Елементи психологічного програмування 2 страница
Створення політичних міфів відбувається за певною технологією, яка передбачає:
1) формування узагальненого, спрощеного, контрастного уявлення про дійсність («чорне — біле»; «герой — злодій», «наші — вороги» тощо);
2) нав'язування ілюзії простого пояснення суспільних проблем, забезпечення на цій основі комфортності та захищеності існування;
3) створення образів носіїв добра і зла — героя та антигероя;
4) створення віртуальної реальності, яка б вабила об'єкт маніпулювання (людину, суспільство) своєю зручністю, простотою, зрозумілістю; розкривала нові перспективи; дарувала шанс, сподівання на легкі й прості способи реалізації планів, досягнення ідеалів;
5) формування драматургії міфу (боротьби героя та антигероя; динамічної, драматичної та непередбачуваної дії);
6) імплантація у міф елементів дива, віддалення від норм повсякденності елементів з метою стимулювання відмови від перевірки його достовірності. Адже диво не перевіряють, ним захоплюються;
7) підтримка завдяки грі на емоціях і переживаннях віри в міф, що блокує критичне мислення, стимулює неадекватну інтерпретацію суспільних процесів на основі поєднання реальності з вигадками, містикою, фантазіями;
8) залучення до створення міфу громадськості, внаслідок чого з'являються нові деталі, подробиці, варіанти міфу; посилення віри у міф, оскільки спрацьовує формула: «...у народі кажуть»;
|
|
9) штучне створення напруги між полюсами «минуле» — «майбутнє» шляхом формування у міфологемі необхідної маніпуляторові комбінації: «ностальгія за минулим — страх перед майбутнім»; «зречення минулого — перспективи світлого майбутнього». Основною метою цього є згуртування та мобілізація мас на очікувану маніпулятором дію;
10) культивування настроїв приреченості, пасивності, переконаності, що від волі людини нічого не залежить;
11) своєчасна заміна «неактуальних» політичних міфів на нові відповідно до політичної кон'юнктури;
Політичне маніпулювання 337
12) приховане монтування у політичний міф мотивації, яка в певний момент простимулює потрібні маніпуляторові дії людини, групи людей, суспільства.
Отже, політичний міф, використовуючи консерватизм поглядів, схематизм сприйняття, несистемність мислення, автоматизм реакції, програмує внутрішній світ людини, готує передумови для необхідних маніпуляторові поведінки і дій.
Політичний імідж
Імідж покликаний впливати не на свідомість, а переважно на емоційну сферу людини та рівень несвідомого.
Політичний імідж — віртуальний, емоційно забарвлений образ людини, групи, організації, події, процесу чи явища, що склався у масовій свідомості та має характер стереотипу.
|
|
Метою формування іміджу є створення у психіці аудиторії потрібного образу об'єкта і відповідної думки про цей образ (об'єкт); утворення атракції (лат. attractio — притягування) — психологічного тяжіння до нього аудиторії.
Основою механізму атракції є прагнення до максимі-зації винагород і мінімізації покарань. Людина (будь-який живий організм) прагне туди і до того, де і від кого можна отримати винагороди (позитивні емоції, приємні відчуття, задоволення потреб). Водночас вона намагається уникати ситуацій і об'єктів, від яких отримує «покарання» (негативні емоції, неприємні відчуття, незадоволення потреб).
Будь-який привабливий імідж покликаний сформувати позитивну думку про об'єкт, яка через закон максиміза-ції винагород і мінімізації покарань викликатиме психологічне тяжіння, що сприятиме певним діям стосовно нього (наприклад, голосувати за кандидата, купувати товар, вступати в організацію тощо).
У політичному маніпулюванні використовують ціннісні та психологічні функції іміджу.
Ціннісні функції іміджу забезпечують формування навколо особи ореолу привабливості; додають комфортності міжособистісним відносинам (позитивний імідж привносить у спілкування симпатію, доброзичливість, позитивні емоції, мінімізує нетактовність і нетерпимість), підвищення самооцінки (усвідомлення особою своєї індивідуальної непересічності та привабливості).
|
|
338 Прикладні політичні технології
Психологічні функції іміджу передбачають використання його для досягнення поставлених цілей. Такими цілями найчастіше бувають міжособистісна адаптація (вірно обраний імідж дає змогу привернути до себе позитивну увагу і встановити нормальні відносини); зосередження уваги на кращих особистісних, ділових якостях носія іміджу; приховування негативних якостей (відволікання уваги від недоліків шляхом її концентрації на другорядних деталях — макіяжі, одязі, аксесуарах тощо; у такому разі вони сприймаються як цікаві особливості, пікантні риси); організація, концентрація уваги (позитивний імідж мимоволі приваблює до себе людей, подобається їм, притягує та утримує увагу); подолання кордонів і меж поширення (вдало обраний імідж дає змогу успішно долати соціальні, конфесійні, етнічні, статеві та вікові бар'єри).
Політичний імідж формується та існує у громадській думці на різних рівнях: чуттєвому (одержані за допомогою відчуттів і сприймань враження, що містять інформацію про зовнішні ознаки і властивості носія політичного іміджу — манеру говорити, зовнішній вигляд, характерні риси, особливості поведінки тощо); емоційному (відображення у формі переживань особистої значущості та оцінювання поведінки, діяльності політика, організації для життєдіяльності людини; здатність носія політичного іміджу управляти та коригувати емоційний стан людини, групи, суспільства); раціональному (осмислення та аналіз слів, поведінки, діяльності носія політичного іміджу).
|
|
Ефективність іміджу забезпечують його форми: простота, виразність і легкість запам'ятовування. Зміст іміджу має ґрунтуватися на характеристиках особи, діяльності, поведінки, які традиційно цінуються народом; максимально відповідають соціальним очікуванням електорату в конкретній історичній ситуації.
Найчастіше у політичному маніпулюванні використовують три-, чотирифакторні іміджеві моделі.
За трифакторної моделі створення іміджу відбувається з опиранням на моральні якості (чесний, відповідальний, справедливий, послідовний тощо), інтелектуальність (освіченість, загальна і професійна ерудиція, глибокий розум, розвинена інтуїція, досвід тощо), потенціал особи (працездатність, цілеспрямованість, завзятість, рішучість, здатність до саморозвитку і самовдосконалення).
Чотирифакторна модель охоплює, крім елементів трифакторної моделі, додаткову складову, що фіксує лідерські якості особи: мотиви лідерської поведінки
Політичне маніпулювання 339
(акцентування при формуванні іміджу на творчих, конструктивних і благородних мотивах, пов'язаних з високими етичними якостями, прагненням політика розв'язати соціальні або економічні проблеми, допомогти народу тощо); авторитетність лідера (демонстрація суттєвих переваг — інтелектуальних, менеджерських тощо; акцентування на високих моральних якостях політика); інновацій-ність діяльності (спрямованість іміджу на позитивний для суспільства, конкретний і швидкий результат; його формуванню сприяють слова: «стабілізувати», «змінити», «поліпшити», «зміцнити», «зупинити», «захистити» тощо); акцентована активність діяльності (поведінка лідера повинна бути помітною, ім'я і позитивні вчинки — максимально тиражованими у ЗМІ, лідер має завжди вирізнятися з оточення).
Успіх політичному іміджу забезпечують:
1) органічність, гармонійність його моделі. Наприклад, трифакторна модель обов'язково має поєднувати етичні якості, інтелектуальність, потенціал особи. Відсутність будь-якого із елементів суттєво знижує потенціал моделі; негативно впливає на нього також нерівномірне, асиметричне використання якостей;
2) оптимальну кількість стрижнів, навколо яких розбудовується іміджева модель. Оскільки процес формування іміджу відбувається за використання стереотипів суспільної свідомості, то він як продукт політичного маніпулювання має бути максимально спрощеним, тобто поєднувати не більше трьох-чотирьох компонентів;
3) систематичне підтвердження політиком власного
іміджу.
У процесі створення політичного іміджу фахівцям (іміджмейкерам) доводиться використовувати такі елементи і чинники:
а) цілеспрямовано скомпонований первинний матеріал
(політик; структура, до якої він належить, пов'язана з ним
подія), покликаний мінімізувати важливі для іміджевої
моделі негативні ознаки, максимізувати позитивні;
б) іміджева модель, накладена на первинний матеріал
(уявлення політичного лідера про себе; потреби і мотиви,
що впливають на політичну поведінку; найважливіші полі
тичні переконання; стиль ухвалення політичних рішень;
стиль міжособових відносин; стійкість до стресу тощо);
в) неминучі спотворення іміджу під час його поширен
ня у ЗМІ;
г) вплив конкурентів, які намагаються створити нега
тивний імідж політика, структури, події;
340 Прикладні політичні технології
ґ) випробовування іміджу повсякденною реальністю (підтвердження, спростування в реальних умовах);
д) результат активної самостійної роботи аудиторії, суб'єкта сприйняття, які реконструюють, вибудовують, сприймають і закарбовують у свідомості остаточний цілісний імідж.
Стабільність політичного іміджу зумовлюють:
— сумісність морально-вольових якостей і якостей, які йому необхідно використовувати для створення і підтримання певного іміджу; здатність його до сприйняття запропонованих іміджмейкером мови, вчинків, манери триматися тощо;
— адекватність ініціатив, покликаних працювати на імідж політика, з потребами народу, вимогами та викликами часу;
— уміння поширити і зафіксувати у суспільній свідомості свою роль у вирішенні соціально важливих питань;
— послідовність і виваженість у дотриманні обраної політичної лінії, намагання виконати передвиборні обіцянки;
— професійне застосування форм і методів, поширення іміджу через ЗМІ (дотримання принципів своєчасності, послідовності, неодноразовості тощо);
— уміння політика вести публічну дискусію, аргументовано обстоювати власну позицію;
— ініціювання (інспірування) різноманітних форм, методів і прийомів демонстрації підтримки політичного лідера населенням і зацікавленими політичними групами;
— тактична гнучкість, стратегічна послідовність політика у відносинах із політичними опонентами.
Отже, уявлення про політика формується не внаслідок безпосередніх контактів, а на основі символічних уявлень, що виникають завдяки суспільним комунікаціям. Цим зумовлене сприйняття політика як певного символу, відповідні реакції на його поведінку. Тому політичний імідж відіграє позитивну роль, оскільки робить поведінку політика передбачуванішою (необхідно відповідати власному іміджу); стимулює наближення його до електорату, змушує враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв'язок. Однак, будучи віртуальним, штучним утворенням, сформованим на соціальному стереотипі, він часто блокує у людей логіку здорового глузду; стимулює некритичність у сприйнятті інформації; робить особу піддатливішою до політичного маніпулювання.
Політичне маніпулювання 341
Політичні чутки
Дефіцит поінформованості, невизначеність ситуації, тривога і страх є сприятливим фоном для поширення політичних чуток.
Політична чутка — специфічна форма недостовірної або частково достовірної інформації про певні політичні подііі, явища, осіб.
Чуткам притаманні деформованість, узагальненість, актуальність змісту інформації; простота, доступність, емоційність, неофіційність форми її подавання; циркуляція, самопоширення в усній формі через канали міжособи-стісної комунікації.
Глибинна суть чутки полягає в подаванні, інтерпретації народом, для народу актуальної інформації, яка у конкретних умовах є дефіцитною, сенсаційною, неоднозначною, незрозумілою, загрозливою або обнадійливою.
За походженням чутки поділяють на:
а) спонтанні (не створені спеціально, не мають певної
мети, є продуктом ситуації та її інтерпретації);
б) сфабриковані (створені спеціально, з певною метою
на основі формування штучного інтересу).
За ступенем достовірності інформації чутки бувають:
а) абсолютно недостовірні;
б) недостовірні з елементами правдоподібності;
в) правдоподібні;
г) достовірні з елементами неправдоподібності.
За рівнем циркуляції розрізняють:
а) локальні (поширені у відносно невеликій соціальній
групі, серед населення села, містечка, у колективі підпри
ємства, навчального закладу тощо);
б) регіональні (у межах географічного регіону);
в) національні (у межах країни);
г) міжнаціональні (на міждержавному рівні).
За емоційною характеристикою виокремлюють:
а) чутки-бажання, які відображають надії, очікування,
прагнення людей, серед яких вони циркулюють. Такі
чутки частіше є спробою видати бажане за дійсне. Вони
можуть підтримувати тонус соціального існування, а
також деморалізувати, створювати завищені очікування;
б) страхітливі чутки, які провокують негативні настрої
і стани, стимулюють посилення відчуття страху. Виника
ють у періоди соціального напруження, гострого конфлік
ту (стихійне лихо, війна, революційна ситуація, держав
ний переворот), їх сюжети варіюються від песимістичних
342 Прикладні політичні технології
до відверто панічних. Основні функції страхітливих чуток полягають у залякуванні населення з метою схиляння до певної поведінки; активізації, мобілізації на протидію викликам і загрозам;
в) агресивні чутки, що стимулюють негативні настрої, формують агресивний стан, спрямовують агресивну дію у потрібному для маніпулятора напрямі. Основна їх мета — провокування агресивної поведінки.
За ступенем впливу на психіку розрізняють чутки, що активізують громадську думку певних груп людей, але не зумовлюють чітко виражених форм асоціальної поведінки; чутки, що зумовлюють антигромадську поведінку певних соціальних груп, руйнують соціальні зв'язки й організаційно-управлінські відносини між людьми, спричинюють масові безлади, паніку тощо.
Політичним чуткам притаманний порівняно високий ступінь узагальненості, адже вони повинні вийти за межі окремого випадку. Саме це є відмінною ознакою чуток від пліток або їх напівофіційних варіантів — доносів, дезінформації. Чутки завжди мають чіткий часовий вимір, прив'язані до певного середовища і саме цим відрізняються від байок або повір'їв. Значною мірою вони пов'язані зі свіжою новиною на відміну від легенд, анекдотів тощо. Чутки є свідомо неофіційними, а тому не мають нічого спільного з офіційною інформацією.
Активне циркулювання чуток породжують:
1) відсутність достатньої інформації з питань, які стосуються інтересів людей;
2) розбіжності між інформацією з офіційних джерел і каналів масової комунікації;
3) кризова, проблемна, конфліктна ситуація, що стимулює невизначеність;
4) тривале затягування з ухваленням рішень, що трапляється у зв'язку з важливістю питання;
5) цілеспрямований викид інформації;
6) спроби відволікання уваги громадськості на обговорення другорядних питань;
7) необхідність ретрансляції правдивої інформації через чутки внаслідок неможливості її оприлюднення офіційними каналами;
8) протидія інформаційному повідомленню або іншій чутці (контрчутки);
9) природна схильність людини до обговорення актуальних питань, поінформованість про які не дає змоги зробити чіткі висновки;
Політичне маніпулювання 343
10) бажання самоутвердитися, здобути авторитет демонстрацією своєї поінформованості;
11) свідоме або несвідоме прагнення до встановлення емоційного балансу. Чутка може на певний час оптимізу-вати емоційний баланс у групі (зменшити чи збільшити емоційне напруження до оптимального рівня);
12) відчуття солідарності, яке виражається в прагненні допомогти колегам, друзям, знайомим, попередити їх і дати змогу підготуватися до неприємної події;
13) спроби нагадати суспільству про окремих осіб, явища, події, процеси;
14) намагання людини вгамувати тривогу або страх у складній ситуації шляхом колективного обговорення, висунення власних гіпотез, пояснень, які в іншому середовищі стають чутками;
15) некритичність сприйняття інформації, що ґрунтується на безпосередньому, адресному, усному передаванні інформації; факторі «це ж знайомі казали...»; підсвідомому поділі на «нас» (тих, хто обговорює) і «їх» (тих, хто є об'єктом обговорення);
16) стереотипність мислення;
17) бажання сторін, які протидіють, спрямувати суспільну думку та енергію у потрібне русло, сформувати певну емоційну атмосферу в суспільстві;
18) необхідність зондування суспільної думки завдяки чуткам з метою підготовки до прийняття непопулярних рішень;
19) дія механізму психічного зараження, бажання ідентифікуватися з групою («Всі кажуть...»);
20) намагання людини компенсувати відсутність значних подій у власному житті пристрасним, емоційним обговоренням життя інших осіб, глобальних проблем суспільства.
У процесі транслювання і циркулювання чутки зазнають суттєвих змін. Основними із них є затирання, звужування змісту (зникнення несуттєвих, другорядних деталей, посилення функціональності змісту завдяки його скороченню); загострення емоційних компонентів (обростання внаслідок колективної творчості новими, суттєвими, з огляду на стереотипи та установки аудиторії, деталями; адаптування до особливостей аудиторії (підлаштову-вання під стереотипи й установки аудиторії деталей сюжету без виражених ознак затирання або загострення), внаслідок чого суттєво змінюється психологічний зміст інформації.
344 Прикладні політичні технології
На швидкість поширення, тривалість існування чутки суттєво впливають:
а) час і ситуація, в якій вона починає поширюватися.
Досить активно поширюються чутки, коли людина схиль
на їх сприймати (цей чинник особливо враховують фахівці
телебачення), за дефіциту інформації з актуальних
питань, у кризовій ситуації, у нестабільних, тривожних,
невизначених умовах;
б) особа ретранслятора. Авторитет людини (вік, статус
тощо), ступінь довіри до неї стимулюють некритичне
сприйняття почутої від неї інформації. Чоловіки схильні
обговорювати, поширювати чутки, які стосуються політи
ки, жінки — інформацію, пов'язану з економічними (зро
стання цін тощо) і сімейними проблемами; молодь найча
стіше обговорює і поширює чутки про кумирів і «зірок»;
в) характер змісту і форми подавання чутки. Щоб пере
даватися із уст в уста (самопоширюватися), чутка повинна
бути актуальною за темою, емоційно забарвленою, макси
мально подібною на правду, простою і зрозумілою за змі
стом, оптимальною за формою подавання. За спостережен
ням Р. Гаріфуліна, найефективнішим щодо поширення
чуток є прийом «чутки про чутку»: маніпулятор, який
запускає чутку, говорить: «Ви чули, ходять чутки про те,
що...». Це дає змогу поширювати чутку, уникнувши зви
нувачення за такі дії;
г) динаміка циркулювання чутки. Упродовж двох тиж
нів, як стверджують фахівці, чутка втрачає актуальність
або витісняється. Тому політичні маніпулятори роблять
усе можливе, щоб протягом першого тижня від появи
чутки її підхопили ЗМІ, створили умови для поширення
нової (модифікованої) чутки;
ґ) середовище поширення чутки. Найшвидше поширюються чутки в соціально однорідному середовищі, якому притаманні однакові інтереси, стереотипні оцінки. З огляду на це при плануванні чергової чутки з'ясовують особливості аудиторії, якій вона адресуватиметься. Багато залежить і від місця поширення чутки. Найчастіше для цього обирають базар, стадіон, чергу за чимось, транспорт тощо. Для поширення чуток використовують соціологічні опитування, телефонне опитування, акцентування певних фактів і висновків під час інтерв'ю, ток-шоу, теледебатів тощо (за таких умов спрацьовує механізм домислення та інтерпретації змісту чутки). За даними досліджень, у місті середніх розмірів чутка поширюється за три-чотири дні,
Політичне маніпулювання 345
якщо достеменно враховані потоки переміщення цільової аудиторії. Через ЗМІ чутки поширюються значно швидше. Отже, використання такої потужної, небезпечної мані-пулятивної зброї, як чутка, вимагає високої професійності, обережності, обґрунтованого передбачення можливих ефектів від її поширення, оскільки за невмілих дій маніпулятор може отримати протилежний від очікуваного результат: популяризувати об'єкт, на який спрямована негативна чутка; дискредитувати суб'єкта, на користь якого було поширено чутки, виставити його головним винуватцем таких чуток, джерелом дезінформації; прискорити непе-редбачуваний і небажаний розвиток подій тощо.
Форми і методи боротьби з чутками
Для нейтралізації будь-яких чуток, мінімізації шкоди від них слід зменшити їх актуальність (значущість) для аудиторії або усунути невизначеність їх змісту. Основними методами боротьби з чутками є профілактика і протидія.
Профілактика чуток передбачає використання певних дій з метою їх випередження, уникнення ситуації, в якій вони породжуються і поширюються. Основними засобами при цьому є:
— уникнення конфліктних ситуацій, ескалації настроїв у суспільстві, страху, тривоги, невизначеності. Для цього доводиться вдаватися до політичних компромісів;
— своєчасне, систематичне, достовірне, авторитетне інформування суспільства з актуальних питань;
— налагодження стійкого зворотного зв'язку між джерелом інформації та аудиторією, коригування на цій підставі офіційної політики;
— підтримка ефективного керівництва на всіх рівнях;
— адекватне і своєчасне реагування на потреби та запити людей;
— створення такого емоційного середовища, яке б унеможливлювало поширення чуток, навіть якщо їх провокують навмисно.
Протидія чуткам пов'язана зі здійсненням заходів, спрямованих на гальмування поширюваності, впливовості, живучості чуток, зменшення довіри до них. У цій справі ефективними можуть бути такі засоби і прийоми:
— оперативне оприлюднення офіційної точки зору, яка
суперечить суті та змісту чутки; заповнення інформаційного
вакууму переконливою інформацією з достовірних джерел;
346 Прикладні політичні технології
— підтвердженням чутки є реагування на правдиву, але певною мірою таємну інформацію, що стала відома громадськості (розставлення необхідних акцентів в офіційному повідомленні підвищує рівень довіри у суспільстві, дає змогу контролювати перебіг подій, блокує породження чуток з маніпулятивною метою);
— своєчасна реакція на проблемну ситуацію, нейтралізація чинників, приводів, підстав, які звільняють простір для чуток;
— пошук і дискредитація реального (ймовірного) автора чутки, поширення компрометуючих матеріалів про нього;
— інформування про появу анонімного ворога (образ ворога — одна з умов політичного маніпулювання), який має на меті поширенням чуток завдати шкоди громаді;
— спростування чутки є публічним розкриттям причин, суті, змісту і можливих наслідків чутки. Оскільки стереотипи руйнуються надзвичайно важко, потрібно, щоб чутку спростовувала знана, авторитетна особа, а сама чутка була надуманою та абсурдною. Під час спростування чутки не варто перебільшувати проблему, яка спричинила маніпулювання. При цьому слід включати чутку в негативний контекст (спаплюжити, спростувати, засудити і замінити чимось іншим). У жодному разі чутку не слід повторювати дослівно;
— розмивання суті і змісту чутки шляхом її іронічної інтерпретації, тобто іронічного тлумачення її як надуманої, відірваної від реалій тощо;
— доведення до абсурду змісту чутки через переконування аудиторії в її нереальності, безглуздості;
— ігнорування неправдоподібних чуток. Воно полягає у тому, що перед їх спростовуванням потрібно з'ясувати, яка частина населення ознайомлена з ними, щоб не поширювати інформації, якої ніхто не знає; навіть потужна, розрекламована об'єктивна інформація неспроможна зменшити вплив на суспільство популярної чутки; якщо час для спростування чутки втрачено, краще не реагувати і не створювати для неї додаткового інформаційного приводу;
— публічне викриття поширювачів і замовників чуток. Основними умовами успішності його реалізації є чітко встановлена і підтверджена персональна відповідальність за поширення дезінформуючих даних; аргументоване розкриття суті, змісту, мети та можливих наслідків дії чуток; авторитетність особи, яка спростовуватиме чутку;
— поширення контрчутки, тобто інформації, за змістом протилежної сюжету чутки. Контрчутку слід викори-
Політичне маніпулювання 347
стовувати надзвичайно обережно, оскільки чутка створює психічну інерцію, внаслідок чого всі наступні повідомлення сприймаються в контексті попередніх.
Чутки — це дієва, потужна зброя політичного маніпулятора, здатна завдяки своїй специфіці суттєво вплинути на громадську думку, підкорегувати усталені оцінки та установки.
Отже, технологія політичного маніпулювання має три послідовні фази: 1) захоплення (встановлення контакту з аудиторією; завоювання довіри; втримання уваги; використання таких методів маніпулятивної дії, як психічне зараження і навіювання); 2) приймання (стимулювання мотивації шляхом мотиваційного зміщення, переведення, замовлення або актуалізації); 3) фіксування (за діяння на основі процесів захоплення, втримання, стимулювання мотивації комплексу психічних автоматизмів). Роль спускових гачків механізмів психічного автоматизму виконують, як правило, стереотипи, міфи, іміджі, чутки (цей ланцюжок можна продовжити як в один бік — додавши перед стереотипами архетипи, так і в інший — поставивши після чуток політичні анекдоти, що свідчить про потужний арсенал, напрацьований роками політичними маніпуляторами).
Захист від політичного маніпулювання
Будь-який суб'єкт соціуму (особа, група, суспільство) повинні бути захищені від політичного маніпулювання, володіти методами і прийомами самозахисту від нього, що є однією з важливих умов вільного волевиявлення.
Захист від маніпулювання — система дій, спрямованих на усунення, мінімізацію негативних переживань (відчуття тривоги, невпевненості, вини, дискомфорту тощо) та інших впливів, які можуть травмувати особистість.
Він може здійснюватися на рівні цілісності Я; підтримки позитивного Я-образу у міжособистісній взаємодії; цілісності групи у відповідь на внутрішню загрозу розпаду; захисту групи від факторів міжгрупової взаємодії, що загрожують її цілісності. На всіх рівнях суб'єктом захисту є особистість, що робить провідною стратегію захисної поведінки індивіда як члена групи у ставленні до представників інших груп. Залежно від характеру
348 Прикладні політичні технології
захисних дій захист від маніпулювання поділяють на несвідомий (напівсвідомий) і свідомий.
Несвідомий (напівсвідомий) захист від політичного маніпулювання. Він ґрунтується на використанні захисних механізмів психіки, тобто механізмів, що забезпечують усунення або мінімізацію негативних переживань, які травмують особу, стабільність її самооцінки, образу свого Я.
Психологічний захист виявляється у бажанні та діях людини зберігати звичну думку про себе, заперечуючи, ігноруючи або спотворюючи шкідливу. Загрозливу, несприятливу інформацію, яка руйнує усталену картину світу, звичні, комфортні, традиційні уявлення про себе та інших.
Захисні механізми психіки діють непомітно на рівні підсвідомості, тому людина не усвідомлює причин, мотивів, цілей, факту своєї захисної поведінки щодо певного явища або об'єкту. Крім того, вони завжди спотворюють, фальсифікують або підмінюють реальність. Основними захисними механізмами психіки є:
1) заперечення — несвідома відмова від негативної для самооцінювання інформації;
2) витіснення — усунення негативної інформації зі свідомості та дії з метою збереження позитивної думки про себе;
3) раціоналізація — вербалізація на перший погляд логічних думок і висновків для хибного пояснення, виправдання своїх невдач; знаходження помилкових, але прийнятних для особи пояснень, які б виправдовували її вчинки;
4) інтелектуалізація — неусвідомлюваний контроль над емоціями та імпульсами, який здійснює особа за допомогою міркувань, побудови гіпотез і теорій, покликаних пояснити свої невдачі об'єктивними обставинами, а не суб'єктивними факторами (особистою нездатністю, неспроможністю на адекватну дію);
5) сублімація — трансформація одного виду психічної енергії в інший (витіснена в несвідоме енергія нереалізованої потреби переводиться в інший канал: сексуальний потяг — у творчість; агресія — в політичну активність та ін.);
6) трансфер (лат. transfero — переношу, переміщую) (консервація) — підкреслене дотримання правил гри, засвоєної ролі (незмінний шаблон поведінки), незважаючи на зміну ситуації;
7) регресія — повернення до менш складних, структурно впорядкованих і розчленованих способів реагування, до характерних типів поведінки у дитинстві;
8) проекція — несвідоме приписування іншій особі власних бажань, прагнень, особистих якостей, здебільшо-
Політичне маніпулювання 349
го негативних. Вона породжена неусвідомленим прагненням зберегти свій статус порівняно з іншими;
Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!