Елементи психологічного програмування 7 страница

а) дискурс-рамка — загальний дискурс, своєрідна по-
роджувальна система в межах певної ідеології;

б) конкретний дискурс — наділений певним сюжетом
дискурс-твір, наприклад дискурс президентських вибо­
рів, дискурс щодо масового обговорення проекту консти­
туції тощо.

Стосовно політичного дискурсу використовують семіо­тичний аналіз (вивчення дискурсу-рамки), знання ритори­ки і літературознавства (аналіз конкретного дискурсу-тво-ру). Одним із найрозвиненіших напрямів є контекстний аналіз політичного дискурсу.

Із дискурсним пов'язаний постмодерністський підхід у політичному аналізі, прихильники якого заперечують мо­жливість існування єдиного для всіх учасників політичного процесу образу реальності, вважаючи навколишній світ про­дуктом індивідуальних уявлень і вірувань людей. Тому зміст шукають у мовленні (тексті), яке є механізмом створення і транслювання індивідуальних уявлень, у т. ч. й політичних.

Позиційний підхід у політичному аналізі. Сповідуючи цей підхід, аналітик зосереджується на пізнанні реальних можливостей (ресурсів) впливу учасників політичного процесу на його зміст і перебіг, ухвалення і реалізацію по­літичних рішень, розв'язання конкретних проблем. Дже­релом інформації при цьому є правові акти, програмні до­кументи партій, біографії політичних лідерів та ін.

Діяльнісний підхід у політичному аналізі. Основна увага аналітика за такого підходу спрямовується на вив-

400 Прикладні політичні дослідження

чення результатів, ефективності діяльності політичних гравців, особливостей їх взаємодій у конкретних політич­них ситуаціях. Пізнавальним матеріалом при цьому є до­кументи, статистичні звіти, які стосуються діяльності об'єкта аналізу, безпосередні спостереження аналітиків.

Міждисциплінарний підхід у політичному аналізі. Як правило, політичні процеси, явища акумулюють у собі еко­номічні, соціальні, психологічні, духовні, культурні, демо­графічні, географічні, екологічні, історичні та інші чинни­ки, дослідження яких потребує використовуваного відповід­ними науками спеціального пізнавального інструментарію і логіки його використання. Це дає змогу побачити їх у різних вимірах і виробити адекватні засоби впливу на них.

Немало цінної інформації аналітик почерпне, викори­стовуючи нормативний підхід (аналіз політичних явищ крізь призму правових, моральних, етичних норм), емпі­ричний (вироблення міркувань на основі широкої емпірич­ної інформації) та ін.

У межах певних методологічних підходів застосовують конкретні методи політичного аналізу — інструменти, засо­би оброблення актуальної політичної інформації. Вибір їх залежить від характеру політичної події, процесу, явища, цілей і завдань аналітика, ресурсів, якими він володіє (час, фінанси, інформація), особливостей аналітичного продукту, на який розраховує замовник. При цьому головним є не ме­тод, а результат (продукт) політичного аналізу. Часто аналі­тики використовують інструменти і методи суміжних дис­циплін: аналіз здобутків і витрат, витрат і ефективності — запозичено з економіки; експертні методи (синектика, ме­тод «Дельфі» та ін.) — із психології; інтерв'ю, контент-ана-ліз, анкетне опитування — із соціології; івент-аналіз (англ. event — подія) — з політології. Сукупність методів політич­ного аналізу поділяють на загальні і часткові, хоч ця клас­ифікація не цілком відображає їх багатоманітність.

Загальні методи політичного аналізу зумовлюють його спрямованість, ракурс і методологічне забезпечення. До них відносять івент-аналіз і ситуаційний аналіз.

Івент-аналіз як метод політичного аналізу. При ви­користанні його політичний процес уявляють як послідов­ність певних подій, якими можуть бути виступи політич­них лідерів, масові акції, прийняття політичних актів, які впливають на зміст і розвиток політичної ситуації і відоб­ражають інтереси певних політичних сил. Це дає змогу відстежити, оцінити в потоці політичних подій певні об'єктивні тенденції, закономірності, побачити перспек­тиви їх розвитку. Все це, як правило, передбачає:

Прикладний політичний аналіз 401

— виявлення учасників конкретного політичного про­цесу і неполітичних суб'єктів, які впливають на нього;

— оцінювання рівня політичного впливу та інших ре­сурсів учасників подій і сил, які їх підтримують;

— встановлення стратегічних цілей і тактичних зав­дань учасників політичного процесу;

— з'ясування ймовірних стратегічних союзів і тактич­них коаліцій;

— формулювання альтернативних дій та оцінювання ймовірності їх успіху;

— формування стратегії на основі оптимальних варіан­тів дій з урахуванням прогнозу розвитку ситуації, а також необхідних для їх реалізації засобів і ресурсів.

Загалом івент-аналіз передбачає опис політичної ситуа­ції в такій послідовності: політична ситуація — події — се­редовище — учасники (ресурси, інтереси, зв'язки) — обме­ження в діяльності — цілі і завдання (критерії успіху, не­вдачі) — альтернативні рішення — сценарії і прогнози — стратегія діяльності.

Ситуаційний політичний аналіз. Суть його полягає в постійному моніторингу політичної ситуації, динаміці ос­новних її параметрів, прогнозуванні перспектив їх розвит­ку і чинників, які його обумовлюють, виробленні стратегій впливу на неї наявних і прогнозованих умов.

Часткові методи політичного аналізу взяті зі статисти­ки, соціології, економіки та інших дисциплін. їх викори­стовують у різних комбінаціях на певних етапах аналітич­ної роботи, що залежить від характеру проблеми, ресурсів дослідника, термінів виконання замовлення тощо. До часткових методів зараховують метод експертної оцінки, порівняльного аналізу, контент-аналіз, методи аналізу іє­рархій, наукового моделювання, аналізу вигід і витрат у політичному аналізі, фактор-аналіз, ігрові методи, альтер­нативні, групові експертні оцінки.

Метод порівняльного аналізу. Особливості його поля­гають у з'ясуванні закономірностей, притаманних різним політичним ситуаціям і типам політичної поведінки за різ­них політичних і соціальних умов. Етапами його є вия­влення у них однакових і відмінних ознак, взаємозв'язків між ними; формулювання гіпотез щодо їх розвитку. У та­кий спосіб порівнюють різні політичні системи, інститути, типи політичної поведінки, політичних лідерів, електо­ральні групи та ін.

Контент-аналіз. Як кількісний метод аналізу він сформувався у 20-ті роки XX ст. в лоні соціології і психоло­гії, в Україні його почали використовувати в 60-ті роки

402 Прикладні політичні дослідження

XX ст. Полягає він у цілеспрямованому вивченні з викори­станням комп'ютерних технологій носіїв інформації (книг, кінофільмів, гасел, виступів у ЗМІ) щодо наявності (повто­рюваності) у них певних мотивів, настанов, аргументацій, на підставі чого роблять висновки про актуальність, мас­штаби певного політичного явища, ставлення до нього ін­дивідів, спільнот тощо. Кількісний аспект контент-аналізу полягає у підрахунку частоти вживання певних слів. Од­нак не всі документи піддаються йому. Іноді неможливо за­дати чіткі правила для фіксування певних елементів змі­сту, надати їм статистичної значущості, формалізованості.

Метод аналізу ієрархій. Використання його дає змо­гу, декомпонувавши проблему, побачити її складові авто­номно і в різноманітних зв'язках (ієрархії). Досить ефек­тивним він є під час політичних переговорів, оскільки дає змогу учасникам побачити проблему та її складові, позиції сторін, оцінити пропоновані стратегії крізь призму різно­манітних інтересів, виробити взаємоприйнятне рішення.

Методи наукового моделювання. Взявши їх за осно­ву, аналітик імітує структуру, процес функціонування і розвитку політичної системи (створює її модель), що дає йому змогу побачити всю сукупність її елементів і зв'яз­ків, спрогнозувати їх параметри за різних умов, а нерідко і поекспериментувати з нею. Моделювання може бути здійснене й у формі гри.

Аналіз вигід і витрат у політичному аналізі. До цьо­го методу вдаються, маючи на меті досягти найвищої ефек­тивності від участі у політичному процесі. Часто критерій ефективності виражається у грошовій формі, а перевага надається альтернативі, яка обіцяє найвищий результат за найнижчих витрат.

Фактор-аналіз. Основою його є використання когні-тивних карт-матриць, у яких фіксують типові реакції по­літичних лідерів на кризові ситуації, їх дії у стабільних умовах, біографічні дані та іншу інформацію, яка є осно­вою прогнозування майбутньої їх поведінки.

Ігрові методи. У політичному аналізі передбачають конструювання ситуації, імітацію певного варіанту роз­витку процесу, конфлікту. Це дає змогу виробити різні мо­делі дій управлінських структур, політичних сил, розподі­лити ролі учасників подій, уточнити особливості їхньої по­ведінки та взаємовідносин між ними.

Метод альтернатив у політичному аналізі. За необ­хідності обирати рішення на основі кількох альтернатив­них критеріїв аналітик може скористатися методом задо­вільних альтернатив (якщо жодна альтернатива не відпо-

Прикладний політичний аналіз 403

відає оптимальним очікуванням, перевагу надають тій, яка найбільше може задовольнити потребу), методом домі­нантних альтернатив (пріоритетною вважається альтерна­тива, яка переважає хоча б одну з конкурентних і не посту­пається всім іншим), методом еквівалентних альтернатив (альтернатива, яка найбільше відповідає усім критеріям, вважається оптимальною).

Групові експертні оцінки. їх цінність полягає у мо­жливості синхронного використання під час аналітичних процедур кількох експертів, що за належної організації роботи значно підвищує якість аналізу ситуацій, ефектив­ність прогнозів. Групові експертні оцінки поділяють на очні (наради, семінари, «мозковий штурм», дискусії з ви­користанням психологічних методик, простий обмін дум­ками) і заочні (метод «Дельфі» та ін.).

Головними вимогами до методів політичного аналізу є їх оперативність і своєчасність, аргументованість, адапто­ваність до конкретної політичної ситуації, придатність до вироблення доступних для реалізації рішень. Функціо­нальні особливості певних груп методів аналізу політич­них проблем можна відстежити, аналізуючи табл. З.1.

Таблиця 3.1

Ефективність використання методів аналізу конкретних політичних проблем

404 Прикладні політичні дослідження

Закінчення таблиці 3.1

Результати політичного аналізу втілюються у політич­ному консультуванні, налагодженні та здійсненні полі­тичної практики.

Особливості здійснення прикладного політичного аналізу

З огляду на визначальну роль у прикладному політично­му аналізі потреб замовника деякі дослідники не вважають його точною наукою, оскільки, на їх погляд, замість пошуку істини, аналітик займається підготовкою, обгрунтуванням, забезпеченням кон'юнктурного політичного рішення. А за­пропоновані ним моделі іноді дають ефективні результати навіть за відсутності їх наукового обгрунтування.

Процес прикладного політичного аналізу охоплює такі етапи:

1) концептуалізація проблеми (розгляд конкретної си­туації, її впливу на суспільство, соціальні спільноти, інте­реси політичних гравців; збір, опис інформації; формулю­вання проблеми);

Прикладний політичний аналіз 405

2) моделювання, структурування проблеми (вироблен­
ня на основі дослідницької гіпотези цілісного уявлення
про проблему та її складові; перехід від якісних до кількіс­
них параметрів ситуації, внаслідок чого проблема постає
як вимірюване явище);

3) складання програми дослідження (формулювання мети, вибір методів збору інформації та основних її показ­ників). Залежно від мети дослідження може бути прогно­стичним — спрямованим на пізнання гіпотетичної ситуа­ції; актуальним — зосередженим на аналізі поточної си­туації; ретроспективним — зорієнтованим на пошук нових підходів у пізнанні минулих подій;

4) вибір методів аналізу політичної проблеми і розв'я­зання конкретного політичного завдання (уточнення пра­вил, процедур, дослідницьких операцій, техніки і методи­ки пізнання політичної дійсності);

5) пояснення причин, ідентифікація й оцінювання її симптомів, характеристика важливості; визначення її суті (з'ясування розбіжностей між очікуваннями, інтересами клієнта і можливостями щодо їх задоволення); моделю­вання (опис поведінки учасників політичного процесу за­лежно від впливу конкретних політичних чинників);

6) аналіз альтернативи політики. Фахово відповідаль­
ний політичний аналітик, з'ясувавши проблему, перед
якою опинився клієнт, обов'язково займеться пошуком
адекватних відповідей на неї, тобто з'ясуванням альтерна­
тиви політики. На думку Д.-Л. Веймера, Е.-Р. Вайнінга,
етапами цієї роботи є визначення, моделювання, форму­
лювання цілей діяльності, на підставі яких відбувається
вибір альтернатив політики. При цьому аналітику і його
клієнту варто дотримуватися таких правил:

— альтернативи мають створювати реальні варіанти вибору політики;

— чіткість, зрозумілість альтернатив, що є передумо­вою свідомого вибору клієнтом кращої з них;

— неможливість на практиці ідеальної (домінантної) альтернативи, бо жодна альтернатива не може бути ідеаль­ною, а навіть найкраща політика — домінантною;

— недоцільність вибору альтернативи без оцінювання її в контексті цілей політики і наявних ресурсів. Для забез­печення умов раціонального вибору цілі політики мають бути сформульовані якомога абстрактніше, а варіанти (альтернативи) політики — якомога точніше;

— недопустимість протиставлення обраної клієнтом
альтернативи політики штучним, вигаданим;

— уникнення нездійсненних альтернатив;

406 Прикладні політичні дослідження

7) вироблення рекомендацій щодо прийняття політич­ного рішення (вибору альтернатив політики). У процесі прийняття ефективного рішення (вибору конкретної аль­тернативи політики) можуть бути використані такі підходи:

— когнітивний підхід, який ґрунтується, за аналогією до людського мислення, на розкладанні процесу на послі­довні етапи: розпізнавання (хто і коли виявив проблему), формулювання (як можна виокремити проблему чи об'єд­нати її з іншими проблемами), вироблення альтернатив­них варіантів (джерело і зміст альтернатив), пошук інфор­мації (яку і яким способом зібрано інформацію), суджен­ня, тобто вибір (автор судження, суб'єкт вибору, інформаційна їх основа), дії (як виконувалися рішення), зворотний зв'язок (інформація про результати, що надій­шла до суб'єктів рішення);

— раціональний підхід, заснований на переконанні, що рішення є результатом логічних кроків: формулюван­ня (виявлення проблеми, визначення цілей), пошук (виз­начення, розроблення, дослідження альтернатив), прогно­зування (передбачення політичного середовища у перспек­тиві), моделювання (побудова і використання моделей для з'ясування впливів), оцінювання (порівняння і ранжуван-ня альтернатив);

— ціннісний підхід (модель Вінера), за яким джерелом політичних рішень є цінності, норми, стандарти, а на їх вироблення і прийняття впливають ментальний (ідеальні норми політики), інституційний (можливості та обмежен­ня інституцій), ситуаційний (поєднання ідей і подій), еко­логічний (значення для громадян і суспільства) контексти.

Вибір конкретного підходу залежить від сфери його за­стосування (простору політики) та багатьох інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Головне при цьому — зробити кра­щий вибір «маніпулювання реальним світом» (Е. Квейд).

Результатом реалізації аналітичної роботи є нове знан­ня, подане у формі аналітичних довідок, оцінок, прогно­зів, рекомендацій, порад, настанов, планів, програм, сце­наріїв, діяльності тощо.

Конкретним продуктом прикладного політичного ана­лізу можуть бути:

а) довідка — документ, в якому стисло викладено суть
або певні параметри проблеми;

б) аналітична записка — документ, який містить все­
бічний аналіз причин, суть проблеми, а також пропозиції
щодо її подолання. Масштабне бачення проблеми поєдну­
ється в ньому з детальним аналізом основних її аспектів,

Прикладний політичний аналіз 407

ілюстрування міркувань, висновків конкретними факта­ми, статистичними даними;

в) оглядова записка — документ, в якому положення широко ілюструються фактами політичного життя (цита­тами документів, публікацій, виступів, описом особливо­стей політичної ситуації, поведінки в ній конкретних полі­тичних акторів, статистичними даними).

Матеріал аналітичних документів повинен бути викла­дений чітко, лаконічно, з точним використанням терміно­логії. Обов'язкові їх атрибути: об'єктивна оцінка ситуації; конкретні, зрозумілі замовнику висновки (узагальнення), прагматичні рекомендації щодо подальшої діяльності (ба­жано кілька варіантів із відповідними їх прогнозними оцінками. Особливо важливо, щоб документ акцентував увагу на корінних проблемах, розкривав їх причини, зна­чущість і шляхи їх подолання. Аналітичний документ може супроводжуватися додатками (таблицями, цитата­ми, проектами рішень, планів дій тощо).

Для полегшення сприйняття клієнтом аналітичного до­кумента доцільно супроводжувати його виконавчим резю­ме (стислим викладом найважливіших аспектів аналізу, положень, висновків), переліком розділів, використовува­ти заголовки і підзаголовки, які передають зміст фрагмен­ту тексту, а також діаграми, таблиці, графіки тощо.

Прикладні політико-аналітичні розробки мають бути адекватними політичній ситуації, коректними, обґрунто­ваними, зосередженими на пізнанні і практичному вирі­шенні проблеми, своєчасними, містити оцінки, пропозиції та рекомендації, зорієнтовані на використання оптималь­ної кількості інформаційних, управлінських, фінансових, людських та інших ресурсів.

Науково, фахово коректний політико-аналітичний продукт необхідно відрізняти від різноманітних його імі­тацій, якими намагаються відгородити громадську думку від об'єктивного бачення і розуміння проблем, спотворити її, інспірувати вигідні для деяких політичних гравців сте­реотипи сприйняття політичних реалій і відповідну полі­тичну поведінку.

Інформаційне забезпечення прикладного політичного аналізу

Інформація є одним із найважливіших ресурсів полі­тичної діяльності, як і діяльності політичного аналітика. Тому будь-який суб'єкт політики повинен налагодити по-

408 Прикладні політичні дослідження

стійне інформування суспільства про свої програми, плани і результати їх реалізації, аналізувати інформацію про плани і діяльність своїх опонентів. Відсутність такої ін­формації або несвоєчасне використання її може суттєвео погіршити його політичні позиції.

Ефективний політичний аналіз неможливий без ком­плексної інформації про клієнта і середовище його діяль­ності, яку, як правило, нагромаджують у спеціальних ба­зах даних. У ній зберігається об'єктивна (статистичні дані, результати спеціальних досліджень) і суб'єктивна (статті, виступи, окремі висловлювання, що стосуються клієнта і його діяльності) інформація. Політичним аналітиком вона може бути використана як довідкова (різноманітні статич­ні, інформативні відомості), рекомендована (результати політичних досліджень, прогнози, оцінки тощо), норма­тивна (програми, проекти), регулятивна (закони, підза-конні акти), сигнальна (відомості про несподівані зміни в політичному середовища). їм потрібна як внутрішня (стосу­ється різноманітних аспектів діяльності клієнта), так і зовнішня (про стан політичного ринку й основних його гравців) інформація. За формою вираження вона буває кількісною (статистичні, аналітичні дані) і якісною (су­дження, оцінки).

Цей інформаційний комплекс є базовим джерелом для суджень, висновків, рекомендацій аналітика, який у своїй мислительній діяльності виявляє зв'язки, закономірності, суперечності між даними. Завдяки таким інтелектуаль­ним процедурам політичного аналітика у його клієнта формується відносно об'єктивне розуміння, наприклад, закономірностей, тенденцій електоральної поведінки лю­дей у певний час і в конкретних регіонах, залежності її від ситуації, старань політичних сил і команд, які на них працюють.

Запитання. Завдання

1. У чому полягають суть і завдання політичного аналізу, чим він відрізняється від теоретичної політології?

2. Аналіз яких проблем є особливо актуальним для політичних партій напередодні парламентських виборів?

3. На аналізі яких проблем необхідно, на вашу думку, зосередити­ся уряду перед реформуванням фіскальної політики у державі?

4. Сформулюйте завдання політичному аналітику щодо таких до­
сліджень: а) ставлення студентської молоді до ідеї запровадження

двопалатного парламенту; б) з'ясування рівня довіри до політичної пар-

Політичне прогнозування 409

тії і чинників, які його обумовлюють; в) вкажіть причини електоральних симпатій, виявлені до різних партій на парламентських виборах.

5. Якими факторами обумовлена методологічна різноманітність політичного аналізу? Від чого залежить вибір методів аналізу кон­кретних проблем?

6. Сформулюйте основні вимоги до документа, створеного за ре­зультатами дослідження конкретної політичної проблеми.

Література

Аналіз вигід і витрат: Практ. посіб. / Секретаріат Ради Скарбниці Канади: Пер. з англ. С. Соколик; Наук. ред. О. Кілєвич. — К., 1999.

Браун М. Посібник з аналізу державної політики. — К., 2000.

Веймер Д., Вайнінг Е. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюби, А. Олійника; Наук. ред. 0. Кілєвич. — К., 1998.

Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Украї­ні: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ребкала, В. Тертички. — К., 2000.

Коваленко А. О. Політичний аналіз і прогнозування. — К., 2002.

Пал Л., Леслі А. Аналіз державної політики. — К.: 1999.

Парсонс В. Публічна політика: Вступ до теорії й практики аналізу політики — К., 2006.

Ребкало В. А., Валевський О. Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналі­тика та прогнозування: Навч. посіб. — К., 2002.

Ребкало В. А., Кальниш Ю. Г. Практикум з політичної аналітики в державному управлінні: Навч.-метод, посіб. — К., 2005.

Романов В., Рудік О., Брус Т. Вступ до аналізу державної політи­ки. — К., 2001.

Симонов К. В. Политический анализ: Учеб. пособие. — М., 2002.

Сурмин Ю. П. Методология анализа ситуаций. — К., 1999.

Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. — К., 2001.

Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. / За заг. ред. О. Л. Валевського, В. А. Ребкала. — К., 2003.

Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. — К., 2002.

3.3. Політичне прогнозування

Людство завжди прагне якомога більше дізнатися про своє майбутнє, зацікавленість прогнозами має сильні жит­тєві мотиви. У реалізації цих прагнень воно вдається до прогнозування, від рівня якого залежить ефективність планування й управління. Отже, політичне керівництво повинно застосовувати науково обґрунтовані прогнози як

лл q Прикладні політичні дослідження

одну з гарантій передбачуваного розвитку суспільно-полі­тичних подій і явищ.

Прогнозування виходить із необхідності виявлення за­гальних тенденцій розвитку суспільства. Особливу роль воно відіграє у політиці, яка пронизує усі сфери суспільно­го життя і стосується інтересів мільйонів людей. Надзви­чайно важливим є передбачення майбутніх наслідків полі­тичних рішень. Ефективна політика завжди правильно оцінює сучасність, використовує минулий досвід, врахо­вує складність соціальних, політичних і економічних явищ, що можуть проявитися в майбутньому.

Сутність, можливості і межі політичного прогнозування

Ключовим фактором у політичному прогнозуванні є прогноз як універсальний метод і функція будь-якої нау­кової дисципліни.

Прогноз — науково обгрунтоване судження про можливі стани певних явищ, процесів у майбутньому, альтернативні шляхи і тер­міни їх реалізації.

Політичний прогноз покликаний розв'язувати пробле­ми політичного і суспільного розвитку, ґрунтується на ана­лізі конкретних ситуацій, а тому його часто формулюють як рекомендацію щодо оптимізації певних аспектів полі­тичного розвитку через побудову моделей майбутнього.

Прогнози розробляють з метою запобігання небажано­го розвитку подій, розуміння тенденцій майбутнього роз­витку, пристосування до неминучого. Навіть за наявності вихідних даних неможливо зробити прогноз, не розуміючи соціальних і економічних взаємозв'язків усередині проце­су, об'єкта, явища. Прогноз спирається на знання про не­відомі на момент прогнозування властивості об'єктів дій­сності, а також на знання про властивості неіснуючих на момент прогнозування об'єктів.

Крім смислових, прогноз має і часові виміри, головним із яких є період випередження — проміжок часу від певно­го моменту до майбутнього, на який розробляється прог­ноз. Із ним пов'язаний прогнозний горизонт — макси­мально можливий період випередження.

Різноманітними питаннями теорії методології і прак­тики розроблення прогнозів займається прогностика —

Політичне прогнозування 411

міжгалузева дисципліна, що охоплює методологію дослі­дження динаміки і перспектив розвитку процесів і явищ суспільного життя. Метою прогностики є забезпечення процесу прогнозування у певному сегменті суспільного життя. Прогностичні дослідження постійно підвищують обґрунтованість та ефективність прогнозів. Основними ін­струментами, якими оперує прогностика, є ретроспектив­ний аналіз, нелінійні методи опанування майбутнього, стратегія і тактика, моделювання сценарного простору, проектування оптимальних траєкторій, моніторингові зрі­зи громадської думки, визначення недоступних для людського розуміння зон індивідуального і суспільного буття людини.

Прогнозування у широкому значенні є виробленням імовірного судження про стан явища в майбутньому; у вузькому — спеціальним науковим дослідженням перс­пектив розвитку явища, переважно з кількісними оцін­ками і вказівкою приблизних термінів його зміни. Успішність його залежить від наявності достовірної ін­формації; знання національних та етнічних особливо­стей країни, регіону, що досліджуються; використання знань на основі загальних принципів передбачення; ком­петентності; творчих здібностей, досвіду, здатності зріло оцінювати. Процес прогнозування, як правило, передує розробленню планів, програм, проектів і пов'язаний із баченням наслідків їх реалізації. У прогнозуванні про­цес пізнання розвивається від сутності об'єкта на певний момент до майбутнього її вияву. Основою прогнозування є такі взаємопов'язані джерела інформації про майбут­нє: оцінювання перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі існуючого досвіду за до­помогою аналогії з відомими подібними явищами і про­цесами; екстраполяція на майбутнє тенденцій, законо­мірності яких у минулому і на певний час добре відомі; модель передбачуваного стану явища, процесу, побудо­вана відповідно до очікуваних або бажаних змін, харак­тер і перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Здійснюється прогнозування одноразово або безперер­вно. Одноразове прогнозування виправдане за можливості передбачати або контролювати основні чинники, що впли­вають на об'єкт. Безперервне прогнозування застосовують до об'єктів, що постійно оновлюються. Воно є дорожчим за разовий прогноз, однак раціональнішим за серію спеціаль­них одноразових досліджень.

412 Прикладні політичні дослідження

Прогнозування повинне здійснюватися на розвинутій науково-теоретичній основі, без чого воно перетвориться на збирання інформації і припущень. У кожній сфері прог­нозування має специфічні особливості. Політологія займа­ється соціальним прогнозуванням, складовою якого є по­літичне прогнозування як один із найважливіших напря­мів випереджального пізнання політичної дійсності з метою запобігання небажаних результатів у країні, світі, а також забезпечення розвитку суспільства у потрібному на­прямі. З огляду на роль, яку відіграє у суспільстві політи­ка, політичне прогнозування вважають самодостатнім на­прямом прогностики.

Політичне прогнозування — здійснення спеціальних наукових досліджень політичних процесів, явищ, подій, внаслідок чого на основі відомих даних про минуле і актуальний стан виробляють уявлення про можливий їх розвиток у майбутньому.

До проблематики політичного прогнозування нале­жать глобальні питання, що охоплюють великі регіони, людство, та локальні проблеми в різноманітних сферах людської діяльності. Важливими його аспектами є проек­тування у політичній сфері, розроблення політичних сце­наріїв, проектів майбутнього політичного буття. При цьо­му суттєве значення має здатність до політичного передба­чення за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду. Політичному прогнозуванню передує політичний аналіз, який ґрунтується на знаннях про допустимі технології, їх можливості та обмеження.

У теорії і практиці політичного прогнозування остан­нім часом активно використовують: екотопія (грец. oikos — дім, середовище і topos — місце) — глобальне проектуван­ня майбутнього, спрямоване на виживання людства; технотопія (грец. techne — мистецтво, майстерність і topos — місце) — передбачення майбутнього за допомогою практичного застосування знань, умінь, досвіду; eyncu-хія — розкриття духовного світу особистості за допомогою соціальної терапії; практопія — формування системи со­ціальних реформ, спрямованих на побудову кращого, ніж існуючий, світу; есхатологія (грец. eschatos — останній і logos — учення) — вивчення загроз сучасної цивілізації і можливих шляхів розв'язання наявних технологічних, со­ціально-політичних проблем; альтернативістика (лат. аі-terno — чергую, змінюю) — дослідження різноманітних

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!