То есть, вот она – война пришла?
І коли ти бачиш 7 загиблих, і коли після евакуації – а прийшлось таким чином, що не всі готові психологічно здійснювати навіть евакуацію поранених, підходити до загиблих, в тому числі довелось і особисто допомагати витягувати цих хлопців і завантажувати на вертоліт. Залишились сліди крові на руках, на ХБ на формі одягу. Тоді, коли це побачили, вже після повернення в табір, зрозуміли, що ось вона – кров, ось вона – війна, я потрібно приймати відповідні рішення, відповідно адекватно реагувати, тому що постає безпосередня загроза і ніякі мирні вмовляння чи ще якісь заходи до якогось позитивного результату не приведуть. Є така точка невозврата, вона уже пройдена.
Один із адвокатів однієї з кримінальних справ звинувачував, що «Муженко перевищив свої службові повноваження, що взяв на себе відповідальність застосовувати підрозділи збройних сил тоді, коли це було нормативно і законодавчо не врегульовано. Це було врегульовано трошки пізніше, але в тій ситуації необхідно було приймати відповідні рішення, брати на себе відповідальність, тому що втрати вже на той час могли обраховуватись не одиницями, а десятками, а може і більше.
О таком случае ходит рассказ: Вы очень много ездили по передку, и ездили, в принципе, как простой десантник, там, в БТР часто катались, это было единственное средство передвижения. И когда Вы загружались в БТР, какой-то солдат – я так и не понял – толи сел Вам на голову, толи уперся берцем в голову… и когда уже разгружались – он увидел на ком он ехал, то вроде чуть ли не потерял сознание. Было такое или это байка солдатская?
|
|
|
Ну на рахунок втрати свідомості я думаю, що перебільшено… це було 23 травня в ніч після виконання завдання в Рубіжному, коли колона 2-го батальйона 30-ї бригади була заблокована на дамбі, це перехід з Рубіжного на Лисичанськ. І виникла необхідність надання їй допомоги в розблокуванні цієї колони. Ну а тоді не підпорядковувалось воно засобам АТО, мається на увазі підрозділ 30-ї бригади. І коли виникла така ситуація, я звернувся до командувача оперативного командування – відповідав за той напрямок генерал Колесник – чи потрібна допомога. Він сказав, що питання вирішується, там проводили відповідні заходи через військового комісара з «мобілізацією» духовенства для того, щоб припинити конфлікт і розблокувати цю колону. Там почались вже вогневі контакти, я звернувся до в.о. міністра оборони генерала Коваля. Пам’ятаю цю розмову, питаю – допомога потрібна? А він каже6 «А ви щось можете?» Кажу: «Ну, якщо пропоную, значить, можемо. Я пропоную висадити десант, ми розблокуємо цю колону» Він сказав: «Ну тоді сам очолюй цей процес».
|
|
|
І нам довелось вилетіти на 5-ти вертольотах: я з групою офіцерів, «штаб АТО» тоді такого ще не існувало, з оперативною групою, 5 наших офіцерів, і 40 чоловік на чолі з генералом Забродським з 95-ї бригади. Ми висадились в районі Рубіжного, льотчик нас висадив в 5 кілометрах від району, де була заблокована колона. Нам довелось здійснювати висування, потім певні заходи провели щодо деблокування цієї колони. Хоча та той час нас вже підтримувала артилерія 25-ї бригади, яка знаходилась на блокпосту Кремінному, і авіація працювала, наносились удари – і армійська авіація, і штурмова..
Подождите-подожите, май-месяц… генерал-лейтенант Муженко, командир бригады Забродский, группа офицеров…
Я з групою офіцерів і він з групою офіцерів, нас було 45 чоловік
Едут сами разблокировать и вступают в боестолкновение? Я просто, для понимания. Муженко, на вертолетах, с автоматом в руках, на разблокирование… то есть, это «міць и потужність» нашей армии на тот момент?
Група була – повне озброєння, повний комплект… Крім того, я дав команду, рота була, яка в нашому розпорядженні, вийти в район Рубіжного, і ця рота здійснювала марш на БТР-х. Після виконання усіх заходів по розблокуванню цієї колони – колона була тоді …
|
|
|
Так мягко звучит. Просто «отбили» колону!
М’яко звучить, тоді було знищено нашу техніку, на цій дамбі, і була засідка в районі залізничного вокзалу. Ніколи не забуду, як ми зупинили групу людей, які називались «металошукачами», як вони знімали метал. Коли вони здійснювали пішоходний перехід через залізничну колію, ми їх зупинили, а вони несли з собою боєприпаси від тих машин, які були в цій колоні , ПКТ… я ніколи не забуду як один з них ніс шолом типу «сфера» – у нас вони не використовуються, це внутрішні війська – який був заповнений десь на третину кров’ю, пробитий, і там навіть були залишки мізків… їх було чоловік 20. Повертаючись звідти, а вже підійшла колона цих БТР-в, яка повинна була бути нашим резервом, але тоді вже їхня допомога не була потрібна, при поверненні назад дійсно була здійснено завантаження БТР згідно розподілу. Мені попала «кушетка» – К1Ш1 є така. При завантаженні сіли там, ніч, темно, в районі часу ночі. Хто куди, як… я пробував теж зайняти своє місце, мені кажуть
Чувак, куда ти лезешь?
Ну, м’яко кажучи – «придурок сюди лізе!». Поспілкувались потім нормально, а потім коли вже був перший привал, десь в районі п’ятої ранку, в районі за Кременою, в лісі, коли почали виходити з цього БТР, дійсно запитували, м’яко кажучи «який долбойоб туди залазив?». Бачив би ти його…. Він зразу заховався, потім уже вийшов, каже: «Ви не звертайте увагу…» Кажу – «та все нормально, це робоча обстановка…»
|
|
|
Война, мальчики взрослые…
Вже як приїхали, всі виходили в позі навіть не букви «Г», а «зю», з тих БТР – настільки вони були переповнені.
Шутки шутками. Мы были примерно в одно времяв районе Зенита, во время зимнего обострения 2015 года, под Донецком. Тогда прошла такая информация в СМИ, как слух – «убили Муженко». В принципе, военные с этим справились, буквально за 15-20 минут уже вроде все знали, что это или ошибка, или фейк. Что тогда роизошло?
Буквально ввечері перед цим була ситуація – я вийшов на вулицю, буквально відійшов кроків 7-8, і прозвучав , я побачив блиск серед темного неба, проліт «градів», потім оця хвиля, розриви ідуть, і от така хвиля іде в мою сторону. Я навіть не зрозумів як. Потім уже звук пішов , я в польоті. Лечу і бачу краєм ока оцю хвилю вогню, яка насувається на мене. Десантник, який разом зі мною виходив, встиг відкрити двері металеві. Я туди ввалився в командний пункт, дверi закриваються – не знаю, чи вибуховою хвилею, чи хтось їх закрив ці двері. Потім прийшло розуміння того, що це був залп «градів». Ну, в принципі, вся пригода на цім закінчилась. Спускаюсь я собі спокійно вниз…
Дальше работать
Да. Спочатку ще пару підколок було від офіцерів,які там сиділи, типу – «як там, все нормально?». Да все нібито нормально. І спускаюсь вниз, пішла знову рутинна бойова робота. Потім я звернув увагу, що я виходжу вже на другий день зранку, на мене так всі дивляться… звернув увагу, що дуже багато очей на мене звертають увагу. Я на себе подивився – вроді нормально, ну, небритий, думаю, може геть зовсім так заріс, треба в дзеркало глянути… Потім уже в районі 9 години брат мені зателефонував, він офіцер і вище по військовому зв’язку, питає – «все нормально?» – «та все нормально, а що?» – «та нічого, все нормально».
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 414; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!