Схарактеризуйте специфіку дозвіллевої діяльності і висвітліть особливості діяльності соціального педагога в позашкільній установі
Позашкільні заклади, що працюють у соціально-культурній та освітній сферах, доповнюють шкільну освіту та створюють позитивне виховне середовище для учня.
розвиток здібностей інтересів дітей і підлітків методами позашкільної освіти, навчальної діяльності в гуртках;
· відродження національних традицій, історії і культури українського народу у виховному процесі;
· відродження сімейних традицій, проведення спільних творчих цікавих справ для дітей та їх батьків, участь батьків в педагогічному процесі;
· організація змістового дозвілля дітей і підлітків в районі;
· естетичне і художнє виховання, участь у фестивалях, конкурсах;
· трудове виховання, профорієнтація школярів;
· адаптація дітей і підлітків у соціальному середовищі.
1) зацікавлення дітей діяльністю позашкільного закладу, формування в них певного соціальне та особистісно цінного інтересу у дозвільній сфері; 2) створення у дітей мотивації суспільних творчих дій, коликтивіського ставлення до оточуючих; 3) формування взаємоадаптованого, працездатного, творчого колективу учнів. Педагоги-позашкільники вирішують ці завдання, застосовуючи різні методи та форми. Такі як: масові рекламні заходи для учнів шкіл, концерти, конференції, "кругосвітки" (за метотодикою колективних творчих справ), день відкритих дверей, адаптаційні заняття та ін. Засоби діагностики ефективності перелічених заходів представлені у додатках 3-7. Другий етап безпосередньо пов'язаний з організацією діяльності гуртківців по оволодінню певними знаннями, уміннями, навичками за профілем гуртка. Завдання етапу: 1) усвідомлення учнями загальних цілей та результатів дозвільної діяльності колективу (Додаток 8); 2) створення системи позитивних принципів і традицій колективного життя; 3) оволодіння творчими формами і методами діяльності, навичками самоорганізації і самоконтролю; 4) засвоєння змісту діяльності гуртка із застосуванням певних форм і методів, досягнення в цій галузі реальних результатів.
|
|
|
Мета національної дошкільної - створити сприятливі умови для особистісного ставлення та творчої самореалізації кожної дитини. Пріоритетами державної політики в розвитку дошкільної освіти є її особистісна орієнтація, формування гуманістичних цінностей, забезпечення фізичного, психологічного та морального здоров'я дитини
Система дошкільної та початкової освіти має забезпечувати надання пріоритету сьогоденним розвивальним, виховним і навчальним завданням перед перспективними, відмову від погляду на дошкільний заклад як на школу для маленьких, переорієнтацію на соціальний розвиток дитини, плекання її індивідуального обличчя; наступність у змісті дошкільної та початкової освіти, збереження специфіки кожної, дотримання хронологічності та поступовості в навчально-виховній роботі з дітьми зазначеного віку.
|
|
|
Завдання дошкільної та початкової освіти - створити належні умови для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального). Навчально-виховний комплекс «Школа-дитячий садок» (ШДС) - одна з перспективних моделей сучасного освітнього закладу в столиці, яка найоптимальніше реалізує вищезгадані умови. Цей тип закладу становить собою цілісну, динамічну й відкриту педагогічну систему, яка об'єднує педагогічний процес дитячого садка та початкової школи та забезпечує умови педагогічно організованого середовища для реалізації освітніх і виховних завдань сьогодення. Функціонування ШДС дозволяє вирішити ряд проблем, пов'язаних з умовами забезпечення педагогічно організованого середовища, яке впливає на становлення особистості дитини дошкільного й молодшого шкільного віку та задоволення різноманітних освітніх потреб.
№67. Схарактерезуйте вплив соц.. середовища ВНЗ на становлення особистості молодої людини. Визначте особливості СПД в умовах ВНЗ.
|
|
|
Соціалізація особистості – одне з перших питань, що постають у суспільстві у процесі підготовки молоді до трудового життя. Формування особистості – складний процес прилучення особистості до соціального буття, тобто її соціалізації. Соціалізація охоплює усі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому бути у повноправним членом суспільства. Соціалізація включає стихійні та спонтанні процесі, які впливають на формування особистості. Розглядаючи процес соціалізації, ми аналізуємо його також у зв’язку з формуванням особистості в процесі взаємодії та взаємовпливу соціальних груп, колективів і особистості. Соціалізація особистості людини – це процес і результат засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь. Цим поняттям визначають засвоєння соціальних умінь і навичок спілкування, діяльності, різних соціальних ролей, стереотипів, установок, придатних для успішної життєдіяльності варіантів стилю поведінки. Інститути соціалізації – це сім’я, освіта, культура, мистецтво, релігія та інше. Сім’я - найголовніший інститут соціалізації не тільки дитини, але і його батьків, близьких родичів, сусідів. У середовищі людина соціалізується. Процес соціалізації людини, її формування та розвиток, становлення як особистості відбувається у взаємодії з навколишнім середовищем, яке впливає різними соціальними чинниками.Соціалізація індивіда відбувається у трьох основних сферах: діяльність, спілкування, самосвідомість. У сфері діяльності реалізується опанування та розширення видів праці, з якими пов'язана людина, її орієнтація в системі кожного виду діяльності, розуміння суті та сенсу. Як відомо, усі види діяльності включають процес мовлення. У сфері спілкування особистістю реалізується потреба у контакті з іншими суб'єктами. У сфері самосвідомості здійснюється формування образу власного “Я”, усвідомлення своєї соціальної належності, власних соціальних ролей, систем соціальної орієнтації і т.ін.Метою соціалізації студентів перш за все є активне опанування ними досвідом попередніх поколінь та уміннями використовувати його в інтересах створення власного добробуту не на шкоду іншим. Як відомо, виховання є провідним фактором у гармонійному розвитку особистості, у становленні студента як спеціаліста, у той же час соціалізація наповнює його реальними думками щодо того, як краще сприймати довкілля, як на нього реагувати (впливати на нього чи пристосовуватись, щоб мати успіх). Саме елемент “успішності”- пошук умов самореалізації та одержання насолоди від самого процесу життя, участі у виробничій чи навчальній діяльності, одержання бажаної винагороди за свої зусилля (адекватна оцінка за результати навчання, відповідна зарплата за виконану роботу, заохочення за підвищений рівень якості діяльності й т.п.) відрізняє процес соціалізації учня (студента, особи взагалі) від процесу виховання.Процес соціалізації як складова педагогічного процесу у закладах вищої освіти набуває змісту творення освітньо-виховних і практично-життєвих передумов особистісного й соціального становлення студента, а саме: - розвивається його здатність до реалістичної самооцінки, самосприйняття і самоприйняття у загальному контексті усвідомлення і прийняття своєї соціальної життєвої диспозиції – походження сімейного становища й можливостей, а відтак уможливлюється формування адекватних життєвих орієнтацій і виборів (навчальних, професійно-виховних, сімейно-побутових, духовних); - відбувається поступальне становлення множини соціальних (групових, міжособистіних) відносин і взаємин молодої людини на макро-, мезо-, мікро- рівнях, її суспільного буття, та їх розвиток як простору її особистісного, духовного і соціально-практичного життя і дорослішання, формується життєвий стиль особистості; - нагромаджується особистий досвід суспільного життя й взаємодій, а відтак, і відповідні знання, уміння, навички, компетенції, звички, поведінкові автоматизми тощо, створюються базисні когнітивні, емоційно-вольові й практично-діяльнісні персональні передумови виконання множини соціальних ролей дорослої людини – економічних, господарсько-побутових, гендерних, сімейних, батьківських, педагогічних, громадських, політичних; - формуються соціальні потреби, якості й здатності особистості – комунікабельність, загальна соціонормативна адекватність, культурна розвиненість і вихованість, громадянськість і патріотизм тощо.
|
|
|
№68. Розкрийте особливості СПД в умовах літнього табору.Визначте ігромайстерність як професійну х-ку соц.. педагога.Щоб зробити суспільний ідеал людини ідеалом кожної особистості вихователі оздоровчого табору використовують два шляхи. Перший полягає в тому, щоб зацікавити дітей різноманітною діяльністю, а потім зацікавлюють та включають їх до справ високої моральної значущості. Так поступово діти привчаються до усвідомлення моральних ідеалів суспільства.Існує другий шлях. Вихованці починають діяти , вже маючи перед очима спільно прийнятий ідеал, в якому закладені ідеали відносин до себе, до однолітків, до дорослих. Якщо ідеал приймається, то вся майбутня виховна діяльність стає для дітей засобом втілення ідеалу в життя.Актуалізація ідеалу в свідомості вихованців, - головна умова, необхідна для того, щоб «дух» табору приймався вихованцями та спонукав їх до дії.У сучасних умовах вся робота в таборі повинна бути побудована на демократичних засадах. Якщо вихованці не пишаються своїм колективом - ефективність впливу такого колективу на особистість буде незначною. Високий престиж колективу - гарантія успішності впливу його норм та цінностей, засвоєння виховного ідеалу.З окремих знайомих, малознайомих та зовсім незнайомих дітей, де хтось комусь симпатизує та навпаки, народжується через деякий час спільнота дітей, виникає поняття «ми». Відбувається виокремлення «ми», «наше» із загального навколишнього життя.Для тимчасових дитячих об'єднань - це почуття спільності дуже необхідне, воно сприяє створенню та зміцненню колективу.Неодноразово відмічалося, що літній тимчасовий дитячий оздоровчий табір має певні переваги у вирішенні проблеми розвитку якостей творчої особистості :· в центрі діяльності таких закладів знаходяться не навчальна робота, а інша системотворча робота ( спорт, праця, мистецька діяльність тощо );Мета : розкрити перспективи діяльності дітей у таборі; закласти основи тимчасового колективу, враховуючи традиції табору й досвід минулих років.На цьому етапі відбувається перше знайомство дітей зі своїми вихователями, однолітками, табором.Перші дні - це період організації колективу, відносин між дітьми, формування психологічної атмосфери. На цьому етапі дуже важливо відчувати стан дітей, всіх разом та кожного окремо. Виключну увагу слід звернути на адаптацію кожної дитини до табірного життя. Від того, як будуть організовані перші дні перебування дітей в оздоровчому закладі, залежатиме успіх подальшого відпочинку.В таборі виникає емоційне напруження, яке незалежно від індивідуально-психологічних особливостей відчувають всі в оргперіод в кожному дитячому об'єднанні, яке складається з новачків. В перший день всі відчувають своєрідний інформаційний голод, прагнуть отримати більше - про вимоги колективу, про спрямованість діяльності, про вожатих, - всі інші потреби відходять на другий план. Вожаті, вихователі виконують певну роль носія інформації, і роблять це не прямими відповідями, а особливою виховною роботою.Обов'язково створюються виховні ситуації, які допомагають дитині ближче пізнати однолітків та дорослих. Чим більше зайняті діти, чим більше спільно працюють, тим більше пізнають один одного. На цьому етапі протікають перші організаційні форми виховної роботи: екскурсія табором, вогники знайомства, експрес талантів, відкриття табірної зміни. Всі ці заходи спрямовані на розкриття якостей творчої особистості вихованців. Завдання педагогічних працівників :Педагогічні завдання:1. створення умов для організації виховної, розвиваючої, оздоровчої діяльності та спілкування;2. розвиток й єднання колективу загону, здатного впливати на особистість дитини;3. створення умов для самореалізації кожного вихованця;4. виховання свідомого ставлення до зміцнення свого здоров'я;5. забезпечення систематичних занять фізичною культурою та спортом;6. на основі аналізу морально-психологічного стану передбачати критичні ситуації, вживання заходів.Невід'ємною складовою виховного процесу в таборі є гра. Гра - це самостійна діяльність, в якій діти виступають у спілкування з однолітками. Їх об'єднує спільна мета, спільні зусилля щодо її досягнення, спільні переживання. Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини та сприяють формуванню добрих почуттів, благородних поривань, навичок колективного життя. Завдання вихователя полягає в тому, щоб зробити кожну дитину активним учасником ігрового колективу, створити між дітьми відносини засновані на дружбі, справедливості, відповідальності. Діти грають тому, що це приносить їм задоволення. Разом з тим в жодній іншій діяльності немає таких суворих правил, такої зумовленості поведінки, як в грі. Ось чому гра дисциплінує дітей, привчає їх підкоряти свої дії, почуття та думки поставленій меті. З ускладненням гри, ігрового замислу почуття дітей стають більш усвідомленими.Ігрова творчість проявляється й в пошуках засобів для здійснення задуму, зображення задуманого. Беручи на себе роль, дитина намагається наслідувати вчинки, манери, мову свого героя. Ігрові дії завжди реальні. Тому гра має великий вплив на формування моральних якостей дітей, створення певного типу поведінки.Керівництво грою засноване на знанні
№69. Схарактерезуцте літній табір як соціокультурне середовище розвитку особистості.Проаналізуйте СПД проблеми, що можуть виникати у літньому таборі.Дитячий оздоровчий заклад (заміський, профільний, праці та відпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням тощо) є позашкільним оздоровчо-виховним закладом. Створюється з метою реалізації права кожної дитини на повноцінний відпочинок та оздоровлення, зміцнення здоров'я, задоволення інтересів і духовних запитів відповідно до індивідуальних потреб дітей шкільного віку.Дитячий оздоровчий заклад може бути сезонним або цілорічної дії, розміщуватись у стаціонарних або орендованих приміщеннях ( на базі пансіонатів, будинків відпочинку, санаторіїв-профілакторіїв, спортивних і туристських установ, навчальних закладів тощо). Терміни оздоровлення й відпочинку дітей визначаються засновниками з урахуванням місцевих природнокліматичних умов та при узгодженні з відповідними органами виконавчої влади.Оздоровчий період дає прекрасну можливість для виховання у дітей та підлітків бережливого ставлення до природи, розвитку й удосконалення екологічних знань та навичок, хисту до природоохоронної роботи. Все, що знаходиться навколо табору, може стати зоною дитячої турботи.Існують соціально-педагогічні умови розвитку дитини у виховному процесі дитячого оздоровчого закладу. Це перш за все:· збереження та зміцнення здоров'я вихованців. Лише здорова дитина спроможна й готова до активної творчої діяльності та розв'язання психологічних проблем, які виникають у житті. Здоров'я - передумова самореалізації особистості. Знання, вміння, здібності мають сенс лише тоді, коли фізичний стан дозволяє їх реалізувати.· створення сприятливого морально-психологічного клімату, здорових міжособистісних стосунків в колективі, тобто забезпечення умов захищеності кожного його представника.Зростання соціальної ролі особистості зумовлює необхідність використання надбань соціально-педагогічної науки в практиці дитячого оздоровчого закладу. За таких умов виховна діяльність передбачає:· запобігання перевантаженню вихованців під час інтенсивної насиченої діяльності;· створення відповідних умов для соціалізації кожної дитини.Форми соціально-педагогічної роботи можуть бути такими: індивідуальні, групові, масові; а методи - переконання, змагання, виховання на прикладах, психологічні вправи, самовиховання. Обов'язково враховувати індивідуальність дитини, її знання, почуття, навички, звички, особливості характеру.Основою розвитку особистості дитини в таборі є свобода вибору, свобода бажань і дій, задоволення могутньої потреби пізнавальної діяльності та спілкування. Прикладом такої діяльності є організація дитячого самоврядування на рівних правах з дорослими..Виняткове значення для підвищення психоемоційного стану та розумового розвитку мають добре організовані тематичні екскурсії: краєзнавчі, до історичних пам'яток, ботанічні, зоологічні тощо. Повсякденні будні повинні чергуватися зі святами, проведення яких сприяє розрядці, передбачає появлення одноманітності, байдужості до оточуючого середовища, підвищує емоційний тонус.Робота соціального педагога - вожатого, вихователя полягає в тому, що за порівняно короткий строк, вони не тільки повинні потоваришувати з дітьми, завоювати в них авторитет, але й згуртувати, об'єднати незнайомих раніше дітей, створити маленький колектив, де б панували взаєморозуміння та взаємопідтримка.
№70. Наведіть та схарактеризуйте види та форми девіантної поведінки.Визначте способи профілактики дев. Пов.у підлітковому середовищі.
Під девіантною ( лат. – відхилення) поведінкою розуміється : 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). Види девіантної поведінки різноманітні і класифікуються на основі таких критеріїв:- вид порушеної поведінки;- психологічні цілі поведінки та її мотивація;- результат цієї поведінки та збиток, завданий нею;- індивідуально-стильові характеристики поведінки.Соціальні відхилення можуть бути класифіковані кількома способами. Найважливішим є розподіл відхилень за різними видамизалежно від типу норми, що порушується (право, мораль, правила спілкування та ін.). При цьому негативні відхилення поділяють на злочини, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, фінансові та ін.), аморальні вчинки і т. ін.До основних форм девіантної поведінки у сучасних умовах можно віднести злочинність, алкоголізм, проституцію, наркоманію. Кожна форма девіації має свою специфіку. Злочинність. Злочинність – відображення пороків людства. І дотепер викорінити її не вдалося жодному суспільству. Імовірно, і нам треба відмовитися від утопічних у теперішній час представлень про „повне викорінювання" соціальної патології й утриманні злочинності під контролем на соціально терпимому рівні. Алкоголізм. Іще з давнини людству відомі оп'яняючи напої. Виготовлялися вони з рослин, і їхнє споживання було частиною релігійного ритуалу, яким супроводжувалися свята. Древні греки навіть ставили деякий час поруч статуї бога вина Бахура і богині мудрості Міневри, хоча пізніше між ними поставили богиню води Німфу, імовірно вважаючи необхідним розбавляти вино водою. Порівняно дешевий спосіб одержання міцних напоїв був освоєний у ХVI в. Можна сказати, що XIX в. породив, а ХХ в. збільшив досить складну проблему для людської цивілізації – проблему алкоголізму. Суїцид. Суїцид – намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма поведінки пасивного типу є способом відходу від нерозв'язаних проблем, від самого життя. У різні епохи життя й у різних культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство засуджували ( з погляду християнської моралі самогубство вважали тяжким гріхом), іноді ж допускали і вважали у визначених ситуаціях обов'язковим. При оцінці конкретних суїцидальних актів багато чого залежить від мотивів і обставин, особливостей особистості. Дослідження свідчать, що фактором , який провокує суїцидальну поведінку, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний фактор, психологічний стан на момент скоєння самогубства. В дослідженні Дюркгейма „самогубство" виділяється 3 основних типи самогубства, обумовлені різною силою впливу соціальних норм на індивіда: егоїстичне, альтруїстичне й аномічне. Егоїстичне самогубство має місце у випадку слабкого впливу соціальних норм на індивіда, що залишається наодинці із самим собою і зміст, що втрачає в результаті, життя. Альтруїстичне самогубство, навпаки, викликається повним поглинанням суспільством індивіда, що віддає заради нього своє життя, тобто її зміст, що бачить, поза її самої. Нарешті, аномічне самогубство обумовлене станом аномії в суспільстві, коли соціальні норми не просто слабко впливають на індивіда ( як при егоїстичному самогубстві), а взагалі практично відсутні, коли в суспільстві спостерігається нормативний вакуум, тобто аномія. 4 тип самогубства – фаталістський, що повинний служити симетричним антиподом аномічного самогубства, але не розглядає його спеціально внаслідок його незначної поширеності. Проституція. Сам термін „ проституція" походить від латинського слова „ виставляти привселюдно". Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні полові відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Проституція не тотожна ні корисливим подружнім відносинам, ні позашлюбним сексуальним зв'язкам якщо вони засновані на особистих симпатіях. Проституція почала зароджуватися разом із суспільним поділом праці, розвитком моногамії, появою міст. Навіть у середньовічній Європі церква була змушена миритися з цим явищем, визначаючи якщо не корисність, то , у всякому разі, неминучість існування проституції. Психолого-педагогічні засоби профілактики й корекції девіантної поведінки дають особливий ефект, якщо застосовуються у формі сполученого сугестивного та когнітивного впливу. Такий уплив може застосовуватися як у вигляді прямого навіювання, так і вправ, ігор з елементами навіювання й когнітивних дій, а також традиційних засобів виховання, адекватних віку підлітків з корекційними вправами, що відповідають індивідуально-типовим особливостям цієї вікової
№71. Схарактерезуйте форми соц..пед. роботи з дітьми та молоддю, схильними до девіантної поведінки
Дослідницька діяльність включає в себе збір та поновлення банку даних про стан захворюваності та хворобливості дітей і молоді регіонів, поширення наркоманії, токсикоманії, хвороб, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНДу; про стан та динаміку злочинності в регіоні. Спеціалісти центрів ССМ систематично поновлюють інформацію про підлітків, що перебувають на обліку кримінальної міліції в справах неповнолітніх, підлітків та молоді, що перебуває на обліку медичних закладів, шкірвен- та наркологічних диспансерів. Створюються інформаційні банки даних про лікувальні, профілактичні, оздоровчі, спортивні заклади, заклади дозвілля та відпочинку тощо. З метою кращого проведення корекційної роботи з підлітками та молоддю регулярно проводять тестування, опитування, анкетування. Дослідження мають виявити: - оцінку орієнтирів підлітків та молоді щодо здорового способу життя; - рівень знань молоді з проблем наркоманії, інформованість про наркотичні речовини; - оцінку реальних масштабів наркотизації та алкоголізації серед підлітків та молоді; - причини зловживання будь-якими наркотичними речовинами та проблеми, пов’язані з цим; - передумови правопорушень та злочинності в дитячому та молодіжному середовищі; - рівень інформованості молоді про ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом, способи захисту від інфекції; - пропозиції щодо форм та методів соціальної та профілактичної роботи, які молодь вважає найбільш дієвими; - молодих людей, схильних до девіантної поведінки; - основні проблеми молоді; - оцінки задоволеності молоді власним відпочинком. Науково-методична діяльність. Пріоритетною діяльністю є науково-методична робота, в основу якої покладені наступні напрямки: - розробка методичних та інформаційно-довідкових матеріалів на допомогу працівникам центрів ССМ, педагогам, батькам, молоді; - проведення тематичних зустрічей, семінарів, “круглих столів” та конференцій з метою надання методичної допомоги фахівцям, що працюють з конкретними категоріями молодих людей та сімей, координації зусиль усіх зацікавлених організацій; - діяльність експериментальних майданчиків центрів ССМ з метою розробки та впровадження інноваційних технологій, вдосконалення форм і методів соціальної роботи. Медично-психологічна робота. - виявлення контингенту, що потрапив у кризову ситуацію, та своєчасне направлення дітей та підлітків на консультацію в кризовий центр; - надання висококваліфікованої спеціалізованої допомоги силами лікарів (гінеколога, психотерапевта, судмедексперта,венеролога); - соціальна терапія з метою виявлення причин кризового стану, головної проблеми кризи, орієнтовної оцінки психічного стану, ступеня психічної травми, можливості психотерапевтичного лікування кризи, спільної тактики виходу з кризової ситуації, можливості розробки індивідуальної програми роботи. Профілактично-корекційна робота. - проведення особистої діагностики та психокорекції, психолого-педагогічна допомога у вирішенні сімейних конфліктів; - повний комплекс допомоги для дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування, з метою уникнення та формування кризових ситуацій. Організаційно-інформаційна робота. - участь у роботі постійно діючого семінару з проблем профілактики кризових ситуацій для педагогів шкіл при міському відділі освіти; - організація виїзних лекторіїв, проведення бесід, консультацій для учнів середніх навчальних закладів. Методично-просвітницька діяльність. Системою центрів ССМ активно проводиться просвітницька робота для спеціалістів ЦССМ, викладачів та заступниківдиректорів з виховної роботи навчальних закладів, педагогів та медичних працівників загальноосвітніх шкіл, вихователів дитячих дошкільних закладів, представників зацікавлених громадських організацій. Психопрофілактична робота. Одним із найважливіших напрямів у вирішенні проблем людини є розвиток системи психопрофілактичної роботи. Методи корекції, направлені на часткову або повну зміну стану, що вже склався, можуть розглядатися як частина психологічної роботи. Потреба в профілактичних і коректувальних методиках настільки висока, що їх розробка і упровадження в життя нерідко випереджають формування науково обґрунтованих уявлень про механізми розвитку і саморозвитку людини. У найзагальнішому значенні під профілактикою несприятливих функціональних станів розуміється комплекс заходів, спрямованих на попередження розвитку або на ліквідацію (повну або часткову) станів, що вже виникли. Існує безліч способів поліпшення або нормалізації стану людини. До їх числа відносяться і такі традиційні для науки прийоми, як оптимізація режимів праці ф відпочинку, тренування і професійна підготовка, нормалізація санітарно-гігієнічних умов і езотеричні способи (наприклад, методики зміни станів свідомості).
№73.Розкрийте умови формування агресивної поведінки особистості.Висвітліть сутність та зміст соц.. пед.. діяльності з особами з агресивною поведінкою.
Становлення агресивної поведінки у підлітків - складний процес, в якому приймають участь велика кількість факторів.Діти схильні відтворювати ти види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню друг до друга. Підлітки, вибираючи методи вияснення відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають в брак, вони використовують відрепетовані способи вирішенні конфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни Схожі тенденції спостерігаються і усереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сім'ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.На становлення агресивної поведінки впливають ступінь згуртованості у сім'ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми, особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків вдома .Відомо, що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми. Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.Фактори виховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей, це провокує дітей не тільки на агресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів - невпевненості у собі, нестабільності..Підлітки одержують відомості про агресивне поводження також із спілкування з однолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків. Одним із самих спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації. Після багаторічних досліджень з використанням самих різних методів і прийомів, психологи і педагоги ще не визначили ступень впливу ЗМІ на агресивну поведінку. На виникнення агресивного поводження підлітків впливають такі фактори як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім'ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп'ютерних іграх.Реабілітація припускає: по-перше, виявлення причин деформацій у розвитку дітей і підлітків, пошук засобів і способів їхнього усунення, зміни середовища в інтересах дитини; по-друге, побудова адекватного процесу виховання, що сприяє розвиткові нормальної особистості.Прискорення причин психологічної кризи неповнолітніх може бути досягнуто тільки при корінному оздоровленні суспільства (економічному, соціальному, духовному), що гарантує захист прав та інтересів дітей і підлітків, а також такій зміні в системі виховання, що забезпечувало б оптимальні умови саморозвитку особистості, орієнтованої на загальнолюдські цінності.Основним принципом системи реабілітації є забезпечення пріоритету виховання і захисту прав та інтересів дітей перед вимушеними заходами їхнього перевиховання й реадаптації.У виховній роботі з важковиховуваними підлітками головною ланкою повинен стати принцип «зроби себе сам» на основі загальнолюдських цінностей. Перехід до самовиховання, до самостійності особистості повинний і може стати природним способом задоволення потреби підлітків у самостійності й самоствердженні.Тільки самостійна праця, що має для підлітка особистісний зміст, може змінити його систему потреб, переорієнтувавши її із споживання на творення. Гуманізація відносин суспільства і психічних можливостей до самостійної трудової діяльності й участі в житті суспільства.
№75. Дайте характеристику асоціальної особистості.Розкрийте зміст, напрями та форми соц.. пед.. діяльності в пенітенціарних закладах.
Інколи, результатом соціалізації може бути асоціальна або антисоціальна спрямованість особистості. Асоціальна спрямованість означає, що особистість не вважає і не бачить себе членом суспільства, не поділяє його основних цінностей, а створює свої, альтернативні, які культивує і вважає єдино істинними. Характерними рисами асоціальної особистості є нехтування нормами етики, етикету, байдужість до правил, відособленість, соціальна пасивність та ін. Разом з тим, асоціальна спрямованість не означає ворожість або небезпеку для суспільства.
Результатом соціалізації може бути і антисоціальна спрямованість особистості. Позицію її у цьому випадку можна назвати такою, що входить у протиріччя з загальними інтересами суспільства, наносить йому пряму шкоду або несе цілком реальну загрозу. Антисоціальну спрямованість мають,наприклад, злочинні угрупування та їх члени.Типовими якостями характеру особистості з антисоціальною спрямованістю є корисливість, егоїзм, жорстокість,високий рівень домагань, агресивність, байдужість та нечесність, зухвальство та ін. Все це не означає, що у приватному житті таким людям не властиві почуття любові, ніжності, відданості та ін..Розглянемо технологію соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників у закладах пенітенціарної системи. Основними принципами програми реабілітації малолітніх правопорушників є: - залучення до праці; - повага особистості вихованця; - самоврядування; - співпраця педагогів і вихованців. Розрізняють такі типи діяльності соціального педагога у ВТК: 1) карально-виховна; 2) виправно-виховна; 3) освітня; 4) трудова. Технологія діяльності соціального педагога у виховно-трудовому закладі включає наступні етапи: А) вивчення документів засудженого, його особистості, з’ясування причин виникнення відхилень; розробка програми реабілітації засудженого з врахуванням форм і методів виховної роботи; Б) реалізація програми реабілітації, якій сприятимуть - допомога засудженому в адаптації до нових умов життєдіяльності та попередження виникнення можливих конфліктів з іншими вихованцями; В) оцінка результатів перевиховання в закладі; Г) оцінка результатів реабілітації після відбування засудженим покарання (визначається на основі дотримання правових норм по відношенню до звільненого, наявності у нього житла, середовища, у якому йому доведеться жити в майбутньому, відношення до нього оточення). Технології соціальної реабілітації засуджених передбачають використання таких методів: 1) залучення засудженого до трудової діяльності; 2) метод перспективи; 3) метод позитивного прикладу.
Найважливішими засобами соціальної реабілітації засуджених виступають: слово, праця, режим, релігія. Ефективність виконання програми реабілітації залежить від: - особливостей засудженого; - терміну перебування в колонії; - колективу, в який він потрапив; - досвіду соціального педагога; - виховних можливостей закладу. Технології індивідуальної, групової соціально-педагогічної діяльності та роботи в мікросоціальному середовищі. Методи індивідуальної соціально-педагогічної діяльності, або соціально-педагогічна робота з індивідуальним випадком, використовуються тоді, коли соціальний педагог, спільно з клієнтом, розв’язує його особистісні і соціальні проблеми. У своїй роботі з клієнтом соціальний педагог керується такими принципами: - клієнт індивідуальний; - клієнт має право на власні почуття та їх виявлення; - соціальний педагог повинен проявляти контрольовані емоції - клієнт повинен відчувати з боку соціального педагога підтримку; - клієнт має право на власний вибір; - клієнт має право на конфіденційність. Загальну схему роботи соціального педагога з індивідом можна подати в такому вигляді: 1) встановлення первинних зв’язків і потреб клієнта у змінах; 2) дослідження проблеми; 3) мотивація; 4) концептуалізація проблеми; 5) дослідження стратегій вирішення; 6) вибір стратегії; 7) реалізація стратегії; 8) еволюція (розвиток самого клієнта). Індивідуальна робота здійснюється за допомогою методів: - психосоціального; - поведінкового; - цільового; - оперантної зміни поведінки; - респондентної зміни поведінки; - екологічного; - методу вирішення проблем; - раціонального методу; - терапії реальністю. Соціальна групова робота є практичним методом соціально-педагогічної діяльності, який допомагає особистості розширити своє соціальне функціонування і, завдяки цілеспрямованому досвіду групи, більш ефективно справитись з своїми індивідуальними, груповими чи проблемами в мікросоціумі. Робота з групою включає найрізноманітніші види діяльності соціального педагога: 1) розвиток групи в цілому та індивіда зокрема; 2) розвиток взаємодопомоги і підтримки серед членів групи; 3) використання групового
№76.Дайте загальну характеристику залежної поведінки. Схарактерезуйте феномен со-залежності.
залежна поведінка — це найширше коло дій людей (наприклад, наркоманія, алкоголізм, надмірне захоплення сексом, а також захоплення азартними іграми.Потребность в общении – одна из главных социальных потребностей, особенно ярко проявляющаяся у подростков с отклоняющимся поведением. Социально опасное общение, возникающее в результате неудовлетворенности подростка личными связями с окружающими, со значимыми для него людьми (родителями, учителями, сверстниками) может способствовать возникновению различных «комплексов», замкнутости, стеснительности, агрессивности, появлению вредных привычек (курение, токсикомания, алкоголизм, наркомания), что, как правило, ведет к различным правонарушениям и активным поискам новых связей в других сферах общения. Противоречие между поиском себя подобного, ориентации на симпатии и столкновение с непохожими – вот источник постоянного развития межличностных отношений. Деформация взаимоотношений создает условия для асоциальной направленности личности. Испытывание неудовлетворенности в отношениях с окружающими его, сказывается на положении личности в обществе.Люди, що страждають різними формами залежності, рідко живуть у повній ізоляції, звичайно вони живуть із родичами. Залежність одного зі членів родини неминуче порушує внутрісімейні взаємини. Нерідко хтось зі членів такої родини стає созалежним.Созалежна людина - це людина, поглинена керувати поведінкою іншої людини, і зовсім не піклується про задоволення своїх власних життєво важливих потреб. Це залежність від залежного.Для созалежних характерні наступні риси: Низька самооцінка – у свідомості й лексиконі созалежних домінують численні «я повинна», «ти повинен», «як я повинна поводитися з моїм чоловіком?» Созалежні соромляться поведінки своїх залежних родичів. Низька самооцінка визначає їхнє прагнення допомагати іншим, щоб бути потрібними й улюбленими.Бажання контролювати життя інших людей – созалежні вважають, що тільки вони знають, як повинні поводитися інші члени родини. Контроль над іншими вони здійснюють різними засобами, такими як умовляння, погрози, примус, поради, підкреслюючи безпорадність навколишніх.Бажання піклуватися про інших, рятувати їх. Турбота про інших здобуває нерідко гротескні форми, виходячи за розумні рамки. Вони вважають себе відповідальними за почуття й думки, дії й навіть за долю залежних членів родини. Багато вчинків созалежних мотивовані страхом зіткнення з реальністю бути кинутим, що трапиться саме гірше, страхом втрати контролю над життям, страхом, що сковує свободу вибору. Крім страху, созалежні випробовують і інші почуття: тривогу, сором, провину, розпач, обурення, іноді лють.Заперечення допомагає созалежним жити у світі ілюзій, оскільки правда настільки болісна, що вони не можуть її винести. Так, матір наркомана, що приймає наркотики багато років, упевнена, що він може самостійно кинути наркотики, вірить його обіцянкам і каяттям.Созалежні заперечують у себе наявність таких ознак, що заважає їм переборювати власні проблеми, просити допомоги. Залежність близького затягує й збільшує, тримає в дисфункціональному стані.
№79.Дайте характеристику відповідальної поведінки як умови запобігання негативним явищам в молодіжному середовищі.
Суперечливий характер економічного, соціального, політичного розвитку суспільства приводить до того, що підлітки не завжди можуть знайти можливості до застосування своїх сил. Спостереження розбіжності між високим рівнем освіти і культури дорослих і низьким матеріальним рівнем їхнього життя стає головною причиною появи негативних явищ у середовищі підлітків. Єдиною метою життя стає досягнення високого матеріального достатку. Сьогодні ми увійшли в період протиріч, якщо раніше було достатньо включати підлітків у трудове, політичне і громадське життя, таким чином розширяючи і ускладнюючи їх соціальні зв’язки, можна було говорити, що підліток усвідомлював своє місце у громадському життті. Відповідальний підліток розумів свої обов’язки у навчальних справах як необходність бути діяльними й виконувати доручення. Сьогодні цього вже недостатньо. Життя ставить нові завдання, нові умови. Поступово на перший план виходить сама індивідуальна особистість. Найважливішим психологічним фактором підліткового періоду стає становлення самосвідомості, важливим моментом якого є почуття дорослості. Суб’єктивно дорослість підлітка пов’язана не з копіюванням, а з приєднанням підлітком себе до суспільства, з проявом у нього соціальної відповідальності, як можливості і необхідності відповідати за себе і за справу на рівні дорослої людини. Сутність відповідальності — це інтегральна якість особистості, в якій об’єктивно втілюються основні вимогсуспільства до поведінки особистості, а суб’єктивно являє собою своєрідний стан свідомості, який знаходить свій прояв в мотивації вчинків та їх оцінці з точки зору інтересів суспільства. Найвищім рівнем вихованості відповідальної поведінки є усвідомлення моральної відповідальності перед суспільством, перед батьками, педагогами, ровесниками і самим собою через внутрішні переконання. І досягнення цього рівня має бути метою виховання відповідальної поведінки. Проте формуванню моральних вчинків учнів все ще приділяється недостатньо уваги, що призводить до випадків безвідповідальності в поведінці, породжує важковиховуваність, ізоляцію особистості учня. Існує кілька факторів, які справляють вплив на формування відповідальності у підлітків: зовнішні і внутрішні. Для зовнішніх факторів відносяться вимоги з боку вчителів, батьків, наслідком невиконання яких може бути покарання. До внутрішніх — безпосередня необхідність і розуміння вимог відповідальної поведінки, виконання їх в силу внутрішніх переконань.
- Дайте загальну характеристику суїцидальної поведінки неповнолітніх. Розкрийте особливості соціально-педагогічної роботи з людьми із залежною та суїцидальною поведінкою.
Самогубство (суїціїд) — це навмисне позбавлення себе життя.
Суїциальною поведінкою с внутрішні й зовнініні форми психічних актів, які спрямовуються свідомістю н« позГжвлсн-ня себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки містять суїцидальні думки, уявлення, переживання. суїцпдпльнІ тенденції, які поділяються на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидпльної поведінки належить суїцнлпльні спроби і завершені суїциди. Під суциїдальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбаїїлсиня себе життя, яке не скінчилося смертю.
Самогубство розглядається як процес, що передбачає: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні оґ»ст»»і»ини. які роблять акт самодсструкцІЇ можливим.
Відповідно до категорії мсти розрізняють справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких с позбавлення себе життя;
демонстративно-шантажну суїцидальну поведінку, мета якої:
— лише домонструвлппн цього наміру; самотранмування,якізовсім не стосуються уявлення щодо смерті; нещасні випадки
— небезпечні для життя дії, які спрямовані іншими цілями.
Ознаки суїц идальної поведінки
розподіляють на чотири типи: мовні, повсдінкові. ситуаційні, синдроматичні.
Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О. Тихо-нснка ґрунтується на категорії особистісного смислу і складається з п'яти мотипіп:
1) протест, помста — суб'єкт намагається негативно вплинути на норожу та нгрсснвну до нього суб'сктішну складову конфліктної ситуації. Вербальне цс може виражатися у фразах нп зразок: "ніхто мене не розуміє", "усі протимене", "справедливості немає'*, "більше немає сил боротися";
2) заклик — вербальні показники такої поведінки: "я нікому не потрібен", "за що ви мене так мучите". Мотивація: "коли ж ви звернете на мене увагу?!", "я благаю допомоги";
3) суїцидальні схильності виникають у разі загрози осо-бистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока спмоцішіість. Людши» не може витримати тлку загрозу та обіїрпс самоусунення: "д«-іІ буде ще гірше", "діватися немає куди", "мені не витримати цієї ганьби";
4) "самопокарання" відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: "Я-суддя" та "Я-підсудний". Причому самогубство може бути як з погляду "судді" (знищення ворога у собі), так і з боку "підсудного"(спокутування провини),як то "ніколи не пробачу собі";
5) "відмова" — ціль та мотив суїциду наближуються, оскільки мотивом є иІдмонл під існування, п ціллю -- позбавлення^ себе життя. Всрб«лі»но цс може висловлюватися як "ніколи не повернути минулого", "пес втрачено", "це — кінець".
Мотиви суїцидальної поведінки дітей та підлітків:
1) переживання образи, самотності, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими;
2) переживання втрати батьківської любові або порозділене похпння, ревнощі;
3)переживання зі смертю, розлученням, залишенням родини одним із батьків;4) почуття провини, сором, зневажте самолюбстпо. нсзадо-воленнл собою;
5) страх ганьби, глузування, приниження;
6) страх покарання, небажання вибачитися;
7) любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;
8) почуття помсти, протесту, злість, загроза, ннмпгання;
9) бажання привернути до себе увагу, викликатг :івчуття, уникнути неприємних наслідків, уникнути важкої ситуації;
10) співчуття або наслідування друзів, героїв книжок або фільмів ("ефект Всрнсра").
Виділяють три типи підліткових аутоагресій
1) суїцидальна поведінка;
2) суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, підійти від неприємностей);
3) аутодеструкції — неусвІдомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров'ю (наприклад, ризиковані вчинки, ігри. види спорту);
4) несуЇцидальні агресивні прояви і різноманіть' форми са-мотравмувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).
Суїцидальну активність підлітків умовно можпи «юділити на три фази.
Перша фаза — це фаза роздумів, народження снідомої Ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стас замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або новіть малознайомим людям) дорогі йому речі.
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 226; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!