Конституційний процес в Україні за радянських часів
За так званого радянського періоду існування української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 рр.). Після падіння Директорії УНР та встановлення в України радянської влади в конституційному праві України розпочинається новий, радянський етап, що мав свої здобутки і прорахунки. Початок формування українського радянського конституційного (державного) права розпочинається із затвердженням Всеукраїнським з'їздом Рад 10 березня 1919 р. та прийняттям у кінцевій редакції ВУЦВК 14 березня 1919 р. Конституції УСРР.
Відповідно до положень Конституції УСРР 1919 р. УСРР визначалася як організація диктатури трудящих та експлуатованих має пролетаріату і найбіднішого селянства над їх споконвічними експлуататорами — капіталістами і поміщиками. Це положення якнайкраще характеризує класовий зміст новонароджуваного радянського конституційного права. Конституція УСРР вбачала основне завдання диктатури у здійсненні переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а потім і держава, зникнуть взагалі. Проголошувалося скасування державної власності, повновладдя робітничого класу. Права і свободи, як і вибори, мали дискримінаційний характер і не визнавали за «експлуататорами» права голосу. Радянська Україна також заявила про братерську солідарність з усіма радянськими республіками і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки. Державна влада мала здійснюватися Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами державної влади проголошувалися Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, ВУЦВК та РНК. Окремим розділом до Конституції було включено текст Декларації прав і обов'язків трудящого і експлуатованого народу, затверджений петроградським ВЦВК 3 січня 1918 р. і III Всеросійським з'їздом Рад 18 січня 1918 р.
|
|
|
Конституційне право радянської України почало розвиватися в межах радянської федерації після укладення договору про утворення СРСР 30 грудня 1922 р. Цей договір до 1924 р. фактично був конституцією новоутвореної федерації. В ньому визначалися основи державного ладу СРСР, правовий статус союзних органів, їх компетенція та взаємовідносини з республіканськими органами тощо. Після прийняття Договору до Конституції УСРР було внесено зміни і доповнення з метою приведення її у відповідність з Договором.
Після прийняття Конституції СРСР 1924 р. почало формуватися державне право СРСР, в площині якого і розвивалося конституційне право України та інших радянських союзних республік. Ця тенденція розвитку конституційного права була оформлена у Конституції УСРР, затвердженій XI Всеукраїнським з'їздом Рад 15 травня 1929 р.
|
|
|
Конституція УРСС 1929 р. визначала основи радянського державного і суспільного ладу; устрій радянської влади; основи радянського виборчого права; положення про Державний бюджет УРСС; положення про державні символи і столицю УРСС. Права і свободи, як і в попередній радянській конституцій, визнавалися лише за трудящими. Після прийняття Конституції УРСС 1929 р. було прийнято ряд конституційних законів, що і оформили становлення радянського державного (конституційного) права в Україні.
Великий вплив на розвиток радянського державного права в Україні мала Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р., відома ще як «Сталінська конституція». Після її затвердження відповідні конституції були прийняті в усіх союзних радянських республіках, у тому числі в Україні.
Конституція УРСР була затверджена Надзвичайним XIV Всеукраїнським з'їздом Рад 30 січня 1937 року. Її нормативні положення відтворювали основні норми Конституції СРСР 1936 року. Основний Закон Української РСР проголошував попередній принцип диктатури пролетаріату, перемогу соціалізму, непорушність соціалістичного базису, що грунтувався на соціалістичній формі власності, морально-політичну єдність українського народу. Реформування зазнав державний апарат УРСР. Вищими органами державної влади в Україні стали Верховна Рада Української РСР, Рада народних комісарів. На місцях мали діяти сільські, селищні, районні, міські та обласні Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети. Після прийняття Конституції УРСР радянський конституційний процес отримав розвиток у чинному на той час законодавстві. Але тогочасна конституційна практика суттєво відрізнялася від декларованого конституційного права.
|
|
|
У другій половині 1980-х відбувається ревізія ряду положень державного (конституційного) права СРСР. Ці реформи були відображені переважно у Конституції СРСР 1977 р., а у 1978 р. — в конституціях усіх союзних радянських республік, в тому числі в України. Ці радянські конституції відобразили подвійний характер брежнєвської політики, що виражалася у прагненні зберегти антидемократичну «машину влади», створену ще Й. В. Сталіним, і водночас спробувати розширити перелік прав і свобод. Радянська правова доктрина проголосила, що диктатура пролетаріату виконала свою мету — в СРСР побудовано розвинений соціалізм, а суспільство стало позакласовим і соціально однорідним. 3 огляду на це постало завдання побудови комунізму.
|
|
|
У цьому ж руслі розвивалося і конституційне право України. Конституція Української РСР, затверджена на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради УРСР 20 квітня 1978 р., проголошувалася «загальнонародною». Основними принципами державного будівництва залишалися марксизм і демократичний централізм. Як і раніше, ігнорувався поділ влади. УРСР деюре визначалася як суверенна радянська соціалістична держава, що разом з іншими радянськими республіками об'єднувалася в союзну багатонаціональну державу — Радянський Союз. За УРСР закріплювалося право вільного виходу зі складу радянської федерації, але конституційний механізм цієї процедури не був розроблений до розпаду СРСР.
Українська радянська конституція визначала широке коло прав і свобод людини і громадянина, але політичні права мали здебільшого суто декларативний характер і нівелювалися статтею про керівну роль комуністичної партії. Вищими органами державної влади в УРСР визначалися Верховна Рада УРСР та Рада Міністрів УРСР.
Головним здобутком Конституції УРСР 1978 р. стало конституювання її суверенітету і незалежності. Українська РСР була визнана як незалежна держава 150 країнами світу, стала членом Ради Європи та ОБСЄ, приєдналася до Центральноєвропейської ініціативи і стала повноцінним членом міжнародного співтовариства.
Конституції України з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати конституціями досить умовно. Вони були, швидше, «квазіконституціями». Така оцінка конституцій «радянського типу» пов'язана з тим, що вони:
по-перше, встановлювали неналежним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад та незалежне правосуддя. Конституювання Рад як єдиної основи всієї державної влади, які діють за принципом «працюючі корпорації», забезпечуючи поєднання законодавчої і виконавчої державної роботи, сприяло підміні представницьких органів (які в силу специфічних організаційних форм роботи фактично працювали 2-3 дні на рік) вузько-корпоративнимипрезидіальними або виконавчими органами. Такий конституційний статус Рад свідчив про їх використання як своєрідних лаштунків для маскування партійної диктатури. Про це свого часу відверто говорив Й. Сталін, характеризуючи комуністичну партію як ядро влади, спрямовуючу силу в механізмі держави, відводячи при цьому Радам роль приводів та важелів, які повинні забезпечувати з'єднання трудящих з партією;
по-друге, конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо суспільного ладу, диктатури пролетаріату, завдань комуністичного будівництва тощо;
по-третє, радянські конституції регулювали відносини людини і держави на засадах колективістської (класової) концепції прав людини без належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина.
3.Підготовка і прийняття нової Конституції України.
Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити три основних етапи.
Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 року до 26 жовтня 1993 року. На першому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України. Хронологічно вона здійснювалася таким чином:
- 24 жовтня 1990 року Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розробки нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л, Кравчука;
- Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, де було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України. Цю Концепцію ухвалила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991 року;
- на основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України, останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 року.
Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 року вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. В зв'язку із загостренням політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 року конституційний процес було фактично перервано.
Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 року по 8 червня 1995 року.
Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада Верховна Рада України затверджує новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент України Л. Д. Кучма та голова Верховної Ради України О. О. Мороз.
Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 року в різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв'язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, стаття 2 закріплювала радянську модель організації влади, а стаття 93 - організацію влади на засадах принципу поділу влад).
Завершився другий етап 8 червня 1995 року укладанням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.
Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 року (підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до 28 червня 1996 року (прийняття Конституції України Верховною Радою України). В юридичній літературі звертається увага на те, що на своєму останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями, які відносно рідко трапляються в конституційній практиці. До них відносять:
а) створення Конституційною комісією України на своєму засіданні 24 листопада 1995 року нової Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії;
б) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який представила ця Робоча група, і передачу його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;
в) представлення проекту Конституції України на спеціальному засіданні Верховної Ради України 20 березня 1996 року;
г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 року Тимчасової спеціальної комісії з доопрацювання проекту Конституції України;
д) колективне (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке тривало майже цілу добу) обговорення більшості статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України переважною, кваліфікованою більшістю голосів. Голосування було проведено 28 червня 1996 року о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяло участь 387 народних депутатів України («за» - 338, «проти» - 18, «утрималось» - 5, «не голосувало» - 26);
е) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочисте підписання текстуКонституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 року;
ж) офіційне оприлюднення Конституції України 14 липня 1996 року.
На думку окремих авторів прийняття Конституції України 1996 року, відбулося з певними порушеннями вимог конституційної доктрини, а саме вона була прийнята парламентом без затвердження на всенародному референдумі. Таким чином, установча влада народу була реалізована органом державної влади без відповідного уповноваження народом (Верховну Раду України не було трансформовано в установчі збори, вона зберігала статус парламенту). Зокрема, В.В. Кравченко зазначив, що процедура може викликати певні сумніви щодо легітимності Конституції України 1996 року, а посилання на те, що її було прийнято відповідно до положень Конституції УРСР 1978 року, навряд чи щось змінює, оскільки остання, за своїм змістом та принципами, мала неконституційний характер.
Ось такі етапипідготовка і прийняття пройшла нова Конституція України.
Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 40; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!