Види мови, їх характеристика. Модель комунікативного процесу. Види спілкування
Перш за все розрізняють мовлення внутрішнє та зовнішнє.
Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування
Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують спеціальні прилади, які реєструють мікро-рухи мовного апарату на момент мовчання.
Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи "мову тіла", мовлення буває невербальним та звуковим. Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки розрізняють усне та письмове мовлення.
Усне мовлення- Це основний різновид мовлення, який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху.
Письмове мовлення- Це вид мовлення, що здійснюється як писання та читання написаного у вигляді письмових знаків.
Модель комунікативного процесу: Комунікатор - той, хто передає інформацію.Виділяють три позиції комунікатора : 1) коли комунікатор відкрито оголошує себе прибічником точки зору, що викладається, оцінює різні факти в її підтвердження; 2) відсторонену(коли комунікатор тримається підкреслено нейтрально); 3) закриту(коли комунікатор умовчує про свою точку зору).Повідомлення(текст) - інформація, яка передається в процесі комунікації.типи інформації . Спонукальна інформація проявляється у формі наказу, ради або прохання. Вона покликана стимулювати якусь дію. Стимуляцію підрозділяють на: а) активізацію(спонукання до дії в заданому напрямі); б) интердикцию(заборона небажаних видів діяльності); в) дестабілізацію(розузгодження або порушення деяких автономних форм поведінки або діяльності). Види спілкування: 1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).
2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними, кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.
3. Залежно від кількості партнерів можна виділити типи спілкування:
людина - людина - міжособистісне;
особистість - група;
внутрішньогрупове (між членами групи);
міжгрупове.
4. Офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.
5. Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.
|
|
|
|
|
|
73. Вирішальний вплив навчання і виховання на розвиток психіки. Л.С.Виготський про два рівні розвитку. Поняття про провідну діяльність. Рушійні сили розвитку учнів.Так, Л. С. Виготський стверджував, що педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. . Він запропонував спеціальне поняття - "зона найближчого розвитку", в якому відображено внутрішній зв'язок між навчанням та психічним розвитком індивіда. Потім ці завдання і дії вона буде виконувати самостійно, але здатність до цього виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, актуальний зміст, форми і методи якого зібрані саме у "зоні найближчого розвитку".для психічного розвитку дитини характерний перехід від інтерпсихічних до інтрапсихічних процесів. Спочатку дитина включена безпосередньо у соціальну діяльність, розподілену між членами певного колективу. Потім засоби соціальної діяльності, що засвоєні у зовнішній формі, перетворюються на внутрішні, розумові, або інтрапсихічні, процеси. Психічний розвиток людини здійснюється внаслідок переходу від зовнішніх, розгорнутих, колективних форм діяльності до внутрішніх, згорнутих, індивідуальних форм її виконання.
Поняття провідної діяльності у розвитку школярів. Особистісна орієнтація навчального процесу передбачає співпрацю учня і вчителя, їх рівноправне спілкування у сумісній діяльності. При цьому учень виступає активним суб’єктом власної навчальної діяльності, творцем власної особистості. Учитель виконує керівну роль. На думку С.Л.Рубінштейна, формування і розвиток особистості дитини відбувається в міру того, як педагог керує його діяльністю, а не підміняє її. Спроба учителя «внести в дитину знання і моральні норми поза власною діяльністю дитини з опанування ними, підриває…основи здорового розумового і морального розвитку дитини, виховання його особистісних властивостей і якостей». Отже, навчально-виховний процес досягне зазначеної мети завдяки умілому керуванню педагогом власною діяльністю дитини.Діяльність школяра – це складна система, у якій різні її типи, види, форми знаходяться в ієрархічних зв’язках. Ускладнення цих зв’язків відбувається з розвитком діяльності. Проте діяльність учня в цілому не складається механічно з окремих видів діяльності. Певний вид діяльності у кожному віковому періоді є визначальним для розвитку особистості підлітка, його називають провідним. Інші – підпорядковані йому. На думку психологів, розкриття і розвиток дитячої індивідуальності залежить від провідної діяльності. О.М.Леонтьєв указує такі характерні ознаки провідної діяльності: у ній виникають нові види діяльності; у ній формуються або перебудовуються психічні процеси; від неї залежать зміни особистості, які можна спостерігати.Кожному віковому періоду властива певна провідна діяльність. Так, наприклад, ігрова діяльність є провідною у дошкільному віці, але поряд із нею зустрічаються елементи навчання й праці. Ігрова діяльність властива і дітям інших вікових груп (молодші школярі, підлітки), але там вона не є провідним типом діяльності. Л.С.Виготський так висловлювався з цього приводу: «Процеси, які є центральними лініями розвитку в одному віці, стають підпорядкованими лініями розвитку в наступному, і навпаки – підпорядковані лінії розвитку одного віку висуваються на передній план і стають центральними лініями в іншому віці, тобто змінюється їх значення і питома вага в загальній структурі розвитку».Навчальна діяльність характерна для дітей шкільного віку і пов’язана з опануванням ними соціального досвіду (основами наук, досягненнями мистецтва, нормами моралі, права тощо). Проблема визначення провідної діяльності учнів у кожному із трьох вікових періодів їх розвитку: молодшому шкільному, середньому – підлітковому, старшому – юнацькому − широко обговорюється в психології, але одностайної думки вчених з цього питання не існує.
|
|
|
|
|
|
Ступені вихованості
Інтегральне оцінювання позиції вихованця дозволяє виділити чотири ступені вихованості школярів, серед яких два ступені для учнів, вихованість яких задовольняє педагога, а два — для тих, у кого позитивний ступінь вихованості ще не досягнутий (Б.П. Бітінас).
Активна позиція. Вона характеризується позитивними оцінками всіх інтегральних проявів, їх взаємозв'язками, саморегуляцією. Отже, до цієї групи належать вихованці, які сприйняли ідеали суспільства, будують свою поведінку відповідно до норм, визначених суспільством, намагаються самостійно і творчо реалізувати ці ідеали і норми у відповідній діяльності, поведінці.
Пасивна позитивна позиція. Спрямованість змісту інтегральних проявів, сталість поведінки і діяльності також оцінюється позитивно. Проте активність вихованця не можна визнати достатньою. У зв'язку з цим нижчим є рівень їх самоорганізації і самоконтролю. Тому до цієї групи належать учні, які постійно дотримуються норм суспільної поведінки, добросовісно виконують завдання педагогів, включаються у суспільно цінну діяльність, але спонукають їх до цього мотиви одного плану діяльності (частіше результативного). Однобічність мотивації недостатньо активізує сам процес діяльності, обмежує можливості прояву ініціативи, творчості. Завданням класного керівника є актуалізація позиції цих школярів у системі колективних відносин, розвиток мотивів процесуального і результативного плану діяльності в єдності.
Нестійка позиція. Спрямованість змісту інтегральних проявів вихованості позитивна, проте сталість поведінки оцінюється негативно. Ознаки активності, самоорганізації, саморегуляції відсутні. Це означає, що у вихованців цієї групи соціальні ідеї не набули статусу особистісних спонукальних сил поведінки і діяльності. Тому поведінка ситуативна, залежить від випадкових обставин. Правильна поведінка, діяльність вихованців можуть спонукатися соціально малоцінними мотивами, завдяки чому вони легко потрапляють під негативні впливи. Учні цієї групи — основний об'єкт і суб'єкт виховних дій.
Негативна позиція. Вона характеризується негативною спрямованістю змісту позиції особистості; при цьому активність, самоорганізованість і саморегуляція лише ускладнюють негативну оцінку ступеня вихованості. Порушення суспільних норм поведінки для учнів цієї групи є нормою. Мотиви їх поведінки і діяльності асоціальні. Вихованці цієї групи є об'єктом перевиховання. Це передбачає руйнування їх актуальної позиції.
Загальна характеристика позиції вихованця є універсальною, тобто такою, яка може бути використана у характеристиці будь-якої окремої його позиції — громадянської, патріотичної, екологічної, естетичної, ділової і под.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 384; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!