Елементи психологічного програмування 4 страница

а) у міжособистісних ситуаціях — маскування, обман,
приховування відчуттів, проявів емоцій, уникнення дій або
відмова від них, щоб не накликати біду. Крайня форма —
заціпеніння, тривожна пригніченість;

6) у контакт-комунікаційних ситуаціях — маскування.
Приховування проявів емоцій, уникнення дій або відмова
від них (особливо при перебуванні в натовпі, щоб не підда­
тися «ефекту натовпу», психічному зараженню та не скої­
ти необачних вчинків);

в) у медіа-комунікаційних ситуаціях — уникнення швидкої реакції, поспішних висновків і оцінок, а також від дій і вчинків, що провокуються інформаційним шля­хом (для подальшого раціонального аналізу з використан­ням додаткових даних);

б) ігнорування — контролювання інформації про джере­
ло дії, наявність або характер загрози (небезпеки); обмежен­
ня обсягу такої інформації або її спотворене сприйняття —
виражається:

а) у міжособистісних ситуаціях — ігнорування ін­формації, яка ускладнює або перешкоджає певній діяль-

362 Прикладні політичні технології

ності (такої, що перебільшує силу і можливості суперни­ка, труднощі досягнення мети, щоб людина відмовилася від своїх намірів тощо); ігнорування інформації за висо­кого емоційного накалу (у момент, коли опонент перебу­ває в стані емоційного збудження; адекватно відповісти йому — означає вступити в конфлікт, який пізніше важко, а нерідко неможливо владнати); адекватність сприйняття оцінки ситуації може знижуватися на основі стереотипізації («та він просто хуліганить», «перека­зиться, і все буде нормально»), применшення загрози, пояснення позитивними намірами («вона бажає мені добра») тощо;

б) у контакт-комунікаційних ситуаціях — ігнорування
інформації, яка є засобом маніпулювання особою у натов­
пі, місцях масового скупчення людей (для запобігання
підвищенню емоційного сприйняття; посилення тривож­
ності, навіюваності, схильності до психічного зараження;
для блокування емоцій, відчуттів, дій як спонтанної реак­
ції на заклики та інші дії, що стимулюють прояви певних
відчуттів, потреб, поведінки тощо);

в) у медіа-комунікаційних ситуаціях — ігнорування
інформації як засобу маніпулювання особою (чуток, дезін­
формації, фальшивих прогнозів, кон'юнктурних оцінок
та ін.).

Отже, захист від політичного маніпулювання може здійснюватися на різних рівнях (особа, група, суспільство) і в різних формах (несвідомий та свідомий — пасивний, активний, комплексний). Кожна людина надає перевагу певним формам і методам захисту від маніпулювання, які стають невід'ємною частиною її індивідуального стилю боротьби з труднощами, зовнішніми впливами і загроза­ми. Це переважно напівавтоматичне використання певно­го виду захисту або набору захисних дій є результатом складної взаємодії вродженого темпераменту; природи стресів, пережитих у ранньому дитинстві; форм захисту, зразками для яких (іноді свідомими вчителями) були бать­ки або інші авторитетні особи; досвіду застосування окре­мих форм і методів захисту.

Знання форм, методів, прийомів, способів політичного маніпулювання та засобів боротьби з прихованим психоло­гічним впливом, спрямованим на коригування суспільної свідомості не забезпечує автоматичної нейтралізації мані-пулятивної дії. Однак добре поінформована людина зуміє своєчасно розпізнати маніпулятивний акт, адекватно від-реагувати на нього.

Політичне маніпулювання 363

Запитання. Завдання

1. Обгрунтуйте механізми викриття фактів політичних маніпуляцій під час виборчих кампаній.

2. Які маніпуляції є особливо небезпечними з огляду на можливо­сті їх впливу на підсвідомість людини?

3. Охарактеризуйте основні форми захисних механізмів людської психіки.

4. У чому полягають особливості і сенс застосування адміністра­тивного ресурсу?

5. Проаналізуйте дії маніпуляторів на основі досвіду здійснення виборів в Україні.

 

6. Які риси української ментальності сприяють застосуванню маніпулятивних технологій у сфері політики?

7. Наведіть приклади застосування штучних мішеней, що грунту­ються на механізмах психологічного регулювання.

8. Яку роль відіграють політичні лідери у виборчому процесі? У чому полягають їх конструктивний і деструктивний впливи?

9. На прикладі забезпечення іміджу конкретного політичного лідера покажіть дію технологій його формування.

10. Як вплинула "помаранчева революція" в Україні на характер
політичного маніпулювання?

Література

Аросон Э., Пратканис 3. Эпоха пропаганды: Механизмы убежде­ния, повседневное использование и злоупотребление. — СПб., 2003.

Брейкер X. Кто дергает за ниточки, или Как не позволить манипу-ляровать собой. — М., 2005.

Войт О. В., Смирнова Ю. С. Секретная психология. — Минск, 2006.

Гарифуллин Р. Психология блефа, манипуляций, иллюзий. — М., 2006.

Грачев Г. В. Информационно-психологическая безопасность лич­ности: состояник и возможности психологической защиты. — М., 1998.

Грачев Г. В., Мельник И. К. Манипулярование личностью: органи­зация, способы и технология. — М., 1999.

Грачев Г. В. Личность и общество: информационно-психологиче­ская безопасность и психологическая защита. — М., 2003.

Дерюгин В. И. Теневая психология. — М., 2003.

Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. — СПб., 2004.

Дубинин Б. В., Толстых А. В. Слухи как социально-психологиче­ский феномен // Вопросы психологии. — 1993. — № 3.

Душкина М. Р. Корпорация «Я» — психологическая безопасность. Противостояние влиянию в деловом общении. — М., 2005.

364 Прикладні політичні технології

Ендмюллер А., Вильгельм Т. Техники манипуляции: распознава­ние и противодействие. — М., 2006.

Ермаков Ю. А. Манипуляции личностью: Смысл, приемы, послед­ствия. — Екатеринбург, 1995.

Загальна психологія / За ред. академіка С. Д. Максименка. — Вінниця, 2004.

Захарова Ю. Б. О моделях психологической защиты на уровне межгруппового взаимодействия // Вестник Моск. ун-та. Серия 14. Психология. — 1991. — № 3.

Зенгер X. фон. Стратагемы. О китайском искусстве жить и выжи­вать. — М., 2004. — Т. 1.

Кара-Мурза С. Г. Манипуляции сознанием. — М., 2001.

Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. — К., 2000.

Манипулятивные стратегии в политике, экономике, бизнесе и методы противодействия: Матералы конференции. — К., 2001.

Маслоу А. Мотивация и личность. — СПб., 1999.

Мельник И. К. Манипулярование личностью: организация, спосо­бы и технология. — М., 1999.

Назаретян А. П. Психология стихийного массового поведения. — М., 2001.

Панасюк А. Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехноло­гии, психотехники. — М., 2007.

Панкратов В. Н. Защита от психологического манипулирования. — М., 2004.

Политическая психология / Под общ. ред. А. А. Деркача, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева. — М., 2001.

Политология / Под ред. М. А. Василика. — Изд. 2-е. — СПб., 1999.

Реклама: внушение и манипуляция. — Самара, 2007.

Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. — СПб., 2006.

Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій. — К., 2006.

Фаер С. А. Приемы стратегии и тактики предвыборной борьбы: PR-секреты общественных отношений. «Ловушки» в конкурентной борьбе. Механизмы политической карьеры. — Изд. 2-е. — К., 2001.

Цуладзе А. Политическая мифология. — М., 2003.

Чалдини Р. Психология влияния. — СПб., 2007.

Шейнов В. П. Скрытое управление человеком (Психология мани-пулярования). — Минск, 2004.

Шепель В. М. Имиджелогия: Секреты личного обаяния. — М., 1997.

Шостром Э. Человек-манипулятор. Внутреннее путешествие от манипуляции к актуализации. — М., 2004.

Штроо В. А. Защитные механизмы: от личности к группе // Вопросы психологии. — 1998. — № 4.

3.

Прикладні

політичні дослідження

Прикладні знання про політику здобувають під час по­будови відповідних моделей, застосування апробованих ме­тодологічних принципів і процедур. При цьому вони, на відміну від фундаментальних досліджень, орієнтовані на досягнення реального політичного ефекту. Найпоширеніши­ми прикладними політичними дослідженнями є розроб­лення інформаційних матеріалів, прикладний політичний аналіз, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів і політичне консультування. Прикладні дослі­дження у сфері політики розглядають не як одномоментні дії, а як систематичний аналітичний процес, який розпочи­нається з попереднього ознайомлення з інформацією й завер­шується наданням практичних аналітичних висновків.

3.1. Систематизація і оброблення інформації

Для здійснення політичних досліджень, підготовки і прийняття політичних рішень необхідний значний обсяг інформації про політичні відносини, інститути та проце­си. Основними засобами збору даних у прикладній політо­логії є аналіз документів, спостереження та опитування.

366 Прикладні політичні дослідження

Аналіз (грец. analysis — розкладання, розчленування) документів розкриває картину діяльності державних ін­ститутів, органів виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, політичних партій і рухів, громадських організацій, науково-дослідних установ, засобів масової інформації. Спостереження використовують під час безпосередньої участі дослідника у масових політичних заходах, прийнят­ті політичних рішень, вивченні політичних угруповань і окремих осіб. Опитування дає змогу з'ясувати громадську думку, судження політичних угруповань і окремих осіб про конкретні політичні події, процеси тощо.

Аналіз документів і їх різновидів

Різноманітними відомостями про важливі аспекти по­літичного життя країни, діяльність суб'єктів політичного процесу, характерні для суспільства у певний період нор­ми і цінності, динаміку взаємодії між різними соціально-політичними групами, людьми дослідника збагачує аналіз документів. Кожен елемент структури суспільства офор­млює свою діяльність та її результати документально. Про діяльність такого елементу політичної структури суспіль­ства як держава свідчать конституція, національне зако­нодавство; про діяльність партій, громадських організацій (спілок, асоціацій, союзів) — їх статути, програми, декла­рації, відозви, рішення керівних органів, виступи, заяви лідерів. Джерелом інформації про діяльність невеликих ланок суспільства, політичних груп є положення, що ре­гламентують їх діяльність, зв'язки з різноманітними суб'єктами зовнішньої сфери, а також рішення керівних органів і списки учасників.

Будь-яка політична інформація є результатом певної політичної діяльності і відображає класові, національні та інші відносини людей, їх інтереси, потреби, світогляд. На її зміст впливає також світоглядна позиція, місце в сус­пільній системі суб'єктів інформування (авторів докумен­тів). Одним із найдостовірніших і найавторитетніших дже­рел політичної інформації є політичний документ.

Політичний документ (лат. documentum — повчальний приклад, взірець, доказ) — матеріальний об'єкт, який фіксує призначену для зберігання, передавання у часі та просторі інформацію.

Належному орієнтуванню серед численних документів сприяє їх класифікація, основою якої є форма фіксування ін-

Систематизація і оброблення інформації 367

формації. Від цього залежить мета використання документа та методи його аналізу. За формою фіксування документи поділяють на письмові; іконографічні (кіно-, відео-, фотодо­кументи); фонодокументи (аудіозаписи).

Письмові документи. Цей вид документації є найпоши­ренішим. Його джерелами є архіви (державні, організацій і підприємств), статистична звітність, наукові видання, преса, особисті та приватні документи.

Архів (грец. archeion — адміністративна установа, ві­домство) — сукупність листів, рукописів, знімків тощо, які стосуються діяльності особи, організації, установи, підприємства, а також спеціальні установи, де збирають, упорядковують і зберігають документальні матеріали.

Статистичні (лат. status — стан, становище) дані — документи, які фіксують кількісні виміри масових сус­пільних явищ і процесів у їх зв'язку з якісними аспекта­ми, їм притаманна методична суворість збору, оброблення даних, високий ступінь доступності для всебічного аналі­зу, що забезпечує обґрунтованість і достовірність отрима­них на їх основі висновків. Статистичні дані мають певні переваги перед даними безпосереднього спостереження, оскільки статистичний облік є постійним, що дає змогу аналізувати інформацію за будь-які відрізки часу, порів­нювати показники у різних часових вимірах, виявляючи на їх основі тенденції, динаміку змін тощо. Аналіз стати­стичних матеріалів є основою політичних висновків і уза­гальнень. Джерелами статистичної інформації є переписи населення, вибіркові опитування населення, статистична звітність державних органів статистики, а також держав­них, недержавних і громадських організацій.

Наукові видання (журнали, звіти, публікації) є ва­жливим джерелом інформації про загальний розвиток різних суспільних сфер, теоретичні та практичні резуль­тати досліджень, а також джерелом даних для вторинно­го аналізу.

Преса (газетні, журнальні періодичні видання) забез­печує інформацією про соціальні та політичні групи, кате­горії, явища і процеси, є предметом дослідження як со­ціально-політичне явище. Інформація, яку вона містить, може сприяти відновленню громадсько-політичного тла, що супроводжує певну подію; вивченню громадської дум­ки; уточненню офіційної оцінки; об'єктивному тлумачен­ню, висвітленню та інтерпретуванню подій. При цьому особливу цінність мають редакційні статті, інформаційні повідомлення про певні факти.

368 Прикладні політичні дослідження

Вивчення матеріалів преси допомагає скласти уявлен­ня про найактуальніші на ту чи іншу пору події та явища, осмислити їх суть і перебіг. Преса є надзвичайно важли­вим джерелом інформації при вивченні діяльності гро­мадських організацій, політичних партій, окремих полі­тиків. Поширеність видань на певній території, серед представників певних соціальних і вікових груп дає відо­мості для висновків про їх потреби, інтереси, політичні орієнтації. Аналіз політичної спрямованості конкретного видання свідчить про політичні уподобання їх власників, інвесторів, видавців.

Особистими документами називають документи (ли­сти, автобіографії, спогади, щоденники, промови та ін.), складені приватною особою за власною ініціативою. При роботі з ними увага аналітика може бути звернена на тема­тику, що зацікавила автора, факти, які з певних причин виявилися офіційно не зареєстрованими, а також на при­ховані причини історичних подій. Такі документи часто містять нерозголошені оцінки подій, справжні мотиви по­ведінки, вчинки людей.

Особисті документи дають багато матеріалу для ви­вчення суспільної свідомості, механізмів виникнення і розвитку політичних настанов, розкривають залежність між середовищем і поведінкою індивіда; показують яви­ще в історичному розвитку. Завдяки їм легше зрозуміти політичні інтереси і вчинки людей. Так, автобіографія розкриває історію її автора та події, характеризує індиві­дуальні психологічні особливості автора, соціально-полі­тичний контекст, у якому він діє, відображає масштабні соціально-політичні процеси і явища в індивідуальній долі. При вивченні автобіографії слід зважати на мотиви її написання (намагання осмислити своє життя, спогади, матеріальна зацікавленість, адміністративна вимога, спо­відальне бажання, самовиправдання, самоствердження). Всебічний аналіз подій допомагає встановити залежність між особистими якостями, рисами характеру автора авто­біографії, його позиціями та прагненнями. Цінність ав­тобіографії полягає у сповідальності, відкритості, навіть певній інтимності міркувань її автора про певні події, осіб з якими вони контактують і чия діяльність викликає сус­пільний інтерес.

Приватні документи фіксують індивідуальні вияви суспільної свідомості, завдяки чому вдається відновити відсутні ланки у перебігу деяких подій, доповнити або зі­брати загальну інформацію про окремих людей чи проілю­струвати «типовий випадок». Наприклад, бібліотечні фор-

Систематизація і оброблення інформації 369

муляри можуть містити інформацію про політичні уподо­бання читачів.

Іконографічні документи (кіно-, відео- і фотодокумен­ти, картини, інші твори мистецтва). Вони можуть бути проаналізовані як свідчення про політичні події, явища, факти, їх учасників.

Фонодокументи. Вони є особливо цінними для рекон­струкції минулих подій. Наприклад, запис зборів або мі­тингу цікавий змістом виступів, безпосередньою реакцією слухачів. Ці документи містять лінгвістичну інформацію для аналізу структури і особливостей мислення, мови пред­ставників різних соціально-політичних груп, що є підста­вою для висновків про їхні настанови, цілі та можливі дії.

Отже, документи і їх різновиди є незамінними інформа­ційними джерелами при вивченні діяльності партій, особи­стостей політиків, суспільної свідомості, історичного ро­звитку політичних явищ тощо.

Особливості вивчення документальних джерел

Аналіз документів характеризує досліджуване явище, його зв'язки з іншими явищами, внаслідок чого аналітик складає цілісне уявлення про нього. Цінними при дослі­дженні об'єкта або явища в його історичному розвитку є офіційні і неофіційні документи. При вивченні внутрішніх структурних характеристик, установок і суджень соціаль­но-політичних груп або окремих людей доцільно поєднува­ти аналіз особистих документів та відповідей на спеціаль­но поставлені запитання.

У політологічній практиці використовують традицій­ний (якісний) і формалізований (кількісний, контент-ана-ліз) види аналізу документів, які доповнюють один одного, компенсують притаманні їм недоліки в отриманні досто­вірної інформації.

Традиційний (якісний) аналіз документів. Цей вид ана­лізу пов'язаний з розумовими операціями, спрямованими на інтерпретацію відомостей, що містяться в документах. Як правило, кожен документ складається з певною метою. Інформація, яка цікавить дослідника, часто міститься у прихованій формі, яка не завжди відповідає меті аналізу. Тому дослідник опиняється перед необхідністю з'ясувати суть матеріалу, основних думок та ідей, відстежити їх гене­зис, зрозуміти логіку їх обґрунтування, побачити глибинні та приховані аспекти змісту, проінтерпретувати його. Сут-

370 Прикладні політичні дослідження

тєвим недоліком цього аналізу є суб'єктивність інтерпрета­ції аналітиком відомостей, які містяться в документі.

Під час традиційного аналізу документа необхідно з'ясувати його загальну сутність; відомості про автора (ав­торів); мету створення; ступінь надійності документа; до­стовірність зафіксованих у ньому даних; суспільний резо­нанс; змістовність (мотиви, настанови, ціннісні уявлення), а також оцінити викладені у ньому факти, ціннісні наста­нови. Після цього роблять висновок про доцільність глиб­шого аналізу документа й окремих його положень.

За традиційною методикою документ аналізують у зов­нішньому і внутрішньому його вимірах.

Зовнішній аналіз документів має на меті з'ясування іс­торичного контексту, тобто обставин, що супроводжували його появу; встановлення виду і форми, часу і місця появи, автора, ініціатора, мети створення, надійності та достовір­ності змісту. Все це необхідно для раціонального тлумачен­ня змісту документа, оскільки певні події можуть висвітлю­ватись у ньому тенденційно. Наприклад, вимоги цензури іноді змушують автора приховати свої погляди або вислови­ти їх завуальовано, а протистояння на рівні керівництва ор­ганізації можуть спричинити компромісність формулюван­ня певних положень, які стосуються її діяльності.

Внутрішній аналіз документа передбачає досліджен­ня його змісту (розбіжностей між фактичним і літератур­ним аспектами змісту), рівня компетенції автора у спра­вах, про які він висловлюється, його особистого ставлення до описуваних фактів. Упередження, симпатії, світогляд­на позиція автора документа часто породжують свідомі або несвідомі викривлення. Наприклад, автори, які дотриму­ються різних методологічних концепцій, вважатимуть суттєвими у поясненні конкретного явища різні факти.

Специфіка окремих видів документів потребує спеціаль­них методів аналізу, залучення фахівців відповідних галу­зей знань. Так, для вивчення юридичних документів потрі­бен юридичний аналіз, що акцентує увагу на термінологіч­ній визначеності уживаних у документі понять. Під час аналізу особистих документів актуальним є психологічний аналіз для отримання висновків про психологічні особливо­сті автора, його ставлення до певного політичного явища.

Формалізований аналіз документів (кількісний, кон-тент-аналіз). Суть його полягає у пошуку таких ознак до­кумента (наприклад, частота вживання певних термінів), які б достовірно відображали суттєві ознаки його змісту. Завдяки цьому зміст стає вимірюваним, доступним для об-

Систематизація і оброблення інформації 371

числювальних операцій, а результати аналізу — об'єктив­ними. Основний недолік цього методу полягає у неможли­вості визначення цінності змісту документа за допомогою формальних (числових) показників.

Кількісний аспект формалізованого аналізу полягає у підрахунку частоти вживання слів, тем, ідей. Однак нерід­ко тема, яка згадується лише раз, може бути значно ва­жливішою, ніж та, яка порушується кілька разів. Тому кількісний підхід, безперечно, є об'єктивним, але він не позбавлений певної обмеженості, оскільки не бере до уваги теми та символи, про які рідко йдеться у тексті, або ігно­рує їх оригінальність.

До контент-аналізу вдаються за наявності великого і несистематизованого матеріалу, що ускладнює його вико­ристання; інтенсивного вживання у тексті важливих для мети аналізу категорій, а також за необхідності глибоко і всебічно дослідити мовні особливості джерела інформації; з'ясувати ознаки аналізованого об'єкта, причини, що зу­мовили появу відповідного тексту, головну ідею, яку нама­гається підкреслити комунікатор (відправник інформації) у своєму повідомленні; виявити найважливіші події, що впливали на автора у момент складання документа.

Аналізуючи текст документа, дослідник звертає увагу на такі питання:

а) особливості об'єкта, якому адресоване повідомлен­
ня. Зміст, інтонація, стилістичні прийоми повідомлення
суттєво залежать від аудиторії, якій воно адресується. На
підставі тексту повідомлення можна зробити висновок про
стан і структуру об'єкта, зміни, що відбулися з ним;

б) автора і причини, що спонукали його до створення по­
відомлення. Його зміст дає підстави для суджень про те, які
події, процеси спонукали автора взятися за перо, яку мету
він переслідував. Адже існує прямий зв'язок між змістом
повідомлення, причинами, які його зумовили, й намірами,
очікуваннями комунікатора (автора повідомлення);

в) ефективність впливу комунікатора на адресата (особа,
яка приймає повідомлення). Висновок, про це можна зроби­
ти, аналізуючи реакцію, зміну настанов адресата після того,
як він отримав повідомлення. Порівнюючи написані ним у
різний час повідомлення, можна з'ясувати, наскільки ефек­
тивним був вплив на нього надісланої інформації. Усе це дає
підстави для оцінювання ефективності повідомлень, порів­
няння її з ефективністю інших. Для об'єктивності аналізу
документа необхідно виробити його категорії, виокремити
одиниці, а також встановити одиниці обліку результатів.

372 Прикладні політичні дослідження

Категоріями аналізу є поняття, відповідно до яких сор­тують одиниці аналізу (одиниці змісту). Найкращим спо­собом підвищення достовірності категорії є її вичерпне визначення (перерахування есіх елементів, що входять до неї, тобто частин змісту).

Одиницею контент-аналізу (смисловою, якісною) є ча­стина змісту, яку виокремлюють як елемент і яку можна включити в певну категорію. Смисловою одиницею кон­тент-аналізу є політична ідея або політично значуща тема. У тексті вона може бути виражена одним словом, стійким словосполученням або може взагалі не мати термінологіч­ного вираження і фігурувати описово чи приховуватися у назві глави, параграфа. У цьому зв'язку досліднику необхідно виокремити ознаки (показники), за якими ви­значають наявність у тексті значущої для дослідження теми або ідеї. Такими показниками можуть бути слова і словосполучення, які стосуються теми, терміни, імена лю­дей, назви організацій, географічні назви, згадування істо­ричних подій тощо. При цьому аналітик повинен уникати надмірного поділу тексту, його усталених формулювань.

При вивченні політичних проблем смислові одиниці можуть включати: внутрішні і зовнішні міжнародні події; осіб і авторів, які описують ці події або є їх ініціаторами, пропагандистами; ставлення до подій (оцінки) у термінах «за — проти», «вигідно — невигідно», «добре — погано»; визначення об'єктів або суб'єктів, зацікавлених у розвит­ку цих подій; доцільність певних дій. Смислові одиниці мі­стять цільові настанови діяльності громадських організа­цій, партій, осіб; переслідувані ними інтереси (політичні, економічні, партійні, національні, особисті); об'єкт спря­мованої діяльності (лозунги, програми, цілі); спосіб дося­гнення мети (переконання, насилля, економічний тиск, моральний або політичний вплив); авторитети, яких залу­чають для аргументації (діячі, організації, друковані орга­ни, логічні висновки, емоційні стереотипи); адресат діяль­ності або пропаганди (соціальні верстви, групи, на які спрямовано діяльність).

До стандартних смислових одиниць контент-аналізу зараховують:

1) поняття, виражене окремим словом, терміном або словосполученням. Використання їх доцільне при вивчен­ні стилю джерела інформації, способів, якими це джерело організовує повідомлення, передає свої наміри адресатам;

2) тема, виражена в одиничних судженнях, смислових абзацах, цілісних текстах. Вона важлива під час аналізу

Систематизація і оброблення інформації 373

спрямованості інтересів, ціннісних орієнтацій, настанов ініціаторів повідомлення. Однак визначення теми часто ускладнене нечітким формулюванням їх у тексті. Аналіти­ку доводиться визначати тему та її межі всередині тексту. Вибір теми як одиниці аналізу передбачає також внутріш­ній розподіл тексту на частини (одиниці контексту);

3) імена людей, географічні назви, назви організацій, згадування подій. їх виокремлення зумовлене впливом, який, на думку комунікатора, вони можуть мати на реци­пієнта (отримувача інформації). З іншого боку, частота вживання їх у повідомленні може слугувати показником значущості для досліджуваного об'єкта.

Наприклад, газетні матеріали з проблем міжнародного життя розглядають по кожній зарубіжній країні за таки­ми критеріями: а) частота інформації; б) обсяг інформації; в) зміст інформації; г) знак інформації; ґ) тип і характер інформації.

Частоту інформації (а) визначають як частоту згаду­вання країни або проблеми, вказаних у групі (в), частоту позитивних (негативних) оцінок, вказаних у групі (г), і ча­стоту описово-оцінної інформації, вказаної у групі (ґ).

Обсяг інформації (б) фіксують з огляду на кількість рядків тексту і питому вагу інформації про цю країну в за­гальному обсязі тексту.

Зміст інформації (в) групують у повідомленнях, що стосуються природних умов, політичного і суспільного устрою, промисловості, сільського господарства, побуту і моралі, внутріполітичних акцій, ставлення до інших кра­їн тощо (всього 28 категорій).

Знак інформації (г) визначають як «позитивне» і «нега­тивне», «збалансоване» і «нейтральне» ставлення, відпо­відно кодуючи як «+», «-», «+», «0».

За критерієм тип і характер інформації (ґ) виокрем­люють:

— фактографічну інформацію, що містить дані, отри­мані з невизначеного джерела (джерело не вказується);

— коментаторську інформацію, яка містить оцінки фактів, свідком яких був автор повідомлення;

— коментаторську інформацію, що містить оцінку фактів, свідків яких не зазначено;

— художньо-фактографічну інформацію (нариси, за­мальовки «з натури» за участі автора або із зазначенням Джерела);

— художньо-фактографічну інформацію (безадресні на­риси із зазначенням подій, реальність яких є сумнівною);

374 Прикладні політичні дослідження

— загальнотеоретичну інформацію іноземних авторів, яка не містить посилань на конкретні факти;

— загальнотеоретичну інформацію вітчизняних авторів;

— абстрактно-художню інформацію (безадресні вірші, розповіді іноземних авторів);

— абстрактно-художню інформацію вітчизняних ав­торів.

Отримані дані підлягають оцінюванню та групуванню залежно від цільової спрямованості аналізу. При визна­ченні знаку інформації кодувальник керується не власни­ми враженнями від тексту, а вираженим у ньому ставлен­ням комунікатора до проблеми. Наприклад, під час вивчен­ня позиції комунікаторів у ставленні до війни і миру виступи за збереження миру кодують як «+», нейтральні — як «+», а виступи, що створюють обстановку напруги, — як «-». Закодовані дані піддають статистичному оброб­ленню, використовуючи спеціальні комп'ютерні програми.

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!