Загальний порядок укладення трудового договору
Укладення трудового договору оформляється наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Відповідно до ч.4 ст.24 КЗпП України, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.В ст.26 КЗпП України зазначається, що при укладенні трудового договору сторонами може бути обумовлене випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. У період випробування на працівника поширюється законодавство про працю. Для певних категорій працівників випробування не може бути встановлено: осіб, які не досягли 18 років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.(3,6 міс)
Згідно із ст.29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний: роз’яснити працівникові його права й обов’язки й проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, про можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним договором; визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці й протипожежної охорони.
|
|
|
25.Випробування при прийнятті на роботу
В ст.26 КЗпП України зазначається, що при укладенні трудового договору сторонами може бути обумовлене випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Слід звернути увагу, що встановлювати випробування – це право, а не обов’язок власника, тому воно визначається угодою сторін.
Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. У період випробування на працівника поширюється законодавство про працю. Для певних категорій працівників випробування не може бути встановлено: осіб, які не досягли 18 років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.
|
|
|
Відповідно до ст.27 КЗпП України строк випробування не може перевищувати трьох місяців, в окремих випадках, за погодженням з профкомом – шести місяців; робітників – одного місяця. Власник не має права продовжити термін випробування навіть при згоді на це працівника (виключення: якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин).Якщо строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.
26.Види трудових договорів
Види трудового договору визначаються за різними критеріями: терміном дії, характером і кількістю виконуваних трудових функцій, порядком виникнення трудових правовідносин тощо.
За терміном дії трудові договори поділяються, наприклад, на строкові та безстрокові.
А з огляду на підстави виникнення трудових правовідносин вони бувають: звичайні, контракт, укладені за фактом обрання на посаду та призначення на посаду.
|
|
|
За характером і кількістю виконуваних працівником трудових функцій можна виділити трудові договори: з державними службовцями, надомниками, сезонними та тимчасовими працівниками. Тут розрізняють також договори за сумісництвом та за суміщенням. Окремо серед видів трудових договорів виділяються договори, укладені з іноземцями, молодими фахівцями, неповнолітніми, інвалідами та ін.
Самостійним видом трудового договору може бути договір з роботодавцем — фізичною особою. Існують також інші підстави та критерії класифікації трудового договору.
За загальним правилом трудовий договір укладається на невизначений термін. Закон надає перевагу такого виду договорам, оскільки вони сприяють стабільності трудових правовідносин, а також забезпечують належний рівень гарантій трудових прав найманих працівників. Це найбільш поширений вид трудового договору як в Україні, так і за кордоном. Він триває впродовж необмеженого часу, аж поки не буде розірваний сторонами, або не з'являться інші законні підстави для його припинення.
Контракт
Контракт у трудовому праві за юридичною природою — це угода про працю; від звичайного трудового договору відрізняється тим, що:
|
|
|
— завжди укладається в письмовій формі;
— у ньому можуть установлюватися додаткові (крім тих, які зазначені в трудовому законодавстві) підстави щодо його розірвання;
— зазвичай має строковий характер;
— при його розірванні можливе й відшкодування моральної шкоди;
Як особлива форма трудового договору, контракт регулює не лише трудові, а й тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини — соціально-побутові та економічні. Таким чином, порівняно з традиційним трудовим договором контракт охоплює ширше коло правовідносин.
Упровадження контрактної форми в трудових правовідносинах обумовлено прагненням роботодавців залучати до роботи найкваліфікованіших і творчо найактивніших працівників, а також захищати більшою мірою проти законодавства власні інтереси.
28.Особливості трудового договору з прокурорсько-слідчими працівниками
Праця прокурорсько-слідчих працівників розпочинається з пропозиції конкретному кандидатові обійняти певну посаду в відповідних органах від компетентного керівника, оформлення вступу на службу наказом керівника органу про прийом конкретної особи.Прокурорсько-слідчі працівники приймаються на державну службу безстроково, а прокурори прокуратур обласного, районного рівня та прирівняних до них прокуратур призначаються на посаду з моменту укладення строкового трудового договору – відбувається зміна посади, обумовленої при укладенні попереднього трудового договору, строку укладення договору і трудової функції державного службовця. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України “Про прокуратуру”, строк повноважень прокурорів становить п’ять років [3
У прокуратурі не застосовуються трудові контракти, Законами України “Про державну службу” та “Про прокуратуру” не передбачена можливість прийняття на посаду прокурора або слідчого за контрактом. У ст. 46 Закону України “Про прокуратуру” [3] встановлено основні вимоги, що висуваються до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих, встановлено також, що не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.
Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури". Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Працівникам органів прокуратури встановлено 10 класних чинів: Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів присвоює Президент України, інші класні чини - Генеральний прокурор України.
29.Переведення на іншу роботу
Законодавство про працю не дає визначення переведення працівника на іншу роботу. ППВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 містить роз’яснення, відповідно до якого переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. Зі змісту частини першої статті 32 КЗпП вбачається, що переведенням на іншу роботу вважається також переведення працівника для подальшої його роботи на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, навіть за тією самою посадою, професією.
Залежно від строку переведення поділяються на:
- постійні;
- тимчасові.
За місцем виконання роботи виокремлюють переведення:
- у межах одного підприємства, установи, організації для виконання іншої роботи, не обумовленої трудовим договором;
- на інше підприємство, в установу, організацію в тій самій місцевості;
- в іншу місцевість, у т. ч. разом з підприємством, установою, організацією.
Джерелом надходження ініціативи переведення можуть бути:
- роботодавець;
- працівник;
- треті особи.
Переведення працівника на іншу роботу зазвичай пов’язується з певною причиною, (перерозподіл кадрів; скорочення чисельності або штату працівників, виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі, поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, тощ
Переведення на іншу роботу 33 КЗпП допускається лише за згодою працівника, оскільки передбачає зміну істотних умов трудового договору. Без згоди - для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до 18 років без їх згоди.
Переведення
1-й ЕТАП. Визначення роботодавцем виробничої необхідності й доцільності переведення конкретного працівника на іншу роботу, з’ясування наявності вакантної посади (професії) та відповідності працівника посаді чи роботі.
2-й ЕТАП. Погодження переведення працівника на іншу роботу між працівником і роботодавцем.
3-й ЕТАП. Підготовка проекту наказу про переведення працівника на іншу роботу.
4-й ЕТАП. Підписання наказу.
5-й ЕТАП. Реєстрація наказу.
6-й ЕТАП. Ознайомлення з наказом працівника.
7-й ЕТАП. Внесення запису до трудової книжки та ознайомлення з ним працівника.
30.Зміна істотних умов праці
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці — систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших — працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу. (6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;31.Атестація працівників
Атестація працівників — найважливіша складова системи роботи з кадрами, з допомогою якої керівник має змогу вдосконалювати кадровий склад підприємства, установи чи організації.
Проведенню атестації повинна передувати підготовча й організаційна робота.
Атестації підлягають особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі або організації понад один рік.
Не підлягають атестації працівники, які працюють на підприємстві, в установі чи організації або на посаді менше року, вагітні жінки, керівники державних підприємств, яких призначає на посаду Кабінет Міністрів України, а також особи передпенсійного віку..
Атестація працівників здійснюється в індивідуальному порядку. На кожного з них складається відгук-характеристика, яку підписує безпосередній керівник, і заповнюється атестаційний лист.
Не пізніше ніж за два тижні до початку атестації працівник, що підлягає атестації, повинен бути ознайомлений зі своїм відгуком-характеристикою. Атестаційний лист і відгук-характеристика подаються атестаційній комісії не пізніше ніж за три дні до початку атестації.
Рішення атестаційної комісії ухвалюється відкритим голосуванням у відсутності працівника, який проходить атестацію. Результати атестації визначаються шляхом голосування. Засідання атестаційної комісії вважається правомочним у присутності 2/3 її складу.
32.Поняття і випадки відсторонення від роботи В.О. Процевський, Л.В. Труханович, В.І. Глушко
У вузькому розумінні відсторонення відроботи трактується як залишення працівника без роботи із припиненням виплати заробітної плати, а в широкому змісті воно означає будь-яке позбавленняпрацівника можливості виконувати трудову функцію як шляхом відстороненнявід роботи у вузькому розумінні, так і переведенні на іншу роботу, звільненняз роботи.
Працівник може бути відсторонений від роботи на підставі статті 46 КЗпП України, а також в інших випадках, передбачених законодавством, — вони розглянуті в статті.
Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників власником або уповноваженим ним органом від роботи можливе у таких випадках:
поява на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
відмова або ухилення від обов’язкових медичних оглядів;
відмова або ухилення від навчання, інструктажу й перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
в інших випадках, передбачених законодавством.
Усунення від роботи провадиться власником на підставі виявленого ним факту, через який власник має право усунути або зобов’язаний усунути працівника від роботи. Під час відсторонення від роботи дія трудового договору не припиняється, але працівник тимчасово до роботи не допускається. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
33.Загальна характеристика підстави припинення трудового договору
Законними підставами для припинення трудового договору
вважаються такі, які визначені законодавчими актами. Переважно вони передбачаються у КЗпП України. Однак ст. 7 КЗпП України встановлює, що, крім передбачених Кодексом, для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов спеціальним законодавством можуть бути передбачені й інші підстави. Зокрема, такі підстави визначені у Законі України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", а також у законах "Про державну службу",
Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій"). Більше того, п. 8 ст. 36 КЗпП України зазначає, що додаткові підстави припинення трудового договору можуть бути передбачені навіть контрактом.
До юридичних фактів (подій) належать смерть працівника та сплив терміну самого договору.
До юридичних фактів — дій належать такі підстави, за яких трудовий договір припиняється в результаті волевиявлення його сторін або так званих третіх осіб, які не є його стороною.
• за наявності або відсутності взаємного волевиявлення сторін трудового договору (угода сторін (п. 1 ст. 36); переведення
працівника за його згодою на інше підприємство або перехід на виборну посаду (п. 5 ст. 36); відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною
істотних умов праці (п. 6 ст. 36); підстави, передбачені контрактом (п. 8 ст. 36);
• за ініціативою працівника (ст. ст. 38, 39);
• за ініціативою роботодавця (ст. ст. 40 і 41, а також при
незадовільному результаті випробування (ст. 28);
• за ініціативою третіх осіб, які не є стороною трудового
договору (призов або вступ працівника на військову службу,
направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. З ст. 36);
набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (п. 7 ст. 36); направлення працівника за постановою суду на примусове лікування (ст. 37); на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45), на вимогу батьків неповнолітнього або інших осіб (ст. 199);
• при порушенні встановлених правил прийому на роботу (ст. 7 КЗпП).
34.Підстави припинення трудового договору
Пiдставами припинення трудового договору є:
1) угода сторiн;
2) закiнчення строку (пункти 2 i 3 статтi 23), крiм випадкiв, коли трудовi вiдносини фактично тривають i жодна з сторiн не поставила вимогу про їх припинення;
3) призов або вступ працiвника на вiйськову службу, направлення на альтернативну (невiйськову) службу;
4) розiрвання трудового договору з iнiцiативи працiвника (статтi 38, 39), з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу (статтi 40, 41) або на вимогу профспiлкового чи iншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);
5) переведення працiвника, за його згодою, на iнше пiдприємство, в установу, органiзацiю або перехiд на виборну посаду;
6) вiдмова працiвника вiд переведення на роботу в iншу мiсцевiсть разом з пiдприємством, установою, органiзацiєю, а також вiдмова вiд продовження роботи у зв'язку iз змiною iстотних умов працi;
7) набрання законної сили вироком суду, яким працiвника засуджено (крiм випадкiв звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням) до позбавлення волi або до iншого покарання, яке виключає можливiсть продовження даної роботи;
8) пiдстави, передбаченi контрактом.
Змiна пiдпорядкованостi пiдприємства, установи, органiзацiї не припиняє дiї трудового договору.
У разi змiни власника пiдприємства, а також у разi його реорганiзацiї (злиття, приєднання, подiлу, видiлення, перетворення) дiя трудового договору працiвника продовжується. Припинення трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разi скорочення чисельностi або штату працiвникiв (пункт 1 частини першої статтi 40).
35.Розірвання трудового договору за ініціативою працівника
При розірванні трудового договору з ініціативи працівника важливе значення має те, чи він укладений на невизначений строк, чи має строковий характер. Що стосується безстрокового трудового договору, то ст. 38 КЗпП України диференціює його розірвання залежно від причин, якими працівник мотивує своє звільнення. Загальне правило передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця за 2 тижні. Якщо до закінчення вказаного терміну працівник самовільно залишив роботу, то він може бути звільнений за прогул. Протягом терміну попередження працівнику надається право відкликати раніше подану заяву. Однак закон не встановлює, у якій формі працівник може це зробити — переважно це нова письмова заява. Трудовий договір може бути розірваний і до закінчення 2-тижневого терміну попередження, якщо роботодавець і працівник про це домовились. Якщо ж роботодавець не звільняє працівника по спливу цього терміну, то працівник має право припинити роботу.
Разом з тим, ст. 38 КЗпП зобов'язує роботодавця за наявності поважних причин звільнити працівника у такий строк, про який він просить у заяві. Інші правила встановлені для припинення строкового трудового договору за ініціативою працівника. До поважних причин, що можуть братися до уваги при розірванні строкового трудового договору, ст. 39 КЗпП України відносить: хворобу чи інвалідність працівника, що перешкоджають продовженню ним роботи за трудовим договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а також причини, що визначені ст. 38 Кодексу, за наявності яких працівник має право на звільнення за власним бажанням у визначений ним строк.
36. Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця, які не містять вини працівника
Загальні підстави для звільнення з ініціативи власника передбачені у ст. 40 КЗпП, а додаткові підстави для розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов — у ст. 41 КЗпП. На загальних підставах може бути звільнений будь-який працівник, що працює за трудовим договором. Причому підстави, передбачені у ст. 40 КЗпП, містять як винні дії працівника (наприклад, пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40), так і ті, в яких вини працівника немає (наприклад, звільнення за п. 1, 2, 5, 6 ст. 40).
. Зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40)
Розірвання трудового договору з ініціативи власника можливе і при виявленні невідповідності працівника посаді або роботі, що виконується, внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи.
Нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах
Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП)Звільнення з цієї підстави допускається, коли органами, що розглядають трудові спори, поновлюється на роботі працівник, якого було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу.
37.Загальні підстави звільнення з вини працівника
Загальні підстави для звільнення з ініціативи власника передбачені у ст. 40 КЗпП, а додаткові підстави для розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов — у ст. 41 КЗпП. На загальних підставах може бути звільнений будь-який працівник, що працює за трудовим договором. Причому підстави, передбачені у ст. 40 КЗпП, містять як винні дії працівника (наприклад, пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40), так і ті, в яких вини працівника немає (наприклад, звільнення за п. 1, 2, 5, 6 ст. 40).
Прогул (у тому числі відсутність на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП)
Систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. З ст. 40 КЗпП)
Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП)
Вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (п. 8 ст. 40 КЗпП)
38.Додаткові підстави розірвання ТДст 41
1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу) всіх форм власності, його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; 1-1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачується несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; 2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; 3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. Розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 — також вимог статті 43 цього Кодексу.
39.Порядок звільнення працівників і проведення розрахунку.Вихідна допомога
Припинення трудового договору оформляється наказом (розпорядженням) власника. У наказі й трудовій книжці причина звільнення записується відповідно до закону. У день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.
Якщо працівник не працював, то всі належні йому від підприємства суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Таку саму вимогу містить і ст. 12 Конвенції № 95 Міжнародної організації праці про охорону заробітної плати, згідно з якою при припиненні дії трудового договору з працівником провадиться остаточний розрахунок із виплатою всієї належної йому заробітної плати.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу сум, встановлених звільненому працівнику, у вказаний термін за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Слід мати на увазі, що в ст. 47 КЗпП передбачено як обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати трудову книжку, так і обов'язок провести з працівником розрахунок. Це два самостійних обов'язки, тому виконання зобов'язання видати трудову книжку не звільняє власника від виконання зобов'язання щодо виплати розрахунку
Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, що розглядає трудовий спір, одночасно зі зміною формулювання причини звільнення задовольняє вимогу про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, але не більше ніж за 1 рік.
40.Поняття робочого часу і його правове регулювання
Трудове законодавство не містить визначення поняття робочого часу, його визначено у науковій літературі.
Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.
Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується 2 види робочого тижня: 5-денний або 6-денний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи.
Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. КЗпП визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору, встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні (при укладенні трудового договору).
Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.
Нормальний робочий час. Це встановлена законодавством тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Скорочений робочий час є менш тривалим і встановлений для таких категорій працівників:
- для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;
- для працівників віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень;
41.Режим та облік робочого часу і порядок його встановлення. Ненормований робочий день. Гнучкий робочий час. Вахтовий метод роботи
Під режимом робочого часу слід розуміти порядок розподілу робочого часу й відпочинку протягом певного календарного періоду по годинах доби, днях тижнів тощо, що забезпечує належний ритм трудового процесу і забезпечення вільного часу працівників. Режим робочого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і централізованим законодав-ством.
Облік робочого часу — це фіксація відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу.
Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми. Якщо працівник без поважних причин запізнився на роботу або передчасно її залишив, то цей час у робочі години не включається й оплаті не підлягає. У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження.
Розрізняють облік робочого часу поденний і підсумований.
Термін «ненормований робочий день» не означає, що працівники, для яких він встановлюється, повинні працювати необмежений час. Тривалість роботи для них також встановлена в 40 годин з відповідним їх розподілом на п'ять чи шість робочих днів. На них повністю поширюється внутрішній трудовий розпорядок. Зокрема, вони своєчасно повинні приходити на роботу, в установлені години користуватися перервами для відпочинку тощо.
" Гнучкі графіки " роботи — форма організації робочого часу, за якої працівники зобов'язані бути на робочому місці у фіксований час, початок і закінчення роботи може змінюватися.
Такий режим робочого часу може застосовуватись для окремих працівників або колективів підрозділів.Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на роботі — не більше 12 годин, включаючи перерви.
Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива.
• До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.
• Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу.
• Тривалість вахти не може перевищувати один місяць, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, — два місяці. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.
• Роботодавець зобов'язаний забезпечити працівників соціально-побутовими умовами
42.Надурочні роботи
Надурочні роботи, як правило, не допускаються.
Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст. 62 КЗпП).
Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у таких виняткових випадках:
• при виконанні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;
• при виконанні суспільно вкрай необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують звичне їх функціонування;
• у разі необхідності закінчити почату роботу, яку внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва неможливо було закінчити в нормальний робочий час;
• у разі необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
Отже, надурочною вважається лише робота, до виконання якої роботодавець залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством.
43.Поняття і види часу відпочинку
Час відпочинку — це час, протягом якого працівник відповідно до законодавства та правил внутрішнього трудового розпорядку звільняється від виконання своїх трудових обов'язків.
Перерва для відпочинку і харчування. Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин,через чотири години після початку роботи.
Щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) має становити не менше дванадцяти годин
Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.
Загальним вихідним ем є неділя
Святкові дні:Новий Рык Рыздво, 8 березня, 1 травня,2 травня,9травня,День Конст.,День незалежн.
Відпустки.
44.Право працівника на відпустку
Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.
Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.
Законом України "Про відпустки" (ст. 4) встановлюються такі види відпусток:
1. щорічні:
— основна відпустка (ст. 6 Закону);
— додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах (ст. 7 Закону);
— додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);
— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2. додаткова відпустка у зв'язку з навчанням (ст.13,14 і 15 Закону);
3. творча відпустка (ст. 16 Закону);
4. соціальні відпустки:
— у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);
— для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону);
— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);
5. відпустка без збереження заробітної плати (ст.25, 26 Закону).
45.Щорічна основна відпустка
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.
Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.
Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України.
46.Щорічна додаткова відпустка
1. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів (частина перша ст. 7 Закону України «Про відпустки
2. Конкретна тривалість відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих
3. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів
4. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається також працівникам з ненормованим робочим днем тривалістю до 7 календарних днів за списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором
5. Додаткова відпустка за ненормований робочий день також надається працівникам, які зайняті у режимі неповного робочого дня— жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних;
— зазначена відпустка надається за тих самих умов і в тому ж порядку жінці, яка усиновила дитину, батькові, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), особі, яка взяла дитину під опіку.
47.Відпустка у зв`язку з навчанням. Творчі відпустки
Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах:
- першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів,
- третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,
- незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів;
2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах:
- першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,
- третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів,
- незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів;
3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;
4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.
Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпустокКабінет Міністрів України; Постанова, Умови від 19.01.1998 № 45
Творча відпустка для завершення кандидатської дисертації надається тривалістю до трьох місяців, докторської — до шести.
3. Підставою для надання творчої відпустки для завершення дисертації являється заява працівника і рекомендація про доцільність надання творчої відпустки наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади чи вченої ради вищого навчального закладу Ш-ІУ рівнів акредитації або науково-дослідного інституту відповідного профілю.
4. Творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до трьох місяців надасться па підставі заяви працівника і довідки видавництва про внесення підручника чи наукової праці до плану видання на поточний рік.
П О С Т А Н О В А від 1 червня 2011 рПро затвердження Порядку надання та оплати відпусток для підготовки та участі у всеукраїнських і міжнародних спортивних змаганнях.
48.Соціальні відпустки Право на відпустки. Соціальні відпустки
Мін'юст України; Роз'яснення від 23.01.2014
Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю:
— до пологів — 70 календарних днів;
— після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів), а також коли відповідно до Закону України "Про статус соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" жінка має І—IV категорію, починаючи з дня пологів.
Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей).
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Відпустка для догляду за дитиною може бути використана цілком або частинами також батьком дитини, бабусею, дідом або іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, котра усиновила чи взяла під опіку дитину.
Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Працюючій жінці, яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. Жінці, яка усиновила дитину, батьку, котрий виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на тих самих умовах і в тому самому порядку, як і працюючій жінці, котра має двох і більше дітей віком до 15 років або ди- тину-інваліда (ст. 19 Закону України "Про відпустки").
49.Відпустки без збереження зарплати
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;
4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
7) інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;
14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу
50.Заробітна плата
Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 214 Трудового кодексу заробітна платня має чітку структуру:
1) Основна заробітна платня.
2) Додаткова заробітна платня.
Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів). Тарифні ставки (оклади) встановлюються за робітничими професіями, як правило, в розрахунку на годину (годинна тарифна ставка) або на робочий день (денні тарифні ставки), що дорівнює восьми годинам. додаткової заробітної плати яка виплачується у вигляді виплат за перевиконання норм праці при відрядній формі заробітної плати, а також доплат, надбавок, премій, винагороду за вислугу років, за результатами роботи підприємства за рік, інших видів заохочувальних виплат. Проект трудового кодексу, на мою думку, краще висвітлює поняття заробітної плати та її системи на відміну від нині діючого кодексу. Він увібрав та скомбінував у собі поняття про заробітну плату які даються нині діючому КЗпП та ЗУ «Про оплату праці», що на мою думку буде більш зручним так як всі основні поняття про заробітну плату зібрані в одному місці.
51.Мінімальна зарплата
Законодавство встановлює мінімальний розмір заробітної плати, який призначається за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Державним мінімальним гарантіям в оплаті праці та іншим виплатам роботодавці присвячено ст. 244 та 245. cт. 244 визначають, що:
1. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для роботодавців - юридичних і фізичних осіб.
2. Мінімальна заробітна плата – законодавчо встановлений розмір заробітної плати за календарний місяць за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата. Місячний оклад не може встановлюватися менше мінімальної заробітної плати
3. При визначенні виконання роботодавцем обов’язку оплачувати працю в розмірі, який не може бути нижче встановленої мінімальної заробітної плати, додаткова заробітна плата не враховується.
4. Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:
- прожиткового мінімуму, встановленого законом;
- загального рівня заробітної плати;
- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов;
52.Тарифна система та її елементи
Тарифна система – це сукупність нормативних документів, за якими здійснюється державне планування і регулювання
диференціації рівня заробітної плати залежно від складності, умов праці, народногосподарського значення галузі, інтенсивності, територіального розміщення підприємств.
Основними елементами тарифної системи є: довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників; тарифні сітки, тарифні ставки, система надбавок і доплат до тарифних ставок, схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка.
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників – це систематизований за видами діяльності збірник описів професій, які наведені в Класифікаторі професій (КП).
Тарифна сітка – це сукупність розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими здійснюється диференціація заробітної плати працівників.
Тарифний розряд характеризує складність виконуваної роботи і рівень кваліфікації робітника. Кількість тарифних розрядів залежить від наявності видів робіт, їх різноманітності, складності та умов виконання, особливостей виробництва і організації праці.
Тарифні коефіцієнти характеризують відношення тарифних ставок того чи іншого тарифного розряду до тарифної ставки першого розряду, розмір якої взято за одиницю. Величина тарифного коефіцієнта показує, у скільки разів робота, відносна до того чи іншого тарифного розряду, складніша від робіт, що тарифікуються першим розрядом.
52.Система заробітної плати
Системи заробітної плати. В економіці розвинутих країн світу існують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні та колективні.
За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Наприклад, в автомобільній промисловості США передбачено від 14 до 18 розрядів.
Застосування преміальної системи ґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив беруть найменший можливий обсяг виробітку, який поширюється на більшість робітників.
За стимулювання на основі погодинних форм заробітної плати нормою вважають обсяг роботи, виконуваної, як правило, робітником середньої кваліфікації за одну годину. За її перевиконання на 1% заробітна плата збільшується також на 1%, але загальний розмір надбавок не перевищує 15—20% загального заробітку.
Більшість преміальних систем передбачає застосування технологічної надбавки. її розмір залежить від тривалості режимної частини робочого часу устаткування або від тривалості використання ручної праці, бо ця надбавка стимулює, зокрема, зацікавленість робітників у скороченні такої праці.
Колективна система заробітної плати. Одна із поширених систем колективної оплати праці у США — система Скенлона. Представники адміністрації та профспілок заздалегідь визначають норматив частки витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Премії розподіляють між робітниками відповідно до тарифних ставок.
54.Сфери регулювання оплати праці
Законом України "Про оплату праці" передбачаються дві сфери регулювання заробітної плати: на державному і договірному рівнях.
Державне регулювання оплати праці. Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, а також інших державних норм і гарантій; встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулюванняфондів оплати праці працівників підприємств-мо-нополістів, а також шляхом встановлення податків на доходипрацівників.
Мінімальна заробітна плата — один із важливих соціальних стандартів, який застосовується в усіх державах світу
Держава також здійснює регулювання інших норм і гарантій в оплаті праці. До таких норм належать: оплата праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі й вихідні дні; в нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком, не з винипрацівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.
До державних гарантій для працівників належать оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, на медичне обстеження в медичний заклад; для переведених працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу
Договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі системи соціально-партнерських угод, які укладаються на державному (Генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому (колективний договір) рівнях згідно із Законом України "Про колективні договори і угоди". Головним принципом при цьому є недопущення погіршення становища працівників шляхом зниження гарантій, передбачених угодою більш високого рівня або законодавством. Однак Закон України "Про оплату праці" допускає для подолання фінансових труднощів підприємства тимчасово, на період до 6 місяців, у колективних договорах передбачати норми з оплати праці нижчі, ніж у Генеральній і галузевій угодах, але не нижчі від державних норм і гарантій воплаті праці.
55.Права працівників на оплату праці та їх захист
Стаття 21.ЗУ «Про оплату праці»
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
56.Премії і винагороди за підсумками роботи за рік
Згідно зі ст. 2 Закону № 108 винагороди за підсумками роботи за рік входять в заробітну плату в складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Іноді цей вид премії називають ще «Тринадцята зарплата».
Кожне підприємство самостійно визначає, буде на ньому застосовуватися такий вид преміювання чи ні. Умови, розміри, порядок нарахування та виплати річної винагороди встановлюються зазвичай в Положенні про преміювання або в Положенні про оплату праці, розробленому на підприємстві, або безпосередньо в колективному договорі. Може бути затверджено і спеціальне Положення про винагороду за підсумками роботи за рік.
63.Поняття та види гарантійних виплат
Гарантійні виплати - це суми, що зберігають працівнику заробітну плату (повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце роботи.
До основних гарантійних виплат належать:
1) виплати працівникам за час виконання державних або громадських обов'язків (ст. 119 КЗпП);
2) виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120КЗпП);
3) виплати при службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон".
4) виплати за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (ст. 122 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва");
5) виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст. 123 КЗпП);
6) виплати донорам (ст. 124 КЗпП, ст. 9 Закону України від 23 червня 1995 р. "Про донорство крові та її компонентів");
7) виплати працівникам - авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій (ст. 126 КЗпП);
58.Поняття та види компенсаційних виплат
Компенсаційні виплати — це грошові виплати понад заробітну плату з метою відшкодування працівникам матеріальних витрат, по-в' язаних з виконанням трудових чи інших передбачених законом обов'язків.
Компенсаційні виплати в окремих випадках здійснюються у поєднанні з гарантійними виплатами. Види компенсаційних виплат наведено на рис. 11.3.
Види(у разі служб.відрядж,при переїзді на інш.роботу,за амортизацію інструментів,які належать працівникові, при польових роботах, у зв»язку з порушенням строків виплати ЗП,при підвищенні кваліфікації,на проїзд у пас.транспорті.
59.Дисципліна праці
Дисципліна необхідна при здійсненні будь-якої організованої діяльності. Особливого значення вона відіграє для функціонування формалізованих організацій (трудових колективів, військових формувань, громадських об'єднань тощо). Трудову дисципліну слід розглядати у двох аспектах: 1) як сукупність правових норм2) як фактичне дотримання норм. тобто в об'єктивному і суб'єктивному смислах.
Дисципліна праці - це заснований на принципах моралі і закріплений в нормах права порядок взаємовідносин суб'єктів процесу спільної праці, який виражається у свідомому і точному виконанні працівником своїх трудових обов'язків, здійснені наданих прав та дотриманні встановлених обмежень і заборон.
Правові норм з дисципліни праці містяться у чинному КЗпП, у законах, що мають комплексний характер, у багатьох уставах, положеннях та інших нормативних актах. ст. 140 «Забезпечення трудової дисципліни»КЗПП.Дисциплінарні статути та процесуальні статути.
Забезпечення дисципліни пращі - безумовна складова ефективної роботи підприємства, установи, організації. Нині у науці управлення та трудовому праві точиться дискусія щодо доцільності закріплення у законодавстві норм із забезпечення належного виконання працівниками своїх обов'язків та способів i засобів їх стимулювання до добросовісної і продуктивної праці.
Таким чином, основними методами забезпечення дисципліни праці с: переконання, виховання, заохочення і примушення.
60.Правове регулювання внутрішнього трудового порядку
Внутрішній трудовий розпорядок — це додержання працівником у процесі виконання трудових функцій визначеного нормами трудового права порядку організації праці.
Внутрішній трудовий розпорядок є предметом централізованого та локального правового регулювання. За критерієм суб'єкта всі нормативні акти, які визначають внутрішній трудовий розпорядок, можна розподілити на 2 групи: загальні (поширюються на всіх найманих працівників) та спеціальні (враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників). Внутрішній трудовий розпорядок на всіх підприємствах незалежно від організаційно-правової форми та форми власності визначений Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств,
Правилами внутрішнього розпорядку визначаються трудові обов'язки працівника, які умовно можна розподілити на 2 групи:
1) обов'язки з виконання трудових функцій 2) обов'язки додержуватися правил поведінки, які забезпечують нормальний трудовий
Заохочення
Заохочення — це своєрідна форма позитивної оцінки результатів праці працівника у процесі виконання ним своєї трудової функції; один із засобів забезпечення належної трудової дисципліни.
Заохочення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з профспілками.
До працівників можуть застосовуватись будь-які заохочення, що обумовлені в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку (ст. 143 КЗпП). На практиці можуть застосовуватись матеріальні чи моральні (за формою), індивідуальні чи колективні (за суб'єктом) заохочення
Так, згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України прокурорсько-слідчі працівники та працівники інших установ прокуратури заохочуються подякою, грошовою премією, подарунком, цінним подарунком, достроковим присвоєнням класного чину або підвищенням у класному чині, нагородженням нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України". За особливі заслуги в роботі працівник прокуратури може бути представлений до нагороди державними нагородами і присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України".
62.Поняття і види дисциплінарної відповідальності працівників
Дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності за трудовим правом. Вона полягає в обов'язку працівника нести відповідальність за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.
Виділяють 2 види дисциплінарної відповідальності: 1) загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників); 2) спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників).
Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст. 147 КЗпП України.
КЗпП визначає 2 види дисциплінарних стягнень: догана та звільнення. Перелік дисциплінарних стягнень загального характеру є вичерпним.
63.Підстава і умови дисциплінарної відповідальності працівників
Підставою дисциплінарної відповідальності є трудове правопорушення — протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні працівником трудових обов'язків.
Вирізняють два види трудового правопорушення — дисциплінарний проступок і трудове майнове правопорушення.
Загальним для цих правопорушень є невиконання працівником саме трудових обов'язків.
Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок. У КЗпП не дається поняття дисциплінарного проступку й не розкриваються його обов'язкові елементи. Для дисциплінарного проступку характерні певні особливості.
Суб'єктом дисциплінарного проступку може бути громадянин, який перебуває у трудових правовідносинах з роботодавцем і порушив трудову дисципліну.
64.Порядок застосування, оскарження та зняття дисциплінарних стягнень
Стаття 149. Порядок застосування дисциплінарних стягнень
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. '
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Стаття 150. Оскарження дисциплінарного стягнення
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XVцього Кодексу).
1. Звичайний порядок оскарження дисциплінарного стягнення — це звернення працівника з заявою до комісії по трудових спорах, як це передбачено ст. 221 і 225 КЗпП.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!