Елементи психологічного програмування 8 страница

Політичне прогнозування 41З

напрямів і проблем формування альтернативної цивіліза­ції (пошуки економної енергетики, сталого розвитку, збе­реження довкілля, можливостей всезагального роззброєн­ня, гуманізації освіти і культури, стабілізації сім'ї, підви­щення ефективності охорони здоров'я та ін.).

Залежно від спрямованості розрізняють такі види прогнозування:

1) внутріполітичне, яке охоплює взаємовідносини со­
ціальних верств і груп суспільства, характерними ознака­
ми яких є прямий чи опосередкований зв'язок з держав­
ною владою, прагнення до оптимізації управління полі­
тичними процесами. Воно охоплює весь зміст внутрішньої
політики, а його суб'єктами є держава і політичні органи.
Як правило, внутріполітичне прогнозування зосереджу­
ється на соціальній, ідеологічній, військово-політичній,
екологічній, державно-правовій, економічній та інших
сферах суспільного розвитку;

2) зовнішньополітичне, результатами якого є прогнози
у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики: оці­
нювання розвитку і взаємовідносин держав, вивчення за­
гальних тенденцій світового розвитку. На основі зовніш­
ньополітичних прогнозів виявляють нові можливі факто­
ри розвитку світу, регіону, країни. Такі дослідження
поширені у США (Гудзонівський інститут, Інститут обо­
ронних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут полі­
тичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень
Гарвардського університету та ін.). На сучасному етапі ме­
тою зовнішньополітичного прогнозування є передбачення
особливостей міжнародних відносин у XXI ст. Щодо цього
триває полеміка між «ідеалістами», які намагаються
уявити майбутнє суспільство, систему міжнародних відно­
син крізь призму стратегій розвитку, проектів реформ,
які б наближали світове співтовариство до образу цивілі­
зації майбутнього, що несе в собі добробут, гармонію, мир
і співтворчість на благо всього людства, і «реалістами»,
які дотримуються силових догм у політиці, сформульова­
них американським політологом Г. Моргентау в книзі
«Політика у відносинах між державами» (1948), розвину­
тих Г. Кісінджером, 3. Бжезинським та ін. Зовнішньопо­
літичне прогнозування зорієнтоване на розв'язання гло­
бальних проблем.

Політичне прогнозування як уявне опанування май­бутнього є багатоступінчастим процесом наукового пошу­ку, який охоплює постановку мети; одержання, оброблен-

414 Прикладні політичні дослідження

ня, оцінювання й аналіз інформації; визначення перспек­тив і вірогідності реалізації прогнозу. Воно потребує знач­них фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів, без яких неможливо обійтися, оскільки непрог-нозований перебіг політичних, соціальних ситуацій може спричинити суттєві проблеми, подолання яких потребува­тиме ще більших фінансових та інших ресурсів. Ефективне політичне прогнозування можливе лише за по­стійного коригування прогнозів з урахуванням найнові­шої інформації. Прогнозування не може бути безумовною констатацією подій майбутнього з використанням дієслів «буде», «станеться», воно виражає ймовірну умовну його картину за формулою: «може бути», «станеться за певних умов». Такий підхід, відображений у працях В. Базарова-Руднєва, Б. де Жувенеля, Д. Белла, І. Бестужева-Лади та інших учених, викристалізувався у концепцію «техноло­гічного прогнозування» і є альтернативою спрощеним пе­редбаченням, що намагаються дати конкретні відповіді, наприклад, на питання: «Хто переможе на виборах?», «Яким буде курс долара?», «Хто стане президентом?» та ін.

Навіть якщо наукові прогнози не здійснюються, вони відрізняються від різноманітних наукоподібних передба­чень. Прогнозист у сфері політики є технологом, який по­казує, за яких умов і за допомогою яких засобів можна до­сягнути бажаного майбутнього.

Для пізнання сутності й ефективного здійснення полі­тичного прогнозування важливо враховувати потенціал різ­них типів прогнозів, виокремлених за такими критеріями:

а) за метою і завданнями:

— пошукові прогнози. Суть їх полягає у визначенні мо­
жливих станів політичних явищ, процесів, подій у майбут­
ньому на основі наявних тенденцій, абстрагування від рі­
шень, що можуть змінити ці тенденції. Метою є виявлення
й уточнення перспективних проблем, які можна розв'яза­
ти засобами політичного управління, за незмінних со­
ціально-політичних тенденцій. Завдяки пошуковим прог­
нозам будують «дерево проблем», що охоплює надзвичай­
но цінну інформацію для суб'єктів прийняття рішення.
Пошуковими є, наприклад, періодичні прогнози ООН і
Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР);

— нормативні прогнози. Вони зорієнтовані на визна­
чення способів і термінів досягнення бажаного стану об'єк­
та політичного прогнозування на основі заданих норм, іде­
алів, стимулів, цілей. Такі прогнози дають змогу уточнити
«дерево соціальних цілей», виявити резерви управління,

Політичне прогнозування 415

успішного вирішення проблем. Із втіленням нормативних прогнозів нерідко пов'язують ефект Едіпа — самоздій-снення або саморуйнування прогнозу діями на його основі;

б) за проблемно-цільовим критерієм:

аналітичні прогнози. їх метою є науковий пошук пізнавальної цінності різноманітних методів і засобів дос­лідження майбутнього, допомога розробникам політичних рішень у пошуку оптимальних їх варіантів;

— прогнози-застереження. їх здійснюють з метою уни­кнення небажаних тенденцій політичного розвитку;

— прогнози-розвідники. Ними є провокативні концеп­туальні окреслення майбутнього з метою з'ясування по­глядів, позиції щодо сформульованих проблем політичних противників, представників інших цивілізацій. Такими прогнозами можна вважати концепцію «кінця історії» (Ф. Фукуяма), «зіткнення цивілізацій» (С. Хантінгтон), адресовані посттоталітарним країнам для стимулювання у них самопізнання і виявлення установок на майбутнє;

в) за характером здійснення:

— прогноз за аналогією. Основою його є застосування до політичних об'єктів попередніх прогнозів. Використо­вуючи їх, першочергову увагу приділяють не вивченню властивих досліджуваному явищу тенденцій, а розгляду подій, що відбувалися за аналогічних обставин;

— прогноз за теорією вірогідності. Передбачає він виз­начення на альтернативній основі оптимального варіанта розвитку об'єкта прогнозування;

— прогноз на основі причинних зв'язків. Використову­ють його для прогнозування одиничних явищ, переворо­тів, початку збройного конфлікту, відокремлення терито­рії та ін.;

— прогноз на основі стійких тенденцій. Його особливі­стю є врахування стабільності політичної ситуації у дослі­джуваному сегменті;

— прогноз за принципом урахування розвитку подій у певному напрямі. Актуальний цей прогноз за чітко сфор­мованої тенденції погіршення чи поліпшення ситуації. Ви­користовують його у прогнозуванні чисельності населення країни, розвитку виробництва, динаміки світових запасів сировини тощо;

— прогноз на підставі циклічності. Створюють його на основі припущення, що певне явище тривалий час розви­вається в одному напрямі і ця тенденція збережеться надалі;

г) за ступенем достовірності:

— прогноз ефекту від майже прийнятого рішення або
чинника, вплив якого вже відомий. Точно, наприклад,

416 Прикладні політичні дослідження

можна прогнозувати кількість пенсіонерів через 20 років, однак складно передбачити кількість людей, які потребу­ватимуть тоді соціальної допомоги, оскільки це залежить від багатьох непідвладних прогнозуванню чинників;

— прогноз, у якому майже всі головні детермінанти очевидні. З високою точністю можна спрогнозувати кіль­кість дітей у початкових школах, якщо відомі дані про кількість жінок, здатних їх народжувати. Однак на ці дані може впливати багато чинників (стабільність у суспіль­стві, рівень соціального забезпечення молодих сімей, мо­жливість працевлаштування та ін.);

— прогнози, в яких слабо контролюється розвиток по­дій або недостатньо кількісних даних. Наприклад, ризико­ваним може бути прогноз кількості неповнолітніх злочин­ців чи наркоманів через 25 років, оскільки очевидна прог­нозована у найближчій перспективі ситуація на великому історичному відрізку може змінитися завдяки змінам у суспільстві;

ґ) за часовими параметрами:

— оперативний, тобто поточний, прогноз (до одного мі­сяця). Його використання, як правило, стосується безпе­рервного забезпечення державно-управлінських рішень;

— короткотерміновий прогноз (до одного року). Об'єк­том його є політична ситуація протягом найближчого часу до моменту прогнозування проміжку часу стосовно кон­кретного соціального утворення (держави, регіону, обла­сті, району, міста). При цьому спираються на реальні об­ставини, а також на діючих політичних суб'єктів, застосо­вуючи процедури екстраполяції, наявного співвідношення сил і стартових умов;

— середньотерміновий прогноз (до п'яти років). У полі­тичному прогнозуванні він є найточнішим і забезпечує прийняття рішень, спрямованих на необхідну зміну подій;

— довготерміновий прогноз (до 15—20 років). Завдан­ням його є прогнозування політичної ситуації в історичній динаміці. Довготермінові політичні процеси — більш прогнозовані, ніж короткотермінові: чим триваліший пе­ріод прогнозування, тим відчутніше впливають на нього об'єктивні чинники (закони, цінності, тенденції);

— віддалений (перспективний) прогноз (до 50 років і більше). Цим зазвичай займається футурологія (лат. f utu-rum — майбутнє і грец. logos — слово, вчення) — науковий напрям, який охоплює міждисциплінарні підходи, спря­мовані на опанування перспектив розвитку людства.

В одному прогнозі можуть поєднуватися ознаки кіль­кох типів, нерідко вони доповнюють один одного. Такими

Політичне прогнозування 417

бувають нормативні прогнози та прогнози-застереження. Наприклад, представники Римського клубу мали на меті деякими своїми прогнозами піддати громадську думку шо­ковій терапії, щоб у наступних нормативних прогнозах було легше нав'язати їй рецепти убезпечення людства від криз і катастроф.

Отже, перебіг суспільних процесів значною мірою за­лежить від рівня моральної і ціннісної мобілізованості гро­мадян, у т. ч. і від звернення поглядів у власне майбутнє. Якщо суспільство не знає, чого хоче, в якому напрямі і до якої мети йому розвиватися, воно може виявитися нездат­ним подолати одну із найнебезпечніших криз — кризу іден­тичності. Подолання її в сучасних умовах неможливе без активного прагнення населення до постійного діалогу все­редині суспільства, на рівні інших цивілізацій і культур.

Методи політичного прогнозування і особливості їх застосування

У сучасних дослідженнях майбутнього застосовують багатоманітний арсенал загальних і спеціальних методик, конкретних методів науково-прогностичних досліджень. Нині налічується до 200 загальних і вузькоорієнтованих методів прогнозування.

Вирішальну роль у забезпеченні результату політично­го прогнозування відіграє оптимізація добору його мето­дів, оптимальне визначення сфери використання кожного з них залежно від мети і термінів, відведених на розро­блення прогнозів. Найчастіше у політичному прогнозуван­ні застосовують такі методи: колективної генерації ідей, моделювання, метод «Дельфі», побудову сценаріїв, метод гри та ін.

Колективна генерація ідей («мозкова атака»). На За­ході цей метод називають «брейнстормінгом» (методом несподіваних ідей). Він передбачає формування групи уча­сників (не більше 15-ти осіб) з високим рівнем загальної ерудиції. Під час підготовки «мозкової атаки» складають проблемну записку для учасників. Генерація ідей передба­чає зрозумілість і стислість висловлювань, заборону висту­пати багато разів, толерантне ставлення ведучого й уча­сників до висловлених ідей, фіксування змісту розмови.

Результатами такої роботи можуть бути з'ясування ві­рогідних подій, тенденції, моделювання політичних рі­шень і дій. Перший її етап передбачає генерування великої

418 Прикладні політичні дослідження

кількості ідей за невеликий відрізок часу в невеликій гру­пі (5—12 осіб), їх коментування й оцінювання. При цьому необхідно утримуватися від рішень, заохочувати висло­влювання будь-яких ідей, їх осмислення і доповнення. На другому етапі група з 25—30-ти осіб аналізує й оцінює ви­словлені ідеї, відбираючи найпродуктивніші з них.

Моделювання. У моделюванні розрізняють економе-тричний підхід, за якого побудова прогнозу спирається на статистичні показники та їх відношення, а всі зміни систе­ми вважаються екзогенними, тобто не пов'язаними з її внутрішніми змінами, та системно-динамічний, що трак­тує всі зміни як ендогенні (внутрішні стосовно системи, що аналізується).

При моделюванні зосереджуються не на об'єктах, а на їх моделях — аналогах певного фрагмента дійсності, кон­цептуально-теоретичних утвореннях. У прогностичному моделюванні слід дотримуватися вірогіднісного підходу до проблем майбутнього, а створена на цій основі модель пов'язана із розробленням шкали можливостей і побудо­вою на її основі функції розподілу вірогідності (менш віро­гідно — більш вірогідно).

Залежно від використовуваних даних і технологічних прийомів розрізняють операційне моделювання (засноване на застосуванні математичного апарату дослідницьких операцій), каузальне (ґрунтується на встановленні при-чинно-наслідкових зв'язків відомих подій, явищ) і ста­тистичне (розроблення й аналіз моделей, створених на ос­нові статистичного матеріалу минулого і сьогодення). Ста­тистичні моделі як інструмент розроблення політичних прогнозів використовують, маючи постійні упродовж пев­ного часу показники процесу, явища, що трапляється дуже рідко. Більшість політичних процесів, як правило, є амбівалентними, що ускладнює політичне прогнозування, яке повинне враховувати значну кількість суперечливих чинників розвитку системи.

Моделі поділяють на матеріальні (макети, муляжі), ідеальні та уявні (використовують у суспільних науках). Ідеальними моделями вважають знакові (математичні) і моделі-образи, що ґрунтуються на теоретичних уявлен­нях, узагальненнях (інтегративна модель соцієтальної сус­пільності, яка повинна, на думку Т. Парсонса, вийти за межі, де правлять політична влада, багатство та чинники, що їх породжують, і піднестися до рівня ціннісних схиль­ностей і механізмів впливу).

Будь-яка модель характеризує об'єкт, процес, явище лише приблизно. Ступінь її наближення до реальності за-

Політичне прогнозування 419

лежить від виду моделі, методики та технічних способів моделювання. Моделі соціально-політичних систем мо­жуть бути описані у термінах гуманітарних наук, вираже­ні у графіках, діаграмах, математичних, кібернетичних системах. Найпоширенішими типами моделей соціально-політичних систем є статистичні (відображають стан со­ціально-політичних систем на певний час); прості дина­мічні (відображають структуру, функціонування систем); складні динамічні (відображають структуру, функціону­вання процесу розвитку соціально-політичних систем). Модель може віддзеркалювати об'єктивну структуру по­літичної системи, закономірності її функціонування і роз­витку. Моделювати можна не тільки розвиток певних сус­пільних сфер, видів діяльності, а й світового співробіт­ництва. Першу глобальну модель світового розвитку запропонував Дж. Форестер (США, 1971).

Останнім часом широко використовується імітаційне (комп'ютерне) моделювання з подальшим експерименту­ванням на створеній моделі. За результатами вивчення її функціонування в різних умовах і за різних значень вихід­них параметрів можна прогнозувати поведінку реальної системи, передбачати результати певних дій чи змін. Імі­таційне моделювання ефективне у дослідженні складних соціально-економічних, політичних процесів на регіо­нальному і глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може спричинити непередба-чувані результати.

Метод «Дельфі». Один із найефективніших експертних методів, умовами реалізації якого є анонімність експертів, використання результатів попереднього туру опитувань, наявність статистичної характеристики групової відповіді.

Анонімне опитування групи експертів здійснюють письмово у кілька турів; при цьому експерти не контакту­ють між собою, а лише дають змогу ознайомитися із систе­матизованими результатами попереднього туру. Кількість опитувань (від двох до чотирьох) залежить від зведення по­ляризованих оцінок до мінімуму. Якщо експерти досяга­ють згоди з принципових питань у другому турі, опитуван­ня припиняють. Точність і надійність результатів експер­тизи залежить від того, наскільки якісно підібрано групу експертів. За технологією «Дельфі» прогноз може бути от­риманий шляхом інтуїтивних роздумів компетентних лю­дей. Важливо, щоб кожен експерт при формулюванні сво­їх прогнозів був захищений від впливу інших осіб.

420 Прикладні політичні дослідження

Побудова сценаріїв. Сценарне планування вперше було використано на початку 60-х років XX ст. прогностичною групою, яка, складаючи плани для нафтової компанії «Ройял Датч Шелл», спрогнозувала енергетичні кризи 1973 і 1979 pp., розгортання руху енергетичної економії, розвиток світового руху за охорону навколишнього сере­довища і навіть розвал Радянського Союзу. Пізніше аме­риканський учений Г. Кан запропонував новий підхід до сценарного планування, за яким необхідно «мислити про немислиме». У такий спосіб він створив сценарії про ядер­ну війну.

Використання методу сценаріїв пов'язане з необхідні­стю аналізу політичних ситуацій, які розвиваються за кількома траєкторіями. Сценарій — спосіб встановлення логічної послідовності подій з метою визначення альтерна­тив розвитку великих систем (міжнародних відносин, на­ціональної економіки, сфери політики, соціальних відно­син та ін.). Складання сценарію допомагає пізнати небез­пеки і можливості, зумовлені реалізацією конкретного політичного рішення, а також імовірний розвиток перед­бачуваної ситуації, альтернативні її варіанти, поведінку дійових осіб на кожній стадії сприяння, випередження чи запобігання процесу. Кожен сценарій має бути детальною історією можливого майбутнього. Ступінь деталізації за­лежить від важливості проекту.

У підготовці сценаріїв використовують аналітичні мате­ріали. Написання їх передбачає визначення часового інтер­валу формулювання подій, словесне тлумачення їх сутності, а також кількісне оцінювання. Оскільки сценарій описує не реальну, а вірогідну ситуацію, він найчастіше передбачає вибір одного з кількох прогнозованих варіантів розвитку подій. Такий вибір може бути однозначним, альтернатив­ним і компромісним (на основі поєднання позитивних ас­пектів близьких або альтернативних варіантів, які допома­гають знайти оптимальний вихід із ситуації, альтернативне розв'язання якої загрожує існуванню цілого).

Одним із різновидів сценарного методу є зворотне прог­нозування — формулювання на початковій стадії різнома­нітних варіантів бажаного майбутнього, вироблення для кожного варіанта вірогідних сценаріїв, спрямованих від майбутнього до сьогодення, а на завершальній — відбір тільки сценаріїв, позбавлених нереалістичних елементів.

Розроблення сценарію може мати різні цілі: оцінюван­ня політичної обстановки, визначення можливих варіан­тів і напрямів її розвитку, наслідків прийняття політич-

Політичне прогнозування 421

них рішень у різних політичних ситуаціях. Сценарії у сфе­рі політичного прогнозування допомагають передбачити ймовірні ситуації, особливо конфліктні, підготувати і спланувати альтернативні рішення.

Метод гри. Він орієнтує на конструювання певних по­літичних ситуацій, розроблення моделей управлінських структур, розподіл рольових функцій учасників певних подій, моделювання поведінки суб'єктів політики, прий­няття оптимальних рішень, виявлення закономірностей і суперечностей у політичних процесах. Основою цього ме­тоду є теорія ігор, яку в 30-ті роки XX ст. обґрунтував аме­риканський учений Дж. Нойман. Він виходив з того, що за будь-яких обставин існує стратегія, яка веде гравця до ус­піху. У 50—60-ті роки XX ст. ця теорія, незважаючи на певну популярність, сприймалася як сукупність інтелек­туальних вправ, а не як модель прийняття рішень. Глибо­ко зацікавились нею у 1994 р. і присудили Нобелівську премію з економіки трьом її прихильникам — Дж. Henry, Дж. Харсані та Р. Селтену. Поширеними засобами реаліза­ції цієї теорії є гра з нульовою сумою, коли на кожного пе­реможця припадає співмірний до його виграшу переможе­ний, а також «перевтілення», що означає аналіз ситуації з точки зору іншого (суб'єкт оцінює ситуацію з позицій ін­шого, уявляє його ходи та їх наслідки).

Гра допомагає наблизити неосяжне, «застати його зне­нацька», «приручити», ввести в систему координат, у якій з ним можна було б співіснувати. Теорія ігор не пропонує рішень, а є способом мислення про майбутнє, засобом, що спонукає людей до самостійного мислення. Реалізуючи ігрові технології, варто пам'ятати, що гра значно частіше буває подібною до життя, ніж життя до гри.

Гра в політиці є не лише методом дослідження політич­них процесів, а й способом створення нових форм, зв'яз­ків. Під час гри формуються нові правила та відносини, які з часом перетворюються на технології і перестають на­лежати до ігрової сфери.

Експертне оцінювання. Експертна функція супрово­джує будь-яку людську діяльність, оскільки діяти на осно­ві достовірного знання завжди краще. Політична експер­тиза є морально нейтральною процедурою, що не підлягає правовому оцінюванню. Експерт є виробником загально-значущого, суспільно корисного знання, яке використову­ють суспільство, окремі суб'єкти політики. Основними різ­новидами експертного оцінювання є експертне опитуван­ня (заповнення представниками провідних політичних

422 Прикладні політичні дослідження

партій, відомими політологами спеціальних карт, які стосуються конкретної проблеми), індивідуальні передба­чення експертів (використання оцінок експерта-лідера у сфері прогнозування), колективна експертна оцінка (уз­годження думок експертів із певних напрямів розвитку зовнішньої та внутрішньої політики, розвитку політичної ситуації).

Для прогнозування задіюють також методи спостере­ження, опитування тощо, використання яких залежить від поставлених завдань та відведеного строку на розро­блення політичного прогнозування.

Процедури та етапи прогнозування у сфері політики

Підготовка і формулювання прогнозів є тривалим, складним, багатоетапним процесом. У 60-ті роки XX ст. у технологічному прогнозуванні емпірично сформувалися такі основні етапи здійснення прогнозів:

1. Розроблення програми дослідження, тобто перед -прогнозна орієнтація (ППО). У процесі ППО уточнюють об'єкт дослідження, вивчають його внутрішній зміст і ха­рактерні особливості. Це дуже важлива процедура, оскіль­ки нерідко навіть назва об'єкта неоднозначна. Якщо, на­приклад, об'єктом дослідження є опозиція, необхідно з'я­сувати, про яку опозицію йдеться: парламентську чи позапарламентську, системну чи ситуативно орієнтовану, масову чи групову, організовану чи спонтанну тощо. Одно­часно аналізують об'єкт прогнозування на відповідність основним принципам, забезпечують попередню верифіка­цію прогнозу шляхом зіставлення з прогнозами об'єктів-аналогів.

Передпрогнозна орієнтація передбачає також визна­чення предмета і проблематики дослідження; аналіз ха­рактеру і масштабів прогнозу; формулювання мети і зав­дань, робочих гіпотез; визначення методів і процесу орга­нізації дослідження; з'ясування часових параметрів прогнозу. Не менш важливий аналіз проблем, що можуть визріти за певних умов. Для цього визначають коло екс­пертів, принципи добору респондентів, шкали вимірюван­ня, перелік робочих документів.

Програма тактичного прогнозування загалом стано­вить 2—3 авторські аркуші, стратегічного — 10—12. До­повненням до неї є короткий огляд спеціальної літератури, робочі документи: попередні контури (матриця) вихідної

Політичне прогнозування 423

моделі; зразок анкет-інтерв'ю для уточнення і конкретиза­ції параметрів вихідної, пошукової і нормативної моделей; зразок анкети опитування експертів; шкали вимірювання; інструкції інтерв'юеру, кодувальнику з опитування екс­пертів та оброблення його матеріалів; перелік показників уточненої вихідної моделі; конспекти прогнозного тла і пе-редмодельного сценарію; робочі гіпотези пошукової моде­лі; проспект критеріїв побудови нормативної моделі. Кіль­кість, обсяг і характер робочих документів залежать від мети і завдань дослідження.

2. Побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого
об'єкта методами системного аналізу. Відповідно до цього
методу у прогнозуванні використовують об'єктний (вио­
кремлення підсистем шляхом поелементного поділу об'єк­
тів, що мають складну структуру) і функціональний підхо­
ди (членування об'єкта за функціональною ознакою).
Функціональний підхід придатніший за незначної кілько­
сті елементів первинних об'єктів, з яких складається
об'єкт прогнозування. Характеристики і взаємозв'язки
передбачають групування подібних функцій і допомага­
ють відстежувати їх реалізацію поза належністю до пер­
винних об'єктів.

Побудову базової моделі починають зі складання пере­ліку індикаторів (можливих показників), застосовуючи порівняльний аналіз аналогічних моделей, опитування експертів, вивчення наукової літератури, соціологічне опитування. У попередньому переліку показників може бути до сотні (тисячі) одиниць. У процесі їх відбору із пере­ліку залишають лише кілька десятків, які найточніше ві­дображають досліджуваний об'єкт.

Надалі у процесі підготовки базової моделі з кількісної інформації вибудовують динамічні ряди індикаторів за кожним показником, їх аналіз дає змогу виявити тенден­ції предмета дослідження, без чого неможливо зробити прогнозний діагноз — визначення адекватності засто­сування наступних операцій. Результатом цього є створен­ня зручної моделі предмета дослідження з коментарями до неї, які визначають порядок подальшої роботи.

3. Збір даних контексту прогнозування («прогнозного
тла»). Контекстом є сукупність зовнішніх стосовно об'єкта
прогнозування значущих умов. Так, прогноз стабільності
політичної системи передбачає врахування прогнозів еко­
номічного розвитку на перспективу. Кожний об'єкт прог­
нозування перебуває в певному середовищі, яке постійно
змінюється, і є стосовно нього зовнішнім чинником. Тому

424 Прикладні політичні дослідження

базова модель не може бути адекватною меті та завданням дослідження, якщо вона не відповідає аналогічній моделі прогнозного тла. Цю модель будують подібно до попе­редньої. Особливість її полягає в необхідності врахування всіх зовнішніх щодо об'єкта прогнозування чинників — науково-технічних, демографічних, економічних, соціоло­гічних, культурологічних; внутрі- і зовнішньополітичних.

Контекстуальні особливості передбачають урахування висновків фахівців, які не належать до групи, оскільки ін­дикаційне поле прогнозного тла є безмежним і з нього на­багато важче виокремити необхідний мінімум індикату-мів. Як правило, відбирають показники, що найсильніше впливають на динаміку показників профільної моделі. На­приклад, прогнозуючи можливість впровадження двопа­латного парламенту в країні, необхідно дослідити його пе­реваги і недоліки в інших країнах.

4. Побудова домодельних сценаріїв, що включає ек­страполяцію динамічних рядів показників на час попере­дження у прогнозі з метою створення орієнтовної основи наступних операцій. У сценарії поетапно описують транс­формацію об'єкта прогнозування, умови, за яких ці зміни відбуватимуться. Отримані сценарії впорядковують у вза­ємопов'язану сукупність, тобто систему сценаріїв.

Розвинута система побудови сценаріїв постає як сце-наріотехніка — сукупність методологічних правил, мето­дичних прийомів і процедур складання прогнозних сцена­ріїв розвитку подій. Своєї повноти сценування подій набу­ває у грі, коли учасники дослідження розігрують написані сценарії для отримання завершеної картини прогнозованої ситуації. Наприклад, під час побудови сценаріїв і засто­сування емпіричних показників для вивчення перспектив стабільності в африканських країнах колектив аналітиків Північно-Західного університету США послуговувався такими індексами та індикаторами:

а) індекси характеристики політичного процесу (для
країн, що розвиваються): питома вага урядових постів, які
займають військові; кількість конституційних змін з мо­
менту здобуття незалежності; загальна кількість змін у
структурі виконавчої влади; середня кількість військових
переворотів у рік; кількість політичних партій; зміни у
представництві еліт (регіональних, політичних, етнічних,
економічних, релігійних та ін.), у державних органах;

б) індикатори фінансового потенціалу режиму: бюджет
відносно ВВП; зміни у співвідношенні доходів бюджету і
ВНП; середньорічні темпи збільшення бюджетних дохо-

Політичне прогнозування 425

дів; співвідношення загальної суми податкових надхо­джень урядових позик і різних видів допомоги до ВВП; частка прямих податків у доходах держави; зміна частки прямих податків у доходах держави; частка ВВП (бюдже­ту), що витрачається на безплатну освіту;

в) індикатори та індекси репресивного потенціалу пра­влячих кіл: чисельність збройних сил; частка особового складу ВМС і ВПС у збройних силах; темпи збільшення кількості збройних сил; чисельність поліцейського корпу­су; рівень участі військових і поліцейських у громадських безпорядках (кількість випадків і чисельність учасників); відношення обсягу воєнних витрат до ВВП; темпи збіль­шення воєнних витрат у постійних цінах.

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!