Джерела права соцзабезпечення
Джерелами права соціального забезпечення є: 1). нормативно-правові акти: закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування; 2). нормативно-правові договори: міжнародні договори, Генеральні, галузеві і регіональні угоди та колективні договори
Особливості джерел права соціального забезпечення:
Відсутність єдиного кодифікованого акту, який врегулював би весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення.
Особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України, та органів соціального страхування.
Особливе значення законів про державний бюджет на поточний рік.
Джерела права соціального забезпечення можна класифікувати за різними критеріями:
за юридичною силою: закони (загальні і спеціальні) та підзаконні акти;
за сферою дії: загальні (закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та відомств) та локальні (нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові акти, які приймаються на підприємствах, установах та організаціях);
за видами відносин, які вони регулюють: такі, що регулюють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допомог, щодо надання пільг та соціального обслуговування.
|
|
|
У 84
86.КУ – основне джерело права соцзабезпечення
Традиційно Конституція України вважається основною формою всіх галузей права і, зокрема, права соціального забезпечення. В ієрархії нормативних актів вона посідає особливе місце, вимагає, щоб інші правові акти і міжнародні договори не суперечили її основним положенням.
Перш за все, у ст. 1 Конституції України закріплено, що країна є соціальною державою. У людський свідомості сформувався ідеал соціальної держави. Така держава повинна створювати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитковий мінімум і сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, дбати про освіту, культуру, сім'ю, охорону здоров'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення громадян. Крім соціальної політики, така держава мусить вести і соціально зорієнтовану економічну політику. Вона повинна допускати конкуренцію й економічну свободу, заохочувати індивідуальну ініціативу, посилювати стимул до зростання особистого благополуччя, тобто боротися не проти багатства, а проти злиднів шляхом взяття на себе обов'язку соціальном у захисту найбідніших груп населення.
|
|
|
87.Закони України та підзаконні НПА в галузі соцзабезпечення
Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забезпечення, є Конституція України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні, згідно Конституції України, закони приймаються єдиним вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України.
Закони України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р., «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року, «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р., «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22 березня 2001 р., «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р., «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 р. і т. ін.
|
|
|
Серед нормативних актів соціального забезпечення важливе місце належить «Основам законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р., де сформульовані основні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їх, сімей.
Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, видаються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а також для встановлення первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів. Другим після законів видом нормативних актів за своєю важливістю вважаються Укази Президента України. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», яким вперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 %.
|
|
|
88.Міжнародно правові акти як джерела права соцзабезпечення
джерелами права соціального забезпечення України є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов'язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в сфері соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.
Одним із таких договорів є угода «Про гарантії громадянам країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 р. Цією угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосторонніми угодами. Право на соціальний захист та соціальне забезпечення визнані світовим співтовариством, що закріплено у міжнародних правових актах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейській соціальній хартії (1961 р.), Європейській хартії про основні соціальні права трудящих (1989 р.) [11, с. 201—205]. Соціальні нормативи та принципи закріплені в Конвенціях Міжнародної організації праці. Питання соціального забезпечення регулюються 48-ю, 102-ю та 157-ю Конвенціями МОП. На жаль, вказані Конвенції не ратифіковані Україною, тому вони не мають обов’язкової сили для нашої країни.
89.Суб`єкти, об`єкт та зміст правовідносин у сфері соцзабезпечення
Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення є фізична особа та державний орган, які є носіями суб’єктивних прав та обов’язків.
Серед фізичних осіб як суб’єктів правовідносин з соціального забезпечення в першу чергу слід назвати громадян України. Крім них, суб’єктами даних правовідносин можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні. Всіх фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню зі спеціально створених фондів у зв’язку з настанням соціального випадку (старість, безробіття) або виконанням певних професійних обов’язків (робота у шкідливих умовах).
Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення є один з державних органів, що зобов’язаний призначити й надати конкретний вид забезпечення. До таких органів належать: органи Пенсійного фонду; комісія з установлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи Міністерства соціальної політики України; органи пенсійного забезпечення Міноборони, СБУ, МВС України та ін.
Під об’єктом правовідносин з соціального забезпечення розуміють конкретне благо матеріального чи нематеріального характеру, щодо якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення: об’єктом пенсійних правовідносин є пенсія; об’єктом правовідносин із приводу надання допомог є відповідна допомога. У процедурних правовідносинах об’єктом виступають дії — рішення державних органів про призначення конкретного виду соціального забезпечення, без яких неможлива реалізація матеріальних правовідносин. У процесуальних правовідносинах з розгляду спорів — рішення по суті спору. Об’єкти правовідносин не слід плутати із змістом правовідносин.
Під юридичним змістом правовідносин розуміють сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, якими наділені суб’єкти правовідносин.Змістом процедурних правовідносин є суб’єктивне право громадянина на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і відповідний обов’язок державного органу здійснити перевірку і винести акт-рішення про задоволення суб’єктивного права громадянина або про відмову в цьому. Змістом процесуальних правовідносин виступає суб’єктивне право на поновлення порушеного права і відповідний обов’язок державного органу розглянути сутність спору і прийняти рішення.
90.Соціальні ризики:поняття і класифікація
Соц. ризик — ймовірні події, які породжуються об’єктивними соціально-значимими причинами і призводять до втрати заробітку особи, зниження доходів нижче прожит. мінімуму, необхідності в медичній допомозі та ін. соц. послугах.
Класифікація соц. ризиків може проводитись з різним критеріями. Так, за критерієм організаційно-правової форми розрізняють страхові та нестрахові соц. ризики. За змістом можна виділити такі соц. ризики: непрацездатність, втрата годувальника, безробіття, малозабезпеченість. Непрацездатність — це такий соціально-фізіологічний стан людини, що зумовлений втратою чи зменшенням природних ф-цій організму або зниженням проф. кваліфікації та неможливістю здійснення труд. діяльності відповідно до суспільно значимих вимог. Розрізняють об’єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобто за станом здоров’я чи при неповнолітті, та об’єктивно-юридичну, коли на законодавчому рівні дозволяється не працювати з досягненням певного віку. За тривалістю в часі непрацездатність можна поділити на постійну, стійку та тимчасову. Юрид. фактом, що лежить в основі постійної непрацездатності особи, є досягнення нею пенсійного віку або, з огляду на його соціальну природу, — старість.
Юрид. фактами, що визнач. настання стійкої втрати працездатності особи, є:
1) встанов. групи інвалідності;
2) встанов. групи інвалідності та ступеня втрати проф. працездатності;
3) встанов. ступеня втрати проф. працездатності.
91.Державні соціальні стандарти
Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;
Мета встановлення:
1.визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;
2. визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;
3. визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.
На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.
Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.
92.Прожитковий мінімум
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум застосовується для:
загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог
Конституції України та законів України;
визначення права на призначення соціальної допомоги;
визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;
встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
Заг.показник1176,00 діти до 6 р - 1032,00 діти з 6 до 18 р 1286,00
Працездатні - 1218,00 втратили працезд. - 949,00
93.Організаційно-правові форми соцзабезпечення
Організаційно-правові форми соціального забезпечення - це способи фінансування і здійснення соціального забезпечення. Ці форми розрізняють за наступними ознаками:
Спосіб акумуляції коштів, за рахунок яких фінансується соціальне забезпечення;
Суб’єкти, як отримують забезпечення за рахунок цього виду фінансування;
Види забезпечення за рахунок цього фінансового джерела;
Органи, які надають соціальне забезпечення.
У зв’язку з цим розрізняють три організаційно-правові форми соціального забезпечення:
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
Фінансування з державного бюджету;
Недержавне соціальне забезпечення.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!