Норми трудового права 2 страница

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 22Следующая ⇒

Хоча Конвенція не передбачає соціальних прав, все ж таки деякі права цієї групи були захищені Європейським судом з прав людини. У багатьох справах таким правам було надано трактування як "цивільних" прав з відповідним захистом суду на основі Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Фахівці стверджують, що Європейський суд у своїх рішеннях за останні роки шляхом тлумачень значно розширив сферу застосування поняття "цивільні права та обов'язки" за п. 1 ст. в. Справи щодо відносин у сфері контрактного права, комерційного, страхового, спадкового, сімейного права, деліктного права, права власності були визнані такими, що підпадають під дію п. 1 ст. в Конвенції (Бортновська З. Справи з питань оподаткування: межі застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Європейський суд з прав людини. Базові матеріали. Застосування практики. - К.: Український центр правничих студій, 2003. - С. 548-549.

У Європейському суді з прав людини було розглянуто значну кількість заяв громадян України про невиконання рішень національних судів про стягнення невиплаченої заробітної плати. Суд у своїх рішеннях наголосив, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у ст. 6 Конвенції. Для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування. Суд розглядає право працівника на належну йому заробітну плату як право власності, тому у рішеннях про невиплату зарплати суд констатував окрім порушення п. 1 ст. 6, також і порушення права на мирне володіння майном (ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції); порушення права на ефективний засіб правового захисту в національному органі (ст. 13 Конвенції).

Європейська соціальна хартія (переглянута)(Рада Європи, 1996 р) була підписана від імені України 7 травня 1999 р. і ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 р. № 13 7-У. При ратифікації Україною взято зобов'язання щодо виконання положень, передбачених статтями Хартії, у кількості необхідній для її ратифікації.

У сфері праці взято зобов'язання за такими статтями: ст. 1 "Право на працю"; ст. 2 "Право на справедливі умови праці", окрім п. 3. Встановити щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів; ст. З "Право на безпечні та здорові умови праці"; ст. 4 "Право на справедливу винагороду", окрім п. 1. Визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім'ям достатній життєвий рівень; ст. 5 "Право на створення організацій"; ст. 6 "Право на укладення колективних договорів"; ст. 7 "Право дітей та підлітків на захист"; ст. 8 Право працюючих жінок на охорону материнства"; ст. 9 "Право на професійну орієнтацію"; ст. 10 "Право на професійну підготовку"; ст, 11 "Право на охорону здоров'я"; ст. 15 "Право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства"; ст. 18 "Право займатися прибутковою діяльністю на території інших Сторін"; ст. 20 "Право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі"; ст. 21 "Право на інформацію і консультації"; ст. 22 "Право брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища"; ст. 24 "Право на захист у випадку звільнення"; ст. 26 "Право на гідне ставлення на роботі"; ст. 27 "Право працівників із сімейними обов'язками на рівні можливості та рівне ставлення до них"; ст. 28 "Право представників працівників на захист на підприємствах та умови, які мають створюватися для них"; ст. 29 "Право на інформацію та консультації під час колективного звільнення".

Не взято зобов'язань за такими статтями Хартії у сфері праці: ст. 19 "Право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу"; ст. 25 "Право працівників на захист їхніх прав у випадку банкрутства їхнього роботодавця".

Цілі Європейського Союзу, закріплені у Договорі про Європейський Союз. Метою ЄС є "сприяння економічному і соціальному прогресу та високому рівню зайнятості, а також забезпечення поміркованого і сталого розвитку, зокрема, шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, шляхом зміцнення економічної та соціальної згуртованості" (ст. 2 Договору про ЄС в редакції Амстердамського договору).

Хартія соціальних прав трудящих Співтовариства була прийнята 9 грудня 1989 р. у Страсбурзі главами держав та урядів 11 держав - членів ЄС: Бельгії, Німеччини, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембурга, Нідерландів, Португалії, Франції, тобто усіма державами, які були на той час членами Європейського Співтовариства, за винятком Великобританії. У подальшому до цієї декларації приєдналися 3 нових держави (Австрія, Фінляндія і Швеція), а потім Великобританія. Хартія передбачає комплекс соціальних та економічних прав працівників країн Європейського економічного співтовариства. Це такі права: на свободу пересування; зайнятість й оплату праці; покращення умов праці; соціальний захист; свободу асоціації та право на колективні переговори; професійне навчання; рівність чоловіків і жінок у сфері праці; участь працівників в управлінні виробництвом; безпеку та гігієну праці; охорону праці дітей та підлітків; права літніх трудящих.

Слід звернути увагу на юридичну відмінність між Хартією соціальних прав трудящих і Європейською соціальною хартією. Як зазначено у Довіднику Ради Європи, Європейська соціальна хартія - це договір, який зв'язує держави, що її ратифікували конкретними прямими зобов'язаннями. Водночас Хартія основних прав трудящих Співтовариства - це політична декларація, яка не містить прямих зобов'язань і застосування яких забезпечується за допомогою інших документів, наприклад, директив Європейського Союзу (Европейская социальная хартия: Справочник: Пер. с фр. - М.: Междунар. отношения, 2000. - С. 19-21).

Права, проголошені у Хартії основних прав трудящих, забезпечуються, зокрема, такими директивами ЄС:

- Директива Ради ЄЕС 64/221 від 15.02.1964 р. про узгодження спеціальних заходів, що стосуються пересування і проживання іноземних громадян;

- Директива Ради ЄС 68/360/ЄЕС від 15.10.1968 р. про відміну обмежень на пересування і проживання в рамках Співтовариства працівників держав-членів та їх сімей;

- Регламент Ради ЄС 1408/71 від 14.06.1971 р. про застосування схем соціального забезпечення щодо осіб, що працюють за наймом, та їхніх сімей під час пересування в межах Співтовариства;

- Директива Ради ЄС 73/148 від 21.05.1973 р. про відміну обмежень на пересування і проживання в рамках Співтовариства громадян держав-членів щодо облаштування і підприємництва та надання послуг;

- Директива Ради Європейського економічного співтовариства 77/187/ЄЕС від 14.02.1977 р. щодо приведення у відповідність законів держав - членів ЄС з питань захисту прав працівників при передачі підприємства або частини підприємства;

- Директива Ради ЄС 80/987/ від 20.10.1980 р. про зближення правових положень держав - членів щодо захисту найманих працівників у випадку неплатоспроможності їхнього роботодавця;

- Директива Ради ЄС 91/383 від 25.06.1991 р., яка доповнює заходи стосовно покращання умов безпеки і щодо захисту здоров'я на робочих місцях для трудящих, що вступили у трудові відносини на певний строк або на тимчасові (короткострокові) трудові відносини;

- Директива Ради Європейського Союзу 91/533/ЄЕС від 14.10.1991 р. про обов'язок роботодавця інформувати працівників про умови, що застосовуються до договірних або трудових відносин;

- Директива Європейського Парламенту і Ради ЄС 95/46/ЄС від 24.10.1995 р. про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних;

- Директива Європейського Парламенту і Ради ЄС 97/66/ЄС від 15.12.1997 р. стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі;

- Директива Ради ЄС 98/59/ЄС від 20.07.1998 р. про зближення законодавства держав - членів щодо скорочення штатів;

- Директива Європейського Парламенту та Ради ЄС 2002/74/ ЄС від 23.09.2002 р., яка вносить зміни до Директиви Ради 80/ 987/ЄЕС про зближення правових положень держав-членів щодо захисту найманих працівників у випадку неплатоспроможності їхнього роботодавця;

- Директива Ради ЄС 94/45/ЄС від 22.09.1994 р. про заснування на підприємствах, що діють в межах Співтовариства, європейського комітету підприємства або процедури в цілях інформування працівників і проведення з ними консультацій;

- Директива Ради ЄС 2001/86/ЄС від 08.10.2001 р. про доповнення статусу європейського акціонерного товариства правилами, що регулюють залучення працівників до управління;

- Директива Ради ЄС 2003/72/ЄС від 22.07.2003 р. про доповнення статусу європейського кооперативного товариства правилами, що регулюють залучення працівників до управління;

- Резолюція Ради (95/С 168/01) про трансформацію та застосування соціального законодавства Співтовариства від 27.03.1995 р. та ін.

Хартію основоположних прав Європейського Союзу було схвалено головами держав та урядів у грудні 2000 р. на Ніццькому Самміті Ради Європейського Союзу. Зміст Хартії - єдиний перелік основних прав людини. У Преамбулі Хартії говориться: "В центрі діяльності Союзу - людина та її інтереси, що виражається в створенні громадянства Союзу, забезпеченні свободи, безпеки та справедливості... Союз визнає права, свободи та принципи, викладені нижче".

У Хартії ЄС усі права поділено за такими групами: Гідність; Свободи; Рівність; Солідарність; Права громадян; Правосуддя; Загальні положення. Соціальні та економічні права "розпорошені" між різними главами. Так, гл. 1 "Гідність" містить таке право як "заборона рабства та примусової праці" (ст. 6); у гл. 2 "Свободи" поряд з особистими правами передбачено такі економічні права, як "свобода вибору занять та право бути залученим до праці" (ст. 15), "свобода здійснення підприємницької діяльності"(ст. 16), "право власності" (ст. 17). Водночас, у гл. 4 "Солідарність" передбачено колективні трудові права: право працівників на інформацію та консультацію на підприємстві; право на колективне ведення переговорів та колективні дії; право на доступ до служби працевлаштування; захист від безпідставного звільнення; право на справедливі та належні умови праці; заборона дитячої праці та захист молоді, що працює; право на захист працівників із сімейними обов'язками. Окрім трудових прав у главі "Солідарність" передбачено такі соціальні права, як право на соціальне забезпечення та соціальну допомогу, на охорону здоров'я, на доступ до послуг, які становлять загальний економічний інтерес, захист прав споживача. У розділі "Правосуддя" передбачено право людини на ефективні засоби захисту та справедливий судовий розгляд.

Хартія послідовно інкорпорувала та об'єднала у єдиному документі положення про захист прав людини усіх трьох поколінь, починаючи з права на життя та закінчуючи захистом довкілля та соціальними гарантіями (Ніццький договір та розширення ЄС / М-во юстиції України. Центр порівняльного права / За наук. ред. С. Шевчука. - К.: Логос, 2001. - С. 177).

Хартія основоположних прав ЄС становить частину II Договору про Конституцію Європейського Союзу. Натомість не всі країни погодились на ратифікацію Конституції ЄС, і в цей час продовжується робота над новим базовим договором.

В Україні триває перший етап виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, розрахований на 2004-2007 роки. На першому етапі серед іншого пріоритетними є такі сфери, як охорона праці, охорона здоров'я та життя людей. Ведеться робота щодо підготовки до адаптації регламентів, директив, резолюцій, протоколів, які містять певні вимоги та принципи у сфері зайнятості і застосування праці. Йдеться про акти, що регулюють відносини з питань охорони праці і здоров'я працівників на робочому місці, безпеки виробничого середовища, вільного пересування працівників, схем соціального захисту для працівників, підприємців та членів їхніх родин, що пересуваються, статевого рівноправ'я у схемах соціального захисту тощо. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 90-р затверджено План заходів щодо виконання у 2007 р. Загальнодержавної програми адаптації законодавства до законодавства Європейського Союзу. Зокрема, для адаптації Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС від 23.09.2002 р. № 2002/74/ ЄС про внесення змін до директиви Ради ЄС від 20.10.1980 р. № 80/987/ЄЕС про адаптацію законодавства держав-членів ЄС щодо захисту працівників у разі банкрутства роботодавця передбачається підготовка проекту Закону України "Про захист грошових вимог працівників у разі банкрутства роботодавця". Передбачається розробка нормативно-правових актів у сфері охорони праці тощо.

З огляду на розширення ЄС і з урахуванням тієї обставини, що ці країни безпосередньо межують з кордоном України, питання гармонізації національного законодавства щодо працівників-мігрантів набувають особливої актуальності. Законом України від 16 березня 2007 р. № 755-V ратифіковано із застереженням Європейську конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів, ухвалену Радою Європи 24 листопада 1977 р.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. № 238-р затверджено Заходи щодо виконання у 2007 році Плану дій "Україна - ЄС". Серед заходів - виконання Державної програми з утвердження тендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 p.; захист прав дитини; забезпечення захисту прав профспілок та дотримання основних стандартів у сфері праці; подальше наближення законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення його ефективної імплементації тощо.

Необхідно відмітити певні намагання Ради Європи у пошуку нової стратегії суспільного розвитку в умовах глобалізації. Переглянута стратегія соціальної згуртованості, схвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 27 квітня 2004 р. у Страсбурзі, стала документом, в якому сформульовано нові важливі концептуальні положення. Тут зазначається, що протягом XX ст. вважалося, що відповідальність за загальний добробут лежить на державі (концепція "держави загального добробуту") (Welfare State), тоді як відповідальність за економічний розвиток лежить на підприємствах. Економічні проблеми, які з'явилися в останні десятиріччя, і глобалізація економіки показали, що подібна модель вже недостатня і що загальний добробут повинен бути метою, яку поділяють всі члени суспільства. Таким чином, пропонується замінити стару концепцію "держави соціального добробуту" на нову концепцію - "суспільства загального добробуту" (Welfare society), суб'єктами якого є не тільки держава, а й підприємства і громадяни. Такий новий підхід, як зазначається у Концепції, не означає, що держава повинна відмовитися від своїх зобов'язань, але в нових умовах держава повинна: перш за все, виступати як гарант прав людини і демократії через участь; по-друге, держава має встановлювати достатній рівень рівності в розподілі багатств через такі механізми, як перерозподіл податкових зборів і соціальне забезпечення; по-третє, роль держави полягає в тому, щоб захищати вразливі групи, яким загрожує соціальна відчуженість, і розвивати системи соціального захисту.

В Концепції багато уваги приділено питанням соціального партнерства, причому відмічено деякі нові аспекти такої співпраці. В ній зазначається, що давня традиція діалогу з соціальними партнерами повинна бути збережена і адаптована до розвитку ситуації. Більш новим явищем є посилення партнерства між урядами і неурядовими організаціями у сфері соціальних проблем.

Право на працю визнається найважливішим з прав людини і ключовим елементом громадянськості. Доступ до загальної зайнятості і розвиток гідних робочих місць - важливі чинники в боротьбі з бідністю і відчуженістю. В цей час ключовим питанням постіндустріальних суспільств все більше стає соціальна відповідальність учасників економічної діяльності. Тому інтеграція соціального вимірювання в економічну сферу розглядається як магістральний напрямок. Економічне зростання сприяє соціальній згуртованості. Проте економічний розвиток повинен розглядатися перш за все як засіб досягнення "розвитку людини" ("human development"). Наголошується на питанні соціальної відповідальності підприємств і розробляється ряд засобів, для того, щоб реалізувати таку відповідальність на практиці.

Водночас органи ЄС займають все більш активну позицію щодо трудового законодавства та приведення його у відповідність до нових умов на ринку праці. Зокрема, Європейська Комісія відкрила 22 листопада 2006 р. суспільні дебати з питання про модернізацію трудового законодавства ЄС і на державних рівнях. Необхідність цього була викликана тим, що останнім часом по всій Європі виросла частка трудових договорів нового типу поряд з традиційними безстроковими договорами з повним робочим часом. Швидкий розвиток технологій і глобалізація дуже змінили ринки праці Європи. Нетипові форми праці, як строкові договори, робота з частковою зайнятістю, робота за викликом або з "нульовим робочим часом", робота на підставі оренди і договори фрілансерів, стали реальною частиною трудових ринків Європи і охоплюють 25 % робочої сили. Ясне і зрозуміле регулювання трудових відносин важливе як для роботодавців, так і для працівників. Хоча багато питань трудового законодавства можуть регулюватися на рівні країн - членів ЄС, основні правила гри, все-таки, повинні бути встановлені на рівні ЄС. За словами уповноваженого ЄС з питань трудової зайнятості і соціального захисту В. Шпідли, гнучкі трудові договори дуже важливі для того, щоб протистояти процесам глобалізації і демографічного старіння, проте працівники не повинні через це втрачати соціальний захист.

Центральна організація роботодавців Європи (UNICE) висловила готовність активно брати участь у цих дебатах. За оцінкою UNICE, трудове законодавство потребує реформування. Обнародуваний Європейською комісією рапорт свідчить, що у питанні більшої гнучкості тут не відбулось очікуваних змін. Модернізація трудового законодавства повинна стати частиною дебатів - про гнучкість і соціальний захист. UNICE різко виступає проти визначення поняття "працівник" на рівні ЄС. Вони вважають, що реформа трудового законодавства повинна базуватися на ґрунтовному аналізі, а не протиставляти гнучкість соціальній безпеці. Гнучкість ринків праці - це єдина можливість створення більшої кількості робочих місць, зазначається у повідомленні UNICE.

Опитування країн-членів і соціальних партнерів стосується 14 сфер, у тому числі гнучких ринків праці, перерозподілу трудової зайнятості, підходу до договорів пожиттєвого найму, оренди робочої сили, робочого часу, мобільності працівників і недекларованої роботи.

Конвенції Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною:

1. Конвенція МОП № 29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 р. (ратифіковано 09.06.56).

2. Конвенція МОП № 47 про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень, 1935 р. (ратифіковано 09.06.56).

3. Конвенція МОП № 100 про рівну оплату чоловіків і жінок за рівноцінну працю, 1951 р. (ратифіковано 09.06.56).

4. Конвенція МОП № 10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

5. Конвенція МОП № 11 про право на асоціацію та об'єднання трудящих у сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

6. Конвенція МОП № 15 про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

7. Конвенція МОП № 16 про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

8. Конвенція МОП № 52 про щорічні оплачувані відпустки, 1936 р. (ратифіковано 11.08.5

Історія і причини створення Міжнародної організації праці Міжнародна організація праці (МОП) є однією з багатобічних організацій, що найбільш успішно виконують свій мандат. Вісім десятиліть її історії дозволяють зробити висновок про те, що заставою цього успіху служить прагнення до відновлення у відповідь на зміни, що відбуваються. МОП була створена в 1919 р. за задумом промислово розвитих країн для рішення їхніх загальних проблем, але її стрімкий розвиток і творчі підходи залучили до неї за два десятиліття після Другої світової війни масу нових членів. У період «холодної війни» Організація зберігала свій універсальний характер, у той же час безкомпромісно відстоюючи свої основні цінності. Кінець «холодної війни» і прискорена глобалізація світової економіки в черговий раз поставили МОП перед необхідністю переглянути свої задачі, програми і методи роботи. Міжнародна організація праці побудована на статутному принципі, який говорить, що загальний і міцний світ може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості. МОП стояла у джерел таких досягнень індустріального суспільства як 8-годинний робочий день, політика зайнятості, охорона материнства, закони про дитячу працю й інші норми, що сприяють охороні праці і мирних трудових відносин. Універсальна за своїм характером, МОП зародилася на соціальному ґрунті Європи і Північної Америки XIX століття. У цих двох регіонах йшла промислова революція, і бурхливий економічний ріст найчастіше досягався ціною найтяжких людських страждань. Ідея про прийняття міжнародного трудового законодавства виникла на початку XIX сторіччя в результаті міркувань морального й економічного порядку з приводу людських витрат промислової революції. Цю ідею підтримали багато видатнихё промисловців, у тому числі Роберт Оуен і Даніель Легран, а також ряд політичних діячів і економістів. Попередники МОП висували три доводи на користь прийняття міжнародних трудових норм. Перший з них, гуманітарного плану, указував на необхідність полегшити важку долю працюючих мас. Ця ініціатива виходила, однак, не від них, а від промислового середнього класу. Організований робочий рух виник лише пізніше, коли в ряді країн були усунуті різні перешкоди для реалізації права на свободу об'єднання. Другий довід, скоріше політичного плану, підкреслював важливість зміцнення соціального миру в промислово розвитих країнах з метою запобігти суспільні потрясіння. Політично прозорливі засновники МОП підтримали реформістські устремління серед трудящих, щоб відвернути їх від комуністичної пропаганди, що усе ширше поширювалася в Європі після Жовтневої революції 1917 р. у Росії. Третій довід носив економічний характер; вказувалося на те, що міжнародне регулювання праці допоможе країнам із захисним трудовим законодавством уникнути втрат. Іншими словами, таке регулювання дозволило б зрівняти міжнародну конкурентноздатність усіх держав. Ці аргументи приведені в преамбулі до прийнятого в 1919 р. Статуту МОП, що відкривається словами про те, що загальний і міцний світ може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості; потім вони були уточнені у Філадельфійської декларації 1944 р. І сьогодні, в епоху глобалізації, вони залишаються ідеологічним фундаментом МОП. Пропозиції історичних попередників МОП часто просто ігнорувалися урядами. Однак в останні десятиліття XIX століття їх підхопили різні суспільні об'єднання, особливо активні у Франції, Німеччині і Швейцарії. Під впливом цих організацій ідея введення подібного міжнародного законодавства поширилась в політичних, релігійних, наукових і економічних колах, а також вперше й у світі праці. Найбільш значним підсумком цього інтелектуального руху стало створення в 1901 р. у Базі Міжнародної асоціації правового захисту трудящих. На національному рівні іншим попередником захисного трудового законодавства стали соціальні закони уряду Німеччини, прийняті протягом останніх двох десятиліть XIX століття. У 1905–1906 р. Швейцарія скликала в Берні дипломатичні конференції, що завершилися прийняттям перших двох міжнародних трудових конвенцій: однієї – про регулювання нічної праці жінок, а іншої – про припинення використання білого фосфору у виробництві сірників. В роки Першої світової війни кілька міжнародних зустрічей провели профспілки. Їхні учасники намагали ввести ряд соціальних положень у майбутній мирний договір, а також створити міжнародний орган, що займається умовами праці. Також висувалася вимога компенсації за жертви, на котрі пішли працюючі маси під час війни. Акт по створенню МОП був розроблений Комісією з міжнародного трудового законодавства, створеною Паризькою мирною конференцією в 1919 р. Він увійшов як Частина XIII у Версальський мирний договір. Ведучу роль при цьому зіграли Франція і Великобританія. Авторами англійського тексту, що Комісія взяла за основу, були майбутні керівники Міжнародного бюро праці Гарольд Батлер і Едвард Філен. З моменту свого народження Організація здобувала риси, що помітно відрізняли її від інших установ Ліги Націй, попередниці Організації Об'єднаних Націй між двома світовими війнами. У той час, як становлення і робота Ліги проходили зі значними труднощами, МОП швидко стала ефективно діючою організацією: секретаріат на чолі з такою видатною особистістю, як Альбер Тома, вів активний діалог з міністрами праці, з високою віддачею працювала Міжнародна конференція праці, що прийняла за перші два роки – 1919–1920 – дев'ять Конвенцій і десять Рекомендацій. Створена для вироблення міжнародних трудових норм і контролю за їхнім застосуванням, МОП у перші 40 років існування направляла основну частину своїх зусиль на виконання цієї головної задачі. Протягом 20-літнього періоду – з 1919 р. по 1939 р. – було прийнято 67 Конвенцій і 66 Рекомендацій. Спочатку норми торкалися, в основному, умов праці: перша конвенція 1919 р. регламентувала робочий час, установивши тривалість робочого дня у розмірі восьми годин, а тижня – 48 годин. Умови зайнятості стали предметом цілого ряду норм. У 1926 р. було прийнято важливе нововведення – Міжнародна конференція праці створила механізм контролю за застосуванням норм, що існує і понині. Був утворений Комітет експертів, що складається з незалежних юристів. Він аналізував доповіді урядів про дотримання ратифікованих ними Конвенцій і представляв щороку власну доповідь. Його мандат був потім розширений, так що тепер Комітет розглядає і доповіді про дотримання нератифікованих Конвенцій. Апьберт Тома, завдяки якому протягом 13 років Організація займала у світі сильні позиції, помер у 1932 р. Його спадкоємець Гарольд Батлер зштовхнувся з проблемою масового безробіття, породженою «великою депресією». Усі ці роки представники трудящих і роботодавців на Конференції протистояли один одному по питанню про скорочення робочого часу без яких-небудь видимих результатів. У 1934 р., у період правління президента Франкліна Д. Рузвельта, Сполучені Штати, що не входили в Лігу Націй, стали членом МОП. У травні 1940 р. новий директор Джон Уайнант, з огляду на положення Швейцарії в центрі охопленою війною Європи, перевів штаб-квартиру Організації з Женеви в Монреаль (Канада). У 1944 р. делегати Міжнародної конференції праці прийняли Філадельфійську декларацію. Вона ввійшла як додаток у Статут і понині є хартією цілей і задач МОП. Декларація відкривається підтвердженням фундаментальних принципів МОП; вона, зокрема, говорить, що «воля слова і воля об'єднання є необхідною умовою постійного прогресу» і що «злиденість у будь-якім місці є погрозою для загального добробуту». Декларація передбачила Статут Організації Об'єднаних Націй і Загальну декларацію прав людини. У Декларації обґрунтовується принцип рівності і соціальної справедливості. «Всі люди і від раси, віри або полу, мають право на здійснення свого матеріального добробуту та духовного розвитку в умовах свободи та гідності, економічної стійкості і рівних можливостей». В Декларації також визначені 10 програмних задач МОП. Конвенції, прийняті після Другої світової війни, стосувалися важливої проблеми прав людини (воля об'єднання, усунення примусової праці і дискримінації, а також ряду технічних проблем у сфері праці). У 1948 р. була схвалена головна конвенція (№87) про волю об'єднання. Вона і зараз продовжує значно впливати на світ праці. У 1969 р. МОП з нагоди своєї 50-й річниці була визнана гідною Нобелівської премії світу. На церемонії надання престижної нагороди голова Комітету з Нобелівських премій заявив, що МОП, одне з деяких створінь людства, яким воно може пишатися, уплинула на законодавство всіх країн. З середини 70-х років був взятий курс на децентралізацію діяльності і ресурсів МОП в рамках політики активного партнерства. В 1998 р. Міжнародна конференція праці прийняла декларацію про основні принципи і права у сфері праці. У 1999 р. новий Генеральний директор МБП Хуан Сомовія (Чилі), перший представник південного півкулі, що очолив Організацію, приєднався до міжнародного консенсусу про сприяння відкритому суспільству і відкритій економіці в тій мірі, у якій це «принесе реальні вигоди простим людям і їх родинам» X. Сомовія має намір модернізувати тристоронню структуру Організації і допомагати використовувати її таким чином, щоб цінності МОП відігравали ведучу роль у новій глобальній реальності. 2. Керівні органи Міжнародної організації праці і їх структура МОП завжди була унікальним форумом, на якому уряди і соціальні партнери 175 держав-членів можуть вільно і відкрито обговорювати свою національну політику і практику. Тристороння структура МОП робить її єдиною міжнародною організацією, у якій об'єднання роботодавців і трудящих мають рівний голос з урядами у формуванні її політичного курсу і програм. МОП заохочує трипартизм і усередині держав-членів, сприяючи соціальному діалогу між профспілками і роботодавцями, що беруть участь у виробленні і проведенні в життя політики в соціально-економічній області, а також по ряду інших напрямків. Кожна країна-учасниця має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від трудящих і роботодавців, що можуть виступати і голосувати незалежно друг від друга. До керівних органів МОП належать: Міжнародна конференція праці (МКП), Адміністративна рада, Міжнародне бюро праці Міжнародна конференція праці проводиться в червні кожного року в Женеві. Делегатів супроводжують технічні радники. Поряд з делегатами уряду в Конференції звичайно беруть участь і виступають члени кабінету міністрів, відповідальні за сферу праці у своїх країнах. Представники підприємців і трудящих можуть виступати і голосувати незалежно від делегатів уряду і навіть проти них, так само як і проти один одного. Конференція є всесвітнім форумом для обговорення загальних трудових і соціальних проблем і міжнародних трудових норм; вона визначає загальну політику Організації. Кожні два роки Конференція приймає дворічну програму роботи і бюджет МОП, що складається з внесків держав-членів. У період між конференціями роботою МОП керує Адміністративна рада, до котрої входять 28 представників урядів, 14 представників трудящих і 14 представників роботодавців. Ця виконавча рада проводить свої засідання три рази в рік у Женеві. Він приймає рішення по політиці Організації, визначає її програму і бюджет, що потім представляються на Конференцію для затвердження. Рада також обирає Генерального директора МБП. Десять урядових місць у ньому постійно закріплені за країнами, найбільш розвинутими в промисловому відношенні (Бразилія, Китай, Франція, Німеччина, Індія, Італія, Японія, Російська Федерація, Великобританія, США). Представники інших країн-учасниць обираються в Адміністративну раду делегатами урядів на Конференції на трирічний термін з урахуванням географічного розподілу. Міжнародне бюро праці в Женеві є постійним секретаріатом Міжнародної організації праці, її штаб-квартирою, дослідницьким центром і видавництвом. Адміністративно-управлінські функції децентралізовані і здійснюються регіональними і місцевими відділеннями і бюро. Керує Секретаріатом Генеральний директор МБП, що обирається на п'ятилітній термін з можливістю переобрання. У штаб-квартирі в Женеві і більш ніж 40 представництвах по усьому світі працюють близько 2500 фахівців і службовців. Регулярно проводяться також регіональні конференції держав-членів МОП, які розглядають питання, що представляють для них особливий інтерес. Адміністративній раді і Бюро допомагають у їхній діяльності тристоронні комітети, що охоплюють основні галузі промисловості, і комітети експертів з таких питань, як професійне навчання, удосконалювання методів управління, гігієна й охорона праці, трудові відносини, особливі проблеми окремих категорій трудящих – молоді, жінок, інвалідів і т.д. Основними підрозділами МБП є: 1. Бюро по діяльності підприємців.Успішно працюючі підприємства складають основу будь-якої стратегії розширення зайнятості і підвищення рівня життя. Багато чого в повсякденних відносинах між роботодавцями і трудящими на великих і малих підприємствах бере свій початок у дебатах, що відбувається на міжнародній арені, і прийнятих рішеннях. Законодавство з праці найчастіше вводиться окремими країнами слідом за схваленням міжнародних актів у цій сфері. Потреба підприємств в одержанні новітньої інформації і консультацій у даній області сьогодні особливо велика. Організації підприємців на національному і міжнародному рівнях надають таку інформацію підприємствам, яка полегшує їхню діяльність у навколишньому соціальному середовищі й в області людських ресурсів. Їх інформаційний і представницький потенціал може допомогти керівництву підприємства зрозуміти, що відбувається в діловому навколишньому середовищі і впливати на нього, користуватися можливостями для росту торгівлі, інвестицій і одержання конкурентних переваг, які відкриваються завдяки глобалізації світової економіки, що розширюється. Бюро по діяльності підприємців МБП працює з їх організаціями, допомагаючи їм ефективно виконувати ці функції. Воно проводить програму сприяння об'єднанням роботодавців у країнах, що розвиваються, тих, котрі здійснюють перехід до ринкової економіки, а також у країнах, що пережили різного роду конфлікти. У її рамках надається допомога цим організаціям по наданню послуг, необхідних підприємствам. Підтверджуючи в такий спосіб свою корисність, вони залучають нових членів, що у свою чергу підсилює ефективність і розмах діяльності цих об'єднань. 2. Бюро по діяльності трудящих. Глобалізація економіки в світі призводить до змін, що особливо позначаються на зайнятості, умовах праці, заробітній платі і самій організаційній структурі профспілок. Починаючи зі створення МОП у 1919 р. профспілковий рух бачив в МОП опору для своєї діяльності і найважливіший центр для встановлення контактів на міжнародному рівні. Бюро по діяльності трудящих є спеціалізованим підрозділом МБП. Його задача – підтримувати тісні зв'язки з профспілковими об'єднаннями в різних країнах, надавати ресурси МОП у їхнє розпорядження, допомагати Організації чуйно реагувати на їхні проблеми, пріоритети, інтереси і думки і діяти з врахуванням цього. З цією метою Бюро координує всю діяльність МОП, що стосується організацій трудящих. Його головні цілі: - сприяти розвитку і зміцненню представницьких, незалежних і демократичних профспілкових організацій; - розширювати їхні можливості в участі в переговорах з політичних, економічних і соціальних питань і в прийнятті рішень у даних областях; - допомагати профспілкам активно брати участь у діяльності МОП. Інші послуги, надані Бюро профспілковим організаціям, включають публікації, технічну допомогу, дослідження і навчання. Фахівці МБП по діяльності трудящих і профспілковому утворенню надають їм допомогу по усьому світі. 3. Департамент урядової діяльності, законодавства й адміністрації праці. Ефективне регулювання праці у відповідь на соціально-економічні зміни вносить важливий вклад у поліпшення умов праці і, у той же час, у національний розвиток. МОП допомагає країнам виробляти й удосконалювати свою політику і законодавство в сфері праці, регулювання в цій області, зміцнювати інспекцію праці і служби зайнятості. Департамент урядової діяльності, законодавства й адміністрації праці разом з Бюро по діяльності підприємців і Бюро по діяльності трудящих пропонує унікальний набір послуг по розвитку можливостей міністерств праці й інших відповідних урядових органів по налагодженню і веденню соціального діалогу. Сюди входять як традиційні функції підтримки урядів, удосконалювання законодавства і управління в сфері праці, так і комплексне сприяння міністерствам праці і відповідним державним органам у виробленні економічної і соціальної політики в цілому. Особлива увага приділяється проблемам структурної перебудови економіки і реформі державного сектора, Департамент координує зведену міжгалузеву програму зміцнення загального управління і структури органів з праці, у тому числі інспекцій праці і служб зайнятості. Приділяється також увага процесу реформування трудового законодавства як головного фактора сприяння трипартизму і соціальному діалогу. 3. Головні цілі і задачі Міжнародної організації праці У своїй діяльності Міжнародна організація праці керується чотирма стратегічними цілями: - просування і проведення в життя основних принципів і прав у сфері праці; створення великих можливостей для жінок і чоловіків в одержанні якісної зайнятості і доходу; - розширення охоплення й ефективності соціального захисту для усіх; зміцнення трипартизма і соціального діалогу. Можна виділити наступні основні напрямки діяльності організації: - розробка міжнародної політики і програм з метою сприяння основним правам людини, поліпшенню умов праці і життя, розширенню можливостей зайнятості; - створення міжнародних трудових норм, підкріплених унікальною системою контролю за їхнім дотриманням; ці норми служать орієнтиром для національних органів у проведенні в життя такої політики; - проведення в життя великої програми міжнародного технічного співробітництва, вироблюваної і здійснюваної в активному партнерстві з учасниками Організації, у т.ч. надання допомоги країнам у її ефективній реалізації; - питання професійної підготовки і навчання, дослідження і видавнича діяльність у підтримку цих зусиль. З розвитком світової економіки, економічної інтеграції та співробітництва різних країн постало завдання узгодити і узагальнити трудові відносини, які склалися на національних ринках праці. Виконання цього завдання взяла на себе МОП. На міжнародних конференціях праці були прийняті конвенції і рекомендації, в яких юридично закріплені норми трудових відносин як частина міжнародного права. Конвенції та рекомендації МОП після ратифікації їх парламентами багатьох країн стали складовою національного трудового права. У 1998 році Міжнародна конференція праці прийняла урочисту Декларацію про основні принципи і права в сфері праці. В ній підтверджується рішучість міжнародного співтовариства «дотримувати, сприяти застосуванню і сумлінно запроваджувати в життя» право трудящих і роботодавців на волю об'єднання і колективні переговори, діяти в напрямку ліквідації усіх форм примусової чи обов'язкової праці, повного усунення дитячої праці і дискримінації в області наймання і занять. У Декларації підкреслюється, що всі держави-учасниці несуть зобов'язання дотримувати ці принципи поза залежністю від того, ратифікували вони відповідні Конвенції чи ні. Конвенція №29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 року. Вимагає заборони примусової чи обов'язкової праці у всіх формах. Допускаються визначені виключення, такі як військова служба, належним чином контрольовані виправні роботи, праця при надзвичайних обставинах, таких як воєнні дії, при пожежі, землетрусах… Конвенція №87 про волю асоціації і захисту права на організацію, 1948 року. Установлює право всіх трудящих і підприємців на створення і вступ в організацію по своєму виборі без одержання попереднього дозволу і встановлює ряд гарантій свободи їхньої діяльності без втручання органів державної влади. Конвенція №98 про право на організацію і на ведення колективних переговорів, 1949 року. Передбачає захист від антипрофспілкової дискримінації, захист організацій трудящих і підприємців від взаємного втручання, а також заходи для сприяння колективним переговорам. Конвенція №100 про рівну винагороду, 1951 року. Призиває встановлювати рівну оплату для чоловіків і жінок за працю рівної цінності. Конвенція №105 про скасування примусової праці, 1957 року. Забороняє використання будь-якої форми примусової чи обов'язкової праці як засіб політичного придушення, виховання, покарання за вираження політичних і ідеологічних поглядів, мобілізації трудових ресурсів, установлення трудової дисципліни, покарання за участь у страйках чи дискримінації. Конвенція №111 про дискримінацію в області праці і занять, 1958 року. Призиває до проведення національної політики, спрямованої на усунення дискримінації при наймі, професійній підготовці, у відношенні умов праці по ознаці раси, кольору шкіри, статі, віри, політичних поглядів, національного чи соціального походження, на сприяння рівності можливостей і звертання. Конвенція №138 про мінімальний вік для прийому на роботу, 1973 року. Має на меті усунення дитячої праці; установлює, що мінімальний вік для прийому на роботу не повинний бути нижче віку завершення обов'язкової освіти. Конвенція №154 і Рекомендації №163 про колективні переговори, 1981 р., передбачають переговори з метою визначення умов праці і зайнятості, регулювання відносин між підприємцями та працюючими або їх організаціями. При переговорах важливо мати необхідну інформацію для їх компетентного ведення. З цією метою державні органи повинні представляти необхідну інформацію про загальне соціально-економічне становище країн, підприємці повинні представляти інформацію про соціально-економічний стан підприємства. В даний час перед МОП стоять якісно інші цілі і задачі, ніж ті, що стояли перед нею 15–20 років тому. Це пов'язано насамперед із глобалізацією світової економіки негативні наслідки якої позначаються на трудящих усіх країн, що змушені працювати в умовах жорсткості конкуренції, прискорення технологічних змін, росту соціальної нерівності і скорочення можливостей урядів. 4. Діяльність Міжнародної організації праці в Україні Міжнародна організація праці — одна з найдавніших і найбільш представницьких міжнародних організацій, яка була заснована у 1919 році. Її створення було зумовлене наявністю проблем щодо регулювання трудових відносин, які виникли ще на початку ХІХ ст. Дана організація стала координатором у вирішенні проблем міжнародного співробітництва в галузі розвитку людських ресурсів, праці, зайнятості, заробітної плати, умов праці, соціального захисту безробітних та інших прошарків населення тощо. Дослідженням діяльності Міжнародної організації праці, ефективності її дій, визначення місця та ролі в системі правового захисту соціальних та економічних прав людини, а також значення її міжнародно-правових документів для розвитку українського законодавства та формування правової позиції України займалися такі вчені: Н. Александров, В. Горбатенко, В. Денисов, В. Євінтов, О. Підопригора, В.Сумін, В. Прокопенко, І. Киселев, А. Мацюк, В.Скобелкін, І.Новосельська. Україна як рівноправний член міжнародного співтовариства бере активну участь у діяльності МОП з 1954 року. Співпраця МОП з Україною за роки її незалежності стала системною та динамічною і спрямована на: • ратифікацію й практичне впровадження конвенцій МОП та сприяння гармонізації національного законодавства з міжнародними трудовими нормами МОП та європейськими стандартами; • реформування трудового законодавства і підтримку реформ у сфері соціального страхування та соціального забезпечення; • розроблення та реалізацію програм забезпечення зайнятості, в тому числі молоді, інвалідів, осіб, постраждалих від торгівлі людьми; • реформування статистики праці; • сприяння формуванню і підвищенню ефективності адміністрації праці та її складових, в тому числі таких інституцій: державна інспекція праці, органи державного нагляду у сфері охорони праці, служба посередництва і примирення. Результатом діяльності МОП в Україні за роки її незалежності є понад 20 проектів технічного співробітництва, об’єднаних у 3 широкомасштабні програми, найбільшими із яких стали Програми гідної праці, що є частиною UNDAF (Рамкова програма допомоги ООН) та Цілей розвитку тисячоліття. Перша з них була реалізована у 2006-2007 роках. За допомогою соціального діалогу, вона стала ключовим елементом державної соціальної політики, програм дій багатьох організацій профспілок та роботодавців, охопила основні сфери ринку праці, в тому числі сприяння зайнятості, викоренення дитячої праці та запобігання торгівлі людьми, реформування системи трудового законодавства та соціального забезпечення, запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу у сфері праці, посилення превентивної культури охорони праці, сприяння реалізації основоположних принципів і прав у сфері праці. Міністерство праці та соціальної політики України, профспілки та організації роботодавців підписали Програму гідної праці на 2008-2011 роки. Основною метою цієї програми є сприяння гідній праці і як фактору продуктивності, і як ключовому елементу розвитку соціальної та трудової сфер в Україні. Програма визначає основні цілі та очікувані результати спільних заходів, які мають реалізовуватися МОП спільно з її тристоронніми партнерами в Україні. Програма гідної праці на 2008-2011 роки спрямована на сприяння рівним можливостям на ринку праці, вдосконалення політики зайнятості, підвищення ефективності політики соціального захисту, шляхом покращення спроможності соціальних партнерів щодо вирішення трудових питань. Основними проектами та програмами, через які здійснюється діяльність МОП в Україні, також є: 1. Міжнародна програма з викоренення дитячої праці (МОП-ІПЕК). Завдяки цій програмі була здійснена ліквідація найгірших форм дитячої праці, розширено можливості захисту та попередження залучення дітей до найгірших форм дитячої праці. Україна була однією з перших країн, що ратифікували Конвенцію МОП №182 “Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”. 2. Проект ЄС-МБП в Україні “Рівність жінок і чоловіків у світі праці”. Важливими напрямками діяльності проекту є впровадження ґендерно-чутливої політики, програм та послуг на ринку праці, забезпечення рівності жінок і чоловіків та розширення можливостей і підвищення ролі жінок у світі праці, сприяння розвитку економічного середовища, зокрема, через підтримку розвитку підприємництва серед жінок. 3. Проект МОП/ГТЦ “Впровадження політик та програм з ВІЛ/СНІДу у сфері праці”. Розроблена модель соціально-економічних наслідків епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні. На основі прогнозу здійснена оцінка соціально-економічних наслідків ВІЛ/СНІДу для ринку праці, державного бюджету, цільових фондів, підприємств, домашніх господарств до 2014 року. У Київській та Чернівецькій областях розроблені і виконуються Концепції запобігання ВІЛ/СНІДу у галузі освіти. 4. "Соціальна інтеграція людей з інваліднiстю шляхом забезпечення доступу до зайнятостi". Спільний Проект Програми розвитку ООН, Міжнародної організації праці та Державної служби зайнятості, Міністерства праці та соціальної політики України започатковано у вересні 2008 року, з метою сприяння активній інтеграції людей з інвалідністю на відкритому ринку праці для забезпечення рівності їхніх прав та можливостей. Отже, діяльність МОП в Україні охоплює основні питання соціальної політики: розвиток ринку праці, сприяння зайнятості і розвитку професійного навчання, соціальний захист і соціальна захищеність, реформування трудового законодавства і статистики праці, соціально-трудові відносини і заробітна плата, ґендерна рівність і викорінення найгірших форм дитячої праці, запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу в сфері праці, а також запобігання торгівлі людьми.

Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 79; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!