Метеорологічні умови в приміщеннях
ТЕМА 3. ВИРОБНИЧА САНІТАРІЯ
Характеристика умов праці
Поняття про виробничу санітарію
Умови праці визначаються характером і важкістю роботи, яка виконується, а також параметрами навколишнтого виробничого середовища.
Плануючи робоче місце, виходять з того, щоб робітник протягом зміни не знижував встановленої продуктивності праці, витрачаючи мінімум фізичних зусиль, був захищений від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Важливе значення мають також робоча поза, темп і ритм виконуваної роботи. Виключаються статичні м’язові напруги і, як наслідок, профзахворювання (викривлення хребта, розширення вен, плоскостопість) при робочій позі, яка забезпечує розташування центру ваги тіла в межах площі опори.
Загальні ергономічні вимоги до робочих місць викладено в міждержавних стандартах ГОСТ 12.2.032-78 (під час виконання робіт сидячи) та ГОСТ 12.2.033-78 (під час виконання робіт стоячи).
Робочим місцем вважають місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності.
У разі вільного ритму роботи темп її визначається самим працівником відповідно до його індивідуальних можливостей.
В процесі одноманітних, короткочасних робочих операцій (наприклад, розфасовці та упаковці товарів) можливе відчуття монотонності праці. Чітко виражена монотонність виконуваної роботи призводить не тільки до передчасної втоми, але й до швидкого нервового виснаження.
|
|
|
Втомлюваність можна знизити періодичними змінами робочої пози і ритму виконуваних операцій, зміною робочих місць, естетизацією праці, використанням раціональної організації режиму праці та відпочинку.
У роботі, пов’язаній з великим м’язовим навантаженням, перерви повинні бути тривалими (до 10 хв.), але не частими. Причому, їх тривалість і частота повинні змінюватися протягом робочої зміни.
На основі загальних енерговитрат організму людини розрізняють (згідно ГОСТ 1.005-88) фізичні роботи :
· легкі (категорія І);
· середньої важкості (категорія ІІ);
· важкі (категорія ІІІ).
Легкі фізичні роботи :
Ø категорії Іа з енерговитратами до 139 Вт – роботи, які виконуються сидячи і супроводжуються незначною фізичною напругою;
Ø Іб – з енерговитратами до 140 … 174 Вт – роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням;
Фізичні роботи середньої важкості охоплюють види діяльності із затратами енергії 175 … 232 Вт – категорія ІІа і 233 … 290 Вт – категорія ІІ б.
Ø до категорії ІІа відносяться роботи, пов’язані з постійним ходінням і переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів чи предметів в положенні сидячи та вимагають деякої фізичної напруги;
|
|
|
Ø до категорії ІІб – роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням і перенесенням вантажів до 10 кг і супроводжуються помірним фізичним напруженням.
Важкі фізичні роботи (категорії ІІІ) з енерговитратами понад 290 Вт пов’язані з постійним переміщенням і перенесенням значних (більше 10 кг) вантажів та вимагають великих фізичних зусиль.
На ефективність виконання робіт, самопочуття і стан здоров’я працівника значно впливає навколишнє виробниче середовище.
Виробниче середовище характеризують мікрокліматичні умови, склад і ступінь запиленості повітря, рівні шуму та вібрації, вид і якість освітлення, наявність та інтенсивність теплових, електромагнітних випромінювань і деяких інших чинників. Його вважають оптимальним, якщо несприятливі впливи на робітника відсутні, і нормальним, якщо вони знаходяться в межах допустимих рівнів.
Важливе значення у формуванні виробничого середовища відіграє технічна естетика, яка дозволяє попередити нервово-психічні перевантаження робітників. Це досягається використанням раціональних архітектурно-планувальних рішень, високохудожніх інтер’єрів, а також науково обґрунтованого кольорового фарбування стін, стель та устаткування. Кольори для фарбування та устаткування вибирають залежно від їх функціонального призначення, умов зорової роботи, особливостей клімату, орієнтації вікон відносно сторін світу. Так, в приміщеннях з великим тепловиділенням огороджувальні конструкції та поверхні устаткування фарбують в кольори холодних тонів; в приміщеннях з природним освітленням – в кольори теплих тонів.
|
|
|
Використання з метою охорони праці різноманітних кольорів та знаків безпеки регламентовано ГОСТ 12.4.026-76.
Для забезпечення нормальних умов праці санітарні норми встановлюють на одного працівника: об’єм виробничих приміщень не менше 15 м3; площа приміщення, огородженого стінами чи глухими перегородками – не менше 4,5 м2; висота – 3,2 м.
На підприємствах передбачаються кабінети психофізичного розвантаження (емоційно-вольового тренування), приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення.
Санітарно-гігієнічні умови праці на підприємствах визначаються в основному рівнем наявних на робочих місцях шкідливих виробничих чинників. Перевірка відповідності умов праці вимогам санітарного законодавства здійснюється шляхом паспортизації цехів, дільниць, робочих місць (карти умов праці).
|
|
|
Вимірювання параметрів виробничого середовища виконують за договором працівники санепідемстанцій. За результатами цих вимірювань заповнюють відповідні паспорти. У випадку невідповідності значень виміряних параметрів чинним нормам на підприємстві розробляються і здійснюються комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії.
Завдання попередження гострих і хронічних професійних захворювань та отруєнь вирішує виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають впливу на працівників шкідливих виробничих чинників чи зменшують його.
Вимоги виробничої санітарії до торговельних підприємств визначають такі нормативні документи:
§ «Санітарні норми проектування промислових підприємств. СН45-71»;
§ «Санітарні правила організації технологічних процесів і гігієнічні вимоги до виробничого устаткування № 12042-73.»;
§ «Правила техніки безпеки та виробничої санітарії на підприємствах громадського харчування»;
§ «Правила охорони праці на підприємствах роздрібної торгівлі»;
§ Міждержавні стандарти ССБП (наприклад, 12.1.003-83 «ССБП. Загальні вимоги безпеки»);
§ Будівельні норми і правила (наприклад, СНіП ІІ-4-79 «Природне і штучне освітлення. Норми проектування») та ін.
Метеорологічні умови в приміщеннях
Одним з видів взаємодії організму людини з навколишнім середовищем є теплообмін. Віддача теплоти організмом людини здійснюється, переважно, шляхом конвекції, випаровування та випромінювання. Вид і рівень тепловіддачі залежать від фізичної напруги і метеорологічних умов навколишнього середовища.
Організм людини може пристосовуватися до цих умов і зберігати свою температуру постійною. Ця властивість організму називається терморегуляцією. Проте можливості терморегуляції не безмежні. При підвищеній температурі повітря віддача теплоти відбувається переважно шляхом випаровування, при пониженій – шляхом конвекції. Довготривале перебування людини в умовах з підвищеною температурою навколишнього повітря може призвести до теплового удару, із пониженою – до переохолодження.
Дія на організм людини як високої, так і низької температури створює загрозу гострих і хронічних захворювань. За відносної вологості повітря менше 20 % пересихають слизисті оболонки дихальних шляхів; за відносної вологості понад 85 % сповільнюється теплообмін шляхом випаровування.
Дуже несприятливе для людини навколишнє середовище з високими значеннями температури і відносної вологості повітря. Збільшення швидкості руху повітря інтенсифікує процеси теплообміну. Для теплового самопочуття людини важливі поєднання значень температури, відносної вологості та швидкості руху повітря. На тепловий стан організму людини істотно впливає теплове випромінювання Сонця і різноманітних технологічних апаратів.
Розрізняють оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови.
Оптимальні мікрокліматичні умови – поєднання кількісних показників мікроклімату, які за тривалого і систематичного впливу на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони підтримують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високої працездатності.
Допустимімікрокліматичні умови – поєднання кількісних показників мікроклімату, які у разі тривалого і систематичного впливу на людину можуть викликати зміни теплового стану її організму, які проходять і швидко нормалізуються, супроводжуються напругою механізмів терморегуляції, що не виходять за межі фізіологічних пристосувальних можливостей. При цьому не порушується стан здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття і зниження працездатності.
Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень залежно від пори року і категорії виконуваних робіт (Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ) наведено в ГОСТ 12.1.005-88 «ССБП. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони».
Робочою зоноювважається простір, обмежений по висоті 2 м над рівнем підлоги чи площадки, на яких знаходяться місця постійного чи непостійного (тимчасового) перебування працівників. Холодний період року характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря + 10°С і нижче, теплий – температурою вище + 10°С.
Зі збільшенням ступеня важкості роботи норми оптимальної та допустимої температури повітря на постійних і непостійних робочих місцях в холодний і теплий періоди року зменшуються, а нормовані значення швидкості руху повітря в цих умовах, навпаки, збільшуються. Це логічно, оскільки збільшення фізичної напруги і, як наслідок, тепловиділення вимагають інтенсифікації теплообмінних процесів.
Як приклад можна навести такі дані з ГОСТ 12.1.005-88. Оптимальнa температура повітря в холодний період року під час виконання легкої роботи категорії Іа складає 22 … 24°С, важкої (категорія ІІІ) – 16 … 18°С. Допустиму температуру повітря на постійних робочих місцях в цих умовах під час виконання вказаних робіт встановлюють відповідно 21 … 25°С та 13 … 19°С.
Якщо під час виконання легкої роботи категорії Іа оптимальна та допустима швидкість руху повітря приймається не більше 0,1 м/с, то під час виконання важкої роботи оптимальна швидкість руху повітря встановлюється не більше 0,3 м/с і допустима – не більше 0,5 м/с.
В теплий період року оптимальні та допустимі норми температури і швидкості руху повітря дещо більші, ніж в холодний період. Підвищення норм температури повітря в теплий період року компенсується збільшенням швидкості його руху. Так, якщо під час виконання легкої роботи категорії Іб в холодний період року оптимальна температура повітря складає 21 … 23°С, оптимальна швидкість його руху не більше 0,1 м/с, то під час виконання цієї ж роботи в теплий період року оптимальна температура 22 … 24°С, оптимальна швидкість не більше 0,2 м/с.
Мінімально допустима температура повітря в холодний період року під час виконання важкої роботи на постійних і непостійних робочих місцях складає відповідно + 12°С і + 13°С. Максимально допустима температура встановлена для теплого періоду року під час виконання легкої роботи категорії Іа : + 28°С – на постійних робочих місцях, + 30°С – на непостійних робочих місцях. Мінімальна норма швидкості руху повітря 0,1 м/с, максимально допустима – 0,2 … 0,6 м/с (під час виконання важкої роботи в теплий період року).
Як в холодний, так і в теплий період року оптимальною вважається відносна вологість повітря в межах 40 – 60 %. В холодний період року відносна вологість повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати 75 %. В теплий період року допустиме значення відносної вологості повітря залежить від категорії виконуваної роботи. Так, під час виконання легкої роботи категорії Іа допустима відносна вологість повітря, яке має температуру 28°С, складає 55 %, під час виконання важкої роботи 75 %, якщо температура повітря 24°С і нижче.
Значні відхилення параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях від допустимих значень приводить до порушення терморегуляції організму працівників і виникнення гострих та хронічних захворювань.
В гарячих цехах підприємств громадського харчування мікрокліматичні умови значною мірою визначаються технологічним процесом теплової обробки харчової продукції, яка супроводжується інтенсивним тепло- і вологовиділенням.
Нагріті поверхні апаратів в гарячих цехах є джерелом теплового випромінювання. Червоні промені видимого спектру, короткі інфрачервоні промені з довжиною хвилі до 1,4 мкм здатні глибоко проникати в тканини тіла людини. Промені з довжиною хвилі до 3 мкм викликають нагрівання поверхні шкіри. Тривала дія такого випромінювання на організм людини призводить до теплового удару, викликає захворювання.
Теплові випромінювання безпосередньо не впливають на температуру повітря, але теплоту йому віддає нагріта під дією цих випромінювань поверхня устаткування і огороджувальних конструкцій приміщення. Внаслідок цього погіршуються мікрокліматичні умови в гарячих цехах.
У сфері торгівлі є виробничі приміщення, наприклад охолоджувальні камери, в яких неможливо встановити нормативні величини показників мікроклімату через технологічні вимоги до виробничих процесів.
Робітники, які беруть участь в таких виробничих процесах, забезпечуються приміщеннями для відпочинку і зігрівання, а також спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту. Для них регламентується час роботи і відпочинку.
Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються прилади: ртутні та спритові термометри, психрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри і кататермометри (для визначення швидкості руху повітря).
За допомогою приладу АВШТ-3м (автономний вимірювач швидкості і температури повітряного потоку) можна вимірювати одночасно швидкість руху повітря (від 0,1 до 5 м/с) та його температуру (від + 10 до + 50°С). Рідкокристалічний цифровий індикатор цього приладу показує значення вимірюваних фізичних величин.
Інтенсивність теплового випромінювання визначають актинометром.
Психрометр складається з двох однакових ртутних термометрів, резервуари яких закриті в трубчасті металеві оправи, та невеликого вентилятора, розміщеного у верхній частині приладу.
Вентилятор з електричним або пружинним приводом служить для прокачування атмосферного повітря з визначеною швидкістю через трубки мимо резервуарів ртутних термометрів. На ртутному резервуарі одного з термометрів є манжет з м’якої тканини (батисту чи марлі), який перед проведенням замірів змочується водою. Внаслідок випаровування води із змоченого манжета, якщо повітря не повністю насичене вологою, і затрат теплоти на процес випаровування «мокрий» термометр нижче, ніж «сухий». По різниці показів «сухого» і «мокрого» термометрів і показів «сухого» термометра, використовуючи психрометричну таблицю визначають відносну вологість повітря.
Для визначення швидкості руху повітря менше 0,5 м/с застосовують кататермометри, швидкості в межах від 0,3 до 0,5 м/с – крильчасті анемометри типу АСО-3 і для вимірювання швидкості від 1 до 20 м/с – чашкові анемометри типу МС-13.
Кататермометр являє собою спиртовий термометр з великим кульовим чи циліндричним резервуаром і капіляром, що розширюється у верхній частині. Принцип вимірювання кататермометром швидкості руху повітря заснований на залежності охолодження спирту в резервуарі від швидкості омивання його повітрям.
Анемометр складається з сприймаючої частини (крильчатки – у крильчастих анемометрів; чотирьох напівсферичних чашок – у чашкових анемометрів) і рахункового механізму з циферблатом.
Обертання під дією повітряного потоку крильчатки чи напівсферичних чашок передається на рахунковий механізм, який можна включити або виключити за допомогою аретира.
Під час досліджень мікрокліматичних умов у виробничих приміщеннях використовують, поряд з АВШТ-3м, крильчасті анемометри.
Перед початком вимірювання швидкості руху повітря анемометром заміряють спочатку початковий відлік за трьома шкалами лічильника. Потім анемометр встановлюють в потік повітря, включають лічильник і заміряють час за допомогою секундоміра. Після того, як пройшло 100 с, чи інший проміжок часу, виключають анемометр і беруть новий відлік. Вимірювання проводять не менше трьох разів.
Після кожного заміру вираховують різницю між кінцевим і початковим відліками та визначають число обертів крильчатки в секунду. Перерахунок середнього числа обертів на секунду у фактичну швидкість (м/с) повітряного потоку виконують за графіком, який пропонується до кожного анемометра.
У актинометрі приймачем теплової енергії є екран, що складається з розташованих у шахматному порядку зачорнених і світлих (сріблястих) алюмінієвих пластин. До пластин під’єднані термопари, підключені до гальванометра.
Дія приладу заснована на неоднаковій здатності поглинати променеву теплоту зачорненими і світлими пластинами. Під дією променевої теплоти на зачорнені пластини і електрорушійної сили, яка виникає внаслідок цього в термопарах, відхиляється в актинометрі стрілка гальванометра, шкала якого проградуйована в одиницях енергії опромінення. В неробочому стані приладу пакет алюмінієвих пластин закрито шторкою.
Виробничі випромінювання
Теплові апарати, які використовуються на підприємствах, є джерелами інфрачервоного випромінювання. За фізичною природою інфрачервоне випромінювання являє собою електромагнітні хвилі та потік квантових фотонів.
Ефект дії інфрачервоного випромінювання на людину залежить від довжини хвилі.
- короткохвильове інфрачервоне випромінювання з довжиною хвилі від 0,76 до 1,4 мкм має більшу здатність проникати через шкіру;
- довгохвильове інфрачервоне випромінювання з більшою довжиною хвилі поглинається в основному в епідермісі;
- видиме – кров’ю у шарах дерми та підшкірною жировою клітковиною.
Поглинання інфрачервоних променів різними шарами шкіри призводить до їх нагрівання. Внаслідок цього можливе порушення теплового балансу організму людини. Інфрачервоне випромінювання негативно впливає на функціональний стан центральної нервової системи, виникають зміни у серцево-судинній системі.
Вплив інфрачервоного випромінювання на очі нерідко викликає кон’юктивіти, помутніння рогівки, спазм зіниць, помутніння кришталика, опік сітчатки, «снігову» сліпоту. Під час опромінення очей випромінюванням інтенсивністю 4,2 кВт/м2 температура рогівки може досягати 40°С і більше. Постійна дія такого випромінювання на очі викликає професійне захворювання – катаракту.
Під дією інфрачервоного випромінювання виникають гострі та хронічні захворювання. Відчуття розслабленості та зниження уваги працівників, які знаходяться в зоні дії теплового променевого потоку, можуть бути непрямою причиною виробничого травматизму.
Тепловий ефект впливу інфрачервоного випромінювання на людину залежить від багатьох чинників, серед яких:
Ø температура джерела випромінювання,
Ø його площа, кут падіння променів,
Ø площа опромінюваної поверхні,
Ø тривалість опромінювання,
Ø вид одягу.
Згідно ГОСТ 12.1.005-88, інтенсивність теплового опромінювання працівників від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсталяції на постійних і не постійних робочих місцях не повинна перевищувати:
§ 35 Вт/м2 у разі опромінювання 50 % поверхні тіла і більше;
§ 70 Вт/м2 – якщо величина опромінювання від 20 до 50 %;
§ 100 Вт/м2 – коли опромінюється більше 25 % його поверхні.
За наявності теплового опромінювання температура повітря:
§ на постійних робочих місцях не повинна перевищувати вказані в ГОСТ 12.1.005-88 верхні межі оптимальних значень для теплого періоду року (20 - 25°С – залежно від важкості виконуваної роботи);
§ на постійних робочих місцях – верхні межі допустимих значень для постійних робочих місць (19 - 28°С – залежно від періоду року та важкості виконуваної роботи).
Для виключення теплових травм температура зовнішніх поверхонь технологічного устаткування чи огороджувальних пристроїв повинна бути не більше 45°С.
У гарячих цехах підприємств громадського харчування використовуються плити, відкрита поверхня для смаження яких нагрівається під час роботи до температури в межах 350 … 450°С. При експлуатації цих плит необхідно вживати заходи щодо захисту працівників від опромінювань.
Несприятливу дію на організм людини мають електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, джерелами яких є ки телевізійних і радіомовних станцій, пристроїв стільникового радіозв’язку, апарати високочастотного нагрівання і навіть побутова апаратура.
Електромагнітні поля чинять термічний і морфологічний вплив на організм людини, викликаючи в ньому функціональні зміни. Найбільш різко всі симптоми опромінювання проявляються в діапазоні частот 105 … 1011 Гц, тобто в діапазоні від середніх до надвисоких частот. Під час роботи електровакуумних приладів виникають також побічні шкідливі ефекти:
· виникає рентгенівське випромінювання;
· утворюються легкі іони обох полярностей;
· озон і оксиди азоту;
· підвищується температура повітря.
У сфері торгівлі енергія випромінювання надвисоких частот (НВЧ) використовується для теплової обробки харчової продукції, проводиться передпродажна перевірка і налаштування телевізійних апаратів, застосовуються персональні ЕОМ. Необхідно передбачати захист працівників від шкідливих чинників, що виникають.
Шкідливі речовини
Згідно ГОСТ 12.1.007-76 «ССБП. Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги», шкідливою речовиною є така речовина, яка при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення в стані здоров’я, які визначаються сучасними методами, як в процесі роботи, так і у віддалені терміни життя теперішнього і наступного поколінь.
За фізіологічною дією на організм людини всі шкідливі речовини можна поділити на групи:
Ø подразнюючі (аміак, сірчистий газ, хлор та ін.);
Ø задушливі (оксид вуглецю, сірковуглець та ін.);
Ø наркотичні (ацетилен, ацетон, бензин, дихлоретан, хладони та ін.);
Ø соматичні (метиловий спирт, арсен та його сполуки, ртуть, свинець тощо);
Ø пил декількох видів:
органічний
- рослинного чи тваринного походження (мука, цукор, тютюн та ін.),
- хімічних сполук (нафталін та ін.);
неорганічний (металевий),
мінеральний (гіпс, тальк, цемент та ін.).
У сфері торгівлі використовуються чи можуть утворюватися в технологічних процесах різноманітні шкідливі речовини.
Під час теплової обробки харчової продукції у повітря робочої зони виділяються продукти її термічної деструкції (акролеїн, оксид вуглецю, діоксид вуглецю та ін.), пари масел і жирів. У разі несправностей в холодильних камерах в навколишній простір можуть виділятися холодоагенти (аміак чи хладон).
Процеси просіювання і розфасування сипучих харчових продуктів (крохмалю, муки, цукру та ін.) супроводжуються утворенням пилу. В повітрі деяких приміщень торгових підприємств може міститися пил луб’яний, бавовняно-паперовий, бавовняний, льняний, шовковий. Небезпеку для здоров’я являють шкідливі речовини всередині дошників під час процесів окурювання і вивантаження капусти.
Внаслідок порушення правил безпеки під час зберігання та транспортування ацетону, розчинників, бензину, гасу та деяких інших легкозаймистих і горючих рідин пари їх можуть міститися в атмосферному повітрі, яке вдихають люди.
Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки. Потрапляння цих речовин в організм людини у великих концентраціях призводить нерідко до гострих отруєнь. Довготривале потрапляння в організм деяких речовин навіть в невеликих дозах може викликати хронічні професійні отруєння (захворювання). Під дією пилу виникають гострі чи хронічні захворювання органів дихання.
Для виключення гострих і хронічних професійних отруєнь та захворювань встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони.
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони – це концентрації, які при щоденній (окрім вихідних днів) роботі протягом восьми годин чи при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, впродовж всього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення в стані здоров’я, які визначаються сучасними методами, як в процесі роботи, так і у віддалені терміни життя теперішнього і наступного поколінь.
За ступенем небезпеки для організму людини всі шкідливі речовини поділяються на чотири класи:
І – надзвичайно небезпечні (ГДК < 0,1 мг/м3);
ІІ – високонебезпечні (ГДК = 0,1 … 1,0 мг/м3);
ІІІ – помірнонебезпечні (ГДК = 1,1 … 10,0 мг/м3);
IV – малонебезпечні (ГДК > 10,0 мг/м3).
Так, наприклад, аміак, нафталін і оксид вуглецю, які мають ГДК = 20 мг/м3, віднесені до IV-го класу небезпеки.
Фактичний вміст небезпечної речовини у повітрі робочої зони не повинен перевищувати його ГДК. За наявності у повітрі декількох шкідливих речовин одночасно дія суми відношень фактичних концентрацій кожної з них до їх ГДК не повинна перевищувати одиниці:
Вимоги до методики вимірювання концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони викладено в ГОСТ 12.1.016-79 «ССБП. Повітря робочої зони. Вимоги до методик вимірювання концентрації шкідливих речовин».
Таблиця 1
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 805; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!