцятипалої кишки.

Їжа, багата на вуглеводи, евакуюється швидше, а на жири – з найнижчою швидкістю.

Важливу роль у порціонному надходженні харчового хімусу в кишки відіграє м'яз – замикач воротаря. Однак і при його видаленні швидкість евакуації мало відрізняється від норми.

Процес переходу їжі регулюється комплексом механізмів. Насамперед має значення пропульсивна перистальтика шлунка, що створює високий тиск у надчеревному відділі. Що більший градієнт тиску між шлунком і кишками, то швидше евакуюється вміст воротаря. Порожня дванадцятипала кишка прискорює евакуацію. Прояв зазначених механізмів зумовлено погодженим впливом механорецепторів шлунка (прискорення) і дванадцятипалої кишки (уповільнення).

Неабияка роль у регуляції евакуації належить також погодженій дії хімічних агентів їжі й ГІГ. Наявність у дванадцятипалій кишці НС1 й жирів гальмує евакуацію їжі зі шлунка. Надходження жирів і кислого шлункового хімусу спричинює вивільнення секретину, ХЦК-ПЗ і ШІП. Усі вони гальмують спорожнювання шлунка. Просування жирного або кислого хімусу із дванадцятипалої кишки, нейтралізація його кишковим соком полегшують відкриття м'яза-замикача й надходження нової порції хімусу. Прискорюють евакуацію їжі мотилін і соматостатин.

3.Кола за Гарвеєм. Доповнення. Судини за .
4. Реабсорбція. Приточно-поворотна система нефрона.

Реабсорбція(від ре... і абсорбція ) (фізіолологичеськая), зворотневсмоктуванняводиірозчиненихвнійречовинзт.з. первинною сечі при її протіканні через ниркові канальці, що веде до утворення кінцевої сечі, що виділяється з організму. Р. піддаються необхідні організму речовини (багато амінокислот, вітаміни, велика частина іонів Na⁺, К⁺, Ca²⁺і ін.). Р. ряду речовин залежить від їх концентрації в крові. Так, глюкоза повністю реабсорбіруєтся, якщо її концентрація в плазмі крові не перевищує 150—180 міліграма % . При концентрації вище цих величин частина глюкози поступає в сечу ( глікозурія )

БІЛЕТ 24
1.Сучасні уявлення про механізм сприйняття кольорів(Ломоносов,Гельмгольц,Герінг)

2.Гетеро- і гомеометрична саморегуляція діяльності серця. Закон Франка, Старлінга,сучасні доповнення,обмеження.

Закон Франка-Старлінга (закон Франка-Старлінга-Штрауба, також закон серця) відображає залежність сили скорочення серця від розтягування м'язових волокон його камер. Закон стверджує, що ударний об'єм серця збільшується через збільшення об'єму крові, що заповнює його. Збільшений об'єм крові розтягує стінки шлуночка, і серцевий м'яз скорочується з більшою силою.
3.Зміни в організмі,що виникають в умовах зниженого барометричного тиску.

При знаходженні під водою організм відчуває вплив підвищеного гідростатичного (барометричного) тиску. Відомо, що на глибині 10 м гідростатичний тиск перевищує рівень атмосферного вдвічі, на глибині 20 м - втричі. При швидкому зануренні у воду, а також при несправності газових дихальних апаратів людина піддається різким перепадам тиску. Внаслідок значної різниці між зовнішнім і внутрішнім (в тканинах і порожнинах організму) тиском спостерігаються виражені пошкодження слухового апарату, дихальної та кровоносної систем - баротравми. Різкі розлади здоров'я при баротравмі пов'язані зі збільшенням обсягу повітря в легенях, розривом альвеол, бронхів, крововиливами і наповненням плевральних порожнин повітрям.

Надходження повітря в кровоносні судини (в місцях їх розривів) призводить до газової емболії судин. Проколюючи під водою праву половину серця, можна переконатися в присутності в ньому бульбашок повітря. Наявність повітря можна виявити і в судинах головного мозку. У випадках газової емболії, що не призвела до смерті, розвивається некроз в різних органах (головний мозок, легені та ін.) Як наслідок порушеного кровообігу в результаті закупорки судин бульбашками повітря.

Повітряна емболія іноді спостерігається і без попередніх їй пошкоджень легенів і судин, а лише внаслідок порушення правильного режиму декомпресії при підйомі з глибин і кесонів (декомпресійна, кесонна хвороба).

Відомо, що при підвищенні зовнішнього тиску збільшується розчинення газів в крові людини.

При різкому зниженні тиску (швидкий підйом з глибини на поверхню) розчинені гази швидко звільняються з крові і тканин, газові бульбашки потоком крові заносяться в органи і викликають газову емболію, супроводжувану різними розладами здоров'я. Симптоми кесонної хвороби з'являються через проміжки часу від декількох хвилин до декількох годин і проявляються запамороченням, нудотою, м'язовими і суглобовими болями, болями в грудях і животі, перебоями в роботі серця, паралічами кінцівок, розладом сечовипускання, дефекації - при локалізації поразки в спинному мозку, втратою свідомості. Смерть може настати швидко або через кілька годин.

4.Залишкове повітря ,значення,визначення.Особливості у дітей.

БІЛЕТ №25
1.Мембранний потенціал спокою. Йонні механізми.

Мембра́нний потенціа́л споко́ю (МПС) — це різниця потенціалів між зовнішньою та внутрішньою сторонами мембрани в умовах, коли клітина не збуджена. Цитоплазма клітини заряджена негативно до позаклітинної рідини через нерівномірний розподіл аніонів та катіонів по дві сторони мембрани.

2.Зміни в організні при підвищенні атмосферного тиску(барометричного). Барометричний тиск,його роль для людини,значення.

Атмосферний тиск — тиск, з яким атмосфера Землі діє на земну поверхню і всі тіла, що на ній розташовані.

Атмосферний тиск падає з висотою, оскільки він створюється лише шаром атмосфери, що знаходиться вище і навпаки, у глибоких шахтах збільшується. Залежність P(h) описується т. зв. барометричною формулою.

Нормальним атмосферним тиском називають тиск в 760 мм рт. ст.^[1] (101 325 н/м², або 101 325 Па) (на рівні моря географічної широти 45°). Відзначено коливання атмосферного тиску (на рівні моря) у межах 684—809 мм рт.ст. (від 90 000 н/м² до 110 000 н/м²).

3.Симпатична та парасимпатична регуляція діяльності серця, дія їх медіаторів на діяльність серця

4.Принципи складання добового харчового раціону

БІЛЕТ №26
1.Конвергенція, дивергенція, іррадіація, генералізація збудження

Принцип конвергенції - концентрація збудження від різних нейронів на одному. Імпульси, що приходять в ЦНС по різним аферентним волокнам можуть сходитися (конвергувати) до одних і тих же вставних і ефекторних нейронів. Конвергенція нервових імпульсів пояснюється тим, що аферентних нейронів в 5разів більше, ніж еферентних.
Принцип іррадіації - розповсюдження збудження. Імпульси, що поступають в ЦНС при сильному і тривалому подразненні рецепторів, викликають збудження не лише даного рефлекторного центра, але і інших центрів. Процес іррадіації пов’язаний з наявністю в ЦНС багато чисельних галужень аксонів і дендритів, ланцюгів вставних нейронів, які об’єднують один з одним різні нервові центри.
Іррадіація добре виражена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Наприклад, діти при появі іграшки розмахують руками, голосно сміються, стрибають. Іррадіювати може і гальмування. Прикладом іррадіації гальмування може бути пригнічений стан учня, що отримав двійку. Гальмування, яке розвинулось в одній ділянці кори головного мозку, поширюється на інші центри і викликає втрату апетиту, апатію, небажання займатися будь-якими справами. Прикладом іррадіації гальмування може слугувати сонливість учня на уроці при монотонній, одноманітній розповіді вчителя.

Дивергенція- це здатність нейрона встановлювати численні зв'язки з іншими нейронами. Унаслідок цього одна й та сама клітина може брати участь у різних нервових процесах і реакціях, контролювати велику кількість інших нейронів, тобто кожний нейрон може забезпечити поширення імпульсів - іррадіацію збудження. Процеси дивергенції типовіші для аферентних відділів ЦНС..

2.Функції НСІ

Основні функції соляної кислоти:

- Бере участь в активації пропепсіногенов;
- Створює оптимальну кислотність, при якій пепсину максимально активні;
- Викликає денатурацію і набухання білків та інших інгредієнтів їжі, що робить їх більш доступними для впливу ферментів і сприяє їх ферментативному розщепленню;
- Створаживаться молоко - сприяє утворенню казеїну з ніжімунітет разом з пепсину і хімозином;
- Виражені бактерицидні і бактеріостатичні властивості шлункового соку визначаються присутністю соляної кислоти; виявлена залежність між бактерицидністю нейтрального або слабощелочного соку від інтенсивності шлункового лейкопедез;
- Побічно (активації гастріксін) бере участь у порушенні клітин залоз дна шлунка;
- Безпосередньо і побічно впливає на функціональну активність наступних відділів травного тракту.

3.потенціал дії кардіоміоцитів та фази збудження

4.гематокрит, норма, як визначається.

БІЛЕТ 27

1.Сучасні теоріїї про механізми сприйняття звуків різних частот

Просторова (резонансна) теорія була запропонована Гельм-Гольцем в 1863 році. Теорія припускає, що базилярная мембрана складається з серії сегментів, кожен з яких резонує у відповідь на вплив певної частоти звукового сигналу. За аналогією зі струнними інструментами звуки високої частоти призводять в коливальний рух ділянка базилярної мембрани з короткими волокнами біля основи равлики, а звуки низької частоти - ділянка мембрани з довгими волокнами у верхівки равлики. При подачі і сприйнятті складних звуків одночасно починають коливатися кілька ділянок мембрани. Чутливі клітини спірального органу сприймають ці коливання і передають але нерву слухових центрів.

Висновки з теорії Гельмгольца:

1. Улітку є тією ланкою слухового аналізатора, де відбувається первинний аналіз звуків.

2. Кожному простому звуку властивий певний ділянку на базилярній мембрані.

3. Низькі звуки приводять в коливальні рухи ділянки базилярної мембрани, розташовані біля верхівки равлики, а високі - у її заснування.

Плюси:

- дозволила пояснити основні властивості вуха: визначення висоти, сили і тембру.

- теорія отримала підтвердження в клініці. Мінуси:

- сучасні дані не ушкоджують можливість резонірованія "окремих струн" базилярної мембрани.

Розвивають теорію Гельмгольца такі автори, як Бекеши, Флетчер, Уі-вер та ін В останні роки вважають, що у відповідь на звукове подразнення реагує не вся система внутрішнього вуха, а відбувається поздовжнє скорочення окремих чутливих клітин. Механізм цього процесу - біохімічні процеси (активація білка міозину).

Яким чином відбувається трансформація механічної енергії звукових коливань в нервове збудження - в основу електрофізіологічного методу дослідження даної проблеми покладено вчення Н.Е.Введенского.

3. Відхилення рук дисгармонійний.

4. У позі Ромберга (ноги разом, руки витягнуті вперед, пальці розчепірені) при периферичних порушеннях хворий падає в сторону МК; при Цетрального - хитається.

5. Вестибуловегетативних реакції виражені слабо.

6. Різкі головні болі.

7. Калорические обертальні проби непередбачувані.

8. Асиметрія вестибулярної системи.

Тріада симптомів при центральному ураженні:

1. Асиметрія;

2. Дисгармонія (рук);

3. Парадоксальність (непередбачуваність проб).

2.Коагуляційний гемостаз

Коагуляційний гемостаз (вторинний) реалізується за участю згортання, антизсідальної і фібринолітичної систем крові.

Системи згортання крові являє собою ряд взаємопов'язаних реакцій, що протікають за участю протеолітичних ферментів, плазмових білків (факторів згортання) і забезпечують освіту постійного тромбу.

Процес згортання крові протікає в чотири послідовні фази:

1. Освіта протромбокінази (комплексу фХа, фV, Са2 +, фосфолипида тромбоцитів). Може проходити по «зовнішньому» шляху - за участю тканинного тромбопластину і «внутрішнього» - без його участі. Однак, ефективний гемостаз можливий тільки при нормальному функціонуванні обох механізмів.

2 Освіта з протромбіну тромбіну під впливом протромбиназного комплексу.

3. Утворення фібрину з фібриногену під впливом тромбіну.

4. Ретракція кров'яного згустку.

3.Сурфактант

Сурфактант (сурфактантний альвеолярний комплекс) — комплекс поверхнево активних речовин (суфрактантів) ліпопротеїдної природи, які утримують поверхневий натяг в альвеолах близьким до нуля, що запобігає їх злипанню при видиху, розчиняють в собі вуглекислий газ і кисень, полегшуючи тим самим перехід цих газів через стінки альвеол і капілярів, беруть участь в створенні еластичної тяги легень. Має бактерицидну дію.

Побудований із 2 фаз - мембранної та рідкої. Мембранний компонент побудований з фосфоліпідів і білків, рідка фаза - з розчинених у воді глікопротеїнів.

4.Імпедансна реографія

БІЛЕТ 28.
1. Базальні ядра.

Базальні ядра (nucll. basales ) - скупчення сірої речовини в глибині півкуль великого мозку. До них належать такі анатомічні утворення: хвостате ядро, шкаралупа, блідий шар, огорожа і мигдалеподібне тіло.

Хвостате ядро ??(nucll. caudatus) являє собою досить крупне освіту грушоподібної форми, розташоване допереду і досередини від таламуса і відокремлене від нього внутрішньої капсулою (capsula interna). Ростральная, потовщена частина носить назву головки хвостатого ядра (caput nucl. caudati). Кзади від головки хвостате ядро ??звужується і утворює тіло хвостатого ядра ( corpus nucl. caudati). Стоншений задній відділ позначається як хвіст (cauda nucl. caudati). Він загинається в скроневу частку, де зливається з мигдалеподібні тілом. Верхня і внутрішня поверхні хвостатого ядра утворюють стінку бічного шлуночка.

Від шкаралупи (putamen) головка хвостатого ядра відокремлюється передньої ніжкою внутрішньої капсули. Ці дві освіти з'єднані один з одним клітинними містками і місцями ідентичні за структурою. Основну популяцію нейронів складають дрібні або середні клітини при невеликому відсотку нейронів великого розміру. Серед них розрізняють пірамідні, зірчасті і веретеноподібні клітини.

Шкаралупа разом із зовнішнім і внутрішнім сегментами блідої кулі об'єднується під загальною назвою «сочевицеподібне ядро» (nucl. lentiformis), але відрізняється більш щільним розташуванням клітин.

Подібність у клітинному будову, розвиток і функції хвостатого ядра і шкаралупи дозволило їх об'єднати під назвою «смугасте тіло» (corpus striatum).

Бліда куля (globus pallidus) на відміну від хвостатого ядра і шкаралупи макроскопически має дуже бліде забарвлення із за великої кількості мієлінових волокон.

Бліда куля підрозділяється на зовнішній і внутрішній сегменти. В блідій кулі є різноманітні клітини, що розрізняються за формою, розміром тіла, довжині аксона і розгалуженості дендритів .

Бліда куля відрізняється від структур смугастого тіла особливостями еволюційного розвитку (він з'являється в філо-і онтогенезі раніше, ніж хвостате ядро ??і шкаралупа), гістологією і функцією. Разом всі ці утворення позначаються як стриопаллидум.

Найбільше число аферентних зв'язний хвостате ядро, шкаралупа і блідий шар отримують з кори, особливо з її передніх відділів, моторної і соматосенсорной зон.

Другим найважливішим джерелом аферентації цих утворень є зв'язку, що йдуть від таламуса, в основному від неспецифічних внутріпластінчатих і серединних ядер.

Джерелом аферентних зв'язків стриопаллидум є також середній мозок, насамперед чорна речовина. Особливо багато волокон з чорного речовини надходить у хвостате ядро, а нігростріарной дофамінергічний шлях має велике функціональне значення.

Анатомічними і електрофізіологічними методами встановлені аферентні зв'язку зі стриопаллидум мигдалеподібного тіла, ретикулярної формації, гіпокампу, мозочка та інших структур мозку.

Еферентні зв'язку здійснюються через шляху з блідої кулі в таламус. Проекції хвостатого ядра і шкаралупи на таламус в основному не прямі, а опосередковані - через блідий шар.

Відомі також висхідні проекції від стриопаллидум до кори, головним чином до переднім відділам ипсилатерального півкулі. При цьому встановлено факт перекриття проекцій волокон з хвостатого ядра, шкаралупи і блідої кулі в ряді полів кори великого мозку.

Існують і каудатопаллідарние зв'язку, а також проекції стриопаллидум на чорну речовину, ретикулярну формацію та інші системи мозку.

Складністю організації і багатством аферентних і еферентних зв'язків визначається поліфункціональність структур мозку, що входять до стриопаллидарной систему. Всі ці структури відіграють важливу роль у контролі над руховими реакціями, реалізацією умовно рефлекторної діяльності і виникненням складних форм поведінкових реакцій.

Огорожа (claustrum) являє собою вузьку пластинку сірої речовини, яка розташовується латеральное чечевицеобразного ядра і відділена від нього зовнішньої капсулою. Функції її зв'язуються з рухом, кровообігом, харчовим центром.

Мигдалеподібне тіло (corpus amigdaloideum) розташовується в передневерхней частини парагіппокампальной звивини і в цій зоні стикається з древньою корою. Мигдалеподібне тіло містить дві групи ядер: одна з них складається з базального і латерального ядер, інша - з кортикального , медіального, центрального ядер і ядра латерального нюхового тракту. Ці ядра розрізняються за цитологічним і цітоархітектоніческі особливостям.

Мигдалеподібне тіло бере участь у здійсненні коригуючого впливу на діяльність стовбурових утворень, де расположеницентри життєво важливих і інтегративних реакцій організму . Крім того, мигдалеподібне тіло має відношення до надзвичайно широкому діапазону реакцій: поведінкових, емоційних, статевих, ендокринних, обмінних. При цьому стимуляція кортікомедіальних ядер мигдалеподібного тіла викликає елементарні соматомоторним реакції і вегетативні відповіді, а стимуляція ядер базально латеральної групи - сложноповеденческіе акти: стан страху, агресії та ін

2. Артеріальний тиск.

Артеріальний тиск — кров'яний тиск, який заміряється на артеріях і визначає силу тиску крові на стінках артерій під час систоли та діастоли серцевого м'язу. Завжди вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній).

У медицині вимірювання АТ (абревіатура) використовують як один із початкових параметрів діагностики стану пацієнта.

Визначають за допомогою сфігмоманометра (тонометр), говорять про верхній та нижній АТ відповідно. Одиниці вимірювання АТ — мм рт.ст (міліметри ртутного стовпчика), наприклад — 120/80 мм рт.ст..

Відповідно до стандартів ВООЗ нормальними показниками АТ вважають: 139/89 мм рт.ст. — нормальний високий, 120/80 мм рт.ст — оптимальний. Проте, натрапляємо в літературі старих стандартів, норма для верхнього АТ(систолічного) вважалась 110–140 мм рт.ст., для нижнього(діастолічного)— 69-89 мм рт.ст.. Указані величини є узагальненими, оскільки АТ може змінюватись залежно від статі, віку, фізичної активності, періоду доби, захворювань, фізіологічних особливостей організму тощо.

3. Транспорт вуглекислого газу.

вуглекислий газ є продуктом метаболізму клітин тканин і тому переноситься кров'ю від тканин до легень. Вуглекислий газ виконує життєво важливу роль у підтримці у внутрішніх середовищах організму рівня рН механізмами кислотно-лужної рівноваги. Тому транспорт вуглекислого газу кров'ю тісно взаємозалежний з цими механізмами.

У плазмі крові невелика кількість вуглекислого газу знаходиться в розчиненому стані; при РС02 = 40 мм рт. ст. переноситься 25 мл/100 мл крові вуглекислого газу, або 5%. Кількість розчиненого в плазмі вуглекислого газу в лінійній залежності зростає від рівня РС02.

У плазмі крові вуглекислий газ реагує з водою з утворенням Н + і HCO3. Збільшення напруги вуглекислого газу в плазмі крові викликає зменшення величини її рН. Напруга вуглекислого газу в плазмі крові може бути змінено функцією зовнішнього дихання, а кількість іонів водню або рН - буферними системами крові і HCO3 наприклад шляхом їх виведення через нирки з сечею. Величина рН плазми крові залежить від співвідношення концентрації розчиненого в ній вуглекислого газу та іонів бікарбонату. У вигляді бікарбонату плазмою крові, т. е. в хімічно зв'язаному стані, переноситься основна кількість вуглекислого газу - близько 45 мл/100 мл крові, або до 90%. Еритроцитами у вигляді карбамінової з'єднання з білками гемоглобіну транспортується приблизно 25 мл/100 мл крові вуглекислого газу, або 5%. Транспорт вуглекислого газу кров'ю від тканин до легень у зазначених формах не пов'язаний з явищем насичення, як при транспорті кисню, тобто чим більше утворюється вуглекислого газу, тим більша його кількість транспортується від тканин до легень. Однак між парціальним тиском вуглекислого газу в крові і кількістю переносимого кров'ю вуглекислого газу є криволінійна залежність: крива дисоціації вуглекислого газу.

4. Методи дослідження секреції шлунку у тварин і людини.

БІЛЕТ 29

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 77; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!