Формула і підрахунок еритроцитів
БІЛЕТ 3
1. Фізичний і фізіологічний електротон.Катодична депресія
Фізіологічний електротон — дія на збудливість і провідність Постійний струм не тільки збуджує тканину, але й здатний змінити її збудливість і провідність. Це явище також описав Пфлюгер. Зміна збудливості та провідності тканини під полюсами постійного струму одержала назву електротонічних змін збудливості (фізіологіч- ний електротон). Розрізняють: а) кателектротон — підвищення збудливості та провідності на катоді; б) анелектротон — зниження збудливості та провідності на аноді. Докази: 1. Метод визначення порога подразнення. 2. Метод реєстрації тетанічного скорочення. Пояснення. Виявлено, що поріг збудливості залежить від співвідно- шення між висхідною величиною МПС і критичним рівнем деполяриза- ції мембрани. Мінімальний зсув мембранного потенціалу, необхідний 28 для того, щоб початковий (висхідний) рівень мембранного потенціалу досяг критичного рівня деполяризації, називається порогом деполяри- зації. У ділянці катода в результаті часткової деполяризації мембрани ви- хідний потенціал ПС наближається до критичного рівня деполяризації (КРД). У результаті цього поріг деполяризації зменшується — збуд- ливість збільшується (див. рис. 5, в). Схематичне підвищення збудливості нерва під катодом демонструє рис. 6, на якому показано, як в експерименті визначити поріг подраз- нення біля катода. Подразнення імпульсним струмом за допомогою електростимулятора (ЕСЛ) визначають рівень збудливості під катодом і анодом до і під час дії постійного струму. У ділянці анода збільшується вихідний МПС, відокремлюється від критичного рівня деполяризації. Це призводить до підвищення порога деполяризації — збудливість знижується.
|
|
|
кателектротон характеризує: 1. Зниження мембранного потенціалу, оскільки відбувається пасив- на деполяризація. 2. Підвищення збудливості, оскільки відбувається зменшення поро- га деполяризації. 3. Підвищення швидкості проведення збудження. 4. Підвищення натрієвої проникності, що призводить до виникнен- ня локальної відповіді при допороговому подразненні, а при порого- вому — струму дії. 5. Поступове підвищення калієвої проникності.
Анелектротон характеризує: 1. Підвищення мембранного потенціалу, оскільки відбувається па- сивна гіперполяризація. 2. Зниження збудливості, оскільки відбувається збільшення порога деполяризації. 3. Зниження швидкості проведення збудження аж до повного блока. 4. Послаблення натрієвої проникності. 5. Зниження калієвої проникності. Доповнення до явища фізіологічного електротону вніс Б. Ф. Веріго (1883), відкривши катодична депресія- при тривалій дії порогового постійного струму або ко- роткочасній дії сильного струму критичний рівень деполяризації ЕК під катодом збільшується настільки, що поріг деполяризації ∆V стає більшим від початкової величини V. Це доповнення зробив проф. Б. Ф. Веріго (1883), який звернув ува- гу, що якщо прикласти до нерва постійний струм значної сили і довго його пропускати через нерв, то збудливість на катоді спочатку підви- 29 щиться, потім поступово буде зменшуватися і через деякий час впаде нижче норми. Замість під- вищення збудливості розвиваєть- ся зниження збудливості — като- дична депресія. Таким чином, ка- тодична депресія — спад збудли- вості на катоді як результат три- валого перебігу електричного струму.
2.Плазма крові. Білки плазми
3. Кров'яний тиск
4. Методи визначення показників дихання
|
|
|
БІЛЕТ 4
1.Акомодація ока,рефлекторна дуга,вікові зміни.Пресбіопія
Рефлекторна дуга (шлях рефлексу) — це нейронний ланцюг від пе- риферичного рецептора через ЦНС до периферичного ефектора (робо- чого органа) (рис. 16). 69 Компонентами рефлекторної дуги є сприймальні рецептори, аферент- ний шлях, «нервовий «центр» (центральні нейрони), еферентний шлях та ефектор. Рецептори становлять собою сенсори, які сприймають різноманітні зміни, що відбуваються в організмі або в навколишньому середовищі. Розрізняють екстеро-, пропріо- і вісцерорецептори. Сукупність рецеп- торів, подразнення яких зумовлює даний тип рефлексу, називають ре- цептивним полем рефлексу (рефлексогенна зона). Рецептори, однакові за своєю будовою, можуть належати до різних рецепторних полів. Ре- цепторні поля — це сукупність рецепторів, що належать до одного сен- сорного нейрона. Рефлексогенна зона містить не одне, а кілька рецеп- тивних полів. З іншого боку, до рефлексогенної зони певного рефлексу можуть входити і різні за будовою рецептори. Наприклад, подразнен- ня одних і тих самих рецепторів, розташованих у різних ділянках шкіри жаби, може призводити до прояву різних рефлексів (згинального, роз- гинального, потирання). Чутливі (доцентрові) нерви, що несуть збудження в ЦНС, утворю- ють аферентний шлях. Центром рефлекторної дуги є структури, розта- шовані в ЦНС, які отримують, обробляють інформацію, що надходить, і передають її на периферію. Еферентний шлях складається з рухових, або вегетативних, волокон нервової системи. Ефекторами є різні орга- ни (скелетні та гладенькі м’язи, залози, серце тощо). У зв’язку з наявні- стю зворотного зв’язку (зворотної аферентації) рефлекторні дуги, влас- не, «замикаються» в кільце, тому іноді вживають термін «рефлекторне кільце». Рефлекторна реакція відбувається в часі: час рефлексу (латентний пе- ріод) — це час від початку подразнення рецепторів до настання відпо- відної реакції ефектора. Він визначається часом проведення збудження аферентним та еферентним шляхами і в центральній частині рефлектор- ної дуги (так званий центральний час рефлексу). Таким чином, час ре- флексу є сумарним проявом тривалості цих інтервалів. Час рефлексу залежить від складності рефлекторної дуги (тобто кількості центральних синапсів), сили подразнення та рівня збудливості ЦНС (наприклад, при сильному подразненні він коротший, ніж при слаб- кому, при підвищенні збудливості нервових центрів він скорочується, а при втомі — подовжується тощо). У людини найменшу тривалість має час сухожильних рефлексів (наприклад, час сухожильного колінного ре- флексу становить 0,01–0,02 с, а його «центральний» час — 0,003 с). Дослідження часу рефлексу в людини (наприклад, сенсомоторних реакцій) має практичне значення для професійного відбору водіїв транс- порту, вивчення перебігу нервових захворювань тощо.
|
|
|
|
|
|
2.Норми всіх показників крові
3.Сучасні уявлення про морфо-функціональну організацію бульбо-понтинного дихального центру
4.ЕКГ,відведення
БІЛЕТ №5
1.Особливості проведення збудження через синапси
Властивості синапсів.
1. Збудження проводиться в одному напрямі.
2. Хімічні синапси забезпечують збереження інформаційної значущості сигналів.
3. Кількість медіатора пропорційна частоті нервової імпульсації, що приходить. У спокої: 1 квант в 1 сек; потенціал дії – 200 квантів за 2-3 мс.
4. Синаптична передача не підкоряється закону «все або нічого». Можлива сумація збудження на постсинаптичній мембрані, градація постсинаптичних потенціалів по амплітуді і часу.
5. Відсутність рефрактерності
6. Трансформація ритму
7. Швидкість проведення збудження в синапсі менша ніж по нерву. Синаптична затримка (спинний мозок – 0, 5 мс)
8. Низька лабільність
9. Висока чутливість до хімічних речовин, недостатності кисню.
10. Висока стомлюваність.
Електричні синапси.
2.Кардіоваскулярний центр
3.Нервовогуморальна регуляція нирок
Нервоварегуляція – включаєвсебепередусімсудиноруховіреакції, якізмінюютьсистемнийартеріальнийтиск, тимсамимзмінюючирівеньфільтрації, аотже, ірівеньдіурезу.
Вплив ВНС на реабсорбцію. При подразненні симпатичних нервів зменшується виведення води й збільшується виведення Na.
Подразнення парасимпатичних нервів збільшує виведення з сечею хлоридів шляхом зменшення їх реабсорбції в канальцях нирок.
Рефлекторна регуляція здійснюється з екстеро- та інтерорецепторів. При больових подразненнях виникає різке зменшення діурезу (олігурія) аж до повного його припинення (анурія). Це пов'язано з сильним звуженням приносних артеріол і зменшенням фільтраційного тиску. Кора мозку викликає зміну роботи нирок або безпосередньо через вегетативні нерви, або через нейрони гіпоталамуса.
Гуморальна регуляція
Гуморальна регуляціяздійснюється мінералокортикоїдами – альдостероном і дезоксикортикостероном, антидіуретичним гормоном, глюкокортикоїдами і тироксином (табл. 10.1).
Мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон) діють на клітини висхідного коліна петлі Генле і дистальної частини канальців нефрона. Під впливом цих гормонів підсилюється процес повторного всмоктування Na+, Сl-, і одночасно зменшується реабсорбція К+ і Н+. Всмоктування Na+ збільшує осмотичний тиск плазми крові. За натрієм всмоктується вода, об'єм крові збільшується. Механізм дії мінералокортикоїдів пов'язаний з підвищенням потужності натрієвого насоса завдяки активації утворення специфічних білків.
Регулятором реабсорбції Na+ є також натрійуретичний гормон.Це пептид, який утворюється в передсердях при перерозтягненні їх кров'ю. У нирках він сприяє зменшенню реабсорбції Na+, а отже, і води.
4.Спірограма, спірометрія.
БІЛЕТ 6
1. Будова збуджувального синапса, механізм проведення збудження через нього.
Синапс утворений пресинаптичною частиною, синаптичною щілиною, постсинаптичною частиною.
Пресинаптична частина хімічного синапса утворена закінченням (кінцевою гілочкою) аксона нейрона, що передає нервовий імпульс, яке утворює розширення, і обмежене передсинаптичною мембраною. В розширеній частині (кінцевій цибулині) містяться дрібні мітохондрії і міхурці діаметром 30-150 нм, що містять хімічні речовини -медіатори. Медіатори синтезуються у тілі нейрона. Звідти вони транспортуються по аксону до кінцевих цибулин, де і нагромаджуються. Медіатори можуть бути збуджувальні - ацетилхолін, адреналін, норадреналін, та гальмівні - серотонін, глутамінова кислота, гама-аміномасляна кислота.
Постсинаптична мембрана - це оболонка нейрона (тіла або відростків), що сприймає нервовий імпульс. У ній міститься особливий білок - рецептор медіатора, яким зумовлена дія останнього на постсинаптичну частину.
Між пресинаптичною мембраною і постсинаптичною є синаптична щілина шириною 20-30 нм, заповнена тканинною рідиною.
2. Намалюйте схему реєстрації тиску в плевральній порожнині. Вкажіть величини внутрішньоплеврального тиску в різні фази дихального циклу.
3. Скоротливість та провідність серцевого м’язу порівняно із скелетними м’язами.
Навідмінувідскелетногом'язавміокардіневиявленозалежностіміжсилоюподразненняівеличиноюреакціїнадопороговеподразненнясерцезовсімневідповідає, алеяктількисилаподразникадосягаєпороговогорівня, виникаємаксимальнескорочення. Подальше наростання сили подразника не змінює величини скорочення. Таким чином, порогове подразнення є одночасно і максимальним. Ця особливість скорочення серцевого м'яза отримала назву закону "все або нічого". Його відкрив югославський фізіолог Боудічі (1871).
Скелетний м'яз відповідає градуально, тобто, чим більша сила подразнення, тим більша сила скорочення. Оскільки період рефрактерності надзвичайно тривалий у міокарді, то це попереджує виникнення стійкого скорочення, а отже зупинки серця в систолі, тоді, як часті повторні збудження скелетного м'яза ведуть до тетанусу.
4. Травлення – головна передумова для організації функціональної системи, яка підтримує постійний рівень поживних речовин в організмі. Харчова мотивація. Фізіологічні основи голоду та насичення. Харчовий центр.
БІЛЕТ №7
1. Графіки ПД і збудливості
2. Осмотичний тиск крові. Системи підтримки осмотичного тиску.
Осмоти́чнийти́ск (абодифу́знийти́ск) — термодинамічний параметр, щохарактеризуєпрагненнярозчинупонизитисвоюконцентраціюпризіткненнізчистимрозчинникомвнаслідокзустрічноїдифузії молекул розчинникатарозчиненоїречовини.
Загальний опис[ред. • ред. код]
Схематичне зображення напівпроникної мембани стінки капіляра
Якщо розчин відділений від чистого розчинника напівпроникною мембраною, то можлива лише одностороння дифузія — осмотичне всмоктування розчинника крізь мембрану в розчин. У цьому випадку осмотичний тиск стає доступною для прямого вимірювання величиною, що дорівнює надлишковому тиску, що треба прикласти з боку розчину для вирівнювання кількості розчинника з обох боків напівпроникної мембрани при осмотичній рівновазі. Осмотичний тиск зумовлений зниженням хімічного потенціалу розчинника в присутності розчиненої речовини.
Тенденція системи вирівнювати хімічні потенціали у всіх частинах свого об'єму та переходити до стану з нижчим рівнем вільної енергії викликає осмотичний (дифузійний) перенос речовин.
Осмотичний тиск в ідеальних та сильно розбавлених розчинах не залежить від природи розчинника та розчинених речовин; при постійній температурі він визначається тільки числом «кінетичних елементів» — іонів, молекул, асоціатів або колоїдних часток — в одиниці об'єму розчину.
Перші виміри осмотичного тиску провів В. Пфефер у 1877 році, досліджуючи водні розчини очеретяного цукру. Його дані дозволили Я. Г. Вант-Гоффу встановити (у 1887 р.) залежність осмотичного тиску від концентрації розчиненої речовини, яка збігається за формою з законом Бойля-Маріотта для ідеальних газів. Виявилось, що осмотичний тиск чисельно дорівнює тиску, який би завдавала розчинена речовина, якщо б вона при даній температурі знаходилось в стані ідеального газу та займала об'єм, що дорівнює об'єму розчину.
Для дуже розбавлених розчинів недисоціюючих речовин знайдена закономірність, що досить точно описується рівнянням:
{\displaystyle pV=\nu RT\,}
де {\displaystyle \nu \,} — число молей речовини в розчині об'єму V; R — універсальна газова стала; Т — абсолютна температура (в Кельвінах), p — величина осмотичного тиску.
У випадку дисоціації речовини в розчині на іони в праву частину рівняння вводиться множник і > 1, що називається коефіцієнтом Вант-Гоффа і відповідає кількості кінетично-активних елементів в розчині; при асоціації розчиненої речовини і < 1. Так, наприклад, хлорид кальцію CaCl2 при розчиненні дисоціює на три іони, тож для обчислення кількості осмотично-активних кінетичних елементів (в молях) кількість цієї речовини треба помножити на три; отже в даному випадку і = 3.
Осмотичний тиск реального розчину ({\displaystyle p'}) завжди менший, ніж ідеального (p«), причому відношення р' / р» = g, що називається осмотичним коефіцієнтом, зростає при збільшенні концентрації.
Розчини з однаковим осмотичним тиском називаються ізотонічними або ізоосмотичними. Так, різноманітні кровозамінники та фізіологічні розчини ізотонічні відносно серединних рідин організму. Для всіх хребетних тварин (в тому числі і людини) ізотонічним відносно рідин їхнього організму є 0,9 % розчин солі (NaCl) у воді.
Якщо один розчин порівняно з іншим має більш високий осмотичний тиск, його називають гіпертонічним, а якщо менший осмотичний тиск — гіпотонічним.
3. Гормони передньої частки гіпофіза. Зв'язок гіпоталамуса з гормонами гіпофіза.
Передня частка гіпофіза здатна посилювати або послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози. Ця частка гіпофіза виробляє гормони, які мобілізують захисні сили організму, стимулюють функцію статевих залоз, регулюють ріст людини (гормон росту) та інші.
4. Графік вимірювання артеріального тиску прямим методом. Пояснити походження хвиль.
БІЛЕТ №8
1.Все про мотивації та емоції( Біо значення,класифікація,які центри відповідають)
Емо́ції (від фр. emotion — «хвилювання», «збудження»)  - цепсихічний, складнийстанорганізму, щопризводитьдодіїсимпатичноїнервовоїсистемиіпідвищенняжиттєдіяльностіорганізму. Внаслідокцьогопідвищуєтьсяритм — дихання, пульсуі, залозо-виділенняхтощо — інаментальномурівні, стан збудження чихвилювання, щопозначаєтьсясильнимипочуттями, ізазвичай імпульсом щодопевноїформиповедінки. Якщоемоціяінтенсивна — тодінастаєпорушення інтелектуальних функцій, можливероздвоєнняособистості, ітенденціящодо дії неврівноваженогочи протопатичного характеру.
Функції емоцій[1]
· Відображально-оцінна функція
· Мотиваційна функція
· Сигнальна функція
· Прогностична
· Спонукальна
· Активаційно-енергетична функція
· Комунікативна функція
· Маніпулятивна функція
· Пізнавальна функція
· Оздоровча функція
· Емоції виявляються у зовнішній поведінці і у перебудові внутрішнього середовища організму, що має своєю метою адаптацію організму до середовища проживання. Наприклад емоція страху готує організм до «поведінки уникнення»: активізується орієнтовний рефлекс, що активує система мозку, посилюється робота органів чуття, в кров виділяється адреналін, посилюється робота серцевого м'яза, дихальної системи, напружуються м'язи, сповільнюється робота органів травлення тощо. Те, що безліч фізіологічних змін, пов'язаних з емоціями, проявляються в активації вегетативної нервової системи має важливе прикладне значення: у клінічній та науково-дослідницькій практиці широко використовуються такі її параметри, як артеріальний тиск, пульс, дихання, реакція зіниць, стан шкірних покривів (в тому числі, елевація волосся шкіри), активність залоз зовнішньої секреції, рівень глюкози в крові.
· До того, як емоції проявляться у свідомості (на рівні кори головного мозку), інформація від зовнішніх рецепторів обробляється на рівні підкірки, гіпоталамуса, гіпокампу, досягаючи поясної звивини. Система гіпоталамуса і мигдалини забезпечують реакцію організму на рівні найпростіших, базових форм поведінки
· Мімічні прояви[ред. • ред. код]
· Міміка — універсальний спосіб прояву емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної приналежності. Центр розпізнавання емоцій розташовується в правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.
· Існує так званий феномен «емоційного зараження» — емоції, особливо в середовищі стадних тварин, проявлені в поведінці однієї особиною, викликають схожі емоції у інших особин, які ці прояви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само присутній і особливо помітний в поведінці натовпів.
2. Перерахуйте і охарактеризуйте фактори, що зумовлюють (в межах норми) еластичну тягу легенів.
3.Фізіологія статевих гормонів
Стате́ві гормо́ни — гормони, які продукують статеві залози.
Статеві залози продукують чоловічі статеві гормони — андрогени (тестостерон), жіночі — естрогени (основний гормон групи — естрадіол), прогестини (головне значення має прогестерон). В період статевого дозрівання ендокринна активність гонад в хлопчиків відновлюється, а у дівчаток їх внутрішня секреція виникає вперше.
Під впливом естрогенів у дівчаток і андрогенів у хлопчиків статеві органи ростуть і дозрівають.
У жінок статеві гормони викликають зміни ендометрію, характерні для менструального циклу. Статеві гормони викликають також розвиток екстрагенітальних статевих ознак — молочних залоз, характерна будова тіла. Андрогени проявляють анаболічний ефект, тобто вони посилюють синтез білка.
У жінок ендокринну здатність мають вагітна матка і плацента. Вони продукують релаксин, який забезпечує розслаблення зв'язок лобкового з'єднання і інших суглобів тазу, а також зв'язок матки за рахунок активації розщеплювальних мукопротеїдів ензимів. Плацента утворює білки — гонадотропін і лактогенний гормон — і стероїдні гормони — естрогени, прогестерон. Ці гормони проявляють дію аналогічних гормонів, які виділяються іншими органами і є дублювальними і підсилювальними фізіологічного ефекту.
4.Визначення ШОЕ
БІЛЕТ 9
1.Вчення Павлова про типи вищої нервової діяльністі,їх класифікація ,порівняння з темпераментами людини..як він саме вивчав їх на собаках
Павлов разом із загальними типами (темпераментом), властивими людині і тваринам, розрізняв спеціальні типи, характерні тільки для людини, оскільки вони відображають співвідношення між першою (образною) і другою (мовно-мислительною) сигнальними системами: художній, розумовий, змішаний.
Художній тип вирізняється яскраво вираженою схильністю до образно-емоційного мислення. Це не означає, що у нього не розвинене словесно-логічне мислення. Люди цього типу надзвичайно гостро, яскраво, повно і безпосередньо сприймають дійсність (вони, наприклад, здатні ясно, іноді до галюцинації, уявляти собі предмети і явища), у них розвинена уява, добре виявлені здатність відтворювати дійсність у художніх образах, картинність мови (що властиво багатьом артистам, художникам, музикантам).
Розумовий тип відзначається підвищеною схильністю до словесно-логічного (абстрактного) мислення, здатністю до аналізу і систематизації, реагування не стільки на конкретні явища, скільки на їх узагальнення. Перша сигнальна система в нього розвинена, просто абстрактне мислення переважає над образним.
Змішаний тип має ознаки як художнього, так і розумового типів -
Учення про спеціальні типи вищої нервової діяльності обґрунтування і подальшого розвитку в дослідженнях І. Павлова та його учнів не набуло. Тому є розбіжності в думках щодо природи і змісту другої сигнальної системи, а самі думки мають гіпотетичний характер.
І. Павлов вважав, що художній тип не поступається розумовому в розвитку мовних і логічних можливостей. "Художників" вирізняє синтетична стратегія сприймання і оброблення інформації, завдяки чому вони схоплюють дійсність цілком, не розчленовуючи, а "мислителі" вдаються до аналітичної стратегії сприйняття і освоєння дійсності. Синтетична стратегія властива правій півкулі, аналітична - лівій, тому домінування правої півкулі може зумовити появу "художників" (домінування першої сигнальної системи), а лівої - "мислителів" (домінування другої сигнальної системи). Є й інші погляди.
Зв'язки художнього і розумового типів із властивостями нервової системи не з'ясовані. І. Павлов припускав, що "мислителям" мають відповідати меланхоліки, а "художникам" - холерики, Л. Калінінський доводив, що успішність застосування виразних засобів мови залежить як від розвитку другої сигнальної системи, так і від наявності у суб'єкта слабкої нервової системи. Н. Висотська пов'язала артистичні здібності (емоційну виразність, артистичність і пластичність) з властивостями нервової системи. В учнів із вираженими артистичними здібностями частіше слабка нервова система, а сильна нервова система, як було виявлено в її дослідженні, заважає емоційній виразності.
2.гуморальна регуляція серця
Регуляціяроботисерцяздійснюєтьсящезарахунокфакторів, щодіютьчерезрідиниорганізму — кров, лімфутаміжклітиннурідину. До цих факторів належать гормони, гормональні речовини, ферменти, електроліти, гази, іони та вітаміни. Адреналін, який синтезується у мозковій частині надниркових залоз, діючи безпосередньо на серце, стимулює його роботу подібно до симпатичних нервів. Введення адреналіну в серцевий м'яз відновлює діяльність серця, що зупинилось. Цей гормон, як і інші катехоламі-ни (норадреналін, симпатин), відіграє важливу роль у зміні роботи серця в стресових умовах, під час значних фізичних та емоційних напружень. Катехоламіни активують ряд ферментів, що швидко перетворюють глікоген на глюкозу та забезпечують проникність клітинних мембран для іонів кальцію. Слід зазначити, що адреналін може виявляти протилежну дію на серцеву діяльність. Установлено, що він, циркулюючи у крові, підвищує тонус ядер блукаючих нервів, які викликають гальмівний ефект. Вважають, що місцева підсилююча дія адреналіну відбувається за рахунок розширення коронарних судин, яке сприяє живленню міокарда.
Механізм передачі рефлекторних впливів на серце також здійснюється з участю гормональних речовин — норадреналіну та ацетилхоліну. Адренергічні еферентні нейрони серця більш збудливі, ніж хо-лінергічні. Тому, коли до серця йдуть слабкі імпульси, збуджуються адренергічні нейрони. На їх закінченнях синтезується норадреналін, який, як і адреналін, стимулює роботу серця. Сильні імпульси гальмують адренергічні і збуджують холінергічні еферентні нейрони, які синтезують ацетилхолін, що сповільнює роботу серця. Ці гормональні речовини називаються медіаторами, тобто передавачами нервових імпульсів. Вони діють безпосередньо на структури серця. Ацетилхолін інактивується швидко, тому гальмівний ефект на серце зникає одразу, а після закінчення подразнення симпатичного нерва серце ще деякий час продовжує працювати у прискореному ритмі, оскільки норадреналін інактивується повільніше.
Стимулюючий вплив на серце мають гормон щитовидної залози — тироксин, гормон росту, що синтезується в передній долі гіпофіза, глюкагон — гормон підшлункової залози, серотонін, ангіотензин та ін. Прискорює роботу серцевого м'яза також АТФ, яка, розпадаючись під дією ферменту аденозинтрифосфатази, звільнює значну енергію, необхідну для скорочення міокарда.
До елементів, що беруть участь у гуморальній регуляції роботи серця, належать іони кальцію та калію, які транспортуються до серця кров'ю. Вони конче необхідні для нормальної роботи серця, а саме для забезпечення збудливості та скоротливості міокарда, і тому повинні перебувати у плазмі крові у певній концентрації. При підвищенні концентрації іонів кальцію у крові спостерігається стимулюючий ефект, подібний до дії симпатичних нервів — збільшуються частота та сила серцевих скорочень. Поліпшуються збудливість міокарда та проведення збудження по ньому. Зовсім протилежно впливають на серце іони калію, викликаючи гальмівний ефект, подібний до дії блукаючих нервів. Слід зазначити, що велика концентрація іонів кальцію в крові, як і калію, може сповільнювати роботу серця аж до його зупинки.
Зміна напруження кисню, вуглекислого газу та концентрація іонів водню в крові теж впливає на діяльність серця. Воно прискорює свою роботу при зменшенні напруження кисню і збільшенні у крові вуглекислого газу та іонів водню. Ці фактори діють через власні рецептори серця та через хіміорецептори дуги аорти і каротидних синусів. Для нормальної роботи серця необхідні ферменти, АТФ і вітаміни, насамперед групи В. При зменшенні їх кількості у крові активність серця значно знижується
3 фази панкреатичного соку , пристосувальний характер ферментативного складу до видів їжі.
4.методи вивчення функцій залоз внутріш.секреції
БІЛЕТ 10
1. Довгастий мозок: функції, центри.
2. Буферні системи крові. Підтримка рН крові.
3. Структура, функції жовчі.
4. Визначення гостроти зору.
БІЛЕТ № 11
1.Умовні рефлекси
Умо́вний рефле́кс — складна пристосувальна реакція організму, що виникає на ґрунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним (умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником.
Умовні рефлекси формуються на основі вроджених рефлексів і безумовних рефлексів. Умовні рефлекси — індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:
1. Набуваються протягом усього життя організму.
2. Неоднакові у представників одного виду.
3. Не мають готових рефлекторних дуг.
4. Вони формуються при певних умовах.
5. В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку .
6. Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.
Умови утворення умовних рефлексів:
1. Одночасна дія двох подразників: індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.
2. Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).
3. Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.
4. Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.
5. Умовні рефлекси швидше й легше формуються при відсутності сторонніх подразників.
Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку. Умовні рефлекси бувають:
· природні — рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі;
· штучні — умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.
Метод умовних рефлексів — метод дослідження ВНД. І. П. Павлов звернув увагу на те, що діяльність вищих відділів головного мозку не тільки пов'язана з прямим впливом подразників, які мають біологічне значення для організму, а й залежить від умов, які супроводять ці подразнення. Наприклад, у собаки слиновиділення починається не лише тоді, коли їжа потрапляє в рот, а й при вигляді, запахові їжі, як тільки вона побачить людину, яка завжди їй приносить їжу. І. П. Павлов пояснив це явище, розробивши метод умовних рефлексів. За методом умовних рефлексів він проводив досліди на собаках з фістулою(стомою) вивідного протоку привушної слинної залози. Тварині пропонували два подразника: їжа — подразник, який має біологічне значення і викликає слиновиділення; другий — індиферентний для процесу живлення (світло, звук). Ці подразники поєднували в часі так, щоб дія світла (звуку) на кілька секунд випереджала приймання їжі. Після ряду повторень слина починала виділятися при спалах лампочки і відсутності їжі. Світло (індиферентний подразник) назвали умовним, оскільки він є умовою, за якої проходило приймання їжі. Подразник, який має біологічне значення (їжа) назвали безумовним, а фізіологічну реакцію слиновиділення, яка відбувається внаслідок дії умовного подразника — умовним рефлексом.
2.Механізм вдиху та видиху.
При спокійному диханні при вдиху (інспірація) відбувається скорочення вдихательние мускулатури, а при видиху (експірація) – розслаблення цієї мускулатури. При 1 посиленому диханні скорочується також видихательние мускулатура.
Вдих коротше видиху. Тривалість видиху приблизно в 1,5 рази перевищує час вдиху. Звичайний видих – пасивний акт. Розслаблення вдихательние мускулатури призводить до опускання грудної клітини внаслідок дії сили тяжіння і еластичного напруги раніше скручених при вдиху хрящових кінців ребер і зв’язок. Органи черевної порожнини, що опустилися при скороченні діафрагми, піднімаються.
На видиху відбуваються спів і мовна функція.
При спокійному вдиху скорочуються діафрагма, зовнішні міжреберні і межхрящевая м’язи. При посиленому вдиху скорочуються діафрагма, три пари сходових м’язів, грудино – ключично- сосцевидні, подниматели ребер, зовнішні міжреберні, задня і передня зубчасті м’язи, подниматели лопаток, широкі м’язи спини, трапецієподібні м’язи, велика і мала грудні м’язи.
При посиленому видиху скорочуються внутрішні міжреберні, зовнішній і частково середній відділи крижово -остистий м’язи, задня нижня зубчастий м’яз, косі і пряма м’язи живота. При вдиху скорочення дихальної мускулатури викликає збільшення розмірів грудної клітки в передньо – задньому (сагиттальном) і в поперечному (фронтальному) напрямах за рахунок підняття і розбіжності ребер і у вертикальному напрямку за рахунок скорочення діафрагми.
Скорочення дихальної мускулатури долають масу піднімаються грудини і ребер, виробляють еластичне скручування реберних хрящів, опускають черевні нутрощі і еластично розтягують черевну стінку.
Крім того, при вдиху еластично розтягуються легені.
При спокійному видиху внаслідок розслаблення дихальних м’язів грудина і ребра завдяки своїй тяжкості опускаються, реберні хрящі після припинення їх скручування розпрямляються і опускають ребра донизу, внутрішньочеревний тиск випинає розслаблену діафрагму догори. Таким чином, відбувається зменшення сагітального, фронтального і вертикального розміру рудної клітки.
Еластичне розтягнення легенів при видиху зменшується. При посиленому видиху скорочення видихательние мускулатури ще більш зменшує розміри грудної клітини і підвищує тиск усередині черевної порожнини, збільшуючи випинання купола діафрагми.
Існують два типи дихання: грудної (за рахунок скорочення дихальної мускулатури грудної клітини) і черевної (за рахунок скорочення діафрагми). Грудний тип переважає у жінок, черевний – у чоловіків.
Сила вдихательних м’язів більше, ніж усіх видихательних. Частина цієї сили витрачається на подолання зазначених опорів. Добова робота дихальних м’язів у звичайних умовах дорівнює 147-196 кДж.
3.Серцевий цикл
4. Коефіцієнт очищення
БІЛЕТ 12
1. Еритроцити
2. Нейрогіпофіза гормони
3. Канальцева секреція і екскреція
4. Вегетативна система. Методи вивчення.
БІЛЕТ 13
1. Пам'ять, її властивості, структури, які обумовлюють збереження і функціонування пам'яті(коло Пейпеца);
Па́м'ять — психічнийпроцес, якийполягаєвзакріпленні, збереженні, наступномувідтвореннітазабуванніминулогодосвіду, даєможливістьйогоповторногозастосуваннявжиттєдіяльності людини[1]. У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворення знань і навичок. Пам'ять в різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найбільш розвинений рівень пам'яті характерний для людини.
Виділяють такі види пам'яті
За методом запам'ятовування[ред. • ред. код]
· мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.
· довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;
За характером переважної психічної активності[ред. • ред. код]
· рухова — пам'ять на рухи та їх системи;
· емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності[2][3]
· моторна - пам'ять відбувається коли людина пише
· образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;
· словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.Розуміння чогось
За тривалістю збереження інформації[ред. • ред. код]
· сенсорна пам'ять триває 0,2–0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.
· короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини;
· довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;
· оперативна (короткочасна, безпосередня, робоча)[4] пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.
· особистісна пам'ять, яка виявляється у новому виді відтворення - спогадахпро події з життя [наприклад, дитини, її успіхи в діяльності, взаємостосунки з дорослими й однолітками][5].
· експліцитна пам'ять — на зв'язок між об'єктами, подіями тощо[6].
Похідні види пам'яті[ред. • ред. код]
· Генетична пам'ять — спадкова пам'ять у ході якої зафіксована програма ембріонального та індивідуального розвитку індивіда.
· Біологічна пам'ять — властива всім живим істотам починаючи з одноклітиних, відображає індивідуальний розвиток після народження, адаптація до зовнішнього середовища.(Черепаха — море ; Людина- дихання, ковтання, зір)
· Психологічна пам'ять — загально психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, та подальшого відтворення (забування) будь-якої інформації.
Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому, обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.
Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Різновидом довготривалої пам'яті є автобіографічна пам'ять[7]. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший становить 15–20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.
Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.
2. Вени, їх пристосування до гравітації, депо крові;
3. Секреція кишкового соку;
4. Шкідливий простір, методи визначення.
БІЛЕТ 14 .
1. Вчення Павлова про першу і другу сигнальні системи.
Визнаючитойфакт, щовищанервовадіяльністьлюдинискладніша, ніжутварин, І.П. Павловутойжечасвказував, щоосновніфізіологічнізакономірностідіяльностікориголовногомозку, найзагальнішіосновивищоїнервовоїдіяльностіоднаковіувищихтваринівлюдини. Цеозначає, щонайскладнішадіяльністькоривеликихпівкульголовногомозкулюдиниздійснюєтьсяшляхоманалізуіутвореннятимчасовихзв'язків (синтезу), щовнійвідбуваютьсяпроцесиіррадіаціїіконцентраціїзбудженняігальмування, процесивзаємодіїіндукціїцихпроцесівіформуванняскладнихдинамічнихстереотипів. Звичайно, проявляються всі ці основні закономірності у людини складніше, ніж у тварин.
Якщо у тварин умовні рефлекси виробляються на безпосередні сигнали дійсності — зорові, слухові, нюхові, смакові і т.д., то у людини умовні рефлекси утворюються ще й на словесні подразники, тобто на слова.
Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів, запахів і т.д.) І.П. Павлов назвав першою сигнальною системою дійсності, яка властива всім тваринам і людині. Словесні подразники утворюють другу сигнальну систему, властиву людині. Слово, мовні сигнали можуть не тільки змінювати безпосередні сигнали, а й узагальнювати їх, виділяючи окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати їхні зв'язки.
Виникнення другої сигнальної системи внесло новий принцип у діяльність великого мозку людини. І.П. Павлов писав, що наші відчуття, сприйняття і уявлення, які належать до навколишнього світу, є першими сигналами дійсності, конкретними сигналами. А мова, передусім кінестетичні подразнення, які йдуть в кору від мовних органів, є другими сигналами, сигналами сигналів. Вони являють собою абстрагування від дійсності і допускають узагальнення, що є додатковим спеціально людським явищем мислення, яке створює спочатку загальнолюдський емпіризм і, нарешті, науку — зброю вищого орієнтування людини у і навколишньому світі і в собі самій.
У складній взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна роль належить другій сигнальній системі. Вона регулює діяльність першої сигнальної системи і безумовні рефлекси. Людина може свідомо 1 загальмувати умовні і безумовні рефлекси. Слово, як умовний подразник соціального порядку, на відміну від умовних подразників тварин, може стати набагато сильнішим фактором впливу, ніж безумовні подразники. Завдяки другій сигнальній системі можливе узагальнення, абстрактне мислення, що є спеціально людським, вищим мисленням.
Значення словесної, другої сигнальної системи в житті людей надзвичайно велике: мова служить засобом спілкування, словами люди передають один одному свій досвід і знання, виражають свої думки і почуття, бажання і т.д. Весь індивідуальний розвиток дитини, набуття нею знань і майстерності зв'язані з мовою. Взаємний вплив людей здійснюється через другу сигнальну систему.
У вищій нервовій діяльності дітей молодшого шкільного віку ще переважає перша сигнальна система, яка зумовлює конкретний, наочно-образний характер їх мислення. Але й друга сигнальна система в цьому віці розвивається з наростаючою швидкістю. Це проявляється насамперед в утворенні тонших і міцніших зв'язків, що формуються на основі єдності чуттєвих вражень і слова, яке відіграє для дитини дедалі більшу роль.
2. Шлункова і кишкова фази секреції шлунку.
Шлунковафаза. Яктількиїжапотрапляєвшлунок, відбуваєтьсястимуляція: (1) довгихваговагальнийрефлексіввідшлункадомозкуіназаддошлунку, (2) місцевихкишковихрефлексів, (3) гастріновогомеханізму. Кожен з них, в свою чергу, викликає секрецію шлункового соку протягом декількох годин, поки їжа залишається в шлунку. Шлункова фаза секреції дорівнює приблизно 70% загальної шлункової секреції, пов'язаної з прийомом їжі, і тому відповідає за велику частину всієї щоденної шлункової секреції, що становить близько 1500 мл.
Кишкова фаза. Знаходження їжі у верхньому відділі тонкої кишки, особливо в дванадцятипалій кишці, продовжує викликати шлункову секрецію в невеликій кількості, ймовірно, через малу кількостей гастрину, що виділяється слизової дванадцятипалої кишки.
Гальмування і регуляція шлункової секреції
Хоча кишковий химус злегка стимулює шлункову секрецію під час ранньої кишкової фази, в решту часу він, навпаки, гальмує її. Це відбувається під впливом, щонайменше, двох факторів.
1. Присутність їжі в тонкій кишці викликає зворотний ентерогастрал'ний рефлекс, здійснюваний через власну нервову систему кишечника, а також через зовнішні симпатичні і парасимпатичні нерви, які пригнічують шлункову секрецію. Цей рефлекс може запускатися у відповідь на розтягнення тонкої кишки, присутність кислоти у верхніх відділах кишечника, присутність продуктів розпаду білків або подразнення слизової. Цей рефлекс є частиною складного механізму, що уповільнює спорожнення шлунка, коли кишечник вже наповнений.
2. Знаходження кислоти, жиру, продуктів розпаду білків, гіперосмотичних і гіпоосмотичними рідин або будь-яких дратівливих факторів у верхньому відділі тонкого кишечника викликає вивільнення кількох інтестинального гормонів. Одним з них є секретин, який особливо важливий у регуляції панкреатичної секреції. Однак секретин пригнічує шлункову секрецію. Три інших гормону - шлунковий ингибирующий пептид, вазоактивний кишковий поліпептид і соматостатин - також надають помірний ефект гальмування шлункової секреції.
Мабуть, функціональне призначення гальмування шлункової секреції інтестинального факторами полягає в уповільненні евакуації хімусу з шлунка, коли тонкий кишечник вже повний або сверхактівен. Фактично ентерогастральние інгібуючі рефлекси разом з інгібують гормонами зменшують шлункову перистальтику одночасно зі зменшенням шлункової секреції.
Шлункова секреція в період між прийомами їжі. Шлунок секретирует кілька мілілітрів шлункового соку щогодини протягом усього періоду між прийомами їжі, тобто коли травлення в травному каналі зовсім відсутня або незначна. Секрет, який при цьому зазвичай виділяється, майже не містить кислоти і складається в основному з слизу і незначної кількості пепсину.
На жаль, емоційні стимули часто збільшують в ці періоди шлункову секрецію (з високим вмістом пептидів і кислоти) до 50 мл /год і більше. Це дуже схоже на шлункову секрецію на початку їжі під час мозкової фази. Збільшення секреції у відповідь на емоційні стимули, як вважають, є однією з причин розвитку виразки.
3. Функції паращитовидних залоз.
4. Визначення кількості лейкоцитів
БІЛЕТ 15.
1. Вегетативна нервова система
Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладеньких м'язів (стравоходу, кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.
Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна від центральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.
Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.
Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м’язи, гладенькі м’язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.
Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.
Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме: соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно, а вегетативні волокна виходять лише з певних центрів: мезенцефалічного, бульбарного (парасимпатичні ядра черепних нервів у ромбоподібній ямці), які об’єднані в краніальний відділ; тораколюмбального (бічні роги протягом сегментів від CVIII до LII-III), сакрального (бічні роги протягом сегментів SII-IV).
Тораколюмбальний відділ належить до симпатичного відділу, а краніальний і сакральний – до парасимпатичного.
Соматичні нервові волокна мають добре помітну м’якотну оболонку, а у вегетативних вона відсутня.
Тіла клітин соматичних нейронів знаходяться у передніх рогах спинного мозку, а їхні відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м’язів. Нервові відростки вегетативних нейронів перериваються у вегетативних вузлах. Отже, тут є передвузлові (прегангліонарні) і післявузлові (постгангліонарні) волокна.
Найпростіша рефлекторна дуга соматичної нервової системи складається з двох нейронів, а вегетативної – з трьох (є вставний нейрон); її еферентна ланка складається не з одного, а з двох нейронів.
2. Регуляція кровотворення
Основним органом кровотворення є червоний кістковий мозок. Тут утворюються еритроцити, зернисті лейкоцити (базофіли, еозинофіли, нейтрофіли) та тромбоцити.
Лімфоцити, крім кісткового мозку, утворюються в лімфатичних вузлах, селезінці, лімфоїдній тканині кишок і мигдаликах, моноцити — в мононуклеарній фагоцитарній системі.
У плода кровотворення відбувається також у селезінці та печінці.
Згідно з існуючою теорією, усі формені елементи крові походять з єдиної материнської клітини під назвою стовбурової (гемоцито-бласт). Так, родоначальною клітиною еритропоезу є еритробласт. У протоплазмі еритробластів синтезується гемоглобін, ядро поступово зменшується і вони перетворюються в нормобласти. Пізніше з них утворюються без'ядерні ретикулоцити (замість ядра ніжна сітка), які надходять у кров і перетворюються в нормальні еритроцити.
Для утворення еритроцитів потрібні білки, залізо, вітамін В12, фолієва кислота, вітаміни С і В .
Залізо організм тварин отримує з корму, а також з гемоглобіну зруйнованих еритроцитів, частина якого депонується у вигляді білка феритину (у кістковому мозку, печінці, слизовій кишок) і гемосиде-рину (у печінці, селезінці). Транспортування заліза здійснюється білком трансферином.
Вітамін В12 (ціанкобаламін) усмоктується в кишках лише при поєднанні його з білком — гастромукопротеїном, що виробляється у шлунку. Його призначення — охороняти вітамін від пожирання мікроорганізмами. Вітамін В12 — складова частина нуклеїнових кислот клітин, з яких утворюються еритроцити. Нестача або відсутність згаданого вітаміну призводить до недокрів'я.
Фолієва кислота, як і вітамін В, необхідна для синтезу нуклеїнових кислот і білка глобіну.
Вітамін С посилює дію фолієвої кислоти, стимулює всмоктування заліза з кишок, сприяє утворенню гема.
Вітамін В6 (піридоксин) бере участь у синтезі гема.
Процеси руйнування та утворення еритроцитів збалансовані. Якщо організм втрачає певну кількість крові, то через деякий час відновлюється кількість еритроцитів і концентрація гемоглобіну.
У дослідах на штучно зрощених між собою крисах установлено, що причиною прискореного еритропоезу є білкова речовина еритро-поетин, який утворюється в нирках з глобулінів плазми. Двостороння екстирпація нирок різко зменшує утворення еритроцитів.
Еритропоетин стимулює диференціацію стовбурових клітин кісткового мозку, збільшує синтез гемоглобіну в еритробластах.
Утворення лейкоцитів регулюється лейкопоетинами, а тромбоцитів — тромбоцитопоетинами.
У регуляції кровотворення значне місце займає нервова система. Подразнення блукаючого нерва супроводжується збільшенням еозинофілів, а подразнення симпатичного нерва підвищує кількість нейтрофілів.
Згідно з даними В. М. Черніговського (1953), кістковий мозок та інші органи кровотворення мають рецептори, які сприймають зміни хімічного складу крові. Так, тривале перебування на висоті 3-4 км призволить до кисневого голодування, накопичення продуктів обміну, внаслідок чого число еритроцитів помітно збільшується порівняно з нормою.
На склад крові впливають також залози внутрішньої секреції. Гормон передньої частки гіпофіза — соматотропін збільшує кількість нейтрофілів і зменшує кількість еозинофілів.
Андрогени (чоловічі статеві гормони) стимулюють, а естрогени (жіночі статеві гормони) гальмують еритропоез. Відмічено умовнорефлекторну регуляцію складу крові.
3.Гормони кори наднирникових залоз. Значення мінералокортикоїдів.
Мінералокортикоїди,гормони кори надниркових, відносяться до групи кортикостероїдів, впливають головним чином на обмін іонів Na + і К + в організмі. Надниркові людини секретують за добу 0,15—0,4 міліграм основного М. — Альдостерону . Інші М. — дезоксикортикостерон — проміжний продукт біосинтезу кортикостерона і, можливо, альдестерона. М. регулюють виділення електролітів нирками, сприяючи зворотному всмоктуванню (реабсорбції) Na + нирковими канальцями і зменшуючи реабсорбцію К + . Надлишок М. веде до підвищення вмісту Na + в крові, що викликає затримку води в організмі і розвиток набряків. Недостатність М. приводить до підвищеному виділенню Na+ з сечею, що обумовлює підвищене виділення води і обезводнення тканин. Ср. Глюкокортикоїди .
4. ЖЄЛ.Вимірювання спірометром.НЖЕЛ.
БІЛЕТ 16
1. Функціональна характеристика вестибулярного апарату
2. Фактори, що впливають на газообмін. Різниця тисків кисню і вуглекислого газу.
3. Фільтрація. Фільтраційних тиск, значення.
Початковийетаппроцесуутвореннясечі - гломерулярная (клубочкова) фільтрація - цефільтраціярідининеміститьбілковихсполукзплазмивкапсулинирковогоклубочка. Клубочковафільтраціянироквідбуваєтьсяпідвпливомбіологічних, фізичнихтахімічнихчерезгломерулярнийфільтр, щознаходитьсянашляхупереходурідинизпросвітівдрібнихсудинклубочкавпорожнинуйогокапсули.
4. Методивизначенсновою фільтрації можна назвати фільтраційне тиск, який забезпечує рух води з капілярів в капсулу. Ця сила забезпечується гідростатичним тиском крові в дрібних судинах. Перешкоджають фільтрації тиск первинної сечі і онкотичного тиск складових плазми.
Виходячи з цього, можна розрахувати фільтраційний тиск(ФД) за формулою : ФД = Рг - (Ро + Рм), де Рг - гідростатичний тиск (в середньому 70 мм рт. ст.) , Ро - онкотичного тиск (близько 30) і Рг - тиск первинної сечі (до 20).
Нормальне значення ФД в середньому становить - до 20 мм рт. ст.
Від чого залежить і яким чином регулюється швидкість клубочкової фільтрації
Основна кількісна характеристика процесу клубочкової фільтрації нирок - його швидкість. СКФ (швидкість клубочкової фільтрації) це обсяг первинної сечі який утворюється в нирках в хвилину.нялінійноїшвидкостікрові
БІЛЕТ 17
1.сучасні уявлення про клітинну мембрану. насоси, канали. активний, пасивний транспорт.
2. печінка - поліфункціональний орган(17 ФУНКЦІЙ)
Печінка — найбільший внутрішнійорган, якийвиконуєметаболічнуфункціюібереучастьвобмінібілків, вуглеводів, жирів, гормонів, вітамінів, знешкодженніта детоксикації багатьохендогеннихіекзогеннихречовин.
Найперше досліджували зовнішньо-секреторну функцію печінки та роль жовчі у травленні. Сьогодні печінку розглядають як загальний резервуар обміну речовин, з якого організм в міру потреби отримує необхідні речовини. Глюкоза і інші моносахариди у печінці перетворюються у глікоген. У глікоген перетворюються також молочна кислота та продукти розщеплення білків і меншою мірою — жирів.
Роль печінки в обміні білків полягає у розчепленні і перебудові амінокислот, утворенні сечовини і синтезі білків. Дезамінування амінокислот відбувається тільки в печінці. Після цього утворюються кетокислоти, які зазнають подальших перетворень. Синтез сечовини у клітинах печінки — основний шлях знешкодження аміаку, що утворюється в процесі дезамінування амінокислот. Сечовина синтезується за участю аргінази через орнітиновий цикл з використанням енергії АТФ. Печінка відіграє вирішальну роль у синтезі білків плазми крові.
В обміні жирів печінка бере участь шляхом дії жовчі на них у тонкій кишці. У печінці також проходить і розщеплення жирів з утворенням кетонових тіл (ацетон, масляна і (β-оксимасляна кислоти). У печінці синтезується холестерин, який частково виводиться з жовчю, а основна його частина перетворюється в жовчні кислоти.
Багато вітамінів (A, B1, D, E, K) депонуються у печінці. Вітаміни В1, В2 і В6 активуються в печінці. Жиророзчинні вітаміни всмоктуються в кишечнику тільки за наявності жовчних кислот. Холестерин служить попередником стероїдних гормонів, тому печінка відіграє роль у їхньому обміні. У печінці депонується залізо, мідь, цинк. Печінка бере також участь в обміні марганцю, молібдену, кобальту та інших мікроелементів.
Печінка виконує бар'єрну функцію, що полягає у знешкодженні токсичних сполук, які надходять з їжею або утворюються в кишечнику за рахунок діяльності його мікрофлори. У печінці інактивуються і лікувальні речовини, які доставляються сюди кров'ю. Хімічні речовини знешкоджуються під час їхнього ферментативного окиснення, відновлення, метилування, ацетилування, гідролізу (перша фаза). Під час другої фази утворені продукти кон'югують з глюкуроновою, сірчаною, оцтовою кислотами, гліцином, таурдином. Деякі речовини знешкоджуються в одну фазу, а деякі без змін виводяться з жовчю і сечею. Печінка бере участь в інактивації багатьох гормонів (глюкокортикоїди, альдостерон, андрогени, естрогени, інсулін, глюкагон). Печінка відіграє роль у процесі зсіданні крові. У печінці синтезуються компоненти протромбінового комплексу (плазмові фактори II, II, IX, X), для синтезу яких необхідний вітамін К. У печінці синтезується фібриноген та V, XI, XII, XIII плазмові фактори. Синтезуються в печінці і фактори, які протидіють зсіданню крові (гепарин, антитромбін, антиплазмін). В ембріонів печінка служить кровотворним органом. Вона виконує функцію депонування крові та руйнування еритроцитів.
Печінка відіграє роль у зміні кровообігу всього організму. При підвищенні артеріального тиску кровообіг у печінці зростає, а при його зниженні — зменшується.
Печінка виконує екскреторну функцію, що тісно пов'язана з утворенням жовчі. За добу в середньому синтезується 1-1,5 л жовчі. Речовини, які виробляє печінка (білірубін, порфіринові сполуки, тироксин, холестерин) є складовою частиною жовчі.
3. загальний енергетичний обмін. фактори зо його обумовлюють
4. визначити гемоглобін за Салі+
БІЛЕТ 18
1.Біографія Сеченова і Павлова,внесок їх у медицину
2. Рефлекторна саморегуляція дихання(герінг)
3. Особливості харчування, залежно від віку,статі,фіз.навантаж. закон
4. Систолічний обєм серця. Визначення хвилинного обєму за методом Фіка.
БІЛЕТ 19
1.сучасні уявлення про локалізацію функцій у корі великих півкуль
2 функції нирок
3 терморегуляція
4визначення точки найближчого бачення
БІЛЕТ 20
Фізіологія мозочка
Мозочок (малиймозок) - одназінтегративнихструктурголовногомозку, щобереучастьукоординаціїтарегуляціїдовільнихімимовільнихрухів, вегетативнихіповедінковихфункцій.
Реалізаціяцихфункційполегшуєтьсянаступнимиособливостямимозочка:
• Корамозочкапобудованаоднотипно, маєсталізв'язки, щостворюєумовидляшвидкоїобробкиінформації;
• Основнийнейроннийелементкори - клітинаПуркіньє, маєвеликукількістьвходівіформуєєдинийаксоннийвихідзмозочка, коллатераліякогозакінчуютьсянаядернихструктурахмозочка;
• НаклітиниПуркіньєпроектуютьсяпрактичновсівидисенсорнихподразнень: пропріоцептивні, шкірні, зорові, слухові, вестибулярнітаін.;
• Виходизмозочказабезпечуютьйогозв'язкизкороюмозку зістовбуроміспинниммозком.
Мозочоканатомічноіфункціональноділитьсянаархі- , палео- інеоцеребеллюм.
Архіцеребеллюм(древніймозочок) - доньоговідноситьсяфлоккуломедулярнаячастка, маєнайбільшвираженізв'язкизвестибулярноїсистемою, щопояснюєзначеннямозочкаврегуляціїрівноваги .
Палеоцеребеллюм(стариймозочок) - складаєтьсязділянокхробакамозочка, піраміди, язика, парафлоккулярноговідділуіотримуєінформаціюпереважновідпропріорецептивнихсистемм'язів, сухожиль , окістя , оболоноксуглобів.
Неоцеребеллюм (новиймозочок) - включаєвсебекорупівкульмозочкаіділянкихробака, вінотримуєінформаціювідкори, переважнополобно - мосто - мозочковомушляху, відзоровихіслуховихрецепторнихсистем. Це свідчить про його участь в аналізі зорових і слухових сигналів і в організації відповідних реакцій.
Функції кори мозочка
Кора мозочка має специфічну будову.
Верхній шар кори мозочка - молекулярний шар , складається з паралельних волокон, розгалужень дендритів і аксонів другого і третього шарів. У нижній частині молекулярного шару розташовані корзинчаті і зірчасті клітини, які забезпечують взаємодію клітин Пуркіньє.
Середній (гангліонарний) шар кори складається з клітин Пуркіньє, що лежать в один ряд і мають найпотужнішу в центральній нервовій системі дендритну систему. На дендритному полі однієї клітини Пуркіньє може бути до 60 тисяч синапсів. Отже, ці клітини функціонально виконують завдання збору, обробки і передачі інформації. Аксони клітин Пуркіньє утворюють єдиний шлях, за допомогою якого кора мозочка передає інформацію в ядра (фастігальне, проміжне, зубчасте) та інші структури великого мозку.
Гранулярний шар. Під другим шаром кори, під клітинами Пуркіньє, лежить гранулярний шар, що складається з клітин-зерен, число яких досягає 10 млрд. Аксони цих клітин піднімаються вгору, Т- образно розгалужуються на поверхні кори, утворюючи доріжки контактів з клітинами Пуркіньє. У цьому же шарі лежать клітини Гольджі.
З мозочка інформація виходить через верхні і нижні ніжки.
• Через верхні ніжки сигнали йдуть до таламусу, в варолієвий міст, червоне ядро, ядра стовбура мозку, в ретикулярну формацію середнього мозку.
• Через нижні ніжки мозочка сигнали йдуть у довгастий мозок до його вестибулярним ядер, оливи, ретикулярну формацію.
• Середні ніжки мозочка пов'язують неоцеребеллюм з лобовим мозком.
Імпульсна активність нейронів реєструється в шарі клітин Пуркіньє і в гранулярному шарі. Причому, частота генерації імпульсів цих клітин коливається від 20 до 200 в секунду. Клітини ядер мозочка генерують імпульси значно рідше - 1-3 імпульси в секунду.
2ОРЕ,розчини гіпо ізо гіпер,макс і мін резистентність
3 нейрогуморальна рег дихання,роль со², механізм першого вдиху
4 температура ядра і оболонок
БІЛЕТ 21
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 140; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!