Елементи психологічного програмування 5 страница

З часом контент-аналіз переорієнтувався на розкриття латентного (прихованого) змісту комунікації через вивчен­ня реальних даних текстів як джерела інформації. Тому його почали розглядати як якісно-кількісний аналіз змі­сту текстового масиву, головним результатом якого є вста­новлення і вимірювання тенденцій політичної реальності.

На сучасному етапі контент-аналіз використовує мо­жливості комп'ютерної техніки. Так, моніторинг щоден­них виступів прес-секретаря президента країни в Інтерне-ті забезпечує відстеження динаміки умонастроїв адміні­страції, прогнозування її реакції на події міжнародного життя, а моніторинг щотижневих радіозвернень до нації президента, інтерв'ю його радників — визначення фігури впливу в адміністрації.

Додаткові можливості щодо підвищення об'єктивності контент-аналізу відкриває залучення до нього інструмента­рію лінгвістики і психолінгвістики (вивчає закономірності мовлення і сприймання його людиною). Якщо результати контент-аналізу значною мірою залежать від здорового глузду кодувальника, то лінгвістика дає змогу глибоко про­никнути у смислові відтінки мовних одиниць тощо.

Вимоги до якості документальної інформації

Кожне аналітичне завдання передбачає з'ясування того, які документи слід вивчити, щоб здобути достовірні факти про об'єкт. Це означає, що дослідник повинен роз-

Систематизація і оброблення інформації 375

починати свою роботу з вибірки документів. Наприклад, при дослідженні ефективності діяльності організації може виникнути необхідність з'ясувати, як за певним критерієм вона себе оцінює. Зважаючи на це, корисними можуть бути матеріали друкованого органу організації або стінної газети, накази дирекції, стенограми засідань органів управління. До вибірки потраплять не всі матері­али названих джерел, а тільки ті, що безпосередньо сто­суються досліджуваного явища. Наприклад, досліджую­чи процес прийняття організаційного рішення, аналітик зважатиме тільки на документи, пов'язані з цим проце­сом, ігноруючи інші.

Особливо важливим для аналітика є критичне ставлен­ня до документів. Йому необхідні чіткі характеристики об'єкта або явища, які підлягають вивченню, щоб визнача­ти адекватність, надійність, достовірність документів.

Адекватність документа означає відповідність його предметові аналізу, тобто відображення в ньому характе­ристик об'єкта, які цікавлять дослідника. За необхідності оцінити ефективність діяльності організації як системи набір документів має всебічно представляти її.

Надійність документа з'ясовують шляхом зіставлен­ня даних змісту з іншими даними. З цією метою викори­стовують:

а) порівняння змісту документів, що мають одне дже­
рело. Для цього порівнюють характеристики повідомлень
одного і того самого джерела в різні моменти часу, в різних
ситуаціях і в різних аудиторіях. За такого варіанту пере­
вірки йдеться про обґрунтованість твердження про постій­
ність певних характеристик аналізованого джерела інфор­
мації. Порівняння повідомлень за одним або кількома кри­
теріями дає змогу зосередитися на характеристиках, які
змінюються, і відокремити їх від стійких;

б) використання незалежних джерел. У цьому разі оби­
рають значущі характеристики з двох або більше джерел
інформації. Потім розбіжності в характеристиках порів­
нюють з розбіжностями у змісті повідомлень (повідомлен­
ня, що виходять із цих джерел, повинні мати однакову
тему). Те, що у змісті не піддається спотворенню, зумовле­
ному специфікою джерела, можна вважати-достовірною
інформацією;

в) перевірки надійності змісту (зіставлення даних зі
стандартами). Для цього отримані дані зіставляють з нор­
мативними уявленнями, які інколи мають різні формулю­
вання. Такими нормативними уявленнями можуть бути

376 Прикладні політичні дослідження

стандарти або виведені індуктивно із даних змісту крите­рії, а також теоретичні висновки, експертні оцінки.

Першою проблемою, з якою зіштовхується аналітик при оцінюванні достовірності документа, є його оригі­нальність. Перевірці підлягає достовірність не тільки ори­гіналу, а й копії документа. Встановивши його достовір­ність, аналітик, перед використанням документа у своїй роботі, повинен перевірити достовірність зафіксованої у ньому інформації (наскільки точно описані факти, зафік­совані показники певного процесу та ін.).

Первинні документи, як правило, достовірніші за вто­ринні. Аналізуючи їх, важливо перевірити, чи справді ав­тор документа був свідком зафіксованої події, чи він описав її на підставі отриманих з певних джерел відомостей, з'ясу­вати, коли зроблений запис (безпосередньо після події чи пізніше). Цілком очевидно, що нотатки учасника події на­дійніші, ніж нотатки, зроблені за розповідями, а нотатки за свіжими враженнями точніші, ніж через певний час.

Оцінити масштаб, спрямованість свідомих і несвідо­мих викривлень у документі допоможе мета його складан­ня. При цьому можна оцінювати документ з точки зору повноти інформації про описану подію, викривлень у ній (інформація може бути неповною, відображати подію поза контекстом, у якому вона відбувалася).

Якщо, наприклад, аналітик має справу з протоколом зборів, в якому не зафіксовані поведінка і реакції їх уча­сників, то йому важко оцінити, як і чому вони прийняли саме це рішення. Для розуміння потрібна інформація про атмосферу, в якій вони відбувалися: спокійно, за заздале­гідь передбаченою схемою чи бурхливо і стихійно. У цьому разі потрібно встановити умови, за яких відбулася подія, тобто доповнити інформацію. Оцінку достовірності зафік­сованих у документі даних найкраще здійснювати шляхом послідовного аналізу джерел «помилок» у документах, які бувають випадковими або систематичними.

Випадкові помилки (наприклад, помилки друку в ста­тистичних звітах) менше впливають на результат аналізу, вони статистично самокомпенсуються; грубі помилки лег­ко виявляються, оскільки вони різко дисонують з рештою матеріалу. Значно суттєвішими є систематичні помилки, серед яких виокремлюють помилки свідомі і несвідомі. Свідомі помилки часто зумовлюють наміри автора доку­мента, який може намагатися представити події у більш або менш сприятливому світлі, ніж вони були насправді. Наприклад, політично заангажовані газети тенденційно описують події. Такі викривлення виявляють методом зов-

Систематизація і оброблення інформації 377

нішнього аналізу, а деякі внутрішні суперечності змісту — завдяки внутрішньому аналізу. З цією метою з'ясовують політичну орієнтацію газети, автора, ініціатора публіка­цій, їх мету, контекст подій, кому із тих, хто створював до­кумент, вигідно було подавати неправдиву інформацію.

Викривлення правди в особистих документах може бути свідомим і несвідомим (наприклад, автор щоденника «добро­совісно помиляється» щодо власних почуттів і мотивів влас­ної поведінки). Елементарний такт також може обмежувати щирість особистих документів. Неточності в них з'ясовують, удаючись до зовнішнього їх аналізу, зіставлення змісту доку­мента з іншими даними про особистість автора. Важливо зна­ти і враховувати мотиви складання документа, ставлення ав­тора до наведених ним фактів (торкаються вони його інтере­сів чи завдають йому шкоди, чи суперечать його точці зору, переконанням), інформацію про подію з незалежних джерел.

Найважче ідентифікувати несвідомі методичні помилки автора. Для цього необхідно проаналізувати методику, за якою складено документ. Найчастіше такі помилки трапля­ються у статистичних документах. Вони можуть бути наслід­ком недосконалості методики спостереження, недоступності для спостерігача деяких показників процесу спостереження.

Якісна підготовка документальної інформації має ґрунту­ватися на врахуванні принципів додаткової її перевірки з ви­користанням незалежних джерел; критичного ставлення до достовірності відомостей, що містяться в документах; порів­няння даних, які надані різними документами; розрізнення свідомих і несвідомих помилок та їхнього впливу на якість наданої інформації. Все це потребує прискіпливої і неупере-дженої роботи, всебічної фахової підготовленості аналітика.

Спостереження як засіб збору первинної політичної інформації

Емпіричним методом дослідження дійсності, пізнання її завдяки безпосередньому з'ясуванню її параметрів з ви­користанням таких властивостей людини, як відчуття, сприймання, уявлення, є спостереження.

Спостереження (у політології) — метод збору первинної політич­ної інформації про об'єкт шляхом його безпосереднього сприй­няття, прямої реєстрації всіх факторів, що стосуються цього об'єк­та та значущих цілей аналізу.

Характерними ознаками спостереження є планомір­ність, систематичність, цілеспрямованість.

378 Прикладні політичні дослідження

Залежно від позиції дослідника розрізняють включене спостереження (дослідник імітує входження у політичне середовище, адаптується в ньому й аналізує події «зсере­дини») і просте (події реєструють «зі сторони»). В обох ви­падках спостереження може відбуватися відкрито та ін­когніто (лат. incognitus — невпізнанний, невідомий) (за­масковано). Різновидом включеного спостереження є стимулююче спостереження («спостерігаюча участь»), за якого дослідник створює певну експериментальну обста­новку для того, щоб краще виявити малопомітні за звичай­ної ситуації стани об'єкта.

За будь-якого підходу необхідно знати об'єкт спостере­ження (що спостерігати?), спосіб спостереження (як спо­стерігати?), спосіб фіксування даних (як фіксувати поба­чене?). Об'єкт спостереження визначають відповідно до мети аналізу. Орієнтирами спостереження можуть бути:

— загальна характеристика політичної ситуації. Вона охоплює такі елементи, як сфера політичної діяльності, правила і норми, що регулюють стан об'єкта загалом (фор­мальні і загальноприйняті, але не закріплені в норматив­них актах), ступінь саморегуляції об'єкта спостереження (наскільки його стан залежить від зовнішніх факторів і внутрішніх причин);

— типовість або нетиповість об'єкта в конкретній си­туації відносно інших об'єктів і ситуацій;

— суб'єкти та учасники політичних подій. Залежно від загального завдання об'єкт спостереження можна класифі­кувати за демографічними і соціальними ознаками (стать, вік, освіта, сімейне й майнове становище та ін.); за змістом діяльності (заняття, дозвілля), за статусом у колективі, групі (керівник, колега, підлеглий, адміністратор, гро­мадський діяч, член колективу); за офіційними функціями у спільній діяльності (обов'язки, права, реальні можливо­сті їх здійснення, правила, яких вони дотримуються і яки­ми нехтують); за неофіційними відносинами і функціями (дружні зв'язки, неформальне лідерство, авторитет);

-— мета діяльності, політичні інтереси суб'єктів і груп. Ідеться про спільні та групові офіційні, неформальні цілі та інтереси; схвалювані і не схвалювані в певному середо­вищі; узгодженість або конфлікт інтересів і цілей;

— структура діяльності відповідно до зовнішніх впли­
вів (стимули); внутрішніх усвідомлених намірів (мотиви);
залучених для досягнення цілей засобів (за змістом засобів
і за моральним їх оцінюванням); інтенсивністю діяльності
(продуктивна, репродуктивна, напружена, спокійна) та за

Систематизація і оброблення інформації 379

її практичними результатами (матеріальні і духовні про­дукти);

регулярність і частота подій, що спостерігаються за різноманітними параметрами.

Здійснюване за орієнтовним планом спостереження за­безпечує структурування об'єкта, виокремлення в ньому різнорідних властивостей, елементів, функцій осіб або груп. Після попереднього аналізу даних уточнюють завдан­ня спостереження, піддаючи одні аспекти подій більш де­тальному розгляду, а інші свідомо залишаючи поза увагою.

Спостереження «збоку» (просте спостереження) перед­бачає поступове входження в об'єкт, який вивчається, з метою звикання людей до спостерігача та усунення недові­ри до нього. Під час включеного спостереження важливо повноцінно вжитися у середовище, завоювати його довіру і симпатії.

Найскладніша позиція спостерігача — учасника дослі­джуваної групи, особливо якщо ця група стабільна і нечи­сленна. У такому разі будь-яка нова особа своєю присутні­стю вносить у її діяльність певні зміни, здатні порушити картину її повсякденного життя. Тому дослідник має бути максимально уважним і обережним, намагатися нічим не відрізнятися від усіх інших її учасників; не виявляти під­вищеного інтересу до того, що відбувається; більше слуха­ти і спостерігати та менше ставити запитань. Його висло­влювання повинні бути нейтральними і не мати оцінного характеру.

Достеменно осягнути внутрішню логіку подій, які від­буваються у групі, можна лише після тривалої участі в її житті. Однак надто тривала й активна участь у групових процесах породжує звикання дослідника до процесів у ній. З часом поза його увагою опиняються суттєві особливості групи. Крім того, дослідник може зайняти чиюсь сторону або приєднатися до чиєїсь думки при обговоренні суттєвих для колективу питань. Відкрито виявивши свої погляди, він може втратити довіру певної кількості осіб. Внутрішнє його приєднання до чиєїсь позиції може знизити об'єктив­ність отриманих даних. Задля уникнення цього спостері­гачеві необхідно застосувати різні способи перевірки да­них «ззовні» — інтерв'ю, анкетування, обговорення поба­ченого з колегами. Іноді корисно на кілька днів перервати спостереження, щоб потім, повернувшись до нього, поба­чити ситуацію іншими очима.

Включене спостереження добре контролюється шля­хом збільшення кількості спостерігачів, які одночасно

380 Прикладні політичні дослідження

аналізують одну ситуацію. Подальше порівняння їх даних дає змогу усунути наслідки побічних впливів (суб'єктив­них і об'єктивних), виявити не побачені події. Крім того, спостерігачі мають змогу бачити дії один одного і реакцію тих, кого спостерігають, на присутність дослідників, що допомагає перевірити правильність своїх дій і, за необхід­ності, скоригувати їх.

Незалежно від способу ведення нотаток у процесі спо­стереження їх слід щоденно впорядковувати за завдання­ми й орієнтирами спостереження, фіксувати й описувати ключові події, осіб, ситуації. Надійність (обґрунтованість і стійкість) даних підвищується завдяки дотриманню таких правил:

1) максимально класифікувати елементи подій, які підлягають спостереженню, користуючись чіткими показ­никами;

2) зіставляти свої враження й узгоджувати оцінки, ін­терпретацію подій, використовуючи єдину техніку веден­ня нотаток, якщо спостереження здійснює кілька осіб;

3) об'єкт слід спостерігати в різних ситуаціях (нор­мальних і стресових, стандартних і конфліктних), внаслі­док чого можна розглянути його з різних боків;

4) необхідно чітко розрізняти і реєструвати зміст, фор­ми вияву подій, які спостерігаються, їх кількісні характе­ристики (інтенсивність, регулярність, періодичність, ча­стоту);

5) уникати поєднання подій з їх інтерпретацією (в запи­сах слід передбачити окремі графи для цих характеристик);

6) дбати про незалежну перевірку обґрунтованості спо­стереження, їх доцільно перевіряти за допомогою інтерв'ю з учасниками подій.

Завдяки безпосереднім враженням у процесі включе­них спостережень досліднику легше зрозуміти вчинки лю­дей, дії соціальних спільнот. Однак він може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію, внутрішньо пе­реходячи на позиції тих, кого вивчає, відчувши себе реаль­ним співучасником подій. Іноді він виявляє поблажли­вість до них, уникає категоричних суджень («помилка усе­реднення»). Поширеною є й «помилка контрасту» — оцінювання дослідником інших крізь призму особливо­стей власного характеру. Наприклад, темпераментному здається, що інші люди є надто в'ялими, малоекспресив-ними. Тому він постійно має пам'ятати, що індивідуальні якості його характеру визначають особливості вражень про події і людей, враховувати це під час оприлюднення результатів спостереження.

Систематизація і оброблення інформації 381

Спостереженню політичних явищ притаманні такі осо­бливості:

а) зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ана­
літик спостерігає політичну дійсність, процеси і ситуації,
будучи її частинкою, піддаючись впливам і змінам, яким
піддається суспільство. Цей зв'язок з об'єктом спостере­
ження впливає на його сприйняття політичної дійсності,
розуміння політичних процесів, ситуацій, дій індивідів,
на інтерпретацію явищ.

На сприйняття спостерігачем політичної дійсності (по­літичне світосприйняття) впливає його світогляд (система поглядів на світ), ставлення суб'єкта пізнання до об'єкта, який пізнається (проблеми), тобто має ціннісний характер;

б) емоційність сприйняття спостерігачем соціальної
дійсності. Емоційна забарвленість результатів спостере­
ження залежить від зв'язку спостерігача з об'єктом спо­
стереження. Наприклад, проглядаючи кадри, зроблені ві-
деокамерою, не слід забувати, що її спрямовувала в певно­
му ракурсі людина. Ця особливість має бути врахована як
джерело можливого викривлення даних спостереження.

Об'єктивність політичного аналізу полягає не в усунен­ні суб'єктивних моментів, а в тому, щоб критерії науково­го дослідження не замінювати емоційними, моральними та іншими ціннісними критеріями. Адже минулий досвід спостерігача впливає на вибір об'єкта спостереження, його точку зору, систему класифікації явищ, у якій одні факти здаються гармонійними і значущими, інші — дріб'язкови­ми, тому він ними нехтує. Це означає, що спостерігач, який до початку спостереження вже має певний досвід (знання), у процесі сприйняття порівнює і зіставляє те, що відчуває, з тим, що він уже знає, а висновки узгоджує зі своїм досвідом. Сприйняття засноване на включенні щора­зу нового враження до системи наявних знань.

Спостерігаючи політичний процес, ситуацію, необхід­но враховувати можливі викривлення результатів спосте­реження, спричинені як самим фактом спостереження, так і фактом присутності спостерігача, що може істотно змінити перебіг процесу (ситуації), особливо під час дослі­дження невеликих груп. На поведінку об'єктів спостере­ження можуть впливати й особистісні якості спостерігача, його ставлення до подій.

Створюючи програму спостереження, слід подбати про логічність розподілу об'єкта спостереження на елементи, який би відповідав його природі, і відтворення цілого з ча­стин. Цей поділ здійснюють у термінах, адекватних тим,

і
382 Прикладні політичні дослідження

якими аналітик оперуватиме при аналізі отриманої ін­формації. Виокремлені елементи об'єкта спостереження (одиниці спостереження) мають бути однозначно інтер­претовані.

Спостереження об'єкта в різних умовах дає змогу роз­глянути його різносторонньо, встановити постійні харак­теристики, вичерпно описати його. Під час спостережен­ня, наприклад, зборів парторганізації можна простежити їх загальний перебіг, кількість виступів, емоційну атмо­сферу, рівень організованості (упорядкованість, безпоря-док). Водночас можна спостерігати за найактивнішими учасниками зборів, зважаючи на їх виступи, репліки, за­питання і зауваження до виступаючих тощо. Таке спосте­реження відбувається на рівні індивідів (елементів), які утворюють аналізовану групу. Цікавими можуть бути ре­зультати, отримані внаслідок одночасного спостереження на обох рівнях.

Важливо фіксувати загальний емоційний стан, за яко­го відбувається діяльність групи (дружелюбність, кон­фліктність, апатія). Суттєвою характеристикою її діяльно­сті є інтенсивність, яка впливає на стан людей, характер їх взаємовідносин. Тому важливо фіксувати, наскільки спо­кійно або напружено працює група. Відомості, отримані при спостереженні звичайної та проблемної ситуацій, вза­ємно доповнюються.

Під час створення програми спостереження за групою слід зважати на те, як вона у досягненні своїх цілей розпо­діляє функції між індивідами, координує їх діяльність, а також на міжособистісні взаємовідносини в ній. Ідеться про те, що в процесі спостереження необхідно враховува­ти, що, крім функціональних (службових) проблем, групі доводиться розв'язувати проблеми міжособистісних відно­син, оскільки люди по-різному ставляться одне до одного, дбають про визнання себе тощо.

Залежно від цілей аналітик обирає за предмет спосте­реження якусь одну сторону об'єкта. Наприклад, під час аналізу процесу прийняття групового рішення він може зосередитися на структурі комунікацій (обміні інформа­цією між членами групи) і на виявленні лідерів (найак­тивніших учасників обговорення проблеми). Водночас слід пам'ятати, що не всі аспекти функціонування групи піддаються безпосередньому спостереженню. Неможли­во, наприклад, безпосередньо спостерігати структуру групи, індивідуальні та спільні цілі, норми і цінності, на­станови і мотиви поведінки, хоч вони становлять най­більший інтерес, оскільки знання про них наближає до

Систематизація і оброблення інформації 383

розуміння механізмів групової діяльності, взаємодії між людьми.

У процесі спостереження може змінитися розуміння проблеми, ситуації, яка перебуває в полі зору, а відповід­но — зміниться і напрям дослідження. Одночасно зі змі­ною напряму спостереження може звузитися його поле, коли спостерігач зосереджує увагу лише на одному або кількох елементах політичної ситуації, які він починає вважати найзначущими для аналізу. Так відбувається процес структуризації спостереження.

Під час спостереження аналітика найчастіше цікавить інформація з певних питань.

1. Об'єкти спостереження: скільки осіб бере участь у ситуації? Хто вони? Які їх взаємовідносини? Яка їх роль у розвитку політичної ситуації? Чи знайомі вони? Який зв'язок між ними (формальний, неформальний)? Яка структура угруповань (ядро, лідери, ізольовані індивіди)?

2. Умови функціонування групи: де відбувається спо­стереження? Яку соціально-політичну поведінку ця ситуа­ція заохочує, якій перешкоджає? Яку поведінку слід очі­кувати, яка буде неочікуваною?

3. Мета об'єднання індивідів у групу: об'єднання інди­відів у групу відбулося на основі певних формальних цілей чи випадково. Якими є неформальні цілі індивідів? Якими є спільні чи альтернативні цілі учасників політичної си­туації?

4. Соціально-політична поведінка учасників політич­ної ситуації: що і як вони роблять? Які стимули зумовлю­ють їх поведінку? На який об'єкт спрямовані їх дії? Як діє об'єкт спостереження (говорить, жестикулює, висловлює емоції тощо)? Якими є напруженість, постійність, емоцій­ність, тривалість форми його поведінки? Яким є ефект цієї форми поведінки?

5. Частота і тривалість політичної ситуації: коли вини­кла ситуація і як довго вона тривала? Ця ситуація є уні­кальною чи повторюється? Як часто вона виникає? Що її зумовило? Наскільки вона типова?

Отже, найголовнішими перевагами спостереження є його безпосередність, можливість фіксування різних змін об'єкта у момент їх прояву. Аналітик бачить розвиток по­дій в аналізованій групі і вивчає поведінку її учасників у природних умовах, виявляє характерні для них і ситуацій зразки поведінки і значно точніше, ніж під час викори­стання інших методів, передбачає появу їх у майбутній си­туації.

384 Прикладні політичні дослідження 1

Опитування і механізм його використання

У процесі політичного аналізу часто необхідна інфор­мація про недоступні для прямого спостереження явища та процеси, які недостатньо відображені у документах. На- і приклад, інформація про мотиви, інтереси, переваги лю­дей, що зумовлюють їхню поведінку, про життєві плани,! структуру взаємовідносин у групах, настанови, наміри при прийнятті політичних рішень тощо. Джерелом такої інформації для аналізу політичних процесів є безпосередні їх учасники — люди, їх висловлювання про події, що від­буваються в суспільстві, настрої, вчинки. Отримати її можна за допомогою опитування. При цьому необхідно враховувати, що отримана аналітиком від опитуваних (респондентів) інформація відображає аналізовану реаль­ність такою, якою вона є у свідомості опитуваних. Тому не завжди можна ставити знак рівності між об'єктивною ре­альністю, яка є предметом дослідження, і даними, що відоб­ражають думки людей про факти їх поведінки і свідомості, про події та явища. Слід враховувати можливі зміщення, пов'язані з особливостями відображення політичної прак­тики у свідомості людей, а також напрями і масштаби цих зміщень.

У процесі опитування респондент (опитуваний) відпо­відає на питання аналітика. Зв'язок між ними забезпечу­ється через різні «проміжні ланки», які впливають на якість отримуваних даних. Такими проміжними ланками є анкета або план-інтерв'ю, тобто перелік питань, що опи­сують аналізовану проблему мовою буденної свідомості опитуваних; анкетер (інтерв'юер), який здійснює опиту­вання; умови опитування, тобто життєві ситуації респон­дентів на момент опитування, їхні емоційні стани, норми, звичаї, традиції, уявлення і ставлення до дослідження.

Якість даних опитування залежить від його методики. Допущені під час опитування помилки майже не піддають­ся виправленню на подальших етапах дослідження. Це оз­начає, що зібрані ненадійним інструментарієм дані не ста­нуть якіснішими від використання методів математичного аналізу, а їх інтерпретація буде позбавлена смислу.

Питальник (перелік питань) як інструмент збору пер­винних даних вважається надійним, якщо він є обґрунто­ваним, відповідає цілям його використання, тобто забезпеч чує отримання достовірної, адекватної соціально-політич­ній реальності інформації. Достовірність інформації є свідченням її точності, адекватності, безсумнівності.

Систематизація і оброблення інформації 385

Дбаючи про неї, аналітик повинен так організувати умови збору інформації, щоб отримати достовірні дані. Для цього необхідно ретельно фіксувати інформацію, правильно ро­зуміти її. Однак лише цього недостатньо. Необхідно, щоб опитуваний не тільки міг, а й хотів щиро відповідати на питання. Тому аналітик повинен уміти актуалізувати мо­жливості респондентів, сформувати в них мотивацію до участі в опитуванні.

Стійкість вимірювального інструменту (питальника, бланка інтерв'ю, анкети) означає міру відтворюваності от­риманих результатів при повторному його використанні з тими самими респондентами за аналогічних умов; обґрун­тованість вимірювального інструменту — відповідність між реєстрованими у процесі вимірювання характеристи­ками і тими, які планувалося виміряти. Умовами обґрун­тованості вимірювального інструменту є докази того, що конструкція його питань адекватно відображає вимірюва­ні характеристики, дає інформацію, яку планував отрима­ти дослідник, а також докази того, наскільки здобуті тим інструментом дані узгоджуються з інформацією про вимі­рювані характеристики, отримані іншими способами.

Будь-яке опитування починається з фази адаптації — формування у респондента мотивації відповідати на пи­тання, підготовку його до дослідження. Складається вона зі звернення і кількох перших питань. Опитування розпо­чинається зверненням. Воно є дуже важливим етапом дос­лідження, бо від нього залежить достовірність отриманої інформації. Респонденти охоче беруть участь в опитуван­ні, якщо мета дослідження стосується їх життєвих потреб, має особистісний характер. Тому спершу доцільно розкри­ти мету дослідження, ймовірне використання його резуль­татів на благо опитуваних або суспільства.

Важливим етапом є формування питальника — форму­лювання і послідовність розміщення питань. Залежно від можливих відповідей питання поділяють на відкриті пи­тання (дають змогу респондентові вільно висловлювати по­гляди, судження, оцінки, не приховуючи власних емоцій) і закриті (обмежують висловлення думки респондента, ос­кільки передбачають відповіді «так» або «ні»). Такі питан­ня структурують свідомість респондента, спрямовують його асоціації у певне русло. Очевидно, під час опитування осіб зі стійкою, чіткою та усвідомленою системою уявлень про предмет використання їх не обов'язкове. Вони навіть мо­жуть викликати роздратування, оскільки експерту може здатися невдалим пропонований перелік відповідей.

386 Прикладні політичні дослідження

За відсутності в аналітика даних про систему категорій опитуваних найкраще послуговуватися відкритими запи­таннями; за твердої впевненості, що для вираження своєї думки опитуваному вистачить наведеного переліку мо­жливих відповідей, — напівзакритими питаннями з мо­жливістю ухилення або власної відповіді.

Запитання і відповіді на них повинні бути сформульо­вані так, щоб опитуваний правильно зрозумів їх, обрав адекватну відповідь. Не можна вживати нечіткі формулю­вання, невизначені слова («деякі», «достатньо», «часто», «рідко», «багато», «мало»). Питання не повинні нести в собі надмірне емоційне навантаження, оперувати стерео­типами, нав'язувати чи підказувати респондентам відпові­ді на них, виражати ціннісні настанови, позицію аналіти­ка та ін. У питальнику їх не обов'язково розташовувати в логічній послідовності, бо це може вплинути на зміст відпо­відей. Оскільки відповідь опитуваного на кожне подальше питання перебуває під впливом змісту попереднього питан­ня та власної відповіді на нього, доцільно використати тех­ніку постадійного розгортання питань з конкретної пробле­ми. Вона передбачає використання таких п'яти питань:

1) питання-фільтр. Воно з'ясовує, чи обізнаний опиту­ваний з проблемою і чи думав він про неї;

2) питання, спрямоване на з'ясування ставлення опи­туваного до певної проблеми (відкрите питання): «Що ви думаєте з приводу...?», «Яка ваша думка про переваги або недоліки (політичної дії, висловлювання...)?»;

3) питання, призначене для отримання відповідей з конкретних аспектів проблеми (закрите питання): «Зага­лом, ви схвалюєте чи засуджуєте, згодні чи не згодні; вам подобається чи не подобається...?»;

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!