СТАНОВЛЕННЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА МІСЦЕ В НЬОМУ УКРАЇНИ

Завершення епохи «проспериті» 20-х pp. стало знаковою подією в розвитку індустріальної цивілізації. Все чіткішими ста­вали ознаки формування передумов переходу людства на новий рівень цивілізаційного розвитку.

У 30-х pp. XX ст. з'являється перша робота, що знаменує наближення епохи постіндустріального суспільства. Явища по-стіндустріальної природи (а сам термін постіндустріалізму заба­риться зі своєю появою на 20 років) ще не отримали достатнього розповсюдження, щоби можна було їх явно локалізувати, рево­люційні зміні в технологічній організації та трансформація знань в безпосередній виробничий фактор були ще попереду. Тож «Благе суспільство» У. Ліппмана являло собою досить утопічне нове суспільство загального процвітання та добробуту, визначаючи специфіку якого автор використовує дещо розпливчасті критерії, якісна відмінність його від «не благого» залишається не дуже зрозумілою. Але ця праця, виступаючи в якості передвісника нової епохи, нової онтології чи навіть постонтології суспільства, спри­яла вибуховому формуванню в 60—70-ті pp. теоретичних кон­цепцій, що мали пояснити поширення явищ та процесів, відка-раскатися від існування яких було вже неможливо, а класична економічна теорія демонструвала неспроможність розкрити їх сутність, запропонувати рецепти вирішення нових проблем ста­рим набором інструментів.

Втім ці теорії, поєднуючись стійкою відразою на застосу­вання класичних важелів в розв'язанні нових проблем модерні­зованого суспільства, характеризуються значним різноманіттям за усіма аспектами за межами сфери дії цього алергенту. Все ж можна визначити декілька основних напрямків, за якими відбу­валися дослідження становлення нового постіндустріального сус­пільства, вибір та проектування певних знакових характеристик сучасного, основних тенденцій розвитку на майбутнє. Одним з таких виступає напрямок оновлення, в межах якого були запро­поновані теорії «завершеного» суспільства Д. Макклелланда (1961), «нового» П. Дракера (1962), «зрілого» Д. Габора (1972), «нового індустріального» Дж. Гелбрейта (1976) та «постсучасно-го» суспільства Ж.Ф. Ліотара (1979). Інша група вчених сконцен­трувала увагу на дослідженні ролі людини в новому транзитив­ному суспільстві, спробувала розглянути механізми адаптації еко­номічного суб'єкта з фіксованими набором стереотипів поведін-

_____________________________________________________ Розділ 8

ки до відмінних, перманентно нестійких умов епохи модерну. Найбільш видатними розробками в межах цього напрямку вис­тупають концепції «активного суспільства» А. Етционі (1975), «кооперативного суспільства» Д. Кліффорда (1977) та «організа­ційного суспільства» Р. Престуса (1978).

Перехід до нових стандартів господарської діяльності за дум­кою багатьох дослідників, буде відбуватися поступово, іманентні властивості нового світу будуть спочатку притаманні лише окре­мим явищам та процесам, виступати в нерозвинутій, ембріо­нальній формі, але з часом будуть розповсюджуватися, утворю­вати кластери нового і дифундувати в соціально-економічний організм старого, забезпечуючи таким чином появу й розгортан­ня якісно відмінної структури. Але еволюційний характер пе­ремін не заперечує існування переломного пункту, кардиналь­ного *зсуву в суспільному житті, відбуття якого в певній сфері детермінує перетворення всієї системи на нову якість. Така сус­пільно-економічна трансформація має стрибкоподібний харак­тер і вихідними її пунктами можуть виступати різні події: чи «тер-ціарна революція» за Ж. Фурастье, яка знаменувала затверджен­ня домінуючого положення економіки сервісу, чи «друга амери­канська революція» за Дж. Рокфеллером, що знайшла прояв у стрімкому зростанню обсягів випуску індустріальної продукції.

Результатом розповсюдження новацій, отримання ними все-охоплюючого значення є поява нового типу економічного сере­довища, виникнення специфічної цивілізації, яка розглядається різними представниками наукового співтовариства у вигляді «ра­ціонального суспільства» Ю. Хабермаса, «цивілізації дозвілля» Ж. Дюмазедье, «цивілізації могутності» Б. де Жувенеля, «просто­го світу» К. Хаммера, «істинного світу» Ю. Галтунга, «поворот­ної цивілізації» Ж.-П. Квінтина чи «нового світу» Б. Сена.

На жаль, більшість з таких підходів мали монокрітеріальний характер і забезпечували в кращому випадку однобічну характе­ристику нового суспільства, вони були не в змозі пояснити при­роду всього різноманіття проявів транзитивного економічного життя. Разом з тим вони заклали засади подальшого розвитку теоретичних концепцій, що мали дозволити зрозуміти специфі­ку сучасності, визначити головні детермінанти поведінки «нео-раціональної» людини в новому середовищі. Але рух цього ново­го суспільства ще не тільки не завершений, а навіть ще не отри­мав однозначно чіткого прояву. Іманентні йому властивості ха­рактеризуються настільки значними девіаціями в просторово-часовому аспекті (аж до взаємовиключення), а дійти науковому

Цивілізаційні виміри економісного розвитку______________________

співтовариству одностайності в категоріальній визначеності цієї сукупності явищ нетрадиційного до того важко, що не існує навіть єдності щодо його назви. Так, С. Аастром розглядає постпротес-тантське суспільство, Р. Баркет — постнафтове, 3. Бжезинський — технотронне, К. Боулдінг — постцивілізаційне, Р. Дарендорф — посткапіталістичне, Г. Кан — постісторичне, К. Керр - багато­вимірне, Г. Ліхтайм — постбуржуазне, Р. Сейденберг — постісто­ричне, А. Турен — програмоване. Такі відмінності ще раз свідчать як про болючість пошуків головної ознаки нового суспільства, так і виступають наочною демонстрацією його справжньої бага­топлановості, глобальності, синхронного протікання декількох взаємопов'язаних процесів.

Не зважаючи на таке буяння постіндустріальної думки, чис­ленність оригінальних підходів, десятиліття активної наукової праці цілої когорти вчених в цієї царині дозволяють виділити серед ба­гатьох теорій найбільш вагомі, праці, які справили значний вплив на сучасне розуміння нового суспільства, а отже виявились прак­тично плідними. Такими працями, в першу чергу, виступають роз­робки У. Ростоу, Дж. Гелбрейта, Д. Белла і Е. Тоффлера.

За У. Ростоу економічна система проходить декілька етапів розвитку: традиційне суспільство, перехідне суспільство, стадія підйому, стадія швидкого визрівання та століття високого масо­вого споживання. Виділяючи відмінні ознаки цих стадій, крите-ріально відособлюючи їх, автор акцентує увагу на ступені роз­витку виробничих сил суспільства. Втім, вчений не вважає за необхідне безпосередньо визначати набір критеріїв, наведення ознак має дещо довільний характер, а поділ страждає певним суб'єктивізмом. Автор не робить спроб визначити глибинні при­чини відбуття змін в економічній системі, не виступає в якості допитливого шукача прихованої сутності явищ й обмежується лише пасивною реєстрацією фактів. Як атрибут зримих зовнішніх проявів поступу він розглядає переміни в галузевій структурі випуску, що призводить до перетворень і в сфері споживання, і в якостях робочої сили, що пропонується. При цьому, зазначаю­чи, що кожна нова стадія розвитку відповідає прогресивним змінам в структурі виробництва і проявляється в кількісному аспекті зростанням обсягу випуску, науковець вбачає важливу роль в їх забезпеченні психологічних факторів. Дослідник реан­імує категорії «схильності», констатуючи, що темпи економічно­го зростання детермінуються темпами зростання факторів праці та капіталу, які, в свою чергу, залежать від змін у «схильності до матеріального прогресу», «схильності до дітонародження» тощо.

_____________________________________________________ Розділ 8

За авторським трактуванням мотиви виробничої діяльності й робітників, й підприємців слід розглядати як тотожні, а зміст їх залишається фіксованим, не зважаючи на еволюцію економічної системи. Значним ґанджем концепції У. Ростоу є слабке враху­вання гностичного компонента в забезпеченні позитивного руху світової економіки. Втім констатація формування суспільства споживання як головної ознаки сучасності, визначення загаль­ного, за всіма децілами, зростання реального добробуту населен­ня розвинутих країн як невід'ємної риси цього суспільства не тільки були враховані наступниками, але і стали фундаменталь­ними принципами в становленні сучасної теорії постіндустріа-лізму. У. Ростоу одним з найперших зрозумів кардинальну відмінність трансформацій в сучасній економіці від перетворень в минулому і прозорливо відмовився від галузевого принципу, який він старанно обстоював при класифікації перших п'яти стадій економічного зростання, на користь іншого, внутрішньо­галузевого при характеризуванні нової шостої стадії — стадії «по­шуку шляхів якісного поліпшення життєвих умов людини».

Радикальну модернізацію ринкової системи спробував опи­сати Дж. Гелбрейт за допомогою своєї концепції «нового індуст­ріального суспільства». Але це суспільство в викладі автора пред­ставляє собою просте віддзеркалення процесів формування дер­жавно-монополістичного капіталізму. В якості головних рис нової системи дослідник визначає: домінування крупних корпорацій, посилення втручання держави в економічне життя та плановий характер. Концентрація уваги на фіксації дійсності завадила вче­ному розкрити перспективи розвитку цього суспільства, побачи­ти постіндустріальний вектор його руху. Не досить виваженими виявились заяви автора щодо поділу корпорацій на підприєм­ницькі та зрілі, а апелювання до наявності ринково ірраціональ­них цілей у останніх при визначенні критерію їх розрізнення викликають скептицизм, оскільки вчений вважає, що такі фірми виступають в іпостасі соціальних агентів, послаблюючих напру­женість в суспільстві, і не мають на меті максимізацію прибутків. Насправді декларовані соціальні орієнтири діяльності корпорацій були лише замаскованою формою гонитви за прибутком, і такі ознаки нового суспільства репрезентують лише косметичну мо­дернізацію, а не радикальну трансформацію його формату. З іншо­го боку Дж. Гелбрейт головним чинником розвитку нового сус­пільства вважає фактор «техніки», трактуючи його в дуже широ­кому розумінні. Техніка, за думкою дослідника, включає в свій склад науку, машини, кваліфіковану працю інженерно-техніч-

Цивілізаційні виміри економісного розвитку_______________________

ного персоналу, машинне устаткування і суспільний поділ праці. Саме прогресивні зміни в цих компонентах обумовлюють розви­ток нового індустріального суспільства, впливають на еволюцію соціально-економічних відносин, детермінують поступове поси­лення ролі технократії. Відправним пунктом зростання могут­ності «техніки» виступає наука, яка забезпечує і появу нових знань, і їх розповсюдження, використання в інженерних аплікаціях.

Важливим внеском іншого американського вченого Д. Бел-ла в становлення постіндустріальної теорії є розробка спеціаль­ної методологічної бази дослідження розвитку суспільно-істо­ричного процесу, впровадження нового «осьового» принципу. Виділяючи три етапи в розвитку суспільства — доіндустріалізм, індустріалізм, та постіндустріалізм, дослідник зазначає, що вони «являють собою концептуальні ряди вздовж вісі, за яку прийняті виробництво та види знань, що використовуються». Декларуючи неухильне дотримання принципу верховенства критерію знань, автор пропонує концептуальну схему, що фактично передбачає ототожнення постіндустріальної економіки з економікою послуг.

Е. Тоффлером створюється оригінальна концепція «трьох хвиль». Перша хвиля відповідає традиційному аграрному сус­пільству, друга — передбачає домінування індустріального ви­робництва, а третя — суперіндустріального. Остання передбачає домінування виробництва послуг та стрімкий розквіт фірм, що займаються виготовленням «емоційного життя» на кшталт му­зичних творів, кінофільмів тощо. Дослідження дозволило автору виявити, що галузевий підхід в розпізнанні «хвиль» є явно обме­женим, а «шок майбутнього» є набагато більш потужним, він комплексно охоплює усі сфери діяльності людини і призводить до змін в шкалі ціннісної орієнтації економічних суб'єктів. Ста­новлення суспільства «третьої хвилі» супроводжується формуван­ням нової психосфери, зростанням громадськості, виникненням виробника для себе, створенням «конфігуративного Я», демаса-фікацією виробництва та родинною нуклеаризацією. Е. Тоффлер стверджує, що нова структура буде більш диференційованою, внутрішньо взаємозалежною, складнішою за попередню, а про­цес її утворення буде супроводжуватися значними хаотичними перетвореннями, спланувати чи спрогнозувати протікання яких неможливо, еволюційні зміни будуть мати емерджентний харак­тер. Нове економічне життя вимагає й застосування нового інстру­ментарію пізнання, і вчений одним з найперших починає актив­но застосовувати апарат дослідження дисипативних структур до економічної системи. Важливим внеском в теорію постіндустрі-

_____________________________________________________ Розділ 8

алізму є визначення Е. Тоффлером шляхів забезпечення госпо­дарського піднесення в країнах, що не належать до розвинутого центру, розкриття фатальності орієнтації на підвищення інтен­сифікації праці та зростання обсягів випуску в традиційних галу­зях в умовах «третьої хвилі». Разом з тим, відмовившись від ви­користання чисто галузевого підходу в критеріальному визначенні меж нової економічної реальності, він не пропонує іншого інстру­ментарію розмежування явищ третьої хвилі від другої. Не надто сприяє науковому розумінню сутності нових явищ і дещо гіпер-трофовані сподівання дослідника на постіндустріалізм як на па­нацею від усіх негараздів минулого. Застереження викликає відсутність методики врахування зростання добробуту населен­ня, обсягів випуску в умовах нових економічних координат тре­тьої хвилі.

У традиційному аграрному суспільстві основна задача поля­гала в забезпеченні населення елементарними засобами існуван­ня. Отже зусилля були зосереджені в сільському господарстві.

В індустріальному суспільстві ця проблема відійшла на дру­гий план. В провідних країнах 5—6% населення, зайнятих в агар­ному секторі, забезпечували продовольством усе суспільство. Домінуючу роль починає відігравати промисловість, яка саме виступає головним споживачем трудових ресурсів. Відбувається перехід до найвищого етапу розвитку цього суспільства за У. Ро-стоу — століття високого масового споживання. Першочерговим завданням стає нагромадження матеріального багатства, гонитва за доходами.

Наступний етап пов'язаний з переходом від індустріального до постіндустріального суспільства. Для здійснення технологіч­них інновацій вирішального значення набуває гностичний ком­понент. Обсяги знання стають настільки великими, що забезпе­чують якісний стрибок в цивілізаційному розвитку. Розвинуті комунікаційні засоби забезпечують вільне розповсюдження інфор­мації, що дає можливість говорити про якісно новий тип сус­пільства.

Становлення постіндустріального суспільства являє собою найглибшу соціальну, економічну, технологічну і духовну рево­люцію, її найважливішою складовою є становлення нового со­ціального типу людини і характеру суспільних відносин. Якщо в середині XX ст. життєвий шлях людини майже повністю визна­чався її класовою чи стратною приналежністю, то наприкінці XX — початку XXI ст. найважливішу роль відграють її здібності, талановитість, освіченість та кваліфікація. Сучасна людина вже

Цивілізаційні виміри економісного розвитку______________________

не побоюється вмерти голодною смертю, задоволення базових потреб вже не знаходиться під загрозою. Отже особистість влас­норуч вибирає, чи торувати важкий шлях до матеріального доб­робуту, що проявляється в задоволенні в багатьом штучних по­треб, чи забезпечити розкриття своїх творчих здібностей посе­редництвом самовиразу. Поступово відмирають економічні зв'яз­ки між людьми, побудовані на людожерській психології класич­ного капіталізму. Саме з цим пов'язаний розповсюджений нині в розвинутих країнах «ринковий ренесанс». Характерною рисою постіндустріального суспільства виступає двохсекторна економі­ка, яка складається із сектора виробництва матеріальних благ і послуг, де домінують класичні ринкові відносини, і сектора, де нагромаджується людський капітал, створюються сутнісні сили людини. В цьому секторі панування ринкових відносин дуже сум­нівне. Поступово другий сектор набуває домінантних рис, саме його розвиток визначає конкурентоспроможність країни, забез­печує технологічний прогрес, становлення новітніх галузей, ви­переджаючий розвиток. Прерогативи держави в цьому секторі поступово послаблюються, на арену виходить саме громадянське суспільство, і виробництво людських сутнісних сил, їх структура забезпечується останнім.

Людський капітал особистості постіндустріального суспіль­ства формується внаслідок величезних витрат праці з виховання дітей у родині, витрат держави, приватних фондів і батьків, з одного боку, та зусиль дітлахів, школярів, студентів на опану­вання технологічними знаннями та цінностями власної цивілі­зації та ін. Це забезпечує зростання вартості життя постіндустр-іальної людини, яке можна оцінити за опосередкованими підра­хунками більш як в 1 млн дол. США. Це забезпечило більш як триразове перевищення величини «людського капіталу» США суми всіх активів американських корпорацій.

Сучасні теоретики постіндустріального буття, так і не дійшов­ши до загального знаменника у визначенні його сутності, звер­тають увагу на різні специфічні особливості нового, пропонують декілька можливих шляхів подальшого розвитку цього суспіль­ства. Так Е. фон Вайцзеккер, Е.Б. Ловінс та Л.Х. Ловінс в своїй концепції «фактор «чотири» акцентують увагу на можливостях зростання продуктивності праці, скороченні ресурсомісткості товарів та послуг в сучасних умовах. Втім такий підхід є більш актуальним для технологічного суспільства «другої хвилі», аніж до модернізованого гомотехнологічного. Критичне сприйняття оцінюючого потенціалу показників ВВП/ВНП в умовах нового

____________________________________________________ Розділ 8

суспільства обумовлює пропозицію використовувати альтерна­тивний показник індексу стійкого економічного добробуту (Index of Sustainable Economic Welfare — ISEW). Проте властивості цьо­го показника щодо відображення параметрів неоекономічної ди­наміки виглядають вкрай слабкими, а вимоги авторів викорис­товувати його не як сателітний показник, а як головний на да­ний момент є дещо поспішними.

М. Кастельс розглядає сучасне суспільство як суспільство сітьових структур, які виникають і активно поширюються в умо­вах становлення «інформаційної ери». Не зважаючи на низку цікавих висновків щодо специфіки розвитку економічних відно­син в нових умовах, трансформацій в функціях капіталіста і ро­бітника, визначення головних атрибутів домінуючих соціально-економічних процесів, автор залишається в полоні власної ідеї-фікс, щодо всеохоплюючої ролі інформаційного чинника, пояс­нюючи всі перетворення в суспільній матерії саме його впливом.

Р. Інглегарт доходить висновку про розповсюдження постма-теріалістичних цінностей в країнах Західної Європи та Північної Америки, і саме вони, за його думкою, окреслюють сферу докла­дання зусиль сучасного економічного суб'єкта, визначають моти­ви його господарської діяльності. В становленні нової спільності головний акцент автор робить на факторі культури, а еволюційні зміни її локальних штамів обумовлюють потужність постмодерні-стських перетворень в економічному житті, детермінують перева­жання прогресивних чи стагнаційних тенденцій в царині науко­вих знань та прикладній технологічній сфері. Він спирається на домінанту генераційного механізму в формуванні нового суспіль­ства. Тільки представники нових молодих поколінь можуть нести нову культуру, нову якість життя, забезпечувати оновлення сусп­ільства, його нову структуру, ціннісну орієнтації. Отже саме де­мографічний склад нації визначає час креативних перетворень.

Т. Сакайя пропонує відмовитися від класичних підходів щодо визначення вартості продукції: орієнтація і на витрати, і на ко­рисність в постіндустріальному суспільстві є анахронізмом. Ста­новлення сучасної цивілізації є становленням суспільства, яке базується на цінностях, що створюються знаннями. Це, вважає науковець, призводить, з одного боку, до значної диверсифікації цін на аналогічну за споживчими якостями продукцію, адже по­купець згоден сплачувати у рази більше за товар, що втілює більшу «колективну мудрість» виробника, а, з іншого, до швидкоплин­ності попиту на таку продукцію, надзвичайної нестабільності в цінах. Іншим напрямком розвитку майбутньої економічної сис-

Цивілізаційні виміри економісного розвитку________________________

теми, за автором, є дестандартізація товарів, викликана феноме­нальною суб'єктивізованістю суспільства, намаганням виробників в максимальному ступені задовольнити потреби споживачів. В своїх висновках дослідник неявно спирається на концепцію «ефекту снобізму» Т. Веблена. Це змусило його відмовитися від пропозиції якісно нового підходу до розкриття механізму фор­мування вартості в умовах становлення цивілізації знань, визна­ючи, що «розробка універсальної концепції ... придатної щодо створеної знаннями вартості неможлива». Зазначення вченого, що виразною рисою сьогодення виступає демасафікація вироб­ництва не отримало логічного продовження у висновках щодо динаміки вартості продукції.

П. Пільцер, на відміну від більшості інших дослідників епо­хи постмодернізму, сконцентровує увагу саме на економічних аспектах нового буття. Він заявляє, що саме гностично-техноло­гічний чинник слід визнати головним фактором, який і забезпе­чив зростання економік розвинутих країн в період після війни Йом-Кіпур. Автор спробував дати комплексний аналіз механіз­му постіндустріального зростання, але, на жаль, головні зусилля сконцентрував на викритті причин зменшення ресурсної залеж­ності сучасного виробництва, виділяючи «технології запасів» та «технології використання». Дослідник вивчає нову економічну дійсність залишаючись на платформі старої методології, не виз­начає якісної відміни між індустріальним та постіндустріальним суспільствами. Одним із перших звернувши увагу на потенційну можливість скасування «обмежувачів темпів економічного зрос­тання» в неоекономіці, досяжності «безмежного багатства», він пропонує такі «алхімічні» шляхи її реалізації, перспективність яких можна прослідити лише протягом досить невеликого, з істо­ричної точки зору, періоду часу. Через 20—30 років відкладені проблеми знов повернуться, ставши ще більш болісними, і роз­в'язати їх в межах репрезентованого науковцем варіанту еконо-мічно-неоекономічної системи буде вкрай складно.

Економічна «алхімія» безмежного багатства П. Пільцера стала одним із наріжних каменів сучасного розуміння неоекономіки. Хоч з моменту визнання існування останньої у 1994 p., змістовне на­повнення впровадженого з подачі «Fortune» терміну еволюціонува­ло й дещо змінилося, факти свідчать на користь тези науковця.

Легкість нагромадження і передачі інформації в епоху пост-індустріалізму породжує свої проблеми. Зростає небезпека фор­мування поліцейської держави, загроза диктатури. В 90-ті pp. звучать набатом пророцтва періоду глобальної смути (3. Бжезинсь-

_____________________________________________________ Розділ 8

кий), зіткнення цивілізацій (С. Хантінгтон), погрози планетар­ного хаосу (К. Санторо), завершення лібералізму (І. Валлерстайн) тощо. Перспективи розвитку постіндустріального суспільства в такому контексті виглядають не надто оптимістичними. Додат­ковими факторами, що обумовлять специфіку нового суспіль­ства найближчими десятиріччями, виступають:

1. Визначення жорсткої обмеженості природних ресурсів,
поглиблення їх поступового вичерпання, ускладнення екологіч­
ної ситуації;

2. Постійне розширення платоспроможного попиту, зрос­
тання кількості споживачів та обсягу споживання. Стимулюван­
ня задоволення віртуальних потреб, що вимагає задіяння все нових
і нових ресурсів, прискорення їх вичерпання;

3. Емерджентний науково-технічний прогрес, що призво­
дить до надзвичайно швидкого морального старіння обладнан­
ня, невиправданих витрат на технологічне переозброєння;

4. Зростає перекос в співвідношенні між прогресивними інно­
ваціями (що забезпечують підвищення ефективності виробницт­
ва шляхом оптимізації) та радикальними (інновації, що забезпе­
чують прорив на певному напрямку, формують навколо себе інно­
ваційний кластер) на користь перших.

На початку XXI ст. людство опинилося на епохальному зламі у своєму історичному розвитку, що відокремлює більш-менш благополучну історію людського роду від невідомого і, найімов­ірніше, дуже небезпечного майбутнього. Настав кінець великої епохи зростання і еволюції людства.

Технологічні досягнення людства все частіше використову­ються для знищення, руйнації, опановуються різними групами екстремістів та терористів Особливо очевидною стає небезпечність процесів такого штибу після вересневих подій 2001 р. у Нью-Йорку. Кількість загроз, найімовірніше, буде зростати в майбут­ньому, а причинами цього мають стати:

1. Надто швидкий розвиток військових та інформаційних
технологій, що може викликати хакерські диверсії, агресія висо-
корозвинених у військовому аспекті держав проти менш розви­
нених і адекватні дії останніх, вкрай небезпечні наслідки військо­
вої «еволюції догори ногами» (застосування нанотехнологій, ди­
фузія фронтів, критеріальна невизначеність військових дій та
стихійного лиха).

2. Посилення політичної, культурної та релігійної нетерпи­
мості, зростання націоналізму, шовінізму, релігійного фундамен-
талізму тощо. Проблеми такого штибу охоплюють не тільки тра-

Цивілізаційні виміри економісного розвитку______________________

диційні ареали Ісламської цивілізації, але й розповсюджуються на Західнохристиянську, Індійську, Іудейську цивілізації.

3. Зростання дефіциту головних ресурсів в планетарному
масштабі. З голодом вдається справлятися лише частково навіть
у США, де 13 млн дітей та підлітків не отримують належної
кількості калорій, а щодо нафти поширюються апокаліптичні
прогнози підвищення цін більш аніж до ста доларів за барель

4. Загострення конкуренції між США, Євросоюзом та очі­
куваний вихід на світову економічну арену нової могутньої дер­
жави Китаю.

5. Розрив між бідними країнами Півдня та багатими країна­
ми Півночі, що збільшує поле потенційних конфліктів та фінан­
сову нестабільність.

6. Поглиблення демографічної кризи. Зростання населення
Землі майже повністю припадає на країни, що розвиваються, в
той час як в розвинених країнах відбувається зменшення кількості
представників титульних націй. І воно не припиниться, за опти­
містичними сценаріями, до досягнення позначки 8 мільярдів та
12 мільярдів, за поміркованими. Стрімке збільшення чисельності
населення світу вимагає зростаючого виробництва продоволь­
ства і енергії, споживання мінеральних ресурсів і призводить до
посилення тиску на біосферу планети. Все ймовірнішими вида­
ються апокаліптичні прогнози штибу результатів моделі Медо-
узів. Небезпечним є не тільки швидке зростання чисельності
населення Землі, але і його нерівномірність в різних цивілізаці­
ях, його непередбачуваність. Зростає тиск населення слабороз-
винених країнах на кордонах високорозвинених, і частина цього
населення проривається за все більш щільно зачинені брами світу
«золотого мільярду». Зростають ксенофобія, все гучніше луна­
ють заклики ізоляції високорозвинених країн.

Немає сумніву, що планетарні виклики вимагають адекват­них відповідей. Видається ймовірним, що на економічний роз­виток України в найближчій перспективі в першу чергу впли­нуть геополітичні та геоекономічні зміни, обумовлені дією зако­ну нерівномірності економічного і політичного розвитку ринко­вої економіки.

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 366; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!