Інструментальні методи дослідження при гострих хірургічних захворюваннях ОЧП (лапароскопія, ФГДС, абдоміноцентез)
Методика проведення лапароскопії
Лапароскопічні операції проводять за допомогою маленьких розрізів, через які хірург вводить в черевну порожнину хірургічні інструменти. За допомогою розрізу в області пупка спочатку вводять газ в живіт для створення простору між органами, щоб хірургу було місце для проведення маніпуляцій. Внаслідок цього живіт роздувається, що покращує доступ хірурга до оперованого органу. Після того як газ буде введений в черевну порожнину через той же розріз вводять камеру, яка буде виводити зображення на екран монітора, при цьому зображення збільшується в кілька разів, тим самим покращуючи якість проведення дрібних маніпуляцій на ураженому органі. Потім хірург робить два надрізи, по одному праворуч і ліворуч внизу живота, і при необхідності один нижче пупка. Саме через ці надрізи в живіт будуть вводитися інструменти для проведення операції. Якщо в процесі процедури необхідно буде видалити будь-які органи правий або лівий розріз збільшують до 2-3 см. Після завершення операції на все розрізи накладають звичайні хірургічні шви і в нижній розріз встановлюють дренаж, через який буде виводитися рідина і кров з черевної порожнини. Дренаж видаляють через добу після операції.
Також при проведенні такого роду операцій слід знати про метод анестезії, який використовується для знеболювання процедури. Спочатку анестезіолог вводить початковий наркоз, щоб ввести людину в сон. Обов'язковою умовою є інтубація трахеї з введенням ендотрахеального наркозу. Для цього в трахею вводять металеву трубку і через неї допомагають людині дихати, необхідність у цьому виникає через те що газ, який вводиться в черевну порожнину піднімає діафрагму, що заважає легеням нормально дихати. Саме тому дуже часто пацієнти відчувають відчуття печіння в горлі та кашель після лапароскопічних операцій. Ці неприємні відчуття зникають через кілька днів після проведеної операції.
|
|
|
ФГДСдослідження стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки за допомогою ендоскопа. -
- проводити біопсію (забір тканин обстежуваного органу для подальшого їх вивчення під мікроскопом);
-здійснювати лікування з наданням локального і дуже точного впливу на частину хворого органу (наприклад, на виразку, ерозію);
-проводити операції з видалення поліпів, маленьких пухлин;
-проводити електрокоагуляцію (припікання за допомогою локально подається електричного струму); зупиняти кровотечі
-виявляти захворювання на початковій стадії розвитку
Основні показання - діагностика захворювань стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки; -скарги на печію, болі за грудиною і порушення прохідності стравоходу;
|
|
|
-тривалий застій їжі в шлунку (підозра на звуження вихідного відділу шлунка);
-підозра на злоякісний процес в стравоході і / або шлунку і інші об'ємні утворення, різка втрата ваги, анемія;
- підозра на кровотечу з розширених вен стравоходу, виявлення джерела кровотечі в шлунку і дванадцятипалої кишці, виразкових перфорацій і пенетрація і т.д .;
-діагностика травматичних пошкоджень (механічних, хімічних та інших) і виявлення сторонніх предметів в стравоході, шлунку і дванадцятипалої кишці з їх отриманням.
проведення ФГДС Дослідження проводиться тільки натщесерце, тому останній прийом їжі виробляється напередодні (не пізніше 19-20 годин), пити рідину і приймати ліки в день дослідження не можна. Під час проведення езофагогастродуоденоскопія пацієнт зазвичай лежить на кушетці на лівому боці. Загубник розташований у нього між зубів (для виключення пошкодження зубів і апарату). Пацієнт при цьому повинен дихати через. Лікар повільно, в міру огляду органів, просуває ендоскоп, в деяких випадках вводячи через нього невеликі порції повітря, щоб злегка розсунути стінки органу. Після закінчення дослідження це повітря вільно вийде з шлунка у вигляді відрижки. Пацієнт не повинен чинити опір просуванню ендоскопа і рухатися, тому йому рекомендують сконцентруватися на глибокому і повільному диханні. Як правило, вся процедура займає не більше 5-10 хвилин.. Основні протипоказання для проведення ФГДС інфекційні захворювання; порушення серцевого ритму; часто виникають напади бронхіальної астми і стенокардії; недостатність кровообігу другого-третього ступеня; недавно перенесені інфаркт міокарда та інсульт; психічні захворювання в стадії загострення.
|
|
|
Абдоміноцентез1. Премедикація (2% розчин промедолу внутрішньом'язово). 2. Обробка передньої черевної стінки від пупка до лона розчином антисептика. 3. На 2 см нижче пупка по Середньої лінії інфільтраційна анестезія 0,25% розчином новокаїну. 4. Прокол черевної стінки на 2 см нижче пупка і зліва троакаром з мандреном. 5. Витяг мандрена. 6. Виведення асцитичної рідини. 7. Спостереження за Р і АТ. 8. Витяг троакара. 9. Накладення гнітючої асептичної пов'язки на місце проколу черевної стінки
2. Гостра кишкова непрохідність. Класифікація, Етіопатогенез. Методика виявлення вільної рідини в черевній порожнині
За походженням:
· вроджена
· набута
За клінічним перебігом:
|
|
|
· гостра
· хронічна
За механізмом розвитку:
1. Механічна:
· обтураційна (закупорка кишки зсередини чи стискання ззовні пухлинами,кістами, глистами, копролітами, жовчними каменями, чужоріднимитілами, рубцеві стенози кишки)
· странгуляційна (завороти, вузлоутворення)
· змішана (спайкова, защемлені грижі, інвагінації)
2. Динамічна:
· спастична
· паралітична
За локалізацією механічної перешкоди:
· тонковишкова (висока, низька)
· товстокишкова
За ступенем порушення пассажу кишкового вмісту:
· повна
· часткова
Крім того, в ході розвитку патологічного процесу виділяють:
І стадію – гострого порушення кишкового пасажу
ІІ стадію – гострих розладів гемоциркуляції в стінці кишки і її брижі
ІІІ стадію – перитоніту (термінальна).
Етіологія.В етіології гострої кишкової непрохідності вирізняютьфактори, що сприяють розвитку та безпосередньо призводять до непрохідності.Анатомо-морфологічні зміни в черевній порожнині, що сприяютьрозвитку кишкової непрохідності:
1. Причини обтураційної непрохідності.
- Вроджені - аномалії кишок (атрезії, подвоєння, фіксованийдивертикул Меккеля та ін.).
- Набуті - злоякісні і доброякісні пухлини кишок, чужорідні тіла,запальні інфільтрати, абсцеси, спайки.
2. Причини странгуляційної непрохідності.
- Вроджені - аномалії розвитку очеревини, брижі, кишок (глибокікишені в парієтальній очеревині в ділянці звязки Трейца, надміхуревої ямки,доліхосигма та ін.).
- Набуті - грижові отвори, травматичні дефекти і рубцеві зміни в брижі,спайки, особливо які утворюють тяжі.
3. Причини інвагінації.
- Вроджені порушення інервації і моторики кишок.
- Набуті – інтоксикація, гострі і хронічні захворювання кишок(ентеритита ін.), частіше у дітей.
4. Причини спайкової непрохідності:
- Вроджені – тяжі Ледда, мембрани Джексона.
- Набуті – запальні, посттравматичні і післяопераційні спайки.
5. Причинні фактории динамічної непрохідності:
- Спастичної – отруєння свинцем, глистна інвазія, істерія.
- Паралітичної – аліментарні порушення, істерія, запальні процеси вчеревній порожнині (абсцеси, перитоніти), післяопераційні парези та ін.
До причин, що безпосередньо призводять до непрохідності, належать –надмірна рухова активність кишки, спастичні її стани, прийом їжі, особливобагатої на клітковину, що важко перетравлюється, різке підвищеннявнутрішньочеревного тиску тощо.
Патогенез.
Вже в перші години розвитку механічної гострої кишкової непрохідностівідмічається посилення перистальтики, як би для подолання утвореноїперешкоди. Надалі настає фаза значного пригнічення моторної функції,перистальтичні скорочення появляються рідше і стають слабшими, а в пізнійстадії непрохідності наступає повний параліч кишок. Проксимальніше рівнянепрохідності суттєво підвищується тиск в просвіті травного каналу, стінкикишок потовщуються за рахунок набряку і венозного застою, значнознижується всмоктування. В міру формування і прогресування непрохідностіпідвищення внутрішньокишкового тиску приводить до перерозтягнення ізначного зтончення стінки кишок, виникають незворотні деструктивні зміни.
Нижче перепони петлі кишок завжди спавші, всмоктування в них непорушується. Ступінь порушення всмоктування в тонкій кишці знаходиться впрямій залежності від рівня обтурації. При високій непрохідності розвиваєтьсяшвидко і в значній мірі, тоді як при низькій – тривалий час не порушується.
Описані зміни приводять до кількісних і якісних порушень у тканинахвласне травного каналу. Так, у стінці кишок внаслідок порушень реологічнихвластивостей крові різко сповільнюється кровоток, виникають прижиттєвавнутрішньо судинна коагуляція, мікротромбози, крововиливи і фокальнівогнища некрозів. У міозитах спостерігається зерниста дистрофія, вогнищева
гомогенізація і центральний міоліз, значно зтончується м’язова оболонка,розвивається десквамативно-виразковий ентерит. Це свідчитьпро суттєві порушення в тканинах кишок енергетичного і пластичного обміну.Кишкова стінка втрачає функцію біологічного бар’єру і значна частинатоксичних продуктів поступає в загальний кровообіг, що сприяє наростаннюінтоксикації.
Визначення вільної рідини (крові) в черевній порожнині за допомогою ультразвуку. В основі цього дослідження лежить встановлення зони поділу париетального і вісцерального листків очеревини в бокових відділах живота. Відомо, що черевна порожнина розділена на ряд відносно ізольованих один від одного відділів, що викликає розповсюдження або локалізацію вільної рідини в ній.
У верхньому відділі черевної порожнини вільна рідина може скупчуватися в правому або лівому поддіафрагмальном просторі, під печінкою, в сальникове сумці, в середньому відділі - у правому та лівому латеральних каналах, які розташовані між бічними стінками живота і відповідно висхідним і спадним відділами ободової кишки.
У нижньому відділі черевної порожнини вільна рідина накопичується в малому тазу. При зміні положення тіла (з вертикального в горизонтальне) кількість вільної рідини або крові, що знаходиться в латеральних каналах, може збільшуватися за рахунок притоку з малого таза. У нормі товста кишка прилягає до черевної стінки.
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 1150; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!