Класифікація витрат та системи калькуляції



 

З метою аналізу витрат необхідно: виокремити об'єкти витрат, розподілити витрати за окремими об'єктами, а також ідентифікувати основні фактори, що виливають на розмір витрат.

Згідно з П(с)БО 16 «Витрати», об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Облік витрат може здійснюватися також у розрізі місць їх виникнення (центри відповідальності, структурні підрозділи).

В таблиці 9.1 наведена класифікація витрат залежно від їх ознак.

Таблиця 9.1

Класифікація витрат підприємства

№ п/п Ознаки Вид витрат
1 За місцем виникнення витрат По підприємству в цілому, за структурними підрозділами, центрами відповідальності
2 За видами продукції, робіт, послуг На товарну та на реалізовану продукцію
 3 За методом розрахунку Нормативні затрати, планові та фактичні
4 За способами перенесення вартості на продукцію Прямі та непрямі
5 За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат Умовно-змінні, умовно-постійні (перелік і склад змінних і постійних витрат встановлюється підприємством)
6 За масштабом та характером витрат За елементами витрат, за статтями калькуляції (перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюється підприємством)
7 За календарними періодами Поточні, одноразові

Прямі витрати — це такі, що пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, купівельні вироби, напівфабрикати, прямі витрати на оплату праці тощо) і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості (віднесені до конкретного об'єкта витрат).

Непрямі витрати - витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загально виробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробничому процесі.

Умовно-змінні - витрати, величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням (витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції тощо).

Умовпо-постійні - витрати, величина яких зі зміною випуску продукції істотно не змінюється (витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, на забезпечення господарських потреб виробництв).

Для прийняття ефективних рішень з управління витратами необхідно вирішити проблему розподілу витрат на конкретні об'єкти витрат (види продукції, робіт, послуг або види діяльності) та на постійні-змінні.

Взаємозв'язки між різними видами витрат (прямі-непрямі та постійні-змінні) наведено на рис. 9.2.

Таблиця 9.2

Матриця розподілу витрат підприємства

 

  Постійні Змінні
Прямі Амортизація станків, задіяних у виробництві конкретного продукту, орендна плата за приміщення в якому розміщено виробництво об'єкта витрат Сировина, матеріали, напівфабрикати, заробітна плата робітникам, зайнятим у виробництві конкретного виду продукції.
Непрямі (накладні) Амортизація основних засобів загальногосподарського приз­начення, касово-розрахункове обслуговування Електроенергія для станків, задіяних у виробництві багатьох видів продукції.

 

Одним з важливих узагальнюючих економічних показників ефективності роботи підприємства та критерієм прийняття рішень щодо ціноутворення, структури асортименту продукції є собівартість продукції. Собівартість реалізованої продукції формується з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість характеризує всі витрата підприємства на виробництво продукції (витрати, що безпосередньо відносяться на продукт) і включає:

- прямі матеріальні витрати, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат;

- прямі витрати на оплату прані;

- інші прямі витрати, які можна віднести на конкретний об'єкт (амортизація, відрахування на соціальні заходи, втрати від браку);

- змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Обчислення витрат на виробництво та реалізацію продукції називають калькуляцією. Залежно від часу складання, методики розрахунку та вихідних даних калькуляції поділяють на планові, нормативні, провізорні, фактичні.

За рівнем охоплення витрат системи калькуляції класифікуються як повні та неповні (часткові). Для оволодіння методами управління витратами та правильного їх калькулювання слід чітко ідентифікувати об'єкти обліку, місця виникнення витрат та об'єкти калькуляції.

Об'єкт калькуляції - це вид продукції, робіт, послуг, виробництво, програма, завдання, замовлення і ін., собівартість яких визначають. Відповідно до методичних рекомендацій з обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості об'єктами калькулювання можуть бути: виробниче замовлення, група однорідних виробів, типовий представник групи, виріб, вузол, деталь, умовна одиниця продукції (робіт), комплект і тлі. В окремих випадках об'єкт обліку витрат і об'єкт калькуляції збігаються (наприклад, замовлення, програма, завдання).

Характерною ознакоюкалькулювання на базі повних витрат є те, що для визначення собівартості продукту враховуються всі витрати на продукт, які понесені підприємством протягом певного періоду. Такий підхід є традиційним для українських підприємств (відомий як нормативний облік витрат) і передбачається Типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання витрат. Базою для обліку та планування витрат при цьому с кошторисно-нормативні розрахунки (на підставі формування норм витрат праці та споживання ресурсів для кожного виробничого процесу та конкретною номенклатурою продукції).

У процесі виробництва витрати розраховуються і обліковуються за встановленими нормами з паралельним нагромадженням інформації про відхилення між фактичною і нормативною (стандартною) собівартістю. На практиці розраховують такі нормативи витрат, у відповідності до яких розраховується собівартість продукції:

- нормативна піна одиниці матеріалів;

- норма витрат матеріалів;

- нормативна ставка оплати праці;

- нормативи затрат праці.

В рамках систем калькулювання на базі повних витрат можна виокремити спосіб калькулювання за замовленнями. Калькулювання за замовленнями - це система обчислення собівартості продукції на основі обліку витрат на кожен індивідуальний виріб або окрему партію виробів, об'єднаних одним замовленням. Об'єктом обліку витрат при цьому методі є окреме замовлення. Застосовують цей метод в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах машинобудівної промисловості (кораблебудування, виготовлення пресів, турбін для електростанцій, літаків тощо), у будівництві, ремонтному виробництві, у друкарнях, у підприємствах побутового обслуговування, при виготовленні одиничних виробів або комплектів меблів, музичних інструментів.

Для позамовного методу характерне більш конкретне віднесення витрат та обчислення собівартості, більш висока питома вага прямих витрат,

У практиці управління витратами досить часто використовують систему калькулювання часткових витрат. Таке калькулювання може здійснюватись на базі змінних або прямих витрат.

Вибір бази розподілу витрат

 

Найважливішим елементом розподілу непрямих витрат на окремі об'єкти є вибірбази розподілу. База розподілу залежить від виду витрат та асортименту продукції. Слід враховувати такі критерії вибору бази розподілу:

- причинно-наслідковий зв'язок між базою розподілу та непрямими затратами, які підлягають розподілу;

- наявність пропорційної залежності між базою розподілу та непрямими витратами (зміні величини бази розподілу мас відповідати певна пропорційна зміна непрямих витрат);

- база для розподілу мас бути максимально широкою: служити для розподілу значної кількості непрямих витрат.

На основі обраної бази розподілу непрямих витрат здійснюється фактична, планова калькуляція витрат, а також аналіз відхилень (контроль витрат). Можливі варіанти розподілу непрямих витрат наведені в таблиці 9.3.

Таблиця 9.3

Розподіл витрат «прямі-непрямі»

 

База розподілу Статті непрямих витрат
Зарплата персоналу безпосередньо зайнятого у виробництві продукту Заробітна плата загальновиробничого персоналу
Прямі матеріальні витрати Непрямі матеріальні витрати
Машино-години Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт обладнання загальновиробничого призначення; послуги допоміжних цехів (амортизація, страхування, ремонт).
Прямі витрати Всі непрямі витрати, витрати на службові відрядження і заробітна плата апарату управління; касово-розрахункове обслуговування, витрати на зв'язок.
Частка в обсязі реалізації Заробітна плата апарату управління, витрати на утримання основних засобів, інших активів, пов'язаних зі збутом продукції (оренда, страхування, амортизація ремонт), витрати на транспортування готової продукції

 

Метод розрахунку ставки розподілу непрямих витрат передбачає два різновиди:

- розрахунок ставки розподілу сумарних накладних витрат;

- диференційований розрахунок ставки розподілу накладних витрат.

Ставка розподілу сумарних накладних витрат може розраховуватися за використання двох підходів: сумарно-кумулятивна калькуляція або сумарно-елективна калькуляція. За сумарно-кумулятивного підходунепрямі витрати розглядаються як один блок, без їх диференціації залежно від виду та місця виникнення. Цей підхід передбачає однакову пропорційну залежність між прямими витратами за всіма об'єктами витрат та загальною сумою непрямих витрат. Коефіцієнт розподілу непрямих витрат за цього підходу визначається лише на одній базі розподілу - загальній сумі прямих витрат:

 

Ставка розподіл непрямих витрат = загальні непрямі витрати /  загальна

                                              сума  прямих витрат х 100%                                         (9.1)

За використання сумарно-елективного підходу, як база розподілу непрямих витрат приймаються окремі (переважаючі) види прямих витрат і, наприклад, прямі матеріальні витрати чи прямі витрати на персонал.

Диференційований розрахунок ставки розподілу накладних витрат передбачає розподіл окремих видів непрямих витрат з використанням різних баз розподілу. Наприклад, для розподілу непрямих витрат па матеріали, як база розподілу береться сума прямих витрат на матеріали; розподіл непрямих витрат на персонал здійснюється на основі відповідних прямих витрат тощо. При цьому використовують такі алгоритми обчислення ставки розподілу (ставки калькулювання непрямих витрат):

 

1. Ставка розподіл непрямих матеріальних витрат  = непрямі матеріальні витрати /

                                           прямі  матеріальні виграти                                         (9.2)

 

2. Ставка розподілу непрямих витрат на персонал = непрямі витрати на персонал /                                 прямі витрати на персонал                                         (9.3)

 

3. Ставка розподілу адміністративних непрямих витрат =  адміністративні витрати / виробнича собівартість продукції                           (9.4)

 

4. Ставка розподілу непрямих витрат на збут       = витрати на збут / виробнича собівартість реалізованої продукції                          (9.5)

 

5. Коефіцієнт використання непрямі виграти, пов'язані з експлуатацією обладнання   машино-годин / загальна кількість машино-годин експлуатації обладнання     (9.6)

 

Отримані таким чином ставки розподілу непрямих витрат використовуються для розрахунку фактичної та планової собівартості окремих видів продукції. Включення непрямих витрат у собівартість окремого виду продукції здійснюється таким чином:

 

Собівартість продукту = прямі витрати на продукт + прямі виграти х ставка розподілу   непрямих витрат                                               (9.7)

 

Окреслений підхід до калькулювання витрат характеризується цілим рядом недоліків:

- фактично невраховуються закономірності поведінки постійних та змінних витрат (пропорніопалізація постійних витрат);

- маніпулювання прибутком від реалізації окремих видів продукції через довільний розподіл непрямих витрат;

- помилкова асортиментна політика у результаті некоректного ціноутворення та оцінки ефективності окремих видів продукції;

- значний рівень додаткових витрат, пов'язаних із коректністю калькулювання;

Уникнути окремих із зазначених недоліків можна на основі запровадження системи калькулювання часткових (неповних) витрат.

 


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1499; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!