Фотохімічні та електричні процеси в сітківці при дії світла. Адаптація зорової сенсорної системи
Здатність зорової сенсорної системи пристосовуватися до бачення при різній освітленості називається адаптацією. Існує два основних типи адаптації.В одному випадку - адаптація до світла - відбувається збільшення порогу сприйняття, а у другому - адаптація до темряви - зменшення порогу сприйняття. Адаптація до світла й темряви відбувається за рахунок двох механізмів: біохімічного та ней- рогенного.
1. Біохімічний механізмполягає в розпаді зорових пігментів на світлі та їх ресинтезі в темряві.
На світлі відбувається розпад родопсину і йодопсину, що знижує чутливість сітківки й збільшує поріг подразнення. При дії світла середньої яскравості встановлюється динамічна рівновага між синтезом зо- рових пігментів та їх розпадом. При яскравому освітленні переважає розпад зорових пігментів, а в темряві переважає їх ресинтез.
У темряві за рахунок переважання ресинтезу пігментів чутливість сітківки зростає, а поріг понижується. Швидше ресинтезується пігмент колбочок – йодопсин. Його ресинтез короткотривалий (триває не більше
10 хвилин) і забезпечує підвищення чутливості сітківки лише в 50–80 разів. Ресинтез родопсину починається пізніше, але триває 1-2 години. Внаслідок ресинтезу родопсину чутливість сітківки зростає в кінцевому результаті в 1250000 разів (Гайтон).
2. Нейрогенні механізми адаптаціїне дають такого великого ступеня адаптації як біохімічні, але та- кож мають важливе значення.
|
|
|
Перший механізм забезпечується за рахунок зіничного рефлексу. На світлі зіниця звужується, таким чином зменшуючи надходження світлових променів до сітківки. У темряві, навпаки, зіниця розширюється, збільшуючи кількість світлових променів, що потрапляють на сітківку. За рахунок зіничного рефлексу надходження світлового потоку до сітківки змінюється в 17 разів.
Другий механізм забезпечується за рахунок зміни меж рецепторних ділянок. На світлі рецепторні ділянки зменшуються за рахунок латерального гальмування, а в темряві вони збільшуються за рахунок зменшення латерального гальмування.
Третій нейрогенний механізм адаптації забезпечується за рахунок центральних відділів нервової сис- теми. Так, ретикулярна формація змінює провідність у синапсах на шляху від рецепторних клітин до кіркового відділу зорової сенсорної системи. Симпатична нервова система через еферентні шляхи збільшує провідність у синапсах між біполярними й гангліозними клітинами. У латеральних колінчастих тілах відбувається взаємодія сигналів, які потрапляють від сітківки через аферентний шлях і від кори – через еферентний шлях.
Тони серця.
Кожен серцевий цикл супроводжується кількома окремими звуками, які називаються тонами серця. Перший тон низький, він виникає одночасно з початком систоли шлуночків і обумовлений вібрацією стулок атріовентрикулярних клапанів, включаючи їх сухожильні струни, скороченням мускулатури шлуночків і механічними коливаннями початкових відділів аорти та легеневої артерії. Перший тон називають систолічним, його загальна тривалість складає приблизно 012 с, що відповідає фазі напруги і початку періоду вигнання крові.
|
|
|
Другий тон високий і триває близько 008 с, його виникнення пов'язане з захлопуванням полумісячну клапанів і відбувається при цьому вібрацією їх стінок. Цей тон називають діастолічним. Інтенсивність першого тону залежить від крутизни наростання тиску в шлуночках під час систоли, а другого - від тиску в аорті і легеневої артерії.
Графічна запис тонів серця називається фонокардіограмме. Фонокардіографія дозволяє виявити третій і четвертий тони серця: менш інтенсивні, ніж перший і другий, і тому нечутні при звичайній аускультації. Третій тон відображає вібрацію стінок шлуночків внаслідок швидкого надходження крові на початку фази наповнення. Четвертий тон виникає під час систоли передсердь і триває до початку їх розслаблення
|
|
|
ЕЕГ
Кількість кисню та напруга кисню в артеріальній та венозній крові та коефіцієнт утилізації кисню, метод його визначення, значення.
БІЛЕТ 22
1. Роль спинного мозку на опорно- рухову системи. Міотатичні і шкірні рефлекси
2. Артеріальний пульс , походження. Особливості його у дітей
Артеріальним пульсом називають ритмічні коливання стінки артерії, зумовлені підвищенням тиску в період систоли. Пульсацію артерій можна легко виявити дотиком до будь-якої доступної обмацуванню артерії: променевої (a. radialis), скроневій (a. temporalis), зовнішньої артерії стопи (a. dorsalis pedis) та ін.
Пульсова хвиля, або коливальний зміни діаметра або обсягу артеріальних судин, обумовлена хвилею підвищення тиску, виникає в аорті у момент вигнання крові з шлуночків. В цей час тиск в аорті різко підвищується і стінка її розтягується. Хвиля підвищеного тиску і викликані цим розтягуванням коливання судинної стінки з певною швидкістю поширюються від аорти до артеріол і капілярів, де пульсова хвиля гасне.
Швидкість поширення пульсової хвилі не залежить від швидкості руху крові. Максимальна лінійна швидкість течії крові по артеріях не перевищує 0,3-0,5 м/с, а швидкість поширення пульсової хвилі у людей молодого і середнього віку при нормальному артеріальному тиску і нормальної еластичності судин дорівнює в аорті 5,5-8,0 м/с, а в периферичних артеріях - 6,0-9,5 м/с. З віком у міру зниження еластичності судин швидкість поширення пульсової хвилі, особливо в аорті, збільшується.
|
|
|
Для детального аналізу окремого пульсового коливання виробляють його графічну реєстрацію за допомогою спеціальних приладів - сфигмографов. В даний час для дослідження пульсу використовують датчики, що перетворюють механічні коливання судинної стінки в електричні зміни, які і реєструють.
3. Всмоктування у різних відділах шлунково - кишкового тракту.
4. Метод визначення колірного показника
БІЛЕТ 23
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 162; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!