Національно-політичний рух українців у Галичині і Буковині під час революції 1848–1849 рр

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 17Следующая ⇒

План: революція в Австрійській імперії; Головна руська рада; українці в першому парламенті Австро-Угорщини; Ліквідація кріпосного права; позитивні й негативні наслідки.

Тези:: Прогресивне: скасування кріпосного права; запровадження конституційного правління; уперше українці західних територій самовиразились як нація зі своїми інтересами й були представлені в парламенті; покладено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє нац. й соц. Звільнення; відділення української мови від польської та російської; створення єдиних граматичних норм; укр. мова повинна бути введена в школах.

Негативне: збереження монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі й панування, як і раніше, феодального землеволодіння; розчленовування західноукраїнських земель за новою австрійською конституцією

Розгорнута відповідь: У березні 1848 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії , що стала поштовхом для нац.-визвольного руху в західноукраїнських землях.

Березень 1848 р. — демонстрація у Львові, яка склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетвор. Галичини на польську автономну провінцію. Були звільнені всі політ. арештанти з в’язниць Львова, почалося формування нац. гвардії.

Квітень 1848 р. — поч. заворушення селян, які могли спричинити велике сел. повстання. Щоб запобігти йому, австр. уряд скасував 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів.

Головна руська рада У травні 1848 р. укр. ліберальна інтелігенція й уніатське духівництво ств. у Львові першу укр. політ. організацію — Головну руську раду. Рада домагалася встановлення власної укр. автономії Галичини, форм. загонів нац. укр. гвардії й запровадження в навч. закладах навчання укр. мовою. Але уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях укр. мовою.

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою запровадження укр. автономії в Сх. Галичині та проти спроб Австрії роззброїти загони укр. нац. гвардії. У повстанні взяли участь широкі нар мас.. Вулиці були перегороджені барикадами, уперше був піднятий червоний прапор. Повстання було жорстоко придушене каральними військами після артилерійського обстрілу міста.

У Північній Буковині протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища й ліси, створювали збройні загони. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання ,придушене карателями лише через півтора роки — у квітні 1850 р.

Українці в першому парламенті Австро-Угорщини

У липні 1848 р. почалися засідання рейхстагу у Відні, до якого в ході червневих двоступінчастих виборів було обрано 25 українців і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичині. Українці в парламенті відстоювали:

· поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові);

· антифеодальні вимоги: ліквідація кріпосного права (не тільки в Галичині, а й на решті території), скасування викупних платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження держ. податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними покладами та ін.

На підтримку цих вимог депутати-українці зібрали 200 тис. підписів, але рейхстаг лише частково їх задовольнив. У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Йосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент.

Ліквідація кріпосного права Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджених імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю й громадянські права, скасував панщину, але встановив величезний викуп за землю, через що у феодалів залишилася більша частина землі, лісу та пасовищ, користування якими селяни змушені були відпрацьовувати або вносити велику плату за нього.

Висновок: Основні підсумки революції — поєднували в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки.Прогресивне: скасування кріпосного права; запровадження конституційного правління; уперше українці зах. територій самовиразились як нація зі своїми інтересами й були представлені в парламенті; покладено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє нац. й соц. звільнення.

Негативне: збереження монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі й панування, як і раніше, феод. землеволодіння; розчленовування західноукр. земель за новою австр. конституцією: Зах та Сх Галичина так і залишились об’єднаними й були віддані під владу Польщі; владу в Буковині віддали румунським поміщикам.

65. Розвиток української культури наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

Загальна характеристика:

* відбувалося встановлення української культури нового часу;

* основні мистецькі напрямки – класицизм та романтизм;

* негативний вплив: відсутність власної державності;

* Проведення в Наддніпрянщині політики русифікації;

* культурну розвиток західноукраїнських земель тісно пов’язаний з греко-католицьким рухом.

Освіта: початкова: в Росії – парафіяльні школи; в Австрії – парафіяльні школи; середня: в Росії та в Австрії платні гімназії; вища: в Росії – Києво-Могилянська академія, Харківський та Київський університети.

Наука: видання «історії Русів» 1846 р.; «Історія Малоросії»

Література і мова: публікація фольклорних творів; українська поезія і проза; «Енеїда», «Конотопська відьма»

Театр: стаціонарні професійні театри у Харкові та Полтаві;

Музика: розвиток музичного фольклору; кобзарське мистецтво.

Архітектура: панував класичний стиль.

Розгорнута відповідь:

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською і Російською імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі.

Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури

Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.

Позитивний вплив України на культурний розвиток Росії представники російської великодержавної ідеології намагалися ігнорувати.

У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.

Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.

Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

66. Ліберальні реформи 1860–70-х рр. в Росії та специфіка їх реалізації в Україні. Соціально-економічний і політичний розвиток підросійської України на етапі становлення капіталізму.

План:

Основні реформи, стан промисловості та сільського господарства України,

Тези:

19 лютого 1861−селянська реформа, ліквідація кріпосного права; 1864р. – земська реформа, створення земств, які фактично утримували державні установи; 1870р. – міська реформа, зміна органів керівництва; 1860-1864р. – фінансова реформа, контроль податків; 1864р. – судова реформа, створення незалежного суду; 1862,1864,1874р. – військові реформи, переозброєння армії, реформування системи підготовки; 1864р. – освітня реформа; 1865р. – цензурна реформа.

Розгорнута відповідь:

Селянська реформа: відбувалися корінні зміни у розподілі земельної власності, товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарстві поміщиків та заможних селян, відбулася спеціалізація районів, з’являлися різні методи використання землі (оренда та ін..); розшарування селянства. Земська реформа:У повітах і губерніях запроваджувалося місцеве самоврядування. Земства організовували проведення заходів для підвищення рільницької культури селян, виник селянський кооперативний рух; вони утримували навчальні заклади, і виступали за введення укр.мови. Міська реформа:самоврядування в містах змінювалося зі станового на безстанове, в усіх містах створювалися міські думи, яка опікувалася благоустроєм міста, сприяла розвиткові місцевої торгівлі й промисловості, системи охорони здоров’я і народної освіти. Фінансові реформи: було створено Державний банк, який дістав переважне право кредитування торговельних і промислових підприємств; створено незалежні від місцевої адміністрації контрольні палати. Скасовано давню відкупну систему збору податків, за якою більшість зібраних грошей находила не до казни, а до кишені відкупників. Однак селяни та міщани вимушені були, як і раніше, сплачувати подушну подать. Судова реформа Відповідно до нових судових уставів суд ставав безстановим, незалежним від адміністративної влади. Засідання всіх судових органів ставали відкритими для публіки. Втім, залишалися не зв’язаний із загальною судовою системою становий волосний суд для селян, окремі суди для військових і духовенства. Військові реформи:Здійснено переозброєння та переобмундирування армії, реформовано систему підготовки солдат та офіцерів, постачання та управління збройними силами. 1874 р. − Запроваджено новий військовий статут, згідно з яким колишні рекрутські набори замінялися загальною військовою повинністю для чоловіків, які досягли 20 років.

У другій половині ХІХ століття під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни у соціально-економічній сфері. Промисловість: концентрація виробництва, утворення монополій;формування промислової спеціалізації регіонів; значний вплив іноземного капіталу; вищі темпи розвитку порівняно з загальноімперськими; перетворення Надднапрянщини на один з головних промислових регіонів імперії; переважав іноземний капітал. Сільське господарство: збереження великими поміщицькими латифундіями своїх позицій; перетворення землі на товар спричинило диференціацію селянства; майнове розшарування селянства мало характер різкої поляризації; посилення експлуатації народних мас; загострення проблеми аграрного перенаселення. Соціальне розшарування українського селянства:− Вищий прошарок(володіли 40% всієї площі надільної землі);Середній прошарок(володіли 20% всієї площі надільної землі);Нижчий прошарок(володіли 40% всієї площі надільних і приватних земель.)

Висновок: Реформи 60–70-х рр. були, власне, поступками часові, що їх робила Російська імперія, і не мали на меті створення повноцінних умов для розвитку як українського, так і будь-якого іншого з народів, пригноблених імперією. Соціально-економічний розвиток Українських земель у складі Російської імперії знаходився на значному рівні, вона мала швидкі темпи розвитку, що було завдяки буржуазним реформам 1861р. Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії

67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на українську суспільність.

План:

Особливості економічного розвитку, трудова еміграція, конституційні реформи

Тези:

надто повільний розвиток економіки, вона носила більш аграрний характер, повільний розвиток с/г., ринок використовувався лише для збуту або для отримання сировини та роб.сили, малоземелля, посилення експлуатації, еміграції в пошуках заробітку, конституційні реформи направлені на заміну централізму та розвиток політ.свідомості.

Розгорнута відповідь:

Особливості економічного розвитку Галичини Буковини і Закарпаття
в ІІ половині ХІХ ст.

– не спостерігалося бурхливого зростання продуктивних сил, як в інших частинах імперії Габсбургів.

– аграрний характер економіки.

– західноукраїнським землям в економічній структурі імперії Габсбургів відводилась роль ринку збуту промислових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинених провінцій.

– Імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів щодо розвитку промисловості в Західній Україні.

– Доступ з/у товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був закритий.

– Посилення позицій іноземного капіталу в з/у економіці наприкінці ХІХ ст.

– Найнижчий в імперії рівень розвитку с/г виробництва

– Малоземелля, масова трудова еміграція.

– Домінування в економіці краю іноземного капіталу

– Промисловість мала однобокий, переважно сировинний характер розвитку

– Жорстока експлуатація з/у робітників

– Надто повільний розвиток сільського господарства

– Посилення відносного аграрного перенаселення

Трудова еміграція західних українців, причини:

– Злиденні заробітки або повна їх відсутність

– Зубожіння більшості селян, малоземелля, пошуку порятунку від голодної смерті.

– Національне гноблення та політичне безправ'я

Конституційні реформи 60-х рр. в австрійській імперії

– 1860 р. відновлення конституції

– Створення двопалатного законодавчого органу – Державної Ради.

– Створення Галицького крайового сейму у Львові 1861 р.

– Поділ Австо-Угорщини на 2 частини: австрійську і угорськую

– Зміна централізму федералізмом

Наслідки конституційних реформ

– Створення міцного фундаменту для розгортання національно-визвольного руху.

– Надання українському рухові нового імпульсу.

– Відкриття усім народам імперії шляху до здобутків європейської демократії.

– Стимулювання, а подекуди просто тиск на слабших щодо прискореного розвитку, або зрівняння з політично сильнішими.

Висновок:Щодо розвитку України у складі Австро-Угорської імперії можна сказати, що економіка не була дуже розвиненою, не спостерігалося бурхливого піднесення у сфері, адже ресурси України використовувалися як сировина, не була розвинена обрібна сфера, і це стало причиною безробіття та трудових міграцій, технічне оснащення тут також було не ефективним. Конституційні реформи, в свою чергу, дало поштовх до розвитку національної свідомості українців, українці стали частиною політичного життя. Відбулося перетворення населення з мовчазних підданих на співносіїв влади, громадян.

68. Передумови та тенденції формування української нації у складі Російської та Австро-Угорської імперій.

План: Негативні чинники, уповільнюючі чинники, тенденції формування

Тези: статус України як колонії, переважана кількість неукраїнської адміністрації – нерівні шанси українців на конкурентну боротьбу, русифікація та полонізація міст, політика етноциду, консолідуюча рідна мова, рушійна сила – інтелігенція, роботи літераторів та журналістів.

Розгорнута відповідь:

Негативними чинниками, що уповільнювали процеси становлення української нації були:

− відсутність власної держави, національної еліти, в руках якої були б економічні і політичні засоби консолідації українського народу;

− поділ України між Російською і Австро-Угорською імперіями;

− статус України як внутрішньої колонії імперій;

− суттєве обмеження розвитку соціальної структури українського суспільства та його національної культури;

Уповільнюючі чинники

− переважання в колоніальній адміністрації вихідців з Росії або з Польщі;

− русифікація або полонізації міст в Україні заважали розвитку української традиційної селянської культури, міської української культури і масовому поширенню її серед українства.

− Панування в містах російської та польської колоніальної адміністрації фактично позбавляло українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного соціального і правового захисту.

− Суттєво гальмувала розвиток українців політика етноциду(Валуєвський циркуляр 1863р., Емський указ 1876р.)

Прискорення процесу консолідації української нації відбувається після ліквідації феодально-кріпосницьких відносин у середині XIX ст. Визначальну роль у цьому процесі відігравала Наддніпрянщина, адже українське населення Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття вбачало в Наддніпрянській Україні свій природний центр, прагнуло до возз'єднання з ним, щоб створити соборну незалежну національну державу.

Тенденції формування нації:

− Українська нація формувалася переважно як селянська

− З розвитком капіталізму дедалі більшого значення набирала українська інтелігенція, яка стала рушійником консолідації української нації.

− Консолідації української нації сприяв і загальний інтерес народу до свого історичного минулого

− Консолідуючим чинником становлення української нації виступала рідна мова. яка у цей період сформувалася як літературна

Висновок:українське суспільство на данному етапі зтикається з низкою чинників, які уповільнюють темпи об’єднання у єдину соборну державу, але все ж такі є позитивні тенденції. Рідна мова та література стають чинниками, які пробуджують національну свідомість, які спонукають громадян до боротьби за об’єднання.

69. Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних Росії і Австро-Угорщини (др. пол. ХІХ – початок ХХ ст.).

План:, політ. життя зах.України, політичне життя Наддніпрянщини

Тези:Зах.укр – москвофіли, народовці, радикали,в основному гасла за самостійну державу, Наддніпр. – народницький рух, громади, самостійницькі та автономістські ідеї(крім НУП- «Україна для українців»).

Розгорнута відповідь:

Суспільно-політичні течії на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.:

− Громадівський рух у Наддніпрянській Україні 60-90 pp. XIX ст. – створення Укр.демократичної партії

− Народницький рух – «Земля та воля»

Суспільно-політичні течії на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.:

− Москвофіли - приєднання Західної України до Росії

− Народовці - за єдність всіх українських земель; 4 політ.партії

− Радикали - за передачу землі селянам; за возз'єднання всіх українських земель, РУРП(1890р.)

Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху — оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель. Український національний рух набирає політичного характеру. В Україні починають утворюватися перші національно-політичні партії. Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованої, більш масовими і впливовими були загальноросійські партії, які не прагнули до вирішення національного питання (крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії). За винятком НУП, яка своїм ідеалом проголосила самостійну українську державу, інші національні партії Наддніпрянської України взяли за основу своїх програм вимоги політичної автономії України у складі Росії.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним гаслом яких було гасло політичної самостійності України. Отже на відміну від Східної Галичини, де до початку XX ст. всі українські партії перейшли на самостійницькі позиції, українські партії Наддніпрянщини дотримувалися плану перебудови Росії у федерацію, де Україна користувалася б правами національно-територіальної автономії, а не самостійної держави.

Висновок: Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв'язки між західними і східними українцями.

70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.

План: Специфіка руху, Просвіти, громади; хлопомани

Тези: специфіка:громади,культурні заходи, громади; Просвіти як чинник розвитку укр.руху; 1859р. Петербурзька громада – випуск журналу «Основа»; хлопомани–українофіли, займались культурницькою діяльн.,не ставили питаннь про незалежність; 1860р. – Укр.громада, розвиток освіти укр.мовою; Валуєвський циркуляр 20.07.1863р.

Розгорнута відповідь:

Специфіка руху на данному етапі:виникнення громад; посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітних заходів, що набрали характеру опозиційних виступів; створення укр. національних партій.

У період 1907-1914 pp. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були "Просвіти".Незважаючи на свою суто культурницьку роботу, зазнавали переслідувань з боку влади. їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. Великою заслугою діяльності "Просвіт" у період реакції було те, що вони не дали згаснути українському національному життю. їх культурницька діяльність в умовах урядових репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку українського руху.

У 1859 р. в Петербурзі була створена перша укр. громада — культурно-освітня організація, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Громада почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.

Український національний рух захопив частину молоді з польських абоспольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі вони себе називали українофілами. Вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих "вчили в національному напрямі". На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з іншими діячами утворили нове товариство "Українська громада". Головним своїм завданням вони вважали організацію народної освіти рідною мовою; здійснення наукових розвідок в галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Одним словом, займалися культурницькою діяльністю.

Висновок: на етапі становлення індустр.сусп. широкого впливу набув національних рух, який торкнувся як молоді, так і основної маси населення. Укр.діячі не тільки займаються культурницькою діяльністю, а й висувають ідеї щодо нехалежності або, хоча б, автономії України. Після прийняття Валуєвського циркуляру 20 липня 1863 р.багато громад було закрито або саморозпущено, але їх ідеї відклались в душі народу.

План: Специфіка руху, Просвіти, громади; хлопомани

Розгорнута відповідь:

72. Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загальноросійських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ ст.

План: Загальнорос.партії, партії Наддніпрянщини, зах.укр. партії

Тези: Загальнорос.партії: РСДРП, есери, кедти, октябристи, союз рус.народу; Наддніпрянщина: РУП, НУП, Спілка, УДП, УРП (лише НУП націоналістична) ; Зах.укр: РУРП, УНДП, РНП.

Розгорнута відповідь:

Серед найвпливовіших загальноросійських партій виділяють:

− РСДРП - Ортодоксальний марксизм, визнання керівної ролі пролетаріату в революції та диктатури пролетаріату

− Партія соціалістів-революціонерві(есери)- Поєднання марксизму й народницьких ідей

− Конституційно-демократична партія (кадети) - Виступала за конституційну монархію з двопалатним парламентом, за свободу культурного розвитку для всіх національностей

− «Союз 17 жовтня» (октябристи) - Виступала за збереження царської влади, єдину і неподільну Росію

− «Союз руського народу» - Націонал-шовінізм, антисемітизм

Партії Наддніпрянщини:

− Народна українська партія (НУП),яка була відверто націоналістичною. Головний програмний документ "10 заповідей" проголошував створення самостійної демократичної республіки, гасло "Україна для українців".

− Українська соціал-демократична спілка закликала пролетарів міста і села розгортати страйковий рух.

− Українська демократична партія (УДП) та Українська радикальна партія (УРП) обстоювали встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію (про докорінні соціальні зміни не йшлося).

Партії зах.укр:

− Русько-українська радикальна партія, яка мала за мету створення незалежної української держави.

− Українська національно-демократична партія обстоювала ліберальні позиції, головною метою своєї діяльності проголосила створення незалежної української держави.

− Русофілами було засновано російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського уряду і була підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в український рух.

Висновок: на відміну від зах.укр партій, де більшість з них перейшли на самостійницькі позиції, українські партії Наддніпрянщини дотримувалися плану перебудови Росії у федерацію, де Україна користувалася б правами національно-територіальної автономії, а не самостійної держави. Також слід зазначити, що більшість партії своєю соц.базою вважало селян та робітників.

73. Політизація українського національного руху Надднірянської України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Студентський рух. Братство тарасівців.

План: Політичне життя, студентський рух, тарасівці

Тези: Братство тарасівців – 1891р, вперше сформували політ.мету укр.руху, поширювали ідеї «кобзаря», студентський рух – участь в масових заходах для пробудження націон.свідомості, боротьба за соц.справедливість, за незалежність.

Розгорнута відповідь:

В цей період на території України починає з’являтися велика кількість політичних партій, які починають торкатися вже не тількі поверхневих проблем, а й таких проблем, як автономія чи незалежність укр.земель. Поступово починають виникати і різні організації політичного характеру.

Першою політичною організацією Наддніпрянщини Братство тарасівців, засноване 1891 р. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоча тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність Братства підготувала сприятливий ґрунт для поширення державницько-самостійних настроїв. Братство тарасівців проіснувало до 1898 р.

Студентський рух мав на меті спинити шкідливе й згубне для нації винародовлення студентської молодіжи на Україні російській і повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам українського народу. Вони протестували проти обмежень їх прав, виступали за соціальну справедливість. Студентство, будучи соціально різнорідною масою, відображало настрої різних станів і класів, з якими воно було зв'язане.

Саме студенти боролися за долю університетів, після чого було відкрито університет у Львові. Вони висували вимоги щодо самостійності укр.земель. Студенти брали участь в різних заходах – напр. у похованні Т.Шевченка, в панахиді по селянах та ін. Ці виступи сприяли пробудженню і зростанню політичної самосвідомості не лише серед більшості студентів, але і в народних масах.

Висновок: Отже, наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. починає з’являтися велика кількість організацій та рухів, які висувають вже не тількі соціальні вимоги, а й політичні. Ці ідеї послугували поштовхом для розвитку студентського руху. Студенти розгортають активну діяльність, вони започатковують різні партії, які спрямовані на боротьбу за нелалежність. Значну роль також мало Братство тарасівців, головною метою якого було поширення ідей Великого Кобзаря. Всі ці організації та рухи призвели до поширення ідей серед народу, та розвитку їх націон.самосвідомості.

74. Революція 1905-1907 рр і Україна. Українські громади у І та ІІ російських Думах.

План: Революція 1905-1907р., І Дума, ІІ Дума.

Тези: Вимоги революціонерів: виступи селян(селянскьий рух), робітників(страйковий рух), військових(«Потьомкин», «Очаків»), прийняття маніфесту 17 жовстня 1905р.; І Дума − 45 укр, вимоги автономії, введення укр.мови, аграрне питання; ІІ Дума − 47 укр., автономія, надання свобод населенню.

Розгорнута відповідь:

У роки революції 1905—1907 pp. українські політичні партії, громадські об'єднання розгорнули бурхливу діяльність, охопили своєю роботою широкі народні маси. Селяни вимагали вирішення земельного питання. Формою їх боротьби стали погроми поміщицьких маєтків, убивства поміщиків. Царська влада жорстоко придушувала селянські виступи. Робітники України в роки революції провели масові страйки, на яких висували не тільки економічні вимоги, а й політичні («Геть царя!»). Активну участь у революційних подіях взяли військові. 13 червня 1905 р. в Одесі розпочався загальноміський страйк. 14 червня підняла повстання команда броненосця «Потьомкін». 11 листопада 1905 р. розпочалося повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі — на крейсері «Очаків». У ході революції 1905—1907 pp. царат був вимушений піти на поступки. Маніфест 17 жовтня 1905 р. «дарував» народам Російської імперії політичні права та свободи, обіцяв скликати законодавчий орган — Державну думу.

І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Українська думська громада у складі 45 чол. сформувалася майже негайно; вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного — в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі.

На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної Думи. Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Платформа громади складалася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання нова думська громада також не мала єдиної позиції.

Висновок: Отже, революція 1905—1907 pp. активізувала національний рух в Україні. Була створена українська преса. Політичні партії відстоювали головне питання — автономію України в складі федеративної Росії.

У І та II Державних думах діяла Українська думська громада (відповідно 45 та 47 депутатів), яка вимагала розв'язання земельного питання, автономії України, розвитку національної освіти

75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.

План: Україна у складі Росії та Австро-Угорщини: етнічна політика, склад населення, стан економіки

Тези: політика урядів на знищення національної свідомості(у Ав.-Уг була м’якіша), адміністративно-територ.поділ у складі Росії, укр.мова – найбільше у селах, економічний розвиток у складі Росії переважав, розвиток промписловості, незадовільний стан селянства

Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Вони різнились за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.

На території тієї частини України, яка входила до складу царської Росії, було 9 губерній, об'єднаних у 3 великі регіони: Південно-Західний край, Лівобережна Україна і Новоросія. Губернії, у свою чергу, поділялись на повіти, повіти — на волості. Зрозуміло, що національно-етнічні особливості при такому адміністративно-територіальному устрої ігнорувалися. Ці території після встановлення влади більшовиків увійшли до складу УРСР, а пізніше — до незалежної Української держави.

Українців у містах України було близько 1/3 населення. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. Село говорило українською мовою, місто — здебільшого російською, а на заході — польською, німецькою та угорською.

Економічно більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас був вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни.У той же час на українських землях в складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Єдині галузі, що розвивалися, були лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або відправлятися на заробітки за океан.

Висновок: Стан укр.народу під владою Російської та Австро-Угроської імперії був незадовільним, народ зазнавав певних утисків з боку влади. Щодо розвитку економіки, то у складі Ав.-Уг. він залишався нижчим, промисловість була майже відсутня.

76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.

План: Проавстрійські позиції, проросійські, нейтралітет

Тези: австрійські позиції: ГУР-УСС, Союз визволення України, російські позиції: Карпаторуський визвольний комітет, Комітет Південно-Західного фронту, розкол УСДРП:Петлюра+Росія,Виниченко-проти війни+за автономію,Дорошенко-проти війни+незалежність, ТУП-нейтралітет

Розгорнута відповідь:

Ставлення до війни політичних сил:

А) Проавстрійські

· Головна Українська Радапроавстрійські позиції, ініціатор створення Легіону УСС.

· “Союз визволення України” - проавстрійські і пронімецькі позиції. Політична програма СВУ, яку було опубліковано 1 вересня 1914 p., передбачала створення незалежної України, яка мала бути конституційною монархією та мати демократичний устрій, забезпечувати вільний розвиток усіх національностей, незалежну українську церкву. Діячі СВУ розгорнули активну роботу в таборах для військовополонених, із яких згодом були утворені дві українські дивізії — Сірожупанників та Синьожупанників).

Б) Проросійські

· Карпаторуський визвольний комітет(заснували в Києві вихідці з Галичини ):проросійські позиції – закликав своїх земляків урочисто зустріти російську армію.

· Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і містбуло створеноз метою підтримки російської армії

В) Нейтралітет(крім Петлюри)

· На початку Першої світової війни в УСДРП відбувся розкол:
1. Представники УСДРП на чолі із Симоном Петлюроюпідтримали у війні царську Росію.

2. Члени УСДРП на чолі з В. Винниченкомзасуджували війну, обстоювали автономію України.

3. В. Дорошенко очолив крило УСДРП,що закликало до боротьби з царською Росією і стояло на позиціях незалежності України.

· Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу С. Петлюри чи СВУ.

Отже, серед учасників Українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдиного ставлення до війни та майбутнього України.

Більшість західноукраїнських політиків підтримала у війні Австро-Угорщину.

77. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.

План: Плани Троїстого Союзу, плани Антанти

Тези: Тр.Союз: підтримували нацональний рух укр. у Росії, на меті була незалежність України, створення буферу між нею та Росією, більше уваги приділяли укр.питанню ніж польському; Антанта: була за створення польської держави, укр. питання не розглядала.; обидві імперії мали на меті приєднання укр.земель до складу

Розгорнута відповідь:

Українське національне питання в роки війни ставало об'єктом міжнародної політики Німеччини й Австро-Угорщини. Зазначимо, що напередодні та на початку війни Німеччина не мала певних планів і проектів стосовно західних кордонів Росії, а в Австрії, якщо вони і були, то нечіткі й не виходили за межі польської концепції.

Австро-Угорщина серед чинників, які могли послабити її супротивника - Росію, намагалася використати й український чинник - підтримати український національний рух у Росії. Незважаючи, що така політика була загрозою для самої Австро-Угорської імперії, до складу якої входили українські землі Галичини, Буковини і Закарпаття, австрійські плани стосовно Балкан і німецькі стосовно Близького Сходу змушували уряди Центральних держав звернути особливу увагу на "українську справу". Адже Австро-Угорщина хотіла відтіснити Росію від своїх кордонів і побережжя Чорного моря, створивши охоронний вал перед панславістською пропагандою, усунути небезпеку російської інтервенції на Балканах і в Туреччині. Тому створення буферних держав із західних частин Російської імперії, зокрема й України, набувало особливого значення.

На початку війни австро-угорський уряд прихильно ставився до ідеї утворення самостійної української держави. За таких умов Австро-Угорщина мала намір відмовитися від протекторату над Україною. Однак Центральні держави, зважаючи на зовнішньо-політичні фактори, не могли погодитися, щоб проголошення самостійності Української держави випереджало розв'язання "польського питання. Було також зрозуміло, що Україна – серце економіки Росії, і було вигідно відокремити її від Росії.

Щодо проблеми відродження Речі Посполитої, країни Антанти підтримували ідею створення у Центрально-Східній Європі самостійної польської держави, як форпосту проти Німеччини та можливої російської загрози. Українському ж питанню місця не знайшлося. Воно залишилося поза увагою адміністрації, за лаштунками загальних фраз про задоволення законних прагнень поневолених народів.

Отже, "українське питання" на міжнародний арені в роки Першої світової війни не було зняте. Український народ почав усвідомлювати, що воно буде розв'язане не внаслідок дипломатичних ходів, а шляхом боротьби за незалежність і самостійність.

78. Політична ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку 1918 рр.

План: Створення нових інститутів, УЦР – її роль

Тези: повалення самодержавства, початок нового етапу; Тимчасовий уряд – контроль над усіма територіями, Ради роб. і селянських депутатів – представницькі органи, УЦР – підтримувала інтереси нації.

Розгорнута відповідь:

Українська революція стала визначною подією в історії українського народу XX ст. Вона засвідчила негасиме прагнення українців до творення власної держави. Незважаючи на тривале імперське поневолення, народ знайшов у собі сили, щоб у вкрай несприятливих умовах протягом тривалого часу вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність.

Перемога Лютневої демократичної революції у Росії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку. 2 березня 1917 р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд,який вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. Поряд з органами Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, майже одразу виникли інші структури влади — Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль в яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики. Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України стала Українська Центральна Рада.Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 1917—1920 pp. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.

Отже, політичне життя України піся Лютневої революції набуло нового напрямку, що засвідчує створення та активізація діяльності нових політичних інститутів.

79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, універсали УЦР.

Українська Центральна Рада:

· створена 3-4 березня 1917 в києві;

· Стала представницьким органом українських демократичних сил;

· Керівником став Грушевський;

· Генеральний секретаріат – уряд – виконавчий орган.

Основні напрямки політичної програми УЦР:

- боротьба за національно-територіальну автономію України;

- підготовка до виборів в Установчі збори;

- співпраця з Тимчасовим урядом;

- надання національним меншинам рівних політичних прав;

Універсали ЦР:

І універсал – 23(10) червня 1917 р.

ІІ універсал – 16(3) липня 1917 р.

ІІІ універсал – 20(7) листопада 1917 р.

IV універсал – 22(9) січня 1918 р.

Причини поразки ЦР:

1. Ослаблення соціальної бази;

2. Відсутність регулярної і централізованої армії;.

3. Невдоволення політикою ЦР заможних верств населення.

4. нерішучість у вирішення соціально-економічних реформ (не провели аграрну реформу)

5. наявність суперечностей усередині ЦР;

6. байдужість країн Антанти до долі України;

7. ідеологічний та військовий тиск з боку більшовиків.

Розгорнута відповідь:

Українська центральна рада – український представницький орган, створений представниками українських партій та організацій. Основною метою ЦР була боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель. Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Універсали центральної Ради – акти законрдавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни до державно-правового статусу українських земель у складі Росії у 1917-1918 рр.(перший проголошував автономію в складі Росію, за другим Генеральний Секретаріат підпорядковувався Тимчасовому Уряду, третій проголосив створення Української Народної Республіки, четвертий проголосив незалежність УНР).

29 квітня 1918 р. Центральна Рада схвалила текст Основного Закону — Конституції Української Народної Республіки («Статут про державний устрій, права і вільності УНР»). Цей документ фактично був першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова в історії України.

Історичне значення Української Центральної Ради полягає в тому, що в своїй діяльності вона робила перші кроки для досягнення незалежності українських земель, що перебували у складі Росії. Українська Народна Республіка, проголошена третім Універсалом, була першою автономією у складі Росії і подарувала українському народу надію на самостійну та незалежну державу.

80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика П.Скоропадського.

29 квітня 1918 р. – владу було передано гетьману П. Скоропадському.

30 квітня 1918 р. – Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України, зосередив в своїх руках всі 3 гілки влади, керував зовн. політичними відносинами, був головнокомандувачем армії та флоту.

Внутрішня та зовнішня політика:

1.Політико-адміністративний устрій:

*Українська держава монархічного типу на чолі з гетьманом

* Гетьман®Рада Міністрів®губернські й повітові старости®волосні старшни.

2. Економічний розвиток:

*відновлення приватної власності(повернення націоналізованих підприємств попер. власникам;

* обмеження свобод для робітників: скасування 8-годинного робочого дня;

*удосконалення грошової системи;

3. Національно-культурний розвиток:

* визнання української мови державною;

* українізація освіти;

* створення української Академії наук на чолі з Вернадським;

* заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, укр. Театру драми та опери, тощо.

* утворення української автокефальної церкви;

4. Військова справа:

* початок створення регулярної армії;

* спроба відновлення українського козацтва;

5. Зовнішні відносини:

* встановлення дипломатичних відносин з 12-ма країнами(пріоритет на відносини з Німеччиною);

* підписання перемир’я з Радянською Росією;

* дипломатична боротьба за повернення територій, які залишилися за межами України.

Розгорнута відповідь:

29 квітня 1918 року у Києві відбувся з’їзд Союзу Землевласників, що проголосив гетьманом усієї України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційна влада розігнала Центральну Раду і визнала владу гетьмана. В Україні відбувся державний переворот. Українська Держава була державою монархічного типу. Гетьман проголосив низку реформ, зокрема було відновлено право приватної власності, обмежено свободи робітників, заборонили страйки. Проте відбулись позитивні зрушення в національно-культурній сфері: українська мова стала державною, проводилась українізація освіти, було створено Академію Наук. Також розпочалось створення регулярної армії.

Оскілки в зовнішній політиці гетьман спирався на співпрацю з Німеччиною, то її поразка в І Світовій війні позбавила гетьманську державу опори, що й стало однією з причин падіння гетьманату. Крім цього причинами падіння були також вузька соціальна база(буржуазія, поміщики, заможні селяни), відсутність дієздатної армії та відновлення старих порядків, що призвело до наростання соціальної напруги та невдоволення населення існуючим режимом.

81. Політичні обставини утворення ЗУНР. Внутрішня і зовнішня політика, історичне значення ЗУНР.

16 жовтня 1918 р. – маніфест Австрійського імператора про перебудову держави на федеративних засадах.

1 листопада 1918 р. – захоплення українськими військовими формуваннями на чолі з Д. Вітовським найважливіших об’єктів та урядових установ у Львові та інших містах східної Галичини.

13 листопада 1918 р. – проголошення самостійної Західноукр. Народної республіки.

Внутрішня та зовнішня політика:

* створення дієвих органів законодавчої та виконавчої влади;

* закон про громадянство, проголошення української мови державною;

* Земельна реформа;

* закон про 8-годинний робочий день;

* установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів;

* уведення національної валюти – гривні та карбованця;

* закон про національні меншини;
* закон про основи шкільництва;

* створення Української Галицької Армії.

* 22 січня 1019 р. – проголошення у Києві акту злуки УНР та ЗУНР(не був реалізований, але мав велике значення для збереження ідеї соборності)

* укріплення міжнародних позицій(відкриття посольств та дипломатичних представництв)

* україно-польська війна.

Розгорнута відповідь:

ЗУНР(Західноукраїнська народна республіка) – українська держава створена в листопаді 1918 року на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії.

Замовлені Першою світовою війно війною революційні події зумовили падіння Австро-Угорського імперії. Однією з Держав, що виникла на її уламках була ЗУНР. Проте з самого початку свого існування держава стикнулась з низкою проблем, таких як міжнародне визнання, територіальні претензії з боку сусідніх держав, війна з Польщею. В таких умовах єдиним виходом було об’єднання з УНР в одну державу. Проте Акт Злуки мав символічний характер і продемонстрував прагнення українського народу до соборності, бо сторони, що об’єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, що витримати тогочасні умову, тому ЗУНР втрачає контроль над власною територією.

Хоча новостворена ЗУНР не змогла довго проіснувати, пережити в тогочасних умовах всі геополітичні процеси на території України і при цьому залишитись сильною незалежною державою своїм виокремленням зі складу колишньої Австро-Угорської імперії продемонструвала прагнення українського народу існувати на своїй етнічній території у власній державі, а сам Акт Злуки УНР і ЗУНР і досі є символом самостійності та соборності України.

82. Утворення Директорії УНР, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.

Директорія УНР – тимчасовий орган державної влади УНР, створений для керівництва повстанням проти гетьмана. Після перемоги – найвищий орган державної влади в Україні.

Внутрішня політика:

· поновлення УНР, але без влади ЦР;

· законодавча влада передавалась Трудовому Конгресу;

· обіцянка скасувати закони гетьмана, відновити 8-годинний робочий день

· проведення аграрної реформи;

· ліквідація приватної власності на землю;

· запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом;

· поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію;

· проголошення акту злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р.

Зовнішня політика:

· дипломатичні відносини були встановлені з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом;

· не вдалось налагодити зв’язки з тими країнами, від яких у значній мірі залежала доля України(Антанта, Польща, Рад. Росія)

Розгорнута відповідь:

У травні 1918 року було створено Український національно-демократичний союз, до складу якого входили партії, що засуджували політику гетьмана як антинародну та антиукраїнську. Згодом вони перетворились на Український національний союз, який проголосив курс на повстання проти гетьманської влади. Для керування повстанням була утворена Директорія УНР.

Політичний курс директорії: скасування Гетьманщини, відновлення УНР, вона виконувала роль тимчасової верховної влади; встановлення в Україні національного варіанту державної влади; створення уряду – Ради Міністрів на чолі з В.Чехівським; передача трудовим конгресом в складних воєнно-політичних умовах усієї повноти влади Директорії. Була відновлена приватна власність, проведена аграрна реформа, відновлено 8-годинний робочий день.

У зовнішній політиці уряд Директорії орієнтувався на країни Антанти (Великобританія, Франція). ле Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України. Представники Антанти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С. Петлюру, а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.

Причини поразки Директорії УНР: 1. Внутрішінісуперечки серед членів директорії, відсутність єдності національно-демократичних сил; особисті антипатії керівників Директорії, різна внутрішньо- та зовнішньополітична орієнтація. . Слабке розуміння лідерами Директорії агальних потреб населення, неспроможність Вирішити соціально-економічні питання, зокрема аграрне; захоплення лівою демагогією.3. недооцінка Директорією більшовицької агітації та пропаганди на населення.

83. Причини поразки та історичні уроки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

Основними причинами поразки були:

1) порівняно низька національна свідомість народних мас;

2) недостатня відданість ідеї державності з боку революційних лідерів, їх соціалістична і переважно проросійська орієнтація;

3) відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б з’єднала окремі політичні потоки в єдине державне річище;

4) слабкість соціальної бази Української Народної Республіки, переважна опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників;

5) відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею;

6) надмірна молодість, як керівників, так і всього українського руху, відсутність певного досвіду в питаннях державницьких справ, зовнішньої політики, фінансів, армії та й навіть взаємовідносин між собою;

7) не вдалося здобути визнання на міжнародній арені, отримати реальну матеріальну й моральну допомогу інших країн. Зрештою, Україна зазнала прямої агресії з боку сусідів, у першу чергу – більшовицької Росії.

Національно-визвольні змагання ширилися, набували нових барв та відтінків, проте стратегічна мета залишалася незмінною — завоювання незалежності і будівництво суверенної Української держави. Йшли пошуки най прийнятніших форм державного будівництва, зазнавали змін державний устрій і відповідно назва держави, калейдоскопічно змінювалися уряди, але не змінювалося спрямування національно-визвольного руху, його патріотичний порив до незалежності.

У таборі українських лідерів відбувалися безперервні дискусії з питань державотворення, створювалися все нові концепції, йшла безкомпромісна боротьба за втілення їх у життя. Спостерігалося постійне перегрупування сил як у таборі національно-визвольного руху, так і серед його противників.

У боротьбі за свою незалежну державу патріотичні сили здобували як блискучі перемоги, так і зазнавали тяжких трагічних падінь. Саме вони наклали свій відбиток на загально визнану періодизацію: 1) Українська народна республіка доби Центральної Ради (березень 1917 — квітень 1918 рр.); 2) Українська держава гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.); 3) Українська Народна Республіка доби Директорії (грудень — 1918—1920 рр.).Українська революція, що так вдало розпочалася для українства, той величезний вклад, який зробила в повалення романівської монархії, жертовність, покладена на вівтар боротьби за незалежність, у кінцевому підсумку закінчилася трагічно для великої волелюбної державотворчої нації. Революція зазнала поразки. Проте боротьба народу за своє визволення не закінчилася. Революція продемонструвала великий потенціал українства до визвольних змагань і збагатила людство досвідом, який заслуговує глибокого аналізу та вивчення.

84. Брест-Литовська конференція та українське питання.

27 січня 1918 р. – підписання Берестейського мирного договору між Україною та державами Четвертного союзу.

Основні умови Берестейського договору:

· завершення стану війни між сторонами;

· відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій;

· налагодження економічних взаємовідносин;

· поновлення кордонів між Україною та Австро-Угорщиною;

· зобов’язання з боку України надати країнам Четвертного Союзу 1 млн. тон збіжжя.

Значення укладення Берестейського договору:

- визнання України на міжнародній арені;

- можливість продовжити процес українського державотворення; влада УЦР.

- Залежність від німецької сторони, яка використала складне становище України для вирішення власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз’єднання українських етнічних територій у складі України;

- Створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четвертного союзу.

Розгорнута відповідь:

9 грудня 1918 року розпочались приговори про мир у Брест-Литовському.

На той час керівники ЦР бажали зблизитись з Францією та Великобританією, які перемогли у війні. Антанта, однак, була вороже налаштована до УНР, тому що не бажала розчленування для своєї союзниці Росії. Для ЦР залишався один вихід – взяти участь у переговорах в Брест-Литовському. Згодом була видана нота Генерального Секретаріату про намір України самостійно вести переговори, оскілки в Росії на той час була відсутня легітимна загальнодержавна влада. Німецька сторона погодилась на участь у переговорах делегації УЦР. На чолі з В. Голубовичем.19 грудня українська делегація прибула на переговори і 27 січня був підписаний мирний договір між УНР та Німеччино, Австро-Угорщиною, Болгарією та Отаманською імперією.

Згідно з умовами договору країни перебували у стані миру і не висували одна одній територіальних та матеріальних претензій, був встановлений кордон між державами та розпочалось налагодження економічних відносин. Україна натомість мала надати країнам Четвертного союзу 1 млн. тон збіжжя та забезпечувати їх продовольством.

З одного боку, в результаті підписання договору Україну було визнано на міжнародній арені, проте вона фактично повністю залежала від країн Четвертного союзу.

85. Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.

Передумови:

· Лютнева революція;

· Утворення в Україні рад Робітничих, селянських і солдатських депутатів;

Причини:

- намагання Тимчасового об’єднати втрачені після розпаду Російської імперії території;

- діяльність рад спрямовувалась на створення загальноросійської державної системи.

Наслідки:

· утворення УСРР;

· створення передумов економічних, міжнародних, ідеологічних, військових, політичних) для об’єднання радянських республік;

· утворення СРСР.

Розгорнута відповідь:

Після Лютневої (1917 р.) революції та повалення монархії постановою Тимчасового комітету російської Державної думи було утворено Тимчасовий уряд, було проголошено курс на демократичні перетворення й негайне скликання Установчих зборів. На місцях, зокрема й українських територіях, Тимчасовим урядом створювалися місцеві державні органи та місцеві громадські органи, що мали державні функції.

Водночас, як і на всій території колишньої Російської імперії, в Україні на хвилі буржуазно-демократичних перетворень повселюдно виникали Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів як органи керівництва революційним рухом у регіонах і містах. Наприкінці березня 1917 р. у Петрограді відбулася Всеросійська нарада делегатів Рад, яка спрямувала діяльність рад на створення загальноросійської державної системи.

При більшовицьких партійних комітетах і на підконтрольних більшовикам підприємствах у промислових центрах України, за російським прикладом, створювалися збройні формування — загони Червоної гвардії.

Як відомо, саме під гаслом "Вся влада Радам!", висунутим В. Леніним, більшовики прийшли до влади у Петрограді у жовтні 1917 р. Своїми Декретами про мир і землю, Декларацією про права народів вони привернули на свою сторону трудящі маси, в тому числі велику частину селянства і армії.

Після громадянської війни був прийнятий курс на об’єднання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви, що стало невід’ємною складовою загального політичного курсу більшовиків.

Після встановлення радянської влади в інших радянських республіках цілком логічно постало питання про їх об’єднання.

30 грудня 1922 року було затверджено декларацію про створення СРСР. А 2 січня 1924 року на ІІ з’їзді рад СРСР було затверджено конституцію СРСР. Політика рівномірності і федералізму практично поступалася автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одинцями СРСР.

86. Економічна та суспільно політична криза радянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. Нова економічна політика, її суть та особливості впровадження в Україні.

Причини економічної кризи:

· руйнація МТБ промисловості.

· Політика «воєнного комунізму»

· Частий перерозподіл землі між селянами;

· Скорочення виробництва продовольства4

Причини переходу до НЕПу:

- глибока соціально-економічна криза;

- масові виступи;

- злом ідеї побудови соціалізму і комунізму шляхом ліквідації ринкових відносин;

- намагання утримати владу у будь-який спосіб;

Заходи НЕПу:

· промисловість: часткова денаціоналізація;

· с/г: заміна продрозкладки продподатком, оренда, наймана праця;

· торгівля і обмін: відновлення, ліквідація безоплатних послуг.

Досягнення, наслідки:

1. Швидке відновлення сільського господарства, промисловості, транспорту;

2. відновлення і розвиток торгівлі;

3. згортання кількості міського населення;

4. підвищення продуктивності праці;

5. підвищення рівня життя населення;

Особливості НЕПу в України:

- відбувався пізніше, ніж у Радянських республіках;

- супроводжувалось боротьбою із селянським рухом, голодом 1922-1923;

- податки на селян були вищими, ніж в інших радянських республіках, стягувалися примусово.

Розгорнута відповідь:

На початку 20-х років ХХ століття в Радянському Союзі розгорнулась економічна криза, зумовлена політикою воєнного комунізму. Під час кризи різко зменшились об’єми виробництва та падіння рівня життя населення. Зважаючи також на масові виступи, які відбувались в країні, єдиним виходом для радянського керівництва, що втримати владу став перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики. Метою нової економічної політики було покращення економічної ситуації в країні та рятування більшовицького режиму.

В рамках НЕПу розпочалась часткова денаціоналізація підприємств, відновилась приватна власність, продрозкладка замінилась продподатком, використовувалась наймана праця селян, що стимулювало селян ефективніше працювати, а також відновлювалась торгівля.

Внаслідок впровадження НЕПу відбулись позитивні зміни в економіці, збільшилось виробництво продукції, підвищилась продуктивність праці та рівень життя населення.

Проте на території України впровадження НЕПу мало ряд особливостей, адже воно відбувалось повільніше, ніж у інших радянських республіках і супроводжувалось голодом 1932-1933. Також податки на селян були вищими, ніж в інших республіках. Попри усі позитивні наслідки та досягнення нової економічної політики, її було згорнуто в 1928 році, адже НЕП була тимчасовим явищем, своєрідною поступкою капіталізму і не могла існувати довго в державі з однопартійною системою та авторитарним режимом.

87. Кооперативний рух в Україні на етапі 1920-х рр.: особливості в УСРР і на західноукраїнських територіях.

Кооперативний рух — прагнення людей до економічної співпраці задля спільного організованого виробництва і водночас одна з форм відродження національної самосвідомості.

Особливості в УРСР:

· формування єдиної системи кооперації;

· виокремлення сільськогосподарської кооперації з єдиної споживчої кооперації;

· послаблення кооперативного руху зі згортанням НЕПу;

діяльність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.

· Обмеження діяльності споживчої кооперації та повний контроль партійно-державного апарату.

Особливості на західноукраїнських землях:

- відновили свою діяльністю одразу після війни;

- відновилися довоєнні сільські та міські кооперативи;

- прийняття закону про кооперації, що гарантував демократичні принципи.

Розгорнута відповідь:

НЕП сприяв розвитку кооперації. Вона почала відроджуватися як розгалужена система самодіяльних господарських організацій. Поширився добровільний кооперативний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації.

В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Великих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збуту продукції.

Згодом з єдиної системи споживчої кооперації відокремилася сільськогосподарська кооперація.

Після ліквідації непу діяльність кооперації була різко обмежена. Споживчій кооперації була відведена роль організатора торгівлі, громадського харчування на селі, а діяльність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.

Держава в особі Головного кооперативного комітету при РНК УСРР видавала постанови, декрети, інструкції, реєструвала статути і визначала соціально-економічний статус кооперації, її права та обов’язки, що було грубим порушенням кооперативних принципів.

Визначальну роль в економічному житті Західної України відігравала кооперація. Вона була майже повністю знищена за роки першої світової та національно-визвольної воєн. Відновлення діяльності кооперативних установ розпочалося відразу після припинення бойових дій.

Уже в другій половині 1920 p. відновлюють свою діяльність довоєнні низові сільські та міські кооперативи, створюються нові спілки. 29 жовтня 1920 p. на першій сесії польського сейму було прийнято кооперативний закон, який сприяв розвитку кооперації, гарантував основні демократичні принципи. При міністерстві фінансів виникла державна кооперативна рада із представників національних і регіональних кооперативних союзів. Все це створювало умови для відродження й розвитку українського кооперативного руху . в Польщі, перетворення його на національно-господарський рух, на засіб самозахисту народу перед економічним, соціальним і національним гнобленням.

88. Політика українізації в УСРР. Її зміст і результати.

Квітень 1923 р. – проголошення ХІІ з’їздом РКП(б) курсу на коренізацію.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах.

В Україна коренізація набула характеру українізації.

Складові українізації:

· підготовка і залучення кадрів із представників української національності до партійних і державних органів та установ;

· запровадження у всіх установах та державних закладах української мови;

· видання газет, журналів, книжок українською мовою;

· усебічний розвиток української культури і партійне керівництво нею;

· глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;

· створення умов для розвитку мови і культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримували М. Скрипник, О. Шумський, В. Затонський, Г. Гринько.

Українізації чинили опір верхівка КП(б)У, чиновники, керівники великих підприємств, трестів, російське та зрусифіковане міщанство, інтелігенція, священики Російської православної церкви.

Розгорнута відповідь:

У квітні 1923 р. відбувся XIII з'їзд РКП(б). у порядок денний якого було включено розгляд національного питання. З'їзд проголосив політику коренізації, український різновид якої дістав назву українізації. Декларувалося, що основною метою цієї політики є сприяння розвиткові культур і мов національностей. Та на першому плані у державної партії були інші завдання: укоренитися в національних республіках (звідси й назва політичного курсу — коренізація). Щоб зміцнити свій вплив у республіках, патрія повинна була розмовляти з населенням його мовою і створити власних апаратників з місцевих кадрів. Безсумнівно, що коренізація мала побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених до того національних культур.

Результати українізації 20-х рр. були вагомі: Кількість українців серед службовців державного апарату в 1923 — 1927 рр. зросла з 35 до 54%. На українську мову перейшло понад чверть інститутів і більше половини технікумів. Більша частина книжок, журналів і газет стала видаватися українською мовою. З ініціативи М. Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських частинах. На Кубані відкрилися українські школи, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення.

89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях СРСР (1924 і 1936 рр.) й УСРР(УРСР) 1925, 1929 і 1937 рр.

26 січня 1924 р. – І конституція СРСР:

* формально кожна республіка могла вийти з союзу, проте не уточнювалось, яким чином.

* фактичне перетворення СРСР в централізовану унітарну державу;

Конституція УСРР 1929 року:

* закріпила принципи диктатур пролетаріату;

* рівноправність громадян не залежно від їх расової і національної приналежності;

Конституція УРСР 1937 року – побудована на основі конституції СРСР 1936 року:

*спільність та єдність економічних та політичних основ розвитку всі радянських республік у складі СРСР.

Розгорнута відповідь:

26 січня 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу, в якій описувались питання щодо компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання миру. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу в конституції не розглядався. Тому, можна сказати, що „союз республік” фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу.

У травні 1925 р. завершився процес входження України до складу СРСР. Було затверджено новий текст Конституції УСРР, у якому було закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

Конституція 1929 року, як і перша Конституція УСРР закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку рад як державну форму цієї диктатури. Вона, як і перші радянські конституції, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей та багато іншого.

Після опублікування 12 червня 1936 року проекту нової Конституції СРСР було утворено Конституційну комісію для розробки проекту Конституції УРСР. До кінця 1936 року робота над підготовкою проекту Конституції УРСР була комісією остаточно завершена. Конституція Української РСР 1937 року була побудована на основі Конституції СРСР 1936 року і в цілковитій відповідності до неї. Принцип відповідності Конституції УРСР основним положенням Конституції СРСР випливав з спільності і єдності економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх радянських республік у складі СРСР.
90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в УСРР у 1920-1930-ті рр.

Міжнаціональні відносини:

· розвиток національних мов, їх використання у сферах управління, законодавства тощо

· зі зміцненням адміністративно-територіальної системи розпочалось переважання класового принципу над національним;

· репресії багатьох національних кадрів;

Релігійне життя:

· відверто антицерковна, войовничо-атеїстична політика радянської влади;

· арешти, переслідування та розстріли представників духовенства та віруючих;

· вилучення церковних цінностей для закупівля зерна за кордоном;

· створення та організаційне оформлення УАПЦ;

· партійний тиск радянського керівництва на УАПЦ при формальному виявленні лояльного ставлення до неї;

· намагання радянської влади внести розкол між різними конфесіями, підтримка різних сект, що підривало єдність церкви.

Розгорнута відповідь:

В Україні на початку 30-х рр. існувало 25 національних районів, включно з російським, німецьким, єврейським населенням тощо. Вільного розвитку набули національні мови. Ними користувалися у сферах управління законодавства, освіти, літератури і мистецтва. Але із зміцненням адміністративно-тоталітарної системи з’являються спотворення у сфері національної політики. Класовий принцип почав переважати над національним, і від його жорстокого дотику найбільше постраждала сфера національних відносин. Проводилися репресії багатьох національних кадрів. Не можна погодитися, що з приходом радянської влади в національного розвитку і в міжнаціональних відносинах не сталося суттєвих змін. За радянської влади УРСР стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини.

У 1920 році посилився тиск на православну церкву. Більшовики скористалися голодом 1932-1933 як приводом для поширення репресій проти духовенства: із храмів були вилучені коштовності та культові споруди; розстрілювались священики та віруючі; тисячі церков були знищені, священики заарештовані, а в 1930 році УАПЦ саморозпустилась.

91. Партійно-політична система Радянської України в 1920-ті рр., передумови та шляхи її трансформації у командно-адміністративний апарат. Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для українського суспільства.

Радянська політика в 1930-х роках:

· Культ особи Сталіна;

· Панування однопартійної системи. Зрощування партійного і державного апарату;

· Фізичне усунення політичних противників і опонентів;

· Створення розгалуженого репресивного апарату; масові репресії;

· Одержавлення масових організацій;

· Русифікація суспільного життя, ідеологізація, контроль над ЗМІ.

Політичні репресії:

І хвиля(1928-1931) – примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес над СВУ;

ІІ хвиля(1932-1936) – штучний голод, «кіровська хвиля»;

ІІ хвиля (1937-1938) – «великий терор»

Наслідки репресій:

· знищено мільйон українців;

· насадження атмосфери страху;

· через систему ГУЛАГу пройшло 5% населення.

Розгорнута відповідь:

Україна пройшла 3 етапи входження до складу СРСР. На першому(червень 1919-грудень 1920) булл у творено воєнно-політичний союз радянських республік, але а Україною зберігався статус незалежної держави; на другому(грудень 1920-грудень 1922) відбувалось формування договірної федерації та посилилось підпорядкування України; на третьому(грудень 1922 – травень 1925) було створено СРСР, що призвело до втрати Україною своєї незалежності. На етапі формування СРСР розглядались 3 основні плани щодо входження УРСР до складу СРСР(план автономізації, план федерації та план Християна Раковського про союзне утворення зі збереженням незалежності).

Після створення радянського союзу розпочалося формування нової всесоюзної політичної системи, що базувалася на принципах схожих політичних систем союзних республік, зокрема це провідна роль комуністичної партії, яка мала цілковитий контроль над державою. Також поширився культ особи Сталіна як вождя, що є властивим для країн з тоталітарним режимом. Розпочались масові репресії спочатку проти селян що опирались масовій колективізації, потім проти представників різних конфесій. Був штучно створений голод, що зумовило панування атмосфери страху в Україні.

92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції.

План:виникнення еміграцій, становище емігрантів в цих країнах, , розташування емігрантських осередків, наслідки еміграції.

Тези: 20-30-і рр.– друга хвиля еміграції, зумовлена соц.-екон. та політ. причинами. Головним скупченням еміграції стала центр. та Зх. Європа (що призвело до активізації культурного, наук., освітнього життя та активізації діяльності громадс і просвітницьких організацій у Бухаресті, Варшаві, Відні, Празі), де вона очолила організацію життя – укр. діаспору. Кін. 20-х – поч. 30-х рр.– розширення меж еміграції, поява нових центрів та зміцнення уже існуючих: Австрія, Румунія, Югославія, Бельгія, Франція. Чисельність діаспори: *Польща (200-300 тис.); *Чехослов. (120-150 тис.); *Румунія (100-146 тис.). У цих країнах українці мали статус меншості. Найчисленніша діаспора в Польщі. Військ еміграція сформ по закінченню І світової війни з полонених, що були звільнені з таборів. Виникнення військ. товариств та стрілецьких громад.

Розгорнута відповідь:

Укр міжвоєнна еміграція – це військова та політична еміграція- результат поразки нац.-визвольної боротьби на Україні 1917-1920-х рр. Українці емігрували разом з установами уряду та військами її армії. Центрами скупчення міжвоєнної української еміграції стали Франція, Німеччина, Італія, Англія. Головні еміграційні хвилі з Центральної та Східної України, Галичини та Буковини були спрямовані у найближчі сусідні європейські країни, зокрема Польщу, ЧСР, Румунію. В еміграції продовжили діяльність екзильні уряди УНР та ЗУНР, старі та новоутв політ партії, створено численних громадс, культ-освітніх та наук установ, організацій, гуртків тощо.

Так постали нові центри укр діаспори, а наявні зміцнилися. Уряд цих країн ставився до них по-різному. У цих державах українці мали статус нац. меншостей. В Чехослов жили на Пряшівщині, частково на своїй етнічній тер — і користув. досить широкими правами; також жили в Чехії на понімечених землях; в Румунії жили як на окраїнах укр етнічної тер (Буковина, Мармарощина), так і в розпорошенні. Найдинамічнішим було укр скупчення в ЧСР (Прага стала поряд Харкова, Києва і Львова одним з центрів укр культури, а навіть політ життя). Найчисленнішим - в Польщі. Кількість укр вояцтва у румун. таборах була меншою ніж у Польщі та Чехослов.

На тер Польщі зосередились урядові установи УНР .У 1920 р. в Польщі існував ще один укр табір - в Тухолі, де розмістилися полонені воїни УГА. Крім таборів для інтернованих воїнів, емігранти (науковці, викладачі та студенти) розташувались у Варшаві, Кракові та Познані. Окремі з цих таборів проіснували в Польщі до 1924 р., але через відсутність нормальних умов життя багато емігрантів втікали до ЧСР. Частина політ емігрантів з Наддніпрянщини зосередилась в Румунії у трьох таборах для інтернованих: у Фагараші й у двох у Брашові. У Бухарешті утворився також осередок укр. студентів.

Висновок. У результаті еміграційних хвиль початку 20-х років ЧСР стала важливим осередком укр емігрантів, а Прага перетворилась на другу за значенням (після Відня) столицю укр політ еміграції. Вирішальну роль у повороті українців до Чехослов мав нац. ренесанс чехів другої пол.ХІХ ст. Протягом півстоліття вони зуміли просвітити широкі маси, виховати нову нар інтелігенцію. Історія нац відродження чехів була зразком для укр емігрантів.

93. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації Ю. Пілсудського в Східній Галичині.

План: Територіальний поділ України між трьома державами, укр.. землі під владою Польщі, політика пацифікації, укр. землі під владою Румунії, укр.землі під владою Чехословаччини.

Тези: Сусп.-політ. життя: *відсутність органів самоврядування; *неможливість українцям приходити до влади; *обмеження політ. прав українців; *асиміляція українського населення; *обмеження у сфері освіти та культури; *національне гноблення укр. населення. Пацифікація – масові репресії у вересні-жовтні 1930р. щодо укр. населення Галичини, проведене урядом Польщі на чолі з Пілсудським. Причини політики пацифікації: *численні протипольські акції; *підпали майна; *пошкодження ліній зв’язку; - що відбувались влітку та восени 1930р. Мета політики пацифікації: *умиротворення Галичини; *послаблення укр. політ. сил; *забезпечення успіху на виборах до сейму. Наслідки пацифікації в Сх. Галичині: *значна радикалізація укр. руху опору на Зх-Укр. землях; *ліквідація просвітницьких та культурних осередків; *пробудження нац. свідомості.

Розгорнута відповідь: Перша світова війна була несприятливою для укр.народу. Укр. землі поза межами СРСР було поділено між трьома державами.

Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вони не суперечили законам. У 20-30-ті роки ці землі стали епіцентром нац.-визвольної боротьби всього українського народу. Скориставшись труднощами внутрішньополітичного становища, режим Ю. Пілсудського в 30-ті роки набув ознак військової диктатури. Польський сейм був розпущений, опозиційні парламентські сили, у тому числі й 30 українських депутатів, потрапили до в'язниці. Посилювалися репресії проти національних меншин. У 1934 р. було створено концтабір у Березі Картузькій, де більшість політв'язнів становили українці, учасники національно-визвольного руху.

Поступово найпомітнішим чинником у житті Західної України став націоналізм(УВО). Вищою метою є досягнення державної незалежності будь-яким способом.

До 1927 р. усі українські школи були закриті або румунізовані, українську пресу було заборонено. Було зроблено спробу піддати румунізації православну церкву. Певних успіхів було досягнуто у галузі народної освіти. Політичне життя на Закарпатті було досить активним. Найвпливовішою у країні політичною силою були українофіли. Була створена українська держава-Карпатська Україна. Але лише на короткий час.

Висновок: Проголошення Карпатської України мало велике історичне значення. Цей факт виявив одвічне непереборне прагнення українського народу до створення власної національної держави, допоміг закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиного українського етносу.

Одним із головних наслідків пацифікації стало зростання серед галичан національної свідомості, настроїв ворожості до польської держави і поляків, що вело до подальшого посилення боротьби ОУН.

Але українці не мали можливості нормально економічного та культурного розвитку через утиски з боку іноземних урядів.

Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.

План: зміни в політичному керівництві СРСР 1927 р.; план першої п'ятирічки ; початок першої п'ятирічки ; перехід до форсованої індустріалізації ; централізація управління промисловістю; провали й досягнення першої п'ятирічки ; життєвий рівень народу.

Тези: Ідеологічна основа радянської модернізації: *побудова соціалізму в окремій країні; *загострення класової боротьби; *ліквідація куркульства як класу. Березень 1921р. – прийнята нова економічна політика (НЕП) на з’їзді РКП (б), що змінила політику “воєнного комунізму”. Мета НЕПу: відновити народне господарство та перейти надалі до соціалізму. Грудень 1925р. – проголошення курсу на індустріалізацію (система заходів, щодо прискорення розвитку важкої промисловості з метою переозброєння економіки та зміцненні оборони країни) країни. Завдання та передумови: *здобуття техніко-екон. незалежності; *перетворення аграрної країни в індустріальну; *підвищення бази с/г; *зміцнення оборонного потенціалу. Хід: *перша п’ятирічка (1928-1932рр.); *друга п’ятирічка (1933-1938рр.). Наслідки: *перетвор. Укр. в індустріально-аграрну країну; *збільшення промислового потенціалу у 7 разів; *створ. нових галузей; *створ. командно-адміністративної екон.; *низький життєвий рівень населення.

Розгорнута відповідь:Зміни в політичному керівництві СРСР 1927 р.

У партійно-держ керівництві СРСР точилася боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прискорення ек розвитку, створення новітніх галузей промисловості, модернізація сільського господарства, всіх сфер життя були об'єктивною необхідністю, з якою в керівництві ВКП(б) погоджувалися всі. Розбіжності виникли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства.

План першої п'ятирічки Модернізаційні процеси мали охопити усі сфери життя, у тому числі промисловість. Планувалося будівництво електростанцій, спорудження шахт, заводів.. Виробництво електроенергії передбачалося збільшити в 2,5 раза, продукції машинобудування- у 3 , хім.. пром. - у 3,5 .План потребував великих зусиль укр народу, але не обіцяв поліпшення життя. Він закріплював традиційну структуру нар. г-ва.

Хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. Сталін звинуватив селян. Це був перший крок до згортання непу. Ек. методи хлібозаготівель замінювались адм-судовими.

Відновлення репресивної політики

Утвердження сталінського єдиновладдя

Початок першої п'ятирічки У перший рік п'ятирічки ек-ка СРСР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку. З початку п'ятирічки верхівка СРСР почала шукати нових методів інтенсифікації праці, зокрема шляхом організації масового виробничого змагання. Заг керівництво ним здійснювала партія.

Перехід до форсованої індустріалізації Успіхи першого року п'ятирічки на тлі жорстокої ек. кризи 1929 р. створили ілюзію можливості швидко вирватися з ек відсталості.Багато хто з більшовиків схилявся до курсу макс напруження сил, побудови соціалізму за декілька років. Сьогочасні потреби народу до уваги не бралися. З осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців. Для більшості трудящих продукти стали недоступними.У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКІІ(б) було вирішено «за всяку ціну» прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Таким чином, йшлося не про гармонійний, всебічний розвиток економіки, а про макс нарощування окремих виробництв.

Централізація управління промисловістю Підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.Велика промисловість України перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Ця обставина зменшувала і без того незначні владні повноваження місцевого партійно-держ керівництва. УСРР була позбавлена ек. самостійності.

Провали й досягнення першої п'ятирічки :Уряд мав на меті створити картину безперервних успіхів і приховати справжній стан справ.За роки першої п'ятирічки виникли нові виробництва. Це давало змогу з допомогою цін нарощувати «вал». Крім того, в умовах інфляції стрімко підвищувалися ціни на всі види промислової продукції. Насправді ж досягти накреслених И. Сталіним рубежів не вдалося. Протягом п'ятирічки темпи розвитку промисловості зменшилися .Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед.В Україні реалізувалося близько 20 % усіх капіталовкладень СРСР. Промисловість.

Висновок:Форсованому ек розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Макс концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості. Це негативно відбилося на добробуті трудящих. Деяке номінальне підвищення заробітної плати не забезпечувалося товарною масою. Знецінення. Державні позики з'їдали заощадження. У роки першої п'ятирічки держава розгорнула торгівлю алкогольними напоями. В умовах гострої продовольчої кризи, голоду в селі керівництво продовжувало експорт хліба. У побут радянських людей надовго ввійшли черги, продовольчі картки, дефіцит. Сотні тисяч людей, які виїхали із села й стали робітниками, не могли одержати житла.

95. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні.

План:мотиви та причини колективізації; реалізація;результати та наслідки.

Тези: Грудень 1927р.– курс на кооперування села. Причина цього – хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. Мотиви: *налагодження каналу для передачі коштів із села в місто на потреби індустріалізації; *забезпечення населення дешевими продуктами та сировиною; * перетвор. селянських господарств на велике виробництво; *ліквідація куркульства (заможних господарів) як класу. Хід: *січень 1928р.– рішення про необхідність форсованої колективізації; *1928р. – створ. МТС (моторно-тракторні станції, що обслуговували колгоспи, радгоспи); *листопад 1928р.– курс на суцільну колективізацію села; *осінь 1929р. –весна 1930р. – хвиля селянських виступів та повстань. Наслідки: *знищення найбільш працездатних селянських господарств; *занепад почуття індивідуалізму; *дезорганізація аграрного сектору; *наростання кризи в с/г; *голодомор 1932-1933рр.

Розгорнута відповідь: Колективізація передбачала переведення селянства від інд г-ва до колект. в- ва.Вона мала суттєво сприяти зміцненню соц бази диктатури пролетаріату, а також відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в ек-ці. С/г мало потрібну кількість хліба для експорту, забезпечити пром.-сть необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною.

Причини: встановлення тоталітарного режиму;

необхідність забезпечення коштів для індустріалізації; потрібен був механізм постачання хліба; можливість контролю за селянством; протиріччя між більшовицькою ідеологією та наявністю приватної власності.

Почалася вона з кардинальних змін у с/г. Селян насильно заганяли до колгоспів, проводилася «політика ліквідації куркульства». Тих, хто виходив із колгоспів, чекали підвищені податки, гірша земля, а колгоспникам гарантували пільги. В 1930 р. вийшов указ Сталіна про подвоєння рівня усуспільнення і протягом 1931 р. майже закінчити суцільну колективізацію. Ще рішуче відбувався процес розкуркулення, багато родин було депортовано, 200 тис. сел. господарств експропрійовано. Ці обставини змушували одноосібників вступати до колгоспів. На поч.30-х загострилася криза колгоспного ладу:зниження рівня ефективності с/г виробництва,соціальне невдоволення сел.мас. Це було спричинено відсутністю досвіду. Реакція населення - спротив. Різке зниження хлібозаготівель. Влада вилучила залишки товарного хлаба та насіннєве зерня для створення резерву. Такі дії спричинили голод, що мав штучний характер та переріс у голодомор. Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною.

Висновок:Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності. Лише погрози та обіцянки заможного життя змушували їх вступати в колгоспи. Колективізація викликала впертий опір селянства. Постало питання про заможних селян,які були пов’язані з землею і становили перепону колективізації. Держава вживає ряд заходів з метою ліквідації цього стану шляхом репресій. Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеосяжний контроль. Перше завдання - поставки державі, селянам майже нічого не лишалося. Наслідком такої політики став голод 1932-1933.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 602; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 91011 12 13 14 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!