Депортація населення з території України та Криму (1944 р.)

План:1) Депортації на заході України; 2) Депортація в Криму; 3) Переселення з Польщі в УРСР; 4) Висновок.

Тези: Депортації на заході України: боротьба проти "пособників німецьким окупантам", депортації родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА та громадян польської національності; Депортація в Криму: проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму( коли був прийнятий та підписаний), виселення кримських татар, виселення місцевих жителів грецького та турецького громадянства; Переселення з Польщі в УРСР: угода ПКНВ та УРСР про взаємну репатріацію, методи та результати переселення; Висновок.

Депортації на заході України: Сталінсько-Беріївська машина репресій обрушилась на Україну відразу ж після вигнання німецьких окупантів. В кінці 1943 — на початку 1944 р. приймались рішення про висилку за межі України "пособників німецьким окупантам". В березні 1944 р. Державний Комітет Оборони (ДКО) прийняв постанову про виселення із західних областей УРСР родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА на північ і схід СРСР (Архангельська, Кіровська, Молотовська області, Комі АРСР і т.д.). На початку січня 1945 р. було прийнято рішення, за яким підлягали виселенню громадяни польської національності. Всього було виселено в 1944-1952 рр. із західних о6ластей України близько 203 тис оунівців і членів їх сімей, "куркулів", "андерсівців" (військовослужбовців польської армії) та ін. Багато із «спецпереселенців» померло під час перевезення та різних хвороб.

Депортація в Криму: 10 травня 1944 р. (вже на другий день після вигнання німців з Кримського півострова) Лаврентій Берія повідомив Й.Сталіна про розроблений НКВС СРСР проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму. 11 травня Сталін підписав цей документ. Вночі 18 травня почалася насильницька депортація кримських татар. За дві доби за межі півострова було виселено понад 180 тис осіб. 2 червня 1944 р. Сталін підписав ще одну директиву ДКО про депортацію з території Криму греків, вірменів і болгар. В кінці червня того ж року з Криму бупо виселено всіх місцевих жителів, які мали турецьке або грецьке громадянство. Пізніше на спецпоселеня направпялись репатріанти, демобілізовані воїни та ін. Депортовані з Криму були віднесені до категорії спецпоселенців, виселених навічно. Вони були переважно розселені на території Узбецької РСР. Всього на час прибуття на спецпоселення нараховувалось понад 228 тис депортованиx.

Переселення з Польщі: в УРСР 8 вересня 1944 р. було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Українців змушували терором до виїзду з Польщі. Близько 5 тис їх загинуло. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «репатріації», на територію України було переселено понад 480 тис осіб. Висновок: Отже, політика СРСР була спрямована на те, щоб український та інші народи асимілювати, влада не була зацікавлена у відроджені націй, а лише користувалась ними і хотіла щоб так все залишалось і надалі.

 

 

Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.

План:1) Втрати України; 2) Українці в складі Червоної та іноземних армій; 3) Поступки СРСР Україні; 4) Висновок.

Тези:Втрати України: Україна в епіцентрі війни, людські та інші втрати; Українці в складі Червоної та іноземних армій: їхня кіл-ть у складі червоної армії, боротьба у партизанських загонах; українці у війні з Італією, визволення Закарпаття( разом з Чехословаччиною) і їх склад у інших зх. арміях; Поступки СРСР Україні: заходи СРСР, закони, для чого вони насправді були. Висновок.    

Втрати України: Україна зробила величезний внесок у розгром нацистської Німеччини. Зазнала колосальних людських та матеріальних втрат. Все це через те що Україна була в епіцентрі війни – на її території точилась війна, можна було сказати, що це була боротьба за Україну. Бойові дії німецької та радянської армій залишили після себе 714 зруйнованих міст і 28 тис. спалених сіл, пограбовані або знищені заводи та фабрики, колгоспи та радгоспи, були вщент зруйновані 33 тис. шкіл та навчальних закладів, 18 тис. лікарень. В загальному матеріальні збитки склали 286 млрд. крб. Але болючішими були втрати людські – в загальному втрати склали 14,5 млн. (враховуючи полеглих у боях, концтаборах, депортовані, евакуйовані, емігранти). Українці в складі Червоної та іноземних армій: Близько 7 млн. українців перебували у лавах Червоної армії і у битвах з нацистськими окупантами за визволення своєї землі вони виявляли витримку й терпіння. Майже 6 млн. українців та уродженців України відзначено бойовими нагородами, 2069 з них стали героями Рад. Союзу. Близько 50 тис. українців діяли у складі радянських партизанських загонів, частин і з’єднань, 96 з них відзначені званням Героя Радянського Союзу. Значний внесок був зроблений у іноземних арміях – на зх. Сталін дозволив формувати польську армію Андерса, куди вступило більш як 10 тис. українців, які згодом брали участь у війні на теренах Італії. Визволено Закарпаття на чолі з чехословацьким командувачем генералом Свободою. Також українці були у складах Канадської ( 35-40 тис.), США( 5-10 тис), Французької( 7 тис) армій. Поступки СРСР Україні: Оскільки внесок України в розгром Німеччини був значний, через що антифашистська коаліція прийняла Україну як член-засновника ООН, влада СРСР була змушена піти на деякі поступки. Було розширено права союзних республік у галузі оборони та зовнішніх відносин, також було ухвалено закон про національні військові формування. Насправді це була лише реклама соціалізму в країнах сх. Європи. Висновок: Отже, у роки 2 світової війни Україна опинилася в епіцентрі війни. Упродовж усієї війни на її землях були зосереджені сили верхмату й Червоної армії, і все зводилось до боротьби за Україну. Відтак людські й матеріальні втрати України виявилися найбільшими серед країн Європи. До того ж укр. народ зазнав великих втрат у протистоянні з рад. владою і після завершення війни.

 

 

109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України (1945-1953 рр.).

План: 1) Відбудова промисловості; 2) Відбудова с/г; 3) Зміни в соціальній структурі укр. населення; 4) Висновок.

Тези:Відбудова промисловості: приорітетність відбудови пром., сталінська доктрина( відновлення й розвиток військово-промислового комплексу), напрям спрямування коштів в УРСР, фактори зростання пром. виробництва; Відбудова с/г: фінансування залишковим принципом, традиційні командні методи: тиск на село, прямі репресії, голод 1946-47 рр.; Зміни в соціальній структурі укр. населення: міграція та її причини й форми, висока плинність кадрів та її причина й наслідки, темпи будівництва і гостра житлова проблема; Висновок.

Відбудова промисловості: Головним напрямом відбудови й подальшого розвитку господарства України було відновлення насамперед важкої промисловості, машино- й приладобудування. Відповідно до закону про 5-річний план відбудови й розвитку наргоспу УРСР було виділено 24% від 75 млрд. крб., призначених на відбудову всіх радян. територій. Такий підхід зумовлювався сталінською доктриною про необхідність прискорення розвитку зас. вироб. порівняно з продукуванням предметів споживання. До того ж на Україну припали значна частка заг. витрат на відновлення і розвиток військово-промислового комплексу. Прямі воєнні витрати складали 25% бюджету держави. Промислові потужності, а отже і кошти, концентрувались у сх. районах України – на Донбасі, Подніпров’ї та деяких великих містах пд. Зусилля спрямовувались на відновлення промислових велетнів, таких як «Азовсталь», «Запоріжсталь». Зростанню пром. виробництва сприяли: високі мобілізаційні можливості директивної економіки, перерозподіл коштів з легкої промисловості на користь індустріальної, конфіскаційно-грошова реформа. Відбудова с/г: Легка і харчова промисловості вважалися другорядними і розвивалися слабо – село фінансувалось залишковим принципом(не більше 7% заг. Обсягу асигнувань). Влада знову почала вживати традиційні командні методи: тиск на село (кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту(1946)), прямі репресії( депортації до Сибіру «осіб, які злісно ухилялись від трудової діяльності у с/г»(1948), політика укрупнення колгоспів(1950)). Помітно ускладнився процес відбудови в республіці голодом 1946-1947 рр., катастрофічне становище з продовольство було, водночас експорт зерна здійснювався за цінами, нижчими за світові. Зміни в соціальній структурі укр. населення: У 2 світ. війні загинув кожен 6 житель України, це призвело до скорочення трудових ресурсів, через що почалася значна міграція населення. Основними її формами були демобілізація, реевакуація, репатріація, депортація. В УРСР спостерігалася різка нестача робочої сили, тому спостерігалась висока плинність кадрів. Це призводило до дезорганізації виробництва та низької продуктивності праці. У цей період збільшувалися масштаби житлового та культ.-побутового будівництва, проте темпи будівельних робіт відставали від темпів зростання міського населення. Це перетворилось у гостру житлову проблему. Висновок: Підсумками цього періоду стали: скасування карткової системи розподілу продуктів, збільшення кіл-ті загальноосвітніх шкіл, розшир. мережі ВНЗ, відродження системи мед. і побутового обслуговування, налагодження торгівлі.

 

 

110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.

План:1) «Ждановщина»: визначення; 2) 1 напрям ідеологічної кампанії; 3) 2 напрям ідеологічної кампанії; 4) Висновок.

Тези:«Ждановщина»: визначення( на кого здійснювався тиск); 1 напрям ідеологічної кампанії: боротьба проти «націоналізму», її тези, наступ на письменників, інститут історії України АН УРСР, музичне мистецтво, жорстка русифікаторська політика Мельникова; 2 напрям ідеологічної кампанії: боротьба проти космополітизму, боротьба з критиками переважно єврейської національності: ліквідація кабінету єврейської літ-ри, методи репресій; Висновок

«Ждановщина»: визначення: Цей термін походить від прізвища ідеолога цієї кампанії Жданова, і означав він широкий наступ проти будь-якого прояву вільнодумства інтелектуальної творчості. 1 напрям ідеологічної кампанії: він проходив під гаслом боротьби проти націоналізму. У 1946 році було ухвалено постанови «про перекручення і помилки у висвітленні української літ-ри в «Нарисі історії укр. літ-ри»», «про журнал сатири і гумору «Перець», «про журнал «Вітчизна»». Усі ці документи носили 3 тези: 1) критика націоналізму; 2) вказівка на недостатнє висвітлення в худ. літ-рі проблем сучасності; 3) заклик до розгортання більшовицької критики й самокритики. Почався тиск на письменників і звинувачували у націоналізмі Рильського, Яновського, Сенченка, Довженка та ін. У серпні 1947 було ухвалено постанову «про помилки і незадовільну роботу інституту історії України АН УРСР». У 1948 вийшла нова постанова Політбюро ЦК КП(б)У «про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва в Україні». З грудня 1949 1 секретарем ЦК КП(б)У став Мельников. Він здійснював жорстку русифікаторську політику. Тому були прийняті постанови «Про журнал ‘Дніпро’», «про стан і заходи поліпшення ідеологічної роботи партійних організацій України». 2 напрям ідеологічної кампанії: був розгорнутий наприкінці 1948 року проти космополітизму. В поле зору ідеологів потрапили критики переважно єврейської національності. У березні 1949 відбувся пленум правління спілки письм. України з метою «До кінця розгромити космополітологів» Так у 1950 було ліквідовано кабінет єврейської літ-ри. Упродовж 1948-1952 рр. було репресовано 19 єврейських письменників України, що характерно, від них вимагали зізнатись про зв’язки з націоналістами. У результаті ця боротьба призвела до негативних наслідків: зникли поняття мистецької літ-ри; поглибилась ізоляція від надбань зх. літ-ри. Висновок: Монополія влади на визначення приорітетних напрямів у науці, на тотальний ідеологічний контроль чітко простежувалися в процесі широкомасштабних дискусій з питань філософії, мовознавства, політ. Економії, біології, які було розгорнуто в 40-50-х роках.

 

111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.

План: 1)Соціалістична відбудова; 2) Боротьба з УПА; 3) Висновок.

Тези:Соціалістична відбудова: її сутність та проблеми, методи відновлення на зх. землях, колективізація, ліквідація УГКЦ; Боротьба з УПА: опір населеня, еміграція повстанців, жертви репресій з боку влади; Висновок.

Соціалістична відбудова: сутність перетворень у зх. обл. УРСР полягала в тому, щоб продовжити й завершити соціалістичну перебудову «возз’єднаних» земель. Почалась уніфікація усіх сфер життя згідно стандартів, відпрацьованих в наддніпрянщині. Але процес відбудови проходив складніше, і на це була ціла низка причин: значні руйнації, завдані фашистськими агресорами, слабкий економічний потенціал регіону, особливий менталітет західноукраїнських людей, які неоднозначно сприймали перетворення. Хоч і ек. Потенціал був слабким, але вдалось відновити довоєнні потужності, метдом направлення досвідчених професійних кадрів. Так було здійснено реконструкцію старих заводів і фабрик. Стались якісні зміни і в традиційних галузях, як-от в лісовій: якщо сировину вивозили за межі в не переробленому, або в напівпереробленому, то тут вона стала базою для розвитку місцевих галузей – деревообробної, паперової, хімічної. Було відбудовано та споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств, відкрито значні родовища копалин. У 1944 розпочато колективізацію, але лише в сер. 1951 понад 95% селян. господарств було об’єднано в колгоспи. Політичний контроль забезпечували МТС. На практиці домінував примус. Колективізація здійснювалась без урахування місцевої специфіки, особливості менталітету зх. українців, політ. ситуації в регіоні. Звичайними методами здійснення соц. перетворень стали тиск, терор, масові репресії. Для того щоб зламати опір нововведенням з боку зх.-укр. населення, рад. влада повела боротьбу проти УГКЦ, яка була одним з найважливіших чинників сусп.-пол. життя регіону. У березні 1945 з’явилась чітка інструкція по ліквідації УГКЦ. У квітні заарештовано всіх українських греко-католицьких єпископів на чолі з Й.Сліпим. Скасувалась Берестейська унія (1596). Боротьба з УПА: Все це викликало опір у населення, організуючим ядром якого стали формування УПА. Після травня 1945 рад. військове командування розпочало широкі демонстративні акції, спрямовані на винищення українських націоналістів. У відкритих боях, зважаючи на значну чисельну перевагу, бійці УПА зазнавали поразок. Тому закордонний провід ОУН на чолі з С.Бандерою прийняв рішення про виведення великих підрозділів УПА за межі України через Словаччину в Австрію, зх. Німеччину. Такі рейди були здійснені 4 рази. Підрозділи, які виявили бажання залишитись, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, що діяли у підпіллі. Курс на опір владі дав останній нагоду використати репресії, жертвами яких ставали сім’ї учасників УПА. Висновок: Усе це позначилось на результаті боротьби. Опір націоналістів значно послабився. Загибель Р.Шухевича (5.3.1950) стала поворотним пунктом – після неї фактично закінчився збройний опір на зх.-укр. землях.

 

112. УРСР в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.

План:1) Десталінізація; 2) 1 період десталінізації; 3) 2 період десталінізації; 4) 3 період десталінізації; 5) Висновок.

Тези:Десталінізація:визначення і сутність; 1 період десталінізації: реформування репресивної системи, зміни в політичному житті України, масові амністії, зростання ролі українців; 2 період десталінізації: 20 з’їзд КПРС, ліквідація системи ГУЛАГу, реабілітація в’язнів; 3 період десталінізації: реформи(які не здійснились) Висновок.

Десталінізація: У широкому розумінні цей термін означав відхід від так званої сталінської системи( повного тоталітаризму) в усіх сфрах життя. Сутність змін, що почалися після смерті Сталіна, насамперед полягала у лібералізації суспільного життя, що і було основою десталінізації. 1 період десталінізації: почалася реформа репресивної системи( передача Державного управління таборів міністерству юстиції, обмеження сфери примусової праці в економіці, скасування катування під час слідства, здійснення широкої амністії). Уже початковий період десталінізації призвів до змін у пол. житті України. Л. Берія небез підставно звинуватив Мельникова у русифікації вищої школи й дискримінації зх.-укр. кадрів, тому було його звільнено у червні 1953 з посади 1 секретаря ЦК КПУ. Замість нього став О.Кириченко – вперше українець став лідером парторганізації України. Згодом Берію розстріляли і Першим Секретарем став М.Хрущов, який продовжив цю політику. Вже було скасовано позасудові органи, справи про злочини проти держави стали розглядати цивільні суди, також було ухвалено постанову «про заходи покращення роботи виправно-трудових таборів та колоній МВС». У 1955 відбулась широка амністія: стосувалась вона осіб, які співпрацювали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів, а також вояків УПА, які складуть зброю, і тих, які утримувались в таборах. Проте амністія не означала реабілітацію, звільнені політв’язні носили тавро ‘ворог народу’. 2 період десталінізації: 20 з’їзд увійшов в історію завдяки «таємній доповіді» Хрущова «про культ особи Сталіна». Перед слухачами постав новий образ Сталіна – тиран, який день у день створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і вчорашніх соратників, образ некомпетентного диктатора. Після нього почалась ліквідація системи ГУЛАГу. Система таборів була реорганізована. 1956 – рік повернення багатьох в’язнів. У травні 1956 Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «про зняття обмежень по спец поселенню з членів сімей націоналістів, що звільняються із заслання на поселення». Але нічого не було зроблено для кримських татар, бо землі вже були заселені українцями та росіянами. 3 період десталінізації: деякі вчені називають «реформаторською лихоманкою». Він був пов’язаний з 22 з’їздом, де знову пролунала критика Сталіна, було винесено труну Сталіна з Мавзолея, демонтувалися музеї. На з’їзді було прийнято третю програму партії – програму перебудови комунізму вже до 1980. У ній висувалися завдання з різкого підвищення добробуту населення та широкої демократизації наслення. Також уведено системи ротацій партійних посад, що незадовільняло парт керівників. Висновок: Отже процес десталінізації мав дуже позитивний вплив для України: вперше українець очолив ЦК КПУ, нарешті до влади прийшов компетентний керівний( Хрущов). Відбувалась лібералізація.

 

 

113. Розширення повноважень Української РСР у складі СРСР в період десталінізації.

План:1) розширення прав республік; 2) висновок.

Тези:розширення прав республік: зміцнення позицій укр. правлячої еліти, отримання прав. висновок.

Розширення прав республік: Розширювались права союзних республік у різних сферах суспільного життя. СРСР не був демократичною державою, тому перерозподіл повноважень між центром і Україною виявився передусім у зміцненні позиції укр. правлячої еліти, а не в розширенні прав укр. народу. Усе більше і більше обіймали посади українці. Бюджет республіки зріс до 43,7 млрд. У 1957 було здійснено спробу докорінної реорганізації органів управління промисловістю й будівництвом, розширено юридичну компетенцію республік. Україна отримала право вирішувати питання обласного, крайового адмін.-тер. поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фін.-бюджетні права республіки, а також права щодо поточного й перспективного планування, мат.-тех. забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо. Хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фін. справ та ін. Більшість первинних профспілкових організацій очолювали активісти. Висновок: Отже, процес десталінізації потягнув за собою розширення прав республік, що позитивно відмітилось на бюджеті держави, благополуччю населення та ін.

 

 

114. Культурне життя в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.

План:1) Процеси лібералізації; 2) Шістдесятництво; 3) Висновок.

Тези:Процеси лібералізації: реформи галузі освіти, русифікація України, розширення меж культурної й наукової діяльності; Шістдесятництво: сутність( що робили, з чим боролися); Висновок.

Процеси лібералізації: Духовне життя в Україні в період «відлиги» визначали неоднозначні процеси: 1) це спроби реформувати галузь освіти( малось на увазі подолання відірваності від життя шків і вишів); 2) процес русифікації( ухвалено закон, який надавав право обирати мову навчання дітей, але на практиці це була русифікація); 3) розширення меж культурної й наукової діяльності. Шістдесятництво: це є рухом творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних. Це було покоління, яке зазнало меншого впливу рад. ідеології. У системі цінностей молоді з’явилися індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, космополітичність культурних смаків. У результаті творчість і громадська діяльність стали проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої літ-ри. Вони не боролися з пол. режимом, але наполягали на радикальнішій десталінізації. Для «Шістдесятників» в Україні були болючими національні проблеми. Вони звертали свої погляди на національну культуру, виступали на захист рідної мови, популяризували здобутки літ-ри й мистецтва в народі, піддавали нищівній критиці політику русифікації. Але влада вирішила взяти культуру під контроль. Спочатку в Україні почали обмежувати публікації«Шістдесятників» у літературних журналах, потім почалось цькування творчої молоді. Висновок: Шістдесятництво мало позитивний вплив на український народ – були спроби покращити національну свідомість, але влада брала ситуацію під контроль, через що не всі плани молоді вдалось здійснити.

 

115. Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).

План:1) Зміни у верхівці влади; 2) Зміни в УРСР; 3) Конституція СРСР; 4) Висновок.

Тези:Зміни у верхівці влади: причини усунення від влади Хрущова. Зміни в УРСР: діяльність Шелеста, діяльність Щербицького, консервативний курс; Конституція СРСР: зміна ідей у владі, стаття 6. Висновок.

Зміни у верхівці влади: Волюнтаризм у вн. і зовн. політиці, масові кампанії, ініційовані згори, викликали неприйняття політики КПРС представниками різних соціальних груп. 14.10.1964 Хрущова було усунено з посади. На його місце прийшов Брежнєв – виразник консерваторів. Настало 20-річне панування консерваторських сил. Зміни в УРСР: КПУ за цей період очолювали 2 лідери, які обстоювали різні моделі розвитку – Шелест і Щербицький. Перший активно підтримував хрущовські реформи, особливо створення раднаргоспів, виношував плани республіканського госпрозрахунку. Після приходу до влади Брежнєва зросла нетерпимість до інакомислення, тому в 1972 Шелеста було усунено з посади. На його місце прийшов Щербицький – прихильник консерваторства. Займав угодовську позицію щодо русифікації України в галузі освіти, культури і видавничої справи. У 1964-1985 рр. КПУ виросла майже вдвічі, членство в партії для громадян перетворювалось на необхідну умову службового зростання. Відкрите вираження консерватизму в пол.. житті виявилося так само в підміні справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у радах, обмеження їхньої реальної влади. Конституція СРСР: була прийнята в жовтні 1977, а в квітні 1978 і на теренах УРСР. Тут ідеологи були змушені відмовитися від утопічної ідеї до швидкого переходу в комунізм, і було впроваджено термін «розвинений соціалізм», який давав можливість пропагувати нові досягнення , висувати нові соц. цілі, не здійснюючи радикальних змін. А влада КПРС зміцнилась, особливо після прийняття конституції, про що свідчить стаття 6: « Керівною і спрямовуючою силою рад. суспільства ядром його політ. системи держ. і громадських організацій є КПРС». Це були гарні слова, позбавлені юридичного змісту. Висновок: Отже, політичне життя в країні дедалі більш набуває закритого характеру, посилився ідеологічний диктат.

 

 

116. Етносоцiальнi процеси в УРСР у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.

План:1) Економічні зміни; 2) Соціальні зміни; 3) Висновок.

Тези:Економічні зміни: Новації, промисловість, важка індустрія, криза і демограф. наслідки; соц. зміни: соц. структура у місті, проблеми села, проблеми під час кризи. Висновок.

Економічні зміни: Після приходу Брежнєва у 1965 було запропоновано системи новації в сфері управління економікою, зміст яких полягав у поєднанні централізованого керівництва з розширенням самостійності підприємств. Це є поєднання непоєднуваного, через що вже в 70-х рр. почалась криза. За заг. обсягом виробництва промислової продукції, УРСР ввійшла до числа розвинутих країн, але її економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом, збільш. Число зайнятих у промисловості, дедалі більше вик. сировини,

а приріст продукції сповільнювався. Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Різко знизилась ефективність господарювання в сільському господарстві. Кризові явища відбились на вирішенні демографічних питань. Чисельність українців тільки у 1960 вийшла на рівень 1941. Зб. маса росіян. Цьому також сприяла русифікація. Соціальні зміни: За післявоєнний період Україна стала високо урбанізованою республікою – селяни вже мали паспорт, тому могли переїхати в міста. Цей громадський соціум був передусім новою робочою силою. У 70-х соц. інфраструктура міст знизилась, стала більш диференційованою в професійному сенсі. Спеціалісти, які мали вищу освіту займали 40% зайнятих. Найбільш несприятливі умови праці були на селі – звідти виїзджала молодь, і тому вікова структура погіршилася. Кіл-ть працюючих в колгоспі зменшилась з 6 до 4 млн. Попри все це був потужно розвинений соціальний пакет, зросла заробітна плата, але не було великої пропозиції – ось так можна описати дефіцит в СРСР. Соціальна сфера фінансувалася залишковим принципом. Висновок: Життя почало погіршуватись, коли до влади прийшли консерватори знову, але вони намагались покращити життя населення, але не були готові до зміни політичного курсу.

 

      117. Полiтична опозицiя другоi пол. 60-х — сер. 80-х рр.в Україні: програмнi  та органiзацiйнi засади.

План:1) Дисидентство; 2) Репресії проти них; 3) Українська Гельсінська спілка; 4) Висновок.

Тези:Дисидентство: сутність(означення, поділ), походження( звідки вони), розвиток в формах; Репресії проти них: заплановані КДБ акції(арешт за вільнодумство), сплеск репресій( створення «5 управління », який боровся з інакодумством); УГГ: десиденство у правозахисниій формі (на чому базувалась), мета УГГ, арешти членів організації. Висновок.

Дисидентство: термін вживався для визначення політичних інакодумців, які в тій чи іншій форма легально висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіц. Політикою. Легальність означала відмову від спроб насильницького повалення існуючого режиму. В Україні рух виник після 20 з’їзду КПРС, тобто воно було результатом десталінізації і ділиться на 4 течії: демократичне, релігійне, нац. орієнтовне та опозиційних рух серед нац. меншин. Дисиденти вийшли із середовища «шестидесятників». Усі вони прагнули досягти громадських свобод і реалізації нац. прав, але в рамках існуючої ідеології. Рух розвивався в різних формах – в основному, самвидави, листи-звернення до керівників УРСР, СРСР та ін. Гол. центрами були Київ і Львів, але їх було мало. Репресії проти них: Щоб ‘заспокоїти’ дисидентів, Шелест проводив КДБ акції, де у серпні-вересні 1965 почалися арешти. За вільнодумство було заарештовано близько 3 дес. Людей. Це викликало перший в Україні відкритий і колективний політичний протест. Під листом-протестом підписалось 140 присутніх, а далі ще кількасот представників укр. інтелігенції. Сплеск репресій у 1965-1966 рр. супроводжувався доволі масштабним ідеологічним поворотом. У республіці провели відкриті партзбори, у яких засуджували ‘відщепенців’. У 1967 було створено у КДБ «5 управління», який боровся з інакодумством, але це не злякало дисидентів, вони ще продовжували боротьбу. Згодом рух носив анти тоталітарний характер. У 1970 почали друкувати журнал ‘Укр. вісник’( редактором був В.Чорновіл), який подавав події сусп.-пол. життя, які замовчувались пресою. Коли Шелеста усунули і до влади прийшов Щербицький, то почались масові арешти і вони підірвали нац. орієнтоване дисидентство. Але воно відновилось у правовій формі УГГ(1976) – спілка базувалась на актах, які підписав СРСР у 1975, 1 з них – неприпустимість переслідування громадян за пол. погляди. Спираючись на це, дисиденти зробили спробу відстояти право на інакомислення. Загалом УГГ поставила перед собою завдання: ознайомити людей з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, нац. прав в Україні. Не зважаючи на те, що група діяла відкрито й претендувала на законне існування, до 1980 р. майже ¾ членів УГГ отримали термін ув’язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено емігрувати. Висновок: Десидентство мало велике значення на шляху до національного відродження, адже воно стало оплотом подій, які згодом відбулись під час «перебудови» і з другої пол. 80-х рр. влився в широкий громадський рух.

 

 

118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації.

    План: 1)характеристика політики русифікації, 2) наслідки русифікації

    Тези: 1)русифікація - масове вивчення російської мови в умовах часткового скорочення вивчення рідної мови, 1972 Щербицький – за 5 років покінчити з укр мовою 2) наслідки: гальмування розвитку української мови та культури, насадження російської мови, витиснення з ужитку української мови. Це привило до створення «Дисидентського руху» - опозиційний рух верств суспільства проти тоталітарного режиму (мирний характер, національне забарвлення).

Розгорнута відповідь:

1) Під русифікацією розуміють систему заходів радянського керівництва в союзних неросійських республіках, яка передбачала масове вивчення російської мови в умовах часткового скорочення вивчення рідної мови. В радянських республіках, в тому числі в Україні, політика русифікації підтримувалась місцевим партійним і державним керівництвом. Починаючи з 1972 p., коли першим секретарем ЦК Компартії України став В. Щербицький, який обіцяв головному ідеологу КПРС М. Суслову протягом п'яти років покінчити з українською мовою, посилюється русифікація, різні відтінки українознавства обмежено до мінімуму, більшості українських наукових журналів довелося переходити на російську мову. Видавництво Академії наук УРСР «Наукова думка» фактично стає російським.

Політика русифікації України викликала протести деяких представників української інтелігенції, насамперед письменників. У своїй праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» літературний критик І. Дзюба доводив, що русифікація — продовження політики російського шовінізму і колоніалізму.

2) Результатом такої багатолітньої цілеспрямованої політики стало майже повне витіснення української мови російською із усіх сфер суспільного життя. Українська мова збереглася лише на селі та в середовищі незначної частини інтелігенції, переважно гуманітарної. Наслідки: гальмування розвитку української мови та культури, насадження російської мови, витиснення з ужитку української мови, заборона видання журналів Українською мовою. Обурення української нації щодо ущемлення прав української мови стали приводом до створення «Дисидентського руху» Це опозиційний рух різних верств суспільства проти тоталітарного режиму. Здебільшого дисидентський рух носив мирний характер. В Україні дисидентство мало національне забарвлення.

    Висновок:Отже, в 60-80 роки процес русифікації набрав неймовірного розмаху. Російська мова насаджувалася з самого дитинства, про що свідчить факт, що багато шкіл перейшли на російськомовні учбові програми. Всі ці ущемлення прав призвели до зародження «Дисидентського руху».

        

 

119. Концепція і шляхи «перебудови» в СРСР i Україна.

План:

Внутрішня політика, економіка, зовнішня політика, ідеологія.

Тези:

Прискорення соціально-економічного розвитку. Внутрішня політика: вирішення соц. проблем, демократизація. Ідеологія: «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, гласність, багатопартійність. Економіка: введення елементів ринкових відносин, інтенсивний тип розвитку. Зовнішня політика: відмова від критики капіталістичного ладу, поліпшення відносин з США та іншими демократ. Країнами. Негативні передумови: низький рівень НТП, гонка озброєнь, відсутність гласності, нехтування правами людини.

Розгорнута відповідь:

Основні концепції «перебудови» можна розбити натри напрямки:перебудова у економіці, внутрішній та зовнішній політиці.

Внутрішня політика: вирішення соц. проблем, «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, демократизація, гуманізм, справедливість, свобода вибору. Утвердження багатопартійності. Тобто, за планом, суспільне життя повинно було значно демократизуватись.

Ідеологія: «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, гласність, багатопартійність, ліквідація цензури. Попри всі висловлення про деідеологізацію, основна комуністична ідеологія навіть не мала на меті видозмінюватись. Ніхто з партійних діячів не хтів йти проти системи, частиною якої є й він сам.

Економіка: введення елементів ринкових відносин, інтенсивний тип розвитку, ефективні форми управління. Попри намагання відновити ринкові відношення, командна-адміністративна система залишалась основною пануючою економічною системою, що значно стримувало розвиток економіки.

Зовнішня політика: відмова від критики капіталістичного ладу, поліпшення відносин з США та іншими демократ. Країнами значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем.

Висновок: отже, за планом «перебудова» повинна була значно покращити рівень життя населення та позитивно вплинути на всі суспільно-економічні та політичні процеси. Але в реальному житті вона себе не виправдала. Основними причинами були: низький рівень НТП, гонка озброєнь, відсутність гласності, нехтування правами людини.

 

 

120. Стан української економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи.

План: 1) стан економіки до перебудови, 2) шляхи вирішення екон. проблеми, 3) назрівання кризи.

Тези:     1) затухаючий економічний розвиток, розростання бюрократичного апарату, фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, екстенсивні методи госп., сильне вичерпування корисних копалин 2) перехід від екстенсивних методів госп. до інтенсивних, з 1988 перехід до регульованої ринкової економіки.(наведення порядку) 3) утопічне сподівання, жорсткий державний контроль при переході до ринкової економіки. Грошова реформа Павлова (1991): обмежений обмін нових купюр (3 дні).+ підвищення цін у 2-5 разів (щоб зменшився попит)+введення талонів на продукти., Нац. дох, зменш. на 20%, інфляція (50% місяць), дефіцит держ. бюдж – 30% ВВП. Рівень життя знизився у 2-4 рази.

Розгорнута відповідь:

Назрівання глибокої економічної кризи початку 1985р підштовхнуло владу на проведення глибоких реформ в економіці країни – «перебудови». Економічними чинниками цього процеси були наступні: 1) затухаючий економ розвиток, зниження економ позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави. 2) розростання бюрократичного апарату, 3) зрівнялівка в оплаті праці, 4) поглиблення кризи організації праці, 5) фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, знижувало продуктивність праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції, 7) екстенсивні методи ведення госп.

На подолання цих проблем уряд планував впровадити наступні заходи: 1) перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, 2)прискорення НТП та його впровадження у промисловість та с/г. 3) активізація «людського фактору», 4) перебудова управління та планування, удосконалення 5) підвищення організованості й дисципліни 6) обґрунтовані кадрові зміни 7) удосконалення структурної та інвестиційної політики. Тобто, всі ці реформи були спрямовані вперш за все для наведення елементарного порядку, 8) спроба перейти до контрольованої ринкової системи.

Але суттєві прорахунки та недоліки реформування, призвели до глибокої економічної кризи. Основні причини: 1) жорсткий державний контроль при переході до ринкової економіки. 2) Грошова реформа Павлова (1991): обмежений обмін нових купюр (протягом трьох днів), підвищення цін у 2-5 разів (щоб зменшився попит), введення талонів на продукти. 3) Нац. дох, зменш. на 20%, 4) інфляція (50% місяць), 5) дефіцит держ. бюдж – 30% ВВП.

Висновок. Процес перебудови носив утопічний характер. Майже всі економічні реформи не дали позитивного ефекту. Більш того достатня кількість з них призвела до негативних наслідків. Під час «перебудови» рівень життя знизився у 2-4 рази.

 

 

121. Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови». Розгортання руху за національне відродження. Формування передумов незалежностi України.

План:

 1) політичні клуби

 2) національно-визвольний рух

 3) основні організації

Тези: 1)неформальні обєднання: 1987 «Товариство Лева», Київ – «Український культурологічний клуб». 2) 1988-89 – національно-визвольний рух (мітинги Київ 13.11.1988 – приховання наслідків аварії на ЧАЕС, Львів (незаконні репресії) 1200 мітинг, 13 млн осбі). 3)1988 Українська Гельсінська спілка (захист прав людини). 1989 «Зелений світ» - екологічна організація. 1989 «УСС» (студент-спілк) та «Спілка незалежної молоді». Всього 47тис.

Розгорнута відповідь: В період перебудови почали зароджуватися перші неформальні організації та об’єднання. Вони були основані на протидії радянській системі. Наприклад у 1987 р. в Україні з’явилися політичні клуби, зокрема, у Києві – «Український культурологічний клуб», у Львові – «Товариство Лева», в Одесі – «Народний союз сприяння перебудови».

    У 1988-1989 в України розпочався національно-визвольний рух. Уже в червні-липні 1988 відбулося кілька багатотисячних мітингів у Львові. Крім питань демократизації суспільства, тут уперше публічно було висунуто вимоги щодо реабілітації вояків УПА як борців за національне відродження. 13 листопада 1988 відбувся 20-тисячний мітинг у Києві (приховані наслідки аварії на ЧАЕС). 26 березня 1989 на мітингу у Львові вперше замайоріли синьо-жовті прапори (незаконні репресії комуністичної влади). Усього наприкінці 1988 – на початку 1989 в Україні пройшло 1200 мітингів, у яких брало участь 13 млн. осіб. Для приборкання невдоволеного народу використовували масові побиття та арешти у Львові, Києві та інших містах України. Особливо жорстоко переслідували тих, хто намагався відкрито демонструвати прихильність до національної символіки.

    Свій На початку 1988 відновила роботу Українська Гельсінська спілка (захист прав людини). У лютому 1989 відбулася установча конференція товариства української мови ім. Шевченка. У травні 1989 пройшла установча конференція Українського історико-просвітницького товариства «Меморіал». У жовтні 1989 було створено екологічну організацію «Зелений світ». У грудні 1989 виникли спілка незалежної української молоді та Українська студентська спілка (УСС). Усього в червні 1989 діяльно 47 тис. неформальних об’єднань. Вони сприяли швидкій політизації суспільної свідомості.

    Висновок:Отже, в період перебудови суспільні об’єднання еволюціонували від простих угруповань, яки керувалися власними інтересами, до зрілих громадянських організації. Які мали певні цілі, статути та плани дій. Саме ці організації сильно вплинули на здобуття Україною незалежності.

 

 

122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови.

2 жовтня 1990 – 17 жовтня 1990 – «Революція на граніті»

План:1) «Львівське студентське братство», 2) «Українська студентська спілка», 3) «Революція на граніті»

Тези:1) 25 травня 1989р «Львівське студентське братство» (захист політичних, соціальних та економічних прав) – політичні страйкі та мітинги, „Живого ланцюга” (22.01.1990 р.); 2) 8-9 грудня 1989р. Було основана «Українська студентська спілка». (незалежність) . 3) 2-17 жовтня 1990 – «Революція на граніті», (УСтудСпіл та ЛьвСтуБрат.) (мета: переобрання парламенту та не допустити підписання нового союзного договору). 15 жовтня – невдала спроба увірватися у парламент, захоплення КДУ. Всі вимоги крім переобрання виконані.

1«Львівське студентське братство». 25 травня 1989р була заснована молодіжна громадська організація «Львівське студентське братсово». (захист законних конституційних, політичних, соціальних, прав студентства та молоді в цілому). Наприкінці 80-их років ХХ ст. Студентське Братство починало свою діяльність з політичних страйків, акцій громадянської непокори через арешти активістів організації; брало участь у організації „Живого ланцюга” до річниці Дня Соборності України (22.01.1990 р.); З'їзду Українська молодь Христові; випуск самвидаву газети „Братство”, „Грюндік”, „Віко” , „Хід” та інші).

2«Українська студентська спілка». 8-9 грудня 1989р. Було основана «Українська студентська спілка». Головною метою Спілки стала боротьба за досягнення Україною незалежності. Вершиною політичної та громадської активності УСС стає студентське голодування 2-17 листопада 1990р. в Києві, проведене спільно зі Львівським Студентським Братством.

3«Революція на граніті». 2 жовтня 1990 – 17 жовтня 1990 – «Революція на граніті». ЇЇ провели УСС на чолі з Олесем Донієм та «Львівське студентське братство», під керівництвом Маркіяна Іващишина. Понад 100 студентів з 24 міст розпочали голодування на головному майдані країни. Основні вимоги: переобрання Верх Ради УРСР на багатопартійній основі, не допустити підписання нового союзного договору, націоналізувати майно Компартії, проведення військової служби українців в межах України, відставка голови Ради міністрі В.Масола. 15 жовтня студенти провели найбільш радикальну акцію — спробували увірватися в парламент. Але ця акція не вдалася. Причиною була надмірна законспірованість. В цей же день студенти захопили КДУ (держ)(сьогодні – Шевченка). На підтримку студентів стали інші інститути, технікуми, навіть робочі люди. Після цього студентам дали годину прямого ефіру. Як наслідок, всі вимоги крім переобрання ВР УРСР були виконані.

Висновок:За рахунок спільних дійУСС, ЛСТ та інших молодіжних організацій влада була фактично змушена прийняти майже всі вимоги студентів. До цього навіть зрілі політичні угрупування не мали такого колосального впливу на владу. Молодь довела всьому світі, що українська нація могутня і Україна має право на самостійність.

 

 

123. Виникнення Народного Руху України за перебудову. Роль цієї організації у розвиткові політичних подій в республіці протягом 1989-1991 рр.

План:1) створення НРУ, 2заходи, 3 партії

Тези:1) 8-10 устан з’їзд НРУ (Драч голв): помірковані (Яворський, Драч - автономія) та радикали(Лукяненко, Чорновіл - незалежність)-> розкол. Мета- демократизація сусп. умови для розвитку культури та перебудова економіки,(ідеї незалежності ще не було). 2) 22 січня 1990 «Живий ланцюг», 1-5 серпня 1990 – «500ліття Запорізького козацтва 3) мета руху: незалежність. 5.11.1990 УРП (укр. респ парт) – Лукяненко, 28.06.1991 ДемПУ – Ю. Бадзьо. Мета партій: незалежність.

Розгорнута відповідь: 1)30 січня 1989 схвалено програму й статут Народного Руху. 8-10 вересня 1989р. в Києві відбувся установчий з’їзд Руху з поміркованих і радикалів. Голова Руху — Іван Драч. Помірковані (Яворський, Драч, Павличко) виступали за суверенну Україну в рамках союзної федерації, та лібералізації КПРС. Радикали (Чорновіл, Лукяненко, Горинь, Хмара) вимагали виходу України зі складу СРСР і політичного плюралізму. Саме розкол в відході від ідеї консолідації навколо Руху можна побачити перший крок назад від повної перемоги української національно-визвольної революції, яка мала привести до повного державного суверенітету. Мета: Перетворення України в демократичну правову державу, радикальна перебудова її економіки, створення умов для розвитку і самозбереження українського народу (ідеї незалежності ще не було). Основні засади: -демократизація суспільного життя, -суверенітет України, -економічна та екологічна безпека, -надання укр. мові статусу державної, -відродження національної символіки.

2) Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині.

3) ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Усього, за оцінками експертів ідеологічного відділу ЦК КПУ, наприкінці 1989р соціальна база руху становила майже 12 млн осіб. Таким чином, революційні події охопили всю Україну. Було проведено підготовчу роботу, щоб зробити наступний крок до формування нової політичної структури. 5 листопада 1990 було створено Украинску республиканску партию (УРП). Голова: Левко Лукяненко. 28 червня 1991 була зареєстрована ДемПУ. Головою партії був обраний Юрій Бадзьо. Партії виступала за незалежність України від СРСР і проведення демократичних реформ.

Висновок: Отже, після того як «Народний Рух» охопив усю країну, він зміг перейти від громадянських організації до політичних партій. А це вже потужна сила, яка мала вплив у ВР УРСР. Але розкол руху на дві течії став основним гальмуючим фактором до здобуття незалежності.

 

 

124 Становлення багатопартiйної системи в Українi на етапі перебудови. Класифiкацiя полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi.

    План: 1)  причини 2) фланги у ВР УРСР 3) характеристика

    Тези: 1)1990рік.причини: народний рух, вилуч статті про керівну роль компартії з констит, 2)правий фланг (незалежність): УРП (укр респ пар - Лукяненко), УНП 21.10.1989 (Приходько), центр (права, цінності): ПЗУ (парт зелених укр 28-20.09.1990), ліберали (менше соціалізму) 24.11.1990 УЛДС, ліві: а)компартії (СТУ спілк, трудящ. лист 1990) б)анархісти: КАУ (конфедер анар) 3)послаблення монополії КПРС, розпорошення національних сил.

Розгорнута відповідь 1)1990 рік став початком формування багатопартійності в Україні. Основним приводом були перехід до політичного плюралізму, вилучення статті про керівну роль КПРС із конституції СРСР та УРСР. Також цьому сильно посприяв Народний рух Українт.

2) Зупинити початок формування багатопартійної системи було неможливо. І наприкінці 1990р Україна стала багатопартійною: На правому фланзі: УРП (укр респ пар - Лукяненко), ДемПУ 24.03.1990, УНП 21.10.1989 (Приходько). УМА (міжпарламентська асамблея. 1.07.1990 (обєднала 28 громадсько-політичних організацій). А також ДСУ, УХДП, ДС, УНДП. Партії правого блоку були найбільш небезпечні для КПРС, тому що їх всіх об’єднувала боротьба за незалежність України. Центристське положення займали:ПЗУ(парт зелених укр 28-20.09.1990), НПУ(народн 22.09.1990), ЛДПУ, УСДП, СДПУ, ОСДПУ. Основна мета цих партій – провести в життя розбудову Української народної держави, загальнолюдські цінності, збереження середовища проживання людини, пошук політичного компромісу. Ліберальний папрямок: «Менше соціалізму» 30.06.1990 КЛДС (Київська ліберально-демократична спілка), 24.11.1990 УЛДС (Укр лібер-демокр спілк), того ж дня ЛДПУ (Ліберальна-демократична партія України). На лівому фланзі: ПДВУ, ССУ, СТУ, КАС. 1) Під керівництвом комуністичної парті України: листопад 1990 «Спілку трудящих України за перебудову», «Селянську спілку Укр». Ознаки: Нерішучість позицій, не підтримували розділу майна КПРС, розрив між політичною практикою і теорією. 2) лівий фланг «Конфедерація анархо-синдикалісті», «Конфедерація анархістів України».

    3) Українська багатопартійність послабила монополію КПУ на владу, але розчинила державний інтерес у персональному лідерстві, завадила консолідації. І це дало змогу функціонерам утримати свої позиції, згорнути перебудові процеси й вибудовувати незалежність на свій манер. Українство розчинили в «кишенькових партіях» і маленьких гетьманчиках, які своїми барвистими промовами вже нікого не переконували.

    Отже, становлення багатопартійності в Україні з одного боку звісно послабила вплив та владу комуністичних партій, а з іншого розпорошила всі національні сили на безліч невеликих за обсягом та значенням партій, яки діяли не узгоджено і тим самим гальмували процес здобуття Україною незалежності

 

 

125. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. Проголошення державної незалежності в Україні.

План: 1)початок заколоту в Москві 2) здобуття Україною незалежності 3) Завершення перевороту

Тези: 1) З 19 по 21 серпня спроба державного заколоту в Москві, ізолювання Горбачова у Форосі, створення ДКНС (держ коміт надзвич стан), 2) пропозиція для Кравчука змінити політичний курс, немає конкретного рішення, політична пауза, протести проти заколотників, 24 серпня 1991 Акр про державний суверенітет України., припинено діяльність КПУ 3)Поразка у заколоті, арешт керівників (мін оборони Язов, шеф КГБ Крючков), парад суверенітетів (20 серпня – 5 вересня).

    Розгорнута відповідь 1) З 19 по 21 серпня в Москві відбулася спроба державного заколоту. Група керівників союзних структур буцімто ізолювала Горбачова на кримській дачі в Форосі з ядерною валізою, але нібито без зв’язку. Його політичне становище характеризувалося своєрідним очікуванням того, що дві протидіючі сили виявлять переможця. Цей процес полягав у запровадженні в окремих регіонах СРСР надзвичайного стану терміном на шість місяців з утворенням для управління країною Державного комітету з надзвичайного стану. ДКНС.

    2) 19 серпня представник ДКНС запропонував Л.Кравчуку змінити політичний курс в країні. Однак жодного конретного рішення Президія ВР УРСР не прийняла, мотивуючи свою позицію бажанням не провокувати введення надзвичайного стану в Україні. Насправді такий підхід просто давав змогу витримати політичну паузу. Тим часом, у всіх населених пунктах України тривали гучні протести проти заколотників. Українці вимагали покінчити з комуністичним минулим і вийти з СРСР. Під їх тиском 22 серпня Президія ВР УРСР нарешті засудила «авантюрну спробу антидержавного перевороту» та ухвалила рішення про скликання 24 серпня 1991р позачергової сесії українського парламенту. Прийнятий Акт про державний суверенітет України відкривав нову епоху в українській історії. Було припинено і заборонено діяльність КПУ.

    3) Тим часом незграбна спроба в ніч з 20 на 21 серпня оволодіти «Білим домом» у Москві свідчила, що путч захлинувся. Наступного дня М.Горбочов повідомив світу, що він контролює ситуацію й наказав вивести панцирників з Москви та притягнути путчистів до відповідальності. Головні організатори перевороту були заарештовані: міністр оборони Язов, шеф КГБ Крючков. Але про що вони говорили в Форосі з Горбачовим, досі невідомо. Наслідком заколоту став «Парад суверенітетів» 20 серпня – 5 вересня.

    Висновок:Отже, хоча державний заколот у Москві не був успішним, він став тим поштовхом, який допоміг Україні здобути незалежність. Правильна політична тактика Л.Кравчука якнайкраще посприяла цьому процесу. З цього часу Україна розпочала новий етап в історій. Більш ніж 500 років відчайдушної боротьби нарешті дали результат.

 

 

126. Декларацiя про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, їх основні положення та сучасні оцінки

План: 1) Декларація про державний суверенітет України, 2) Акт проголошення незалежності України.

Тези: 1)16 липня 1990 року- Декларація про державний суверенітет України, зміст:самостійність, неподільність країни, громадянство, власні збройні сили, зовнішн віднос. 2) 24 серпня 1991 року Акт проголошення незалежності України. Зміст: незалежність, неподільність та недоторканість територ, чинність винятково конституції України.

Розгорнута відповідь: 1) Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Основна мета: перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Зміст: суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, власні збройні сили, своє громадянство, гарантія прав та обов’язків громадян, економічна та екологічні самостійність, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Оцінки: прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тому що тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі.

2) Акт проголошення незалежності України: документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. Основні положення: 1) проголошення незалежності України, 2) неподільність і недоторканість території України, 3) чинність винятково конституції України.

Висновки:Отже, Декларація про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України стали основними документами, що юридично закріпили незалежність України. Їх проголошення стало величезним кроком уперед української нації.

 

127. Об’єктивні та суб’єктивні причини руйнації господарського механізму після проголошення державної незалежності України.

    План: 1)загальна характеристика 2) обєктивні причини 3) суб’єктивні причини.

    Тези: 1)складні умови: розірвані всі зв’язки між підприємствами з різних країн, нестабільна політична та економічна ситуація не сприяла налагодженню нових зв’язків на міжнародному рівні, вичерпані корисні копалини 2) в Україні традиційно були розміщені підприємства, які виробляли не більше 20% кінцевого продукту 3) розкрадання державної власності, нестабільна політ ситуація, поширення рекету, тіньова приватизація.

Розгорнута відповідь: Початок розбудови Української держави відбувався в дуже складних економічних умовах, які Україна успадкувала від попередньої епохи. Зокрема більшість підприємств загальносоюзного підпорядкування опинились інституційно відірваними від постачальників сировини, ринків збуту продукції та виробничих суміжників. Це призвело до їх автономної зовнішньоекономічної діяльності, котра ґрунтувалася на міжособистісних зв’язках, сформованих у радянський період і, зрештою, масштабної тінізації Економіки.

    Об’єктивні причини: 1) в Україні традиційно були розміщені підприємства, які виробляли не більше 20% кінцевого продукту. Звязані великою кількістю суміжників і постачальників в інших республіках СРСР, вони могли діяти тільки в умовах однієї держави. 2) за останнє століття природні ресурси України, передусім нафта й газ, були значною мірою вичерпані, придбати їх наша держава могли тільки за світовими цінами.

    Субєктивні причини: 1) нестабільна політична ситуація, 2) поширення рекету. Багато підприємств були змушені залишити ринок, тому що від них вимагали величезні платежі 3) розкрадання державної власності, 4) тіньова приватизація.

    Висновок:Отже, початок самостійного соціального-економічного життя незалежної України був пов'язаний з численними труднощами, а саме, розрив всіх економічних відносин між підприємствами, розкрадання державної вланості, нестабільність політичної ситуації та поширення бандитських угрупувань.

         

 

128. Тенденції трансформаційних змін економіки України в умовах незалежності: від здобутків до прорахунків.

План:причини негативних тенденцій ек., реформація економіки, здобутки, прорахунки.

Тези: об’єктивні і суб’єктивні причини негативних тенденцій. Відсталість базових галузей промисловості. Залежність української економіки від кон’юктури на світових ринках. Підпорядкованість підприємств союзним міністерствам. Неготовність до ринкової економіки. Криза. Надмірна експортна орієнтованість економіки держави. Монополізація та деформація ринку страхових послуг. Здійснення Кучмою низки заходів, що призвели до покращення економіки. Процес приватизації в Україні та його наслідки (Азовсталь, Криворіжсталь). Реформування аграрного сектора економіки. Неспроможність Ющенка покращити стан економіки. Економічний курс Януковича.

Розгорнута відповідь:
Суб’єктивні причини негат. тенденцій: 1) структурна перебудова промисловості вимагала значних інвестицій та багато часу; 2) технологічна відсталість базових галузей промисловості (металургія, вуглевидобуток); 3) підпорядкованість більшості стратегічно важливих підприємств Укр. союзним міністерствам; 4) залежність економіки Укр. від зовнішніх енергоносіїв. Об’єктивні причини негат. тенденцій: 1) неготовність політичної еліти діяти в умовах ринкової економіки; 2) відсутність пол. волі для реформування економіки. Як наслідок, на 1993-1994 рр. стан економіки мав найгірші показники з усіх пострадянських країн. 1994 р. спад обсягу пром. продукції досяг 28%. Криза поставила під сумнів державну незалежність Укр. Період кардинальних трансформаційних змін економіки хронологічно збігається з періодом президенства Л.Кучми. Позитивними результатами стратегії реформ стали стабілізація валютної с-ми; активізація підприємницької діяльності малого і середнього бізнесу. Причини негативних явищ, які супроводжували стратегію: 1) уповільнення приватизаційного процесу, пов’язаного з тривалістю перехідного стану економіки (приватизація малого і сер. бізнесу); 2) непрозорість приватизаційного процесу і, як наслідок, тінізація економіки, поєднання бізнесу і криміналу, формування олігархічних кланів; 3) злиття бізнесу і державних структур; 4) корупція. Зміна складу урядових гілок влади після чергових виборів 2004 не змінила загальної економічної ситуації. Обставини, які не дали змоги виконавчим органам влади за Ющенка покращити економічний стан: 1) політична нестабільність як протистояння уряду і опозиції у ВР. Як наслідок, уповільнення процесу реалізації ек.реформ, непослідовність ек.курсу. 2) світова ек.криза 2008-2009 рр., що привела до дестабілізації фінансової с-ми, росту інфляції; 3) значне зростання цін на енергоносії на світових ринках. Як приклад, підвищення ціни на рос.газ з 95 доларів за 1 тис. м куб. у 2005 до 350 на поч. 2010, що зумовило кризовий стан низки стратегічно важливих галузей промисловості (металургії, хім.. пром.). Щодо економічного курсу чинної президентської адміністрації можна назвати кілька цілей: наповнення бюджету, зростання ВВП, ек. розвиток. Їхніми основними напрямами є: 1) зниження ціни на ро.газ. Як приклад, у квітні 2010 Янукович уклав газовий контракт з Медведєвим, згідно з яким Укр. отримала знижку на газ у 30%. 2) посилення інтеграційних зв’язків з Росією в таких галузях: атомній енергетиці, літакобудуванні і в перспекти ві – у космічній галузі, суднобудуванні та ін. 3) реалізація низки реформ - податкової, пенсійної та ін.
Отже,економіка України в період незалежності мала як і здобутки, так і прорахунки. Економіка пережила як і піднесення, так і кризу, спад. Кожен уряд мав на меті покращити економічний розвиток, але, на жаль, поки що ні один з них не зміг. В кожного були свої промахи. Хоча ніхто не заперечує, що були і певні покращення, але вони були певним чином незначними.

 

 

129. Формування інститутів державної влади України після проголошення незалежності. Прийняття Конституції України, її значення.

План:основні державотворчі процеси, етапи прийняття Конституції, її значення.

Тези: функціональні елементи: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, суди різної інстанції та інститут президентства. Відмінність президенстько-парламентської форми правління від парламентсько-президентської. Важливі віхи становлення владних структур: 1) фіксація кордонів; 2) визначення громадянства; 3) визнання національної символіки як державної; 4) запровадження власної грошової одиниці. Утворення так званої «партії влади». Формування гілок влади. Грудень 1991 р. – перші вибори президента. 6 грудня 1991 р. – закон «Про Збройні Сили України». 5 березня 1992 р. – закон «Про представників Президента України». 28 червня 1996 р. – прийняття Конституції. Негативні моменти формування інститутів державної влади: корупція, недостатня кваліфікація професійних політиків.

Розгорнута відповідь: основні державотворчі процеси: 1) 17 вересня 1991 р. – закон про зміну назви УРСР на Україна; 2) 8 жовтня 1991 р. – закон «Про громадянство України»; 3) 1 листопада 1991 р. – «Декларація прав національностей України»; 4) грудень 1991 р. – створення Міністерства оборони України, ств. нових структур спеціальних підрозділів військ, ств. СБУ; 5) затвердження ВР державної символіки; 6) ств. Національного банку Укр., Української фондової біржі, консульств, посольств, різних експортно-імпортних організацій; 7) формування 3-х гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової; 8) формування багатопартійної с-ми; 9) розробка та прийняття Конституції. З проголошенням в Укр. Незалежності постала проблема реформування існуючих та утв. нових інститутів державної влади. Було створено так звану «партію влади». «Партія влади» - це політичний блок, що складався з представників держ. апарату, засобів масової інформації, керівників традиційних секторів промисловості та ін. Серед кола найскладніших проблем у роботі конституційної комісії був розподіл законодавчої та виконавчої влади. Більшість депутатів відкидали норми, які передбачали створення сильної виконавчої влади, і намагалися зберегти за парламентом основні владні повноваження. Після виборів 2004 р. відбулося переформатування форми державного управління з президентсько-парламентської (яка була прийнята Л.Кучмою) на парламентсько-президентську. Зміни до Конституції не усунули протистояння між гілками влади. Конституція України пройшла певні етапи, поки не була прийнята остаточно. Перший етап (1990-1993) пов'язаний з процесом розробки концепції та 3-х проектів нової Конституції Укр. Другий етап (1994-1995) ознаменований прийняттям Конституційного Договору між Президентом Укр. і ВР про організацію державної влади та місцевого самоврядування. Третій етап (1995-1996) характерний безпосереднім уведенням в дію нової Конституції. Значення: Конституція закріпила правові основи незалежної України. З її прийняттям були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей. Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя укр. суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов’язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій. Отже,процес формування державних структур набував часом доволі суперечливого характеру. Але тим не менше інститути державної влади були сформовані і виконували свої функції. А завдяки Конституції країна вступила в новий етап свого розвитку. 

 

 

130. Особливості конституційного процесу в Україні 1996-2004 рр. Причини та шляхи подолання системного протистояння державно-владних гілок.

План:етапи конституційного процесу та його особливості, причини протистояння, шляхи подолання системного протистояння.

Тези: 16 липня 1990 р. – Декларація про державний суверенітет України. Конституційний процес складався з 6 етапів. Основні питання, які були предметом суперечок між гілками влади (державна символіка й мова, приватна власність, існування інституції президентства, структура законодавчої влади). Загострення протиріч між центральними та місцевими органами влади. Суперечки викликали питання інституції президентства і структури законодавчого органу. Фракції національно-демократичного спрямування і частина центристів підтримували ідею сильної президентської влади. Фракції лівого спрямування відстоювали встановлення парламентсько-президентського типу державного устрою. Чітке визначення повноважень гілок влади (основне вирішення проблеми).

Розгорнута відповідь: Перший етап (1990-1993) пов'язаний з процесом розробки концепції та 3-х проектів нової Конституції Укр. Другий етап (1994-1995) ознаменований прийняттям Конституційного Договору між Президентом Укр. і ВР про організацію державної влади та місцевого самоврядування. Третій етап (1995-1996) характерний безпосереднім уведенням в дію нової Конституції. На четвертому етапі (1996-2004) конституційна реформа здійснювалася в напрямі пристосування конституційних засад до реалій державного та суспільного життя. П’ятий етап (2004-2008) бере свій відлік з грудня 2004 р., коли до Конституції було внесено зміни, які передбачали зовні демократичні перетворення, що відповідали європейським стандартам – перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки, але фактично зумовили розбалансування як законодавчої, так і виконавчої влади, послабили президентські повноваження. Шостий етап (жовтень 2010) – скасування конституційної реформи 2004 р. і повернення до президентсько-парламентської форми державного управління. Однак конституційний процес не можна вважати завершеним. Декларація мала безпосереднє відношення до конституційного процесу в Україні (у вужчому, юридичному розумінні – до процесу підготовки та прийняття нової Конституції). Фактично, саме прийняттям Декларації про державний суверенітет України було розпочато те, що згодом почали називати конституційним процесом в Україні. Предметом суперечок між гілками влади з приводу прийняття Конституції, головним чином, були такі питання: 1) існування інституції президентства в Україні; 2) структура й прерогативи законодавчої влади; 3) соціальні гарантії з боку держави; 4) приватна власність; 5) Кримська автономія; 6) державна символіка й мова. У спробах узгодити позиції з цих питань зіткнулися уявлення про те, якою повинна бути політика взагалі. На початку незалежності найслабшою ланкою в трикутнику протистояння центрів влади був уряд. Депутатські фракції лівого спрямування твердо відстоювали думку про необхідність скасування сильної президентської влади в Україні і встановлення парламентсько-президентського типу державного устрою. Натомість фракції національно-демократичного спрямування і частина центристів підтримували ідею сильної президентської влади, в якій вбачали запоруку ефективної протидії загрозам політичного сепаратизму, відцентровим тенденціям в господарсько-економічних, політичних процесах, у масовій свідомості. Отже, першим здобутком конституційного процесу було досягнення згоди більшістю українських політиків у тому, що нова Конституція усе ж потрібна Україні. Шляхи подолання системного протистояння: 1) чітке визначення повноважень гілок влади; 2) ствердження засад їх дієвого функціонування насамперед з урахуванням принципу стримування й противаг; 3) залучення суспільства до формування гілок влади; 4) відповідальність гілок влади за свої дії перед суспільством.

 

131. Політичні партії незалежної України. Проблема взаємодії суспільства і влади. Особливості та перспективи поглиблення суспільної демократії в Україні.

План:політичні партії, визначення проблем взаємодії, особливості суспільної демократії, перспективи поглиблення суспільної демократії.

Тези:1990 р. – «партія влади» (представники переважно безпартійні). Широка підтримка в перші роки комуністів. 1991 р. – СПУ (О.Мороз). 1992 р.- Селянська партія Укр. (обстоювала інтереси агарного сектору). Після середини 1990-х років почали формуватися партії центристського типу. Наявність значної кількості дрібних політичних об’єднань. Травень 2010 р. – офіційно зареєстровано 185 політичних партій. Суспільство вибирало ту чи іншу політичну партію, яка прийде до влади. Внутрішні чвари часто призводили до політичних криз в суспільстві. Президентська кампанія 2009-2010 рр. – черговий етап поглиблення суспільної демократії. Особливості: глибокі перетворення політичної та економічної системи, економічна залежність, розмежування політичних сил та ін. Для перспективи необхідно створити демократичні інституції.

Розгорнута відповідь:«Партія влади» воліла залишатися безпартійною. У перші роки незалежності широку підтримку мали лише комуністи і Народний рух України (виступав як слабо оформлене громадсько-політичне об’єднання). Із середини 1990-х років в Україні почали формуватися партії центристського типу. Це нове явище засвідчило успіхи в політичному структуруванні суспільства. Відбулося розмежування правих фракцій парламенту на пропрезидентські та проурядові, що було пов’язано з референдумом 16 квітня 2000 р. 2004 р. – рік президентських виборів додав гостроти процесу розвитку багатопартійної системи України. Українська громадськість покладала на вибори 2006 р. особливі надії й сподівання. Виборці на власному досвіді переконалися, що вони є могутньою суспільною силою, не об’єктом, а суб’єктом політичного життя, можуть активно впливати на органи влади та домагатися задоволення своїх вимог. Черговим етапом поглиблення суспільної демократії в Україні стала президентська кампанія 2009-2010 рр.. Ці вибори були неоднозначно оцінені міжнародною спільнотою. Питання взаємин інститутів влади і громадянського суспільства – це одне з корінних питань соціуму, від якого залежить його стабільність. Це пов'язано з тим, що громадянське суспільство визначає зміст інститутів влади. Не існує єдиної й універсальної моделі взаємодії громадянського суспільства і влади, проте в основі лежить роль демократичної держави. Взаємодія між інститутами влади і громадянським суспільством є важливим у визначенні умов економічної, політичної та соціальної діяльності громадян. Серед головних особливостей переходу до демократії в Україні необхідно назвати наступні: 1) перехід до демократії здійснюється від тоталітарного суспільства, а тому він включає в себе надзвичайно глибокі перетворення як політичної, так і економічної системи; 2) політичне, економічне і соціокультурне життя суспільства несе на собі значні відбитки напівколоніального статусу України; 3) розмежування політичних сил відбувається за обставин слабкої і нестабільної багатопартійної системи і є багатовимірним; 4) повiльнi темпи економiчних перетворень i погiршення рiвня життя переважної бiльшостi пересiчних громадян. Перспективи (необхідно): 1) створити нові структури; 2) запровадити нові стандарти; 3) набути нових звичок; 4) запроваджувати реформи лише після їх розуміння; 5) поява міцних протилежних позицій парламенту, уряду, опозиції. Отже,в наш час проблемою українського суспільства є неструктурованість політичної системи, відсутність дієвого механізму конструктивної взаємодії партії, влади та власне самого суспільства. Особливість української моделі демократії: партія, влада і суспільство існують у різних вимірах.

 

 

132. Етнонаціональний склад населення України. Міжнаціональні відносини. Проблема громадянських і політичних прав національних меншин.

План: етнонаціональний склад, поширення мов, міжнаціональні відносини, проблема громадянських і політичних прав національних меншин.

Тези: Україна – багатонаціональна держава. Основні показники визначення етнічної ідентичності: розселення, мовна орієнтація, рівень освіти, звичаї. 2 найбільш поширених мов в Україні – укр. та рос.. Діє близько 2 тис. шкіл, де навчання ведеться 2-ма мовами. Державна програма «Українська книга». Створення та оптимізація мережі засобів масової інформації мовами національних меншин. Національно-культурні товариства – серцевина відродження повноцінного життя національних меншин. Проживання українців за кордоном – одна з проблем розвитку етнонаціональних процесів. Існує чимала кількість проблем громадських і політичних прав національних меншин. Основна – нерівність у питаннях зайнятості, прибутків, доступності соціальних послуг. А також національні меншини прагнуть брати участь у політичному житті країни.

Розгорнута відповідь: сьогодні Україна є державою з багатонаціональним та строкатим у конфесійному відношенні населенням. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на її території проживало 37,5 млн українців і 10,9 млн представників національних меншин близько 130 національностей. В національному відношенні найбільшою строкатістю в Україні вирізняються АРК, Вінницька, Волинська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська та ін. області, та міста Київ та Севастополь. Основними показниками, які визначають етнічну ідентичність, є: чисельність представників певного класу, географія їхнього розселення, мовна орієнтація, рівень освіти та професійної кваліфікації, рівень збереження традицій, віросповідна приналежність. В Україні 85% населення називає рідною мовою мову своєї національності. Серед населення України більшого поширення як рідної мови набуває українська мова. На підтримку та розвиток загальної освіти національних меншин спрямована й державна програма «Українська книга». Згідно з цією програмою в останні роки видано понад 350 оригінальних видань, підручників, навчальних посібників 19 мовами етнічних меншин. Крім того, є чимало видань, які виходять 2-ма мовами. Крім друкованих ЗМІ, для потреб національних меншин своє мовлення здійснюють 14 різних телерадіокомпаній. З метою врегулювання питань, пов’язаних із забезпеченням прав національних меншин в Україні, було створено Комітет у справах національностей. Національно-культурні товариства різні за своєю формою – це земляцтва, спілки, асоціації, центри, федерації, ради та ін.. За межами України проживає чимало українців, які в повному сенсі не можуть бути названі діаспорою. На сучасному етапі особливого значення набуває проблема забезпечення прав національних меншин як обов'язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демократичного розвитку українського суспільства. Більшість етнічних конфліктів виникає в результаті незадоволення потреб національних меншин. Багато проблем у представників національних меншин виникає через те, що вони відчувають нерівність у питаннях зайнятості, прибутків, доступності соціальних послуг. Національні меншини м'яко інтегрувалися в українське суспільство, хоч доводилося розв'язувати непрості проблеми, зокрема в Криму, куди в період перебудови почали масово повертатися незаконно депортовані тоталітарним режимом народи, насамперед кримські татари. Отже,ми побачили, що Україна є багатонаціональною державою. І в ній є майже всі умови для забезпечення нормального проживання національних меншин. Це і школи з 2 мовами навчання, і ЗМІ, і телерадіокомпанії, і різні національно-культурні товариства. Але тим не менше, все-таки існує проблема громадянських і політичних прав національних меншин.

133. Міжконфесійні відносини незалежної України.

План: ухвалення закону, УАПЦ, основні пріоритети державної політики щодо релігії.

Тези: 1991 р. – початок відродження української православної автокефалії. Та чи інша релігійна група свою істину вважає самодостатньою. Конфлікти існують не тільки між релігійними угрупованнями, а й усередині них. Конфлікт між Українською Православною церквою — Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українською Православною церквою — Київського патріархату (УПЦ-КП). Збільшення кількості громад прихильників протестантизму. Виною роз’єднаності є лише амбіції окремих ієрархів. Одне з важливих завдань держави – надання допомоги в пошуках спільної платформи по налагодженню співробітництва в рамках Всеукраїнської Ради церков та релігійних організацій. Основним пріоритетом державної політики щодо релігії є забезпечення конституційного положення про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, рівноправності всіх офіційно діючих в Україні релігій та права громадян на свободу совісті.

Розгорнута відповідь: Україна – багатоконфесійна держава. З часу проголошення державної незалежності України (1991 р.) почався етап відродження української православної автокефалії. Причиною цих і подібних конфліктів виступає той факт, що та чи інша релігійна група свою істину вважає самодостатньою, а отже, і нормативною, тобто такою, що дотримується певних цінностей. Конфлікти існують не тільки між релігійними угрупованнями, а й усередині них. У їхній основі здебільшого лежать внутрішні процеси — боротьба за владу, престиж, привілеї тощо. До цієї групи належить і внутрішньоправославний конфлікт, який перманентно загострюється в Україні між Українською Православною церквою — Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українською Православною церквою — Київського патріархату (УПЦ-КП). З року в рік в Україні збільшується кількість громад прихильників протестантизму. В умовах незалежності України національні меншини також активно включилися у творення національних релігійних громад. Останнім часом створено німецьку, шведську євангелійсько-лютеранську, Закарпатську реформаторську церкви. Активно утверджується в зоні свого історичного існування іслам, основна увага якого спрямована на відродження духовності, культури і традицій народів, які сповідують це віровчення. Виною роз’єднаності православних церков, а часом і конфліктів є лише амбіції окремих ієрархів, які не хочуть поступатися владою. Українські автокефалісти основне своє завдання бачать у переході від інерційного існування українського православ’я до його відродження в повному об’ємі і створення Єдиної Помісної Православної церкви. Прихильники ж єдиної канонічної проросійсько налаштованої церкви намагаються за всяку ціну утримати українські парафії під своїм впливом. З цією метою докладають багато зусиль для поглиблення взаємозв’язків з окремими українськими політиками, заохочують їх всілякими нагородами, підтримують на виборах тощо. Хоча на словах усі вищі керівники православних церков виступають за створення єдиної Помісної церкви, однак виставляють один перед одним такі умови, що до справжньої єдності справа не доходить. Основними пріоритетами державної політики щодо релігії є: 1) забезпечення конституційного положення про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, рівноправності всіх офіційно діючих в Україні релігій та права громадян на свободу совісті; 2) сприяння релігійним організаціям у виконанні їхніх статутних завдань, участі церков у служінні; 3) сприяння розвиткові релігійної самобутності корінних народів і національних меншин. Отже,негативні тенденції церковно-релігійних процесів можна подолати, і церква в Україні буде відігравати притаманну їй роль потужної інституції громадянського суспільства. У нових політичних умовах важливе значення має вироблення науково обґрунтованої політики відносно релігійних організацій, вміння використовувати в потрібному напрямі їхні можливості і вплив на віруючих.

 

134.  Концептуальні основи і пріоритети зовнішньої політики України.

План: зовнішньополітичні курси (стратегії), декларації, основні напрями, пріоритетні функції.

Тези: 4 зовнішньополітичних стратегії (курси): 1) 1990-1993 рр. – курс на здобуття нейтралітету; 2) 1993-початок 2000-х – курс на багатовекторність; 3) початок 2000-початок 2010 р. – курс на євроатлантичну інтеграцію; 4) від початку 2010 р. – курс на позаблоковий статус за збереження євроінтеграційних орієнтирів України. Основні напрями: 1) розвиток двосторонніх міждержавних відносин; 2) розширення участі в європейському регіональному співробітництві; 3) співробітництво в рамках Співдружності Незалежних Держав; 4) діяльність в ООН та інших міжнародних організаціях. Пріоритетні функції: 1) зміцнення національної безпеки; 2) створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки; 3) сприяння науково-технічному прогресу, розвиткові культури та освіти; 4) участь у розв'язанні глобальних проблем; 5) інформаційна діяльність. Декларація про державний суверенітет (16 липня 1990 р.), постанова «Про основні напрями зовнішньої політики України» (2 липня 1993 р.), закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (від 1 липня 2010 р.).

Розгорнута відповідь:щодо задекларованого ще на етапі суверенізації республіки курсу на здобуття нейтралітету, то він започаткував державницькі позиції щодо зовнішньополітичної діяльності країни. 2 липня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову «Основні напрями зовнішньої політики України», що заклала підвалини багатовекторної зовнішньої політики за формальної позаблоковості країни. Україна здійснює активну, гнучку та збалансовану зовнішню політику на таких головних напрямах, як: 1) розвиток двосторонніх міждержавних відносин; 2) розширення участі в європейському регіональному співробітництві; 3) співробітництво в рамках Співдружності Незалежних Держав; 4) діяльність в ООН та інших міжнародних організаціях. Вибір чітких зовнішньополітичних пріоритетів України набув для українського політикуму особливо важливого значення. З огляду на розробки української політичної думки таким пріоритетом визнано євроатлантичний напрям. Основними цілями євроатлантичної інтеграції були: 1) тісна політична співпраця через розвиток політичного діалогу; 2) забезпечення основи для взаємовигідного співробітництва; 3) підтримання зусиль Україною щодо зміцнення демократії й розвитку її економіки; 4) гармонійні економічні відносини та сприяння торгівлі та інвестиціям. Зовнішньополітичні проблеми (євроатлантичний курс): 1) погіршення політичних відносин України з РФ; 2) посилення економічного (енергетичного) тиску Росією на Україну; 3) проросійська позиція щодо України провідних європейських країн (Франція, Німеччина). Після чергових президентських виборів було змінено зовнішньополітичний курс на позаблоковість України. Позаблоковість – це особливий міжнародно-правовий статус, який не потребує міжнародно-правового закріплення і може бути змінений в односторонньому порядку. Основними засадами є: 1) забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва; 2) зміцнення міжнародного авторитету держави; 3) забезпечення територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України. Отже,пріоритети зовнішньополітичних орієнтирів (навіть з урахуванням найновітніх законодавчих документів) не можуть сприйматись остаточно ствердженими. Дієвість положень підтверджуватиметься лише практикою, здатністю урядових кіл підходити до їх реалізації з урахуванням загальоноосвітніх тенденцій. 

 

135. Сучасні євроатлантичні інтеграційні орієнтири України: дилема оцінок та шляхів реалізації.

План: ЄС, НАТО, перешкоджаючі чинники, завдання України щодо Євроінтеграції.

Тези: 1999 р. – Гельсінський саміт Євросоюзу (важлива віха в процесі інтеграції). Основні форми співробітництва України та ЄС: технічна допомога, торгівля, інвестиційна діяльність. Активізації інтеграційних процесів перешкоджають такі чинники: 1) суттєві відмінності нормативно-правової бази; 2) зношеність основних виробничих фондів української економіки; 3) низький рівень конкурентоспроможності більшості українських підприємств та ін.. Україна активізувала свої контакти з Північноатлантичним союзом. Останнім часом активізувалися українсько-британські економічні відносини. Європейська інтеграція передбачає налагодження добрих відносин з сусідніми європейськими державами. Плідно розвиваються українсько-угорські відносини. Вашингтон дедалі частіше підкреслює, що Україна є важливим гарантом стабільності й безпеки в Європі.

Розгорнута відповідь: Євроатлантична спільнота є, передусім, об‘єднанням держав, у яких принцип захисту демократичних цінностей і прав людини – одна з головних сутнісних ознак ідеології і політичної практики. На сучасному етапі основними формами співробітництва України та ЄС є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна посідає 2-е місце після Росії серед пост радянських держав. Активізації інтеграційних процесів перешкоджають такі чинники: 1) суттєві відмінності нормативно-правової бази; 2) зношеність основних виробничих фондів української економіки; 3) низький рівень конкурентоспроможності більшості українських підприємств; 4) недостатня розвиненість української економіки. Крім того, суттєво ускладнюють процес інтеграції України корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми. Процес Євроінтеграції України зумовлює необхідність підвищення конкурентоспроможності національної економіки, досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку. Намагаючись гарантувати власну безпеку, Україна в межах процесу інтеграції до європейських структур активізувала свої контакти з Північноатлантичним союзом. Співробітництво з Північноатлантичним союзом розгортається в різних сферах. Європейська інтеграція України передбачає налагодження добрих відносин з сусідніми європейськими державами. членство в НАТО дасть Україні такі переваги: 1) об‘єднання з Великою Європою, достатні гарантії безпеки, що сприятимуть подальшій демократизації і розвиткові України в колі розвинутих європейських держав; 2) зняття загрози стати буферною державою між Росією і НАТО; 3) гарантії проти територіальних домагань, підтвердження недоторканності кордонів; 4) збільшення інвестиційної привабливості України, кращі перспективи швидшого приєднання до ЄС; 5) ближчі й продуктивніші відносини із західними сусідами, участь у процесах регіональної і континентальної інтеграції. За оцінками експертів, увага західних держав, передусім США, до України визначається не стільки її партнерським потенціалом, скільки їх своєрідним місцем у суперництві між Росією та Заходом. Саме в цьому аспекті роль України дуже помітна. Отже, західний напрям зовнішньополітичної діяльності став одним із пріоритетних для незалежної України. Українська дипломатія намагалася створити грунт для швидкої інтеграції нашої держави до європейських структур. Однак на заваді реалізації цих планів стали різний рівень розвитку України і західноєвропейських держав, нестабільність української економіки. 

 

136.  Українсько-російські відносини, їх стан та тенденції розвитку.

План: угоди, проблеми ускладнення, напрями українсько-російських відносин, шляхи вирішення проблем.

Тези: серйозні розбіжності щодо характеру зовнішньополітичного курсу. 1997 р. – «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ» (правова основа поліпшення відносин). Початок 2000-х рр. – поява ознак нового загострення відносин сторін. Вплив глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. на відносини. Початок 2010 р. – пере форматування відносин. 21 квітня 2010 р. – угода про подовження перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі (на 25 років). Напрями українсько-російських відносин: політична, економічна та соціальна сфери. Серед населен­ня Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії (найголовніша перешкода). Ще один важливий чинник — внутрішня нестабільність в Росії. Україні і Росії перш за все потрібно усвідомити характер своїх відносин з усіма своїми вадами і недоліками.

Розгорнута відповідь: становлення цих відносин не було позбавлене труднощів. Серед проблем, що ускладнювали міждержавні відносини – територіальні претензії Росії до України (Крим, Севастополь, Керченська протока); умов спільної експлуатації газотранспортної системи, тарифної політики. Правовою основою поліпшення українсько-російських відносин став «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ», підписаний Л.Кучмою та Б.Єльциним 31 травня 1997 р.. Цей документ проголосив визнання територіальної цілісності обох країн, їх наміри розвивати й поглиблювати економічні, культурні та інтеграційні зв’язки. Основним невдоволенням української сторони були: втручання Росії у внутрішні справи України, штучні бар’єри щодо розвитку торговельних відносин, застосування тарифних і нетарифних обмежень поставок української продукції на російські ринки. Переформатування відносин держав стало можливим з початку 2010 р., після обрання на посаду Президента України В.Януковича. 2010 р. позначився серйозними кроками українського керівництва щодо залагодження відносин з Росією через активний переговорний процес з актуальних проблем та укладання низки стратегічно орієнтованих щодо цього угод в економічній та політичній сферах. Серед них – угода про подовження перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі на 25 років – до 2042 року від 21 квітня 2010 року. Шляхи вирішення проблем. Щодо проблеми рівноправності відносин, то тут більше залежить від Росії, від її бажання підходити на паритетних засадах. Проблему двосторонньої політичної необізнаності можна вирішити шляхом створення науково-дослідницьких центрів, які б вивчали сучасний стан відносин між державами. Зокрема, в Україні існує Національний інститут українсько-російських відносин, а з боку Росії не має аналогічних структур і це йде не на користь державам. Проблему з Чорноморським флотом слід вирішувати укладанням взаємовигідних міждержавних договорів, які б засвідчили спільні інтереси та спільні навчальні програми на Чорному морі, чітко розділити сфери впливу. Ці заходи змогли б пом’якшити українсько-російські відносини. Проблему промислової конкуренції між двома країнами, яка значною мірою викликає і протиріччя у політичній сфері, можна вирішити спільною співпрацею. Є дуже багато секторів світового ринку, де Україна і Росія могли б успішно співпрацювати на ринку третіх країн і не створювати штучної конкуренції між своїми підприємства. Отже,визначаючи майбутнє українсько-російських відносин, слід зауважити, що Україні слід співпрацювати з Росією за принципом: «У нас не має друзів, у нас не має ворогів ─ у нас є власні інтереси».

137. Прийняття України до ВТО (2008 р). Перспектива та проблематичність даного чинника для економіки України.

План: вступ України до ВТО, перспективи, наслідки: позитивні та негативні.

Тези: 2008 р. – вступ України до ВТО. Вступ до СОТ становить низку невирішених проблем, які досі гальмують розвиток економіки країни. Вступ до СОТ — це, насамперед, приєднання до загальноприйнятих правил цивілізованого ринку, які мають значні переваги. Основні наслідки вступу України до СОТ: 1) інтеграція до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу та міжнародної торгівлі; 2) прогнозується збільшення надходжень прямих іноземних інвестицій уже упродовж першого-другого років після вступу до СОТ в 1,5–2 рази; 3) українські виробники отримають спрощення умов доступу до ринків 148 країн-членів Світової організації торгівлі. Основною перевагою вступу України до СОТ є спрощення митних операцій.

Розгорнута відповідь: На думку багатьох експертів, вступ України до СОТ довгий час гальмувався тим, що: 1) українське законодавство у сфері зовнішньої торгівлі було досить суперечливим. На сьогодні прийнято 20 законів, про які Україна домовлялася із країнами-членами Робочої групи, які зараз вивчають ці закони на предмет виявлення недоліків; 2) нормативні акти, спрямовані на досягнення короткотермінових чи локальних цілей, не відповідали, а часто навіть суперечили принципам міжнародної організації; 3) недостатній потенціал державних структур України у реалізації політики формування та ефективного проведення торговельної та інвестиційної політики. Політичні, економічні і соціальні наслідки вступу України до СОТ не можна однозначно віднести до позитивних чи негативних. Економічні наслідки приєднання України до СОТ позначають на макро- та мікрорівні. Позитивні наслідки: 1) зростання обсягів експорту; 2) пожвавлення виробництва у певних галузях економіки; 3) зростання ВВП України; 4) підвищення загальної ефективності економіки та її модернізація; 5) полегшений доступ до іноземних ринків товарів та послуг, технологій, капіталів тощо; 6) добровільне підвищення якості продукції; 7) збільшення прибутків від кількісного нарощування обсягів експорту та зміни його структури. Негативні наслідки: 1) збільшення залежності національної економіки України від стану світової економіки; 2) порушення експортно-імпортного балансу; 3) тиск на національну валюту; 4) остаточна втрата неконкурентоспроможних галузей економіки; 5) скорочення чисельності працюючих; 6) зменшення надходження до бюджету внаслідок скасування імпортних мит на європейську продукцію; 7) ризик насичення внутрішнього ринку імпортованими товарами. Приєднання також означає, що Україна бере на себе зобов'язання стосовно виконання правил торговельної та інвестиційної діяльності.Низку нових можливостей від приєднання до СОТ отримають і українські виробники. Головною вигодою стане створення передбачуваного ділового середовища. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватися, відбудеться спрощення процедур зовнішньоторговельної діяльності в цілому. Членство в СОТ є важливою умовою для присутності на міжнародних ринках українських товарів і послуг. Система світової організації торгівлі заохочує конкуренцію, зменшує торговельні бар'єри, внаслідок чого виграють, насамперед, споживачі.Отже,узагальнюючи основні очікувані позитивні наслідки на макрорівні, можна виділити те, що вступ України до Світової організації торгівлі має стати стимулом для здійснення структурних та інституційних реформ.

 

138. Президентські і парламентські вибори 2004-2010 рр.: аналіз політичних подій.

План: вибори 2004 року, діяльність опозиції в Україні у період після помаранчевої революції, вибори 2010 року.

Тези: 2004 р. – відбулися вибори Президента України. Переміг у цих виборах Віктор Ющенко. 2006 р. – парламентські вибори. Вони відбулися 26 березня за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Найбільшу кількість голосів виборців набрала Партія регіонів, друге місце за Блоком Юлії Тимошенко, третє - блок "Наша Україна". 2007 р. – Президент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007, проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. У грудні 2008 р. розпалася правляча «демократична» коаліція, що мало б спричинити зміни формату парламентської опозиції. Проте спроба створення парламентської коаліції у форматі БЮТ та Партії регіонів на даному етапі виявилася неефективною. 2010 р. – президентські вибори. Переміг Віктор Янукович. 10 лютого 2010 року – прийняття парламентом Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Розгорнута відповідь: 2004 р. – президентські вибори, які відбувалися протягом трьох голосувань – 31 жовтня, 21 листопада і 26 грудня 2004 року. Одразу після другого голосування 21 листопада 2004 року, в якому за попередніми даними Центральної виборчої комісії переміг Віктор Янукович, почались масові виступи громадян України в Києві та інших містах України. Ці виступи в подальшому стали називати Помаранчевою революцією. Результати другого голосування 21 листопада 2004 року були визнані недійсними рішенням Верховного Суду України. Остаточну перемогу під час голосування 26 грудня 2004 року з перевагою 7,79% одержав Віктор Ющенко. 2006 р. – чергові парламентські вибори, які відбулися 26 березня за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Найбільшу кількість голосів виборців набрала Партія регіонів, друге місце за Блоком Юлії Тимошенко, третє - блок "Наша Україна". 22 червня 2006 року була утворена Коаліція демократичних сил у складі фракцій Блоку Юлії Тимошенко, блоку "Наша Україна" та СПУ. 7 липня 2006 року створення Антикризової коаліції у складі фракцій Партії регіонів, СПУ та КПУ і трьох народних депутатів України інших фракцій. 2 квітня 2007 року Президент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007, проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. У грудні 2008 р. розпалася правляча «демократична» коаліція, що мало б спричинити зміни формату парламентської опозиції. Проте спроба створення парламентської коаліції у форматі БЮТ та Партії регіонів на даному етапі виявилася неефективною. Не всі представники визначених політичних сил були готові до такого формату взаємодії. 2010 р. – президентські вибори, на яких переміг В.Янукович. 10 лютого 2010 року – прийняття парламентом Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Отже, зміни до Конституції 2004 року та вибори до Верховної Ради України на пропорційних засадах у березні 2006 року заклали нові підвалини для діяльності парламентської опозиції. В Україні після останніх президентських виборів відбулися важливі демократичні зміни: проведено вільні парламентські вибори, існують свобода слова, свобода зібрання, свобода політичної конкуренції, сильна опозиція, почало формуватися громадянське суспільство.

 

139. Світова економічна криза 2008-2010 рр. та її вплив на соціально-економічні і політичні процеси в Україні.

План: світова економічна криза, вплив кризи на соціально-економічні процеси, вплив кризи на політичні процеси.

Тези: світова економічна криза 2008-2010 рр. призвела до скорочення видатків на інновації. Найбільш вразливий промисловий сектор, зорієнтовані на експорт - металургійний комплекс, машинобудування. Наслідками світової кризи є також проблеми в банківській сфері та в експортоорієнтованих галузях. Найбільш болісно економічні негаразди переживають промислові підприємства. На ринку праці роботодавці скорочують кількість вакансій. У ситуації, яка нині склалася в українській економіці, уряд має переглянути бюджет і зменшити видатки. Значна внутрішня загроза для економічної безпеки України – це зростання «тіньової» економіки та посилення її криміналізації. Рівень зовнішнього боргу нашої країни (комерційного, банківського та урядового) щодо ВВП досить високий (левова частка якого припадає на приватний сектор).

Розгорнута відповідь: У 2008 році спостерігалося бурхливе зростання іноземних інвестицій в економіку України, зокрема у фінансовий сектор. Є всі підстави вважати, що криза української економіки характеризуватиметься верхнім рівнем негативних наслідків і більшою тривалістю в порівнянні з середньосвітовими показниками. Значна внутрішня загроза для економічної безпеки України – це зростання «тіньової» економіки та посилення її криміналізації. За розрахунками, тіньовий сектор складає 40-60% ВВП. За оцінками експертів втрати держави від тінізації доходів щорічно перевищують 12-13 млрд.грн. Рівень зовнішнього боргу нашої країни (комерційного, банківського та урядового) щодо ВВП досить високий. Деякі корпоративні позичальники залучали великі кредити на досить короткий термін (2-3 роки), сподіваючись на рефінансування боргів, коли настане час їх погашати. Однак світовий фінансовий ринок закритий, отримати нову позику за кордоном проблематично і дорого. Позичальники без фінансового резерву в найкращому разі шукатимуть стратегічного інвестора, у найгіршому — оголосять себе банкрутами. У 2009-му внаслідок дефіциту коштів українські банки ще більше посилили кредитну політику. Це означало, що зростання внутрішнього споживання у країні істотно сповільниться. До кризи одним із потужних драйверів зростання ВВП був приплив прямих іноземних інвестицій. Однак у 2009-2010-му приплив іноземних інвестицій зменшився у кілька разів у зв’язку зі світовою фінансовою кризою: більшість іноземних компаній скасують плани експансії на нові ринки і скуповування конкурентів. Унаслідок дефіциту позикових ресурсів і в Україні, і за кордоном різко зменшився обсяг інвестицій компаній в основний капітал. Це означало, що їм доведеться не лише згорнути програми з розширення потужностей і виходу на нові ринки, а й відкласти капіталовкладення у підтримку наявного обладнання — на це, найімовірніше, бракуватиме грошей. Як наслідок — конкурентоспроможність вітчизняних виробників, переважно металургів, машинобудівників та хіміків, на світовому ринку знизився. Разом зі сповільненням економіки різко впали темпи зростання доходів населення і внутрішнього попиту, які зазвичай підганяють інфляцію. Отже, найбільш болісно економічні негаразди переживають промислові підприємства. Сьогодні вони змушені скорочувати обсяги виробництва. На ринку праці роботодавці скорочують кількість вакансій. Зменшення обсягів кредитування населення призводить до масового звільнення персоналу. У ситуації, яка нині склалася в українській економіці, уряд має переглянути бюджет і зменшити видатки.

 

140. Політичні і соціально-економічні процеси в Україні після президентських виборів 2010 р.

План: політичні процеси, соціально-економічні процеси.

Тези: 2010 рік можна розглядати як своєрідний час переосмислення засад суспільно-політичного розвитку України. За 2010 р. ВВП України порівняно з попереднім роком зріс на 4,2 %. Економічне пожвавлення супроводжувалося деяким зниження рівня тінізації економіки. Відроджуються внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, поступово поповнюється флот авіакомпаній. Найгострішою проблемою соціальної політики України залишається нераціональне використання коштів, що виділяються на соціальні потреби. Держава принципово нездатна перерозподілити ресурси на користь тих, хто потребує цього найбільше.

Розгорнута відповідь:  Важливою особливістю 2011 року стало те, що вперше за багато років у системі державної влади здійснено низку практичних кроків щодо ініціювання комплексних реформ у різних сферах суспільного життя: створено відповідні інституції, започатковано адміністративну реформу, розроблено і розпочато реалізацію програми економічних реформ, завершено перший етап реформування судової системи тощо. Значної корекції зазнала державна політика у сфері зовнішніх відносин та в гуманітарній сфері. Кроки, здійснювані впродовж 2010 року в межах реалізації комплексних суспільних реформ, позитивно вплинули на стан громадянської активності, надали поштовх новим формам і принципам громадської самоорганізації. Ініціатива Президента щодо конституційних змін була започаткована, виходячи з чіткого усвідомлення необхідності невідкладної і фундаментальної реформи політичної системи України. Основними напрямами нового конституційного процесу є такі: 1) запровадження дієвого механізму зміни влади у разі неспроможності владних суб’єктів реалізувати свої повноваження; 2) запровадження механізму забезпечення участі громадян у прийнятті нової Конституції та інші. За 2010 р. ВВП України порівняно з попереднім роком зріс на 4,2 %. Через відновлення окремих галузей сфери матеріального виробництва відбувається деяке пожвавлення у сфері послуг.Підґрунтям зростання внутрішнього споживчого попиту стало поступове пожвавлення динаміки доходів населення. Зростання обсягів промислового виробництва протягом 2010 р. було зумовлене: 1) сприятливою кон’юнктурою цін на міжнародних ринках на основні експортні товари українських виробників; 2) відновленням зростання у країнах – основних торговельних партнерах; 3) поліпшенням фінансового стану вітчизняних підприємств-експортерів. Разом з тим сформувалася низка чинників, що обмежували розвиток промисловості й гальмували прояв зазначених рушіїв післякризового відновлення: 1) повільний розвиток світової економіки внаслідок низької кредитної активності, слабкого споживчого попиту та поступового згортання програм державної підтримки; 2) зростання цін на сировину на світових ринках; 3) скорочення обсягу врожаю у світі та в Україні. Відроджуються внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, поступово поповнюється флот авіакомпаній. Зволікання з реформуванням пенсійної системи призводить до поєднання проблем її фінансового забезпечення та соціальної ефективності. Відсутність чітких стратегічних пріоритетів соціальної політики спричиняє розпорошення коштів і недостатню ефективність соціальних програм. Отже, відновлення економічного зростання не супроводжувалося збільшенням зайнятості спеціалістів та кваліфікованих робітників.Все-таки найгострішою проблемою соціальної політики України залишається нераціональне використання коштів, що виділяються на соціальні потреби.

 

Історія КНЕУ

Хронологія зміни назв

2011 р. наш університет відзначив 105-тиріччя із дня свого заснування, а вже в цьому році вшановуватиме 145-ту річницю від дня народження свого засновника – визначного вченого-історика Митрофана Вікторовича Довнар-Запольського (1867 – 1934 рр.). Саме завдяки його ініціативі в 1906 р. у Києві було засновано Київські вищі комерційні курси – приватний вищий навчальний заклад з підготовки кадрів для господарського комплексу півдня Російської імперії, що став другим вузом економічного профілю в імперії.

В 1912 р.Київський комерційний інститут був зрівняний у правах з державними вузами. Зросла кількість студентів та викладачів внаслідок посилення ролі економічної сфери в житті суспільства. Київський комерційний інститут був евакуйований восени 1915 р. до Саратова. 1916р. Київський комерційний інститут відновив навчальний процес у Києві.

В період Визвольних змагань 1917 – 1921 рр. інститут не стояв осторонь відродження процесів українського державотворення. Після остаточного встановлення радянської влади в Україні інститут перейшов у державну власність та змінив свою назву – з 1920 по 1930 р. він називався Київський інститут народного господарства (з 1924 р. – імені Є. Бош).

З 1 жовтня 1930 р. Київський інститут народного господарства був реорганізований на два вузи: Київський інститут обміну та розподілу і Київський фінансово-економічний інститут. У 1931 р. Київський інститут обміну та розподілу було ліквідовано, а Київський фінансово-економічний інститут у 1934 р. переведено до Харкова, де він і перебував до 1941 р., змінивши назву на Харківський (Український) фінансово-економічний інститут. З 1944 р. відновив роботу у рідному місті отримавши назву Київський фінансово-економічний інститут.

Оскільки наприкінці 1950-х рр. вуз вже налагодив підготовку фахівців з 12 спеціальностей.  У 1960 р. Відбулось перейменування Київського фінансово-економічного інституту на Київський інститут народного господарства (у 1969 р. йому було присвоєне ім’я Д.С. Коротченка.

Київський інститут народного господарства готував спеціалістів не лише для України та інших республік СРСР. Були встановлені тісні контакти з низкою вузів Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Польщі.

З відродженням незалежності України Київський інститут народного господарства доклав чимало зусиль для оновлення системи та змісту економічної освіти, удосконалення підготовки спеціалістів для різних галузей господарського комплексу нашої держави.

27 лютого 1997 р. указом Президента України Київський державний економічний університет отримав статус національного.

У 2005 р. Київському національному економічному університету було присвоєне ім’я визначного українського економістаВ.П. Гетьмана.У листопаді 2006 р. на державному рівні було відзначено 100-річчя заснування Університету.

 

 

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 429; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!