Елементи психологічного програмування 6 страница

4) питання, яке допомагає виявити причини поглядів опитуваного: «Якщо в основному ви не згодні з тим, що..., чи не могли б ви пояснити свою думку?», «Якщо ви схва­люєте..., чим це можна пояснити?»;

5) питання, спрямоване на виявлення сили, інтенсив­ності поглядів: «Наскільки ви впевнені у своєму судженні, у своїй оцінці?».

Якщо опитування людей відбувається у звичних для них умовах праці або навчання, то всі пов'язані з предме­том опитування обставини достатньо актуалізовані в їх сві­домості. У домашній обстановці людина вільніше, охочіше відповідає на «гострі» питання, а розмова з нею набуває менш офіційного характеру, ніж у службовому приміщен­ні. Однак за таких умов буває важко, а іноді й неможливо

Систематизація і оброблення інформації 387

усунути вплив третіх осіб, які можуть сковувати респон­дента.

Вільне інтерв'ю проводять без заздалегідь підготовле­ного питальника або плану. Отримана завдяки йому інфор­мація не потребує уніфікації для статистичного оброблен­ня. Вона цінується своєю детальністю, унікальністю відпо­відей, широтою асоціацій, описом взаємозв'язків у структурі предмета дослідження. Не менш важливим є аналіз специфіки досліджуваної проблеми у зв'язку з кон­кретними умовами, про які експерт завдяки своїй профе­сійній діяльності інформований найглибше. Відповіді рес­пондентів у вільному інтерв'ю записують максимально де­тально. Для їх узагальнення використовують традиційні методи змістового аналізу текстів або контент-аналіз.

Ефективним способом з'ясування загальної спрямова­ності інтересів, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій є проективні запитання — питання, у яких респонденту запропоновано набір можливих у політичній діяльності ситуацій з необхідністю зазначити найприйнятніший для нього варіант поведінки або судження в заданих умовах.

Аналітик особливо зацікавлений ставленням респон­дента до політичних подій. Запитання щодо них повинні враховувати:

— компетентність респондента: чи був він прямим (ак­тивним або пасивним) їх учасником, знає про них від ін­ших осіб чи з інших джерел;

— уточнення місця, часу, змісту події, ставлення до неї відповідно до суспільних правил і норм (підтримуєть­ся, засуджується, допускається);

— склад учасників, груп, організацій, лідерів, «активі­стів», проголошувані цілі, особливості ціннісних настанов;

— сприятливі і несприятливі для політичної дії обста­вини, «контр-суб'єкти» та їхні дії (які організації та групи перешкоджали цій дії);

— динаміку розвитку події, фази, перехідні стани (по­чаток, розгортання, завершення події);

— очікувані результати («продукти») дії: досягнуте рі­шення в політичному конфлікті, здобутки і втрати внаслі­док політичної дії (з точки зору проголошених цілей), по­зиції учасників;

— особисте ставлення респондента до події, його оцін­ки, судження (чим деталізованіші питання про подію, тим надійніша інформація).

На якість результатів опитування впливає особа ін­терв'юера. Розбіжності у поглядах щодо предмета опиту­вання, в смаках; несприйняття мови, манер; вік, стать, ос-

388 Прикладні політичні дослідження

вітній рівень інтерв'юера чи респондента можуть спричи­нити помилки, знизити достовірність опитування, якщо не знати способів подолання цих негативних впливів. Ін­терв'юер повинен бути комунікабельною, соціально актив­ною людиною, мати життєвий досвід, почуття громадянсь­кої відповідальності. Успіх інтерв'ю як процесу спілкуван­ня забезпечують такі ділові якості інтерв'юера:

а) уважність протягом усього інтерв'ю;

б) спостережливість, що особливо важливо для пра­
вильного оцінювання психологічної атмосфери інтерв'ю;

в) терпіння (вміння вислухати респондента, не переби­
ваючи, здатність зрозуміти його);

г) вміння говорити зрозуміло, не поспішаючи, донося-
чи до опитуваного зміст питання;

ґ) вміння слухати, мовчати (іноді слід дати респонден­ту подумати);

д) поінформованість у проблемі, яку досліджує.

Неприпустимими для інтерв'юера є жорсткість, вимо­гливість, владність, оскільки вони здатні відштовхнути, змусити замовкнути найбалакучішого респондента або спричинити нещирі відповіді. Інтерв'юер має пам'ятати, що його інтонація, жести, манери, впливають на респондента.

Перед опитуванням слід проаналізувати інструменти вимірювання (анкети, питальник) щодо їх відповідності методиці дослідження. Передусім перевіряють логічну обґрунтованість (релевантність) кожного питання щодо змісту інформації, яку очікують отримати з його допомо­гою. Якість кожного питання підготовленої анкети оціню­ють за певними критеріями.

1. Чи дотримані вимоги до мови опитуваного (для од­них респондентів вона може виявитися надто важкою, для інших — примітивною)?

2. Чи всі питання і варіанти відповідей зрозумілі? Чи немає у формулюваннях незрозумілих термінів?

3. Чи не надто абстрактні або конкретні питання?

4. Чи зрозумілі респонденту наявні в анкеті одиниці вимірювання?

5. Чи компетентні респонденти для відповідей на питан­ня, чи не слід увести питання-фільтри на компетентність?

6. Чи немає ризику втомити опитуваного одноманітні­стю питань?

7. Чи не передбачають питання непосильних вимог до пам'яті респондента?

8. Чи не спонукають питання до стереотипних відпо­відей?

Систематизація і оброблення інформації 389

9. Чи не надто багато варіантів відповідей на питання?
Чи немає необхідності розчленувати питання на тематичні
блоки?

10. Чи не викличе питання негативних емоцій в опиту­ваного?

11. Чи не принижують питання респондента? Чи не тор­каються вони інтимних сторін його життя, самосвідомості?

Дані про те, як респонденти розуміють смисл питань, ін­терпретують значення термінів, висловів, можуть бути от­римані за допомогою додаткових питань, поставлених одра­зу після отримання відповіді на запитання анкети. Тому після закінчення інтерв'ю складають короткий неформаль­ний коментар, у якому описують обстановку та місце прове­дення інтерв'ю, особливості поведінки (манери, жести) і зовнішнього вигляду респондента, його реакції на інтерв'ю (із задоволенням, відкрито, вороже, замкнено, зневажли­во), характеристики мови, а також припущення та гіпотези. У цьому коментарі доцільно зазначити якої інформації не вистачає, зафіксувати суперечності у відповідях.

Отже, опитування є важливим інструментом соціоло­гічних і політологічних досліджень. Основне його призна­чення полягає в одержанні соціальної інформації про стан суспільної, групової, колективної, індивідуальної думки, а також відображену в свідомості опитуваних інформацію про факти, події, пов'язані з їх життєдіяльністю.

Запитання. Завдання

1. Вкажіть види документів, які використовують у політичному аналізі.

2. У чому полягають особливості традиційного та формалізовано­го аналізу документів?

3. Обґрунтуйте вимоги до якості документальних джерел інформації.

4. Охарактеризуйте особливості та правила спостереження як методу збору даних.

5. Розкрийте умови отримання якісних даних при використанні опитування.

Література

Анализ в партийной работе: вопросы теории и практика / Григо­рьев В. А., Кузнецов Е. М„ Кулинченко В. А. и др. — М., 1981.

Жарикова Т. А. Контент-анализ — социологический метод. — Препр. — Владивосток, 1990.

390 Прикладні політичні дослідження

Как провести социологическое исследование. — М., 1990. Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: 36. наук, праць / Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна / В. С Бакіров (відп. ред. редкол.). — X., 2002.

Методы сбора информации в социологических исследованиях: В 2 кн. / В. Г. Андреенков, В. Д. Воинова, В. П. Гайдис и др.; Отв. ред. В. Г. Андреенков, О. М. Маслова; АН СССР, Ин-т социологии. — М., 1990. — Кн. 1: Социологический опрос. — 232 с; Кн. 2: Организа­ционно-методические проблемы опроса. Анализ документов. Наблю­дение. Эксперимент.

Паниотто В. И., Максименко В. С. Количественные методы в со­циологических исследованиях. — К., 1982.

Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій / Міжнародний фонд «Відродження». — К„ 1996.

Рабочая книга социолога / Редкол.: Г. В. Осипов (отв. ред.). — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М., 1983.

Рукавишников В. О., Паниотто В. И., Чурилов Н. Н. Опросы насе­ления: метод, опыт. — М., 1984.

Скуратівський В. А., Шевченко М. Ф. Соціальні системи та соці­ологічні методи дослідження: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1998.

Социологические методы изучения образа жизни: Сб. ст. / Отв. ред. И. Т. Левыкин, Э. П. Андреев / АН СССР; Ин-т социол. исслед., Сов. социол. ассоц. — М., 1985.

Стукало С. М. Довідник інтерв'юера / Соціологічна служба в Ук­раїні С0ЦІС; GALLUP International. — К., 1996.

Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки (за мате­ріалами соціологічних досліджень) / 0. Валевський (упоряд.) / Адміні­страція Президента України; Управління внутрішньої політики. — К., 1997.

Українське суспільство 1992—2002 (соціологічний моніторинг) / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003.

Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994—2003 / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003.

3.2. Прикладний політичний аналіз

Реальна політика завжди є простором конкуренції ідей, програм, дій політичних сил. У цьому суперництві перемагають ті, хто краще знає політичне середовище, сильні і слабкі сторони, плани, особливості політичної по­ведінки конкурентів, здатний ефективно використати свої переваги на політичному полі, не дати змоги опонентам

Прикладний політичний аналіз 391

скористатися недоліками. Такі знання є важливим конку­рентним ресурсом у політиці. Прикладний політичний аналіз — одне із найважливіших джерел оволодіння ними.

Сутнісні характеристики прикладного політичного аналізу

Політичний аналіз полягає у продукуванні цілісного, об'єктивного знання про політичні події, процеси, діяль­ність, суб'єктів політики, загрози, спричинені зусиллями конкурентів, політичними обставинами, світовими геопо-літичними та іншими процесами. Здійснюється він на тео­ретико-фундаментальному, прикладному та ціннісному

рівнях.

Теоретико-фундаментальний політичний аналіз спря­мований на пізнання природи, сутності, механізмів полі­тики. Основною його аналітичною одиницею є концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — узагальнене форму­лювання про природу, зміст, складові політичної про­блеми, а результатом — універсальні концептуальні вис­новки. Займаються ним політологічні центри, наукові установи, не обмежені прагматичними ситуативними ін­тересами замовників.

Прикладний політичний аналіз завжди заглиблений в окреслену замовником проблему, унікальні політичні по­дії, підпорядкований досягненню конкретних цілей. Як правило, він зосереджується на проблемних ситуаціях і процесах, планах, цілях і діях суб'єктів політики, впливі внутрішніх і зовнішніх чинників на політичну ситуацію і політичну діяльність. Головним інструментом аналізу є ін­дуктивне узагальнення — формулювання узагальнених висновків на основі інформації про одиничне.

Прикладний політичний аналіз (грец. analysis — розкладання, розчленування) — сукупність методологічних підходів, методик дослідження конкретних політичних подій, ситуацій, вироблення рекомендацій учасникам політичного процесу (клієнтам) щодо прийняття і реалізації політичних рішень.

Ціннісний політичний аналіз відбувається на рівні ба­зових цінностей і умов здійснення політики.

У прикладному політичному аналізі (аналіз політики) головне — потреби клієнта, без клієнта він нічого не вар­тий, бо нікому не потрібен. Наслідком його ігнорування є неефективна політика. Прикладний політичний аналіз з'ясовує, оцінює конкретну, здебільшого проблемну полі-

392 Прикладні політичні дослідження

тичну ситуацію, чинники, що її обумовлюють, конструює моделі її вирішення відповідно до її особливостей і потреб замовника. В роботі аналітика домінує експертний стиль мислення, а підготовлений документ має рекомендацій­ний характер. Ця проблематика належить до сфери фахо­вих інтересів незалежних, державних або підпорядкова­них певним політичним силам аналітичних структур.

Прикладному політичному аналізу притаманні праг­матизм, обумовленість конкретною політичною ситуа­цією, цілями, потребами та інтересами, спрямованість на пізнання і вирішення конкретних політичних проблем. Він пов'язаний з ідентифікацією, діагностуванням полі­тичної ситуації, дослідженням розстановки, стратегій, ін­тересів, поведінки суб'єктів політики (політичних грав­ців, або акторів); узагальненням факторів (економічних, соціальних, психологічних), які обумовлюють суть полі­тичної проблеми, прогнозуванням розвитку, моделюван­ням розвитку подій і виробленням рекомендацій щодо прийняття і реалізації політичних рішень.

Прикладний політичний аналіз іноді необґрунтовано ототожнюють із прикладними політичними дослідження­ми, хоч вони є різними пізнавальними процедурами. Полі­тичні дослідження починаються за відсутності інформації про політичні події, процеси та їх учасників і полягають у зборі та обробленні політичних даних. А політичний ана­ліз неможливий без політичної інформації. Результати прикладних політичних досліджень є вхідною інформа­цією для прикладного політичного аналізу, який повинен завершитися характеристикою проблеми, виробленням рекомендацій (проектів рішень) щодо її подолання. Іноді потреби аналітика ініціюють дослідження певних політич­них питань, процесів тощо.

Відміності між прикладними політичними досліджен­нями і прикладним політичним аналізом полягають не лише у їх місці у системі пізнавальних процедур, а й у ви­користовуваному пізнавальному інструментарії. Основни­ми інструментами прикладних політичних досліджень є опитування, спостереження, контент-аналіз, а прикладно­го політичного аналізу — порівняння даних, моделювання ситуацій, оцінювання проект-моделей, формулювання висновків, рекомендацій.

Предметом прикладного політичного аналізу можуть бути будь-які політичні процеси, події, проблеми, які по­стають перед суб'єктами політики, результатами — інте­лектуальний продукт (рекомендація, порада, прогноз,

Прикладний політичний аналіз 393

проект програми тощо), який стосується реалізації політи­ки у близькій чи віддаленій перспективі. У цьому сенсі го­ловне для аналітика — побачити, діагностувати проблему, об'єктивно проінформувати про неї клієнта, запропонува­ти варіанти рішень, оскільки не побачені або приховані аналітиком проблеми з часом обов'язково використають на свою користь його опоненти.

Компонентами прикладного політичного аналізу є: ідентифікація, діагностування, формулювання проблеми; збір, опис, дослідження політичних фактів; аналіз і прог­нозування розвитку політичних процесів, ситуацій; виро­блення рекомендацій для ухвалення політичних рішень.

Завдання прикладного політичного аналізу пов'язані з дослідженням природи політичної проблеми, результатів політичного курсу в минулому і в актуальному для політи­ка (політичної сили) часі, пошуком способів вирішення проблеми. Позиція аналітика завжди зорієнтована на полі­тичну практику, а безпосередні результати його старань ви­конують перетворювальну функцію, на підставі чого при­кладний політичний аналіз кваліфікують як мистецтво со­ціального інжинірингу (обґрунтування соціальних змін) і як певну кон'юнктурну практику, змістом якої є пошук для клієнта оптимального рішення. Аналітик не висуває нових доктрин, не обґрунтовує нових теорій, а використо­вує теоретичні надбання, власний досвід, навіть інтуїцію для пізнання політичних подій, явищ, процесів, вироблен­ня практичних рекомендацій щодо поведінки в конкретній і передбачуваній політичній ситуації. У цій справі важливі не лише ідеї, теоретичні знання, досвід, навички, інтуїція, а й масштаб думки, здатність бачити проблемну ситуацію у різних вимірах, незаангажовано використовувати для її пізнання найефективніші підходи, методи, інструменти.

У політичній практиці прикладний політичний аналіз здійснюється постійно, оскільки весь час змінюються по­літичне середовище, до все нових дій вдаються суб'єкти політики. Залежно від зорієнтованості на проблему вио­кремлюють:

— прикладний політичний аналіз як основу підготовки політичних планів, вироблення і прийняття політичних рішень. Зміст його полягає в обґрунтуванні перспектив розвитку політичних явищ і процесів, чинників, що на них впливають;

— прикладний політичний аналіз як засіб контролю за реалізацією стратегії, тактики, планів у політиці. Ак-

394 Прикладні політичні дослідження

туальний після завершення політичних кампаній, акцій тощо.

У прикладному політичному аналізі особливу роль ві­діграє фактор часу, тому недостатньо досконалий аналі­тичний матеріал, поданий до прийняття рішення, значно цінніший, ніж найдосконаліший, поданий після прийнят­тя його.

За часовим виміром розрізняють:

— стратегічний прикладний політичний аналіз (перед­бачення розвитку політичних процесів, подій і явищ, ці­лей і змісту діяльності суб'єктів політики на основі вив­чення політичного середовища, можливих його змін). Для цього потрібні масштабна інформація, стратегічне мислен­ня, здатність до екстраполювання (поширення висновків, отриманих унаслідок спостереження над однією частиною явища, на іншу);

— оперативний прикладний політичний аналіз, який полягає в повсякденному вивченні політики і політичних акторів, вмотивованому коригуванні дій задля досягнення їх цілей, реалізації планів.

Для постійного відстеження змін у політичному се­редовищі використовують політичний моніторинг — си­стему спостережень за політичними процесами, діяльні­стю суб'єктів політики.

Інтерпретації, оцінки, пропозиції аналітика не мають імперативного статусу, оскільки замовник (клієнт), зва­жаючи на свої знання, досвід, оцінки інших експертів, по­літичні реалії (домовленості, зобов'язання тощо), які з різ­них причин не могли бути охоплені аналітиком, нерідко привносить і своє бачення політичних подій і свого місця в них, що впливає на його рішення і подальші дії. Тому не варто приписувати політичному аналізу ухвалення полі­тичного рішення, а також авторство політичного рішення, оскільки ця проблематика остаточно розв'язується суб'єк­том політики.

Аналітик інтерпретує політичну ситуацію не тільки в її об'єктивних вимірах, а й через призму інтересів замовни­ка, тому в одній і тій самій проблемі йому доводиться бачи­ти різні аспекти, виконуючи, наприклад, замовлення пар­тії, що перебуває при владі, й опозиційної партії. Це озна­чає, що зосереджений на певному об'єкті погляд аналітика завжди залежатиме від ситуації, в якій перебуває замов­ник, його політичних цілей та інтересів. У таких ситуа­ціях неабияке значення мають інтелектуальна, етична стійкість аналітика, який, виконуючи свої зобов'язання

Прикладний політичний аналіз 395

перед клієнтом, не повинен порушувати норм фахової ети­ки, іти всупереч логіці подій і фактів, підганяючи свої вис­новки лише під кон'юнктурні інтереси.

Будь-яка суспільно-політична ситуація є складним сплетінням соціально-економічних, політичних, духов­них, морально-психологічних чинників у їх актуальному та історичному бутті, для пізнання яких використовують методологію, інструментарій, надбання різних наук, що надає політичному аналізу міждисциплінарного характе­ру. Від аналітика це вимагає поєднання різноманітних під­ходів і технік, методологічно вивіреного, коректного трак­тування отриманих результатів.

Методологічні підходи

і методи прикладного політичного аналізу

Ефективність прикладного політичного аналізу зале­жить від правильності ідентифікування політичної про­блеми, формулювання його мети, вибору методів дослі­дження, використання при цьому достовірних фактів.

У пізнанні політичної реальності політичний аналіз ґрунтується на основних філософських принципах (прин­цип взаємозв'язку політичних явищ, принцип розвитку — історизму — політичних явищ), законах діалектики (закон переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення). Викори­стовує він загальні методи наукового пізнання: методи ем­піричного (спостереження, вимірювання, порівняння, екс­перимент); методи теоретичного (абстрагування, аналіз і синтез, індукція, дедукція, аналогія, сходження від аб­страктного до конкретного і від конкретного до абстрактно­го, гіпотетико-дедуктивний, системний та ін.) рівнів дослі­дження.

Методологія політичного аналізу поєднує елементи по­літичної науки, соціології, філософії, економіки, соціаль­ної психології, психолінгвістики, теорії комунікацій, та ін. Політичний аналіз абсолютно позбавлений методо­логічної заангажованості, а тому використовує всі доступ­ні методи задля досягнення необхідного результату.

Умотивований вибір методів, доцільне поєднання мето­дик дослідження є важливою передумовою отримання до­стовірної інформації, об'єктивності аналітичних виснов­ків, вивіреності прогностичних моделей, ефективності ре-

396 Прикладні політичні дослідження

комендацій. Залежить це не лише від мети, завдань, об'єк­та аналізу, а й від світогляду, компетентності, досвіду ана­літика, використовуваних ним методологічних підходів. Найпродуктивнішими серед них вважають інституційний, біхевіористський, структурно-функціональний, систем­ний, синергетичний, історичний, статистичний, теорію ра­ціонального вибору, дискурсний, позиційний, діяльніс-ний, міждисциплінарний.

Інституційний підхід у політичному аналізі. Інститу­ціоналізм в аналізі політичного життя зосереджується на пізнанні закономірностей, особливостей форм функціону­вання політичних інститутів і їх впливу на політичні про­цеси, події. Предметом уваги його представників є консти­туційні документи, реалізація їх положень на практиці, структурні елементи політичних явищ, процесів.

Головне за інституційного підходу — розчленування політичної системи на інститути, аналіз особливостей кожного з них і форм їх взаємодії. У процесі аналізу інсти-туціоналісти здебільшого використовують історико-ком-паративістський метод (вивчення минулого для пояснення сьогодення), формально-легальний (дослідження публіч­ного права, документів, змісту і результатів діяльності урядових оранізацій) та описово-індуктивний (опис подій, діяльності політичних інститутів, індивідуальних полі­тичних гравців). Перевагами інституційного підходу є конкретність досліджуваних політичних інститутів. Ос­новні недоліки — обмеженість предмета аналізу; недостат­ня увага дослідника до політичної поведінки і її неполітич-них (соціально-психологічних, морально-етичних, етніч­них, релігійних та ін.) основ; надмірна зосередженість на вивченні політичних інститутів за недостатньої уваги до неформальних аспектів їх функціонування, ролі їх керів­ників, лідерів, політичних угруповань у їх структурі, опи­совість.

Напрямами сучасного інституціоналізму є конститу­ційні дослідження (аналіз діяльності конституційних ін­ститутів), аналіз державного управління (дослідження структури, функцій, ефективності діяльності державних структур управління) і неоінституціоналізм (дослідження чинників, що визначають політичне буття, результати діяльності політичних інститутів у політичному процесі).

Біхевіористський підхід у політичному аналізі. Біхевіо­ризм ґрунтується на дослідженні поведінки на індивідуаль­ному і соціальному (групи, спільноти) рівнях у різних полі­тичних ситуаціях (масові акції, голосування) та політичної

Прикладний політичний аналіз 397

діяльності лідерів, груп інтересів тощо. Його представників цікавлять причини, передусім психологічні, політичної по­ведінки, переживання людей у різних політичних ситуа­ціях. Найчастіше біхевіористи послуговуються методами спостереження, анкетних опитувань, інтерв'ю, лаборатор­них експериментів, емпіричної перевірки висновків. Однак за такого підходу часто ігноруються історико-культурні, інституційні та інші чинники.

Структурно-функціональний підхід у політичному аналізі. Політична наука запозичила його у соціології. Суть його полягає у виокремленні конкретної політичної структури, яка цікавить дослідника, вивченні її загальних параметрів і функцій, що виконують її елементи. Завдяки використанню структурно-функціонального аналізу вда­ється подолати основну ваду біхевіористського підходу, яка полягає в недостатньому баченні політики як систем­ної цілісності.

Системний підхід у політичному аналізі. Будь-яке по­літичне явище є системою, тобто сукупністю взаємопов'я­заних елементів, що функціонують як цілісність. Елемен­ти кожної системи перебувають в особливих зв'язках, а сама вона має різноманітні зв'язки з іншими системами (середовищем). Тому однією з найважливіших процедур за системного підходу є ідентифікація та опис структурних елементів політичного феномену як системи (учасників політичного процесу, їхніх цілей, можливостей, співвідно­шення сил тощо) і їх зв'язків, чинників, які забезпечують стійкість чи дестабілізують її (руйнують зв'язки).

Кожна система є частиною (підсистемою) іншої систе­ми, а її компоненти теж становлять системи. Властивості будь-якої з них не є сумою властивостей їх елементів. Це оз­начає, що політична система суспільства особливо складна система з великою кількістю різноманітних підсистем.

Синергетичний підхід у політичному аналізі. Будь-яке політичне явище як система долає у своєму зародженні й становленні певний шлях, тобто самоорганізовується, має особливі джерела розвитку, є відкритим для зовнішніх впливів. Розвиток політичного явища як системи може від­буватися за багатьма варіантами, особливо якщо воно пере­буває у точці біфуркації (лат. bifurcus — роздвоєння) — роз­галуження, напрям якого може змінитися під впливом флуктуації (лат. fluctuatio — коливання) — незначних від­хилень величини від середнього значення.

Проблематичність цього підходу пов'язана з поглядом на системи і процеси в політиці як на залежні від випадко-

398 Прикладні політичні дослідження

вих чинників феномени, що здебільшого не підтверджу­ється політичною практикою, яка загалом підпорядкову­ється певним закономірностям, причинно-наслідковим зв'язкам.

Історичний підхід у політичному аналізі. Кожне полі­тичне явище, крім його актуальних на певний час особли­востей, пов'язане з минулим, елементи якого наявні в ньо­му; в його структурі зріють і зародки майбутнього політич­ного явища. Цим обумовлений аналіз особливостей політичного явища у взаємозв'язках його минулого, суча­сного і майбутнього, що спонукає до використання при цьому і потенціалу політичного прогнозування.

Статистичний підхід у політичному аналізі. Будь-яке політичне явище можна побачити у статистичному вимірі, тобто з використанням кількісних даних. Такий аналіз різноманітних проявів цього явища дає змогу побачити до­сить чітку його картину. При цьому аналітика мало ціка­вить якісна інформація, оскільки він послуговується пере­важно математичними засобами.

Найвикористовуванішими методами за статистичного підходу є кореляційний аналіз (вимірювання й аналіз зв'язків між двома змінними: як впливають зміни значень однієї змінної на зміни значень іншої; ця залежність ха­рактерна для всіх змінних чи лише для їх певної кілько­сті), множинний аналіз (регресійна модель: дві або більше незалежних змінних сукупно впливають на залежну; бага-тофакторний аналіз: виявлення прихованих факторів, здатних впливати на змінні; аналіз часових рядів: вимірю­вання змінних через певні інтервали часу).

Теорія раціонального вибору у політичному аналізі. Методологічна криза, що спіткала у 60—70-ті роки XX ст. біхевіоризм і структурно-функціональний підхід, спону­кала до пошуку нової методологічної основи пізнання по­літичних процесів, результатом чого було оновлення кла­сичних методологічних підходів, створення системи тео­рій «середнього рівня», а також технократичних теорій і використання їх як методологічної основи в політичному аналізі.

Політичний аналіз запозичив теорію раціонального вибору в економіці, де вчені аналізували економічну пове­дінку людини, беручи за основу індивідуальний характер її установок і цінностей. Методологічними засадами теорії ра­ціонального вибору є індивідуалізм (політика і суспільство, соціальні і політичні структури вторинні стосовно індиві­дів, які своєю діяльністю створюють політичні інститути і

Прикладний політичний аналіз 399

політичні відносини); егоїзм індивіда (індивід завжди праг­нутиме максимізувати свою вигоду, а якщо він буде демон­струвати альтруїстичну поведінку, це свідчитиме, що вона для нього вигідна); раціональність індивіда (індивід визна­чає свою діяльність, орієнтуючись на максимальну вигоду, співвідносячи витрати й очікувані результати: максималі-зуючи результати і мінімізуючи витрати). Однак вибір у по­літиці не завжди відповідає критеріям раціональності.

Дискурсний підхід у політичному аналізі. Його заснов­никами вважають російських формалістів, розквіт діяль­ності яких припадає на 20-ті роки XX ст. Дискурс (лат. dis-cursus — мовлення, міркування) — фрагмент дійсності, тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мо­вленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писем­ну, паралінгвальну, тобто невербальну), відбувається у ме­жах конкретного каналу спілкування, регулюється стра­тегіями і тактиками учасників. У політичному аналізі фігурують поняття:

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!