КУ як основне джерело

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 12Следующая ⇒

У КУ наведено такий перелік трудових прав: а) право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, обирати рід занять та професію; б) право на належні, безпечні та здорові умови праці; в) право на своєчасне одержання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом; г) право на захист від безробіття; ґ) право на захист своїх прав через механізм індивідуальних та колективних трудових спорів із використанням встановлених законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк; д) право на відпочинок та ін.

Згідно з положеннями ст. 43 Основного Закону України кожен має право на працю. Це право включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Уперше Конституція заборонила використання примусової праці. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стани. У статті 44 Конституції України вперше закріплено право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. У Конституції України відображено такі права, як право на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48) та ін.

9.Кодекс законів про працю України

Кодекс законів про працю України затв.Верховною Радою УРСР 10 грудня 1971 р., з часом частково доповнювався й змінювався.

Кодекс законів про працю України визначив правові засади й гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної праці. Завдання кодексу полягає в регулюванні трудових відносин всіх працівників, сприянні зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя населення, зміцненню трудової дисципліни тощо.

Кодекс законів про працю України складається з 20 глав, які нараховують 265 статей:

Глава І. Загальні положення.Глава II. Колективний договір.

Глава ПІ. Трудовий договір.Глава ПІ-А. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.Глава IV. Робочий час. Глава V. Час відпочинку. Глава VI. Нормування праці. Глава VII. Оплата праці. Глава VIII. Гарантії і компенсації.Глава IX. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.Глава X. Трудова дисциплін.Глава XI. Охорона праці.Глава XII. Праця жінок.Глава XIII. Праця молоді.

Глава XIV. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням.Глава XV. Індивідуальні трудові спори.Глава XVI. Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями.Глава ХУГА. Трудовий колектив.Глава ХУП. Державне соціальне страхування.Глава ХУШ. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю

10.Конвенція і Рекомендації МОП як джерела трудового права

Початком становлення та розвитку сучасного міжнародного права, стало виникнення 28 червня 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП), метою та завданням якої було поліпшити умови праці та життя працівників шляхом встановлення єдиних міжнародних стандартів трудових прав. Загальна кількість К і Р їх на даний час складає понад 370, і тільки третя частина ратифікована Україною.

Конвенції – це міжнародні-правові документи, які приймаються МОП, основне джерело сучасного міжнародного трудового права. Це міжнародні договори, що породжують відповідні юридичні зобов'язання перед державами - членами МОП, які їх ратифікували.

Рекомендації – це резолюції міжнародних конференцій, нарад та міжнародних організацій, які не мають обов’язкової юридичної сили. Рекомендації за своїм змістом та правовою природою є джерелом інформації, програмою для удосконалення національного законодавства.

Ратифіковані:Конвенція № 52 про щорічні оплачувані відпустки;

Конвенція № 95 про охорону заробітної плати;

Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності;

Конвенція № 103 про охорону материнства;

Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці і занять;

Конвенція № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу;

Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, 1952 р.

Конвенція № 130 і Рекомендація № 134 про медичну допомогу та допомогу у випадку хвороби, 1969 p.;

Конвенція № 128 і Рекомендація № 131 про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника, 1967 p. та ін.

Рекомендації: Рекомендація щодо страхування на випадок безробіття та щодо надання допомоги безробітним; 86. щодо працівників-мігрантів (переглянута в 1949 році)

11.Закони та підзаконні нормативно-правові акти як джерела трудового права

закони України «Про державну службу», «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про організац.роботодавців»,.

До підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері праці відносять укази і розпорядження Президента України(Указ про затв.положення про службу посередництва, ств.програми розвитку), постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України(Про роботу за сумісництвом, порядок обчисл.сер.зар.плати), акти Міністерства соціальної політики України(порядок реєстрації ТД).

Акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування відносяться до джерел трудового права в тих випадках, коли торкаються питань трудових відносин. Так, відповідно до статті Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р., місцева державна адміністрація забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі й на право своєчасного одержання винагороди за працю; розробляє та організовує виконання територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття; забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці; бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).Джерелами трудового права є також акти соціального партнерства - колективні договори та колективні угоди, що укладаються на державному, галузевому та регіональному рівнях, а також локальні нормативно-правові акти. До локальних нормативно-правових актів відносять правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання та інші документи, чинність яких обмежена конкретним підприємством, установою, організацією. Приймаються вони, як правило, на певний строк. Локальні нормативно-правові акти пристосовувати загальні норми трудового права до умов конкретного підприємства. Але вони не можуть погіршувати становище працівників порівняно із законами, а також іншими підзаконними актами.

12.Акти соціального діалогу як джерела трудового права

У рамках соціального діалогу було досягнуто чимало ознак важливих корисних трудових практик, таких, як восьмигодинний робочий день, охорона материнства, закони про дитячу працю, а також ряд стратегій, які сприяють безпеці на робочому місці та врегулюванню трудових відносин. Основною метою соціального діалогу є сприяння формуванню консенсусу і демократичної участі Отже, соціальний

діалог є важливим засобом для досягнення соціальної справедливості.

Колективні переговори передбачають переговори для досягнення угоди між організаціями роботодавців і працівників з відповідних питань, до яких, як правило, відносяться заробітна плата та умови праці.

У соціальному діалозі можуть бути прямі чи «двосторонні» відносини між працівниками та адміністрацією (або профспілками і організаціями роботодавців), або «тристоронні» відносини між урядовими органами та соціальними партнерами. Для роботи соціального діалогу уряди повинні займати активну позицію – навіть якщо вони безпосередньо не залучені до цього процесу – шляхом забезпечення правових та інституційних засад, які

створюють передумови для ефективної участі сторін.

13. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин

Принцип єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин — один з найстаріших принципів трудового права. Цей принцип, як видно з його назви, передбачає подвійну мету: встановлення єдиних, однакових умов праці для всіх на--йманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій працівників за певних обставин.

Право передбачає застосування однакового масштабу до різних людей. Тому і трудове право, встановлюючи у своїх нормах єдині для всіх працівників правила щодо прийому на роботу і звільнення з роботи, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці, забезпечує всім громадянам справедливі і рівні можливості заробити собі на життя своєю працею.

Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що норми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, їх повинні дотримуватись усі роботодавці, що здійснюють найм працівників на підставі трудового договору.

Єдність правового регулювання забезпечується переважно нормами централізованого рівня. Зокрема, це норми Кодексу законів про працю України, які мають загальний характер, а також норми спеціальних законів «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР, «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР та ін.

Не менш важливу роль у встановленні єдиних правил використання найманої праці відіграють підзаконні нормативні акти, якщо вони приймаються на виконання загальних приписів тих чи інших законів України.

14.Поняття і класифікація суб’єктів трудового права

Суб'єкти трудового права - більш широке поняття, ніж суб'єкти трудового правовідношення. Як зазначає професор М.І. Матузов, поняття "суб'єкти права" і "суб'єкти правовідносин" в принципі рівнозначні, хоча в літературі з цього приводу робляться певні застереження. По-перше, конкретний громадянин як постійний суб'єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, новонароджені, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб'єктами права, не є суб'єктами більшості правовідносин. Суб'єктами трудового права є: підприємство, установа, організація; трудовий колектив; профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган; соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об'єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об'єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи; місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб'єктів даної галузі права можна класифікувати на: 1) суб'єкти індивідуальних трудових відносин (індивідуальні суб'єкти трудового права); 2) суб'єкти колективних трудових відносин (колективні суб'єкти трудового права); 3) інші суб'єкти трудового права.

Якщо суб'єктами індивідуальних трудових відносин є роботодавець і найманий працівник, то суб'єктний склад колективних трудових відносин інший - це роботодавці, організації роботодавців і їхні об'єднання (Український союз промисловців і підприємців, Союз орендарів та промисловців України, Союз малих, середніх і приватизованих підприємств України, Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки Україні.

До інших суб'єктів трудового права слід віднести органи державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, охорону здоров'я на виробництві; державну службу зайнятості; інші державні органи; місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Суб'єктів трудового права наділено правовим статусом, до змісту якого входять такі основні елементи:1) трудова правосуб'єктність;2) основні (статутні) трудові права й обов'язки;3) юридичні гарантії цих прав і обов'язків;4) відповідальність за порушення трудових обов'язків.

15.Трудова правосуб’єктність працівників

Трудова правосуб'єктність завжди означає здатність громадянина, організації (роботодавця), трудового колективу своїми діями набувати суб'єктивні права та обов'язки, що становлять зміст конкретних правовідносин.

Необхідно сказати, що фактична здатність до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає набагато раніше трудової право-суб'єктності, про наявність якої можна говорити тоді, коли у громадянина виникає здатність до систематичної, врегульованої нормами права праці. На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

Трудова правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) працівників виникає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України. Крім вікового критерію, трудову правосуб'єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб'єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними.

Ще однією ознакою, яка характеризує правосуб'єктність працівників за трудовим правом, є стан здоров'я працівника.

За певних обставин на реалізацію громадянами своєї правосуб'єктності має вплив судимість. Проте це відбувається тільки в тому випадку, коли вона настала внаслідок кримінального покарання за корисливі злочини і коли особа претендує на посаду, пов'язану з матеріальною відповідальністю.

16. Трудова правосуб’єктність роботодавця

Трудова правосуб’єктність юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації. Трудова правосуб’єктність роботодавців — фізичних осіб виникає з досягнення повноліття.
Всі роботодавці як володільці трудової правосуб’єктності можуть бути поділені на такі види: роботодавці — юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб; роботодавці — державні органи; роботодавці — фізичні особи.

Розглядаючи зміст трудової правосуб’єктності роботодавця, вчені вказували на ті ознаки, якими, на їх думку, повинен володіти суб’єкт, щоб стати самостійним учасником у сфері трудового права. Так, М.Г. Александров визначав наступні ознаки:

· право самостійно здійснювати прийом на роботу;

· наявність відокремленого фонду заробітної платні;

· окремий розрахунковий рахунок;

· самостійний баланс[24].

17.Державні гарантії у сфері зайнятості

Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені в ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення"

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей. Професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

компенсація матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю членам сім’ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

18.Заходи щодо сприяння зайнятості населення

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття

Дер жавні і територіальні програми зайнятостнаселення спрямовані на:сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

попередження розвитку безробіття

удосконалення системи відтворення робочої сили водночас зі збільшенням числа робочих місць

захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

· заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

19.Правовий статус безробітного

Законодавством України, що висвітлює питання зайнятості населення, розгорнуто питання правового статусу безробітного.
У згоді зі ст. Закону «Про зайнятість»2012 до безробітних відносять працездатних громадян, які через відсутність роботи не можуть заробити або не мають інших передбачених законодавством доходів, а також зареєстровані в держ. службі зайнятості як тих, які шукають роботи і готові та здатні приступити до придатної для них роботи.
В цілому, правовий статус безробітного включає головні статутні обов'язки і права, включаючи гарантії.. Даний закон висвітлює питання зайнятості населення.
У зв'язку з положенням про порядок реєстрації, а також перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу або безробітних, встановлено певні виплати допомоги по безробіттю та умови для надання матер. допомоги при професійній підготовці або перепідготовці.Для того, щоб отримати статус безробітного, необхідне рішення державної служби зайнятості та особиста заява, яка розглядається з 8-го дня реєстрації.

Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!